Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Краснощокової Н.С., членів Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Плахтій І.Б., Сухового В.Г., Шелест С.Б., розглянувши дисциплінарну справу, відкриту за дисциплінарними скаргами адвоката Семенкова Олександра Олександровича, Іщенка Руслана Сергійовича на дії суддів Суворовського районного суду міста Одеси Позняка Віктора Степановича, Шкорупеєва Дмитра Анатолійовича, Деркачова Олександра Вячеславовича,
встановила:
до Вищої ради правосуддя надійшли 15 вересня 2020 року за вх. № С-5069/0/7-20 – дисциплінарна скарга адвоката Семенкова О.О., який діє в інтересах Іщенка Р.С., 27 жовтня 2020 року за вх. № І-5759/0/7-20 та 16 листопада 2020 року за вх. № І-5759/1/7-20 – дисциплінарні скарги Іщенка Р.С. на дії суддів Суворовського районного суду міста Одеси Позняка В.С., Шкорупеєва Д.А., Деркачова О.В. під час розгляду клопотань прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА1 у кримінальному провадженні № ____ від 22 листопада 2016 року за обвинуваченням ОСОБА2 ОСОБА1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 190, статтею 257, частиною четвертою статті 187, частиною першою статті 14, частиною четвертою статті 187 Кримінального кодексу України (далі – КК України), ОСОБА3, ОСОБА4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України (справа № 520/11815/17).
У скарзі адвокат Семенков О.О. зазначив, що ухвалою суддів Суворовського районного суду міста Одеси Позняка В.С., Шкорупеєва Д.А., Деркачова О.В. від 3 серпня 2020 року продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА1 до 1 жовтня 2020 року.
На думку автора скарги, вказана ухвала є необґрунтованою та невмотивованою, оскільки в ній не наведено відомостей, які свідчать про існування ризиків у кримінальному провадженні, як і не вказано жодних обставин, які свідчать про неможливість застосування до ОСОБА1 більш м’якого запобіжного заходу.
На переконання адвоката Семенкова О.О., дії суддів містять ознаки дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статі 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (умисне або внаслідок грубої недбалості допущення суддею порушення прав людини і основоположних свобод).
ОСОБА1 у скаргах вказав, що ухвалою Суворовського районного суду міста Одеси від 24 вересня 2020 року йому продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. У цей день було проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст ухвали проголошено 28 вересня 2019 року.
При цьому, як зауважив скаржник, проголошення вступної, резолютивної частин ухвали, а також повного тексту ухвали відбувалось без його участі. Також вказану ухвалу суду не надіслано до ДУ «Одеський слідчий ізолятор» для вручення ОСОБА1, що призвело до порушення його права на оскарження цієї ухвали до суду вищої інстанції.
У зв’язку з наведеним скаржники просили притягнути суддів Суворовського районного суду міста Одеси Позняка В.С., Шкорупеєва Д.А., Деркачова О.В. до дисциплінарної відповідальності.
Ухвалою від 13 січня 2021 року № 46/1дп/15-21 Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя відкрила дисциплінарну справу стосовно суддів Суворовського районного суду міста Одеси Позняка В.С., Шкорупеєва Д.А., Деркачова О.В. на підставі підпунктів «а», «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (умисне або внаслідок недбалості істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків; незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору).
Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя своєчасно і належним чином повідомила суддів та скаржників про дату та час її засідання з використанням усіх можливих засобів, а саме шляхом надсилання письмових запрошень для участі у засіданні дисциплінарного органу та оприлюднення відповідних запрошень на засідання на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя.
Крім того, з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та забезпечення реалізації прав судді та скаржників, визначених пунктом 12.30 Регламенту Вищої ради правосуддя, їм запропоновано взяти участь у вказаному засіданні в режимі відеоконференції.
7 квітня 2021 року у засіданні Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя в режимі відеоконференції взяв участь Іщенко Р.С., який повідомив, що на сьогодні розгляд його скарг стосовно суддів не є актуальним, тому він не бажає брати участь у розгляді дисциплінарної справи.
Судді Суворовського районного суду міста Одеси Позняк В.С., Шкорупеєв Д.О., Деркачов О.В. та адвокат Семенков О.О. у засідання не з’явились, причини неявки не повідомили.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача – члена Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Розваляєву Т.С., Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про відсутність підстав для притягнення суддів Суворовського районного суду міста Одеси Позняка В.С., Шкорупеєва Д.А., Деркачова О.В. до дисциплінарної відповідальності з огляду на таке.
Позняк Віктор Степанович Постановою Верховної Ради України від 18 вересня 2008 року № 525-VІ обраний на посаду судді Суворовського районного суду міста Одеси безстроково.
Шкорупеєв Дмитро Анатолійович Постановою Верховної Ради України від 16 травня 2013 року № 249-VІІ обраний на посаду судді Суворовського районного суду міста Одеси безстроково.
Деркачов Олександр Вячеславович Постановою Верховної Ради України від 3 березня 2011 року № 3089-VІ обраний на посаду судді Суворовського районного суду міста Одеси безстроково.
На розгляді Суворовського районного суду міста Одеси перебуває обвинувальний акт з доданими до нього документами за обвинуваченням ОСОБА2, ОСОБА1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 190, статтею 257, частиною четвертою статті 187, частиною першою статті 14, частиною четвертою статті 187 КК України, ОСОБА3, ОСОБА4 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України.
Під час судового провадження на підставі статті 331 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України) стосовно обвинуваченого ОСОБА1 ухвалою Суворовського районного суду міста Одеси від 11 червня 2020 року продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор». Строк дії ухвали суду закінчувався 9 вересня 2020 року.
3 серпня 2020 року під час судового засідання прокурор надав письмове клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА1.
Вказане клопотання мотивоване тим, що обвинувачений ОСОБА1 обґрунтовано підозрюється у вчиненні особливо тяжких кримінальних правопорушень, які караються виключно позбавленням волі на строк до 15 років. Існують докази, які вказують на причетність ОСОБА1 до вчинення інкримінованих йому кримінальних правопорушень, що підтверджується комплексом зібраних у кримінальному провадженні доказів. Крім того, в умовах слідчого ізолятора в ОСОБА1 був вилучений заборонений термінал мобільного зв’язку. ОСОБА1 погрожував свідку під час допиту останнього в Суворовському районному суді міста Одеси, що у сукупності дає підстави вважати, що ризики, передбачені статтями 177, 178 КПК України, продовжують існувати.
Вказані обставини, як зазначав прокурор, дають підстави вважати, що, перебуваючи на волі, обвинувачений ОСОБА1 може переховуватися від суду, протиправно впливати на інших свідків з метою зміни ними показань під час судового провадження. Обвинувачений може знищити, сховати будь-які речі чи документи, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, може перешкоджати встановленню істини у справі іншим чином, оскільки всі спільники не встановлені. З огляду на викладене прокурор вважав, що єдиним запобіжним заходом, який надасть можливість запобігти усім ризикам, є тримання під вартою.
Ухвалою Суворовського районного суду міста Одеси (судді Позняк В.С., Шкорупеєв Д.А., Деркачов О.В.) від 3 серпня 2020 року клопотання прокурора задоволено. Продовжено обвинуваченому ОСОБА1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» до 1 жовтня 2020 року включно з визначенням розміру застави. Визначено розмір застави у розмірі 768400 гривень.
24 вересня 2020 року під час судового засідання прокурор надав письмове клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА1. Вказане клопотання було мотивоване обставинами, аналогічними зазначеним у клопотанні, про яке вказано вище.
Ухвалою Суворовського районного суду міста Одеси (судді Позняк В.С., Шкорупеєв Д.А., Деркачов О.В.) від 24 вересня 2020 року клопотання прокурора задоволено. Продовжено обвинуваченому ОСОБА1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» до 22 листопада 2020 року включно з визначенням розміру застави. Визначено розмір застави у розмірі 768400 гривень.
Обґрунтовуючи необхідність задоволення клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА1, судді в ухвалі від 3 серпня 2020 року зазначили таке: «враховуючи категорію злочинів, які за змістом пред’явленого ОСОБА1 обвинувачення відносяться відповідно до положень статті 12 КК України до особливо тяжких злочинів, за які, у разі визнання особи винною, передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 12 до 15 років з конфіскацією майна, враховуючи необхідність дослідження інших доказів для з’ясування певних обставин справи, які покладені в основу обвинувачення; особу обвинуваченого ОСОБА1, який, як вбачається зі змісту клопотання та обвинувального акту, вчинив протиправні дії, спрямовані на заволодіння чужим майно за попередньою змовою групою осіб, приймаючи до уваги розмір спричиненого збитку, що у сукупності дає підстави вважати, що обвинувачений може переховуватися від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності, не виключається можливість незаконного впливу на свідків з метою зміни ними показів у судовому засіданні, колегія суддів дійшла висновку, що застосований під час судового провадження запобіжний захід відповідає характеру та тяжкості інкримінованих обвинуваченому діянь, на теперішній час деякі ризики, передбачені статтею 177 КПК України продовжують існувати, що в свою чергу на даній стадії судового провадження унеможливлює застосування щодо ОСОБА1 більш м’якого запобіжного заходу. Також суд взяв до уваги отриману медичну довідку з «Центру охорони здоров’я» відносно ОСОБА1, датовану 15 липня 2020 року, за змістом якої проведено обстеження ОСОБА1, в якій також зазначено, що обвинувачений неодноразово відмовлявся від медичного огляду, що зафіксовано в його амбулаторній картці, у зв’язку з чим виключних обставин, які б перешкоджали застосуванню запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, передбачених частиною другою статті 183 КПК України колегією суддів на момент розгляду клопотання не встановлено».
Також в ухвалі зазначено, що відповідно до частини третьої статті 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов’язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов’язків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 183 КПК України у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування, суд має право не визначати розмір застави. Вказана норма є правом суду, а не його обов’язком.
Враховуючи, що на час розгляду клопотання докази вини обвинуваченого ще перебувають на стадії дослідження, судове слідство триває, при цьому ОСОБА1 довгий час утримується під вартою, зважаючи на характер і обставини вчинення інкримінованих йому діянь, беручи до уваги вказаний в обвинуваченні розмір завданої майнової шкоди, колегія суддів вважала за можливе встановити розмір застави.
У поясненнях на скаргу судді зазначили, що не погоджуються із твердженнями адвоката Семенкова О.О. щодо невмотивованості ухвали Суворовського районного суду міста Одеси від 3 серпня 2020 року, оскільки це є особистою думкою сторони захисту, яка всіляко намагається запобігти подальшому утриманню обвинуваченого під вартою, що є цілком зрозумілим з урахуванням того, що на цьому етапі судового провадження триває встановлення ступеня вини обвинувачених, у тому числі ОСОБА1, у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень.
Однак, незважаючи на те, що захист емоційно та не завжди коректно виражає свою незгоду із судовим рішенням, яке йому не подобається, намагаючись у такий спосіб чинити тиск на колегію, та при цьому самостійно робить висновок щодо упередженого ставлення суддів до особи обвинуваченого ОСОБА1, що не відповідає дійсності, а також надає свою правову оцінку рішенню суду, що виходить за межі компетенції захисту, суд із розумінням ставиться до такої вибраної тактики та позиції сторони захисту.
Ухвали суду від 3 серпня та 24 вересня 2020 року, як зазначили судді, є обґрунтованими та вмотивованими, постановлені з дотриманням вимог КПК України, всім сторонам без обмежень була надана можливість висловити свою позицію та особисту думку. Висновків про ступінь ризиків та неможливість застосування більш м’якого запобіжного заходу суд дійшов за результатами аналізу обставин злочину, викладених в обвинувальному акті, особистості обвинуваченого та його поведінки.
Крім того, як зазначили судді, застосований стосовно ОСОБА1 запобіжний захід не є безальтернативним, розмір визначеної застави втричі менше, ніж розмір заподіяної потерпілій матеріальної шкоди, вказаної в обвинувальному акті.
Судді просили врахувати надані ними пояснення.
Надаючи оцінку діям суддів Позняка В.С., Шкорупеєва Д.А., Деркачова О.В. щодо доводів адвоката Семенкова О.О., Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зазначає таке.
Вмотивованість – це вимога до суду наводити письмово у рішенні судження, пояснення про наявність чи відсутність фактів, які є основою висновку суду. Це також пояснення суду, чому він виніс саме таке рішення, погодився з одними та відкинув інші доводи.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від свавілля; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», параграфи 29–30). Втім, це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною.
У пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов’язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов’язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно із практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення у справах «Мала проти України», «Богатова проти України»).
З огляду на викладене Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що в ухвалі Суворовського районного суду міста Одеси від 3 серпня 2020 року судді навели обставини, які ними оцінювались, мотиви, з яких вони виходили, задовольняючи клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА1, з посиланням на відповідні норми закону, що підлягали застосуванню під час ухвалення відповідного судового рішення.
У Висновках № 3 (2002) та № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи зазначено, що є неприйнятною можливість притягнення судді до відповідальності за здійснення своїх обов’язків, крім випадку умисного правопорушення при здійсненні судових функцій. Консультативна рада європейських суддів наголошує, що зміст конкретних судових рішень контролюється головним чином за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.
Пунктом 22 Декларації щодо принципів незалежності судової влади, прийнятої Конференцією голів верховних судів Центральної та Східної Європи від 14 жовтня 2015 року, визначено, що жоден суддя не повинен притягатися до дисциплінарної відповідальності чи звільнятися за винесені ним судові рішення, окрім як у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону.
Тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (пункт 66 Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки).
Відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
Дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя, які здійснюють дисциплінарні провадження щодо суддів, не наділені законом повноваженнями встановлювати або оцінювати обставини справи, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, а також перевіряти законність та обґрунтованість судових рішень. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Дисциплінарна відповідальність суддів не повинна поширюватися на зміст їхніх рішень.
Орган, який здійснює дисциплінарне провадження щодо судді, не перевіряє законність судового рішення, а перевіряє дії судді під час ухвалення такого рішення в частині наявності порушень, які є підставою для застосування дисциплінарної відповідальності.
Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2018 року у справі № 11-386сап18.
Крім того, слід зауважити, що у резолютивній частині ухвали від 3 серпня 2020 року зазначено, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 13 червня 2019 року № 4рп-2019 ухвала набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження в порядку, встановленому КПК України.
При цьому згідно з відомостями офіційного вебпорталу «Судова влада України» та Єдиного державного реєстру судових рішень вказана ухвала до суду апеляційної інстанції оскаржена не була.
Враховуючи наведене, за результатами розгляду дисциплінарної справи Першою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя не встановлено в діях суддів Позняка В.С., Шкорупеєва Д.А., Деркачова О.В. ознак дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (умисне або внаслідок недбалості незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору).
Надаючи оцінку діям суддів у частині доводів скарг Іщенка Р.С., Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зазначає таке.
Із журналу судового засідання від 24 вересня 2020 року та ухвали суду від 24 вересня 2020 року вбачається, що у судовому засіданні 24 вересня 2020 року взяли участь прокурори Одеської місцевої прокуратури № 3 Задорін Є.Ю., Голубков М.В., представник потерпілих – ОСОБА5, захисники Прилепський І.А., Семенков О.О., Соломенцев І.А., Піскун О.В., обвинувачені ОСОБА2, ОСОБА1.
Відповідно до частини першої статті 376 КПК України судове рішення проголошується прилюдно негайно після виходу суду з нарадчої кімнати. Головуючий у судовому засіданні роз’яснює зміст рішення, порядок і строк його оскарження. Якщо складання судового рішення у формі ухвали (постанови) вимагає значного часу, суд має право обмежитися складанням і оголошенням його резолютивної частини, яку підписують усі судді. Повний текст ухвали (постанови) повинен бути складений не пізніше п’яти діб з дня оголошення резолютивної частини і оголошений учасникам судового провадження. Про час оголошення повного тексту ухвали (постанови) має бути зазначено у раніше складеній її резолютивній частині (частина друга статті 376 КПК України).
Відповідно до статті 196 КПК України копія ухвали про застосування запобіжного заходу вручається підозрюваному, обвинуваченому негайно після її проголошення.
Після виходу суддів із нарадчої кімнати (о 18:50) проголошено вступну та резолютивну частини ухвали. У зв’язку з відсутністю всіх учасників судового процесу відповідно до вимог частини четвертої статті 107 КПК України фіксування за допомогою технічних засобів не здійснювалось, про що складено відповідну довідку.
З інформації, наданої суддею Суворовського районного суду міста Одеси Позняком В.С. (головуючий у справі), вбачається, що повний текст ухвали суду був виготовлений 25 вересня 2020 року, але через вихід з ладу сервера і відсутність інтернет-зв’язку ухвала не була того самого дня внесена до автоматизованої системи документообігу «Д-3».
Згодом повний текст рішення було внесено до автоматизованої системи документообігу «Д-3», копії роздруковані, завірені одним із суддів колегії та надіслані учасникам процесу.
За відсутності поштових марок надіслання вихідної кореспонденції засобами поштового зв’язку не вбачалося можливим, тому захиснику Семенкову О.О., який перебуває у місті Києві, 1 жовтня 2020 року копія вказаної ухвали надіслана засобами зв’язку через додаток «Viber».
Крім того, у поясненнях на скаргу судді зазначили, що короткий зміст ухвали Суворовського районного суду міста Одеси дійсно складено 24 вересня 2020 року та проголошено цього дня о 18:50, про що складено довідку. Фіксування за допомогою технічних засобів не здійснювалось, оскільки після виходу суддів із нарадчої кімнати жодного учасника судового процесу не було.
Судді також просили врахувати, що обвинувачений ОСОБА1 у зв’язку із закінченням робочого часу був вивезений із приміщення суду, оскільки конвой слідчого ізолятора обслуговує кілька судів та позбавлений можливості очікувати проголошення вступної та резолютивної частин рішення після виходу суду з нарадчої кімнати.
Щодо твердження обвинуваченого ОСОБА1 про ненадіслання до ДУ «Одеський слідчий ізолятор» для вручення йому копії ухвали від 24 вересня 2020 року судді зазначили, що таке твердження не відповідає дійсності, оскільки відповідно до супровідного листа від 28 вересня 2020 року № 300а начальнику ДУ «Одеський слідчий ізолятор» надіслано копію ухвали від 24 вересня 2020 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для вручення обвинуваченому ОСОБА1 (копію супровідного листа судді додали до пояснень).
Першою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя встановлено, що адвокат Семенков О.О. був присутній у судовому засіданні 24 вересня 2020 року під час розгляду клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу стосовно обвинуваченого ОСОБА1, однак не дочекався виходу суддів з нарадчої кімнати, залишив зал судового засідання.
Водночас під час розгляду дисциплінарної справи не встановлено, що адвокат Семенков О.О. та ОСОБА1 цікавилися результатами розгляду цього питання, зокрема зверталися до суду із заявами про надання їм копії вказаної ухвали.
Першою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя також встановлено, що захисник Семенков О.О., який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА1, не погоджуючись з ухвалою Суворовського районного суду міста Одеси від 24 вересня 2020 року, подав апеляційну скаргу.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 29 жовтня 2020 року апеляційну скаргу повернено особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини третьої статті 399 КПК України (апеляційна скарга подана після закінчення строку апеляційного оскарження і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку).
Крім того, в ухвалі суду апеляційної інстанції роз’яснено право на повторне звернення з апеляційною скаргою на ухвалу суду, складеною з додержанням вимог статті 396 КПК України, а також вказано, що ухвала суду апеляційної інстанції може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її постановлення.
Ніщо не заважало адвокату Семенкову О.О. повторно звернутися до апеляційного суду з відповідним клопотанням про поновлення строку на оскарження ухвали від 24 вересня 2020 року, зазначивши час отримання копії цієї ухвали.
Згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень станом на момент розгляду дисциплінарної справи ні адвокат Семенков О.О., ні ОСОБА1 не зверталися повторно з апеляційною скаргою на ухвалу Суворовського районного суду міста Одеси від 24 вересня 2020 року, як і не оскаржували ухвалу суду апеляційної інстанції від 29 жовтня 2020 року до суду касаційної інстанції.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 квітня 2018 року у справі № П/9901/137/18 (800/426/17) протиправну бездіяльність суб’єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов’язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб’єкта владних повноважень, були об’єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту несвоєчасного виконання обов’язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов’язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів особи.
Таким чином, сам лише факт виготовлення та проголошення повного тексту судового рішення, надіслання його копії учасникам процесу з незначним перевищенням строків не може автоматично вказувати на наявність підстав для дисциплінарної відповідальності судді.
Зазначене дає підстави для висновку, що вручення (надіслання) копії ухвали Суворовського районного суду міста Одеси від 24 вересня 2020 року адвокату Семенкову О.О. та ОСОБА1 із порушенням вимог КПК України (адвокату Семенкову О.О. – 1 жовтня 2020 року, начальнику ДУ «Одеський слідчий ізолятор» для вручення ОСОБА1 – 28 вересня 2020 року) не спричинило негативних наслідків для скаржників та не вплинуло на реалізацію адвокатом Семенковим О.О. та ОСОБА1 права на апеляційне оскарження ухвали.
Під дисциплінарним проступком судді слід розуміти винне, протиправне порушення службових обов’язків, що виражається в обмеженні або порушенні законних прав та інтересів осіб, які беруть участь у судочинстві, або перешкоджанні в доступі до правосуддя, порушенні суддівських обмежень і так само загальновизнаних моральних вимог.
У Висновках № 3 (2002) та № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи зазначено, що є неприйнятною можливість притягнення судді до відповідальності за здійснення своїх обов’язків, крім випадку умисного правопорушення при здійсненні судових функцій. Для того, щоб виправдати дисциплінарне провадження, порушення має бути серйозним та кричущим.
У пункті 25 Київських рекомендацій ОБСЄ щодо незалежності судової системи в країнах Східної Європи, Південного Кавказу та Центральної Азії (від 23–25 червня 2010 року) зазначено, що процедура притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності повинна стосуватися підтверджених випадків порушення правил професійної поведінки, які є значними, неприпустимими та, окрім цього, ганьблять репутацію суддівства.
З огляду на системне тлумачення положень частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» наявність умислу або недбалості стосовно допущеного порушення є обов’язковою умовою притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
Таким чином, враховуючи пояснення суддів, дослідивши зібрані під час проведення перевірки матеріали, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про відсутність у діях суддів Суворовського районного суду міста Одеси Позняка В.С., Шкорупеєва Д.А., Деркачова О.В. складу дисциплінарних проступків, передбачених підпунктами «а», «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Отже, підстави для притягнення вказаних суддів до дисциплінарної відповідальності відсутні.
Відповідно до пункту 12.37 Регламенту Вищої ради правосуддя за результатами розгляду дисциплінарної справи Дисциплінарна палата ухвалює рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді.
Згідно із частиною шостою статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктом 12.38 зазначеного Регламенту, якщо Дисциплінарною палатою ухвалено рішення про відмову у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності, дисциплінарне провадження припиняється.
З огляду на викладене, керуючись статтями 106, 108 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтями 49–51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктами 12.22–12.39 Регламенту Вищої ради правосуддя, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя
вирішила:
відмовити у притягненні до дисциплінарної відповідальності суддів Суворовського районного суду міста Одеси Позняка Віктора Степановича, Шкорупеєва Дмитра Анатолійовича, Деркачова Олександра Вячеславовича.
Дисциплінарне провадження стосовно суддів Суворовського районного суду міста Одеси Позняка Віктора Степановича, Шкорупеєва Дмитра Анатолійовича, Деркачова Олександра Вячеславовича припинити.
Рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя може бути оскаржене до Вищої ради правосуддя в порядку і строки, що встановлені статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».
Головуючий на засіданні
Першої Дисциплінарної палати
Вищої ради правосуддя Н.С. Краснощокова
Члени Першої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя І.Б. Плахтій
В.Г. Суховий
С.Б. Шелест
