Вища рада правосуддя, розглянувши скаргу судді Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області Матвєєвої Юлії Олександрівни на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 15 лютого 2021 року № 348/2дп/15-21 про притягнення її до дисциплінарної відповідальності,
встановила:
24 лютого 2021 року до Вищої ради правосуддя за вхідним № 958/0/6-21 надійшла скарга судді Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області Матвєєвої Ю.О. на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя (далі – Дисциплінарна палата) від 15 лютого 2021 року № 348/2дп/15-21 про притягнення вказаної судді до дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя від 24 лютого 2021 року вказану скаргу передано на розгляд члену Вищої ради правосуддя Гречківському П.М.
Скарга подана з дотриманням вимог та у строки, що визначені Законом України «Про Вищу раду правосуддя».
Суддя та скаржники повідомлені про розгляд скарги судді шляхом надіслання відповідного повідомлення поштою, розміщення його на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя. Крім того, з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та забезпечення реалізації прав судді та скаржників, визначених пунктом 12.30 Регламенту Вищої ради правосуддя, їм запропоновано взяти участь у вказаному засіданні в режимі відеоконференції.
Від судді Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області Матвєєвої Ю.О. на адресу Вищої ради правосуддя надійшла заява з проханням розглядати скаргу на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 15 лютого 2021 року № 348/2дп/15-21 без її участі.
Вища рада правосуддя, вивчивши скаргу, матеріали дисциплінарного провадження, заслухавши доповідача – члена Вищої ради правосуддя Гречківського П.М., встановила таке.
Матвєєва Юлія Олександрівна Указом Президента України від 19 листопада 2010 року № 1046/2010 призначена на посаду судді Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області строком на п’ять років, Указом Президента України від 29 грудня 2017 року № 441/2017 призначена на посаду судді цього суду.
Згідно із характеристикою, наданою головою Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області Мирошниченком Ю.М., суддя Матвєєва Ю.О. характеризується позитивно. До дисциплінарної відповідальності не притягалася.
З оскаржуваного рішення та матеріалів дисциплінарної справи вбачається, що 6 серпня 2019 року до Вищої ради правосуддя за вхідним № Х-4507/0/7-19 надійшла дисциплінарна скарга Харчука М.А. на дії судді Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області Матвєєвої Ю.О., в тому числі під час розгляду справ №№ 264/4528/19, 264/5066/19.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя від 6 серпня 2019 року скаргу Харчука М.А. передано для попередньої перевірки члену Вищої ради правосуддя Овсієнку А.А. У подальшому на підставі протоколу повторного автоматизованого визначення члена Вищої ради правосуддя по справі від 24 жовтня 2019 року цю скаргу передано для проведення попередньої перевірки члену Вищої ради правосуддя Худику М.П.
Ухвалою Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 1 лютого 2021 року № 177/2дп/15-21 стосовно судді Матвєєвої Ю.О. відкрито дисциплінарну справу у зв’язку з наявністю в її поведінці під час розгляду справ № 264/4528/19 (провадження №№ 1-кс/264/1620/19, 1-кс/264/1672/19), № 264/5066/19 ознак дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (умисне або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод – права власності та права на справедливий суд), а під час розгляду справи № 264/4528/19 (провадження № 1-кс/264/1620/19) – ознак дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 цього Закону (умисне або внаслідок грубої недбалості допущення істотного порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що призвело до порушення правил щодо складу суду).
Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя 15 лютого 2021 року ухвалено рішення № 348/2дп/15-21 про притягнення судді Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області Матвєєвої Ю.О. до дисциплінарної відповідальності та застосування до неї дисциплінарного стягнення у виді догани – з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця.
Підставою притягнення судді Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області Матвєєвої Ю.О. до дисциплінарної відповідальності стали встановлені Дисциплінарною палатою під час перевірки обставини, які свідчать про вчинення вказаною суддею дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод – права власності та права на справедливий суд).
У скарзі судді Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області Матвєєвої Ю.О. викладено прохання скасувати рішення Дисциплінарної палати від 15 лютого 2021 року № 348/2дп/15-21 про притягнення її до дисциплінарної відповідальності та закрити дисциплінарне провадження.
Вищою радою правосуддя встановлено, що Дисциплінарна палата дійшла висновку про наявність у діях судді Матвєєвої Ю.О. складу дисциплінарного проступку з огляду на таке.
Справа № 264/4528/19
10 липня 2019 року до провадження слідчого судді Матвєєвої Ю.О. надійшла скарга директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Азовбетон» (далі – ТОВ «Азовбетон», Товариство) ОСОБА2 на бездіяльність посадових осіб Кальміуського ВП ЦВП ГУ НП в Донецькій області, в якій фактично порушувалось питання про зобов’язання слідчого Кальміуського ВП ЦВП ГУ НП в Донецькій області лейтенанта поліції Чухрай А.С. винести постанову про накладення арешту на 13/50 часток комплексу будівель площею 740,6 кв. м, які знаходяться за адресою: Донецька обл., м. Маріуполь, пров. Учбовий, 3-а, та пересувний розчинно-бетонний вузол ПРБУ-80, розташований за цією самою адресою (справа № 264/4528/19, провадження № 1-кс/264/1620/19).
11 липня 2019 року до матеріалів вказаної судової справи (без здійснення автоматизованого розподілу) було долучено клопотання представника ТОВ «Азовбетон» – адвоката Косенка С.С. про накладення слідчим суддею арешту на вказане вище майно, обґрунтоване тими самими доводами, що і скарга директора Товариства на бездіяльність слідчого, подана до суду 10 липня 2019 року.
У матеріалах провадження наявний витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі – ЄРДР), з якого вбачається, що відомості до вказаного Реєстру були внесені на підставі ухвали слідчого судді від 5 січня 2018 року у справі № 264/12/18 про зобов’язання уповноваженої особи Кальміуського ВП ЦВП ГУ НП в Донецькій області внести відомості до ЄРДР за заявою ОСОБА1 та розпочати досудове розслідування, з посиланням на обставини, зазначені в увалі слідчого судді, зокрема звернення із заявою про притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА3 за вчинення крадіжки майна з офісу ТОВ «Азовбетон».
Як вбачається із журналу судового засідання та технічного запису цього засідання, 11 липня 2019 року представник ТОВ «Азовбетон» не наполягав на розгляді скарги на бездіяльність слідчого, просив слідчого суддю залишити цю скаргу без розгляду, натомість розглянути подане ним клопотання про накладення арешту. Слідчий Чухрай А.С. просила слідчого суддю відмовити у задоволенні клопотання про накладення арешту.
Ухвалою слідчого судді Матвєєвої Ю.О. від 11 липня 2019 року задоволено клопотання адвоката Косенка С.С., подане в інтересах ТОВ «Азовбетон», та накладено арешт на майно, а саме 13/50 часток комплексу будівель площею 740,6 кв. м за адресою: Донецька обл., м. Маріуполь, пров. Учбовий, 3-а, та пересувний розчинно-бетонний вузол ПРБУ-80, який розташований за цією самою адресою, з позбавленням права відчуження, розпорядження та використання. В ухвалі зазначено, що така ухвала підлягала негайному виконанню (справа № 264/4528/19, провадження № 1-кс/264/1620/19).
Задовольняючи клопотання про накладення арешту, слідчий суддя виходила з того, що слідчий необґрунтовано виніс постанову про відмову у задоволенні клопотання Товариства про накладення арешту, оскільки матеріали кримінального провадження ним не досліджувались і не надані для дослідження слідчому судді. При цьому слідчий суддя зазначила, що відповідно до пункту 1 частини другої статті 170 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України) арешт накладається на майно будь-якої фізичної та юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу, та дійшла висновку, що вказане вище майно має ознаки речового доказу у цьому кримінальному провадженні, що не спростовано слідчим. Крім того, слідчий суддя вказала, що клопотання адвоката Косенка С.С. слід задовольнити, оскільки завданням накладення арешту на майно є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження, та з метою встановлення обставин кримінального правопорушення, забезпечення кримінального провадження.
16 липня 2019 року на адресу суду надійшло клопотання представника ТОВ «Азовбетон» – адвоката Косенка С.С., в якому він просив змінити засіб захисту прав ТОВ «Азовбетон» під час накладення арешту на майно, виключити такі види захисту, як «заборона розпорядження та заборона використання майна», залишити арешт майна у формі заборони його відчуження. Зазначене клопотання адвокат Косенко С.С. мотивував тим, що 9 січня 2018 року між ТОВ «Азовбетон» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лігос бетон» (далі – ТОВ «Лігос бетон») укладено договір оренди виробничої площадки № 090118-1, за умовами якого орендодавець передає орендареві у строкове платне користування відкриту складську площу разом із приміщеннями та обладнанням, зокрема пересувним розчинно-бетонним вузлом ПРБУ-80, а тому заборона розпоряджатися цим майном та використовувати його перешкоджає виконанню ТОВ «Азовбетон» своїх обов’язків за вказаним договором.
Зазначене клопотання надійшло до провадження судді Матвєєвої Ю.О. відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 16 липня 2019 року, було сформоване як окрема судова справа та призначене до розгляду на 16:00 18 липня 2019 року (справа № 264/4528/19, провадження № 1-кс/264/1672/19).
18 липня 2019 року на адресу Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області надійшла апеляційна скарга ОСОБА3 на ухвалу слідчого судді від 11 липня 2019 року (справа № 264/4528/19, провадження № 1-кс/264/1620/19).
Цього самого дня, 18 липня 2019 року, слідчий суддя Матвєєва Ю.О. постановила ухвалу, якою задовольнила клопотання адвоката Косенка С.С. про скасування арешту майна. Зокрема, скасовано арешт, накладений на майно ухвалою слідчого судді Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 11 липня 2019 року (справа № 264/4528/19, провадження № 1-кс/264/1620/19), в частині позбавлення права власника або законного володільця на розпорядження майном та його використання.
Як вбачається із копій матеріалів судової справи, розгляд вказаного клопотання здійснювався за відсутності учасників процесу, оскільки адвокат Косенко С.С., слідчий Чухрай А.С. подали до суду заяви із проханням здійснити розгляд клопотання без їхньої участі.
У мотивувальній частині ухвали слідчий суддя вказала, що 13/50 часток комплексу будівель площею 740,6 кв. м, які знаходяться за адресою: Донецька обл., м. Маріуполь, пров. Учбовий, 3-а, та пересувний розчинно-бетонний вузол ПРБУ-80, розташований за цією самою адресою, мають ознаки речових доказів у кримінальному провадженні, правовий режим зберігання яких регламентується статтею 100 КПК України, вказаний факт не був спростований слідчим під час вирішення слідчим суддею питання про накладення арешту на це майно.
З ухвали також вбачається, що слідчий суддя врахувала доводи клопотання адвоката Косенка С.С. щодо наявності укладеного між ТОВ «Азовбетон» та ТОВ «Лігос бетон» договору, предметом якого було арештоване майно. Водночас вважала за можливе скасувати арешт у частині позбавлення власника або законного володільця права розпорядження цим майном та його використання з урахуванням визначених пунктом 5 частини другої статті 173 КПК України положень щодо розумності та співрозмірності обмеження права власності із завданнями кримінального провадження, зважаючи на необхідність використання такого майна для здійснення господарської діяльності, а також на те, що позбавлення володільця майна права використання цього майна та розпорядження ним призведе до переривання такої діяльності.
Наступного дня, 19 липня 2019 року, до суду апеляційної інстанції надійшли матеріали судової справи № 264/4528/19 (провадження № 1-кс/264/1620/19) з апеляційною скаргою ОСОБА3 на ухвалу слідчого судді від 11 липня 2019 року, якою накладено арешт на майно. При цьому надіслані до суду апеляційної інстанції матеріали не містили відомостей про постановлення суддею Матвєєвою Ю.О. ухвали від 18 липня 2019 року про часткове скасування арешту, накладеного на це майно ухвалою від 11 липня 2019 року, чи копій матеріалів провадження № 1-кс/264/1672/19.
Ухвалою Донецького апеляційного суду від 22 липня 2019 року скасовано ухвалу слідчого судді Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 11 липня 2019 року.
Ухвалюючи таке рішення, суд апеляційної інстанції виходив із того, що за приписами статті 171 КПК України із клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор, слідчий (за погодженням з прокурором), а з метою забезпечення цивільного позову – також цивільний позивач, однак матеріали справи не містили відомостей про визнання у цьому кримінальному провадженні будь-якої особи цивільним позивачем. Апеляційний суд зазначив, що під час постановлення оскаржуваної ухвали слідчим суддею не дотримано вимог статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд апеляційної інстанції також встановив, що ні слідчий, ні прокурор із клопотанням про накладення арешту на майно не зверталися, а директор ТОВ «Азовбетон» та представник ТОВ «Азовбетон» – адвокат Косенко С.С. не є суб’єктами звернення до слідчого судді з клопотанням про арешт майна. За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що слідчий суддя не мала права накладати арешт на майно за клопотанням юридичної особи та за відсутності відповідного клопотання слідчого або прокурора.
Разом із тим 23 липня 2020 року на адресу суду апеляційної інстанції надійшла апеляційна скарга представника ТОВ «Азовбуд-лідер» – адвоката Коваленко К.О. на ухвалу слідчого судді Матвєєвої Ю.О. від 11 липня 2019 року та 24 липня 2019 року – клопотання цього самого представника про закриття апеляційного провадження у зв’язку з відмовою особи, що подала апеляційну скаргу, від апеляційної скарги. Ухвалою Донецького апеляційного суду від 25 липня 2019 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника ТОВ «Азовбуд-лідер» – адвоката Коваленко К.О. на ухвалу слідчого судді від 11 липня 2019 року.
Справа № 264/5066/19
31 липня 2019 року до провадження судді Матвєєвої Ю.О. надійшла позовна заява ТОВ «Азовбетон» до Кальміуського відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (далі – Кальміуське ВДВС у місті Маріуполі ГТУЮ у Донецькій області), третя особа – Луганська філія Державного підприємства «СЕТАМ» (далі – ДП «СЕТАМ»), про зобов’язання вчинити дії (справа № 264/5066/19).
Звертаючись із таким позовом, позивач одночасно у позовній заяві клопотав про забезпечення позову та просив, з-поміж іншого, про таке: «3. Заборонити (зупинити) реалізацію майна боржника – ТОВ «Азовбетон», а саме 13/50 часток комплексу нежитлової нерухомості, розташованої за адресою: Донецька обл., м. Маріуполь, пров. Учбовий, 3-а, у тому числі зупинити реалізацію Луганською філією ДП «СЕТАМ» вищевказаного майна у порядку, передбаченому Порядком реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції від 29.09.2016 року № 2831/5 – номер лоту: 360373, найменування лоту «Нежила нерухомість загальною площею 740,6 кв. м., 13/50 часток з комплексу, розташована за адресою: Донецька обл., м. Маріуполь, пров. Учбовий, 3-а, дата проведення аукціону: 01.08.2019 року о 09:00, стартова ціна: 1 150 900 грн без ПДВ, – до вирішення справи по суті»; «4. Визнати протиправними дії заступника начальника Кальміуського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області Зайцевої І.Ю. щодо проведення в рамках зведеного виконавчого провадження № 56145883 оцінки майна ТОВ «АЗОВБЕТОН» та встановлення вартості 13/50 часток комплексу нежитлової нерухомості на травень 2019 року в розмірі 150 900 грн без ПДВ та вартості пересувного бетонно-розчинного вузла ПРБУ-80 в розмірі 875 000 грн без ПДВ»; «5. Зобов’язати Кальміуський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області утриматись від використання в рамках зведеного виконавчого провадження № 56145883 (при вчиненні будь-яких виконавчих дій, включаючи реалізацію арештованого майна відповідно до ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження» висновку суб’єкту оціночної діяльності – суб’єкту господарювання ФОП Барановим Валерієм Валентиновичем, щодо встановлення вартості майна ТОВ «АЗОВБЕТОН» та встановлення вартості рухомого майна ТОВ «АЗОВБЕТОН» у розмірі 895 000 грн без ПДВ».
Крім того, цього самого дня позивач подав до суду заяву про залучення ОСОБА3 співвідповідачем та зобов’язання його надати суду, органу державної виконавчої служби документи щодо реалізації рухомого майна ТОВ «Азовбетон».
Одночасно ТОВ «Азовбетон» звернулося до суду з окремою заявою про забезпечення позову, яка у прохальній частині містила таку саму вимогу щодо заборони (зупинення) реалізації майна боржника, що й у позовній заяві.
У заяві про забезпечення позову ТОВ «Азовбетон» зазначало, що ухвалою слідчого судді від 30 липня 2019 року у межах кримінального провадження № ____, яка підлягала негайному виконанню, накладено арешт на 13/50 часток комплексу будівель площею 740,6 кв. м, однак у випадку проведення публічних торгів та оформлення їх результатів існує очевидна небезпека втручання у проведення кримінального провадження та заподіяння значної шкоди правам та законним інтересам ТОВ «Азовбетон», оскільки для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Разом із тим 31 липня 2019 року ТОВ «Азовбетон» звернулося до суду із клопотанням про відзив заяви про забезпечення позову, оскільки вона не відповідала вимогам частини другої статті 151 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) у зв’язку із поданням позивачем заяви про залучення як співвідповідача ОСОБА3.
Ухвалою суду від 31 липня 2019 року вказану заяву про забезпечення позову повернуто ТОВ «Азовбетон».
Цього самого дня ТОВ «Азовбетон» повторно звернулося до суду із заявою про забезпечення позову, яка була подана з аналогічних підстав, що й попередня, однак у реквізитах були додатково зазначені місце проживання, реєстраційний номер картки платника податків, номери засобів зв’язку відповідача ОСОБА3.
Ухвалою суду від 31 липня 2019 року заяву про забезпечення позову задоволено та заборонено (зупинено) реалізацію майна ТОВ «Азовбетон», а саме 13/50 часток комплексу нежитлової нерухомості, розташованої за адресою: Донецька обл., м. Маріуполь, пров. Учбовий, 3-а, у тому числі зупинено реалізацію Луганською філією ДП «СЕТАМ» вказаного майна у порядку, передбаченому Порядком реалізації арештованого майна, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5 (далі – Порядок), із номером лота 360373, найменуванням лота «Нежила нерухомість, загальною площею 740,6 кв. м, 13/50 часток комплексу нежитлової нерухомості, розташованої за адресою: Донецька обл., м. Маріуполь, пров. Учбовий, 3-а», датою проведення 1 серпня 2019 року о 9-й годині, стартовою ціною 1 150 900 гривень без ПДВ, до вирішення по суті цивільної справи за позовом ТОВ «Азовбетон» до Кальміуського ВДВС міста Маріуполя ГТУЮ в Донецькій області, ОСОБА3, третя особа – Луганська філія ДП «СЕТАМ», про зобов’язання вчинити певні дії.
Задовольняючи вказану заяву, суд виходив із положень частин першої, другої статті 149, пункту 2 частини першої статті 150, частини п’ятої статті 153 ЦПК України, частини першої статті 48, частин третьої, п’ятої статті 57, частин першої – третьої статті 61 Закону України «Про виконавче провадження», пункту 2 розділу ХІ Порядку та у зв’язку з наявністю у провадженні суду справи за вказаним вище позовом дійшов висновку про наявність у суду повноважень зупинити реалізацію арештованого майна шляхом заборони вчиняти відповідні дії, оскільки вжиття такого виду заходу забезпечення позову у повному обсязі узгоджується з вимогами пункту 2 частини першої статті 150 ЦПК України. При цьому суд встановив, що Кальміуським ВДВС у місті Маріуполі ГТУЮ у Донецькій області здійснюється зведене виконавче провадження № ____ з виконання виконавчого листа на користь стягувача ОСОБА3, судових наказів на користь ТОВ «Азовбуд-лідер» та здійснюється примусова реалізація майна ТОВ «Азовбетон».
Ухвалою суду від 5 серпня 2019 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду на 19 вересня 2019 року.
6 серпня 2019 року на адресу суду втретє надійшла заява ТОВ «Азовбетон» про забезпечення позову з аналогічних підстав, що й подані позивачем раніше, однак у такій заяві зазначалося, що ухвалою слідчого судді від 30 липня 2019 року у межах кримінального провадження № ____ від 24 січня 2018 року, яка підлягала негайному виконанню, накладено арешт на пересувний розчинно-бетонний вузол ПРБУ-80, на вказане майно відповідно до доданих ним до позовної заяви матеріалів претендує ТОВ «Азовбуд-лідер», але реалізація такого майна порушить права цієї юридичної особи, що навмисно замовчується ОСОБА3. За таких обставин позивач просив заборонити (зупинити) реалізацію вказаного вище майна.
7 серпня 2019 року на адресу суду надійшла заява директора ТОВ «Азовбетон» про залишення без розгляду поданої напередодні заяви про забезпечення позову.
Ухвалою суду від 7 серпня 2019 року залишено без розгляду заяву ТОВ «Азовбетон» про забезпечення позову.
Із матеріалів цивільної справи вбачається, що призначені на 19 вересня 2019 року та 15 жовтня 2019 року судові засідання не відбувалися, відкладалися за заявою представника позивача ТОВ «Азовбетон» – адвоката Косенка С.С.
Разом із тим постановою Донецького апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року скасовано ухвалу суду від 31 липня 2019 року, якою задоволено заяву позивача про забезпечення позову.
Скасовуючи ухвалу суду, апеляційний суд дійшов висновку, що забезпечення позову шляхом зупинення реалізації майна боржника фактично зупинить виконання судових рішень, що, у свою чергу, призведе до порушення гарантованого державою права інших учасників виконавчого провадження на своєчасне виконання рішення суду. Постановляючи ухвалу від 31 липня 2019 року про вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення реалізації майна боржника, суд першої інстанції фактично зупинив виконання судових рішень, що є неприпустимим, при цьому не врахував законних інтересів стягувачів у зведеному виконавчому провадженні, які законно очікують на задоволення своїх вимог за рішеннями суду, які набрали законної сили.
З-поміж іншого, суд апеляційної інстанції вказав, що у своїй позовній заяві позивач фактично оскаржує дії державного виконавця у зведеному виконавчому провадженні, а тому суду першої інстанції при розгляді справи по суті необхідно перевірити, чи підлягає справа розгляду в порядку цивільного судочинства (правовий висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 березня 2018 року у справі № 660/612/16-ц).
19 листопада 2019 року до суду першої інстанції надійшли одночасно заяви представника позивача ТОВ «Азовбетон» – адвоката Косенка С.С. про відкладення розгляду справи на іншу дату та про зупинення провадження у справі у зв’язку з оскарженням до суду касаційної інстанції вказаної постанови суду апеляційної інстанції від 10 жовтня 2019 року.
Як вбачається з наявної у справі довідки, складеної секретарем, розгляд справи 19 листопада 2019 року здійснювався за відсутності сторін, у зв’язку із клопотанням представника судове засідання відкладено на 10 грудня 2019 року.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25 листопада 2019 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ «Азовбетон» на постанову Донецького апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року. Водночас, відмовляючи у відкритті касаційного провадження, суд касаційної інстанції, з-поміж іншого, зауважив, що недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили, оскільки таке зупинення призведе до порушення гарантованого державою права інших учасників виконавчого провадження на своєчасне виконання рішення суду.
Як вбачається з наявної у справі довідки, складеної секретарем, розгляд справи 10 грудня 2019 року здійснювався за відсутності сторін, судове засідання відкладено на 26 грудня 2019 року.
Ухвалою суду від 26 грудня 2019 року закрито провадження у справі, оскільки справа не підлягала розгляду в порядку цивільного судочинства. Зазначена ухвала суду від 26 грудня 2019 року хоча й оскаржувалася ТОВ «Азовбетон» до суду апеляційної інстанції, однак зі змісту ухвали Донецького апеляційного суду від 18 березня 2020 року вбачається, що апеляційне провадження було закрито відповідно до пункту 1 частини першої статті 362 ЦПК України у зв’язку з тим, що особа, яка подала апеляційну скаргу, подала заяву про відмову від апеляційної скарги.
У скарзі судді Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області Матвєєвої Ю.О. на рішення Дисциплінарної палати від 15 лютого 2021 року зазначено таке.
Справа 264/4528/19
10 липня 2019 року до провадження Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області надійшла скарга ТОВ «Азовбетон» на бездіяльність посадових осіб Кальміуського ВП ЦВП ГУ НП в Донецькій області, яка відповідно до протоколу автоматичного визначення слідчого судді була розподілена судді Матвєєвій Ю.О.
11 липня 2019 року представник ТОВ «Азовбетон» звернувся до канцелярії суду із клопотанням про накладення арешту, яке на підставі пункту 3 розділу III Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України було передано Матвєєвій Ю.О. як судді, у провадженні якої перебуває справа.
Суддя Матвєєва Ю.О. вказала, що, отримавши вказане клопотання про арешт майна, яке працівником канцелярії суду було передано у межах розгляду скарги на дії слідчого, вона не усвідомлювала своєї помилки, не мала сумніву щодо правильності своїх дій, у тому числі, покладаючись на добросовісність дій працівника канцелярії суду, не передбачала можливого настання негативних (небезпечних) наслідків своєї поведінки (чи їх ненастання або відвернення у майбутньому) внаслідок невиправданої самовпевненості чи ігнорування очевидних, чітких і зрозумілих речей.
Крім того, суддя наголосила, що вона як суддя не має обов’язку та повноважень перевіряти правильність реєстрації та здійснення автоматизованого розподілу судових справ між суддями, ставити під сумнів законність передачі їй як судді матеріалів та судових справ. Підстав для сумніву у правильності дій відповідальної особи канцелярії суду у неї не було, а перевірка дій таких працівників не належить до її компетенції.
Отже, 11 липня 2019 року нею як слідчим суддею було розглянуто клопотання адвоката Косенка С.С., який діяв в інтересах ТОВ «Азовбетон», про арешт майна у межах кримінального провадження, відомості про яке внесені до ЄРДР за № ____ від 16 січня 2018 року за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 185 Кримінального кодексу України (далі – КК України). За результатами розгляду клопотання було задоволено.
Також суддя зазначила, що при розгляді скарги представник заявника вказав, що просить не розглядати первинні вимоги, викладені у виді скарги на бездіяльність слідчого. Процесуальним правом заявника клопотання є право на відмову від нього або його частини, його повернення або залишення його без розгляду, отже, вказаний принцип дозволяє заявнику клопотання після подання не підтримати його, між тим не вирішеним залишалось клопотання про арешт майна, яке Матвєєва Ю.О. як слідчий суддя розглянула та задовольнила.
При цьому суддя вказала, що після усної заяви представника заявника в судовому засіданні вона як слідчий суддя не розглядала скаргу на дії слідчого, а з урахуванням явки сторін перейшла до розгляду клопотання про арешт майна, процесуальне рішення за наслідками такого розгляду було мотивовано відповідними нормами, які регламентують накладення арешту на майно. Суддя наголосила, що суд апеляційної інстанції, встановивши невідповідність ухвали слідчого судді Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 11 липня 2019 року про арешт майна вимогам закону, скасував судове рішення, при цьому у мотивувальній частині ухвали зазначено, що директор ТОВ «Азовбетон» та представник ТОВ «Азовбетон» – адвокат Косенко СС. не є суб’єктами звернення до слідчого судді із клопотанням про арешт майна.
Також у скарзі суддя Матвєєва Ю.О. вказала, що клопотання ТОВ «Азовбетон» про часткове скасування арешту, яке надійшло до суду 16 липня 2019 року, було передано їй як слідчому судді на розгляд відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду 16 липня 2019 року. Станом на день постановлення ухвали про арешт майна (11 липня 2019 року) їй як слідчому судді було відомо про існування між ТОВ «Азовбетон» та ТОВ «Лігос Бетон» договору оренди виробничої площадки № 090118-1, за умовами якого ТОВ «Азовбетон» передав ТОВ «Лігос Бетон» у строкове платне користування відкриту складську площу разом із приміщеннями та обладнанням, зокрема пересувний розчинно-бетонний вузол ПРБУ-80, тому ухвалою від 18 липня 2019 року було задоволено клопотання представника ТОВ «Азовбетон» та скасовано арешт 13/50 часток комплексу будівель площею 740,6 кв. м, а також пересувного розчинно-бетонного вузла ПРБУ-80, накладений раніше ухвалою слідчого судді Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 11 липня 2019 року, в частині позбавлення власника або законного володільця права на розпорядження цим майном та його використання. Вказана ухвала в апеляційному порядку не оскаржувалась.
Справа № 264/5066/19
Суддя вказала, що 31 липня 2019 року директор ТОВ «Азовбетон» звернувся до суду із позовом до Кальміуського відділу державної виконавчої служби міста Маріуполя ГТУЮ в Донецькій області ОСОБА3, третя особа – Луганська філія Державного підприємства «Сетам», про зобов’язання вчинити певні дії. Одночасно з позовом було подано заяву про забезпечення позову шляхом заборони (зупинення) реалізації майна боржника – ТОВ «Азовбетон», а саме 13/50 часток комплексу нежитлової нерухомості, розташованої в місті Маріуполі за адресою: пров. Учбовий, 3-а, питання щодо заборони реалізації іншого майна заявником не порушувалось, а суд не має права виходити за межі вимог.
З огляду на вимоги статті 153 ЦПК України, якою передбачено розгляд заяви про забезпечення позову не пізніше двох днів із дня її надходження без повідомлення учасників справи, а також з урахуванням графіка судді, призначення інших справ до розгляду на 31 липня та 1 серпня 2019 року, вказана заява була розглянута суддею Матвєєвою Ю.О. в день її надходження, тобто 31 липня 2019 року, в межах заявлених в ній вимог.
Щодо забезпечення позову шляхом заборони (зупинення) реалізації майна боржника – ТОВ «Азовбетон», а саме 13/50 часток комплексу нежитлової нерухомості, суддя зазначила, що їй було відомо про накладення арешту на спірне майно у межах кримінального провадження. Між тим, задовольняючи заяву про забезпечення позову, суддя не наклала арешт, а заборонила (зупинила) реалізацію майна боржника – ТОВ «Азовбетон».
Суддя вказала, що норми ЦПК України, які регламентують забезпечення позову, не містять застережень щодо неможливості такого забезпечення у разі накладення арешту на майно у межах кримінального провадження. Арешт майна, накладений у межах кримінального провадження, не забезпечує позов у цивільних справах в разі його необхідності, оскільки існує ймовірність його зняття в кримінальному провадженні в будь-якій час.
Крім того, у скарзі суддя Матвєєва Ю.О. зазначила, що при розгляді цивільної справи № 264/5066/19 нею дійсно не було залучено як співвідповідача ТОВ «Азовбуд-лідер», яке було стягувачем у зведеному виконавчому провадженні.
При цьому суддя звернула увагу на те, що відповідно до вимог статті 51 ЦПК України залучення співвідповідача є виключною прерогативою позивача, за клопотанням якого суд першої інстанції має право вчинити таку процесуальну дію. Враховуючи факт, що таке клопотання позивачем не порушувалось, суд був позбавлений можливості залучити до участі у справі як співвідповідача стягувача у зведеному виконавчому провадженні.
Також суддя зазначила, що, дізнавшись про існування ухвали про забезпечення позову, відповідач ОСОБА3 скористався своїм правом на апеляційне оскарження і ухвалою Донецького апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року ухвалу Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 31 липня 2019 року про забезпечення позову було скасовано.
Суддя Матвєєва Ю.О. вказала, що у подальшому ухвалою Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 26 грудня 2019 року, постановленою під її головуванням, провадження в цивільній справі за позовом ТОВ «Азовбетон» до ОСОБА3, Кальміуського відділу державної виконавчої служби міста Маріуполя ГТУЮ в Донецькій області, третя особа – Державне підприємство «СЕТАМ» в особі Луганської філії ДП «СЕТАМ», про зобов’язання вчинити певні дії закрито з роз’ясненням позивачеві його права на звернення до суду в порядку адміністративного судочинства.
Окремо суддя наголошує, що ухвала про арешт майна у кримінальному провадженні та ухвала про забезпечення позову були предметом перевірки в апеляційній інстанції і за наслідками розгляду були скасовані.
Таким чином, на думку судді, права ОСОБА3 були поновлені. Крім того, 9 грудня 2019 року нею як слідчим суддею було задоволено клопотання адвоката Коваленко К.О., яка діяла в інтересах ОСОБА3, та скасовано арешт 13/50 часток комплексу будівель площею 740,6 кв. м, а також пересувного розчинно-бетонного вузлу ПРБУ-80. Ухвалою Донецького апеляційного суду від 12 серпня 2019 року ухвалу слідчого судді Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 30 липня 2019 року про накладення арешту залишено без змін.
Суддя Матвєєва Ю.О. зазначила, що умислу на порушення прав та обов’язків будь-кого зі сторін вона не мала, в інтересах будь-якої зі сторін не діяла, судові рішення нею ухвалювались відповідно до закону, сторони мали право на апеляційне оскарження, таким чином, незворотних та кричущих наслідків прийняті нею рішення не мали, оскільки процесуальні порушення були виправлені судом вищої інстанції, судові рішення були прийняті з огляду на власне розуміння суддею норм права, тобто в силу власної правової позиції щодо тлумачення норм, а не в силу сторонніх факторів, які могли б викликати сумнів в об’єктивності чи неупередженості в її, як судді, діях та рішеннях. Крім того, на думку судді, не може вважатись умисним порушенням норм права чи неналежним ставленням судді до службових обов’язків тлумачення процесуального закону та позиція судді щодо обґрунтування ним судового рішення, навіть якщо така позиція є помилковою.
Окрім наведеного, суддя вважає, що притягнення її до дисциплінарної відповідальності відбулось поза межами строку здійснення дисциплінарного провадження.
Оцінюючи дії судді Матвєєвої Ю.О. під час розгляду справи № 264/4528/19 (провадження № 1-кс/264/1620/19, № 1-кс/264/1672/19), висновки Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, слід зазначити таке.
Слідчий суддя Матвєєва Ю.О., отримавши до свого провадження скаргу ТОВ «Азовбетон», не звернула увагу на те, що предметом оскарження фактично була бездіяльність слідчого, що не відповідало критеріям, визначеним пунктом 1 частини першої статті 303 КПК України, а процесуальне рішення слідчого – постанова про відмову в задоволенні клопотання про накладення арешту на майно – відсутнє у переліку рішень, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування.
Виходячи із системного тлумачення положень КПК України, норми глав 10, 12 розділу ІІ «Заходи забезпечення кримінального провадження» КПК України, що, у тому числі, регламентують накладення арешту на майно, не підлягають застосуванню при розгляді скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування у порядку, визначеному главою 26 розділу ІІІ «Досудове розслідування» КПК України, оскільки регламентують різні за своєю правовою природою кримінально-процесуальні інститути.
Постановивши ухвалу від 11 липня 2019 року, яка не передбачена статтею 307 КПК України, суддя Матвєєва Ю.О. вийшла за межі повноважень слідчого судді під час процедури оскарження рішення, дії чи бездіяльності слідчого чи прокурора, що, безумовно, є істотним порушенням норм процесуального права. КПК України не містить правової норми, яка б надавала слідчому судді повноваження вирішувати скаргу на рішення, дії чи бездіяльність органу досудового розслідування в порядку, визначеному главами 10, 12 розділу ІІ «Заходи забезпечення кримінального провадження» КПК України, шляхом накладення слідчим суддею арешту на майно. При цьому в ухвалі від 11 липня 2019 року слідчий суддя не навела жодних мотивів щодо відступу суду від порядку розгляду скарги, що визначений главою 26 розділу ІІІ КПК України.
Крім того, слід зауважити, що розгляд клопотання Товариства про накладення арешту на майно відбувся з іншими численними порушеннями норм кримінального процесуального закону.
Зокрема, відповідно до положень статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Згідно із частиною другою статті 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу (частина третя статті 170 КПК України; у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження (частина шоста статті 170 КПК України).
Відповідно до приписів частини першої статті 171 КПК України з клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову – також цивільний позивач.
Згідно з вимогами частини другої статті 171 КПК України у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено, зокрема, підстави і мету накладення арешту на майно відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; перелік і види майна, що належить арештувати; документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу.
При цьому згідно з положеннями частини третьої статті 171 КПК України у клопотанні цивільного позивача у кримінальному провадженні про арешт майна підозрюваного, обвинуваченого, юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, третіх осіб для відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, повинно бути зазначено: 1) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір позовних вимог; 2) докази факту завдання шкоди і розміру цієї шкоди.
Отже, окрім слідчого та прокурора, із клопотанням про арешт майна у кримінальному провадженні вправі звернутися цивільний позивач з підстав, визначених пунктом 4 частини другої статті 170 КПК України, а саме відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, вказавши у клопотанні розмір завданої шкоди, розмір вимог цивільного позову та докази завдання шкоди, її розміру.
Відповідно до частин першої, другої статті 61 КПК України цивільним позивачем у кримінальному провадженні є фізична особа, якій кримінальним правопорушення або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової шкоди та яка в порядку, встановленому цим Кодексом, пред’явила цивільний позов. Права та обов’язки цивільного позивача виникають з моменту подання позовної заяви органу досудового розслідування або суду.
Частинами першою, другою статті 173 КПК України передбачено, що слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу (щодо приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження майна).
Згідно з вимогами частини другої статті 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд, з-поміж іншого, повинен обов’язково враховувати правову підставу для арешту майна, а також можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
У разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд постановляє ухвалу, в якій зазначає: перелік майна, на яке накладено арешт; підстави застосування арешту майна; перелік тимчасово вилученого майна, яке підлягає поверненню особі, у разі прийняття такого рішення; заборону, обмеження розпоряджатися або користуватися майном у разі їх передбачення та вказівку на таке майно; порядок виконання ухвали із зазначенням способу інформування заінтересованих осіб (частина п’ята статті 173 КПК України).
Крім того, слідчий суддя Матвєєва О.Ю. всупереч вимогам статей 61, 170, 171, 173 КПК України не з’ясувала наявності правових підстав для звернення ТОВ «Азовбетон» із клопотанням про арешт майна, не перевірила відповідність клопотання вимогам закону, у тому числі статусу особи, яка звернулася із клопотанням до слідчого судді, у кримінальному провадженні, мети накладення арешту на майно та наявності ризиків невжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, розміру шкоди, завданої заявнику кримінальним правопорушенням, наслідків арешту майна для третіх осіб, та розглянула клопотання особи, яка не мала (не набула) статусу цивільного позивача у кримінальному провадженні з підстави, якою може бути обґрунтована необхідність накладення арешту на майно лише у клопотанні слідчого чи прокурора.
У поданих скарзі та клопотанні ТОВ «Азовбетон» не зазначено жодних правових підстав, передбачених статтею 170 КПК України, для накладення арешту на майно, не наведено об’єктивних даних, що зазначене ним майно є речовим доказом у кримінальному провадженні та відповідає критеріям, визначеним у статті 98 КПК України (виступало знаряддям вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 185 КК України, набуто в результаті вчинення цього кримінального правопорушення, зберегло на собі його сліди або містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження), чи даних, що Товариство визнано цивільним позивачем у кримінальному провадженні та йому завдано реальної шкоди кримінальним правопорушенням.
Разом із тим суддя Матвєєва Ю.О., як підтверджується технічним записом судового засідання від 11 липня 2019 року, не з’ясовувала, чи має Товариство статус цивільного позивача, чи завдано йому шкоди кримінальним правопорушенням та в якому розмірі, чи підлягає майно, щодо якого заявлено клопотання про арешт, стягненню на відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), як і не перевіряла, чи відповідає таке майно критеріям, визначеним статтею 98 КПК України, а також можливі наслідки арешту майна для третіх осіб, хоча зі змісту клопотання наявність таких осіб була очевидною.
При цьому, як встановлено Дисциплінарною палатою під час розгляду дисциплінарної справи, матеріали кримінального провадження слідчим суддею не досліджувалися, жодні його матеріали не надавалися їй для огляду у вказаному судовому засіданні. Із пояснень слідчого, наданих у судовому засіданні 11 липня 2019 року, також вбачається, що у вказаному кримінальному провадженні жодній особі, у тому числі ОСОБА3, не повідомлялося про підозру.
Отже, зазначене свідчить, що слідчим суддею Матвєєвою Ю.О. не здійснювалася належна перевірка клопотання про арешт майна на відповідність вимогам статті 171 КПК України та не з’ясовувались належним чином питання, з’ясування яких відповідно до приписів статті 173 КПК України є необхідним для вирішення слідчим суддею клопотання про накладення арешту, у тому числі про наявність правових підстав для арешту майна, можливі наслідки арешту майна, з урахуванням загальних правил застосування заходів забезпечення кримінального провадження, визначених статтею 132 цього Кодексу.
Із мотивувальної частини ухвали від 11 липня 2019 року вбачається, що, накладаючи арешт на майно за клопотанням особи, яка не була цивільним позивачем у кримінальному провадженні, вказуючи, що метою арешту є встановлення обставин кримінального правопорушення, слідчий суддя Матвєєєва Ю.О. вважала, що це майно має ознаки речового доказу, посилаючись на те, що слідчим під час розгляду клопотання про арешт майна вказаний факт спростований не був, при цьому вказала, що у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 КПК України, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Проте у вказаній ухвалі суддею Матвєєвою Ю.О. не наведено жодного обґрунтування та мотивів, що давали їй як слідчому судді підстави для такого висновку та для задоволення клопотання, враховуючи, що матеріали кримінального провадження нею навіть не досліджувались, статус майна не з’ясовувався, що підтверджується технічним записом судового засідання. Для такого висновку слідчому судді необхідно було, з-поміж іншого, встановити, що майно, щодо якого заявлено клопотання про арешт, є знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегло на собі його сліди або містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, та, відповідно, у разі встановлення таких конкретних обставин, навести в ухвалі докази їх існування з посиланням на відповідні матеріали кримінального провадження.
Крім того, слід звернути увагу, що ТОВ «Азовбетон», обґрунтовуючи необхідність накладення арешту на майно та вказуючи на наявність ризиків незаконного заволодіння майном іншими особами, у скарзі та клопотанні зазначало, що органами державної виконавчої служби виконується зведене виконавче провадження № ___ про стягнення з Товариства грошових коштів у розмірі 2123794,32 гривні, у тому числі 1700000 гривень на користь ОСОБА3, на підставі виконавчого листа, виданого Іллічівським районним судом міста Маріуполя Донецької області 7 лютого 2019 року у справі № 264/5562/17. Рішення суду, за яким було видано цей лист, набрало законної сили та оскаржувалося в касаційному порядку. Товариство зауважувало, що 2 липня 2019 року державним виконавцем було оголошено публічні торги з реалізації майна боржника в електронній системі «СЕТАМ» та у випадку його реалізації до моменту прийняття рішення судом касаційної інстанції ТОВ «Азовбетон» ризикує втратити власне майно без можливості його повернення від добросовісного набувача.
Отже, матеріали клопотання містили відомості про те, що здійснюється процедура примусової реалізації майна Товариства шляхом проведення електронних торгів, що, у свою чергу, вказувало на можливе ухилення Товариства від виконання судових рішень, які набрали законної сили, та необхідність встановлення обставин, які стали підставою для реалізації майна, і з’ясування питання щодо можливого порушення прав інших осіб у зведеному виконавчому провадженні у зв’язку з можливим застосуванням такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Водночас приписами Закону України «Про виконавче провадження» сторонам виконавчого провадження гарантовано право оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця, в тому числі пов’язаних із процедурою звернення стягнення на майно, однак у порядку, встановленому цим Законом.
Правом зупинити дію судового рішення, що є предметом виконавчого провадження, наділений і суд касаційної інстанції, до якого подано касаційну скаргу на таке рішення, зокрема, у порядку, встановленому відповідним процесуальним законом (цивільним чи господарським).
Як вбачається з відомостей, наявних у ЄДРСР, ТОВ «Азовбетон» зверталось до суду касаційної інстанції із клопотанням про зупинення виконання рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 12 вересня 2018 року та постанови Донецького апеляційного суду від 30 січня 2019 року у справі № 264/5562/17, однак у його задоволенні було відмовлено у зв’язку з ненаведенням заявником достатньо обґрунтованих підстав, за наявності яких суд касаційної інстанції вправі зупинити виконання оскаржуваних рішень (ухвала від 22 березня 2019 року).
За таких обставин, постановляючи ухвалу про накладення арешту на майно, яке підлягало реалізації у порядку примусового виконання рішення суду, суддя Матвєєва Ю.О. залишила поза увагою приписи статей 129, 129-1 Конституції України щодо обов’язковості судового рішення та не врахувала, що виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією із процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), чим грубо порушила права стягувачів у виконавчому провадженні.
Накладення арешту на майно, яке реалізовувалось державним органом у процедурі примусового виконання судових рішень, що було здійснено суддею Матвєєвою Ю.О. поза межами її повноважень як слідчого судді, визначених КПК України, під час розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого без дотримання встановлених КПК України вимог щодо накладення арешту на майно як заходу забезпечення кримінального провадження, порушувало також гарантовані кожній особі національним законодавством України та Конвенцією (як його складовою частиною) право власності (в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції) та право на справедливий суд (у розумінні статті 6 Конвенції).
Крім цього, встановлено, що клопотання ТОВ «Азовбетон» про арешт майна, яке було розглянуто слідчим суддею Матвєєвою Ю.О. 11 липня 2019 року, не передавалось їй для розгляду та вирішення за правилами КПК України у встановленому порядку згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями. Як зазначалося вище, це клопотання було долучено до матеріалів справи щодо розгляду скарги Товариства на бездіяльність слідчого як кореспонденція, що стосується розгляду цієї справи, яка на той час перебувала у провадженні слідчого судді.
З ухвали слідчого судді від 11 липня 2019 року про накладення арешту вбачається, що суддя Матвєєва Ю.О. обґрунтовувала застосування арешту майна (у вигляді заборони невизначеному колу осіб, в тому числі власнику майна, права відчуження майна, розпорядження ним та його використання) необхідністю запобігання можливості приховування майна, його пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження, вказуючи, що таке майно має ознаки речового доказу у кримінальному провадженні, що не було спростовано слідчим, а його арешт має на меті встановлення обставин кримінального правопорушення та забезпечення кримінального провадження.
Відповідно до статті 317 Цивільного кодексу України зміст права власності полягає у наявності у власника майна трьох правомочностей щодо такого майна, а саме права володіння, права користування та права розпорядження своїм майном.
Із клопотання від 16 липня 2019 року вбачається, що представник ТОВ «Азовбетон» не вказував у ньому підстав для скасування арешту майна, визначених частиною першою статті 174 КПК України, а в ухвалі від 18 липня 2019 року про часткове скасування арешту майна слідчий суддя Матвєєва Ю.О. не зазначила обставин із посиланням на докази, які свідчили б, що обставини та підстави, які існували на момент накладення арешту на майно (яке станом на 11 липня 2019 року перебувало у законному володінні Товариства, а отже, використовувалось ним у господарській діяльності) та зумовлювали застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, зникли або змінились, що зумовлює необхідність зміни заходів забезпечення кримінального провадження та не створить при цьому ризиків для забезпечення збереження речових доказів у кримінальному провадженні. При цьому слідчий суддя Матвєєва Ю.О. в ухвалі від 18 липня 2019 року повторно вказала про відповідність арештованого майна критеріям, визначеним статтею 98 КПК України, відповідність накладення арешту на майно завданням забезпечення кримінального провадження (у формі забезпечення доказів).
Таким чином, скасовуючи накладений слідчим суддею арешт майна «в частині позбавлення права власника або законного володільця на розпорядження та використання цим майном», слідчий суддя Матвєєва Ю.О. фактично дозволила ТОВ «Азовбетон» розпоряджатися цим майном на власний розсуд будь-яким чином, у тому числі знищити це майно, що суперечить самій суті забезпечення збереження доказів у кримінальному провадженні, що віднесено до повноважень слідчого судді.
Зазначене у сукупності з іншими обставинами, встановленими під час розгляду дисциплінарної справи, щодо розгляду суддею Матвєєвою Ю.О. справи № 264/4528/19 (провадження №№ 1-кс/264/1620/19, 1-кс/264/1672/19) вказує на те, що мета накладення арешту на майно не відповідала завданням забезпечення кримінального провадження та збереження доказів, справжньою метою звернення Товариства до слідчого судді було ухилення від виконання судових рішень. Після постановлення слідчим суддею Матвєєвою Ю.О. ухвал від 11 та 18 липня 2019 року незаконні вимоги Товариства задоволено повною мірою.
КПК України надає слідчому судді право скасувати арешт повністю або частково, якщо, зокрема, буде доведено, що у застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано, однак не уповноважує суддю скасовувати арешт, якщо підстава накладення арешту, зокрема збереження доказів, визнається ним такою, що продовжує існувати. Право переглянути ухвалу про накладення арешту у цьому випадку мав суд апеляційної інстанції у порядку, визначеному статтями 392, 407, 422 КПК України, і він надав свою оцінку ухвалі від 11 липня 2019 року, проте ухвала від 18 липня 2019 року не стала предметом апеляційного перегляду.
За таких обставин Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, з яким погоджується Вища рада правосуддя, що, вирішуючи клопотання ТОВ «Азовбетон» щодо накладення арешту на належне йому майно (в порядку розгляду скарги на бездіяльність слідчого та у межах цього провадження) шляхом постановлення ухвали, якою фактично (з урахуванням ухвали про скасування арешту майна в частині обмеження прав Товариства розпоряджатися та користуватися цим майном) унеможливлено право третіх осіб щодо виконання у процедурі виконавчого провадження судових рішень, прийнятих на їхню користь, про стягнення з Товариства значної суми грошових коштів, суддя Матвєєва Ю.О. порушила численні вимоги закону та не забезпечила об’єктивного та неупередженого розгляду справ слідчим суддею, не діяла як повноважний та справедливий суд, встановлений законом.
Зазначене свідчить про наявність у поведінці судді Матвєєвої Ю.О. під час розгляду справи № 264/4528/19 (провадження №№ 1-кс/264/1620/19, 1-кс/264/1672/19) складу дисциплінарного проступку, визначеного пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод – права власності та права на справедливий суд).
Оцінюючи дії судді Матвєєвої Ю.О. під час розгляду справи № 264/5066/19, висновки Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, слід зазначити таке.
З ухвали судді Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області Матвєєвої Ю.О. від 31 липня 2019 року вбачається, що суддя, встановивши обставини виконання зведеного виконавчого провадження та процедури реалізації майна на електронних торгах, без наведення в ухвалі відповідних мотивів, зокрема щодо існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з посиланням на прецедентну практику Верховного Суду та ЄСПЛ обмежилася формальною вказівкою про підставність поданої ТОВ «Азовбетон» заяви про забезпечення позову, відповідність застосованого нею заходу забезпечення позову вимогам ЦПК України.
Однак суддя Матвєєва Ю.О. не звернула уваги на те, що постановленою нею раніше ухвалою від 30 липня 2019 року у межах кримінального провадження № ____ від 24 січня 2018 року (справа № 264/4987/19), звернутою до негайного виконання, вже було накладено арешт на спірне майно, у зв’язку із чим не існувало будь-якої реальної загрози втрати цього майна. Наявність вказаних обставин була очевидною, оскільки до матеріалів позовної заяви позивач долучав копію ухвали від 30 липня 2019 року у справі № 264/4987/19, що, у свою чергу, свідчить про те, що суддя Матвєєва Ю.О. не здійснювала належну перевірку заяви про забезпечення позову, її розгляд був необ’єктивним та формальним.
Щоб бути якісним, судове рішення повинно сприйматися сторонами та суспільством у цілому як таке, що стало результатом коректного застосування юридичних правил, справедливого процесу та правильної оцінки фактів, а також як таке, що може бути ефективно реалізованим. Лише в такому випадку сторони будуть переконані, що їхню справу було розглянуто й вирішено справедливо, а суспільство сприйме ухвалене рішення як фактор відновлення суспільної гармонії. Для досягнення цих цілей необхідне виконання низки вимог (пункт 31 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень).
ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях наголошував, що вмотивованість рішення – це вимога до суду наводити письмово у рішенні судження, пояснення про наявність чи відсутність фактів, які є основою висновку суду. Це також пояснення суду, чому він виніс саме таке рішення, погодився з одними та відкинув інші доводи. Право особи на справедливий судовий розгляд при визначенні її цивільних прав і обов’язків забезпечується і конкретизується, зокрема, через право на мотивоване судове рішення, що також знайшло пояснення в прецедентах Суду (рішення у справі «Бендерський проти України», § 42).
За таких обставин невиконання суддею Матвєєвою Ю.О. процесуальних вимог статей 153, 258, 260 ЦПК у частині зазначення суддею належних та співвідносних мотивів в ухвалі від 31 липня 2019 року щодо існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, неможливості ефективної реалізації позивачем своїх прав не відповідає вимогам справедливого судочинства.
З-поміж іншого, рішенням Господарського суду Донецької області від 3 квітня 2018 року у справі № 905/2788/17 з ТОВ «Азовбетон» на користь ТОВ «Азовбуд-лідер» стягнуто заборгованість у розмірі 35592,67 гривні та судові витрати. Постановою державного виконавця від 13 листопада 2018 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання судового наказу, виданого 26 квітня 2018 року у вказаній справі.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 19 квітня 2018 року у справі № 905/2785/17 з ТОВ «Азовбетон» на користь ТОВ «Азовбуд-лідер» стягнуто заборгованість у розмірі 124230,94 гривні та судові витрати. Постановою державного виконавця від 13 листопада 2018 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання судового наказу, виданого 15 серпня 2018 року у цій справі.
Рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області у справі № 264/5562/17 від 12 вересня 2018 року з ТОВ «Азовбетон» на користь ОСОБА3 стягнуто заборгованість із заробітної плати в розмірі 124230,94 гривні та заборгованість за договорами про надання поворотної фінансової допомоги в розмірі 1754504 гривні. 22 березня 2019 року постановою державного виконавця відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого 7 лютого 2019 року у цій справі. Цього самого дня державним виконавцем прийнято постанову про приєднання виконавчого провадження за цим виконавчим листом до зведеного виконавчого провадження № 56145883.
7 травня 2019 року державним виконавцем було прийнято постанову про накладення арешту на спірне майно боржника – ТОВ «Азовбетон».
Із матеріалів цивільної справи також вбачається, що 12 червня 2019 року начальником Кальміуського ВДВС у місті Маріуполі ГТУЮ у Донецькій області на адресу ДП «СЕТАМ» відповідно до вимог Порядку було надіслано заявку на реалізацію арештованого майна, а відповідна інформація щодо дати проведення електронних торгів була оприлюднена на вебсайті (http://setam.net.ua/auction/361927).
За таких обставин, вирішуючи питання про забезпечення позову у справі № 264/5066/19, суддя Матвєєва Ю.О. не лише не надала оцінки обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості та адекватності вимог, а й не вчинила жодних дій щодо запобігання порушенню у зв’язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу, в тому числі ТОВ «Азовбуд-лідер», яке було стягувачем у зведеному виконавчому провадженні та не було залучено співвідповідачем у справі.
Позовну заяву було забезпечено шляхом фактичного зупинення виконання судових рішень, які набрали законної сили, що суперечить вимогам статей 129, 129-1 Конституції України, оскільки постановленням такої ухвали призупинялася реалізація арештованого майна, що, у свою чергу, не відповідає вимогам статті 6 Конвенції (рішення у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України», § 43) та статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
З огляду на наведене у поведінці судді Матвєєвої Ю.О. під час розгляду справи № 264/5066/19 наявний склад дисциплінарного проступку, визначеного пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод – права власності та права на справедливий суд).
З огляду на викладене доводи скарги судді Матвєєвої Ю.О. не спростовують правильних по суті висновків Дисциплінарної палати, крім того, більшість із них є аналогічними поясненням, наданим суддею під час здійснення дисциплінарного провадження, і Дисциплінарною палатою надано їм відповідну оцінку.
Щодо тверджень судді Матвєєвої Ю.О., що притягнення її до дисциплінарної відповідальності відбулось поза межами строку здійснення дисциплінарного провадження, слід зазначити таке.
Згідно із частиною четвертою четвертою статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» (у редакції, чинній на час надходження дисциплінарної скарги Харчука М.А.) дисциплінарне провадження здійснюється у розумний строк. Строки здійснення дисциплінарного провадження визначаються цим Законом та регламентом Вищої ради правосуддя.
За відсутності підстав для залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги член Дисциплінарної палати, визначений для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (доповідач), збирає у разі необхідності інформацію, документи, інші матеріали для перевірки викладених у скарзі обставин та складає вмотивований висновок з пропозицією про відкриття чи відмову у відкритті дисциплінарної справи (пункт 4 частини першої статті 43 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»).
Разом із тим Законом України «Про Вищу раду правосуддя» (у редакції, чинній на час надходження дисциплінарної скарги Харчука М.А.) не було визначено строків проведення попередньої перевірки та строків передачі висновку доповідача на розгляд Дисциплінарної палати.
Відповідно до частини четвертої статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» у редакції Закону України від 16 жовтня 2019 року № 193-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (набув чинності 7 листопада 2019 року) дисциплінарне провадження здійснюється у розумний строк. Строк здійснення дисциплінарного провадження не повинен перевищувати більше ніж шістдесят днів з моменту отримання дисциплінарної скарги.
Частиною тринадцятою статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», яка не зазнала змін у зв’язку із набранням чинності Законом України від 16 жовтня 2019 року № 193-IX, зокрема, передбачено, що Дисциплінарна палата розглядає дисциплінарну справу протягом дев’яноста днів з дня її відкриття. Цей строк може бути продовжений Дисциплінарною палатою не більше ніж на тридцять днів у виключних випадках, у разі потреби додаткової перевірки обставин та/або матеріалів дисциплінарної справи.
Із матеріалів дисциплінарної справи вбачається, що відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя від 6 серпня 2019 року вказану скаргу передано для попередньої перевірки члену Вищої ради правосуддя Овсієнку А.А. У подальшому на підставі протоколу повторного автоматизованого визначення члена Вищої ради правосуддя по справі від 24 жовтня 2019 року цю скаргу передано для проведення попередньої перевірки члену Вищої ради правосуддя Худику М.П.
Ухвалою Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 1 лютого 2021 року № 177/2дп/15-21 стосовно судді Матвєєвої Ю.О. відкрито дисциплінарну справу.
Оцінюючи всі встановлені під час попередньої перевірки обставини у їх сукупності та беручи до уваги, що в процесі перевірки скарги підтвердилися висновки Другої Дисциплінарної палати про вчинення суддею Матвєєвою Ю.О. дисциплінарного проступку, Вища рада правосуддя вважає, що тривалий розгляд дисциплінарної справи та відкриття дисциплінарної справи не може бути визнано настільки вагомою, щоб бути єдиною і беззаперечною підставою для скасування оскаржуваного рішення, що узгоджується із правовою позицією, висловленою у постановах Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2019 року (провадження № 11-482сап19), 13 лютого 2020 року (провадження № 11-1007сап19).
Перевіривши доводи скарги судді Матвєєвої Ю.О., Вища рада правосуддя дійшла висновку, що Дисциплінарна палата правильно встановила наявність достатніх підстав вважати, що дії судді Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області Матвєєвої Ю.О. містять склад дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що є підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
Згідно із частиною другою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частиною п’ятою статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.
За наведених обставин Вища рада правосуддя вважає, що застосування до судді Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області Матвєєвої Ю.О. дисциплінарного стягнення у виді догани з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця є пропорційним вчиненому проступку.
Таким чином, за результатами розгляду скарги судді Матвєєвої Ю.О. на рішення Другої Дисциплінарної палати від 15 лютого 2021 року № 348/2дп/15-21 про притягнення вказаної судді до дисциплінарної відповідальності Вища рада правосуддя дійшла висновку про залишення зазначеного рішення без змін.
Пунктом 5 частини десятої статті 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» передбачено, що за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати Вища рада правосуддя має право залишити рішення Дисциплінарної палати без змін.
Керуючись статтею 131 Конституції України, статтею 111 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктами 13.9–13.11 Регламенту Вищої ради правосуддя, Вища рада правосуддя
вирішила:
залишити без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 15 лютого 2021 року № 348/2дп/15-21 про притягнення судді Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області Матвєєвої Юлії Олександрівни до дисциплінарної відповідальності.
Рішення Вищої ради правосуддя може бути оскаржене в порядку, передбаченому статтею 52 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».
В. о. Голови
Вищої ради правосуддя О.В. Маловацький
Члени Вищої ради правосуддя С.М. Болотін
В.І. Говоруха
П.М. Гречківський
Н.С. Краснощокова
В.В. Матвійчук
І.Б. Плахтій
Т.С. Розваляєва
В.В. Саліхов
В.Г. Суховий
Л.А. Швецова
С.Б. Шелест
