Акт ВРП

Вища рада правосуддя, розглянувши скаргу судді Вінницького міського суду Вінницької області Бар’яка Анатолія Сергійовича на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 21 березня 2018 року № 849/3дп/15-18 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності,

встановила:

18 квітня 2018 року до Вищої ради правосуддя за вхідним № 1927/0/6-18 надійшла скарга судді Вінницького міського суду Вінницької області Бар’яка А.С. на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 21 березня 2018 року № 849/3дп/15-18 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності (далі – рішення Третьої Дисциплінарної палати від 21 березня 2018 року).

Скарга судді Вінницького міського суду Вінницької області Бар’яка А.С. на рішення Третьої Дисциплінарної палати від 21 березня 2018 року подана з дотриманням вимог та строків, встановлених Законом України «Про Вищу раду правосуддя».

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя від 18 квітня 2018 року доповідачем у цій справі визначено члена Вищої ради правосуддя Комкова В.К.

Суддю Бар’яка А.С. та скаржника Мироненко В.О. належним чином повідомлено про дату, час і місце розгляду скарги. Зазначену інформацію оприлюднено на офіційному веб-сайті Вищої ради правосуддя.

Вища рада правосуддя, вивчивши скаргу та матеріали дисциплінарного провадження, заслухавши доповідача – члена Вищої ради правосуддя Комкова В.К., суддю Бар’яка А.С., встановила таке.

Рішенням Третьої Дисциплінарної палати від 21 березня 2018 року № 849/3дп/15-18 суддю Вінницького міського суду Вінницької області Бар’яка А.С. притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до нього дисциплінарне стягнення у виді попередження.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, суддя Бар’як А.С. звернувся до Вищої ради правосуддя зі скаргою, вказавши, що ухвалене рішення не узгоджується з вимогами закону та світовою практикою притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності за ухвалені ними рішення, а тому просив рішення дисциплінарного органу скасувати та закрити дисциплінарне провадження.

У скарзі детально викладено перебіг розгляду позовної заяви ОСОБА_1, наведені підстави залишення позовної заяви без руху та наступного її повернення позивачу, обґрунтовано визначення одноденного строку для усунення її недоліків.

Суддя Бар’як А.С. заперечує наявність у своїх діях грубої недбалості чи навмисного порушення закону, посилається на власне «розуміння, тлумачення норм законодавства щодо його застосування, оцінювання фактів та доказів, які здійснює суддя для вирішення справи, що не повинно бути приводом для дисциплінарної відповідальності».

З урахуванням зазначених підстав просить скасувати рішення Третьої Дисциплінарної палати від 21 березня 2018 року № 849/3дп/15-18 та закрити дисциплінарне провадження.

Як убачається з оскаржуваного рішення, Третьою Дисциплінарною палатою за результатами розгляду дисциплінарної справи, відкритої стосовно судді Вінницького міського суду Вінницької області Бар’яка А.С. за скаргою Мироненко В.О., встановлено таке.

До провадження судді Вінницького міського суду Вінницької області Бар’яка А.С. надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа – приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу, про визнання договору дарування недійсним. У позовній заяві ОСОБА_1 зазначила, що згідно із заповітом ОСОБА_3 вона є єдиним спадкоємцем майна померлої, зокрема квартири. Ухвалою від 21 червня 2017 року у справі № 127/13090/17 суддя Бар’як А.С. позовну заяву ОСОБА_1 залишив без руху та надав позивачу строк для усунення недоліків – один день із моменту отримання копії ухвали.

Обґрунтовуючи прийняте рішення, суддя Бар’як А.С. вказав, що в позовній заяві про визнання недійсним договору дарування нерухомого майна, сторонами у якому є ОСОБА_3 як дарувальник та ОСОБА_4 як обдаровувана, не наведено доказів, які свідчать про прийняття позивачем спадщини після смерті дарувальника. Вказані обставини, на переконання судді, об’єктивно не підтверджують наявності відповідного майнового права або майнового інтересу у позивача, які потребують захисту в судовому порядку у визначений позивачем спосіб.

Крім того, в ухвалі зазначено, що з метою економії процесуального часу суд вважає за можливе звернути увагу позивача на необхідність визначитись із правовим статусом вказаної в позовній заяві третьої особи – нотаріуса, оскільки згідно з приписами пункту 26 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» нотаріуси, які посвідчували правочини, залучаються до участі у справі як треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, якщо позивач обґрунтовує недійсність правочину посиланням на неправомірні дії нотаріуса.

В уточненій позовній заяві ОСОБА_1 зазначено, що виникненню цивільного спору передувало розпочате за заявою ОСОБА_3 кримінальне провадження № НОМЕР_1 від 7 серпня 2015 року за фактом заволодіння ОСОБА_4 її нерухомим майном (квартирою) шляхом шахрайства – укладення договору дарування під впливом обману. Під час досудового розслідування потерпіла ОСОБА_3 померла, у зв’язку із чим сестру померлої ОСОБА_1 залучено до кримінального провадження як потерпілу. У подальшому, 17 травня 2017 року, Вінницьким міським судом Вінницької області кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 190 Кримінального кодексу України, закрито у зв’язку зі смертю обвинуваченої. Саме через це ОСОБА_1 звернулася до суду з відповідним позовом до ОСОБА_2 (правонаступника ОСОБА_4) про визнання договору дарування недійсним, посилаючись на доведеність органом досудового розслідування у кримінальному провадженні про шахрайство умислу ОСОБА_4 на введення в оману її сестри ОСОБА_3 з метою спонукання до укладення договору дарування квартири, яка належала останній.

ОСОБА_1 у позовній заяві вказала про звернення до нотаріальної контори з відповідною заявою про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_3 з посиланням на заведену Одеською нотаріальною конторою спадкову справу № НОМЕР_2 та надала копію заяви, з якою вона звернулась до нотаріальної контори.

Проте зазначене суддею Бар’яком А.С. враховано не було та 29 червня 2017 року ним постановлено ухвалу, якою позовну заяву визнано неподаною та повернуто позивачу. Підставою для ухвалення такого рішення стало те, що позивач не надала доказів прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3.

Вимоги до форми і змісту позовної заяви встановлені статтею 119 Цивільного процесуального кодексу України, чинного на час звернення ОСОБА_1 до суду (далі – ЦПК України), відповідно до якої позовна заява подається в письмовій формі та повинна містити, крім іншого, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину.

Відповідно до рекомендацій Пленуму Верховного Суду України, викладених в постанові від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», подання доказів можливе на наступних стадіях цивільного процесу, тому суд не вправі через неподання доказів при пред’явленні позову залишати заяву без руху та повертати заявнику (пункт 7). Відповідно до статті 131 ЦПК України сторони зобов’язані подати свої докази суду до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, – до початку розгляду справи по суті, тобто після відкриття провадження у справі.

Третя Дисциплінарна палата встановила, що суддя Бар’як А.С. під час ухвалення рішень про залишення позовної заяви без руху та її подальше повернення послався на обставини, які згідно зі статтею 119 ЦПК України не можуть бути підставою для залишення позовної заяви без руху, та обмежив конституційне право особи на звернення до суду.

Третя Дисциплінарна палата дійшла висновку, що суддя Вінницького міського суду Вінницької області Бар’як А.С. позбавив ОСОБА_1 права на доступ до правосуддя, оскільки вимоги судді щодо необхідності наведення у позовній заяві доказів прийняття ОСОБА_1 спадщини або доказів належності їй відповідної спадщини на праві власності не ґрунтуються на вимогах закону та з урахуванням змісту позовних вимог і фактичних обставин, наведених у позовній заяві, не могли бути виконані заявницею. Як додаток до уточненої позовної заяви ОСОБА_1 надала заяву про вступ до спадщини, з якою звернулась до нотаріальної контори, а також зазначила про обставини, що унеможливили її прийняття – закриття кримінального провадження 17 травня 2017 року у зв’язку зі смертю обвинуваченої.

При цьому з матеріалів, доданих до дисциплінарної скарги, зокрема ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 17 травня 2017 року про закриття кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 190 Кримінального кодексу України, на підставі пункту 5 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України та постанови старшого слідчого Вінницького відділу поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області Кучерука В.Г. про визнання потерпілим від 14 січня 2016 року, убачається, що ОСОБА_4 обвинувачувалася у заволодінні шляхом шахрайства квартирою за адресою: АДРЕСА_1, яка належала на праві власності ОСОБА_3, зловживаючи довірою останньої. Введена в оману ОСОБА_3 4 жовтня 2013 року уклала нотаріально посвідчений договір дарування вказаної квартири на користь ОСОБА_4. Протягом двох років ОСОБА_4 запевняла ОСОБА_3 у тому, що на першу вимогу поверне їй квартиру. 5 серпня 2015 року ОСОБА_3 попросила ОСОБА_4 повернути їй квартиру, на що остання повідомила, що квартира належить їй та повертати її вона не збирається, чим завдала ОСОБА_3 матеріального збитку на загальну суму 317169 гривень.

Після закриття кримінального провадження, а саме 16 червня 2017 року, ОСОБА_1 звернулась із вказаним позовом до ОСОБА_2 (правонаступника померлої обвинуваченої ОСОБА_4), в якому вказувала, що при закритті кримінального провадження родичі обвинуваченої не наполягали на її реабілітації, що унеможливлювало продовження судового розгляду та доведення факту злочинного заволодіння квартирою обвинуваченою та незаконного позбавлення права власності потерпілої ОСОБА_3, яка заповіла усе своє майно ОСОБА_1.

Окрім цього, як убачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвала суду про закриття кримінального провадження була змінена в частині накладення арешту на спірну квартиру. Виключено з резолютивної частини ухвали вказівку суду щодо скасування арешту, накладеного на квартиру. Обґрунтовано цю зміну тим, що скасування арешту є передчасним, оскільки потреба у його застосуванні ще не відпала.

Вказані обставини, які також були викладені ОСОБА_1 у позовній заяві, зокрема причини, які перешкоджали їй прийняти спадщину, свідчать про відсутність можливості надати докази прийняття спадщини (квартири) ОСОБА_1 та про поверхневе дослідження суддею Бар’яком А.С. вказаної позовної заяви, відсутність підстав для залишення її без руху та подальшого повернення.

Пояснення судді Бар’яка А.С. щодо набрання чинності судовим рішенням не спростовують висновків Третьої Дисциплінарної палати щодо допущення ним порушення, про яке зазначено вище.

Наведені обставини свідчать, що суддя Вінницького міського суду Вінницької області Бар’як А.С. позбавив ОСОБА_1 права на доступ до правосуддя.

Третя Дисциплінарна палата не знайшла доказів того, що допущені суддею Бар’яком А.С. порушення є умисними.

На думку Третьої Дисциплінарної палати, суддя Бар’як А.С. унаслідок неналежного ставлення до своїх службових обов’язків залишив поза увагою обставини, якими позивач обґрунтовувала свої вимоги, та докази, що підтверджують ці обставини.

Встановлені Третьою Дисциплінарною палатою обставини свідчать про те, що суддя Вінницького міського суду Вінницької області Бар’як А.С. внаслідок недбалості під час розгляду справи № 127/13090/17 незаконно відмовив ОСОБА_1 у доступі до правосуддя шляхом відмови в розгляді по суті позовної заяви, що становить склад дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до частини другої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.

Визначаючи вид стягнення, застосованого до судді Бар’яка А.С., Третя Дисциплінарна палата врахувала позитивну характеристику судді, допущення ним проступку внаслідок недбалості, а також те, що раніше він не притягувався до дисциплінарної відповідальності.

Таким чином, за результатами розгляду скарги судді Вінницького міського суду Вінницької області Бар’яка А.С. на рішення Третьої Дисциплінарної палати від 21 березня 2018 року № 849/3дп/15-18 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності Вища рада правосуддя дійшла висновку про залишення вказаного рішення без змін.

Пунктом 5 частини десятої статті 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» передбачено, що за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати Вища рада правосуддя має право залишити рішення Дисциплінарної палати без змін.

Керуючись статтею 131 Конституції України, статтею 111 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктами 13.9–13.11 Регламенту Вищої ради правосуддя, Вища рада правосуддя

вирішила:

залишити без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 21 березня 2018 року № 849/3дп/15-18 про притягнення судді Вінницького міського суду Вінницької області Бар’яка Анатолія Сергійовича до дисциплінарної відповідальності.