Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Шапрана В.В., членів Краснощокової Н.С., Маловацького О.В., Шелест С.Б., заслухавши доповідача – члена Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Розваляєву Т.С., розглянувши дисциплінарну справу, відкриту за скаргою Лісовського Анатолія Павловича стосовно судді Вінницького міського суду Вінницької області Клапоущака Сергія Юрійовича,
встановила:
Клапоущак Сергій Юрійович Указом Президента України від 4 серпня 2003 року № 802/2003 призначений в межах п’ятирічного строку на посаду судді Жмеринського міського суду Вінницької області, Указом Президента України від 23 березня 2004 року № 358/2004 переведений на роботу на посаду судді новоутвореного Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області, Постановою Верховної Ради України від 19 лютого 2009 року № 1029-VI обраний на посаду судді Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області безстроково, Указом Президента України від 24 лютого 2010 року № 264/2010 переведений на роботу на посаду судді Замостянського районного суду міста Вінниці, Указом Президента України від 21 вересня 2012 року № 558/2012 переведений на роботу на посаду судді Вінницького міського суду Вінницької області.
Ухвалою Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 7 травня 2020 року № 1141/1дп/15-20 відкрито дисциплінарну справу стосовно судді Вінницького міського суду Вінницької області Клапоущака С.Ю. за дисциплінарною скаргою Лісовського А.П.
Підставою для відкриття дисциплінарної справи стали дії судді Клапоущака С.Ю., що можуть свідчити про вчинення ним дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «б» пункту 1, пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно з якими суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття аргументів сторін щодо суті спору, порушення прав людини і основоположних свобод, зокрема права власності.
Розгляд справи призначено на 4 вересня 2020 року.
Суддя та скаржник повідомлені про розгляд дисциплінарної справи шляхом надіслання відповідних запрошень поштою, а також шляхом розміщення на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя оголошення про запрошення їх на засідання Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя.
11 березня 2020 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», відповідно до якої з 12 березня 2020 року по 3 квітня 2020 року на усій території України встановлено карантин, термін дії якого продовжено постановами Кабінету Міністрів України до 31 липня 2020 року.
З метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та забезпечення реалізації прав учасників дисциплінарної справи скаржникам та суддям запропоновано взяти участь у засіданні в режимі відеоконференції та подати відповідні клопотання.
Заявою від 3 вересня 2020 року суддею Клопоущаком С.Ю. висловлено бажання прийняти особисто участь у розгляді дисциплінарної справи у режимі відеоконференції.
Скаржник, представник скаржника у засідання не прибули.
Згідно із частиною п’ятою статті 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» неявка скаржника не перешкоджає розгляду дисциплінарної справи.
Першою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя прийнято рішення про розгляд дисциплінарної справи за відсутності судді Клапоущака С.Ю., а також скаржника, яких завчасно та належним чином повідомлено про розгляд дисциплінарної справи.
Суддя Клапоущак С.Ю. скористався наданим йому правом ефективно будувати свій захист і надав до Вищої ради правосуддя письмові пояснення щодо викладених у дисциплінарній скарзі обставин.
Заслухавши доповідача – члена Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Розваляєву Т.С., дослідивши матеріали дисциплінарної справи, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила такі обставини.
24 січня 2020 року внесено відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № ________________ та розпочато досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частинною другою статті 364 Кримінального кодексу України.
У межах вказаного досудового розслідування представник цивільного позивача – представник фермерського господарства «Кальній» (далі – ФГ «Кальній») за довіреністю Мигаєнко Ю.В. звернувся до слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області Клапоущака С.Ю. про накладення арешту на земельну ділянку, загальною площею 134,09 га, кадастровий номер ______________, яка знаходиться за адресою: _____________________________.
Свої вимоги цивільний позивач мотивував тим, що вказана земельна ділянка є доказом злочину і підлягає конфіскації в юридичної особи для забезпечення відшкодування шкоди.
Ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області Клапоущака С.Ю. від 18 лютого 2020 року клопотання задоволено. Суд ухвалив: «накласти арешт на земельну ділянку загальною площею 134,09 га, кадастровий номер ____________, що знаходиться за адресою: ____________________________, із забороною використання іншими особами, у тому числі обробітку ґрунту, сівби, проведення меліоративних робіт тощо, окрім як для цілей кримінального провадження, до моменту закінчення усіх необхідних слідчих та процесуальних дій, а також із забороною вчинення суб`єктами державної реєстрації будь-яких реєстраційних дій щодо реєстрації угод (договорів) про дострокове розірвання договорів оренди землі, а також реєстрації нових договорів оренди землі, укладених між третіми особами і власником земельної ділянки (червоним виділене те, що подано в заяві від 18.02.2020)».
У подальшому слідчий суддя Вінницького міського суду Вінницької області Клапоущак С.Ю. в ухвалі від 24 лютого 2020 року зазначив: «внести виправлення в 2-му абзаці резолютивної частини ухвали слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 18 лютого 2020 року, вказавши правильно: «Накласти арешт на земельну ділянку загальною площею 134,09 га, кадастровий номер ________________, що знаходиться за адресою: ________________________» замість «Накласти арешт на земельну ділянку загальною площею 134,09 га, кадастровий номер _______________, що знаходиться за адресою: __________________________, із забороною використання іншими особами, у тому числі обробітку ґрунту, сівби, проведення меліоративних робіт тощо, окрім як для цілей кримінального провадження, до моменту закінчення усіх необхідних слідчих та процесуальних дій, а також із забороною вчинення суб’єктами державної реєстрації будь-яких реєстраційних дій щодо реєстрації угод (договорів) про дострокове розірвання договорів оренди землі, а також реєстрації нових договорів оренди землі, укладених між третіми особами і власником земельної ділянки (червоним виділене те, що подано в заяві від 18.02.2020). На 2 - му аркуші (оборот) у восьмому абзаці мотивувальної частини даної ухвали виключити текст «… із забороною використання іншими особами, у тому числі обробітку грунту, сівби, проведення меліоративних робіт тощо, окрім як для цілей кримінального провадження, до моменту закінчення усіх необхідних слідчих та процесуальних дій, а також із забороною вчинення суб’єктами державної реєстрації будь-яких реєстраційних дій щодо реєстрації угод (договорів) про дострокове розірвання договорів оренди землі, а також реєстрації нових договорів оренди землі, укладених між третіми особами і власником земельної ділянки. Дана ухвала є невід'ємною частиною ухвали слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 18 лютого 2020 року (справа №127/3755/20, провадження №1-кс/127/1839/20)».
Під час попередньої перевірки з’ясовано таке.
Задовольняючи клопотання представника цивільного позивача про застосування заходів забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна, слідчий суддя встановив, що 29 листопада 2012 року між Погребищенською районною державною адміністрацією та засновником ФГ «Кальній» Особа_1 укладено договір оренди вказаної земельної ділянки, яку в подальшому Особа_1 використовував для ведення фермерського господарства «Кальній», головою якого був до 2019 року. У 2019 році головою ФГ «Кальній» став Особа_2 – брат Особа_1 Протягом останніх років між Особа_1 та громадянином Особа_3 ведуться цивільні і господарські спори щодо визначення права власності на майно, у тому числі, яке належить ФГ «Кальній». У межах вказаних спірних взаємовідносин, а також на підставі відповідних судових рішень приватним виконавцем відкрито низку виконавчих проваджень щодо ФГ «Ланецького». У межах одного з виконавчих проваджень приватним виконавцем через аукціонний електронний майданчик 16 грудня 2019 року проведено торги за лотом «Право оренди земельної ділянки, загальною площею 134,09 га, кадастровий номер ___________________, що знаходиться за адресою: __________________________». Переможцем аукціону став Особа_4, який в подальшому звернувся до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області з метою укладання (переукладання/внесення змін) договору оренди землі. За результатами звернення посадові особи Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі – ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області) змінили сторону договору оренди вказаної земельної ділянки шляхом укладання додаткової угоди, на що, на думку слідчого судді, посадові особи ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області права не мали, і процедура переходу права відбулась з порушенням вимог Земельного кодексу України. У зв’язку з цим засновник ФГ «Кальній» Особа_1 був позбавлений права на оренду земельної ділянки, а ФГ «Кальній» – основного засобу для виробництва сільськогосподарської продукції, в результаті фермерському господарству нанесено майнову шкоду в розмірі понад 1 млн гривень.
11 лютого 2020 року у кримінальному провадженні №_____________ ФГ «Кальній» подало цивільний позов щодо стягнення з ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області та Головного управління Державної казначейської служби у Вінницькій області майнової шкоди на суму 1848304 гривень.
Зміст мотивувальної частини ухвали від 18 лютого 2020 року у справі № 127/3755/20 зводиться до того, що земельна ділянка, загальною площею 134,09 га, кадастровий номер __________________, є об`єктом кримінальних протиправних дій, майном, набутим кримінально протиправним шляхом, а тому з метою забезпечення збереження речових доказів, для відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, з метою забезпечення цивільного позову в рамках кримінального провадження слід накласти арешт на земельну ділянку із забороною використання іншими особами, у тому числі обробітку ґрунту, сівби, проведення меліоративних робіт тощо, окрім як для цілей кримінального провадження, до моменту закінчення усіх необхідних слідчих та процесуальних дій, а також із забороною вчинення суб`єктами державної реєстрації будь-яких реєстраційних дій щодо реєстрації угод (договорів) про дострокове розірвання договорів оренди землі, а також реєстрації нових договорів оренди землі, укладених між третіми особами і власником земельної ділянки.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 3 березня 2020 року апеляційну скаргу захисника Зінченка Д.В. в інтересах Особа_4 задоволено, ухвали слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 18 лютого 2020 року та від 24 лютого 2020 року скасовано, у задоволенні клопотання про накладення арешту на земельну ділянку відмовлено.
Скасовуючи ухвали слідчого судді і відмовляючи в задоволенні клопотання, апеляційний суд зазначив, що слідчий суддя не перевірив, чи може бути цивільним позивачем у кримінальному процесі відповідно до приписів частини першої статті 61 Кримінального кодексу України ФГ «Кальній», не врахував, що слідчим не виносилась постанова про визнання підозрюваної особи в рамках кримінального провадження № __________, а також відсутні підстави вважати, що ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області взагалі може бути цивільним відповідачем в цьому провадженні.
У тому числі в ухвалі апеляційний суд вказав, що, задовольняючи клопотання про арешт, слідчий суддя порушив частину першу статті 62, статтю 128 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України) і наклав арешт на майно особи, яка не може бути відповідачем, принаймні доти, доки посадова особа ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області не буде визнана підозрюваною.
Крім цього, суд апеляційної інстанції зауважив, що на порушення частин шостої та восьмої статті 170 КПК України під час вирішення клопотання про арешт майна слідчий суддя не дослідив матеріали кримінального провадження, не переконався чи був пред’явлений цивільний позов, не перевірив чи дійсно ФГ «Кальній» завдано матеріальної шкоди і чи є розмір цивільного позову обґрунтованим (частина шоста статті 170 КПК України), не з`ясував вартості майна, не перевірив чи співмірна вартість майна, на яке накладається арешт, із розміром шкоди (частина восьма статті 170 КПК України).
Водночас під час апеляційного розгляду з’ясовано, що слідчий суддя не встановив факт існування обставин, які підтверджують, що незастосування заборони використовувати земельну ділянку, обробітку ґрунту, сівби, проведення меліоративних та інших робіт призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, перетворення, пересування, передачі майна, що вказує на порушення вимог частини одинадцятої статті 170 КПК України.
Автор дисциплінарної скарги, не погоджуючись з діями судді Вінницького міського суду Вінницької області Клапоущака С.Ю. під час розгляду справи № 127/3755/20, звертає увагу на порушення, допущені районним судом, які виразилися, на його думку, у невмотивованості ухвали, яка не містить детального опису мотивів та підстав ухвалення; у ненаданні оцінки наслідкам арешту майна; неповідомленні користувача майна – Особа_4 про розгляд клопотання про накладення арешту; а також ухвала містить некоректні описки, зокрема «(червоним виділене те, що подано в заяві від 18.02.2020)».
У наданих на запит члена Вищої ради правосуддя поясненнях щодо суті скарги суддя Клапоущак С.Ю. зазначив, що клопотання представника цивільного позивача – ФГ «Кальній» Мигаєнка Ю.В. про арешт майна відповідало вимогам статті 171 КПК України. Пояснив, що під час постановлення цієї ухвали внаслідок короткочасного вимкнення електроенергії та відсутності джерела безперебійного живлення, яким суд не забезпечений в повному обсязі через неналежне фінансування, а також, враховуючи значне навантаження (за минулий рік суддею розглянуто 4643 справи, коефіцієнт щоденного навантаження – 24 справи), при збереженні інформації в системі «Д-3» ухвала була збережена некоректно.
Суддя Клапоущак С.Ю. у письмових поясненнях додав, що описка є очевидною, оскільки у своєму клопотанні про застосування заходів забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту представник цивільного позивача – ФГ «Кальній» Мигаєнко Ю.В. просив накласти арешт на земельну ділянку, загальною площею 134,09 га, кадастровий номер ________________, яка знаходиться за адресою: ______________________, та не зазначав будь-яких обмежень щодо використання земельної ділянки, які внаслідок збою в системі «Д-3» потрапили до ухвали.
Суддя зазначив, що при розгляді клопотання дійшов обґрунтованого висновку, що земельна ділянка є об`єктом кримінально-протиправних дій, майном, набутим кримінально-протиправним шляхом, що було достатньо доказів на підтвердження підстав для накладення арешту з метою забезпечення збереження речових доказів та для відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, тобто з метою забезпечення цивільного позову.
На спростування доводів скаржника щодо порушення прав іншого користувача майна Особа_4, суддя послався на частину першу статті 172 КПК України, яка передбачає, що клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею, судом не пізніше двох днів із дня його надходження до суду, за участю слідчого та/або прокурора, цивільного позивача, якщо клопотання подано ним, підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, і за наявності – також захисника, законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження. Неприбуття цих осіб у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання.
Під час апеляційного розгляду було встановлено, що клопотання представником ФГ «Кальній» Мигаєнком Ю.В. подано без додержання вимог статті 171 КПК України, оскільки у ньому чітко не зазначено розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а лише вказано про нанесення майнової шкоди фермерському господарству у розмірі понад 1 мільйон гривень, а також відсутня вказівка на докази факту завдання шкоди і розмір цієї шкоди.
Водночас суд апеляційної інстанції з’ясував, що представник ФГ «Кальній» Мигаєнко Ю.В., посилаючись на цивільний позов, поданий у кримінальному провадженні, та копії прибуткових документів ФГ «Кальній», в яких зазначено про прибутки за 2018–2019 роки та які в подальшому фермерське господарство позбавлено можливості отримувати, як на докази факту завдання шкоди і розміру цієї шкоди, не зміг вказати розмір шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням, факт її завдання, наявність причинного зв’язку між кримінальним правопорушенням, передбаченим частиною другою статті 364 КК України, відомості про яке внесено до ЄРДР 24 січня 2020 року, і шкодою, яку в клопотанні у цивільному позові визначено понад 1 мільйон гривень.
Крім того, апеляційним судом встановлено, що в порушення статті 172 КПК України слідчим суддею не повідомлено нового користувача майна – Особа_4 про розгляд клопотання про накладення арешту.
Згідно з матеріалами провадження Особа_4 придбав право оренди на земельну ділянку через аукціонний електронний майданчик на торгах 16 грудня 2019 року за лотом № _______ «Право оренди земельної ділянки, загальною площею 134,09 га, кадастровий номер ___________________, розташованої на території ____________________________» зі стартовою ціною 848304,11 грн та кроком аукціону 169 66, 08 гривень.
Електронні торги проводилися в рамках виконавчого провадження з виконання судового рішення, яке набрало законної сили. 8 січня 2020 року між Особа_4 та ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області укладено додаткову угоду № 2 до договору оренди землі від 29 листопада 2012 року, що свідчить про перехід прав на орендовану земельну ділянку до Особа_4
Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що Особа_4 набув права користування земельною ділянкою, площею 134,09 гектара.
Розгляд клопотання про арешт земельної ділянки, на думку суду апеляційної інстанції, без участі сторони, яка належним чином не була повідомлена, є порушенням вимог КПК України.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Відповідно до статті 171 КПК України з клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову – також цивільний позивач. У клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу. До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання. У клопотанні цивільного позивача у кримінальному провадженні про арешт майна підозрюваного, обвинуваченого, юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, третіх осіб для відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, повинно бути зазначено: 1) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір позовних вимог; 2) докази факту завдання шкоди і розміру цієї шкоди.
Вартість майна, яке належить арештувати з метою забезпечення цивільного позову, повинна бути співмірною із розміром шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
Згідно з частиною першою статті 173 КПК України слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.
Попередньою перевіркою встановлено, що суддя Клапоущак С.Ю. вказаних вимог закону не дотримався, що може свідчити про порушення основоположного права людини, гарантованого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтею 41 Конституції України, а саме: права власності на арештоване майно.
Надаючи правову кваліфікацію діям судді Вінницького міського суду Вінницької області Клапоущака С.Ю., Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до статті 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 372 КПК України в мотивувальній частині ухвали зазначаються встановлені судом обставини із посиланням на докази.
Відповідно до частини п’ятої статті 173 КПК України у разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд постановляє ухвалу, в якій зазначає: 1) перелік майна, на яке накладено арешт; 2) підстави застосування арешту майна; 3) перелік тимчасово вилученого майна, яке підлягає поверненню особі, у разі прийняття такого рішення; 4) заборону, обмеження розпоряджатися або користуватися майном у разі їх передбачення та вказівку на таке майно; 5) порядок виконання ухвали із зазначенням способу інформування заінтересованих осіб.
Ухвала, постановлена судом першої інстанції, не дає відповіді на питання, яким чином накладення арешту на майно може сприяти дієвості кримінального провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № _________________ щодо кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 364 Кримінального кодексу України; які саме підстави наявні для застосування арешту майна та які аргументи в клопотанні представника цивільного позивача є прийнятними або підлягають відхиленню.
Вмотивованість – це вимога до суду наводити письмово у рішенні судження, пояснення про наявність чи відсутність фактів, які є основою для висновку суду. Це також пояснення суду, чому він виніс саме таке рішення, погодився з одними та відкинув інші доводи.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) передбачено, що кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав і обов’язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», параграфи 29–30).
Згідно з пунктом 7 частини другої статті 131 КПК України арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження.
Відповідно до статей 94, 132, 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього спеціальної конфіскації, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститься у клопотанні про накладення арешту на майно, оскільки згідно зі статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист права та основоположних свобод будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися для контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно з частинами другою та третьою статті 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди. У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Статтею 171 КПК України визначено право цивільного позивача з метою забезпечення цивільного позову звертатися з клопотанням про арешт майна.
Відповідно до частини третьої статті 171 КПК України у клопотанні цивільного позивача у кримінальному провадженні про арешт майна підозрюваного, обвинуваченого, юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, третіх осіб для відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, повинно бути зазначено: розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір позовних вимог; докази факту завдання шкоди і розміру цієї шкоди.
З урахуванням системного аналізу наведених процесуальних норм Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що суддею Клапоущоком С.Ю. порушені встановлені процесуальним законом наведені вище норми, а саме: не зазначено належних, співвідносних з положеннями процесуального закону мотивів, з яких виходив суд, задовольняючи клопотання про арешт майна, а також порушені права людини і основоположних свобод, зокрема право власності.
Однією з ознак суб’єктивної сторони дисциплінарного проступку, за яким відкрито дисциплінарну справу, є встановлення вини судді Клапоущака С.Ю.
Системне тлумачення положень статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», в яких йдеться про умисел та недбалість судді (пункт 1 частини першої), вказує, що наявність умислу та/або недбалості стосовно допущеного порушення є обов’язковою умовою притягнення судді до відповідальності. За відсутності вини притягнення судді до дисциплінарної відповідальності є непропорційним та таким, що суперечить принципу верховенства права (стаття 8 Конституції України).
Водночас слід зазначити, що прояви суддівського свавілля необхідно відрізняти від добросовісної суддівської помилки, тобто помилки без ознак умислу або грубої недбалості. Добросовісність вказує на те, що суддя діяв сумлінно – з належним ставленням до своїх обов’язків встановив фактичні обставини, які підлягають правовій оцінці, оцінив докази та тлумачив закон, але припустився помилки, яка не була настільки очевидною й однозначною.
Питання помилок щодо фактів і права, які начебто були допущені судом, не належать до компетенції Вищої ради правосуддя доти, поки такі помилки не вчинені умисно або внаслідок недбалості та/чи не порушують права і свободи, що захищаються Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 83 Висновку ОБСЄ/БДІПЛ щодо Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 30 червня 2017 року № JUD-UKR/298/2017 вказано, що, у принципі, суддя не повинен нести відповідальність за дії, вчинені внаслідок звичайної недбалості, оскільки це може негативно позначитись на його/її суддівській незалежності. Відтак слід обмежити перелік підстав для притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності умисними діями або діями внаслідок грубої (очевидної) недбалості.
Європейська комісія «За демократію через право» (Венеціанська комісія) і Директорат з прав людини Генерального директорату з прав людини та верховенства права Ради Європи вважають, що дія чи бездіяльність судді можуть бути підставою для дисциплінарної відповідальності, якщо вони вчинені умисно або з грубою необережністю (пункт 19 Спільного висновку щодо проєкту Закону «Про дисциплінарну відповідальність суддів Республіки Молдова»), а дисциплінарне провадження, як правило, має порушуватися в разі грубої і неприпустимої професійної поведінки судді (пункт 35 цього Спільного висновку).
Відповідно до пункту 63 Висновку № 10 (2007) Консультативної ради європейських суддів «Судова влада на службі суспільства» суддя, який нехтує розглядом справ через ледарство або який є абсолютно некомпетентний при їх вирішенні, повинен притягуватися до дисциплінарної відповідальності.
Жоден суддя не повинен притягатися до дисциплінарної відповідальності чи звільнятися за винесені ним судові рішення, окрім як у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону (пункт 22 Декларації щодо принципів незалежності судової влади, прийнятої Конференцією голів верховних судів країн Центральної та Східної Європи 14 жовтня 2015 року).
У Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, зазначено: для того, щоб виправдати дисциплінарне провадження, порушення має бути серйозним та кричущим.
Враховуючи викладене, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що суддя, в діях якого наявні ознаки дисциплінарного проступку, може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності виключно за умови, що він вчинив такий проступок умисно або через грубу недбалість та вказаний проступок спричинив серйозні наслідки. Водночас суддя не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності за наявності в його діях звичайної недбалості або добросовісної помилки, що не спричинило настання серйозних наслідків.
Дослідивши зібрані під час проведення перевірки матеріали, враховуючи пояснення судді, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що у цьому випадку, помилкове тлумачення суддею Клапоущаком С.Ю. норм процесуального права не може безумовно свідчити про вчинення ним дисциплінарного проступку та мати наслідком притягнення судді до відповідальності, оскільки під час розгляду дисциплінарної справи не встановлено будь-яких доказів умисного або внаслідок недбалості порушення норм права суддею Клапоущаком С.Ю. Такі дії судді можуть бути розцінені як проста суддівська помилка.
Крім того дисциплінарною палатою не встановлено настання для скаржника наслідків за наявності в діях судді звичайної недбалості або добросовісної помилки.
Враховуючи встановлені обставини, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що допущені порушення суддею Вінницького міського суду Вінницької області Клапоущаком С.Ю. норм процесуального права під час розгляду справи не було наслідком його умислу, недбалості або неналежного ставлення до службових обов’язків, що є обов’язковою складовою суб’єктивної сторони дисциплінарного проступку, а тому такі дії судді під час розгляду зазначеної справи не можна кваліфікувати як дисциплінарний проступок, передбачений підпунктом «б» пункту 1, пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Водночас Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає за необхідне зазначити, що матеріали дисциплінарної справи не містять відомостей щодо підтвердження істотних негативних наслідків для скаржника у зв’язку з допущенням суддею Клапоущаком С.Ю. порушень вимог процесуального закону. Також суддя працює за вказаною посадою 17 років, позитивно характеризується по місцю роботи, до дисциплінарної відповідальності раніше не притягувався.
З урахуванням зазначеного Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що у діях судді Клапоущака С.Ю. відсутній склад дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1, пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а тому слід відмовити у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності та припинити дисциплінарне провадження.
Відповідно до частини другої статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» за результатами розгляду дисциплінарної справи Дисциплінарна палата ухвалює рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді.
Згідно із частиною шостою статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», якщо Дисциплінарною палатою ухвалено рішення про відмову у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності, дисциплінарне провадження припиняється.
На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктами 12.38, 12.39 Регламенту Вищої ради правосуддя, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя
вирішила:
відмовити у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді Вінницького міського суду Вінницької області Клапоущака Сергія Юрійовича.
Дисциплінарне провадження стосовно судді Вінницького міського суду Вінницької області Клапоущака Сергія Юрійовича припинити.
Рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя може бути оскаржене до Вищої ради правосуддя в порядку і строки, що встановлені статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».
Головуючий на засіданні
Першої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя В.В. Шапран
Члени Першої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя Н.С. Краснощокова
О.В. Маловацький
С.Б. Шелест
