Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Худика М.П., членів Артеменка І.А., Прудивуса О.В., розглянувши висновок доповідача – члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Грищука В.К. за результатами попередньої перевірки дисциплінарної скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Сан Парк» стосовно судді Печерського районного суду міста Києва Смик Світлани Іванівни,
встановила:
до Вищої ради правосуддя 3 лютого 2020 року за вх. № 104/0/13-20 надійшла дисциплінарна скарга товариства з обмеженою відповідальністю «Сан Парк» (далі – ТОВ «Сан Парк»), подана адвокатом Мовчаном А.О., щодо дій слідчого судді Печерського районного суду міста Києва Смик С.І. під час розгляду клопотання прокурора групи прокурорів Генеральної прокуратури України Горобинського В.М. про накладення арешту на майно (кримінальне провадження № ІНФОРМАЦІЯ_1).
У дисциплінарній скарзі зазначено, що згідно з постановленою суддею Смик С.І. ухвалою від 4 жовтня 2019 року задоволено клопотання прокурора групи прокурорів Генеральної прокуратури України Горобинського В.М. та накладено арешт на нерухоме майно у виді нежитлових приміщень плодоовочевої бази, що розташовані на земельній ділянці за АДРЕСА_1, а зазначене нерухоме майно передано на зберігання потерпілій ОСОБА_1.
Вказану ухвалу скаржник вважає неправомірною, оскільки фактично за АДРЕСОЮ_1, відсутнє зазначене в ухвалі слідчого судді нерухоме майно – плодоовочева база, а знаходиться 30 об’єктів нерухомого майна, які з 2009 року належать на праві власності ТОВ «Сан Парк». Однак в ухвалі слідчого судді на порушення вимог кримінального процесуального законодавства не зазначено, хто є власником нерухомого майна, на яке накладається арешт.
Крім того, ТОВ «Сан Парк» не є юридичною особою, щодо якої здійснюється кримінальне провадження, а належне товариству нерухоме майно не було знаряддям вчинення кримінального правопорушення, не зберегло на собі його сліди та не містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі не є предметом, який був об’єктом кримінально-протиправних дій, грошима, цінностями чи іншими речами, набутими кримінально-протиправним шляхом, та не отримано юридичною особою, ТОВ «Сан Парк», внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
При цьому скаржник наголошує, що слідчим суддею Смик С.І. свідомо не встановлювався власник майна та відповідно безпідставно не здійснювався виклик ТОВ «Сан Парк» як власника майна на розгляд клопотання щодо накладення арешту на майно, а постановлена ухвала не містить обґрунтувань щодо розгляду вказаного клопотання за відсутності власника майна та накладеного обмеження на право власності, зокрема щодо користування майном.
Згідно з ухвалою слідчого судді арештоване майно передано на зберігання потерпілому, що суперечить вимогам частини шостої статті 100 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України), згідно з якою арештоване майно повертається власнику (законному володільцю) або передається йому на відповідальне зберігання. При цьому власником та постійним володільцем арештованого нерухомого майна більше 10 років є виключно ТОВ «Сан Парк».
Крім того, обставини, викладені прокурором Горобинським В.М. у клопотанні про накладення арешту на майно, не були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі – ЄРДР) у рамках кримінального провадження № ІНФОРМАЦІЯ_1 від 16 грудня 2014 року, а з витягу з ЄРДР щодо кримінального провадження № ІНФОРМАЦІЯ_1, доданого до клопотання, не відображено обставин нібито вчинення кримінального правопорушення, про які йдеться у клопотанні.
Скаржник зазначив про істотне порушення суддею Смик С.І. норм процесуального права під час здійснення правосуддя у вказаній справі, що призвело до порушення прав ТОВ «Сан Парк» як власника нежитлових приміщень, що знаходяться за АДРЕСОЮ_1.
Як зазначено у дисциплінарній скарзі, постановлення суддею Смик С.І. ухвали місцевого суду від 4 жовтня 2019 року в подальшому слугувало підставою неправомірного захоплення майна ТОВ «Сан Парк» невідомими особами в інтересах потерпілої ОСОБИ_1, які, представляючись новими власниками нерухомого майна, розміщеного за АДРЕСОЮ_1, на підставі цієї ухвали протягом двох днів 18 і 19 жовтня 2019 року блокували територію, на якій розміщується нерухоме майно ТОВ «Сан Парк»», чинили перешкоди для проходу на територію працівників ТОВ «Сан Парк» та орендарів нежитлових приміщень, а також для проїзду автомобілів.
Внаслідок таких дій ТОВ «Сан Парк» отримало значну кількість скарг та листів від орендарів нежитлових приміщень, а також понесло немайнові втрати, оскільки вказані дії негативно вплинули на ділову репутацію товариства.
Крім того, як вбачається з долученої до скарги копії ухвали Київського апеляційного суду від 21 листопада 2019 року, за результатами апеляційного перегляду ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва Смик С.І. від 4 жовтня 2019 року її скасовано та постановлено нову ухвалу, якою відмовлено у задоволенні клопотання прокурора Горобинського В.М. про арешт нежитлових приміщень плодоовочевої бази.
Вказані обставини, на думку скаржника, свідчать про наявність у поведінці судді Смик С.І. ознак дисциплінарних проступків, передбачених підпунктами «а», «г» пункту 1, пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а тому він просить притягнути суддю Печерського районного суду міста Києва Смик С.І. до дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу матеріалу між членами Вищої ради правосуддя від 28 серпня 2019 року вказану дисциплінарну скаргу передано для здійснення попередньої перевірки члену Вищої ради правосуддя Грищуку В.К.
Статтею 108 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя у порядку, визначеному Законом України «Про Вищу раду правосуддя», з урахуванням вимог цього Закону.
Дисциплінарне провадження щодо суддів здійснюється за правилами та у строки, встановлені главою 4 розділу ІІ Закону України «Про Вищу раду правосуддя».
Дисциплінарне провадження щодо суддів включає попереднє вивчення та перевірку дисциплінарної скарги, відкриття дисциплінарної справи, розгляд дисциплінарної скарги та ухвалення рішення про притягнення або відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності (частина третя статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»).
Відповідно до частини першої статті 43 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» член Дисциплінарної палати, визначений для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (доповідач), вивчає дисциплінарну скаргу і перевіряє її відповідність вимогам закону та за відсутності підстав для залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги – готує матеріали у строки, встановлені регламентом, з пропозицією про відкриття чи відмову у відкритті дисциплінарної справи.
За результатами попередньої перевірки дисциплінарної скарги ТОВ «Сан Парк» член Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Грищук В.К. склав вмотивований висновок із викладенням фактів та обставин, що підтверджують надану у ньому пропозицію.
Заслухавши доповідача – члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Грищука В.К., вивчивши його висновок та матеріали перевірки, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про наявність підстав для відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Печерського районного суду міста Києва Смик С.І. з огляду на таке.
Як вбачається з долучених до дисциплінарної скарги матеріалів, Головним слідчим управлінням Генеральної прокуратури України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР під № ІНФОРМАЦІЯ_1 від 16 грудня 2014 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частинами першою, четвертою статті 190, частиною п’ятою статті 191, частиною третьою статті 197-1, частинами третьою, четвертою статті 358, частиною другою статті 361, частиною другою статті 364, частиною другою статті 365-2, частиною другою статті 366, частиною другою статті 375 Кримінального кодексу України.
Під час досудового розслідування встановлено, що протягом 2003–2004 років група невстановлених осіб шляхом обману, службового підроблення, зловживаючи довірою та службовим становищем, заволоділи відкритим акціонерним товариством «Гермес» (далі – ВАТ «Гермес»), код ЄДРПОУ 1565023, засновником та співвласником якого є ОСОБИ_2, та майном зазначеного підприємства в особливо великих розмірах, що призвело до спричинення майнової шкоди в особливо великому розмірі.
Так, ВАТ «Гермес» утворене в 1994 році шляхом приватизації членами трудового колективу орендного підприємства «Торгово-виробниче колективне підприємство «Гермес». Станом на 1994 рік більша частина акцій товариства перебувала у власності трудового колективу.
У 2003 році група невстановлених осіб шляхом шахрайства, зловживаючи довірою акціонерів ВАТ «Гермес», схилила членів трудового колективу до продажу акцій підприємства на свою користь, а також підконтрольних їм підприємств. Внаслідок цього зазначені особи заволоділи акціями ВАТ «Гермес» та отримали контроль над товариством та його майном.
Так, протягом 2003–2004 років невстановлені особи з метою заволодіння акціями ВАТ «Гермес», зловживаючи довірою членів трудового колективу підприємства на чолі з ОСОБОЮ_2, під приводом можливого рейдерського захвату ВАТ «Гермес» запропонували свої послуги зі збереження акцій шляхом переоформлення акцій підприємства на новостворену юридичну особу. Будучи введеними в оману та бажаючи зберегти ВАТ «Гермес» у власності, ОСОБА_2 та інші акціонери товариства на пропозицію невстановлених осіб створили товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «ТКГ» (далі – ТОВ «Торговий дім «ТКГ»), до складу засновників якого увійшли самі акціонери, директором обрано ОСОБУ_2.
У подальшому невстановлені особи, діючи шляхом обману, зловживаючи довірою ОСОБИ_2 та інших акціонерів ВАТ «Гермес», умовили акціонерів 40,2% акцій ВАТ «Гермес» внести зазначені акції до статутного фонду ТОВ «Торговий дім «ТКГ».
Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на заволодіння майном Телятника В.Й. та інших акціонерів ВАТ «Гермес», після переоформлення акцій ВАТ «Гермес» на ТОВ «Торговий дім «ТКГ» невстановлені особи шляхом обману та зловживання довірою продовжили вчиняти психологічний тиск на колишніх акціонерів – членів трудового колективу ВАТ «Гермес», які стали учасниками ТОВ «Торговий дім «ТКГ», з метою схиляння акціонерів, в тому числі ОСОБИ_2, тимчасово переписати акції з ТОВ «Торговий дім «ТКГ» на інше підконтрольне зазначеним особам підприємство, та, представляючись працівниками правоохоронних органів, здійснювали залякування перевірками та арештом майна ВАТ «Гермес» в інтересах невідомого набувача акцій.
Продовжуючи свій злочинний умисел, спрямований на заволодіння акціями ВАТ «Гермес», діючи шляхом обману, зловживаючи довірою керівника ВАТ «Гермес» і ТОВ «Торговий дім «ТКГ» ОСОБИ_2, зазначені особи схилили його до нібито тимчасового переведення акцій ВАТ «Гермес», які були у статутному капіталі ТОВ «Торговий дім «ТКГ», на іншу підконтрольну зазначеним невстановленим особам юридичну особу на деякий час нібито до припинення скупки акцій підприємства неіснуючими рейдерами.
У подальшому акціонери ВАТ «Гермес», діючи під впливом невстановлених осіб, з метою нібито збереження контрою над підприємством та його акцій, вважаючи зазначені дії тимчасовими, дали згоду та уклали угоди між ТОВ «Торговий дім «ТКГ» та товариством з обмеженою відповідальністю «Агенство фондових досліджень» (далі – ТОВ «Агенство фондових досліджень»), підконтрольне невстановленим особам, про відчуження акцій ВАТ «Гермес» відповідно до договору від 24 листопада 2003 року № ІНФОРМАЦІЯ_2 та договору зворотного викупу акцій ВАТ «Гермес» від 25 лютого 2004 року № ІНФОРМАЦІЯ_2. При цьому, вважаючи, що зазначені договори є тимчасовими, укладеними виключно з метою збереження акцій підприємства.
Продовжуючи свої злочинні дії та реалізуючи умисел на заволодіння ВАТ «Гермес» та його майном в особливо великих розмірах, а саме акціями ТОВ «Торговий дім «ТКГ», невстановленими особами було прийнято рішення про ліквідацію ТОВ «Агенство фондових досліджень», акції ТОВ «Торговий дім «ТКГ» перепродано п’яти підприємствам, підконтрольним невстановленим особам, а саме: товариству з обмеженою відповідальністю «Олімп Україна», товариству з обмеженою відповідальністю «Украгросоюз КСМ», товариству з обмеженою відповідальністю «Свіролл», товариству з обмеженою відповідальністю «Інфоромаційні комп’ютерні системи», закритому акціонерному товариству «Прайм комп’ютер».
З метою встановлення остаточного контролю над ВАТ «Гермес» та його майном невстановленими особами у 2004 році було скликано позачергові збори акціонерів товариства з включенням до порядку денного питання про переобрання органів управління підприємства, що і було зроблено.
Після цього 21 червня 2007 року на позачергових загальних зборах акціонерів ВАТ «Гермес» було прийнято рішення про припинення (реорганізацію) ВАТ «Гермес» шляхом його перетворення у товариство з обмеженою відповідальністю «Гермес-логістик» (далі – ТОВ «Гермес-логістик»), а 7 вересня 2007 року було затверджено акт про передачу майна ВАТ «Гермес» новостворюваному ТОВ «Гермес-логістик». 11 вересня 2007 року діяльність ВАТ «Гермес» було припинено та 12 вересня 2007 року зареєстровано ТОВ «Гермес-логістик».
Таким чином, протягом 2003–2004 років невстановлені особи заволоділи ВАТ «Гермес», засновником та співвласником якого є ОСОБА_2, та майном зазначеного підприємства в особливо великих розмірах, що призвело до спричинення майнової шкоди в особливо великому розмірі.
Постановою старшого слідчого в особливо важливих справах четвертого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідувань особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України Волжина Є.Ю. від 1 жовтня 2019 року визнано речовим доказом у кримінальному провадженні № ІНФОРМАЦІЯ_1 від 16 грудня 2014 року нерухоме майно у виді нежитлових приміщень плодоовочевої бази, розташованих на земельній ділянці за АДРЕСОЮ_1.
27 вересня 2019 року у зазначеному кримінальному провадженні ОСОБА_1, яка є колишньою дружиною та спадкоємицею ОСОБИ_2, визнано потерпілою у кримінальному провадженні № ІНФОРМАЦІЯ_1 від 16 грудня 2014 року.
3 жовтня 2019 року прокурор групи прокурорів Генеральної прокуратури України Горобинський В.М. звернувся до Печерського районного суду міста Києва із клопотанням про накладення арешту на нерухоме майно у виді нежитлових приміщень плодоовочевої бази, що розташовані на земельній ділянці за АДРЕСОЮ_1, та передачу нерухомого майна на зберігання потерпілій ОСОБІ_1.
Прокурор просив накласти арешт з метою збереження речового доказу та використання цього майна як забезпечення можливого цивільного позову для відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення. Крім того, для забезпечення арешту та збереження майна просив розглянути клопотання без виклику осіб, які на сьогодні є власниками зазначеної нерухомості.
Згідно з ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва Смик С.І. від 4 жовтня 2019 року задоволено клопотання прокурора групи прокурорів Генеральної прокуратури України Горобинського В.М. та накладено арешт на нерухоме майно у виді нежитлових приміщень плодоовочевої бази, що розташовані на земельній ділянці за АДРЕСОЮ_1, а також ухвалено передати зазначене нерухоме майно на зберігання потерпілій ОСОБІ_1.
Як вбачається з ухвали суду, у судовому засіданні під час розгляду вказаного клопотання прокурор не був присутній, інші особи, зокрема представники власника нерухомого майна, на який накладено арешт, ТОВ «Сан Парк», до суду не викликалися.
Не погоджуючись з ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва Смик С.І. від 4 жовтня 2019 року, представник ТОВ «Сан Парк» ОСОБА_3 оскаржив цю ухвалу в апеляційному порядку.
За результатами апеляційного перегляду справи згідно з ухвалою Київського апеляційного суду від 21 листопада 2019 року скасовано ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва Смик С.І. від 4 жовтня 2019 року та постановлено нову ухвалу, якою відмовлено у задоволенні клопотання прокурора Горобинського В.М. про арешт нежитлових приміщень плодоовочевої бази.
Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що, постановляючи ухвалу про задоволення клопотання прокурора про арешт майна, слідчий суддя виходив з необхідності збереження речового доказу, однак орган досудового розслідування у розумінні вимог статті 132 КПК України не надав достатніх і належних доказів тих обставин, на які послався у клопотанні.
Крім того, Київський апеляційний суд виходив із того, що слідчий суддя неповною мірою дотримався вимог статей 94, 132, 170, 173 КПК України та Конвенції про захист прав та основоположних свобод, вказав на необґрунтованість та помилковість рішення суду щодо накладення арешту на нерухоме майно.
На обґрунтування зазначеного висновку апеляційний суд вказав таке. Незважаючи на те, що постановою старшого слідчого в особливо важливих справах четвертого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідувань особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України Волжина Є.Ю. від 1 жовтня 2019 року визнано речовим доказом нежитлові приміщення, розташовані на земельній ділянці за АДРЕСОЮ_1, прокурором у клопотанні не доведено таку мету арешту майна, як збереження речових доказів.
Як клопотання прокурора, так і постанова слідчого від 1 жовтня 2019 року про визнання майна речовим доказом містять лише опис встановлених органом досудового розслідування обставин вчинення кримінального правопорушення та виклад дослівного змісту частини першої статті 98 КПК України без обґрунтування, за яким із критеріїв цієї норми нежитлові приміщення за АДРЕСОЮ_1, визнано речовими доказами.
Апеляційний суд зазначив, що, як вбачається з матеріалів судового провадження, накладення арешту на належне ТОВ «Сан Парк» нерухоме майно не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи зазначеного товариства потребам досудового розслідування і при вказаних обставинах явно порушує справедливий баланс між інтересами власника майна, гарантованими законом, і завданням цього кримінального провадження, що, у свою чергу, нівелює накладення арешту на таке майно з метою забезпечення збереження речових доказів.
На порушення статей 171, 173 КПК України прокурор та слідчий суддя в оскаржуваній ухвалі не оцінили розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для його власника.
Відповідно до частини першої статті 173 КПК України суд відмовляє у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої 170 КПК України.
Слідчий суддя, передаючи нерухоме майно на зберігання потерпілій ОСОБІ_1, не врахував вимоги статті 100 КПК України, якими не передбачено передачу потерпілому на зберігання речових доказів, вилучених стороною кримінального провадження.
Крім того, апеляційний суд встановив, що, як вбачається з постанови прокурора першого відділу процесуального керівництва Другого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань Генеральної прокуратури України Валевича О.С. від 15 листопада 2019 року, у задоволенні заяви ОСОБИ_1 від 27 вересня 2019 року про залучення її до кримінального провадження № ІНФОРМАЦІЯ_1 як потерпілої відмовлено.
Крім того, постановою прокурора першого відділу процесуального керівництва Другого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань Генеральної прокуратури України Валевича О.С. від 15 листопада 2019 року скасовано постанову старшого слідчого в особливо важливих справах четвертого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідувань особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України Волжина Є.Ю. від 1 жовтня 2019 року про визнання речовим доказом у кримінальному провадженні № ІНФОРМАЦІЯ_1 нерухомого майна у виді нежитлових приміщень плодоовочевої бази, що розташовані на земельній ділянці за АДРЕСОЮ_1.
З урахуванням наведеного Київський апеляційний суд дійшов висновку, що встановлені під час апеляційного розгляду обставини свідчать про недоведеність на цьому етапі кримінального провадження необхідності у застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, а тому оскаржувану ухвалу місцевого суду від 4 жовтня 2019 року слід скасувати, у задоволенні клопотання прокурора Горобинського В.М. про арешт нежитлових приміщень плодоовочевої бази – відмовити.
Судді Смик С.І. було запропоновано надати пояснення щодо доводів, викладених у дисциплінарній скарзі ТОВ «Сан Парк».
Таким правом суддя скористалася та 28 лютого 2019 року надіслала до Вищої ради правосуддя письмові пояснення, у яких зазначила, що постановлена нею як слідчим суддею ухвала про накладення арешту, на її думку, розглянута відповідно до вимог статей 172,173 КПК України. Вказала, що прокурор у клопотанні просив розглядати питання про арешт майна без повідомлення та виклику власника майна, оскільки це було необхідно з метою забезпечення арешту майна. Також суддя зауважила, що арешт майна як забезпечувальний захід кримінального провадження за правовою природою є невідкладним і нагальним, у зв’язку із чим закон дає можливість слідчому судді за наявності підстав вирішувати питання про арешт за відсутність власника. Натомість невідкладне обмеження прав власника компенсується його правом поставити в порядку статті 174 КПК України перед слідчим суддею питання перевірки обґрунтованості обмеження його права без його відома, а також можливістю апеляційного оскарження рішення слідчого судді про арешт майна.
Крім того, як зазначила суддя Смик С.І., суд апеляційної інстанції, скасовуючи постановлену нею ухвалу від 4 жовтня 2019 року про накладення арешту на нерухоме майно, керувався тим, що під час апеляційного перегляду справи було встановлено, що постановою прокурора першого відділу процесуального керівництва Другого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань Генеральної прокуратури України Валевича О.С. від 15 листопада 2019 року скасовано постанову старшого слідчого в особливо важливих справах четвертого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідувань особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України Волжина Є.Ю. від 1 жовтня 2019 року про визнання речовим доказом нерухомого майна та відмовлено у задоволенні заяви ОСОБИ_1 від 27 вересня 2019 року про залучення її до кримінального провадження № ІНФОРМАЦІЯ_1 як потерпілої.
При цьому суддя звернула увагу на те, що під час розгляду клопотання прокурора про накладення арешту на нерухоме майно вона як слідчий суддя не могла прогнозувати, яким чином буде виконуватись постановлена нею ухвала та які наслідки настануть для третіх осіб. У матеріалах клопотання були відсутні дані щодо фізичних та юридичних осіб, які орендують приміщення за АДРЕСОЮ_1. Також до клопотання було додано копію протоколу допиту потерпілої ОСОБИ_1 від 27 вересня 2019 року, а тому суддя не могла наперед знати, що через півтора місяця після постановлення нею ухвали прокурор відмовить ОСОБІ_1 у визнанні її потерпілою особою у кримінальному провадженні № ІНФОРМАЦІЯ_1.
Однак зазначені доводи судді Смик С.І. не змінюють встановлених під час попередньої перевірки дисциплінарної скарги ТОВ «Сан Парк» обставин, зокрема щодо недотримання слідчим суддею Смик С.І. під час постановлення ухвали від 4 жовтня 2019 року вимог статей 94, 132, 170, 173 КПК України та Конвенції про захист прав та основоположних свобод, незазначення жодних встановлених судом обставин із посиланням на докази та мотивів, з яких суд виходив, щодо необхідності накладення арешту на нерухоме майно та існування потреб досудового розслідування, які б виправдовували такий ступінь втручання у право власності особи, як арешт майна, а передача цього майна на зберігання потерпілій особі взагалі суперечить вимогам КПК України.
Під дисциплінарним проступком судді слід розуміти винне протиправне порушення службових обов’язків, що виражається в обмеженні або порушенні законних прав та інтересів осіб, які беруть участь у судочинстві, або перешкоджанні доступу до правосуддя, порушенні суддівських обмежень, і так само, загальновизнаних моральних вимог.
Частиною першою статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено підстави дисциплінарної відповідальності судді.
Відповідно до статті 2 цього Закону суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
На переконання Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, суддею Смик С.І. розглянуто клопотання прокурора групи прокурорів Генеральної прокуратури України Горобинського В.М. про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні № 757/52843/19-к із порушенням норм процесуального права і не виконано обов’язку справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства, а постановлена суддею ухвала від 4 жовтня 2019 року призвела до негативних наслідків – захоплення 18 і 19 жовтня 2019 року невідомими особами в інтересах потерпілої ОСОБИ_1 нерухомого майна за АДРЕСОЮ_1, власником якого є ТОВ «Сан Парк».
При наданні оцінки встановленим обставинам враховано, що відповідно до положень частини четвертої статті 126 Конституції України суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або істотного дисциплінарного проступку.
Згідно з пунктами 1, 2 частини сьомої статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя зобов’язаний справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства; дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів.
На думку Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, у діях судді Смик С.І. вбачаються ознаки дисциплінарних проступків, передбачених підпунктами «а», «г» пункту 1, пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (незаконна відмова в доступі до правосуддя, істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків; порушення засад рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; умисне або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків).
З огляду на викладене Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про наявність підстав для відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Печерського районного суду міста Києва Смик С.І.
Керуючись статтею 46 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», статтею 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя
ухвалила:
відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Печерського районного суду міста Києва Смик Світлани Іванівни.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий на засіданні
Другої Дисциплінарної палати
Вищої ради правосуддя
М.П. Худик
Члени Другої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя
І.А. Артеменко
О.В. Прудивус
