Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Шапрана В.В., членів Говорухи В.І., Гусака М.Б., Комкова В.К., розглянувши дисциплінарну справу, відкриту за дисциплінарною скаргою публічного акціонерного товариства «Таскомбанк» стосовно судді Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська Шевцової Тамари Василівни,
встановила:
Шевцова Тамара Василівна, __ року народження, Указом Президента України від 21 травня 2007 року № 432/2007 призначена на посаду судді Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська в межах п’ятирічного строку, постановою Верховної Ради України від 17 травня 2012 року № 4736-VI обрана суддею Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська безстроково. Характеризується позитивно.
До Вищої ради правосуддя 25 вересня 2017 року надійшла дисциплінарна скарга публічного акціонерного товариства «Таскомбанк» (далі – ПАТ «Таскомбанк»), подана адвокатом Захаровою О.О., на дії судді Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська Шевцової Т.В. У скарзі ПАТ «Таскомбанк» зазначено про порушення суддею Шевцовою Т.В. під час розгляду справи № 200/3026/17-ц процесуальних прав скаржника, що, на його думку, відповідно до підпунктів «а», «в», «г» пункту 1, пунктів 2, 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є підставою для дисциплінарної відповідальності судді.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу матеріалу між членами Вищої ради правосуддя вказану дисциплінарну скаргу передано для попередньої перевірки члену Вищої ради правосуддя Маловацькому О.В. (протокол автоматизованого розподілу матеріалу від 25 вересня 2017 року № 1101/0/13-17).
За результатами попередньої перевірки дисциплінарної скарги член Першої Дисциплінарної палати Маловацький О.В. запропонував відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська Шевцової Т.В.
Ухвалою від 16 квітня 2018 року № 1122/1дп/15-18 Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя відкрила дисциплінарну справу стосовно судді Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська Шевцової Т.В.
Суддя та заявник повідомлені про розгляд дисциплінарної справи 22 червня 2018 року шляхом надіслання відповідного запрошення поштою, а також розміщення на офіційному веб-сайті Вищої ради правосуддя оголошення про запрошення їх на засідання Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя. У засідання Дисциплінарної палати суддя не прибула, розгляд дисциплінарної справи було відкладено.
Про розгляд дисциплінарної справи 20 липня 2018 року суддя, її представник та заявник повідомлені шляхом надіслання відповідного запрошення поштою, а також розміщення на офіційному веб-сайті Вищої ради правосуддя оголошення про запрошення їх на засідання Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя.
У поясненнях, що надійшли до Вищої ради правосуддя, суддя Шевцова Т.В. вказала на відсутність підстав для притягнення її до дисциплінарної відповідальності. Зокрема зауважила, що здійснення судових викликів та повідомлень, формування судових повісток належать до посадових обов’язків секретаря судового засідання. Також зазначила про інші обставини, відповідно до яких, на переконання судді, нею не було допущено дисциплінарного проступку, про обставини, що мали місце у її житті у період, який співпав із розглядом справи № 200/3026/17-ц, та про надмірне судове навантаження.
У засіданні Першої Дисциплінарної палати брали участь представники судді та заявника.
За результатами підготовки дисциплінарної справи до розгляду член Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Маловацький О.В. дійшов висновку про наявність у діях судді дисциплінарного проступку та запропонував прийняти рішення про притягнення судді Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська Шевцової Т.В. до дисциплінарної відповідальності.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача – члена Вищої ради правосуддя Маловацького О.В., Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про наявність підстав для притягнення судді Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська Шевцової Т.В. до дисциплінарної відповідальності з огляду на таке.
У дисциплінарній скарзі адвокат Захарова О.О. вказала, що ухвалою Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська (суддя Шевцова Т.В.) від 16 березня 2017 року прийнято до спільного розгляду у справі № 200/3026/17-ц позовну заяву ОСОБА_1 до ПАТ «Таскомбанк» та ОСОБА_2, треті особи: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3, товариство з обмеженою відповідальністю «СП Арізона», про визнання іпотечних договорів недійсними.
27 березня 2017 року у справі № 200/3026/17-ц ухвалено заочне рішення (суддя Шевцова Т.В.), яким позовні вимоги за первісним позовом задоволено в повному обсязі.
19 липня 2017 року представником ПАТ «Таскомбанк» подано заяву про перегляд зазначеного заочного рішення, однак суд без виклику сторін у справі постановив ухвалу від 1 серпня 2017 року про залишення без задоволення заяви ПАТ «Таскомбанк».
ПАТ «Таскомбанк» є відповідачем у справі № 200/3026/17-ц за позовом ОСОБА_1, проте про наявність цивільної справи № 200/3026/17 ПАТ «Таскомбанк» стало відомо лише в липні 2017 року з Єдиного державного реєстру судових рішень. ПАТ «Таскомбанк» не отримувало ні позовної заяви та доданих до неї матеріалів, ні ухвали суду про відкриття провадження у справі, ні повістки/виклику чи будь-яких інших повідомлень про час, дату та місце розгляду справи, а також заочного рішення суду від 27 березня 2017 року. Крім того, суд не повідомив скаржника про призначення до розгляду заяви про перегляд заочного рішення від 27 березня 2017 року. Ухвалу суду від 1 серпня 2017 року про залишення без задоволення заяви ПАТ «Таскомбанк» про перегляд заочного рішення у цивільній справі № 200/3026/17-ц скаржник також не отримував. При цьому в Єдиному державному реєстрі судових рішень вказана ухвала з’явилась лише 1 вересня 2017 року.
Скаржник зауважив, що у заочному рішенні суду від 27 березня 2017 року вказано, що представник ПАТ «Таскомбанк» у судове засідання не з’явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином відповідно до вимог статей 74–76 Цивільного процесуального кодексу України у редакції, чинній на час перебування справи № 200/3026/17-ц у провадженні судді (далі – ЦПК України), про причини своєї неявки суд не повідомив, не надав заяви про розгляд справи за його відсутності, з клопотанням про відкладення розгляду справи до суду не звернувся, а також не скористався правом надання заперечень проти позову. При цьому, переглядаючи заочне рішення, суддя Шевцова Т.В. вказала, що судове рішення підлягає скасуванню також у випадку, коли, крім процесуального порушення, наявні обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, тобто суддя залишила поза увагою факт порушення процесуальних прав скаржника.
Під час розгляду дисциплінарної справи встановлено, що 22 лютого 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, третя особа – ОСОБА_1, про визнання іпотечних договорів недійсними, припинення іпотеки та вилучення записів про заборону відчуження об’єктів обтяження, посилаючись на те, що 9 вересня 2013 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_1, з однієї сторони, та ПАТ «Таскомбанк», з іншої сторони, був укладений іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3 за реєстровим № 622, предметом іпотеки за яким є домоволодіння, розташоване за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. __, буд. _. Також 9 вересня 2013 року між ОСОБА_2 та іпотекодержателем був укладений іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3 за реєстровим № 624, предметом іпотеки за яким є земельна ділянка, кадастровий № 1210100000:02:275:0027, розташована за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. __, буд. __.
Вказана справа надійшла до провадження судді Шевцової Т.В. 22 лютого 2017 року (справа № 200/3026/17-ц, провадження № 2/200/2212/17).
Ухвалою від 24 лютого 2017 року у вказаній справі відкрито провадження та призначено її до розгляду на 16 березня 2017 року. У фотокопіях матеріалів справи міститься супровідний лист про направлення сторонам у справі судових повісток, однак відсутні відомості про їх вручення.
У березні 2017 року ОСОБА_1 (третя особа за первісним позовом) звернулась до суду із самостійними вимогами.
На обґрунтування своїх позовних вимог зазначила, що, крім зазначених вище іпотечних договорів, 9 вересня 2013 року між нею та іпотекодержателем був укладений іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3 за реєстровим № 626, предметом іпотеки за яким є земельна ділянка, кадастровий № 1210100000:02:275:0026, розташована за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. ___, буд. __. Просила суд визнати недійсними іпотечні договори, припинити іпотеку та вилучити записи про заборону відчуження об’єктів обтяження.
16 березня 2017 року секретарем судового засідання було складено довідку про те, що фіксування судового процесу не здійснювалось; розгляд справи відкладено у зв’язку із прийняттям позову третьої особи. Того дня суддею Шевцовою Т.В. було постановлено ухвалу про прийняття до спільного розгляду позовної заяви третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_1 до ПАТ «Таскомбанк», треті особи: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3, товариство з обмеженою відповідальністю «СП Арізона», про визнання іпотечних договорів недійсними. Також у відповідних копіях матеріалів містяться: супровідний лист про направлення сторонам у справі судових повісток щодо розгляду справи 27 березня 2017 року, однак відсутні відомості про їх вручення; довідка секретаря судового засідання про те, що відповідно до частини другої статті 197 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснювалось.
Крім того, у матеріалах справи наявна заява ОСОБА_2 від 27 березня 2017 року (без відмітки суду про її отримання через канцелярію суду), у якій вона зазначила, що позовні вимоги визнає в повному обсязі, розгляд справи просила здійснювати без фіксації технічними засобами. Також у матеріалах справи міститься аналогічна заява ОСОБА_1 від 27 березня 2017 року з підписом представника «ОСОБА_5», який, як зазначено у заяві, діє за довіреністю від 27 березня 2017 року, однак відповідна довіреність у матеріалах справи відсутня.
27 березня 2017 року суддя Шевцова Т.В. ухвалила заочне рішення у справі № 200/3026/17-ц. У фотокопіях матеріалів справи міститься супровідний лист від 27 березня 2017 року про направлення його копій сторонам у справі, однак відсутні відомості про їх вручення.
19 липня 2017 року до суду надійшла заява ПАТ «Таскомбанк» про перегляд заочного рішення. У фотокопіях матеріалів справи містяться: супровідний лист від 21 липня 2017 року про направлення сторонам у справі судових повісток на 1 серпня 2017 року, однак відсутні відомості про їх вручення; довідка секретаря судового засідання від 1 серпня 2017 року про те, що відповідно до частини другої статті 197 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснювалось.
Ухвалою від 1 серпня 2017 року суддя Шевцова Т.В. залишила без задоволення заяву ПАТ «Таскомбанк».
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
У порядку, передбаченому статтею 5 ЦПК України, суд зобов’язаний поважати честь і гідність усіх учасників цивільного процесу і здійснювати правосуддя на засадах їх рівності перед законом і судом незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних та інших ознак.
Згідно зі статтею 6 ЦПК України розгляд справ у всіх судах проводиться усно і відкрито. Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про час і місце розгляду своєї справи.
Статтею 74 ЦПК України встановлено, що судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур’єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Стороні чи її представникові за їх згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам цивільного процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.
У разі ненадання особами, які беруть участь у справі, інформації щодо їхньої адреси, судова повістка надсилається, зокрема, юридичним особам та фізичним особам – підприємцям – за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців.
Цією самою нормою процесуального закону було встановлено, що у разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, за такою адресою вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином.
Частиною першою статті 169 ЦПК України встановлено, що суд відкладає розгляд справи в межах строків, встановлених статтею 157 цього Кодексу, у разі неявки в судове засідання однієї із сторін або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, про яких нема відомостей, що їм вручені судові повістки.
За приписами статті 224 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
З огляду на зазначене проведення заочного розгляду справи можливе лише у разі наявності умов, визначених у статті 224 ЦПК України. Законодавець встановив, що у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені ним причини визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи. Проведення заочного розгляду справ можливе лише за наявності усіх зазначених умов.
Відповідно до статті 230 ЦПК України, прийнявши належно оформлену заяву про перегляд заочного рішення, суд невідкладно надсилає її копію та копії доданих до неї матеріалів іншим особам, які беруть участь у справі. Одночасно суд повідомляє особам, які беруть участь у справі, про час і місце розгляду заяви. Заява про перегляд заочного рішення повинна бути розглянута протягом п’ятнадцяти днів з дня її надходження.
Таким чином, на суд покладено обов’язок встановити, чи були сторони, в тому числі, відповідач належним чином повідомлені про судове засідання, чи надходили від них клопотання, і встановити причини неявки сторін.
Поінформованість осіб, які беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду, є однією із суттєвих гарантій реалізації ними права на особисту участь у процесі. З цією метою законодавець передбачив різні форми повідомлення особи про час і місце судового засідання та способи їх доставки: поштою — рекомендованим листом з повідомленням про вручення, через кур’єрів, через сторону або її представника, безпосередньо в суді, телеграмою, факсом чи за допомогою інших засобів зв’язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, через оголошення в пресі.
Із матеріалів справи вбачається, що згідно із супровідними листами про направлення сторонам у справі судових повісток, повідомлень про перегляд заочного рішення, копії заочного рішення суду, а також ухвали за результатами розгляду заяви про перегляд заочного рішення всі зазначені документи було надіслано ПАТ «Таскомбанк» на адресу: вул. __, буд. __, м. Київ, 04070, тобто ту, що вказана у матеріалах, доданих третьою особою до зустрічного позову, як адреса місцезнаходження ПАТ «Таскомбанк», зокрема у кредитному договорі від 9 вересня 2013 року та іпотечному договорі від цієї самої дати.
Водночас у вказаних документах – кредитному та іпотечному договорах, крім адреси місцезнаходження ПАТ «Таскомбанк», чітко зазначено його поштову адресу: вул. __, __, м. Київ, 01032.
Крім того, звернувшись до суду із заявою про перегляд заочного рішення, ПАТ «Таскомбанк» зазначив свою адресу: вул. __, __, м. Київ, 01032, проте суддя Шевцова Т.В. продовжувала надсилати повідомлення (про розгляд заяви про перегляд заочного рішення) та копії судових рішень (ухвали від 1 серпня 2017 року) за неправильною адресою: вул. ___, буд. __, м. Київ, 04070.
З огляду на зазначене ПАТ «Таскомбанк» не було належним чином повідомлено про перебування у провадженні судді Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська Шевцової Т.В. справи № 200/3026/17-ц, про призначення її до розгляду, про її розгляд, йому не надсилалися на дійсну поштову адресу ухвалені у справі судові рішення, розгляд справи було здійснено та ухвалено заочне рішення у справі за відсутності відомостей про його належне повідомлення, а також не повідомлено про розгляд заяви про перегляд заочного рішення, не направлено на вказану ним у заяві поштову адресу копію відповідної ухвали.
Під час розгляду дисциплінарної справи представник судді наполягала, що згадані повідомлення відповідачу направлялися через кур’єра, а також що повістки для вручення відповідачу отримував позивач, що відповідає вимогам процесуального закону, проте на пропозицію членів Дисциплінарної палати надати докази на підтвердження таких доводів, в тому числі доказів вручення цих документів за наслідками вчинення відповідних дій, представник судді не зміг надати таких.
Отже, суддя Шевцова Т.В. під час розгляду справи № 200/3026/17-ц не виконала вимог статті 127 ЦПК України, згідно з якими суд після відкриття провадження у справі невідкладно надсилає особам, які беруть участь у справі, копії ухвали про відкриття провадження у справі та копії позовної заяви з копіями доданих до неї документів, а також не виконала вимог статті 74 ЦПК України щодо виклику сторін. При цьому виконання зазначеного обов’язку суду безпосередньо суддею полягає не в тому, що суддя повинен особисто вчинити такі дії, а повинен перевірити на підставі належних доказів, чи їх було здійснено у визначеному процесуальним законом порядку, що випливає з аналізу статті 224 ЦПК України.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов’язків особи.
Право на справедливий судовий розгляд, що гарантується статтею 6 Конвенції, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав («Beles and others v. the Czech Republic» («Белеш та інші проти Чеської Республіки»), § 49). Кожен має право на судовий розгляд справи, що стосується його «цивільних прав та обов’язків». Порушенням права на справедливий суд визнавався судовий розгляд без повідомлення особи за її відомим місцем проживання (рішення у справі «Schmidt v. Latvia» від 27 квітня 2017 року, пункт 97 та інші).
У § 87 у рішенні у справі «Салов проти України» (заява № 65518/01) Європейський суд з прав людини указав, що принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу (див. «Ruiz-Mateos v. Spain», рішення від 23 червня 1993 року, серія A, № 262, с. 25, параграф 63). Більш того, принцип рівності сторін у процесі – у розумінні «справедливого балансу» між сторонами – вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (див. «Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands», рішення від 27 жовтня 1993 року, серія A, № 274, с. 19, параграф 33, та «Ankerl v. Switzerland», рішення від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, стор.1567-68, параграф 38). Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (див. рішення у справі «Ruiz-Mateos v. Spain», наведене вище, с. 25, параграф 63).
Під час розгляду справи № 200/3026/17-ц суддею Шевцовою Т.В. було допущено порушення норм процесуального закону, зокрема статей 74, 127, 169, 224, 230 ЦПК України, що позбавило відповідача у цій справі – ПАТ «Таскомбанк» можливості особисто брати участь у справі та реалізувати надані процесуальним законом права і виконати відповідні обов’язки.
Крім того, відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, судові засідання та інформація щодо справ, які розглядаються судом, є відкритими, крім випадків, установлених законом. Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа має право на вільний доступ до судового рішення в порядку, встановленому законом.
Згідно із частиною другою статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Під час розгляду дисциплінарної справи встановлено, що ухвалу про відкриття провадження у справі № 200/3026/17-ц від 24 лютого 2017 року судом надіслано до Єдиного державного реєстру судових рішень 1 липня 2017 року, заочне рішення від 27 березня 2017 року – 27 квітня 2017 року, ухвалу від 1 серпня 2017 року про залишення без задоволення заяви про перегляд заочного рішення – 1 вересня 2017 року. При цьому в Єдиному державному реєстрі судових рішень взагалі відсутня ухвала про прийняття судом зустрічного позову (ухвала від 16 березня 2017 року).
З огляду на зазначене вище Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя доходить висновку, що під час розгляду дисциплінарної справи були встановлені обставини, які свідчать про незабезпечення виконання та порушення суддею Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська Шевцовою Т.В. під час розгляду справи № 200/3026/17-ц принципу здійснення правосуддя, закріпленого статтею 11 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та вимог статей 74, 127, 169, 224, 250 УПК України відповідно, чим суддя допустила дисциплінарні проступки, передбачені підпунктами «а», «г» пункту 1, пунктами 2, 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», якими визначено, що суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав умисного або внаслідок недбалості істотного порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків; порушення засад рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; несвоєчасного надання суддею копії судового рішення для її внесення до Єдиного державного реєстру судових рішень; умисного або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод.
При цьому, визнавши допущення суддею Шевцовою Т.В. порушень, передбачених підпунктами «а», «г» пункту 1 та пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що такі дії суддею допущено умисно, про що свідчать у своїй сукупності обставини прийняття судом до розгляду позовної заяви та зустрічного позову, неповідомлення відповідача про розгляд справи – нездійснення суддею дій з метою встановлення, чи дійсно всі сторони було повідомлено про судовий розгляд справи належним чином, період, протягом якого судом здійснено розгляд справи (24 лютого – 27 березня 2017 року), що судові рішення направлялися до Єдиного державного реєстру судових рішень із значним запізненням – більшим, ніж суду знадобилося часу для розгляду справи по суті, а інколи взагалі не направлялися, та що документи суду за підписом судді Шевцової Т.В. направлялися на іншу адресу навіть за наявності поштової адреси ПАТ «Таскомбанк», зазначеної у заяві про перегляд заочного рішення.
Додатковим підтвердженням умисності дій судді Шевцової Т.В. слугує зазначення в її ухвалі від 1 серпня 2017 року, що «… суд встановив, що незгода Публічного акціонерного товариства «Таскомбанк» з винесеним заочним рішенням полягає у поважності неявки в судове засідання представника у зв’язку з неналежним повідомленням про день, час та місце розгляду справи, що відповідає матеріалам справи…», проте після визнання відповідного факту копію цієї ухвали за підписом судді знову було направлено ПАТ «Таскомбанк» на адресу: вул. ___, буд. ___, м. Київ, 04070.
Крім того, до матеріалів справи були долучені заяви ОСОБА_2 та ОСОБА_1 від 27 березня 2017 року, останню з яких подано особою, повноваження якої не підтверджено матеріалами справи, що не містять відміток про їх отримання ані судом (якщо їх було подано через канцелярію суду), ані суддею (якщо їх було отримано в судовому засіданні під час розгляду справи).
Вирішуючи питання щодо можливості притягнення судді Шевцової Т.В. до дисциплінарної відповідальності, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя враховує, що заочне рішення судді Шевцової Т.В. від 27 березня 2017 року було скасовано судом апеляційної інстанції, проте з підстав неправильного вирішення суддею справи по суті спору. Однак дії судді Шевцової Т.В., пов’язані з умисним порушенням норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що мали місце під час розгляду нею справи № 200/3026/17-ц, є підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
Також Дисциплінарна палата дійшла висновку, що надані суддею пояснення не спростовують допущених нею порушень, оскільки саме на суд покладено відповідний обов’язок, передбачений статтею 127 ЦПК України. При цьому, якщо технічна сторона цього питання забезпечується належним виконанням посадових обов’язків секретарем судового засідання, встановлення факту щодо належного повідомлення сторін, що тягне за собою відповідні процесуальні наслідки, є обов’язком суду, яким у розумінні процесуального закону (у цьому випадку) є суддя суду першої інстанції. Крім того, направлення всієї зазначеної вище кореспонденції ПАТ «Таскомбанк» було здійснено за підписом судді Шевцової Т.В.
Щодо наслідків вказаних вище дій судді Шевцової Т.В. Дисциплінарною палатою встановлено таке.
21 вересня 2017 року слідчим СВ Дніпровського УП ГУНП у місті Києві, підполковником поліції ОСОБА_6 внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою ПАТ «Таскомбанк» щодо наявності в діях ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_7 ознак кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 191 Кримінального кодексу України, та проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12017100040013018 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 191 Кримінального кодексу України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що мала місце змова ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_1 та ОСОБА_7, спрямована на протиправне «виведення» майна з іпотеки з метою ухилення від виконання зобов’язань за кредитним договором № НК 457 від 9 вересня 2013 року та договорами іпотеки № 622, № 624 та № 626 від 9 вересня 2013 року. Неодноразове переоформлення майна в такий стислий строк свідчить, що метою було недопущення повернення іпотечного майна первісним іпотекодавцям та подальше звернення стягнення на іпотечне майно. Внаслідок вчинення низки реєстраційних дій Банку було завдано збитки на суму 1 030 304,00 дол. США.
Вказані обставини свідчать, що наслідком дисциплінарного проступку судді було відчуження майна, переданого в іпотеку ПАТ «Таскомбанк», яке після ухвалення суддею Шевцовою Т.В. заочного рішення вибуло з іпотеки та було реалізовано.
У вказаному кримінальному провадженні ПАТ «Таскомбанк» залучено як цивільного позивача. Наразі ПАТ «Таскомбанк» не має можливості звернути стягнення на предмет іпотеки.
Статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У постанові пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі – ВССУ) від 7 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» вказано, що відповідно до статті 41 Конституції України та пункту 2 частини першої статті 3, статті 321 Цивільного кодексу України ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом. Ураховуючи, що згідно зі статтею 92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законами України, інші нормативно-правові акти, які обмежують права власника і не мають ознак закону, не підлягають застосуванню.
Отже, щодо наслідків вказаних дій судді Шевцової Т.В. під час розгляду дисциплінарної справи Першою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя було встановлено обставини, які свідчать, що такими діями судді грубо та суттєво порушено процесуальні права ПАТ «Таскомбанк», а саме це виключило його обізнаність про наявність у провадженні суду справи, що стосується його, та не дозволило взяти участь у її судовому розгляді, а також майнові права ПАТ «Таскомбанк», що виникали згідно з відповідними правочинами (іпотечними договорами).
Згідно зі статтею 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
У рішенні Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року № 15–рп/2004 визначено, що відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права – це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність.
У пункті 16 розділу II доповіді Європейської комісії «ЗА ДЕМОКРАТІЮ ЧЕРЕЗ ПРАВО» (Венеціанська комісія) від 4 квітня 2011 року № 512/2009, схваленої Комісією на 86-му пленарному засіданні 25–26 березня 2011 року «Верховенство права» (CDL-AD(2011)003rev), вказано, що Rule of Law («верховенство права») є невід’ємною частиною будь-якого демократичного суспільства. У рамках цього поняття вимагається, щоб усі, хто наділений повноваженнями ухвалювати рішення, ставилися до кожного з виявом поваги, на основі рівності та розумності й відповідно до закону, і щоб кожен мав можливість оскаржити незаконність рішень у незалежному та безсторонньому суді, де кожен має бути забезпечений справедливими процедурами. Отже, предметом верховенства права є здійснення влади і стосунки між особою та державою. Пунктом 41 розділу IV визначено, що обов’язковими елементами верховенства права є, зокрема: законність, заборона свавілля та доступ до правосуддя, де законність – це принцип, який означає дотримання законів (пункт 42). Заборона свавілля полягає в тому, що деклараційні повноваження органами державної влади мають здійснюватися відповідно з принципом верховенства права, з яким є несумісне ухвалення несправедливих, необґрунтованих, нерозумних чи деспотичних рішень (пункт 52). Відзначено, що доступ до правосуддя полягає, зокрема, в тому, що роль судівництва є істотно важливою в державі, заснованій на верховенстві права. Судівництво є гарантом справедливості – основоположної цінності у державі, керованій правом. Справою першочергової ваги є те, щоб судівництво мало повноваження визначати, які закони є застосовними та ваговитими щодо конкретної справи, вирішувати питання факту і застосовувати закон до фактичних обставин згідно з відповідною – тобто достатньо прозорою і передбачуваною – методологією тлумачення (пункт 54).
У Висновку № 18 (2015) Консультативної ради європейських суддів (місто Лондон, 16 жовтня 2015 року), зокрема, зазначено, що метою судочинства є вирішення спорів, і, ухвалюючи рішення, суд виконує як «нормативну», так і «виховну» роль, надаючи громадянам відповідне керівництво, інформацію та гарантуючи дотримання закону і його практичне застосування. Тому судова влада повинна, насамперед, звітувати про роботу суддів, які розглядають передані їм судові справи, а особливо про винесені ними рішення та їх обґрунтування. Судові рішення повинні бути відкритими для вивчення та оскарження. Це можна назвати «підзвітністю судової влади», яка є дуже важливою. Відповідно до основоположного принципу судової незалежності система оскарження – це, в принципі, єдиний шлях, яким може бути скасовано чи змінено судове рішення після того, як його було винесено, і єдиний спосіб, у який судді відповідатимуть за свої рішення, за винятком того, коли вони діють недобросовісно (розділ 4, пункт 23).
У Бангалорських принципах поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23, зазначено, що об’єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов’язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття.
У Кодексі суддівської етики, затвердженому XI з’їздом суддів України 22 лютого 2013 року, закріплено, що суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду.
Отже, особливості посади професійного судді полягають в уособленні державної влади шляхом здійснення правосуддя на засадах верховенства права, законності та справедливості, а статус судді передбачає найвищий рівень правової свідомості та професійної відповідальності перед суспільством, що повинно стверджуватися суддями у спосіб неухильного дотримання норм законодавства під час розгляду справ, де неухильне дотримання процесуального законодавства має на меті забезпечення права на справедливий суд та спрямований, перш за все, на забезпечення захисту прав та свобод особи.
З огляду на зазначене Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що, не виконавши покладених на суд обов’язків, зокрема вимог закону щодо повідомлення ПАТ «Таскомбанк», тобто з’ясування в судовому засіданні на підставі наявних у справі матеріалів обставин щодо повідомлення відповідача про наявність у провадженні суду відповідного спору та про безпосередній розгляд справи, суддя Шевцова Т.В. допустила, як зазначалося вище, дисциплінарні проступки, передбачені підпунктами «а», «г» пункту 1, пунктами 2, 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що мало наслідком порушення процесуальних прав ПАТ «Таскомбанк» та його права володіти своїм майном (реалізувати можливість щодо звернення стягнення на відповідне майно), що у цьому випадку слід кваліфікувати як вчинення істотного дисциплінарного проступку, що є несумісним зі статусом судді.
Відповідно до частини одинадцятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.
Строк притягнення до дисциплінарної відповідальності вказаної судді не сплинув.
Відповідно до частини другої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та частини п’ятої статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.
Відповідно до частини восьмої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується, зокрема, у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.
Статтею 115 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що відповідно до пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, є підставою для звільнення судді з посади.
Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя врахувала, що суддя Шевцова Т.В. характеризується позитивно, відповідно до статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статті 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» вважається такою, що не має дисциплінарного стягнення, однак, враховуючи характер і наслідки дисциплінарного проступку, ступінь вини судді, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що за результатами розгляду дисциплінарної справи пропорційним та єдино необхідним є застосування до неї дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.
Пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України передбачено, що підставами для звільнення судді є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.
Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, керуючись статтею 126 Конституції України, статтями 49, 50, 56 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», статтями 106, 108, 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та пунктами 12.22–12.40 Регламенту Вищої ради правосуддя,
вирішила:
притягнути до дисциплінарної відповідальності суддю Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська Шевцову Тамару Василівну та застосувати до неї дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.
Рішення може бути оскаржене суддею в порядку та строки, визначені статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».
Головуючий на засіданні
Першої Дисциплінарної палати
Вищої ради правосуддя
В.В. Шапран
Члени Першої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя
В.І. Говоруха
М.Б. Гусак
В.К. Комков
