Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Худика М.П., членів Гречківського П.М., Овсієнка А.А., Швецової Л.А., заслухавши доповідача – члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Мірошниченка А.М., розглянувши дисциплінарну справу, відкриту за скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Сауспальм», поданою адвокатом Грековою Ларисою Володимирівною, на дії судді Біляївського районного суду Одеської області Горяєва Ігоря Миколайовича,
встановила:
Горяєв Ігор Миколайович Указом Президента України від 20 лютого 2010 року № 200/2010 призначений на посаду судді Біляївського районного суду Одеської області строком на п’ять років, Указом Президента України від 3 квітня 2017 року № 94/2017 призначений на посаду судді Біляївського районного суду Одеської області.
15 червня 2018 року за вх. № 638/0/13-18 до Вищої ради правосуддя надійшла скарга товариства з обмеженою відповідальністю «Сауспальм» (далі – ТОВ «Сауспальм»), подана адвокатом Грековою Л.В., на дії судді Біляївського районного суду Одеської області Горяєва І.М. при здійсненні правосуддя у справі № 496/2239/18.
У скарзі зазначено, що суддя Горяєв І.М. постановив незаконну ухвалу про забезпечення позову від 11 червня 2018 року у вказаній справі шляхом накладення арешту на нерухоме майно та передачі цього майна на зберігання приватному підприємству. Таке забезпечення позову є неспівмірним із заявленими позовними вимогами. Вказаними діями суддя Горяєв І.М. фактично сприяв незаконному захопленню нерухомого майна. На порушення вимог пункту 7 статті 153 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) суддя Горяєв І.М. не вирішив питання про зустрічне забезпечення позову. Крім того, ухвали про забезпечення позову та відкриття провадження у справі № 496/2239/18 від 11 червня 2018 року не були надіслані до Єдиного державного реєстру судових рішень (далі – ЄДРСР).
З огляду на наведені обставини у скарзі викладено прохання притягнути суддю Біляївського районного суду Одеської області Горяєва І.М. до дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя від 15 червня 2018 року вказану скаргу було передано члену Вищої ради правосуддя Мірошниченку А.М. для проведення перевірки.
Ухвалою Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 7 листопада 2018 року № 3363/3дп/15-18 відкрито дисциплінарну справу стосовно судді Біляївського районного суду Одеської області Горяєва І.М. з підстав, визначених підпунктами «б», «г» пункту 1, пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Разом із тим Третьою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя встановлено, що доводи скарги ТОВ «Сауспальм» про несвоєчасне надання суддею Горяєвим І.М. копій ухвал про відкриття провадження у справі та забезпечення позову від 11 червня 2018 року не підтвердилися, оскільки з ЄДРСР вбачається, що вказані ухвали були надіслані судом до ЄДРСР у день їх прийняття, а саме 11 червня 2018 року.
Після відкриття дисциплінарної справи до Вищої ради правосуддя від адвоката Грекової Л.В., що діє в інтересах ТОВ «Сауспальм», надійшли додаткові доводи до скарги стосовно судді Горяєва І.М., відповідно до яких постановлення ухвали про забезпечення позову призвело до того, що законний власник майна більше чотирьох місяців не мав змоги користуватися належним йому нерухомим майном. У зв’язку з наведеними обставинами власник майна зазнав великих збитків. Відсутність в ухвалі суду будь-якого мотивування необхідності забезпечення позову таким обтяжливим для власника способом та змоги відшкодувати понесені збитки за рахунок зустрічного забезпечення, що передбачено законом для зменшення тягаря власнику, паралізувала господарську діяльність ТОВ «Сауспальм» та підірвала довіру до суду.
Суддя Біляївського районного суду Одеської області Горяєв І.М. про засідання Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя був повідомлений своєчасно та належним чином шляхом надіслання йому повідомлення на адресу суду та розміщення відповідної інформації на офіційному веб-сайті Вищої ради правосуддя.
Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, заслухавши доповідача – члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Мірошниченка А.М., суддю Горяєва І.М., його представника – адвоката Косань О.О., представника скаржника – адвоката Грекову Л.В., дослідивши матеріали дисциплінарної справи і письмові пояснення судді, дійшла висновку про наявність підстав для притягнення судді Біляївського районного суду Одеської області Горяєва І.М. до дисциплінарної відповідальності з огляду на таке.
6 червня 2018 року ОСОБА_1 через свого представника – адвоката ОСОБА_1 звернулась до Біляївського районного суду Одеської області з позовом до ТОВ «Сауспальм», третя особа – товариство з обмеженою відповідальністю «Рубікон-ІІ» (далі – ТОВ «Рубікон-ІІ»), про витребування на користь ТОВ «Рубікон-ІІ» у ТОВ «Сауспальм» нерухомого майна, а саме: будівлі комплексу дорожнього сервісу за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 11 217,5 кв. м; земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 14,9577 га; зобов’язання ТОВ «Сауспальм» звільнити вказане нерухоме майно та земельну ділянку.
Справі було присвоєно номер 496/2239/18 (провадження № 2/496/1253/18) та передано на розгляд судді Горяєву І.М.
Заявлені позовні вимоги обґрунтовано тим, що 1 грудня 2010 року між публічним акціонерним товариством «Банк Петрокоммерц-Україна» (далі – ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна») та ТОВ «Рубікон-ІІ» було укладено кредитний договір № 021-11-10, відповідно до якого ТОВ «Рубікон-ІІ» отримало у кредит грошові кошти в сумі 15 000 000 гривень. Для забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором між ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» та ТОВ «Рубікон-ІІ» було укладено договір іпотеки, за яким ТОВ «Рубікон-ІІ» передало ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» в іпотеку нерухоме майно (будівлю комплексу дорожнього сервісу за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 11 217,5 кв. м; земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 14,9577 га) загальною вартістю 50 000 000 гривень. Також між ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки від 1 грудня 2010 року № 021-11-10/4, відповідно до якого ОСОБА_1 зобов’язалась відповідати за своєчасне виконання ТОВ «Рубікон-ІІ» боргових зобов’язань перед ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» за кредитним договором.
24 липня 2015 року між ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» та товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Централ Капітал» (далі – ТОВ «ФК «Централ Капітал») було укладено договір відступлення прав вимоги (договір цесії) за кредитним договором від 1 грудня 2010 року.
Постановою Правління Національного банку України від 17 березня 2016 року № 169 та рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 17 березня 2015 року № 368 ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» віднесено до категорії неплатоспроможних та делеговано Фонду гарантування вкладів фізичних осіб повноваження тимчасового адміністратора банку.
За результатами перевірки правочинів (договорів), вчинених ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації, на підставі наказу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації банку від 15 квітня 2016 року № 60 визнано нікчемним договір відступлення прав вимоги (договір цесії) від 24 липня 2015 року, укладений між ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» та ТОВ «ФК «Централ Капітал».
ТОВ «ФК «Централ Капітал» оскаржило наказ від 15 квітня 2016 року № 60 до суду. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року (далі – Постанова) у справі № 910/12294/16 постановлено нове рішення про відмову в задоволенні позову ТОВ «ФК «Централ Капітал» про визнання недійсним одностороннього правочину (наказ від 15 квітня 2016 року № 60) та визнання відсутнім права.
У пункті 70 Постанови зазначено, що правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу Банку, підписаного уповноваженою особою Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частина друга статті 215 Цивільного кодексу України та частина третя статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб») незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього Закону перевірка правочинів Банку і виданий згаданий наказ. Наслідки нікчемності правочину також наступають для сторін в силу вимог закону. Наказ Банку не є підставою для застосування таких наслідків, тому не може вважатись одностороннім правочином, адже він не є підставою для виникнення цивільних прав та обов’язків ані у Банку, ані у іншої сторони правочину, віднесеного наказом до нікчемних. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом Банку як суб’єкта господарювання, виданим керівником Банку в межах своїх повноважень. Таким чином, суд не оцінював доводів щодо нікчемності відповідних договорів по суті.
Обов’язок повернути все одержане за нікчемним договором (правочином) виникає в силу вимог закону, а не наказу чи повідомлення банку, тому позовна вимога про визнання недійсним наказу № 60 не підлягає задоволенню (пункт 76 Постанови).
Як зазначається у позовній заяві, ТОВ «ФК «Централ Капітал», розуміючи обов’язок повернення отриманого за нікчемним договором нерухомого майна, вчинило дії щодо подальшого відчуження такого майна, а саме 6 березня 2018 року уклало з ТОВ «Сауспальм» договори купівлі-продажу вказаних вище земельної ділянки та будівлі комплексу дорожнього сервісу, які належать ТОВ «Рубікон-ІІ».
Із копій матеріалів справи № 496/2239/18, отриманих на запит члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, вбачається, що ОСОБА_1 звернулась до Біляївського районного суду Одеської області як засновник ТОВ «Рубікон-ІІ».
У позовній заяві ОСОБА_1 зазначено, що ТОВ «ФК «Централ Капітал» не набуло прав іпотекодержателя за договором іпотеки, не мало права укладати договори купівлі-продажу, а тому спірне нерухоме майно та земельна ділянка незаконно вибули із володіння його власника ТОВ «Рубікон-ІІ».
У зв’язку із незаконним вибуттям майна, яким забезпечено виконання зобов’язань за кредитним договором, а також відповідно до договору поруки тягар виконання зобов’язань за кредитним договором покладено і на позивача ОСОБА_1, що, на її думку, свідчить про виникнення правових підстав для звернення з позовом до суду.
Як зазначалося вище, у позовній заяві ОСОБА_1 просила, зокрема, витребувати спірне майно на користь третьої особи ТОВ «Рубікон-ІІ».
Разом із позовною заявою ОСОБА_1 адвокат ОСОБА_2 подав заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно (будівля комплексу дорожнього сервісу та земельна ділянка) та передачі вказаного нерухомого майна на зберігання приватному підприємству «Спрут» (далі – ПП «Спрут»). Заяву про забезпечення позову обґрунтовано тим, що відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ТОВ «Сауспальм» є власником спірного майна, має всі можливості вільно розпоряджатися цим майном з метою ухилення від виконання можливого рішення суду. Директор ТОВ «Сауспальм» неодноразово зазначав, що не має наміру проводити господарську діяльність, а планує отримати якомога більше коштів від продажу нерухомого майна. ТОВ «Сауспальм» є номінальним власником нерухомого майна (за нікчемними договорами купівлі-продажу), заблокувало та фактично зупинило діяльність ТОВ «Рубікон-ІІ», використовує його майно, споживає комунальні послуги, рахунки за які виставляються ТОВ «Рубікон-ІІ». Вказаними діями ТОВ «Сауспальм» спричиняє збитки ТОВ «Рубікон-ІІ». За наведених обставин позивач вважала за необхідне накласти арешт на спірне нерухоме майно та передати його на зберігання незалежній ліцензованій охоронній фірмі, яка забезпечить збереження нерухомого майна.
Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 11 червня 2018 року (суддя Горяєв І.М.) відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі № 496/2239/18. Клопотання про відстрочення сплати судового збору у вказаній справі та клопотання про забезпечення позову задоволено (а. с. 104).
При цьому в матеріалах справи (а. с. 99) наявне клопотання адвоката ОСОБА_2 про долучення до матеріалів справи квитанції про оплату судового збору за розгляд клопотання про забезпечення позову від 11 червня 2018 року № НОМЕР_1.
Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 11 червня 2018 року (суддя Горяєв І.М.) з урахуванням ухвали про виправлення описки від 11 червня 2018 року (зміни вносилися в частині зазначення повних даних заявника клопотання – довірителя замість прізвища, імені та по батькові адвоката – представника) задоволено заяву представника позивача – адвоката ОСОБА_2 про забезпечення позову.
Ухвалою накладено арешт на нерухоме майно: будівлі комплексу дорожнього сервісу за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 11217,5 кв.м, земельну ділянку (кадастровий номер НОМЕР_2), що розташована за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 14,9577 гектара. Вказане нерухоме майно передано на зберігання ПП «Спрут».
Суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами існує спір щодо витребування та зобов’язання ТОВ «Сауспальм» звільнити спірне нерухоме майно, ухвалою суду відкрито провадження у справі за цим позовом, також існує вірогідність, що невжиття заходів забезпечення позову та їх доказів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідач у справі є власником спірного нерухомого майна, має всі можливості вільно розпоряджатися спірним майном, тобто може в будь-який час укласти правочин та відчужити спірне майно третім особам, що може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. За наведених обставин суд першої інстанції вважав за необхідне задовольнити заяву про забезпечення позову, накласти арешт на спірне майно та для забезпечення можливості реального виконання рішення суду передати спірне майно на зберігання незалежній ліцензованій охоронній фірмі, яка забезпечить охорону спірного майна до вирішення спору.
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 9 жовтня 2018 року апеляційну скаргу ТОВ «Сауспальм» задоволено частково. Ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 11 червня 2018 року про забезпечення позову з урахуванням ухвали про виправлення описки скасовано та ухвалено нове судове рішення про залишення без задоволення заяви представника ОСОБА_1 – адвоката ОСОБА_2.
Апеляційний суд зазначив, що, «виходячи із суті заявлених вимог і встановлених обставин, беручи до уваги, як саме позивач обґрунтувала порушення свого права і необхідність забезпечення поданого нею позову про витребування майна на користь ТОВ «Рубікон-II», у суду першої інстанції не було підстав для вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту і його передачі іншій юридичній особі. Зокрема, суд не врахував, що підприємство «Рубікон-II», в інтересах якого фактично і заявлено позов про витребування майна, безпосередньо не зверталось до суду з відповідним позовом до ТОВ «Сауспальм» та не вживало передбачених законом заходів, спрямованих на забезпечення позову. Суд не встановив, хто саме і на якій правовій підставі на час постановлення оскаржуваної ухвали користується спірним майном, яким чином заходи забезпечення позову можуть вплинути на права та законні інтереси цієї особи, на її господарську діяльність, та не обґрунтував неможливість або утруднення виконання рішення суду в контексті заявлених ОСОБА_1 вимог. Лише у разі вирішення вказаних питань, встановлення обставин, які мають значення для вирішення питання про забезпечення позову, надання оцінки, чи не вплине вжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту та передачі іншій юридичній особі, та обґрунтування неможливості або утруднення виконання судового рішення вважається, що заходи забезпечення позову судом вжиті відповідно до вимог цивільного процесуального законодавства. Наведеного суд першої інстанції не дотримався. Тому ухвала суду першої інстанції не може залишатися в силі і підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про залишення заяви про забезпечення позову без задоволення».
20 грудня 2018 року ухвалою Біляївського районного суду Одеської області (суддя Горяєв І.М.) клопотання представників відповідача задоволено, провадження у справі закрито. Роз’яснено позивачу, що спір, який виник між ТОВ «Рубікон-ІІ» та ТОВ «Сауспальм», належить до юрисдикції господарського суду.
У письмових поясненнях, наданих на пропозицію члена Вищої ради правосуддя, суддя Горяєв І.М. зазначив, що скарга є необґрунтованою, безпідставною та надуманою. Ухвала про забезпечення позову від 11 червня 2018 року була постановлена з урахуванням обставин, викладених у позовній заяві ОСОБА_1, та доданих до неї доказів для забезпечення матеріально-правових інтересів позивача, реального та ефективного виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Також суддя Горяєв І.М. вказав, що необґрунтованими є доводи скарги щодо невирішення питання про зустрічне забезпечення позову, оскільки за відсутності обставин, які є обов’язковою умовою застосування зустрічного забезпечення, таке забезпечення є правом, а не обов’язком суду. Це питання віднесено на розсуд суду і застосовується у разі наявних обґрунтованих сумнівів щодо безперешкодного можливого відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову. На думку судді Горяєва І.М., також не відповідають дійсності доводи скарги про порушення ним вимог Кодексу суддівської етики та сприяння рейдерському захопленню майнового комплексу з використанням своїх владних повноважень та службового становища. Безпідставними є посилання скаржника на те, що ухвали про відкриття провадження у справі та забезпечення позову від 11 червня 2018 року не внесені до ЄДРСР, оскільки копії вказаних ухвал були направлені до ЄДРСР у день їх прийняття.
21 січня 2019 року представником судді Горяєва І.М. – адвокатом Косань О.О. подане клопотання про припинення дисциплінарного провадження стосовно судді Горяєва І.М., мотивоване, зокрема, тим, що застосовані судом заходи забезпечення позову були необхідними та обґрунтованими, оскільки незастосування арешту майна та незабезпечення схоронності майна могло призвести до відчуження такого майна на користь третіх осіб чи його обтяження іншим чином або навіть знищення. Стосовно дій судді щодо невжиття заходів зустрічного забезпечення у клопотанні вказано, що при вирішенні цього клопотання важливе значення мав факт апеляційного оскарження відповідачем ухвали про забезпечення позову, оскільки скасування ухвали про забезпечення позову могло мати наслідком відповідне рішення за клопотанням про зустрічне забезпечення. Представник судді також вказала, що, на її думку, умисного порушення суддею Горяєвим І.М. норм процесуального права не було, як не було і неналежного ставлення з його боку до виконання службових обов’язків, що також підтверджується його бездоганною працею протягом 8 років на посаді судді Біляївського районного суду Одеської області. У клопотанні висловлено думку про те, що дії судді не порушували засад змагальності, не мали дискримінаційного характеру стосовно якоїсь зі сторін у справі; їх застосування було здійснено в рамках дискреційних повноважень суду і на основі принципів змагальності та процесуального рівноправ’я сторін.
У клопотанні, підписаному адвокатом від імені судді Горяєва І.М., також вказано, що «фактичні обставини справи обґрунтовані належними доказами, зокрема, рішеннями судів, що набрали законної сили, вказують на заволодіння відповідачем майном за відсутності належних правових підстав, шляхом вчинення протиправних дій. Позивачем було заявлено клопотання про відстрочення сплати судового збору у зв’язку зі скрутним матеріальним становищем, яке пов’язане з протиправним захопленням відповідачем майна, а тому вимагання встановлення зустрічного забезпечення шляхом внесення грошової суми на депозитний рахунок від особи, яка не спроможна сплатити судовий збір, було взято суддею Горяєвим І.М. до уваги».
У засіданні Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя суддя Горяєв І.М. та його представник – адвокат Косань О.О. підтвердили позицію, викладену у наданих раніше поясненнях судді та клопотанні про припинення дисциплінарного провадження.
Відповідаючи на запитання членів Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, суддя Горяєв І.М. пояснив, що на момент відкриття провадження у справі непідвідомчість спору не була для нього очевидною, зробити висновок про таку непідвідомчість стало можливо лише у грудні 2018 року. Крім того, зазначене питання було предметом апеляційного розгляду і ухвалу про відкриття провадження у справі було залишено без змін.
Суддя Горяєв І.М. та його представник – адвокат Косань О.О. наполягали на тому, що передача арештованого майна на зберігання ПП «Спрут» не позбавляли власника майна можливості володіти та користуватися ним.
Водночас представник скаржника – адвокат Грекова Л.В. звернула увагу на відмінності у правових поняттях «зберігання» в розумінні цивільного законодавства та «зберігання (відповідальне зберігання)» в розумінні процесуального закону – тимчасового заходу, спрямованого на усунення від певного майна всіх сторонніх осіб. Представник скаржника також повідомила, що на підставі постановленої суддею Горяєвим І.М. ухвали ПП «Спрут» було встановлено фактичний контроль над майном, що належить ТОВ «Сауспальм». Були створені перешкоди у господарській діяльності двом орендарям відповідного майна – транспортній компанії «Сканія» та ТОВ «Парадайс Релакс».
Оцінюючи встановлені під час розгляду дисциплінарної справи обставини, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя виходить із такого.
Згідно з пунктом 1 частини сьомої статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя зобов’язаний справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.
Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред’явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Отже, умовою застосування забезпечення позову як сукупності процесуальних дій є обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Такі заходи гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Пунктами 1, 7 частини першої, частинами другою, третьою статті 150 ЦПК України визначено, що позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Як роз’яснено в пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» (на яку посилався суддя у постановленій ним ухвалі), суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з’ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв’язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб’єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.
Ухвала про забезпечення позову постановляється в порядку, визначеному статтею 259 ЦПК України, і відповідно до вимог статті 260 ЦПК України повинна включати мотивувальну частину із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу.
Тобто суд має обґрунтувати припущення про те, що невжиття заходів забезпечення позову може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення та навести посилання на закон, яким суд керувався при постановленні ухвали.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень і важливим аспектом права на справедливий суд. Судове рішення високої якості – це рішення, яке досягає правильного результату, наскільки це дозволяють надані судді матеріали, у справедливий, швидкий, зрозумілий та недвозначний спосіб.
За результатами розгляду дисциплінарної справи Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила, що суддею Горяєвим І.М. вказаних вимог дотримано не було, що також було встановлено у порядку, визначеному процесуальним законом, судом апеляційної інстанції.
Зі змісту ухвали Біляївського районного суду Одеської області від 11 червня 2018 року не вбачається, із чого саме виходив суд першої інстанції, задовольняючи клопотання про забезпечення позову у частині передачі спірного майна на зберігання ПП «Спрут». Будь-яких мотивів прийняття аргументів сторони щодо суті питання, яке вирішувалося, в ухвалі не наведено. Зокрема, жодним чином не обґрунтовано необхідності втручання у господарську діяльність як власника, так і користувачів (орендарів) майна шляхом його передачі на зберігання іншій юридичній особі.
Враховуючи невмотивованість у відповідній частині ухваленого судового рішення, яке в подальшому було скасовано судом апеляційної інстанції, розглядаючи вказану невмотивованість у сукупності з іншими обставинами, вирішення суддею Горяєвим І.М. питання про забезпечення позовних вимог, зокрема з явним порушенням засад змагальності сторін (див. нижче), Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що допущене порушення не є простою суддівською помилкою, а допущене умисно.
Висновок про умисність дій судді Горяєва І.М. підтверджується також тим, що заходи забезпечення позову були застосовані суддею за позовними вимогами, які згідно з позицією самого судді не підлягали розгляду в порядку цивільного судочинства. Саме з цих підстав суддею було постановлено ухвалу від 20 грудня 2018 року про закриття провадження у справі. При цьому закриття провадження у справі мотивоване обставинами, які були відомі судді Горяєву І.М. вже на момент відкриття провадження у справі та на момент вжиття заходів забезпечення позову. Ці обставини відповідно до пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України повинні були слугувати підставою для відмови у відкритті провадження у справі.
Посилання судді Горяєва І.М. на те, що ним відповідно до вимог ЦПК України було відкрито провадження у справі та визначено підвідомчість справи Біляївському районному суду Одеської області, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає такими, що не підтвердилися під час розгляду дисциплінарної справи, оскільки зазначена ухвала суду від 11 червня 2018 року про прийняття до розгляду та відкриття провадження у справі неодноразово переглядалась судом апеляційної інстанції в частині дотримання правил підсудності, а не підвідомчості.
Враховуючи викладене, дії судді Горяєва І.М. утворюють дисциплінарний проступок, передбачений підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (умисне незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору).
Вмотивованість – це вимога до суду наводити письмово у рішенні судження, пояснення про наявність чи відсутність фактів, які є основою для висновку суду. Це також пояснення суду, чому він виніс саме таке рішення, погодився з одними та відкинув інші доводи.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) передбачає, що кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав і обов’язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», параграфи 29–30).
Таким чином, незазначення належних, співвідносних з положеннями процесуального закону мотивів, з яких виходив суд, задовольняючи клопотання про забезпечення позову, призвело до порушення основоположного права на справедливий суд, а отже, утворює дисциплінарний проступок, передбачений пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (умисне допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод (права на справедливий суд)).
Крім того, очевидно, що заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише в разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
Незаконність постановленої ухвали про забезпечення позову була констатована судом апеляційної інстанції. Встановлені обставини вказують, що незаконне обмеження права власності на відповідне майно судовим рішенням не було наслідком добросовісної суддівської помилки.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суддя Горяєв І.М. взяв до уваги лише інтереси позивача, не надав будь-якого значення тій очевидній обставині, що, наклавши арешт на спірне майно та передавши його на зберігання ПП «Спрут», він фактично вирішив спір по суті, причому спір не між позивачем та відповідачем, а між відповідачем і третьою особою.
Враховуючи наведене, застосовані судом першої інстанції заходи забезпечення позову, а саме накладення арешту на спірне нерухоме майно та передання цього майна на зберігання іншій особі, яка не має правового інтересу в результаті вирішення спору, є очевидно неспівмірними і, більш того, не співвідносними із позовними вимогами.
Також не може бути залишений поза увагою значний обсяг спірного нерухомого майна: площа будівель комплексу дорожнього сервісу становить 11217,5 кв. м, земельної ділянки – 14,9577 гектара. Комплекс розташовано неподалік від міста Одеси поблизу однієї з основних транспортних магістралей держави.
Передання іншій особі нерухомого майна такого значного обсягу без наведення відповідного обґрунтування в ухвалі суду та без урахування наслідків, які можуть настати за результатами такого передання, є явно неспівмірним із позовними вимогами та є покладенням на володільця майна надмірного та непропорційного тягаря. При цьому у вказаному випадку безпосереднім володільцем майна (тобто також особою, чиї права захищаються статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) є не лише відповідач у справі, а і його орендарі.
Такі дії судді не відповідають меті застосування правового інституту забезпечення позову та призвели до непропорційного втручання у право власності як основоположне право людини.
Враховуючи викладене вище, зважаючи на очевидну неналежність та непропорційність застосованих заходів забезпечення позову, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що суддя Горяєв І.М. вчинив дисциплінарний проступок, наслідком якого є притягнення судді до дисциплінарної відповідальності з підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (умисне допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод (права власності)).
Крім того, статтею 151 ЦПК України визначено зміст і форму заяви про забезпечення позову. Зокрема, відповідно до пункту 6 частини першої вказаної статті заява про забезпечення позову повинна містити пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення.
За приписами частини дев’ятої статті 153 ЦПК України суд, встановивши, що заяву про забезпечення позову подано без додержання вимог статті 151 цього Кодексу, повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу.
У заяві ОСОБА_1 не зазначено жодної пропозиції щодо зустрічного забезпечення. Проте суд першої інстанції на такі обставини уваги не звернув та розглянув заяву про забезпечення позову із прийняттям ухвали про її задоволення, хоча за приписами ЦПК України вказана заява формально не відповідала вимогам статті 151 ЦПК України, оскільки не містила пропозицій щодо зустрічного забезпечення.
У подальшому, 19 червня 2018 року, ТОВ «Сауспальм» подало до суду клопотання про зустрічне забезпечення позову шляхом внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі 250 000 грн, яких, на думку відповідача, буде достатньо для покриття збитків відповідача у випадку відмови позивачу у задоволенні позову. У випадку неможливості внесення позивачем такої суми для усунення потенційних збитків відповідача, пов’язаних із забезпеченням позову, ТОВ «Сауспальм» просило змінити зберігача арештованого майна на законного орендаря ТОВ «Парадайс релакс».
Відповідно до частини шостої статті 154 ЦПК України, якщо клопотання про зустрічне забезпечення подано після застосування судом заходів забезпечення позову, питання зустрічного забезпечення вирішується судом протягом десяти днів після подання такого клопотання.
Згідно з пунктом 2 частини четвертої статті 154 ЦПК України суд зобов’язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові. При цьому 11 червня 2018 року суд, враховуючи майновий стан позивача, дійшов висновку про наявність підстав для відстрочення сплати судового збору у вказаній справі, розмір якого, вочевидь, становив істотно меншу суму, ніж розмір можливих збитків власника майна внаслідок неможливості користування ним.
Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 22 червня 2018 року (суддя Горяєв І.М.) клопотання ТОВ «Сауспальм» про зустрічне забезпечення позову залишено без задоволення.
В ухвалі Біляївського районного суду Одеської області від 22 червня 2018 року зазначено, що «ТОВ «Сауспальм» було подано апеляційну скаргу на ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 11 червня 2018 року про забезпечення позову, яка наразі перебуває на розгляді в апеляційному суді Одеської області. Ураховуючи викладене вище, важливе значення при вирішенні клопотання про зустрічне забезпечення має факт апеляційного оскарження відповідачем ухвали суду про забезпечення позову, оскільки скасування ухвали суду про забезпечення позову має наслідком ухвалення відповідного рішення за клопотанням про зустрічне забезпечення з огляду на те, що зустрічне забезпечення застосовується тільки в разі забезпечення позову. Оцінивши достатність доказів у сукупності, враховуючи наведені обставини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання з огляду на його передчасність.
Таким чином, суддя Горяєв І.М. не надав правової оцінки тому, що у заяві про забезпечення позову, поданій позивачем у справі ОСОБА_1, не було наведено пропозицій щодо зустрічного забезпечення, розглянув заяву про забезпечення позову та прийняв ухвалу про її задоволення. Водночас суд відмовив у задоволенні заяви відповідача у справі ТОВ «Сауспальм» про зустрічне забезпечення позову, пославшись на її передчасність. З іншого боку, клопотання про відстрочення сплати судового збору у вказаній справі було суддею задоволено, що вказує на явно неоднакове ставлення судді до сторін у справі.
За наведених обставин Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що такі дії судді Горяєва І.М. свідчать про порушення ним принципу змагальності у цивільному процесі, за допомогою якого забезпечуються достатні можливості для активного захисту сторонами у справі своїх суб’єктивних прав та інтересів. Цей принцип полягає в однаковій здатності сторін досягати своєї мети з однаковою мірою ефективності.
Враховуючи викладене вище, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що вказані дії судді Горяєва І.М. містять ознаки дисциплінарного проступку, наслідком якого є притягнення судді до дисциплінарної відповідальності з підстав, передбачених підпунктом «г» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (умисне порушення засади змагальності сторін).
Така поведінка судді Горяєва І.М. при виконанні професійних обов’язків викликає обґрунтовані сумніви у здатності судді безсторонньо виконувати свої функції, порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя.
З урахуванням встановлених під час розгляду дисциплінарної справи обставин Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що дії судді Біляївського районного суду Одеської області Горяєва І.М. містять ознаки істотного дисциплінарного проступку.
Згідно з пунктом 7 частини дев’ятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов’язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний, зокрема, факт допущення суддею грубого порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду.
Відповідно до пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України та статті 115 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» підставами для звільнення судді є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.
За приписами пункту 1 частини восьмої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.
Частиною одинадцятою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.
Таким чином, строк застосування до судді Горяєва І.М. дисциплінарного стягнення у виді звільнення з посади не закінчився.
Відповідно до частини другої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та частини п’ятої статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.
Згідно з характеристикою за підписом голови Біляївського районного суду Одеської області за час роботи на посаді судді Горяєв І.М. зарекомендував себе позитивно, як кваліфікований фахівець у галузі права. До виконання службових обов’язків ставиться сумлінно і відповідально, постійно підвищує свій професійний рівень, користується повагою у колективі суду.
Вища кваліфікаційна комісія суддів України листом від 19 листопада 2018 року № 27-6997/18 (вх. № 9800/0/8-18 від 19 листопада 2018 року) повідомила Вищу раду правосуддя, що суддю Біляївського районного суду Одеської області Горяєва І.М. до дисциплінарної відповідальності Вищою кваліфікаційною комісією суддів України притягнуто не було.
Згідно з відомостями офіційного веб-сайту Вищої ради правосуддя суддя Біляївського районного суду Одеської області Горяєв І.М. до дисциплінарної відповідальності не притягувався.
З огляду на характер грубих порушень, допущених суддею Горяєвим І.М., які свідчать про необ’єктивне та несправедливе здійснення правосуддя, враховуючи позитивну характеристику судді Горяєва І.М., а також те, що раніше суддя не притягувався до дисциплінарної відповідальності, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді внесення подання Вищій раді правосуддя про звільнення його з посади є пропорційним вчиненому дисциплінарному проступку і відповідає вимогам статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».
На підставі викладеного, керуючись статтями 106, 108, 109, 115 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтями 34, 49, 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя
вирішила:
притягнути суддю Біляївського районного суду Одеської області Горяєва Ігоря Миколайовича до дисциплінарної відповідальності та застосувати до нього дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.
Рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя може бути оскаржене до Вищої ради правосуддя не пізніше тридцяти днів із дня його ухвалення.
Головуючий на засіданні
Третьої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя М.П. Худик
Члени Третьої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя П.М. Гречківський
А.А. Овсієнко
Л.А. Швецова
