Вища рада правосуддя, розглянувши скаргу судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Боярського Олександра Олександровича на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 10 жовтня 2018 року № 3108/3дп/15-18 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності,
встановила:
Боярський Олександр Олександрович Указом Президента України від 20 липня 2007 року № 655/2007 призначений на посаду судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області строком на п’ять років, Постановою Верховної Ради України від 7 червня 2012 року № 4920-VI обраний на посаду судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області безстроково.
Рішенням Дисциплінарної палати від 10 жовтня 2018 року № 3108/3дп/15-18 суддю Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Боярського О.О. притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до нього дисциплінарне стягнення у виді подання про тимчасове відсторонення від здійснення правосуддя строком на шість місяців з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді з направленням судді до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації для слідчих суддів та подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді.
До Вищої ради правосуддя 9 листопада 2018 року надійшла скарга судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Боярського О.О. на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя (далі – Дисциплінарна палата) від 10 жовтня 2018 року № 3108/3дп/15-18 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя від 7 травня 2019 року зазначену скаргу (унікальний номер 5584/0/6-18) передано для розгляду члену Вищої ради правосуддя Фоміну І.Ю.
Скарга подана з дотриманням вимог, визначених Законом України «Про Вищу раду правосуддя».
У скарзі суддя Боярський О.О. висловив незгоду із рішенням Дисциплінарної палати, зазначив, що не погоджується із мотивувальною частиною оскаржуваного рішення, оскільки Дисциплінарна палата надала оцінку обґрунтованості та законності ухвал суду першої інстанції про задоволення клопотань про накладення арешту на майно під час досудового розслідування.
Зокрема, суддя Боярський О.О. вказав, що незазначення в ухвалі переліку рухомого майна спричинене тим, що суд був обмежений наявною на той час ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 20 листопада 2014 року, оскільки накладення арешту було пов’язано із невиконанням вказаної ухвали; ОСОБА_1 не була повідомлена про час і місце судового засідання, оскільки виклик до суду осіб, в тому числі іншого власника майна, не є обов’язком суду; ухвалою апеляційного суду Одеської області від 16 грудня 2015 року у справі № 2-3588/11 право власності ОСОБА_1 на дачний будинок скасовано; КПК України на час розгляду клопотання не наділяв ОСОБА_1 статусом учасника кримінального провадження; неповідомлення осіб про час і місце судового засідання не може бути підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності; невмотивованість ухвали спричинено суддівським навантаженням, яке Дисциплінарною палатою враховано не було; позицією Великої Палати Верховного Суду у справі № 11-386сап18; при постановленні ухвали суд не вирішив спір, який розглядався в порядку цивільного судочинства, а, навпаки, мав на меті забезпечити виконання раніше прийнятої ухвали Приморського районного суду міста Одеси від 20 листопада 2014 року.
Суддю Боярського О.О., скаржницю Гарлицьку М.А. належним чином повідомлено про дату, час і місце розгляду скарги. Зазначену інформацію оприлюднено на офіційному веб-сайті Вищої ради правосуддя.
У засідання Вищої ради правосуддя прибув суддя Боярський О.О., який підтримав доводи скарги, просив скасувати рішення про притягнення його до дисциплінарної відповідальності та закрити дисциплінарне провадження.
Вища рада правосуддя, вивчивши скаргу та матеріали дисциплінарного провадження, заслухавши доповідача – члена Вищої ради правосуддя Фоміна І.Ю., суддю Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Боярського О.О., встановила таке.
Із матеріалів дисциплінарної справи вбачається та Дисциплінарною палатою встановлено, що у провадженні Приморського районного суду міста Одеси перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_1 (після зміни прізвища та імені – ОСОБА_1) до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу і поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 (ОСОБА_1) про поділ майна.
З метою забезпечення позову ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 20 листопада 2014 року накладено арешт на об’єкти спільної власності подружжя, в тому числі на котедж (літ. 61) та дачний будинок (літ. 76) за адресою: ІНФОРМАЦІЯ; дачний будинок загальною площею 350,4 кв. м із господарськими спорудами за адресою: ІНФОРМАЦІЯ.
На підставі повідомлення ОСОБА_3 про вчинення кримінального правопорушення, а саме невиконання невстановленими особами ухвали Приморського районного суду міста Одеси від 20 листопада 2014 року, слідчим Білгород-Дністровського ВП ГУ НП в Одеській області 18 грудня 2015 року внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № ІНФОРМАЦІЯ про кримінальне правопорушення, передбачене частиною першою статті 382, частиною першою статті 162 КК України.
З метою запобігання можливості приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження рухомого майна, розташованого, зокрема, у котеджі (літ. 61) та дачному будинку (літ. 76) за адресою: ІНФОРМАЦІЯ, що є речовими доказами у кримінальному провадженні, а також у зв’язку зі спробами невстановлених осіб його приховати та відчужити 29 січня 2016 року слідчий Білгород-Дністровського ВП ГУ НП в Одеській області подав до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області клопотання про накладення арешту на таке майно:
котедж (літ. 61) і дачний будинок (літ. 76) за адресою: ІНФОРМАЦІЯ;
дачний будинок загальною площею 350,4 кв. м із господарськими спорудами за адресою: ІНФОРМАЦІЯ;
земельні ділянки № 5/1-1, № 5/1-2, № 5/1-3, № 5/1-4, № 5/1-5, № 5/1-6, № 5/1-7, № 5/1-43 за адресою: ІНФОРМАЦІЯ; усе рухоме майно, яке розміщене у зазначених об’єктах нерухомості та на земельних ділянках.
Просив також заборонити ОСОБА_1 (ОСОБА_1), ТОВ «Малахіт» та будь-яким іншим третім особам, окрім відповідального зберігача ОСОБА_2 та його представників, користуватися зазначеним майном.
Ухвалою слідчого судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Боярського О.О. від 1 лютого 2016 року клопотання слідчого Білгород-Дністровського ВП ГУ НП в Одеській області про арешт майна задоволено, за винятком накладення арешту на земельну ділянку № 5/1-6, оскільки не було надано доказів належності вказаного нерухомого майна відповідальному зберігачу ОСОБА_2 або ОСОБА_1 (ОСОБА_1).
Мотивуючи своє рішення, слідчий суддя Боярський О.О. в ухвалі зазначив про наявність достатніх підстав вважати, що вказані об’єкти рухомого та нерухомого майна мають суттєве значення для встановлення важливих обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, ненакладення арешту може призвести до того, що невстановлені особи здійснять спроби його приховати та відчужити.
Не погодившись із таким рішенням, ОСОБА_1 звернулася до апеляційного суду Одеської області з апеляційною скаргою, за результатами розгляду якої постановлено ухвалу від 4 березня 2016 року, якою задоволено апеляційну скаргу, скасовано ухвали слідчого судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 1 лютого 2016 року та відмову в задоволенні клопотання слідчого про накладення арешту на майно.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції вказав, що слідчий суддя не виконав вимоги Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України) у редакції, чинній на час постановлення судових рішень, прийняв до розгляду клопотання слідчого, яке не відповідає вимогам статті 171 КПК України; оскаржуване рішення суперечить рішенню суду у справі про поділ майна подружжя, ухваленому в порядку цивільного судочинства, та вимогам частини восьмої статті 170 КПК України, порушує права власників житла, які в ньому проживають.
Із матеріалів дисциплінарної справи вбачається, що Дисциплінарна палата дійшла висновку, що суддя Боярський О.О. під час розгляду справи № 495/715/16-к не зазначив мотивів постановлення ухвали від 1 лютого 2016 року, необґрунтовано прийняв її без повідомлення співвласника цього майна, а саме ОСОБА_1, чим порушив вимоги статті 7 КПК України та положень статей 21, 172 КПК України і наклав арешт, який явно не відповідав зазначеній в ухвалі суду меті забезпечити «збереження речових доказів», чим порушив вимоги статтей 94, 132, 173 КПК України.
Вища рада правосуддя погоджується з висновком Дисциплінарної палати, враховуючи таке.
Частиною першою статті 170 КПК України визначено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існують достатні підстави вважати, що воно є предметом, засобом чи знаряддям вчинення злочину, доказом злочину, набуте злочинним шляхом, доходом від вчиненого злочину, отримане за рахунок доходів від вчиненого злочину або може бути конфісковане у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого чи юридичної особи, до якої може бути застосовано заходи кримінально-правового характеру, або може підлягати спеціальній конфіскації щодо третіх осіб, юридичної особи або для забезпечення цивільного позову. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Із матеріалів справи № 495/715/16-к вбачається, що слідчим суддею Боярським О.О. здійснено розгляд клопотання про арешт майна без повідомлення співвласника цього майна, а саме ОСОБА_1, та постановлено ухвалу від 1 лютого 2016 року, яка не містить мотивів прийняття чи відхилення доводів заяви про розгляд такого без виклику сторін та наявності або відсутності підстав, визначених у частині другій статті 172 КПК України, для розгляду клопотання про арешт без участі осіб.
Відповідно до вимог частини першої статті 172 КПК України клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею, судом за участю слідчого та/або прокурора, цивільного позивача, якщо клопотання подано ним, підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, і за наявності – також захисника, законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження. Неприбуття цих осіб у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання.
Доводи судді Боярського О.О. про відсутність у суду обов’язку повідомити ОСОБА_1 про розгляд клопотання про арешт майна спростовуються частиною третьою статті 21 КПК України, якою передбачено, що кожен має право на участь у розгляді в суді будь-якої інстанції справи, що стосується його прав та обов’язків, у порядку, передбаченому цим Кодексом, матеріалами справи та змістом ухвали про арешт майна.
Також доводи судді Боярського О.О., що у суду не було обов’язку повідомляти ОСОБА_1 про розгляд клопотання про арешт майна, до якого вона не мала відношення, у зв’язку із скасуванням ухвалою апеляційного суду Одеської області від 16 грудня 2015 року судового рішення, на підставі якого визнано за ОСОБА_1 право власності на дачний будинок за адресою: ІНФОРМАЦІЯ, підлягають відхиленню, оскільки матеріали справи № 495/715/16-к на час розгляду клопотання про арешт майна та ухвалення рішення у ній не містили вказаної ухвали. Висновок про те, що спірний будинок належить ОСОБА_2, слідчим суддею Боярським О.О. зроблено на підставі технічного паспорта.
Постановивши ухвалу від 1 лютого 2016 року про накладення арешту у відповідний спосіб, суддя Боярський О.О. не врахував, що підставою подання клопотання про арешт майна стало невиконання вимог ухвали Приморського районного суду міста Одеси від 20 листопада 2014 року у справі про розірвання шлюбу та поділ спільної сумісної власності про забезпечення позову та, що вказана ухвала Приморським районним судом міста Одеси була постановлена саме за клопотанням ОСОБА_1 (ОСОБА_1).
Дисциплінарна палата обґрунтовано зазначила, що арешт майна вказаного будинку стосувався прав ОСОБА_1, а неповідомлення її про розгляд відповідного клопотання позбавило останню права на участь у його розгляді та надання доказів, що підтверджують факт її проживання у житловому приміщенні, на яке накладено арешт, разом із неповнолітніми дітьми.
Частиною сьомою статті 170 КПК України передбачено, що заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у випадках, якщо існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до зникнення, втрати, знищення, перетворення, пересування, відчуження майна.
Всупереч вказаним положенням ухвала судді Боярського О.О. від 1 лютого 2016 року не містить жодного обґрунтування існування обставин, про які йдеться у частині сьомій статті 170 КПК України, а саме не наведено мотивів прийняття аргументів сторони обвинувачення щодо необхідності заборони користуватися арештованим нерухомим та рухомим майном.
Вища рада правосуддя погоджується з висновком Дисциплінарної палати, що задоволенням клопотання про накладення арешту у частині заборони ОСОБА_1 та будь-яким іншим третім особам, окрім відповідального зберігача ОСОБА_2 та його представників, користуватися нерухомим майном, слідчим суддею Боярським О.О. допущено порушення вимог частини восьмої статті 170 КПК України, відповідно до якої заборона використання житлового приміщення особам, які на законних підставах проживають у такому житловому приміщенні, не допускається.
Вища рада правосуддя вважає обґрунтованим висновок Дисциплінарної палати про те, що грубе недбале ставлення судді Боярського О.О. до виконання службових обов’язків свідчить постановлення ухвали від 1 лютого 2016 року, незважаючи на те, що на необґрунтованість арешту майна у цій справі зазначеним суддею вказував апеляційний суд Одеської області.
Вища рада правосуддя також погоджується з висновком Дисциплінарної палати, що слідчий суддя Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Боярський О.О., застосовуючи такий захід забезпечення кримінального провадження, як заборона ОСОБА_1 (ОСОБА_1) користуватися рухомим та нерухомим майном, фактично вирішив спір між ОСОБА_1 (ОСОБА_1) та ОСОБА_2, який розглядався у Приморському районному суді міста Одеси в порядку цивільного судочинства.
Накладений арешт, який полягав, зокрема, в забороні користуватися житловим будинком, був істотним втручанням у право власності. З огляду на обставини цієї справи, накладений арешт явно не відповідав зазначеній в ухвалі суду меті забезпечити «збереження речових доказів».
Доводи судді Боярського О.О., що невмотивованість ухвали про арешт майна спричинена суддівським навантаженням спростовуються змістом вказаної ухвали та суперечать покладеним на суддю завданням щодо вирішення судових справ відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства, а посилання на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 14 червня 2018 року у справі № 11-386сап18, не спростовує встановлені Дисциплінарною палатою порушення норм процесуального закону.
З огляду на наведене Дисциплінарна палата дійшла обґрунтованого висновку, що дії судді Боярського О.О. щодо постановлення ухвали від 1 лютого 2016 року про арешт майна не мають характеру суддівської помилки, а свідчать про його грубе і недбале ставлення до виконання службових обов’язків.
Вища рада правосуддя погоджується з висновком Дисциплінарної палати, що суддя Боярський О.О. під час розгляду клопотання про накладення арешту на майно грубо знехтував обов’язками судді, що вплинуло на порушення основоположних прав людини.
Вища рада правосуддя вважає, що допущені суддею Боярським О.О. порушення норм процесуального законодавства вплинули на реалізацію наданих учасникам судового процесу процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків, мали наслідком відсутність у судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін та призвели до порушення права власності як основоположного права людини. Аналіз цих порушень дає підстави для висновку, що їх вчинено внаслідок грубої недбалості.
На підставі викладеного Дисциплінарна палата дійшла обґрунтованого висновку, що суддя Боярський О.О. під час розгляду справи № 495/715/16-к допустив порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, а саме: вимог пункту 1 частини п’ятої статті 173 КПК України – не зазначив в ухвалі переліку рухомого майна, на яке накладено арешт; вимог частини першої статті 172 КПК України – не повідомив власника майна, на яке накладено арешт, про розгляд клопотання про арешт майна; вимог частини сьомої статті 170 КПК України (в редакції, яка діяла на момент постановлення ухвали) – не навів в ухвалі мотивів прийняття аргументів сторони обвинувачення щодо необхідності заборони користуватися арештованим нерухомим та рухомим майном; вимог частини восьмої статті 170 КПК України (в редакції, яка діяла на момент постановлення ухвали), статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод – заборонив співвласнику користуватися майном, тобто використовувати житлове приміщення, в якому на законних підставах проживала особа з дітьми; недоведення необхідності такого арешту, а також наявності ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 КПК України (в редакції, яка діяла на момент постановлення ухвали); фактично вирішив спір, який розглядався в іншому суді в порядку цивільного судочинства; не навів в ухвалі мотивів прийняття або відхилення доводів заяви прокурора щодо розгляду клопотання про арешт майна без виклику сторін.
Таким чином, Вища рада правосуддя вважає, що під час розгляду справи № 495/715/16-к суддя Боярський О.О. допустив дії, які на момент вчинення слід було визнати такими, як умисне або внаслідок недбалості істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків; незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору; порушення прав людини і основоположних свобод, а саме порушені права власності ОСОБА_1 на житло (підпункти «а», «б» пункту 1, пункту 4 частини першої статті 92 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд», чинного на момент подання скарги). Вказані підстави притягнення судді до дисциплінарної відповідальності також передбачені підпунктами «а», «б» пункту 1, пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», та, відповідно, є підставою для дисциплінарної відповідальності судді в порядку дисциплінарного провадження.
Частиною одинадцятою статті 109 Закону № 1402-VIII передбачено, що дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження. Зазначений строк стосовно вчинених суддею Боярським О.О. проступків не закінчився.
Згідно із частиною другою статті 109 Закону № 1402-VІІІ, частиною п’ятою статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.
При визначенні виду дисциплінарного стягнення Дисциплінарна палата, керуючись положеннями частини п’ятої статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», дійшла правильного висновку про необхідність застосування дисциплінарного стягнення у виді подання про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя строком на шість місяців із позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді з направленням судді до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації для слідчих суддів та подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді.
Враховуючи всі досліджені обставини, Вища рада правосуддя вважає, що застосування Дисциплінарною палатою до судді Боярського О.О. такого виду дисциплінарного стягнення є пропорційним вчиненим дисциплінарним проступкам та відповідає вимогам статті 109 Закону № 1402-VIII, статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».
Таким чином, за результатами розгляду скарги судді Боярського О.О. на рішення Дисциплінарної палати від 10 жовтня 2018 року № 3108/3дп/15-18 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності Вища рада правосуддя дійшла висновку про залишення вказаного рішення без змін.
Керуючись статтею 131 Конституції України, статтею 111 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктами 13.9–13.11 Регламенту Вищої ради правосуддя, Вища рада правосуддя
вирішила:
залишити без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 10 жовтня 2018 року № 3108/3дп/15-18 про притягнення судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Боярського Олександра Олександровича до дисциплінарної відповідальності.
Голова Вищої ради правосуддя В.І. Говоруха
Члени Вищої ради правосуддя І.А. Артеменко
В.К. Грищук
Л.Б. Іванова
Н.С. Краснощокова
О.В. Маловацький
В.В. Матвійчук
О.В. Прудивус
І.Ю. Фомін
В.В. Шапран
С.Б. Шелест
