Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Шапрана В.В., членів Гусака М.Б., Комкова В.К., Маловацького О.В., заслухавши доповідача – члена Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Говоруху В.І., розглянувши матеріали дисциплінарної справи, відкритої за дисциплінарною скаргою адвоката П’ятецького Сергія Володимировича, який діє в інтересах публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», на дії судді Покровського районного суду Дніпропетровської області Лукінової Катерини Сергіївни, переведеної шляхом відрядження на роботу на посаду судді Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська,
встановила:
Лукінова Катерина Сергіївна Указом Президента України від 25 липня 2008 року № 674/2008 призначена на посаду судді Покровського районного суду Дніпропетровської області строком на п’ять років, Постановою Верховної Ради України від 6 червня 2013 року № 326-VII обрана на посаду судді Покровського районного суду Дніпропетровської області безстроково, Указом Президента України від 21 вересня 2018 року № 290 переведена шляхом відрядження на роботу на посаду судді Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська.
27 квітня 2018 року до Вищої ради правосуддя з Вищої кваліфікаційної комісії суддів України надійшла дисциплінарна скарга адвоката П’ятецького С.В. в інтересах публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі – ПАТ «Укрсоцбанк») на дії судді Покровського районного суду Дніпропетровської області Лукінової К.С. (єдиний унікальний номер 3517/0/20-18).
Адвокат П’ятецький С.В. вказує, що суддя своїми діями істотно порушила норми процесуального права під час здійснення правосуддя, умисно позбавила ПАТ «Укрсоцбанк» можливості взяти участі у справах, які безпосередньо стосуються його прав та обов’язків, тобто незаконно відмовила в доступі до правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків, а також порушила правила суддівської етики, що негативно вплинуло на авторитет правосуддя.
На думку автора скарги, за допущені порушення суддю Лукінову К.С. необхідно притягнути до дисциплінарної відповідальності.
На підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу матеріалу між членами Вищої ради правосуддя від 27 квітня 2018 року вказану дисциплінарну скаргу передано члену Вищої ради правосуддя Говорусі В.І. для проведення попередньої перевірки.
За результатами попередньої перевірки дисциплінарної скарги адвоката П’ятецького С.В. член Першої Дисциплінарної палати Говоруха В.І. вніс пропозицію відкрити дисциплінарну справу стосовно вказаної судді.
Ухвалою Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 31 серпня 2018 року № 2780/1дп/15-18 відкрито дисциплінарну справу стосовно судді Лукінової К.С.
Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя своєчасно і належним чином повідомляла суддю та автора скарги про дату та час засідання з використанням усіх можливих засобів, а саме шляхом надіслання письмових запрошень для участі у засіданні дисциплінарного органу на всі відомі адреси, які містяться в матеріалах дисциплінарної справи, та оприлюднення відповідних запрошень на офіційному веб-сайті Вищої ради правосуддя.
Крім того, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вжила всіх можливих заходів із метою забезпечення дотримання процесуальних гарантій судді та права ефективно будувати свій захист. Зокрема, копії ухвали про відкриття дисциплінарної справи надіслано на адресу суду, де працює суддя Лукінова К.С., та оприлюднено на офіційному веб-сайті Вищої ради правосуддя.
Заслухавши доповідача – члена Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Говоруху В.І., дослідивши матеріали дисциплінарної справи, врахувавши письмові та надані під час засідання Дисциплінарної палати пояснення судді, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про наявність підстав для притягнення судді Лукінової К.С. до дисциплінарної відповідальності, виходячи з такого.
Із результатів попередньої перевірки вбачається, що у провадженні судді Покровського районного суду Дніпропетровської області Лукінової К.С. перебували такі справи:
№ _________ за позовом ТОВ «Юкрейн мінералс» до Особа_1 про захист прав споживача, розірвання договору;
№ _________ за позовом ТОВ з іноземними інвестиціями «Кольорові метали» (далі – ТОВ «Кольорові метали») до Особа_1 про захист прав споживача, розірвання договору;
№ __________ за позовом ТОВ «ЮМІН» до Особа_1 про захист прав споживача, розірвання договору.
У межах цих проваджень суддя Лукінова К.С. 30 вересня та 27 жовтня 2015 року постановила три ухвали, якими скасувала записи в державних реєстрах про накладення арештів на майно ТОВ «Кольорові метали», ТОВ «Юкрейн мінералс», ТОВ «ЮМІН». У свою чергу, ці арешти були накладені державними виконавцями під час виконання рішень судів про стягнення із вказаних підприємств заборгованості на користь ПАТ «Укрсоцбанк». Після цього ТОВ «Кольорові метали» та ТОВ «Проско Ресурси» відчужили належні їм арештовані об’єкти нерухомості, чим було унеможливлено виконання судових рішень судів про стягнення заборгованості на користь ПАТ «Укрсоцбанк».
У дисциплінарній скарзі адвокат П’ятецький С.В. зазначає, що в 2013 році між ПАТ «Укрсоцбанк» та ТОВ «Проско Ресурси» (далі – позичальник) було укладено договір кредиту, на виконання якого банк надав позичальнику кредитні кошти на загальну суму понад __ мільйонів доларів США.
Як забезпечення виконання зобов’язання за кредитним договором були укладені договори іпотеки, застави та поруки з ТОВ «ЮМІН», ТОВ «Юкрейн Мінералс», ТОВ «Кольорові метали».
У 2014 році ТОВ «Проско Ресурси» припинило обслуговування кредиту. У зв’язку із цим ПАТ «Укрсоцбанк» звернулося до судів з позовними заявами про стягнення заборгованості з поручителів ТОВ «Проско Ресурси». У результаті розгляду позовів банку суди винесли рішення про стягнення заборгованості з поручителів. Рішення судів набрали законної сили і на їх виконання видані відповідні виконавчі документи, які були пред’явлені до органів державної виконавчої служби. У свою чергу, органи державної виконавчої служби відкрили відповідні виконавчі провадження та наклали арешти на майно боржників.
У рамках вказаних виконавчих проваджень органи державної виконавчої служби наклали арешт на все майно боржників; записи про обтяження були внесені до державних реєстрів.
Проте в подальшому ПАТ «Укрсоцбанк» було з’ясовано, що, за даними офіційного веб-порталу «Судова влада України», суддя Покровського районного суду Дніпропетровської області Лукінова К.С. розглядала декілька справ, які безпосередньо стосуються взаємовідносин банку та ТОВ «Проско Ресурси». Після ознайомлення з матеріалами цих справ стало відомо, що вони розглядалися із грубим порушенням законодавства України та у цих справах прийняті неправосудні рішення. Так, на розгляді у судді Лукінової К.С. перебували такі справи:
№ ____________ за позовом ТОВ «Юкрейн мінералс» до Особа_1 про захист прав споживача, розірвання договору;
№ ____________ за позовом ТОВ «Кольорові метали» до Особа_1 про захист прав споживача, розірвання договору;
№ ____________ за позовом ТОВ «ЮМІН» до Особа_1 про захист прав споживача, розірвання договору.
У межах проваджень у цих справах суддя Лукінова К.С. постановила три ухвали, якими скасувала записи в державних реєстрах про накладення арештів на майно ТОВ «Кольорові метали», ТОВ «Юкрейн мінералс», ТОВ «ЮМІН». У свою чергу, ці арешти були накладені державними виконавцями під час виконання рішень судів про стягнення із вказаних підприємств заборгованості на користь ПАТ «Укрсоцбанк».
Постановляючи вказані ухвали, суддя Лукінова К.С. грубо порушила процесуальне законодавство, а саме вимоги статей 151, 152 Цивільного процесуального кодексу України у редакції, чинній на час розгляду справ (далі – ЦПК України), оскільки вжиті заходи забезпечення позову є неспівмірними із заявленими вимогами та не відповідають позовним вимогам, їх невжиття не може утруднити чи унеможливити виконання рішення суду. При цьому вона розуміла, що скасовані арешти були накладені в рамках виконання судових рішень, які набрали законної сили, і стосуються прав та інтересів банку. Незважаючи на це та ігноруючи вимоги процесуального законодавства, суддя Лукінова К.С. не тільки не залучила до розгляду справи банк та орган виконавчої служби, який наклав арешт, але й не надіслала банку постановлені ухвали, чим позбавила його можливості оскаржити ухвали у встановлені строки. Більше того, своїми рішеннями вона фактично перешкоджала органам державної виконавчої служби виконувати рішення судів про стягнення заборгованості на користь банку.
Вказані ухвали набрали законної сили і були виконані органом державної виконавчої служби. Після цього ТОВ «Кольорові метали», ТОВ «ЮМІН» та ТОВ «Юкрейн мінералс» відчужили належні їм арештовані об’єкти нерухомості, що унеможливило виконання рішень судів про стягнення заборгованості на користь ПАТ «Укрсоцбанк».
На підставі викладеного автор скарги вважає за необхідне притягнути суддю Лукінову К.С. до дисциплінарної відповідальності.
У письмових поясненнях суддя Лукінова К.С. зазначила, що у вересні – жовтні 2015 року в її провадженні перебували справи: №№ _________, ____________ і ___________ за позовами ТОВ «Кольорові метали», ТОВ «ЮМІН», ТОВ «Юкрейн мінералс» до Особа_1 про захист прав споживача та розірвання договору. Судовий збір за подання вказаних позовів було сплачено в повному обсязі. Разом із позовами було подано заяви про їх забезпечення. Оскільки вказані документи, на її думку, повною мірою відповідали вимогам ЦПК України в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, ухвалами Покровського районного суду Дніпропетровської області від 30 вересня та 27 жовтня 2015 року заяви про забезпечення позовів були задоволені. У подальшому 5 та 30 жовтня 2015 року, тобто до відкриття проваджень у справах, від позивачів надійшли заяви про повернення позовних заяв та скасування заходів забезпечення позовів. Безпосередньо в день надходження цих заяв ухвалами суду було скасовано вжиті заходи забезпечення позовів. На час розгляду заяв про забезпечення позову їй не було відомо про вказані у скарзі обставини. На думку судді, доводи поданої скарги фактично зводяться до незгоди з прийнятими рішеннями, що не є підставою для відкриття дисциплінарного провадження стосовно судді, а є лише підставою перегляду рішень судами апеляційної та касаційної інстанцій.
Однак надані суддею Лукіновою К.С. пояснення не спростовують допущених нею порушень норм процесуального права, оскільки встановлені перевіркою обставини дають достатні підстави вважати вказані порушення такими, що допущені внаслідок грубої недбалості, несумлінного використання суддею процесуальних повноважень шляхом вжиття заходів забезпечення позовів за відсутності доказів щодо співмірності виду забезпечення позову заявленим позовним вимогам, обґрунтування підстав застосування заходів забезпечення позовів, а також мотивів, з яких суд дійшов висновку про обґрунтованість припущення про те, що невжиття заходів забезпечення позову в майбутньому може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення.
До того ж скасування арешту майна боржників зачіпало права та інтереси іншої організації – ПАТ «Укрсоцбанк».
Під час попередньої перевірки встановлено, що рішеннями господарського суду Дніпропетровської області від 5 та 18 травня 2015 року з ТОВ «Кольорові метали», ТОВ «Юкрейн мінералс» і ТОВ «ЮМІН» на користь ПАТ «Укрсоцбанк» стягнуто заборгованість за генеральним договором № _____________ про здійснення кредитування від 15 серпня 2013 року в розмірі __________ доларів США – заборгованість за тілом кредиту та ______ грн – судовий збір (з кожного).
На виконання вказаних рішень господарського суду Дніпропетровської області були видані відповідні накази та відкриті виконавчі провадження.
У рамках цих проваджень органами державної виконавчої служби накладено арешти на все майно боржників, а записи про обтяження були внесені до державних реєстрів.
У подальшому ТОВ «Кольорові метали», ТОВ «Юкрейн мінералс» та ТОВ «ЮМІН» звернулися до Покровського районного суду Дніпропетровської області з позовом до Особа_1 про захист прав споживача, розірвання договору, а також подали заяви про забезпечення позовів шляхом скасування обтяження в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна та обтяжень у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
В усіх справах суддя Лукінова К.С. постановила ухвали про вжиття заходів забезпечення позовів шляхом скасування записів про накладення арешту на майно позивачів, внесених до Державного реєстру обтяжень рухомого майна та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. При цьому арешти були накладені постановами державних виконавців у рамках виконавчих проваджень з виконання рішень судів про стягнення на користь ПАТ «Укрсоцбанк» грошових коштів. Вказані ухвали судді Лукінової К.С. були виконані органом державної виконавчої служби – записи про арешти були вилучені з державних реєстрів, що дало змогу відчужити арештовані об’єкти нерухомості, чим унеможливлено виконання судових рішень про стягнення заборгованості на користь ПАТ «Укрсоцбанк».
За даними Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалами апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 грудня 2015 року, 30 червня 2016 року та 18 квітня 2017 року апеляційні скарги ПАТ «Укрсоцбанк» були задоволені. Ухвали Покровського районного суду Дніпропетровської області про вжиття заходів забезпечення позову від 30 вересня 2015 року (справа № ________) та від 27 жовтня 2015 року (справи № _______________ та № _____________) були скасовані як незаконні.
Суд апеляційної інстанції виходив із того, що суд першої інстанції, вирішуючи питання щодо забезпечення позову та постановляючи ухвали про забезпечення позову шляхом припинення арештів, накладених на рухоме та нерухоме майно ТОВ «ЮМІН», ТОВ «Юкрейн Мінералс» та ТОВ «Кольорові метали», порушив вимоги статті 152 ЦПК України щодо співмірності виду забезпечення позову заявленим позовним вимогам, не обґрунтував в оскаржуваних ухвалах підстав застосування заходів забезпечення позову, не зазначив доказів і мотивів, з яких дійшов висновку про обґрунтованість припущення про те, що невжиття заходів забезпечення може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення. Крім того, належним чином не з’ясував відповідності заяви про забезпечення позову вимогам статті 151 ЦПК України та постановив оскаржувані ухвали без дотримання вимог статей 151–153 ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень і важливим аспектом права на справедливий суд. Судове рішення високої якості – це рішення, яке досягає правильного результату, наскільки це дозволяють надані судді матеріали, у справедливий, швидкий, зрозумілий та недвозначний спосіб.
Обґрунтовуючи забезпечення позовів, суддя Лукінова К.С. у всіх ухвалах як на підставу їх постановлення послалася виключно на те, що «у разі закінчення відкритого виконавчого провадження стосовно позивача у зв’язку з його виконанням законні права позивача у разі можливого задоволення його вимог будуть порушені, а рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області буде неможливо виконати».
Водночас таке припущення без належного обґрунтування і мотивації відповідних висновків суду щодо наявності дійсного спору між сторонами, наявності зв’язку між заходами забезпечення позову і предметом позовної вимоги, реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову не є достатнім.
Згідно зі статтею 151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходів забезпечення позову, яке допускається на будь-якій стадії справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення.
Отже, умовою застосування забезпечення позову як сукупності процесуальних дій є обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Такі заходи гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини другої статті 151 ЦПК України у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено:
1) причини, у зв’язку з якими потрібно забезпечити позов;
2) вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності;
3) інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 1 постанови від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», за змістом частини першої статті 151 ЦПК України єдиною підставою для забезпечення позову є відповідне клопотання у формі мотивованої заяви будь-якої з осіб, котрі беруть участь у справі.
Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній (за винятком випадку, передбаченого частиною четвертою статті 151 ЦПК України), якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Ухвала про забезпечення позову постановляється в порядку, визначеному статтею 209 ЦПК України, і повинна включати мотивувальну частину, де поряд із зазначенням мотивів, із яких суд (суддя) дійшов висновку про обґрунтованість припущення, що невжиття заходів забезпечення може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення, наводиться посилання на закон, яким суд керувався при постановленні ухвали (пункт 7).
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне вжиття цих заходів може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Задовольняючи заяви про забезпечення позовів, суддя Лукінова К.С. дійшла висновку, що існує реальна загроза невиконання можливих рішень суду про задоволення позовів.
Однак на порушення вимог процесуального закону, вирішуючи питання щодо забезпечення позову, суддя не обґрунтувала причини застосування саме такого виду забезпечення позову, не зазначила доказів і мотивів, з яких дійшла висновку про обґрунтованість припущення, що невжиття заходів забезпечення може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення.
Також, задовольнивши заяви про забезпечення позовів саме у такий спосіб, як скасування обтяжень в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, суддя фактично задовольнила позов, хоча предметом позову було розірвання договору про надання консультативних послуг, який відповідач не виконав та через невиконання якого були накладені арешти.
Відповідно до частини п’ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України. Пунктом 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов’язковість рішень суду.
Судові рішення, що набрали законної сили, обов’язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, – і за її межами.
Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією із процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Відповідно до пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв’язку із застосуванням відповідних заходів.
Однак зазначені норми закону і роз’яснення суддя Лукінова К.С. залишила поза увагою та не врахувала, що забезпечення позовів у такий спосіб фактично зупинило виконання всіх виконавчих документів, які перебувають на виконанні в органах виконавчої служби, стосовно виконання рішення про стягнення заборгованості із самих позивачів (боржників). Такі дії судді свідчать про наявність у них ознак порушення прав інших стягувачів.
Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя не оцінює змісту судових рішень, постановлених суддею Лукіновою К.С., а надає оцінку діям судді під час розгляду заяв про забезпечення позову.
Тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (пункт 66 Рекомендацій CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки).
У пункті 1 Принципу VI Рекомендації № К(94)12, ухваленої Комітетом Міністрів Ради Європи 13 жовтня 1994 року на 518 засіданні заступників міністрів «Незалежність, дієвість та роль суддів», зазначено, що коли мають місце дисциплінарні порушення, повинно бути вжито всіх необхідних заходів, за умови, що вони не впливають на незалежність правосуддя. Дисциплінарний проступок судді повинен підлягати розслідуванню та покаранню, і недопустимо, щоб уповноважений орган не вчиняв відповідних дій на основі будь-яких інших критеріїв, окрім чинного законодавства.
Комітет Міністрів Ради Європи виключає відповідальність за зміст судових рішень, але водночас встановлює кілька винятків, коли суддя може нести дисциплінарну відповідальність за суддівські помилки, пов’язані зі змістом судових рішень, а саме: тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злого умислу або грубої недбалості.
Із наведених норм можна зробити висновок, що суддя може бути звільнений із посади судді за серйозні й очевидні порушення норм процесуального права, а також за порушення прав людини і основоположних свобод, якщо вони вчинені умисно або внаслідок грубої недбалості (мають ознаки свавільності).
Прояви суддівського свавілля необхідно відрізняти від добросовісної суддівської помилки, тобто помилки без ознак умислу або грубої недбалості. Добросовісність вказує на те, що суддя діяв сумлінно – з належним ставленням до своїх обов’язків встановив фактичні обставини, які підлягають правовій оцінці, оцінив докази та тлумачив закон, але припустився помилки, яка не була настільки очевидною й однозначною.
Відповідно до пункту 32 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (далі – Закон № 1402-VIII) заяви (скарги) щодо поведінки суддів Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України, а також дисциплінарні справи, порушені Вищою радою юстиції до набрання чинності цим Законом, рішення стосовно яких не прийнято, передаються дисциплінарним органам Вищої ради правосуддя для розгляду та прийняття рішень. Ухвалюючи рішення за результатами розгляду таких дисциплінарних справ, дисциплінарні органи Вищої ради правосуддя застосовують дисциплінарні стягнення, визначені цим Законом. Дисциплінарні справи, відкриті до набрання чинності цим Законом, розглядаються дисциплінарними органами Вищої ради правосуддя у порядку, який діяв на день відкриття дисциплінарної справи.
Частина перша статті 55 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що діяв на момент ухвалення суддею Лукіновою К.С. рішень, вимагала від судді об’єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов’язки судді, дотримуватися морально-етичних принципів поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади. Також на суддю покладався обов’язок своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства (частина четверта статті 54 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що діяв на момент вчинення суддею дисциплінарного проступку).
Зміни, що відбулися у правовому регулюванні відповідних відносин після 30 вересня та 27 жовтня 2015 року (дати прийняття ухвал суду), не призвели до пом’якшення або скасування відповідальності за дії, вчинені суддею.
Згідно із частиною другою статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» (у редакції, що діяла на момент постановлення зазначених ухвал) порушенням суддею присяги визнавалося, у тому числі, вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів.
Після набрання чинності Законом України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» істотне порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя, вчинене внаслідок умислу або недбалості, також визнавалося дисциплінарним проступком (підпункт «а» пункту 1 частини першої статті 92 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» зі змінами, внесеними Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд»), а у випадку, коли такі дії порочили звання судді або підривали авторитет правосуддя, утворювало склад порушення присяги судді, що було підставою для його звільнення (пункт 1 частини другої статті 97 вказаного Закону).
Не змінився характер наслідків, передбачених законом для подібних грубих порушень, і після набрання чинності Законом України від 2 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» та Законом № 1402-VIII.
Так, згідно з пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України підставами для звільнення судді є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є несумісними зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.
Відповідно до пункту 1 частини восьмої статті 109 Закону № 1402-VIII дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов’язками, що є несумісними зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.
За змістом пунктів 1, 7 частини дев’ятої статті 109 Закону № 1402-VIII істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов’язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний, зокрема, будь-який із таких фактів: суддя допустив поведінку, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду; суддя допустив інше грубе порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду.
Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що редакційні зміни в описі неправомірних дій судді, що є підставою для звільнення його з посади, не призвели до пом’якшення відповідальності за такі діяння. При цьому всі досліджені редакції опису таких діянь повністю охоплюють дії, вчинені суддею Лукіновою К.С.
З огляду на викладене Перша Дисциплінарна палата дійшла висновку, що відповідальність за дії, вчинені суддею Лукіновою К.С., не скасовано та не пом’якшено, а отже, суддя Лукінова К.С. повинна бути притягнута до дисциплінарної відповідальності за дії, які чинною редакцією Закону України «Про судоустрій і статус суддів» кваліфікуються як істотний дисциплінарний проступок, що є несумісним зі статусом судді. При цьому Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя виходить із того, що допущені суддею грубі порушення закону під час розгляду заяв про забезпечення позову, свідчать про істотні порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків та призвело до підриву авторитету правосуддя.
У Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, зазначено, що судді у своїй діяльності повинні керуватися принципами професійної поведінки (пункт 49).
Стосовно правил поведінки судді Консультативна рада європейських суддів вважає, що кожний окремий суддя повинен робити все можливе для підтримання судової незалежності на інституційному та особистому рівнях; судді повинні поводитися гідно при виконанні посадових обов’язків та в особистому житті; вони повинні виконувати свої обов’язки, не допускаючи проявів фаворитизму або дійсної чи видимої упередженості; судді повинні приймати свої рішення з урахуванням усіх моментів, важливих для застосування відповідних юридичних норм, та без урахування всіх питань, що не стосуються суті справи; вони повинні забезпечувати високий ступінь професійної компетентності (пункт 50 Висновку Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи № 3 (2002)).
Відповідно до підпункту 1 пункту 2 статті 97 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» висновок щодо внесення подання про звільнення судді з посади з підстав порушення присяги може бути прийнятий у разі, якщо суддя вчинив дії, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя. Аналогічне положення закріплене у пункті 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, де зазначено, що суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, проявів неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу.
Відповідно до пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України та статті 115 Закону № 1402-VIII підставами для звільнення судді є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.
Відповідно до частини четвертої статті 96 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, чинній на час звернення зі скаргою, дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці (частина одинадцята статті 109 Закону № 1402-VIII).
Строк притягнення до дисциплінарної відповідальності вказаної судді не сплинув.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 97 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (статті 109 Закону № 1402-VIII), під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер правопорушення, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність непогашених дисциплінарних стягнень та інші обставини, що стосуються вчиненого суддею дисциплінарного правопорушення. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципів пропорційності.
Згідно з характеристикою, наданою головою районного суду, за час трудової діяльності суддя Лукінова К.С. зарекомендувала себе з позитивної сторони.
Визначаючи вид стягнення, що має бути застосований до судді Лукінової К.С., Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя враховує позитивну характеристику судді, стаж її роботи суддею більше дев’яти років, а також те, що 27 квітня 2018 року її було притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано дисциплінарне стягнення у виді попередження.
Дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується, в тому числі, у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.
З огляду на характер порушень, допущених суддею Лукіновою К.С., які очевидно свідчать, що суддею необ’єктивно та несправедливо здійснено правосуддя, а також на наслідки, які настали за результатами вчинених діянь, – порушення прав учасників судових процесів на справедливий суд та на здійснення повноважень відповідно до Конституції та законів України, що призвело до підриву авторитету правосуддя, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що застосування до судді Лукінової К.С. дисциплінарного стягнення у виді внесення подання Вищій раді правосуддя про звільнення її з посади є пропорційним вчиненому дисциплінарному проступку і відповідає вимогам статті 97 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» та статті 109 Закону № 1402-VIII.
На підставі викладеного, керуючись статтями 34, 49–50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», статтями 106, 108 та 109, пунктом 32 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», пунктами 12.22–12.23, 12.36, 12.39 Регламенту Вищої ради правосуддя, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя
вирішила:
притягнути суддю Покровського районного суду Дніпропетровської області Лукінову Катерину Сергіївну (переведена шляхом відрядження на роботу на посаду судді Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська) до дисциплінарної відповідальності та застосувати до неї дисциплінарне стягнення у виді подання Вищій раді правосуддя про звільнення її з посади судді.
Рішення Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя може бути оскаржене до Вищої ради правосуддя в порядку і строки, встановлені статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».
Головуючий на засіданні
Першої Дисциплінарної палати
Вищої ради правосуддя В.В. Шапран
Члени Першої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя М.Б. Гусак
В.К. Комков
О.В. Маловацький
