X
Введіть слово для пошуку

Акт ВРП

Україна
Вища рада правосуддя
Рішення
Київ
14.01.2020
53/0/15-20
Про надання консультативного висновку до законопроекту № 2469

Вища рада правосуддя розглянула проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності судді, який виніс рішення з порушенням меж застосування обмежень прав)» (реєстраційний № 2469 від 19 листопада 2019 року), внесений на розгляд Верховної Ради України у порядку законодавчої ініціативи народним депутатом України Власенком С.В.

Вища рада правосуддя відповідно до пункту 15 частини першої статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» надає обов’язкові до розгляду консультативні висновки щодо законопроектів із питань утворення, реорганізації чи ліквідації судів, судоустрою і статусу суддів.

За результатами розгляду вказаного законопроекту, керуючись статтею 131 Конституції України, статтями 3, 34 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», Вища рада правосуддя

 

 

вирішила:

 

1. Затвердити консультативний висновок щодо проекту Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності судді, який виніс рішення з порушенням меж застосування обмежень прав)» (реєстраційний  № 2469 від 19 листопада 2019 року), внесеного на розгляд Верховної Ради України у порядку законодавчої ініціативи народним депутатом України Власенком С.В.

2. Надіслати консультативний висновок до Верховної Ради України.

 

 

 

Голова Вищої ради правосуддя                                                   А.А. Овсієнко

 

 

 

 

 

 

         ЗАТВЕРДЖЕНО

                                    Рішення Вищої ради правосуддя

                                       «14» січня 2020 року № 53/0/15-20

 

 

КОНСУЛЬТАТИВНИЙ ВИСНОВОК

щодо законопроекту № 2469

 

1. Проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності судді, який виніс рішення з порушенням меж застосування обмежень прав)» від 19 листопада 2019 року, реєстраційний № 2469 (далі – законопроект  № 2469), внесений на розгляд Верховної Ради України у порядку законодавчої ініціативи народним депутатом України Власенком О.В.

Як вбачається з пояснювальної записки до законопроекту № 2469, його метою є удосконалення правового механізму забезпечення права особи на справедливий суд, підвищення ефективності діяльності судової системи, удосконалення дисциплінарної відповідальності суддів. Прийняття та реалізація цих заходів дасть змогу посилити утвердження в суспільстві верховенства права та законності, сприятиме відновленню довіри до суду і суддів.

Обґрунтовуючи необхідність прийняття законопроекту № 2469, суб’єкт законодавчої ініціативи пропонує у Законі України «Про судоустрій і статус суддів» визначити нові обов’язкові підстави звільнення судді: винесення суддею рішення з порушенням статті 18 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що визнано Рішенням Європейського суду з прав людини, яке набрало статусу остаточного; винесення суддею рішення, яким залишено без змін рішення суду нижчої інстанції, яким порушено статтю 18 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що встановлено Рішенням Європейського суду з прав людини, яке набрало статусу остаточного, а також збільшити строк притягнення до дисциплінарної відповідальності.

 

2. Вища рада правосуддя відповідно до пункту 15 частини першої статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» надає обов’язкові до розгляду консультативні висновки щодо законопроектів з питань утворення, реорганізації чи ліквідації судів, судоустрою і статусу суддів.

Вища рада правосуддя, розглянувши запропоновані  законопроектом № 2469 зміни та враховуючи позицію Національної школи суддів України щодо нього, дійшла висновку про недоцільність його прийняття з огляду на таке.

Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Статтею 18 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що обмеження, дозволені згідно з цією Конвенцією щодо зазначених прав і свобод, не застосовуються для інших цілей ніж ті, для яких вони встановлені.

Водночас статтею 8 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 9 Основного Закону України передбачено, що чинні міжнародні договори, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Розділом II Конституції України закріплено основні права і свободи людини і громадянина, які не є вичерпними, та не допускається звуження їх змісту та обсягу.

 Крім цього, Конституцією України гарантовано судовий захист прав і свободи людини і громадянина.

Законодавством України визначено, що суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права.

Керівні принципи верховенства права вимагають існування гарантій незалежності судової системи. Це включає справжню рівновагу між повноваженнями законодавчої, виконавчої та судової влади – рівновагу, яка здатна забезпечити незалежний статус суддівства.

Незалежність судової влади є передумовою довіри до неї, авторитету судових органів і успішного відправлення правосуддя.

Однак слід зазначити, що незалежність судової влади не є прерогативою або привілеєм, наданим для задоволення власних інтересів судді, але є основоположним принципом, важливим елементом будь-якої демократичної держави, передумовою верховенства права і основною гарантією справедливого суду. Рішення, що руйнують основні гарантії незалежності судової системи, є неприйнятними, навіть якщо вони замасковані і можуть порушувати статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних прав.

Щоб захистити незалежність судової влади від неналежного тиску, потрібно з великою обережністю встановлювати межі притягнення суддів до кримінальної, цивільної й дисциплінарної відповідальності. Виконання суддею завдань щодо тлумачення закону, оцінки доказів та встановлення фактів під час розгляду справ не повинно бути підґрунтям для притягнення його до цивільної або дисциплінарної відповідальності, окрім як у випадках злочинних намірів, умисного невиконання службових обов’язків чи, можливо, грубої недбалості. Такої позиції Консультативна рада європейського суду дотримується у Висновку № 18 (2015).[1]

Таким чином, тлумачення закону, встановлення фактів та оцінювання доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості. Тільки умисне невиконання та неправомірні дії або, можливо, повторна серйозна або груба недбалість мають бути приводом для дисциплінарного стягнення і штрафів, кримінальної або цивільної відповідальності.

Статтею 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України. Вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється. Цією статтею передбачено чіткі підстави для звільнення судді, перелік яких є вичерпним.

Закони України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про Вищу раду правосуддя» визначають підстави та процедуру притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності та є достатніми для розгляду питань щодо справедливої та пропорційної їхній провині дисциплінарної відповідальності.

Венеційська комісія вважає, що відповідальність суддів є допустимою лише за умови свідомого (умисного або з огляду на грубу недбалість) вчинення відповідного проступку. Тому відповідальність суддів, спричинена негативним рішенням Європейського суду з прав людини, повинна ґрунтуватися виключно на висновку національного суду про наявність умислу або грубої недбалості в діях судді. Рішення Європейського суду з прав людини не може використовуватися як єдина підстава для відповідальності суддів[2].

Тобто передбачається необхідність дослідження обставин вчиненого порушення.

У запропонованому законопроекті № 2469 визнане рішенням Європейського суду з прав людини порушення статті 18 Конвенції є безумовною підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, що не відповідає міжнародним стандартам у відповідній сфері.

При цьому відповідно до частини третьої статті 126 Конституції України суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. Згідно зі статтею 106 Закону «Про судоустрій і статус суддів» скасування або зміна судового рішення не має наслідком дисциплінарну відповідальність судді, крім випадків, коли скасоване або змінене рішення ухвалено внаслідок умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов’язків.

 

3. Щодо збільшення строків притягнення до дисциплінарної відповідальності, запропонованих суб’єктом законодавчої ініціативи, наголошуємо, що така позиція становить серйозну загрозу принципу юридичної визначеності та незалежності суддів, що гарантований Конституцією України.

 За загальними нормами законодавства встановлення строків притягнення до дисциплінарної відповідальності працівника має на меті забезпечити невідкладне з’ясування підстав і обставин здійснення дисциплінарного проступку. Обмеження строку застосування дисциплінарного стягнення пов’язано з необхідністю уникнення ситуації правової невизначеності для працівника та впливу на нього під час виконання його обов’язків.

Водночас держава з метою охорони незалежності і недоторканості суддів встановлює на законодавчому рівні спеціальні гарантії, які стосуються не тільки особливого порядку призначення, обрання і звільнення суддів, але й притягнення їх до відповідальності. Адже встановлення тривалих строків для притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності створює передумови для впливу на суддів.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Олександр Волков проти України» встановив, що строки давності слугують кільком важливим цілям, а саме: забезпеченню юридичної визначеності та остаточності, захисту потенційних відповідачів від не заявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти та запобігати будь-якій несправедливості, яка могла б виникнути, якби від судів вимагалося виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому, на підставі доказів, які через сплив часу стали ненадійними та неповними.

Суд не вважає за належне вказувати на те, наскільки тривалим повинен бути строк давності, він вважає, що такий підхід, коли строк притягнення до дисциплінарної відповідальності у дисциплінарних справах, які стосуються суддів, є невизначеним, становить серйозну загрозу принципові юридичної визначеності.

З метою усунення системних проблем функціонування судової влади в Україні та притягнення суддів до відповідальності, на які, зокрема, звернув увагу Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Олександр Волков проти України», були внесені зміни до законодавства щодо трирічного строку застосовування до судді дисциплінарного стягнення, які були схвалені міжнародними експертами.

Європейська комісія за демократію через право (Венеційська комісія) у своєму висновку щодо змін до правових рамок, які регулюють діяльність верховного суду і органів суддівського врядування, прийнятого на 121-му пленарному засіданні (м. Венеція, 6–7 грудня 2019 року), наголосила, що часті зміни правил стосовно судових установ і призначень можуть призвести до різноманітних тлумачень, в тому числі навіть до приписування недобросовісних намірів, яким можуть слугувати ці зміни.

Відповідно до загальних вимог нормотворчої техніки проекти законів та нормативно-правових актів мають раціонально, адекватно врегульовувати суспільні відносини; правові норми, які вони містять, повинні бути стислими, чіткими і недвозначними та узгоджуватися з нормами інших законодавчих актів.   Законопроект № 2469 не відповідає вимогам нормотворчої техніки, оскільки запропоновані зміни мають на меті врегулювання суспільних відносин, які достатньо та адекватно врегульовані чинним законодавством про статус суддів та не потребують вдосконалення.

З огляду на викладене Вища рада правосуддя не підтримує законопроект № 2469 та вважає його прийняття недоцільним.

 

 

 

[1] Висновок КРЄС № 18 (2015), пункт 37 «Позиція судової влади та її відносини з іншими гілками державної влади в умовах сучасної демократії».

[2] Висновок Венеційської комісії amicus curiae brief для Конституційного Суду Республіки Молдова про право регресу держави до суддів від 13 червня 2016 року № СDL-AD(2016)015, пункт 77 (а), (в).