Вища рада правосуддя, розглянувши скаргу судді Галицького районного суду міста Львова Радченка Віталія Євгеновича на рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 7 грудня 2017 року № 3942/1дп/15-17 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності,
встановила:
рішенням Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя (далі – Дисциплінарна палата) від 7 грудня 2017 року № 3942/1дп/15-17 суддю Галицького районного суду міста Львова Радченка В.Є. притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до нього дисциплінарне стягнення у виді суворої догани з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців. Дисциплінарна палата дійшла висновку, що в діях судді Галицького районного суду міста Львова Радченка В.Є. мають місце порушення норм процесуального права, які свідчать про вчинення ним дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме незазначення в судовому рішенні мотивів його ухвалення (підпункт «б»).
Рішенням Вищої ради правосуддя від 15 березня 2018 року № 795/0/15-18 залишено без змін рішення Дисциплінарної палати від 7 грудня 2017 року № 3942/1дп/15-17 про притягнення судді Галицького районного суду міста Львова Радченка В.Є. до дисциплінарної відповідальності.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 14 червня 2018 року у справі № 11-386сап18 задоволено скаргу Радченка В.Є. Скасовано рішення Вищої ради правосуддя від 15 березня 2018 року № 795/0/15-18 «Про залишення без змін рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 7 грудня 2017 року про притягнення судді Галицького районного суду м. Львова Радченка В.Є. до дисциплінарної відповідальності».
Скасовуючи рішення Вищої ради правосуддя від 15 березня 2018 року № 795/0/15-18, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що підстави та мотиви дисциплінарної відповідальності судді Радченка В.Є., зазначені в оскаржуваному рішенні, не підтвердилися, що є підставою для скасування такого рішення згідно із пунктом 4 частини першої статті 52 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».
Згідно із частиною третьою статті 52 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» у разі скасування судом рішення Вищої ради правосуддя, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, Вища рада правосуддя розглядає відповідну дисциплінарну справу повторно. Повторний розгляд справи здійснюється Вищою радою правосуддя у пленарному складі у порядку, визначеному статтею 49 цього Закону.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу матеріалу (вх. 5810/0/8-18) між членами Вищої ради правосуддя від 11 липня 2018 року доповідачем щодо скарги судді Галицького районного суду міста Львова Радченка В.Є. на рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 7 грудня 2017 року № 3942/1дп/15-17 визначено члена Вищої ради правосуддя Беляневича В.Е.
Частиною першою статті 52 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» передбачено, що рішення Вищої ради правосуддя, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:
1) склад Вищої ради правосуддя, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;
2) рішення не підписано будь-ким із складу членів Вищої ради правосуддя, які брали участь у його ухваленні;
3) суддя не був належним чином повідомлений про засідання Вищої ради правосуддя – якщо було ухвалено будь-яке з рішень, визначених пунктами 2–5 частини десятої статті 51 цього Закону;
4) рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких Вища рада правосуддя дійшла відповідних висновків.
Вказаною нормою встановлено вичерпний перелік підстав, за яких Верховний Суд може скасувати рішення Вищої ради правосуддя, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 червня 2018 року дійшла висновку, що немає підстав, визначених пунктами 1–3 частини першої статті 52 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», для скасування рішення від 7 грудня 2017 року № 3942/1дп/15-17.
Підставою скасування рішення Вищої ради правосуддя став висновок Великої Палати Верховного Суду про те, що при постановленні ухвали від 25 травня 2017 року про надання дозволу на проведення обшуку робочого кабінету голови окружного адміністративного суду міста Києва Вовка В.П. слідчим суддею Радченком В.Є. було дотримано вимоги статті 235 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України), а тому ці обставини не можуть бути підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності.
Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що в ухвалі слідчого судді Радченка В.Є. від 25 травня 2017 року про надання дозволу на проведення обшуку зазначені мотиви, мета його проведення, визначені за родовими ознаками предмети, що підлягають відшуканню, та місце проведення обшуку. Проте оцінка допустимості та належності такого мотивування до компетенції Вищої ради правосуддя та її дисциплінарних органів не належить.
При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила про необхідність дослідження наявності в оскаржуваному рішенні Вищої ради правосуддя обґрунтованих посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких Вища рада правосуддя дійшла відповідних висновків.
Отже, у такий спосіб Велика Палата Верховного Суду здійснила повний судовий контроль дисциплінарного провадження у справі за позовом Радченка В.Є.
Враховуючи наведене, Вища рада правосуддя розглядає скаргу судді Галицького районного суду міста Львова Радченка В.Є. в межах повноважень, передбачених чинним законодавством, та з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду.
Суддю Радченка В.Є., в.о. голови окружного адміністративного суду міста Києва повідомлено про дату, час і місце розгляду скарги. Зазначену інформацію оприлюднено на офіційному веб-сайті Вищої ради правосуддя.
До Вищої ради правосуддя 30 жовтня 2018 року надійшла заява судді Радченка В.Є. про розгляд його скарги за відсутності судді та адвоката Бенцарука Р.А.
Вища рада правосуддя, вивчивши скаргу та матеріали дисциплінарного провадження, заслухавши доповідача – члена Вищої ради правосуддя Беляневича В.Е., дійшла такого висновку.
Предметом розгляду Дисциплінарної палати стала дисциплінарна справа стосовно судді Галицького районного суду міста Львова Радченка В.Є. за дисциплінарною скаргою в.о. голови окружного адміністративного суду міста Києва Келеберди В.І. Заява стосувалася перевірки дій судді Радченка В.Є. під час розгляду клопотання заступника Генерального прокурора – керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Холодницького Н.І. про надання дозволу на проведення обшуку робочого кабінету голови окружного адміністративного суду міста Києва Вовка П.В. у кримінальному провадженні № _____________ від __________ 2016 року (справа № 461/3636/17).
Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила у діях судді Радченка В.Є. порушення, які полягали у такому.
25 травня 2017 року до Галицького районного суду міста Львова надійшло клопотання заступника Генерального прокурора – керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Холодницького Н.І. про надання дозволу на проведення обшуку у кримінальному провадженні № _______ від ________ 2016 року.
Клопотання мотивовано тим, що суддею окружного адміністративного суду міста Києва Вовком П.В. у деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015–2016 роки зазначено неправдиві відомості про нерухоме та рухоме майно, яке перебуває в його користуванні та у власності його колишньої дружини. Вказані дії судді Вовка П.В., на думку прокурора, можуть містити ознаки злочину, передбаченого статтею 366-1 Кримінального кодексу України (далі – КК України) (декларування недостовірної інформації), у частині незазначення в деклараціях за 2015–2016 роки відомостей про активи та користування суддею Вовком П.В. житловим будинком, земельною ділянкою і транспортним засобом (у 2016 році).
Крім того, у клопотанні міститься інформація про те, що суддя Вовк П.В. та його колишня дружина не мають достатніх офіційних доходів для набуття таких активів (земельної ділянки, житлового будинку та готівки) і ведення певного способу життя, що може вказувати на ознаки вчинення злочину, передбаченого частиною другою статті 368-2 КК України (незаконне збагачення), у частині набуття активів суддею Вовком П.В., який є особою, уповноваженою на виконання функцій держави, та передачі ним цих активів колишній дружині з метою маскування незаконного походження майна, а також у частині наявності у судді Вовка П.В. великої кількості готівкових коштів, неспівмірних із його заробітною платою.
Також у клопотанні зазначено, що під час досудового розслідування кримінального провадження встановлено достатні підстави вважати, що суддя Вовк П.В. зберігає у робочому кабінеті матеріальні цінності та документи. Також в його робочому кабінеті можуть знаходитись чернетки, які останній використовував при заповненні декларацій за 2015–2016 роки, та відповідні електронні носії інформації. Як вказано у клопотанні, відшукувані речові докази та документи за вказаною адресою можуть допомогти з’ясуванню обставин, які підлягають доказуванню у цьому кримінальному провадженні, а саме події (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину), встановленню правопорушників, їх винуватості у вчиненні злочину, мотиву та мети вчинення кримінального правопорушення.
У зв’язку із цим прокурор просив суд надати дозвіл 16 детективам різних підрозділів Національного антикорупційного бюро України (далі – НАБУ) на проведення обшуку (із правом доручення його проведення оперативним підрозділам) робочого кабінету голови окружного адміністративного суду міста Києва Вовка П.В. в окружному адміністративному суді міста Києва за адресою: м. Київ, вул. Болбочана Петра, 8, корпус 1, який перебуває у фактичному володінні цього суду, з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, а саме задля відшукання та вилучення щоденників, документів, чорнових записів, фотографій, відеозаписів, мобільних терміналів систем зв’язку, комп’ютерної техніки, електронних носіїв інформації, у яких містяться відомості про вчинений злочин, грошових коштів, майна, інших матеріальних цінностей, а також інших предметів, речей і документів, які мають значення для вказаного кримінального провадження, зберегли на собі сліди або містять інші відомості, та які можуть бути використані як доказ фактів та обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Автоматизованою системою документообігу суду вказане клопотання 25 травня 2017 року розподілено судді Радченку В.Є.
Того самого дня ухвалою слідчого судді Галицького районного суду міста Львова Радченка В.Є. клопотання задоволено частково. Надано дозвіл усім зазначеним у клопотанні детективам на проведення обшуку робочого кабінету голови окружного адміністративного суду міста Києва Вовка П.В. в окружному адміністративному суді міста Києва за вказаною адресою із правом доручення його проведення оперативним підрозділам з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, а саме задля відшукання та вилучення щоденників, документів, чорнових записів, фотографій, відеозаписів, мобільних терміналів систем зв’язку, комп’ютерної техніки, електронних носіїв інформації, у яких містяться відомості про вчинений злочин. Строк дії ухвали встановлено до 25 червня 2017 року.
Оцінюючи дії слідчого судді Радченка В.Є. як такі, що містять ознаки дисциплінарного проступку, Дисциплінарна палата зазначила:
слідчим суддею Радченком В.Є. не перевірено та не з’ясовано правомірності здійснення досудового розслідування у місті Львові, оскільки місце здійснення досудового розслідування та територіальна юрисдикція органу досудового розслідування різні, а передбачених КПК України підстав для зміни місця досудового розслідування в ухвалі слідчого судді не зазначено;
ухвала про надання дозволу на проведення обшуку не містить мотивів із посиланням на конкретні матеріали кримінального провадження та надані прокурором докази, з яких слідчий суддя вважав доведеними обставини, передбачені частиною п’ятою статті 234 КПК України, у тому числі й ті, які давали б достатні підстави вважати, що відшукувані речі, документи знаходяться саме у робочому кабінеті судді Вовка П.В., розміщеному у приміщенні окружного адміністративного суду міста Києва;
слідчим суддею Радченком В.Є. не наведено чіткого переліку речей або документів, інших відомостей, які давали б змогу ідентифікувати предмет майбутнього обшуку, які саме речі, предмети, документи, знаряддя чи інше майно мають намір відшукати слідчі, що є істотним порушенням прав особи у кримінальному провадженні, оскільки може мати наслідком непропорційність дій осіб, яким надано дозвіл на проведення обшуку;
слідчим суддею Радченком В.Є. не було перевірено, чи є проведення обшуку у службовому приміщенні суду співмірним процесуальним заходом щодо фактичного стану розслідування кримінального провадження;
в ухвалі слідчого судді Радченка В.Є. не наведено мотивів, з яких суддя виходив, встановлюючи максимальний строк дії ухвали про обшук, а також не зазначено, які доводи клопотання і матеріали кримінального провадження підтверджували необхідність встановлення такого строку.
У поданій скарзі суддя Радченко В.Є. зазначає, що рішення Дисциплінарної палати від 7 грудня 2017 року № 3942/1дп/15-17 є незаконним та таким, що не відповідає дійсним обставинам справи, побудоване на припущеннях, прийняте з порушенням норм чинного законодавства, міжнародної практики. При цьому стверджує, що постановлена ним ухвала про надання дозволу на проведення обшуку є законною та обґрунтованою, прийнята із дотриманням норм КПК України, зокрема статей 234, 235 цього Кодексу.
На підтвердження своєї позиції щодо необґрунтованості оскаржуваного рішення суддя Радченко В.Є. вказує на помилковість висновків Дисциплінарної палати, а саме:
Дисциплінарна палата дійшла помилкового висновку про те, що ухвала від 25 травня 2017 року не відповідає загальним вимогам до судових рішень, не містить належного обґрунтування із наведенням мотивів і посиланням на конкретні матеріали кримінального провадження та надані прокурором докази, з яких слідчий суддя вважав доведеними обставини, передбачені частиною п’ятою статті 234 КПК України, у тому числі ті, які давали достатні підстави вважати, що відшукувані речі, документи знаходяться саме у робочому кабінеті судді Вовка П.В., розміщеному в приміщенні окружного адміністративного суду міста Києва;
на думку судді Радченка В.Є., вказана ухвала відповідає загальним вимогам до судових рішень, встановленим статтею 370 КПК України, постановлена компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог процесуального закону, а також на підставі об’єктивно з’ясованих слідчим суддею обставин, на підтвердження яких стороною обвинувачення надано докази, що були предметом дослідження під час розгляду клопотання та оцінені слідчим суддею відповідно до статті 94 КПК України. В ухвалі наведено належні і достатні мотиви та підстави її постановлення. Ухвала слідчого судді про надання дозволу на обшук є специфічним судовим рішенням, тому в ній не може бути зазначено все, що передбачено вимогами статті 372 КПК України для ухвали суду. Через те, що клопотання про надання дозволу на обшук розглядається під час досудового розслідування, на «ранній» його стадії, без участі сторони захисту, слідчий суддя не може в ухвалі посилатися на докази, які було ним досліджено та оцінено під час розгляду клопотання, адже відповідно до вимог частини першої статті 222 КПК України відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають це можливим;
суддя Радченко В.Є. зазначає, що ухвала є вмотивованою, оскільки в ній зазначені обставини кримінального провадження щодо наявності в діях судді Вовка П.В. ознак вчинення кримінальних правопорушень, передбачених статтями 366-1 (декларування недостовірної інформації) та 368-2 КК України (незаконне збагачення); містить доводи прокурора та детектива НАБУ з проханням надати дозвіл на обшук з метою виявлення і вилучення речей, що мають значення для кримінального провадження; норми статті 234 КПК України щодо мети проведення обшуку (в тому числі виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення), відомості про житло чи інше володіння особи, де планується проведення обшуку; про особу, якій належить житло чи інше володіння, та особу, у фактичному володінні якої воно перебуває;
висновки Дисциплінарної палати про те, що ухвала слідчого судді має містити посилання на конкретні матеріали кримінального провадження, дослідження яких дало слідчому судді підстави для надання дозволу на обшук, є її власним вільним тлумаченням норм закону, яке не відповідає змісту цих норм – статті 370 КПК України, не передбачає обов’язку суду посилатися в рішенні на конкретні матеріали справи, а лише зобов’язує з’ясувати обставини, дослідити та оцінити докази;
суддя Радченко В.Є. зазначає, що відсутність у постановленій ним ухвалі посилань на конкретні матеріали справи та на досліджені докази не означає, що він їх не вивчав, не досліджував та не враховував при прийнятті рішення, при цьому вказав, що під час розгляду клопотання про надання дозволу на обшук ним враховано всі обставини, доцільність і співмірність обшуку, правомірність досудового розслідування, територіальну юрисдикцію органу досудового розслідування, а також те, що санкціонованим обшуком буде досягнуто мети та завдань слідчої дії;
Дисциплінарна палата дійшла помилкового висновку, що в ухвалі від 27 травня 2017 року не наведено чіткого переліку речей або документів, інших відомостей, які давали б змогу ідентифікувати предмет майбутнього обшуку, які саме речі, предмети, документи, знаряддя чи інше майно мають намір відшукати слідчі;
на переконання судді Радченка В.Є., така слідча дія, як обшук передбачає доведеність слідчим наявності достатніх підстав вважати, що було вчинено кримінальне правопорушення, відшукувані речі мають значення для досудового розслідування, відомості, що містяться у цих речах і документах, можуть бути доказами, відшукувані речі знаходяться у зазначеному в клопотанні житлі чи іншому володінні. У цьому кримінальному провадженні було неможливо більш конкретно визначити мету проведення обшуку, його обсяг та предмети, що підлягали вилученню. В ухвалі про надання дозволу на проведення обшуку робочого кабінету судді Вовка П.В. зазначено визначені родовими ознаками відшукувані предмети, у яких можуть міститись відомості про вчинений злочин, при цьому відмовлено в наданні дозволу на виявлення та вилучення «інших предметів, речей документів, які мають значення для вказаного кримінального провадження, зберегли на собі сліди або містять інші відомості, та які можуть бути використані як доказ факту та обставин, що встановлюються під час кримінального провадження»;
Дисциплінарна палата дійшла помилкового висновку про необхідність обґрунтування слідчим суддею максимального строку дії ухвали, оскільки відповідно до пункту 1 частини другої статті 235 КПК України необхідним є лише зазначення строку дії ухвали, який не може перевищувати одного місяця, і жодним слідчим суддею не обґрунтовується доцільність визначення строку дії ухвали;
Дисциплінарна палата дійшла помилкового висновку про порушення прав осіб у кримінальному провадженні, оскільки не врахувала, що під час постановлення ухвали про надання дозволу на обшук законодавцем не визначені та відсутні «учасники судового процесу», а також «процесуальні права і обов’язки» осіб, в житлі чи іншому володінні яких проводиться обшук. Законодавець не передбачив права цих осіб брати участь у розгляді клопотання про обшук житла чи іншого володіння і не надав їм при цьому жодних процесуальних прав.
Також у скарзі суддя Радченко В.Є. вказав, що висновки Дисциплінарної палати щодо незазначення ним у судовому рішенні мотивів його ухвалення не відповідають нормі підпункту «б» частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», якою передбачено, що суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав умисного або внаслідок недбалості незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору, що є різними поняттями. Крім того, зазначає, що постановлена ним ухвала містить мотиви прийняття та відхилення аргументів тієї єдиної сторони (сторони обвинувачення), яка бере участь у розгляді клопотання про надання дозволу на проведення обшуку.
На думку судді Радченка В.Є., Дисциплінарна палата здійснювала розгляд дисциплінарної справи стосовно нього, виходячи за межі законодавчо закріплених повноважень, фактично переглядаючи судове рішення та оцінюючи його законність, що належить до виключної компетенції судів вищих інстанцій, а не органу, який здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів.
У доповненнях до скарги суддя Радченко В.Є. зазначає, що ним було дотримано вимоги щодо підсудності, належно перевірено та з’ясовано правомірність здійснення досудового розслідування у місті Львові з огляду на зміст положень кримінального процесуального закону та практику Верховного Суду України. На підтвердження своєї позиції суддя послався на висновок кафедри кримінально-правових дисциплін Львівського державного університету щодо роз’яснення неоднозначних питань правозастосування в частині дотримання підсудності за клопотанням НАБУ.
Дослідивши матеріали дисциплінарної справи, доводи скарги та доповнення до неї, заслухавши суддю Радченка В.Є., Вища рада правосуддя дійшла висновку, що рішення Дисциплінарної палати від 7 грудня 2017 року № 3942/1дп/15-17 підлягає зміні з огляду на таке.
Відповідно до частини другої статті 235 КПК України ухвала слідчого судді про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи повинна відповідати загальним вимогам до судових рішень, передбаченим цим Кодексом.
Згідно зі статтею 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до частини п’ятої статті 234 КПК України слідчий суддя відмовляє в задоволенні клопотання про обшук, якщо прокурор, слідчий не доведе наявність достатніх підстав вважати, що:
1) було вчинено кримінальне правопорушення;
2) відшукувані речі і документи мають значення для досудового розслідування;
3) відомості, які містяться у відшукуваних речах і документах, можуть бути доказами під час судового розгляду;
4) відшукувані речі, документи або особи знаходяться у зазначеному в клопотанні житлі чи іншому володінні особи.
Дисциплінарна палата дійшла висновку, що ухвала слідчого судді Радченка В.Є. від 25 травня 2017 року про надання дозволу на обшук робочого кабінету голови окружного адміністративного суду міста Києва Вовка В.П. не містить мотивів із посиланням на конкретні матеріали кримінального провадження та надані прокурором докази (без розкриття їх змісту), з яких слідчий суддя вважав доведеними обставини, передбачені частиною п’ятою статті 234 КПК України, у тому числі й ті, які давали б достатні підстави вважати, що відшукувані речі, документи знаходяться саме у робочому кабінеті судді Вовка П.В., розміщеному у приміщенні окружного адміністративного суду міста Києва.
Зі змісту вказаної ухвали, на думку Дисциплінарної палати, також не вбачається мотивів, з яких слідчий суддя Радченко В.Є. висловив переконання, що відшукувані речі можуть містити відомості, які можуть бути доказами під час судового розгляду, враховуючи правову кваліфікацію кримінальних правопорушень, за якими проводилося досудове розслідування.
Натомість зі змісту цієї ухвали слідчого судді Радченка В.Є. вбачається, що у клопотанні прокурор посилався лише на дані електронних декларацій судді за 2015–2016 роки, розміщених на сайті Національного агентства з питань запобігання корупції, та дані Державної фіскальної служби України, надані на запит НАБУ від 12 грудня 2016 року № 041-186/44828, що нібито свідчать про невідповідність рівня життя судді задекларованим доходам.
Вказана ухвала не містить відомостей про наявність будь-яких інших документальних доказів (без розкриття їх змісту), на яких ґрунтувалося рішення слідчого судді про надання дозволу на проведення обшуку. Таким чином, не заслуговують на увагу посилання судді Радченка В.Є. на належну вмотивованість постановленої ним ухвали.
При цьому слід зазначити, що кримінальне провадження розпочате за фактом відображення Вовком П.В. в електронних деклараціях за 2015–2016 роки недостовірних відомостей про рухоме та нерухоме майно, яке перебувало в його користуванні та належало на праві власності його колишній дружині та тестю.
Слідчий суддя Радченко В.Є., крім дозволу на проведення обшуку у робочому кабінеті судді Вовка П.В. у приміщенні окружного адміністративного суду міста Києва, цього самого дня надав дозволи на проведення обшуків у помешканнях осіб, пов’язаних із Вовком П.В., з метою відшукання речей, що мають значення для кримінального провадження.
Так, ухвалою від 25 травня 2017 року слідчим суддею Радченком В.Є. було надано дозвіл детективам різних підрозділів НАБУ на проведення обшуку автомобіля марки «Audi Q7», який належить на праві власності ОСОБА_1, автомобіля марки «Acura MDX», який належить на праві власності Вовку П.В.; домоволодіння (житлового будинку, гаража та усіх господарських, побутових, недобудованих та інших споруд), яке належить ОСОБА_2; квартири, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, а саме задля відшукання та вилучення щоденників, документів, чорнових записів, фотографій, відеозаписів, мобільних терміналів систем зв’язку, комп’ютерної техніки, електронних носіїв інформації, які містять відомості про вчинений злочин.
Дисциплінарна палата дійшла висновку, що за наявності такого значного обсягу слідчих (розшукових) дій, на які слідчим суддею Радченком В.Є. було надано дозвіл у цьому кримінальному провадженні, з урахуванням предмету досудового розслідування, ухвала про надання дозволу на обшук робочого кабінету голови окружного адміністративного суду міста Києва Вовка П.В. відповідно до вимог статті 370 КПК України підлягала належному обґрунтуванню із наведенням мотивів, з яких суддя вважав доведеними обставини, передбачені частиною п’ятою статті 234 КПК України, враховуючи, що прийняття такого рішення про обшук у службовому кабінеті голови суду без достатніх на те підстав може підірвати авторитет правосуддя.
Вмотивованість – це вимога до суду наводити письмово у рішенні судження, пояснення про наявність чи відсутність фактів, які є основою висновку суду. Це також пояснення суду, чому він виніс саме таке рішення, погодився з одними та відкинув інші доводи.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Право особи на справедливий судовий розгляд забезпечується і конкретизується, зокрема, через право на мотивоване судове рішення, що також знайшло пояснення в прецедентах Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ).
У рішенні у справі «Олександр Волков проти України» (п.143) Суд констатував, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності та що сторони провадження повинні мати право очікувати застосування вищезазначених норм.
У рішенні у справі «Серявін та інші проти України» (п. 58) ЄСПЛ повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов’язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. … Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 червня 2018 року зазначила, що системний аналіз наведених норм КПК України дає підстави для висновку, що застосування до ухвал слідчого судді про надання дозволу на обшук положень, які регламентують загальні вимоги щодо судового рішення суду першої інстанції в кримінальному провадженні, можливо лише з урахуванням особливостей стадії досудового розслідування, яка є відмінною від судового розгляду.
При цьому Велика Палата Верховного Суду наголосила, що вмотивованість ухвали слідчого судді про дозвіл на проведення обшуку житла чи іншого володіння особи повинна бути в межах, які не розкривають таємницю досудового розслідування, зокрема в ній мають бути наведені аргументи, що переконали суддю у задоволенні чи відхиленні такого клопотання.
Відмовляючи у задоволенні клопотання заступника Генерального прокурора в частині надання дозволу на виявлення та вилучення грошових коштів, майна, інших матеріальних цінностей, суддя Радченко В.Є. зазначив, що з досліджених судом матеріалів клопотання не вбачається, що таке майно є носієм слідів злочину. Також на час розгляду клопотання відсутні докази ймовірності протиправності походження «грошових коштів, майна, інших матеріальних цінностей», тобто, що вони мають значення для досудового розслідування.
Проте, задовольняючи вказане клопотання в частині надання дозволу на проведення обшуку робочого кабінету голови окружного адміністративного суду міста Києва Вовка П.В., суддя Радченко В.Є. в ухвалі від 25 травня 2017 року обмежився лише дослівним відтворенням описової частини клопотання, не навівши аргументи, що переконали його у задоволенні клопотання у зазначеній частині.
Відповідно до пункту 6 частини другої статті 235 КПК України ухвала про дозвіл на обшук повинна містити відомості про речі, документи або осіб, для виявлення яких проводиться обшук.
Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про те, що ухвала про надання дозволу на обшук, постановлена слідчим суддею Радченком В.Є. 25 травня 2017 року, не відповідала вимогам процесуального закону, оскільки слідчим суддею надано дозвіл на обшук для відшукання та вилучення речей і документів, у яких містяться відомості про вчинений злочин, без зазначення відомостей, що мали міститися у відшукуваних предметах, які б могли бути доказами під час судового розгляду. При цьому в ухвалі не наведено чіткого переліку речей або документів, а також відомостей, які вони повинні містити, які б давали змогу ідентифікувати та відрізнити предмети майбутнього обшуку від тих речей та документів, що не містять ознак вчинення злочину.
Чітке визначення переліку речей, для виявлення яких надається дозвіл на обшук, має істотне значення для забезпечення гарантій прав та охоронюваних інтересів осіб при проведенні обшуку.
Так, у пункті 52 рішення ЄСПЛ у справі «Багієва проти України» (набуло статусу остаточного 28 липня 2016 року) Суд зазначає, що при встановленні обсягу запропонованого обшуку, національний суд посилався на таке формулювання, як "підроблені документи", а також "засоби та знаряддя для підроблення документів". Суд не вказав жодних деталей, навіть незважаючи на те, що міг це зробити з огляду на предмет доказування кримінального провадження, що стосувався документів, … а також стверджуваного підроблення документів. Слід також зауважити, що Суд раніше вже піддавав критиці розпливчастість та надмірну узагальненість формулювань в постановах про дозвіл на обшук, надаючи органу влади, який проводив обшук, нічим не обґрунтовану свободу розсуду при встановленні необхідного обсягу обшуку (див. рішення у справі «Смірнов проти Росії», заява № 71362/01, п. 47, від 7 червня 2007 року; згадані рішення у справах «Ілія Стефанов проти Болгарії», п. 41; «Алексанян проти Росії», заява № 46468/06, п. 216, від 22 грудня 2008 року; та рішення у справі «Колєсніченко проти Росії», заява № 19856/04, п. 33, від 9 квітня 2009 року). Подібним чином, зважаючи на узагальнені формулювання в постанові про дозвіл на обшук у цій справі, Суд не вважає, що попередній судовий дозвіл на обшук став належною гарантією проти можливого зловживання владою під час його проведення.
Вища рада правосуддя не погоджується із висновками Дисциплінарної палати про те, що слідчим суддею Радченком В.Є. у постановленій ним ухвалі не зазначено перелік майна, для відшукання якого надається дозвіл на обшук, оскільки в ухвалі від 25 травня 2017 року вказано, що дозвіл на проведення обшуку надається з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, а саме задля відшукання та вилучення щоденників, документів, чорнових записів, фотографій, відеозаписів, мобільних терміналів систем зв’язку, комп’ютерної техніки, електронних носіїв інформації, які містять відомості про вчинений злочин.
При цьому відповідно до пунктів 2–3 частини п’ятої статті 234 КПК України (у редакції, що діяла на момент постановлення ухвали суддею Радченком В.Є.) слідчий суддя відмовляє у задоволенні клопотання про обшук, якщо прокурор, слідчий не доведе наявність достатніх підстав вважати, що відшукувані речі і документи мають значення для досудового розслідування; відомості, які містяться у відшукуваних речах і документах, можуть бути доказами під час судового розгляду.
Обґрунтованим є висновок Дисциплінарної палати про те, що слідчим суддею Радченком В.Є. не було перевірено, чи є проведення обшуку робочого кабінету судді Вовка П.В. в приміщенні суду співмірним процесуальним заходом, враховуючи фактичний стан розслідування кримінального провадження. Як зазначено у дисциплінарній скарзі, з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань (9 грудня 2016 року) до моменту винесення ухвали про надання дозволу про проведення обшуку робочого кабінету голови окружного адміністративного суду міста Києва Вовка П.В. (25 травня 2017 року), тобто за 6 місяців, у судді Вовка П.В. не витребовувалося жодних документів чи відомостей, не відбирались пояснення, а також він не був допитаний слідчим.
Щодо висновку Дисциплінарної палати про необхідність обґрунтування слідчим суддею максимального строку дії ухвали про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи Вища рада правосуддя зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 235 КПК України ухвала слідчого судді про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи повинна містити відомості про строк дії ухвали, який не може перевищувати одного місяця з дня постановлення ухвали.
Зазначені положення КПК України передбачають максимальний строк дії вказаної ухвали, проте не містять вимог щодо обґрунтування слідчим суддею в ухвалі встановлення саме такого строку дії судового рішення.
Отже, визначення суддею Радченком В.Є. строку дії ухвали про надання дозволу на обшук до 25 червня 2017 року, тобто в межах статті 235 КПК України, є реалізацією дискреційного повноваження судді.
Щодо доводів скарги судді Радченка В.Є. про дотримання ним вимог підсудності під час розгляду клопотання заступника Генерального прокурора – керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Холодницького Н.І. про надання дозволу на проведення обшуку, проведення ним належної перевірки та з’ясування правомірності здійснення досудового розслідування у місті Львові Вища рада правосуддя зазначає таке.
За загальним правилом та з урахуванням положень частини шостої статті 9 КПК України клопотання про обшук розглядається слідчим суддею місцевого суду, у межах територіальної юрисдикції якого перебуває орган досудового розслідування.
Постановою керівника Головного підрозділу детективів НАБУ Калужинського А.В. про визначення слідчої групи та старшого слідчої групи від 15 травня 2017 року місцем здійснення досудового розслідування в цьому кримінальному провадженні визначено місце розташування Львівського територіального управління НАБУ – місто Львів.
З огляду на різну судову практику щодо підсудності справ цієї категорії та рекомендації, викладені у листах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 квітня 2013 року № 223-559/0/4-13, від 16 червня 2016 року № 223-1650/0/4-16, слід погодитись із доводами судді Радченка В.Є. про відсутність у його діях порушень процесуальних норм щодо підсудності вказаного клопотання.
За наявності прийнятого уповноваженою особою процесуального рішення, відповідно до якого місцем здійснення досудового розслідування в кримінальному провадженні визначено місце розташування Львівського територіального управління НАБУ – місто Львів, слідчий суддя не повинен був перевіряти зміст такого рішення на відповідність вимогам КПК України, а лише мав переконатися, що відповідно до вказаного рішення подане на вирішення суду клопотання є підсудним цьому суду.
Дисциплінарна палата дійшла висновку, що в ухвалі про надання дозволу на проведення обшуку суддя не навів мотивів та передбачених КПК України підстав для визначення керівником Головного підрозділу детективів НАБУ Калужинським А.В. міста Львова місцем здійснення досудового розслідування.
Вища рада правосуддя не погоджується з таким висновком Дисциплінарної палати, оскільки статтею 235 КПК України не передбачено таких вимог до ухвали про надання дозволу на обшук, а наслідки подання клопотання з порушенням правил територіальної підсудності визначено статтею 34 КПК України.
Доводи судді Радченка В.Є. про те, що Дисциплінарна палата вийшла за межі повноважень дисциплінарного органу, підлягають відхиленню, оскільки оскаржуване рішення не містить висновків щодо законності постановленої суддею Радченком В.Є. ухвали, а стосується оцінки його дій як слідчого судді при її постановленні та містить висновки про невиконання обов’язків слідчого судді, покладених на нього кримінальним процесуальним законом.
Враховуючи наведене, Вища рада правосуддя вважає, що висновок Дисциплінарної палати про те, що слідчим суддею Радченком В.Є. неналежно виконано покладені на нього статтею 3 КПК України повноваження щодо здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, не підтверджуются матеріалами дисциплінарної справи.
Також встановлені під час розгляду дисциплінарної справи порушення суддею Радченком В.Є. полягають у невиконанні вимог КПК України (з урахуванням правової позиції Великої палати Верховного Суду) щодо необхідності мотивування ухвали, що полягає у зазначенні в ухвалі про надання дозволу на обшук аргументів, які переконали суддю у задоволенні такого клопотання та свідчать про вчинення суддею дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме незазначення в судовому рішенні мотивів його ухвалення.
Під час обрання виду дисциплінарного стягнення Дисциплінарною палатою враховано встановлені під час перевірки обставини, а також обставини, що підлягають врахуванню відповідно до частини другої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», зокрема, позитивну характеристику судді, те, що він до дисциплінарної відповідальності не притягувався.
З огляду на наведене, враховуючи вимоги статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та встановлені Дисциплінарною палатою обставини, Вища рада правосуддя вважає, що до судді Радченка В.Є. слід застосувати дисциплінарне стягнення у виді попередження, що є пропорційним вчиненому ним дисциплінарному проступку.
Відповідно до пункту 4 частини десятої статті 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» та за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати Вища рада правосуддя має право змінити рішення Дисциплінарної палати, застосувавши інший вид дисциплінарного стягнення.
За результатами розгляду скарги судді Радченка В.Є., на підставі пункту 4 частини десятої статті 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» Вища рада правосуддя дійшла висновку про необхідність зміни рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 7 грудня 2017 року № 3942/1дп/15-17 та застосування до судді Радченка В.Є. дисциплінарного стягнення у виді попередження.
Керуючись статтею 131 Конституції України, статтею 111 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтями 51, 52 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктами 13.9–13.11 Регламенту Вищої ради правосуддя, Вища рада правосуддя
вирішила:
змінити рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 7 грудня 2017 року № 3942/1дп/15-17 про притягнення судді Галицького районного суду міста Львова Радченка Віталія Євгеновича до дисциплінарної відповідальності.
Застосувати до судді Галицького районного суду міста Львова Радченка Віталія Євгеновича дисциплінарне стягнення у виді попередження.
Рішення Вищої ради правосуддя може бути оскаржене в порядку, визначеному Законом України «Про Вищу раду правосуддя».
Голова Вищої ради правосуддя І.М. Бенедисюк
Члени Вищої ради правосуддя В.Е. Беляневич
І.А. Артеменко
А.М. Бойко
Н.О. Волковицька
В.І. Говоруха
П.М. Гречківський
Т.М. Малашенкова
І.Ю. Мамонтова
А.М. Мірошниченко
А.А. Овсієнко
М.П. Худик
Л.А. Швецова
