Акт ВРП

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Мамонтової І.Ю., членів Мірошниченка А.М., Овсієнка А.А., Худика М.П., розглянувши висновок доповідача – члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Гречківського П.М. за результатами попередньої перевірки скарги Романенка Руслана Анатолійовича на дії судді Великої Палати Верховного Суду Саприкіної Ірини Валентинівни,

встановила:

до Вищої ради правосуддя 6 серпня 2018 року за вхідним № Р-4671/0/7-18 надійшла скарга Романенка Р.А. на дії судді Великої Палати Верховного Суду Саприкіної І.В. під час здійснення правосуддя у справі № 11-386сап18 та прийнятті постанови від 14 червня 2018 року за результатами розгляду цієї справи.

У скарзі Романенко Р.А. вказав, що постановою Великої Палати Верховного Суду від 14 червня 2018 року у справі № 11-386сап18 (суддя-доповідач Саприкіна І.В.) скасовано рішення Вищої ради правосуддя від 15 березня 2018 року № 795/0/15-18, яким залишено без змін рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 7 грудня 2017 року № 3942/1дп/15-17. Автор скарги зазначив, що суддею-доповідачем Саприкіною І.В. грубо порушено норми матеріального права, зокрема положення Закону України «Про Вищу раду правосуддя» та норми процесуального права, що призвело до порушення частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), оскільки при прийнятті постанови від 14 червня 2018 року Верховний Суд вийшов за межі своїх повноважень щодо перегляду рішення Вищої ради правосуддя, які встановлені законом. За таких умов Верховний Суд не може вважатися справедливим судом, встановленим законом, у розумінні Конвенції, а його рішення не може бути законним і обґрунтованим. Автор скарги також вказав, що постанова Великої Палати Верховного Суду була прийнята всупереч статті 52 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», а також статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), що може підірвати авторитет правосуддя.

З огляду на наведені обставини Романенко Р.А. просив притягнути суддю Великої Палати Верховного Суду Саприкіну І.В. до дисциплінарної відповідальності.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справи від 6 серпня 2018 року вказану скаргу передано члену Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Гречківському П.М. для проведення попередньої перевірки.

За результатами попередньої перевірки дисциплінарної скарги доповідачем – членом Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Гречківським П.М. складено висновок від 18 жовтня 2018 року про наявність підстав для відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Великої Палати Верховного Суду Саприкіної І.В.

Розглянувши висновок доповідача – члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Гречківського П.М. та додані до нього матеріали, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про відсутність підстав для відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Великої Палати Верховного Суду Саприкіної І.В. з огляду на таке.

Рішенням Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 7 грудня 2017 року № 3942/1дп/15-17 суддю Галицького районного суду міста Львова Радченка В.Є. притягнуто до дисциплінарної відповідальності на підставі підпункту «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та застосовано до нього дисциплінарне стягнення у виді суворої догани з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців.

Мотивуючи вказане рішення, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зазначила, що суддя Радченко В.Є. під час постановления ухвали від 25 травня 2017 року про надання дозволу на проведення обшуку робочого кабінету голови окружного адміністративного суду міста Києва Вовка П.М. допустив порушення норм процесуального права, які свідчать про вчинення ним дисциплінарного проступку. У рішенні Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя зазначено, що суддя Радченко В.Є. не вказав у судовому рішенні мотивів прийняття чи відхилення аргументів сторін, а також не перевірив чи наділений він повноваженнями на розгляд переданого йому клопотання, чим порушив правила підсудності справи, а також не визначив у вказаній ухвалі перелік майна, для відшукання якого надається дозвіл на обшук.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 15 березня 2018 року № 795/0/15-18 рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 7 грудня 2017 року № 3942/1дп/15-17 залишено без змін.

Постановою Великої Палати Верховного Суду (суддя-доповідач Саприкіна І.В.) від 14 червня 2018 року у справі № 11-386сап18 задоволено скаргу судді Радченка В.Є. та скасовано рішення Вищої ради правосуддя від 15 березня 2018 року № 795/0/15-18 «Про залишення без змін рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 7 грудня 2017 року про притягнення судді Галицького районного суду міста Львова Радченка В.Є. до дисциплінарної відповідальності».

Скасовуючи рішення Вищої ради правосуддя від 15 березня 2018 року, Велика Палата Верховного Суду вважала за необхідне розглянути скаргу судді Радченка В.Є., ретельно дослідивши дотримання Вищою радою правосуддя під час прийняття спірного рішення положень пункту 4 частини першої статті 52 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», тобто наявність обґрунтованих посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких Вища рада правосуддя дійшла відповідних висновків.

У своїй скарзі суддя Радченко В.Є. посилався на ті обставини, що висновок Вищої ради правосуддя та її дисциплінарного органу стосовно незазначення в судовому рішенні мотивів його ухвалення є помилковим, оскільки при постановленні ухвали від 25 травня 2017 року про надання дозволу на проведення обшуку робочого кабінету голови Окружного адміністративного суду міста Києва ним не було допущено порушення норм процесуального права. На думку судді, це судове рішення прийнято з посиланням на діюче законодавство, на підставі об’єктивно встановлених обставин, що підтверджені доказами та іншими матеріалами, якими обґрунтовані клопотання заступника Генерального прокурора – керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Холодницького Н.І. про проведення обшуків. Суддя також зазначив, що він всебічно, повно та неупереджено оцінив докази у справі, а також дослідив обставини кримінального провадження.

У постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що в ухвалі суду від 25 травня 2018 року слідчий суддя зазначив про дослідження ним обставин кримінального провадження щодо наявності у діях Вовка П.М. ознак вчинення кримінальних правопорушень, передбачених статтею 366-1 Кримінального кодексу України (декларування недостовірної інформації) та частиною другою 2 статті 368-2 Кримінального кодексу України (незаконне збагачення). У цій ухвалі визначені доводи заступника Генерального прокурора – керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Холодницького Н.І. про мету та необхідність надання дозволу на проведення обшуку робочого кабінету голови окружного адміністративного суду міста Києва Вовка П.М. у кримінальному провадженні № НОМЕР_1 від 9 грудня 2016 року. Ухвала слідчого судді містить відомості про володіння особи, де планується проведення обшуку; особу, якій належить житло чи інше володіння; та особу, у фактичному володінні якої воно знаходиться, а в резолютивній частині згаданого судового рішення зазначена мета проведення обшуку.

При цьому нормами Кримінального процесуального кодексу України не передбачено обов’язку слідчого судді перелічувати всі обставини кримінального провадження і викладати в ухвалі про надання дозволу на обшук усі відомі і встановлені відомості.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що вмотивованість ухвали слідчого судді про дозвіл на проведення обшуку житла чи іншого володіння особи повинна бути в межах, які не розкривають таємницю досудового розслідування, зокрема в ній мають бути зазначені аргументи, що переконали суддю у задоволенні чи відхиленні такого клопотання.

На виконання такої норми суддя Радченко В.Є. зазначив, що дозвіл на проведення обшуку надається з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, а саме задля відшукання та вилучення щоденників, документів, чорнових записів, фотографій, відеозаписів, мобільних терміналів систем зв’язку, комп’ютерної техніки, електронних носіїв інформації, які містять відомості про вчинений злочин. Тобто в цій ухвалі наявні відомості про речі або документи, для виявлення яких проводиться обшук.

Велика Палата Верховного Суду вважала, що Вища рада правосуддя та Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя не втручалися в суть постановленої суддею Радченком В.Є. ухвали від 25 травня 2017 року про надання дозволу на обшук робочого кабінету голови окружного адміністративного суду міста Києва Вовка П.М., а лише констатували допущення скаржником (слідчим суддею Радченком В.Є.) порушень норм процесуального права, що було розцінено як дисциплінарний проступок.

Однак, Велика Палата Верховного Суду не погодилась з висновками, на які послалась Вища рада правосуддя, оскільки підстави дисциплінарної відповідальності судді не знайшли свого підтвердження при розгляді справи судом, що було підставою для скасування такого рішення відповідно до пункту 4 частини першої статті 52 України «Про Вищу раду правосуддя».

У письмових поясненнях, наданих на пропозицію члена Вищої ради правосуддя, суддя Саприкіна І.В. зазначила, що згідно із частиною сьомою статті 266 КАС України на рішення Вищої ради правосуддя, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може бути подана скарга до Великої Палати Верховного Суду. Така скарга розглядається за правилами касаційного провадження, встановленими цим Кодексом.

Не погоджуючись із рішенням Вищої ради правосуддя від 15 березня 2018 року, Радченко В.Є. звернувся до Великої Палати Верховного Суду зі скаргою, у якій просив зазначене рішення скасувати.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 4 травня 2018 року скаргу Радченка В.Є. призначено судді-доповідачеві Саприкіній І.В.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 12 квітня 2018 року відкрила провадження у цій справі в порядку частини сьомої статті 266 КАС України, а ухвалою судді Великої Палати Верховного Суду від 7 травня 2018 року призначила справу до розгляду в судовому засіданні на 14 червня 2018 року.

За результатами розгляду скарги Радченка В.Є. у відкритому судовому засіданні Велика Палата Верховного Суду 14 червня 2018 року прийняла постанову, якою задовольнила скаргу та скасувала рішення Вищої ради правосуддя від 15 березня 2018 року № 795/0/15-18 «Про залишення без змін рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 7 грудня 2017 року про притягнення судді Галицького районного суду міста Львова Радченка В.Є. до дисциплінарної відповідальності».

У скарзі Романенко Р.А. зазначає, що судді Великої Палати Верховного Суду нібито допустили істотне порушення норм матеріального і процесуального права. Проте, зі змісту скарги вбачається, що, на думку скаржника, саме стосовно судді-доповідача Саприкіної І.В. необхідно порушити питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Єдиною підставою для притягнення судді Саприкіної І.В. до дисциплінарної відповідальності у своїй скарзі Романенко Р.А. зазначив виключно те, що вона була суддею-доповідачем і готувала справу до судового розгляду. У дисциплінарній скарзі не наведено жодної підстави, визначеної статтею 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», для дисциплінарної відповідальності судді, оскільки всі доводи скаржника, які нібито підтверджують наявність істотних порушень норм матеріального та процесуального права, стосуються здійснення правосуддя усіма суддями Великої Палати Верховного Суду як колегіального органу під час прийняття постанови від 14 червня 2018 року.

Суддя Саприкіна І.В. наголосила, що не приймала рішення по суті справи № 11-386сап18 одноособово та не мала переваг у порівнянні з іншими суддями, які входили до складу колегії. Кожен суддя Великої Палати Верховного Суду має право голосу, і судові рішення приймаються таємно, у нарадчій кімнаті більшістю голосів суддів від складу суду.

За наслідками судового розгляду суд касаційної інстанції (колегія чи палата) приймає рішення в порядку, визначеному у параграфі 3 глави 2 розділу ІІІ КАС України, проте це не рішення судді-доповідача, а рішення, прийняте колегіальним органом, тобто належним судом у розумінні статті 31 КАС України. Враховуючи зазначене, суддя-доповідач ніяким чином не є відповідальним за рішення, прийняте колегіально.

Велика Палата Верховного Суду (а не окремо суддя-доповідач Саприкіна І.В.) розглянула скаргу Радченка В.Є., при цьому ретельно дослідила дотримання Вищою радою правосуддя під час прийняття спірного рішення положень пункту 4 частини першої статті 52 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

Суддя Саприкіна І.В. зазначила, що дисциплінарна скарга Романенка Р.А. – особи, яка не була учасником цієї справи, є необґрунтованою, а її зміст зводиться лише до незгоди із рішенням, що законодавчо виключає можливість відкриття дисциплінарної справи.

Відмовляючи у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді Великої Палати Верховного Суду, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла таких висновків.

Підстави дисциплінарної відповідальності судді визначено статтею 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя, які здійснюють дисциплінарні провадження щодо суддів, не наділені законом повноваженнями встановлювати або оцінювати обставини справи, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, а також перевіряти законність та обґрунтованість судових рішень. Дисциплінарна відповідальність суддів не повинна поширюватися на зміст їх рішень.

У Висновках № 3 (2002) та № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи зазначено, що є неприйнятною можливість притягнення судді до відповідальності за здійснення своїх обов’язків, крім випадку умисного правопорушення при здійсненні судових функцій. Консультативна рада європейських суддів наголошує, що зміст конкретних судових рішень контролюється головним чином за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.

Тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (пункт 66 Рекомендацій CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки).

З огляду на наведене незгода із судовим рішенням не тягне за собою дисциплінарної відповідальності судді, який брав участь в його ухваленні.

За результатами розгляду висновку доповідача та доданих до нього матеріалів Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що наведені у скарзі Романенка Р.А. обставини і доводи свідчать про фактичну незгоду із судовим рішенням Великої Палати Верховного Суду від 14 червня 2018 року у справі № 11-386сап18, а ознак дисциплінарного проступку, передбаченого статтею 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів, який може бути підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, в діях судді Саприкіної І.В. не встановлено.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 45 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» у відкритті дисциплінарної справи має бути відмовлено, якщо суть скарги зводиться лише до незгоди із судовим рішенням.