Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Мамонтової І.Ю., членів Гречківського П.М., Овсієнка А.А., Худика М.П., заслухавши доповідача – члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Мірошниченка А.М., розглянувши дисциплінарну справу, відкриту за скаргою Сурая Олександра, поданою в інтересах Сурай Галини Юріївни, на дії судді Ковпаківського районного суду міста Сум Зоріка Миколи Володимировича,
встановила:
Указом Президента України від 12 березня 2012 року № 193/2012 Зоріка М.В. призначено на посаду судді Артемівського районного суду міста Луганська строком на п’ять років. Указом Президента України від 14 лютого 2015 року № 81/2015 Зоріка М.В. переведено на роботу на посаді судді Ковпаківського районного суду міста Сум у межах п’ятирічного строку. Строк повноважень судді Зоріка М.В. закінчився 11 березня 2017 року.
До Вищої ради правосуддя з Вищої кваліфікаційної комісії суддів України надійшла скарга Сурая О., подана в інтересах Сурай Г.Ю., стосовно дій судді Ковпаківського районного суду міста Сум Зоріка М.В.
18 січня 2018 року вказану скаргу було зареєстровано у Вищій раді правосуддя за № 184/0/20-17.
Скаржник зазначає, що 26 серпня 2015 року суддя Ковпаківського районного суду міста Сум Зорік М.В. прийняв постанову про визнання ОСОБА_1 винною у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною першою статті 483 Митного кодексу України (далі – МК України), та про накладення на неї адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 215132 грн 78 коп з конфіскацією в дохід держави товару, що став предметом порушення митних правил, а саме автомобіля марки «Ауді А6» р.н. НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2, загальною вартістю 215132 грн 48 коп. На думку скаржника, вказана постанова є невмотивованою, суддя Зорік М.В. не зазначив форму вини ОСОБА_1, не вказав, в чому полягало приховування від митного контролю, не навів будь-яких доказів цього. Суддя Зорік М.В. порушив право ОСОБА_1 на мирне володіння своїм майном та на справедливий судовий розгляд. Крім того, суддя Зорік М.В. не звернув уваги на те, що працівники митниці, складаючи протокол за вчинення дій ОСОБА_1, які відповідали диспозиції частини першої статті 483 МК України у редакції, яка втратила чинність.
У зв’язку з наведеними обставинами скаржник просить притягнути суддю Ковпаківського районного суду міста Сум Зоріка М.В. до дисциплінарної відповідальності.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу матеріалу між членами Вищої ради правосуддя від 19 січня 2018 року вказану скаргу було передано члену Вищої ради правосуддя Мірошниченку А.М. для проведення перевірки.
Ухвалою Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 14 лютого 2018 року № 477/3дп/15-18 відкрито дисциплінарну справу стосовно судді Ковпаківського районного суду міста Сум Зоріка М.В.
Суддя Ковпаківського районного суду міста Сум Зорік М.В. про засідання Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя був повідомлений своєчасно та належним чином шляхом направлення йому повідомлення на адресу суду та розміщення відповідної інформації на офіційному веб-сайті Вищої ради правосуддя.
Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, заслухавши доповідача – члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Мірошниченка А.М., суддю Зоріка М.В., дослідивши матеріали дисциплінарної справи і письмові пояснення судді, дійшла висновку про наявність підстав для притягнення судді Ковпаківського районного суду міста Сум Зоріка М.В. до дисциплінарної відповідальності з огляду на таке.
Постановою Ковпаківського районного суду міста Сум від 26 серпня 2015 року (суддя Зорік М.В.) ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною першою статті 483 МК України та накладено на неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 215132 грн 78 коп. з конфіскацією в дохід держави товару, що став предметом порушення митних правил, а саме: автомобіля марки «Ауді А6» р.н. НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2, загальною вартістю 215132 грн 48 коп. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Сумської митниці понесені митним органом витрати в розмірі 9236 грн 08 коп. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 36 грн 54 коп.
Судом першої інстанції встановлено, що 18 липня 2015 року о 19 год. 23 хв. в зону митного контролю поста «Бачівськ» Сумської митниці ДФС в напрямку «виїзд» з митної території України заїхав легковий автомобіль марки «АУДІ А6» р.н. НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2, під керуванням громадянки Російської Федерації ОСОБА_1. Як підставу для переміщення вказаного транспортного засобу через митний кордон України ОСОБА_1 подала митному органу свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_3 від 17 грудня 2012 року, зареєстрованого на підприємство «Ivolink», та доручення російською мовою від 10 червня 2014 року № б/н. Перевіркою зазначених документів було встановлено, що за даними Державного реєстру Литовської Республіки, цей транспортний засіб знято з обліку.
Приймаючи постанову від 26 серпня 2015 року, суд першої інстанції виходив із того, що громадянка РФ ОСОБА_1 вчинила дії, спрямовані на переміщення автомобіля марки «АУДІ А6» р.н. НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2, через митний кордон України з приховуванням від митного контролю, шляхом подання митному органу як підстави для переміщення автомобіля документів, які містять неправдиві дані. Вина ОСОБА_1, на думку суду, повністю підтверджується матеріалами справи, а саме: протоколом про порушення митних правил № 0458/80500/15 від 18 липня 2015 року, протоколом опитування у справі про порушення митних правил № 0458/80500/15 від 18 липня 2015 року, копією свідоцтва про реєстрацію, копією довіреності, актом огляду транспортного засобу, висновком № 142005901-2020 від 23 липня 2015 року, витягом з реєстру.
Постановою апеляційного суду Сумської області від 9 жовтня 2015 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 залишено без задоволення, а постанову судді Ковпаківського районного суду міста Сум від 26 серпня 2015 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 483 МК України – без змін.
Апеляційний суд у своїй постанові зазначив, що «суд першої інстанції з дотриманням вимог статті 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП), повно і всебічно дослідив матеріали справи та зібрані докази, вірно дійшов висновку про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 483 МК України, та обґрунтував свої висновки».
Також апеляційний суд виходив із того, що з матеріалів провадження вбачається, що під час перевірки наданих ОСОБА_1 документів було встановлено, що згідно з відомостями в Державному реєстрі Литовської Республіки www.eregitra.lt вказаний транспортний засіб знято з обліку. Вина ОСОБА_1 повністю підтверджується протоколом про порушення митних правил № 0458/80500/15 від 18 липня 2015 року, протоколом опитування у справі про порушення митних правил № 0458/80500/15 від 18 липня 2015 року, копією свідоцтва про реєстрацію та копією довіреності, а тому доводи ОСОБА_1 та її представника в апеляційних скаргах щодо скасування постанови у зв’язку з відсутністю в її діях складу правопорушення не заслуговують на увагу. Крім того, ні ОСОБА_1, ні її представником ОСОБА_2 не надано суду апеляційної інстанції жодного належного та допустимого доказу на підтвердження відсутності в діях ОСОБА_1 складу правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною першою статті 483 МК України, будь-яких клопотань про приєднання, витребування або дослідження нових доказів у справі від осіб, які подали апеляційні скарги, не надходило.
Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_1 не могла знати про зміни в законодавстві іноземної країни, оскільки користувалась автомобілем за межами Литви і жодних попереджень про такі зміни вона не отримувала ні з офіційних джерел, ні від власника автомобіля. Ці доводи були відкинуті з посиланням на те, що частиною першою статті 380 МК України передбачено, що тимчасове ввезення громадянами-нерезидентами на митну територію України транспортних засобів особистого користування дозволяється на строк до одного року. При цьому обов’язковою умовою допуску зазначених транспортних засобів до тимчасового ввезення на митну територію України є реєстрація цих транспортних засобів в уповноважених органах іноземних держав, що підтверджується відповідним документом. Також апеляційний суд зазначив, що особа, яка керує транспортним засобом, окрім прав, наділяється ще й обов’язками, зокрема вона повинна мати при собі, крім іншого, реєстраційний документ на транспортний засіб, яким вона керує. ОСОБА_1 керувала автомобілем на підставі довіреності, тобто отримала автомобіль лише в користування, автомобіль їй у власність не переходив, а отже, маючи намір перетнути державний кордон України, ОСОБА_1 повинна була перевірити достовірність наявних у неї документів на транспортний засіб та впевнитися в їх законності.
У своїх письмових поясненнях суддя Зорік М.В. зазначив, що скарга є необґрунтованою, справу стосовно ОСОБА_1 він розглянув із дотриманням вимог закону. Вважає, що подана скарга за своєю суттю свідчить про незгоду із судовим рішенням – постановою Ковпаківського районного суду міста Сум від 26 серпня 2015 року у справі № 592/8043/15-п. Заявник скористався своїм правом на апеляційне оскарження цієї постанови.
Суддя Зорік М.В. вказував, що, на його думку, звернення заявника зі скаргою до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України саме 16 жовтня 2015 року, тобто після прийняття апеляційним судом Сумської області ухвали від 9 жовтня 2015 року, якою заявнику відмовлено у задоволенні апеляційної скарги і яка оскарженню не підлягає, є намаганням заявника ОСОБА_2 помститися суду за те, що він не отримав бажаного судового рішення у цій справі.
Також суддя Зорік М.В. зазначив, що під час розгляду вказаної вище справи та здійснення правосуддя ним не було вчинено дисциплінарного проступку, не було допущено порушень норм процесуального права або законних прав та інтересів ОСОБА_2 чи неналежного ставлення до службових обов’язків, не було обмежено право на справедливий суд.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об’єктивне з’ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Аналогічні вимоги закріплені у частині першій статті 486 МК України.
Відповідно до статті 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (стаття 252 КУпАП).
Обставини, що підлягають з’ясуванню при розгляді справи про адміністративне правопорушення, визначені в статті 280 КУпАП. Зокрема, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов’язаний з’ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з’ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Вказане також кореспондує вимогам статті 489 МК України.
Гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод включають зобов’язання суддів надавати достатні підстави для винесення рішень (пункт 53 рішення у справі H. v. Belgium («Н. проти Бельгії»)). Достатні підстави демонструють сторонам, що їхня справа була ретельно розглянута.
Хоча національний суд користується певним правом розсуду, обираючи аргументи і приймаючи докази, він зобов’язаний обґрунтувати свої дії підставами для винесення рішень (пункт 36 рішення у справі Suominen v. Finland («Суомінен проти Фінляндії»)).
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», §§ 29, 30).
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень і важливим аспектом права на справедливий суд. Судове рішення високої якості – це рішення, яке досягає правильного результату, наскільки це дозволяють надані судді матеріали, у справедливий, швидкий, зрозумілий та недвозначний спосіб.
Відповідно до пункту 2 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з урахуванням практики її застосування Європейським судом з прав людини передбачене ним правило про презумпцію невинуватості поширюється також на справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності з огляду, зокрема, на каральний характер відповідальності та на суворість застосованої до неї санкції (рішення у справах Lutz v. Germany, пункт 182; Schmautzer v. Austria; Malige v. France). Поширення презумпції невинуватості на відповідну категорію справ, безсумнівно, накладає особливі вимоги до вмотивованості судових рішень, які у випадку визнання особи винною повинні містити відповідні мотиви, які дозволили спростувати презумпцію невинуватості.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 набула право керувати та розпоряджатися зазначеним вище автомобілем на підставі довіреності від 10 червня 2014 року. Відповідно до вказаної довіреності автомобіль марки «АУДІ А6» р.н. НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2, належить на праві власності підприємству «Ivolink» на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_3. Довіреність видана строком на десять років та дійсна до 10 червня 2024 року.
Суд першої інстанції в постанові від 26 серпня 2015 року вказав, що ОСОБА_1 вчинила дії, спрямовані на переміщення автомобіля через митний кордон України з приховуванням від митного контролю, шляхом подання митному органу як підстави переміщення автомобіля документів, які містять неправдиві дані. З тексту постанови не вбачається, які саме дії, спрямовані на переміщення товарів через митний кордон України з приховуванням від митного контролю, вчинила ОСОБА_1 і чим вчинення таких дій підтверджується.
У тексті постанови від 26 серпня 2015 року суддя Зорік М.В. обмежився лише фактичним викладом обставин справи щодо дати та часу переміщення автомобіля через кордон, а також особи, яка ним керувала, зазначив про відомості з Державного реєстру Литовської Республіки щодо вказаного транспортного засобу. На підтвердження вини ОСОБА_1 посилався на матеріали справи.
Також ОСОБА_1 було заявлено клопотання про закриття провадження у справі відповідно до вимог частини першої статті 247 КУпАП з огляду на те, що працівники митниці, складаючи протокол стосовно ОСОБА_1, послалися на МК України у нечинній редакції (від 13 березня 2012 року).
Так, частиною першою статті 483 МК України у вказаній редакції переміщення або дії, спрямовані на переміщення товарів через митний кордон України з приховуванням від митного контролю (як дії, що тягнуть відповідальність), визначено як переміщення «з використанням спеціально виготовлених сховищ (тайників) та інших засобів або способів, що утруднюють виявлення таких товарів, або шляхом надання одним товарам вигляду інших, або з поданням митному органу як підстави для переміщення товарів підроблених документів чи документів, одержаних незаконним шляхом, або таких, що містять неправдиві дані…».
Законом України від 7 червня 2012 року «Про внесення змін до Податкового та Митного кодексів України щодо узгодження їх окремих норм» було внесено відповідні зміни, зокрема і до абзацу першого частини першої статті 483 МК України.
Станом на час складання протоколу стосовно ОСОБА_1 частиною першою статті 483 МК України склад відповідного правопорушення було визначено як «переміщення або дії, спрямовані на переміщення товарів через митний кордон України з приховуванням від митного контролю, тобто з використанням спеціально виготовлених сховищ (тайників) та інших засобів або способів, що утруднюють виявлення таких товарів, або шляхом надання одним товарам вигляду інших, або з поданням органу доходів і зборів як підстави для переміщення товарів підроблених документів чи документів, одержаних незаконним шляхом, або таких, що містять неправдиві відомості щодо найменування товарів, їх ваги (з урахуванням допустимих втрат за належних умов зберігання і транспортування) або кількості, країни походження, відправника та/або одержувача, кількості вантажних місць, їх маркування та номерів, неправдиві відомості, необхідні для визначення коду товару згідно з УКТ ЗЕД та його митної вартості …».
На думку ОСОБА_1, діяння, які ставилися їй в вину, не були правопорушенням, передбаченим частиною першою статті 483 МК України (в редакції, чинній на час складання протоколу), оскільки викладена у протоколі суть вчиненого діяння не збігається з юридичним складом правопорушення, викладеного у частині першій статті 483 чинного на той час МК України.
Проте, як вбачається зі змісту постанови від 26 серпня 2015 року, суддя Зорік М.В. не надав жодної відповіді на вказаний аргумент та обмежився лише загальною фразою, якою констатував, що представник ОСОБА_1 – ОСОБА_2 заперечував проти притягнення її до адміністративної відповідальності, надав суду клопотання про закриття провадження у справі, тобто не забезпечив належне вивчення та оцінку доказів і аргументів, представлених сторонами.
При цьому позиція, покладена в основу заявленого ОСОБА_1 клопотання, не є вочевидь необґрунтованою і, поза сумнівом, є «істотним аспектом доводів сторони» в розумінні практики Європейського суду з прав людини. Останній у своїх рішеннях неодноразово вказував, що, хоча право на вмотивованість судового рішення не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», §§ 29, 30).
З огляду на наведене Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що суддя Зорік М.В., визнавши ОСОБА_1 винною у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 483 МК України, не навів у постанові суду від 26 серпня 2015 року належних мотивів її прийняття, зокрема мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору.
Невмотивованість судового рішення, особливо з огляду на характер вказаної вище справи, свідчить про недотримання суддею Зоріком М.В. приписів статей 245, 280 КУпАП, а також 486, 489 МК України щодо загальних засад судочинства у справах про адміністративні правопорушення та обставин, що підлягають з’ясуванню при розгляді справи про адміністративне правопорушення, а також про формальний характер судового розгляду, що не забезпечив об’єктивного вирішення справи та прийняття справедливого рішення.
У своїх поясненнях суддя Зорік М.В. визнав недостатню вмотивованість ухваленої ним постанові у справі про адміністративне правопорушення, також не заперечував серйозності справи, що ним розглядалася, з огляду на характер санкції, що могла бути застосована до особи, яка притягалася до дисциплінарної відповідальності. Водночас суддя послався на недостатність досвіду розгляду відповідної категорії справ, а також на значне навантаження.
Враховуючи порушення суддею Зоріком М.В. очевидних і зрозумілих за змістом вимог процесуального закону, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що вчинені порушення не носять характер простої суддівської помилки, а мають ознаки недбалого ставлення до своїх службових обов’язків.
Відомості, викладені в дисциплінарній скарзі, стосуються поведінки судді, яка мала місце під час дії Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд».
Керуючись конституційним принципом дії законів у часі, враховуючи, що Закон України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» не передбачає випадків пом’якшення або скасування відповідальності за вчинений суддею Зоріком М.В. дисциплінарний проступок, дисциплінарний орган застосовує підстави для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, передбачені статтею 92 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд».
Враховуючи викладене вище, Третя Дисциплінарна палата дійшла висновку, що суддя Зорік М.В. вчинив дисциплінарний проступок, передбачений підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 92 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» та підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (умисне або внаслідок недбалості незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору). При цьому за встановлених обставин Третя Дисциплінарна палата вважає, що проступок допущено суддею внаслідок очевидної недбалості.
Згідно з частиною другою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частиною п’ятою статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності. Частиною шостою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що за наявності непогашених дисциплінарних стягнень до судді має бути застосовано більш суворе дисциплінарне стягнення.
Відповідно до характеристики від 24 січня 2018 року за підписом голови Ковпаківського районного суду міста Сум Чернобая О.І. загальний стаж роботи Зоріка М.В. на посаді судді становить 5 років 9 місяців. За час роботи в суді Зорік М.В. зарекомендував себе позитивно, є досвідченим, працьовитим та принциповим суддею. Професійно підготовлений, добре орієнтується у законодавстві. Судові справи розглядає в порядку, визначеному чинним законодавством. До виконання своїх посадових обов’язків Зорік М.В. ставиться сумлінно та відповідально, постійно дбає про підвищення свого професійного рівня. У колективі Ковпаківського районного суду міста Сум користується повагою. Стриманий, уважний, дисциплінований.
Вища кваліфікаційна комісія суддів України листом від 30 січня 2018 року № 27-414/18 повідомила, що суддя Ковпаківського районного суду міста Сум Зорік М.В. до дисциплінарної відповідальності Вищою кваліфікаційною комісією суддів України не притягувався.
Згідно з даними офіційного веб-сайту Вищої ради правосуддя 7 лютого 2018 року Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя ухвалила рішення за № 370/3дп/15-18 про притягнення судді Ковпаківського районного суду міста Сум Зоріка М.В. до дисциплінарної відповідальності та застосувала до нього дисциплінарне стягнення у виді попередження.
Визначаючи вид стягнення, що має бути застосоване до судді Зоріка М.В., Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя враховує позитивну характеристику судді, допущення проступку внаслідок недбалості, значне навантаження судді. З іншого боку, врахуванню підлягає очевидний характер порушень, а також наявність у судді непогашеного дисциплінарного стягнення.
З огляду на наведене Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає пропорційним і достатнім застосування до судді Зоріка М.В. дисциплінарного стягнення у виді догани з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця.
На підставі викладеного, керуючись статтями 34, 49, 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», статтями 106, 108, 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя
вирішила:
притягнути суддю Ковпаківського районного суду міста Сум Зоріка Миколу Володимировича до дисциплінарної відповідальності та застосувати до нього дисциплінарне стягнення у виді догани з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця.
Рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя може бути оскаржене до Вищої ради правосуддя не пізніше тридцяти днів із дня його ухвалення.
Головуючий на засіданні
Третьої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя І.Ю. Мамонтова
Члени Третьої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя П.М. Гречківський
А.А. Овсієнко
М.П. Худик
