Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Говорухи В.І., члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Гречківського П.М. та залученого із Другої Дисциплінарної палати члена Вищої ради правосуддя Артеменка І.А., розглянувши висновок доповідача – члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Швецової Л.А. за результатами попередньої перевірки окремої ухвали Дніпровського апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року стосовно судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська Ткаченко Наталії Василівни,
встановила:
Ткаченко Наталія Василівна із жовтня 1994 року працює на посаді судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська, Постановою Верховної Ради України від 21 жовтня 1999 року обрана суддею вказаного суду безстроково.
До Вищої ради правосуддя надійшла 4 листопада 2020 року за вхідним № 10485/0/8-20 копія окремої ухвали Дніпровського апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року щодо наявності підстав для притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська Ткаченко Н.В. за дії, вчинені під час розгляду справи № 201/8180/16-ц за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» (далі – ПАТ «Банк Кредит Дніпро») до ОСОБА_1, третя особа – Товариство з обмеженою відповідальністю «Деміс Канц» (далі – ТОВ «Деміс Канц»), про стягнення кредитної заборгованості.
У вказаній окремій ухвалі колегією суддів констатовано, що суддею Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська Ткаченко Н.В. допущені порушення вимог чинного законодавства, а саме бездіяльність та нехтування своїми обов’язками, невиконання вимог процесуального закону під час розгляду справи, порушення норм матеріального права, порушення конституційних засад доступу до судочинства, а також право на справедливе, законне вирішення справи та обов’язковість судових рішень.
Згідно із протоколом автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя від 4 листопада 2020 року № 10485/0/8-20 копія окремої ухвали Дніпровського апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року передана члену Вищої ради правосуддя Швецовій Л.А.
Відповідно до статті 43 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» доповідачем – членом Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Швецовою Л.А. проведена попередня перевірка дисциплінарної скарги, за результатами якої складено висновок із викладенням фактів та обставин, що обґрунтовують надану у висновку пропозицію.
Розглянувши висновок доповідача – члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Швецової Л.А. та додані до нього матеріали, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про наявність підстав для відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська Ткаченко Н.В. з огляду на таке.
У червні 2016 року ПАТ «Банк Кредит Дніпро» звернулося до Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська із позовом до ОСОБА_1, третя особа – ТОВ «Деміс Канц», про стягнення кредитної заборгованості.
Ухвалою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 20 липня 2016 року відкрито провадження у цій справі.
17 жовтня 2016 року Жовтневим районним судом міста Дніпропетровська було ухвалено заочне рішення, яким позовні вимоги ПАТ «Банк Кредит Дніпро» до ОСОБА_1, третя особа – ТОВ «Деміс Канц», про стягнення заборгованості задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк Кредит Дніпро» заборгованість за кредитним договором № НОМЕР_1 від 1 червня 2013 року станом на 25 квітня 2016 року в розмірі 3350969 грн 46 коп.: заборгованість за основною сумою кредиту – 3000000 грн, заборгованість зі сплати процентів – 318770 грн 70 коп., пеня за несплаченим кредитом – 9824 грн 66 коп., пеня за несплаченими процентами – 22374 грн 10 копійок. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк Кредит Дніпро» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 50265 гривень.
25 жовтня 2019 року ОСОБА_1 подав до Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська заяву про перегляд вказаного заочного рішення суду.
Ухвалою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 19 листопада 2019 року поновлено ОСОБА_1 строк на подання заяви про перегляд заочного рішення від 17 жовтня 2016 року. Заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення від 17 жовтня 2016 року задоволено. Заочне рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 17 жовтня 2016 року в цивільній справі за позовом ПАТ «Банк Кредит Дніпро» до ОСОБА_1, третя особа – ТОВ «Деміс Канц», про стягнення заборгованості скасовано.
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська із клопотанням про закриття провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України).
Ухвалою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 13 липня 2020 року провадження у справі закрито.
Вказана ухвала суду мотивована тим, що між позивачем та відповідачем виник спір щодо правочину, укладеного для виконання зобов’язання за договором, сторонами якого є юридичні особи, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Постановою Дніпровського апеляційного суду ухвалу Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 13 липня 2020 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що 17 жовтня 2016 року Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська ухвалив заочне рішення, яким позов ПАТ «Банк Кредит Дніпро» задоволено та стягнуто з відповідача на користь ПАТ «Банк Кредит Дніпро» заборгованість за кредитним договором станом на 24 квітня 2016 року в сумі 3350969 грн 46 копійок. 25 лютого 2019 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про перегляд вказаного заочного рішення, посилаючись на те, що про судове рішення він дізнався випадково, до суду його ніхто не викликав. Вказана заява Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 28 лютого 2019 року залишена без розгляду.
21 березня 2019 року ОСОБА_1 повторно подав заяву про перегляд заочного рішення з тих самих підстав, ця заява ухвалою того самого суду від 15 квітня 2019 року залишена без задоволення. 26 квітня 2019 року ОСОБА_1 знову подав до суду заяву про перегляд заочного рішення від 17 жовтня 2016 року, ухвалою районного суду від 14 травня 2019 року в задоволенні цієї заяви відмовлено. Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року було відмовлено у відкритті апеляційного провадження. ОСОБА_1 25 жовтня 2019 року повторно, вчетверте, подав до суду заяву про перегляд вказаного вище заочного рішення суду, посилаючись при цьому на ті самі обставини, що й раніше, просив про перегляд заочного рішення. Проте ухвалою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 19 листопада 2019 року ця заява була задоволена та вказане заочне рішення скасовано. У подальшому ухвалою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 13 липня 2020 року провадження у справі закрито.
Колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що відповідач ОСОБА_1, не оскаржуючи судове рішення у повному обсязі в апеляційному порядку, після відмови в його перегляді неодноразово подавав заяви про перегляд заочного рішення без законних на те підстав, що є недопустимим, чим вчинив дії, які кваліфікуються як зловживання процесуальними правами, а суд першої інстанції всупереч положенням частин третьої, четвертої статті 44 ЦПК України не вжив заходів щодо запобігання такому зловживанню процесуальними правами учасником справи.
Окремою ухвалою колегії суддів Дніпровського апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року доведено до відома Вищої ради правосуддя, що при вирішенні вказаної цивільної справи суддя Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська Ткаченко Н.В. допустила порушення норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів зазначила, що 1 червня 2016 року ПАТ «Банк Кредит Дніпро» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, а 17 жовтня 2016 року у справі було ухвалено заочне рішення. Тобто Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, та правові висновки Великої Палати Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року (справа № 910/1733/18) і від 19 березня 2019 року (справа № 904/2526/18) до цих правовідносин не застосовуються, оскільки вказані Закон України та правові висновки Великої Палати Верховного Суду прийняті після прийняття позову та ухвалення заочного рішення у справі.
Також зазначено, що відповідач ОСОБА_1, не оскаржуючи в апеляційному порядку судове рішення у повному обсязі, після відмови в його перегляді неодноразово подавав заяви про перегляд заочного рішення без законних на те підстав, що є недопустимим, чим вчинив дії, які кваліфікуються як зловживання процесуальними правами, а суд першої інстанції всупереч положенням частин третьої, четвертої статті 44 ЦПК України не вжив заходів щодо запобігання такому зловживанню процесуальними правами учасником справи. Навпаки після трьох відмов у задоволенні заяви про перегляд заочного рішення через три роки, у жовтні 2019 року, вирішив задовольнити четверту заяву відповідача та скасувати заочне рішення суду від 17 жовтня 2016 року, а в подальшому закрити провадження у справі.
Наведені в окремій ухвалі апеляційного суду обставини свідчать про допущені суддею Ткаченко Н.В. порушення вимог чинного законодавства під час розгляду вказаної справи.
Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) (в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв’язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов’язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи – підприємці.
У правових висновках Великої Палати Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року (справа № 910/1733/18) та від 19 березня 2019 року (справа № 904/2526/18) зазначається, що з дня набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» до юрисдикції господарських судів належать спори щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення основного зобов’язання, якщо сторони цього основного зобов’язання є юридичні особи та (або) фізичні особи – підприємці. У цьому випадку суб’єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов’язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що суддя Ткаченко Н.В., закриваючи провадження у справі № 201/8180/16-ц на підставі Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, який набрав чинності 15 грудня 2017 року, та правових висновків Великої Палати Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року (справа № 910/1733/18) та від 19 березня 2019 року (справа № 904/2526/18), істотно порушила норми процесуального права, оскільки ПАТ «Банк Кредит Дніпро» звернулось до суду першої інстанції 1 червня 2016 року, а 17 жовтня 2016 року у справі ухвалено заочне рішення, тим самим вирішила питання юрисдикції, посилаючись на закон, який під час прийняття позову та ухвалення рішення не діяв, чим порушила право сторін но доступ до судочинства.
Відповідно до статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.
Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: 1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; 2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; 3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; 4) необґрунтоване або штучне об’єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою; 5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі. Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.
Згідно із частиною четвертою цієї статті суд зобов’язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.
Суддя Ткаченко Н.В. всупереч положенням статті 44 ЦПК України не звернула уваги на той факт, що відповідач ОСОБА_1, не оскаржуючи судове рішення в апеляційному порядку, після відмови в його перегляді неодноразово подавав заяви про перегляд заочного рішення без законних на те підставах. Тобто суддя не вжила заходів щодо запобігання зловживанню процесуальними правами ОСОБА_1, а розглянула заяву про перегляд заочного рішення після трьох відмов та задовольнила її, скасувавши заочне рішення від 17 жовтня 2016 року.
Враховуючи викладене, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що в діях судді Ткаченко Н.В. можуть вбачатися ознаки дисциплінарного проступку, наслідком якого може бути притягнення до дисциплінарної відповідальності з підстав, передбачених підпунктами «а», «б» пункту 1, пунктом 3, 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків або призвело до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду; незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору; допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу; допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини та основоположних свобод або інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків).
Зазначене свідчить про наявність підстав для відкриття дисциплінарної справи стосовно Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська Ткаченко Н.В.
Третьою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя не встановлено передбачених частиною першою статті 45 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» підстав для відмови у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді Коваленка К.В.
Керуючись статтею 46 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», статтею 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя
ухвалила:
відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська Ткаченко Наталії Василівни.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий на засіданні
Третьої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя В.І. Говоруха
Член Третьої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя П.М. Гречківський
Член Другої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя І.А. Артеменко
