X
Введіть слово для пошуку

Акт ВРП

Україна
Вища рада правосуддя
Рішення
Київ
11.02.2020
382/0/15-20
Про надання консультативного висновку до законопроекту № 2560

Вища рада правосуддя розглянула проект Закону України «Про внесення змін до деяких законів України (щодо визначення підслідності кримінальних правопорушень, досудове розслідування, яких здійснюють  слідчі  органів   державного бюро розслідувань)» від 9 грудня 2019 року,  реєстраційний № 2560, внесений на розгляд Верховної Ради України у порядку законодавчої ініціативи народними депутатами України Іонушасом С.К., Неклюдовим В.М., Павлюком М.В., Медяником В.А., Мамкою Г.М.

Відповідно до пункту 15 частини першої статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» Вища рада правосуддя надає обов’язкові до розгляду консультативні висновки щодо законопроектів з питань утворення, реорганізації чи ліквідації судів, судоустрою і статусу суддів.

Керуючись статтею 131 Конституції України, статтями 3, 34 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», Вища рада правосуддя

 

вирішила:

 

1. Затвердити консультативний висновок щодо проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законів України (щодо визначення підслідності кримінальних правопорушень, досудове розслідування, яких здійснюють  слідчі  органів державного  бюро розслідувань)» від 9 грудня 2019 року,  реєстраційний № 2560, внесеного на розгляд Верховної Ради України у порядку законодавчої ініціативи народними депутатами України Іонушасом С.К., Неклюдовим В.М., Павлюком М.В., Медяником В.А., Мамкою Г.М.

2. Надіслати консультативний висновок до Верховної Ради України.

 

 

Голова Вищої ради правосуддя                                                   А.А. Овсієнко

 

 

 

ЗАТВЕРДЖЕНО

Рішення Вищої ради правосуддя 

«11» лютого 2020 року № 382/0/15-20

 

КОНСУЛЬТАТИВНИЙ ВИСНОВОК

щодо законопроекту № 2560

 

1. Проект Закону України «Про внесення змін до деяких законів України (щодо визначення підслідності кримінальних правопорушень, досудове розслідування, яких здійснюють  слідчі  органів   державного   бюро розслідувань)» від 9 грудня 2019 року, реєстраційний № 2560 (далі – законопроект № 2560), внесений на розгляд Верховної Ради України у порядку законодавчої ініціативи народними депутатами України Іонушасом С.К., Неклюдовим В.М., Павлюком М.В., Медяником В.А., Мамкою Г.М.

Як убачається з пояснювальної записки до законопроекту № 2560, його розроблення зумовлене необхідністю чіткого визначення та правового врегулювання питання щодо підслідності кримінальних правопорушень, досудове розслідування яких здійснюють слідчі органів Державного бюро розслідувань. Законопроект № 2560 розроблений з метою забезпечення належного функціонування Державного бюро розслідувань та виконання ним функцій щодо боротьби із кримінальними правопорушеннями, скоєними публічними діячами та службовими особами, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище у державі.

 

2. Вища рада правосуддя відповідно до пункту 15 частини першої статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» надає обов’язкові до розгляду консультативні висновки щодо законопроектів з питань утворення, реорганізації чи ліквідації судів, судоустрою і статусу суддів. Розглянувши законопроект № 2560, Вища рада правосуддя позитивно його оцінює з огляду на таке.   

Статтею 1 Конституції України встановлено, що Україна є правовою державою. Частиною другою статті 6 Конституції України передбачено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Виключно законами України визначаються: судоустрій, судочинство, статус суддів; засади судової експертизи; організація і діяльність прокуратури, нотаріату, органів досудового розслідування, органів і установ виконання покарань; порядок виконання судових рішень; засади організації та діяльності адвокатури.

Конституція України визначає засади та механізм здійснення державної влади. Органи державної влади, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України). Нормативно-правові акти, у тому числі закони, повинні прийматися на основі Конституції України і відповідати їй (частина друга статті 8 Конституції України).

 

3 грудня 2019 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких Законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» № 305-IX, мета якого – удосконалення правових основ організації та діяльності Державного бюро розслідувань, у тому числі усунення сукупності проблемних аспектів правового, структурно-організаційного, процедурного та кадрового характеру, виявлених за час діяльності Державного бюро розслідувань.

Відповідно до пояснювальної записки до законопроекту № 2560 його метою є вдосконалення норм законодавства, які регулюють виконання слідчими Державного бюро розслідувань покладених на них зобов’язань щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття і досудового розслідування кримінальних правопорушень, вчинених всіма публічними діячами та службовими особами, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище у державі.

Правовий статус суддів визначається Конституцією України, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» та іншими правовими актами. Судді в Україні мають єдиний статус незалежно від місця суду в системі судоустрою чи адміністративної посади, яку суддя обіймає в суді. Незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України. Суддя має особливий (спеціальний) правовий статус, який характеризується наявністю певних вимог, обмежень щодо зайняття цієї посади та гарантій його діяльності.[1] 

Згідно з Конституцією України і положеннями Закону України «Про Вищу раду правосуддя» Вища рада правосуддя наділена повноваженнями призначати, звільняти суддів, в тому числі брати участь у визначенні видатків Державного бюджету України на утримання судів, органів та установ системи правосуддя. Ці повноваження дають можливість забезпечувати рівновагу судової влади серед інших гілок державної влади в Україні.

 Відповідно до статті 1 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» Вища рада правосуддя є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів. Член Вищої ради правосуддя у своїй діяльності є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання.

Правовий статус членів, інспекторів Вищої ради правосуддя, членів Вищої кваліфікаційної комісії України, їх відповідальне та особливо відповідальне становище визначається законами  України «Про Вищу раду правосуддя», «Про судоустрій і статус суддів» та іншими правовими актами.

Із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога щодо визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі.[2]

Як зазначено у пункті 44 доповіді «Верховенство права», схваленої Європейською Комісією «За демократію через право» (Венеційська Комісія) на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25–26 березня 2011 року), принцип правової визначеності є ключовим у питанні довіри до судової системи і верховенства права; для досягнення цієї довіри держава повинна складати тексти законів так, щоб вони були доступними; держава також зобов’язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; прогнозованість означає, що закон повинен, коли це можливо, бути оприлюдненим до його виконання і бути передбачуваним у тому, що стосується його наслідків; він має бути сформульований достатньо точно для того, щоб людина могла регулювати свою поведінку; парламентові не може бути дозволено зневажати основоположні права людини внаслідок ухвалення нечітких законів.

Протягом останніх років за активного сприяння міжнародних експертів в Україні проводиться надзвичайно масштабна законотворча робота, метою якої є нормативне забезпечення діяльності судової системи України та суміжних правових інститутів відповідно до стандартів Ради Європи та передових практик Європейського Союзу.

Процесуальне законодавство містить багато важливих положень, покликаних не лише врегулювати порядок здійснення правосуддя в умовах нової системи судоустрою, а й забезпечити найвищі стандарти ведення досудового розслідування. Для запобігання виникненню у законодавстві окремих недосконалих положень існує потреба в узгодженні на законодавчому рівні низки законодавчих актів.

Запропоновані законопроектом № 2560 зміни спрямовані на забезпечення ефективної дії процесуальних законів, уніфікацію відповідних норм права, узгодження положень частини четвертої статті 216 Кримінального процесуального кодексу України та положень статті 5 Закону України «Про Державне бюро розслідувань».

Узгодженість правових норм, відсутність між ними суперечностей є не лише загальними умовами ефективності законодавства, а й водночас важливою закономірністю його функціонування як самостійного, цілісного, системного явища.

Відповідно до загальних вимог нормотворчої техніки проекти законів та нормативно-правових актів мають раціонально, адекватно врегульовувати суспільні відносини; правові норми, які вони містять, повинні бути стислими, чіткими і недвозначними. Законопроект № 2560 узгоджується із принципами і нормами Конституції України та в цілому відповідає вимогам нормотворчої техніки.

 

З огляду на викладене Вища рада правосуддя підтримує законопроект № 2560.

 


[1] Рішення Конституційного Суду України від 5 квітня 2011 року № 3-рп/2011, підпункт 3.3 пункту 3 мотивувальної частини.

[2] Рішення Конституційного Суду України  від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, підпункт 5.4 пункту 5.