X
Введіть слово для пошуку

Акт ВРП

Україна
Вища рада правосуддя
Рішення
Київ
11.02.2020
385/0/15-20
Про надання консультативного висновку до законопроекту № 2721

Вища рада правосуддя розглянула проект Закону України «Про внесення змін до розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України щодо створення передумов для підвищення прожиткового мінімуму» від 13 січня 2020 року, реєстраційний № 2721, внесений на розгляд Верховної Ради України у порядку законодавчої ініціативи Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 15 частини першої статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» Вища рада правосуддя надає обов’язкові до розгляду консультативні висновки щодо законопроектів з питань утворення, реорганізації чи ліквідації судів, судоустрою і статусу суддів.

Керуючись статтею 131 Конституції України, статтями 3, 34 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», Вища рада правосуддя

 

вирішила:

 

1. Затвердити консультативний висновок щодо проекту Закону України «Про внесення змін до розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України щодо створення передумов для підвищення прожиткового мінімуму» від 13 січня 2020 року, реєстраційний № 2721, внесеного на розгляд Верховної Ради України у порядку законодавчої ініціативи Кабінетом Міністрів України.

2. Надіслати консультативний висновок до Верховної Ради України.

 

 

Голова Вищої ради правосуддя                                                     А.А. Овсієнко

 

 

 

ЗАТВЕРДЖЕНО

Рішення Вищої ради правосуддя

«11» лютого 2020 року № 385/0/15-20

КОНСУЛЬТАТИВНИЙ ВИСНОВОК

щодо законопроекту № 2721

 

1. Проект Закону України «Про внесення змін до розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України щодо створення передумов для підвищення прожиткового мінімуму» від 13 січня 2020 року, реєстраційний № 2721 (далі – законопроект № 2721), внесений на розгляд Верховної Ради України у порядку законодавчої ініціативи Кабінетом Міністрів України.

Як убачається з пояснювальної записки до законопроекту № 2721, його метою є доповнення Прикінцевих і перехідних положень Бюджетного кодексу України нормою щодо зміни підходів до визначення мінімального розміру посадового окладу, який застосовується як розрахункова величина при визначенні посадових окладів для певних категорій: для працівників установ, закладів організацій окремих галузей бюджетної сфери, для працівників державних органів, органів прокуратури, суддів, для військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу.

 

2. Вища рада правосуддя відповідно до пункту 15 частини першої статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» надає обов’язкові до розгляду консультативні висновки щодо законопроектів з питань утворення, реорганізації чи ліквідації судів, судоустрою і статусу суддів. Опрацювавши зазначений законопроект в частині, яка стосується судоустрою і статусу суддів, Вища рада правосуддя дійшла висновку про недоцільність його прийняття з огляду на таке.

Усі проекти законів, що стосуються статусу суддів, відправлення правосуддя, процесуальних законів, та загальніше будь-які законопроекти, що можуть мати вплив на судівництво, наприклад незалежність судової влади, або можуть обмежити гарантії доступу громадян (у тому числі самих суддів) до правосуддя, повинні розглядатися парламентом лише після отримання висновку  судової ради. Ця консультативна функція повинна бути визнана усіма державами та підтверджена Радою Європи в якості рекомендації[1].

Законодавством України визначено, що суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права.

 Статтею 1 Конституції України встановлено, що Україна є правовою державою. Частина друга статті 6 Конституції України передбачає, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Виключно законами України визначаються: судоустрій, судочинство, статус суддів; засади судової експертизи; організація і діяльність прокуратури, нотаріату, органів досудового розслідування, органів і установ виконання покарань; порядок виконання судових рішень; засади організації та діяльності адвокатури.

Конституція України визначає засади та механізм здійснення державної влади. Органи державної влади, їх посадові особи зобов’язані  діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України). Нормативно-правові акти, у тому числі закони, повинні прийматися на основі Конституції України і відповідати їй (частина друга статті 8 Конституції України).

Керівні принципи верховенства права вимагають існування гарантій незалежності судової системи. Це включає справжню рівновагу між повноваженнями законодавчої, виконавчої та судової влади – рівновагу, яка здатна забезпечити незалежний статус суддівства.

Незалежність судової влади є передумовою довіри до неї, авторитету судових органів і успішного здійснення правосуддя.

Однак слід зазначити, що незалежність судової влади не є прерогативою або привілеєм, що надається для задоволення власних інтересів судді, але є основоположним принципом, важливим елементом будь-якої демократичної держави, передумовою верховенства права і основною гарантією справедливого суду. Рішення, що руйнують основні гарантії незалежності судової системи, є неприйнятними, навіть якщо вони замасковані і можуть порушувати статтю 6  Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Узгодженість правових норм, відсутність між ними суперечностей є не лише загальними умовами ефективності законодавства, а й водночас важливою закономірністю його функціонування як самостійного, цілісного, системного явища.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»  судова влада в Україні відповідно до конституційних засад поділу влади здійснюється незалежними та безсторонніми судами, утвореними законом.

Статтею 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права.

Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. З метою забезпечення фінансування та належних умов для  функціонування судів і діяльності суддів у Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій (стаття 130 Конституції України).

Зокрема, статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Саме цим Законом закріплюється  базовий розмір посадового окладу суддів.

Наголошуємо, що частиною третьою статті 22 Конституції України визначено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

У разі виникнення колізії між нормами Конституції України та будь-яких інших нормативно-правових актів мають застосовуватися саме норми Конституції.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював думку щодо неприпустимості обмеження конституційних прав громадян на достатній життєвий рівень і сформулював правову позицію, визначивши, що законодавець може лише розширювати, а не звужувати, зміст конституційних прав і свобод та встановлювати механізми їх здійснення.

Таку правову позицію Конституційний Суд України висловив у рішенні від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій) (пункт 6 мотивувальної частини)[2].

У рішенні Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 зазначено, що відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.[3]

У рішенні від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016 Конституційний Суд України зазначив, що однією з гарантій незалежності суддів є їхнє належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди, а суддям у відставці – щомісячного довічного грошового утримання або пенсії за вибором. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.[4]

У Висновку № 10 (2007) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо судової ради на службі суспільства зазначається, що хоча фінансування судів є частиною державного бюджету, таке фінансування не повинно залежати від політичних процесів. Рішення про виділення бюджетних коштів судам повинні прийматися із суворим додержанням судової незалежності.[5]

Відповідно  до  загальних  вимог  нормотворчої  техніки   проекти законів та нормативно-правових актів повинні раціонально, адекватно врегульовувати суспільні відносини, правові норми, які вони містять, повинні бути стислими, чіткими і недвозначними.

Запропоновані зміни можуть спричинити виникнення ієрархічної колізії (колізія між нормативними актами різної юридичної сили), а саме призвести до невідповідності змін, запропонованих законопроектом № 2721, Конституції України в частині визначення розміру винагороди суддів.

Таким чином, законопроект не відповідає вимогам нормотворчої техніки, оскільки запропоновані зміни є суперечливими та створюють правові колізії.

 

З огляду на викладене Вища рада правосуддя не підтримує законопроект № 2721.

 

 


[1] Висновок № 10 (2007) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи

щодо судової ради на службі суспільства, пункт 87.

[2] Рішення Конституційного Суду України, м. Київ, 20 березня 2002 року, № 5-рп/2002, справа № 1-15/2002.

[3] Рішення Конституційного Суду України,  м. Київ, 9 липня 2007 року, № 6-рп/2007, справа № 1-29/2007, підпункт 3.1 пункту 3.

[4] Рішення Конституційного Суду, м. Київ, 8 червня 2016 року, № 4-рп/2016, справа 1-8/2016, підпункт 2.2     пункту 2.

[5] Висновок № 10 (2007) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо судової ради на службі суспільства, пункт 73.