Акт ВРП

Вища рада правосуддя, розглянувши скаргу судді Радомишльського районного суду Житомирської області Невмержицького Івана Миколайовича, подану адвокатом Івченко Наталією Володимирівною, на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 23 липня 2018 року № 2356/2дп/15-18,

встановила:

рішенням Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 23 липня 2018 року № 2356/2дп/15-18 застосовано до Невмержицького І.М. дисциплінарне стягнення у виді внесення подання Вищій раді правосуддя про звільнення з посади судді (далі – рішення Дисциплінарної палати).

Не погоджуючись із рішенням Дисциплінарної палати, суддя Радомишльського районного суду Житомирської області Невмержицький І.М. через адвоката Івченко Н.В. звернувся до Вищої ради правосуддя зі скаргою від 21 серпня 2018 року, в якій просить рішення Дисциплінарної палати змінити, застосувавши інший вид дисциплінарного стягнення, не пов’язаний зі звільненням з посади судді (далі – скарга судді).

Скаргу судді подано в порядку та строки, встановлені Законом України «Про Вищу раду правосуддя».

Суддя та особа, за заявою якої ініційовано дисциплінарне провадження щодо судді, повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги. Зазначену інформацію оприлюднено на офіційному веб-сайті Вищої ради правосуддя.

У засідання Вищої ради правосуддя 8 листопада 2018 року прибув представник судді Невмержицького І.М. – адвокат Вилков С.В. Представник прокуратури Житомирської області не з’явився.

До Вищої ради правосуддя 7 листопада 2018 року надійшла заява судді Радомишльського районного суду Житомирської області Невмержицького І.М. про розгляд дисциплінарної справи без його участі. Суддя вказав, що повністю підтримує доводи скарги, поданої адвокатом Івченко Н.В. в його інтересах.

Вища рада правосуддя, вивчивши скаргу та матеріали дисциплінарного провадження, заслухавши доповідача – члена Вищої ради правосуддя Волковицьку Н.О., яка запропонувала залишити без змін рішення Дисциплінарної палати, встановила таке.

У січні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до Радомишльського районного суду Житомирської області із позовною заявою про розірвання шлюбу між нею та ОСОБА_2.

Рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 30 січня 2015 року позовну заяву задоволено, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано, спільну малолітню дитину – доньку ОСОБА_3 для подальшого виховання та утримання залишено при матері ОСОБА_1. У тексті рішення наведені пояснення ОСОБА_1 про те, що від цього шлюбу і спільного проживання у них з відповідачем народилася спільна дитина – донька, яка є малолітньою і яку для подальшого утримання та виховання позивач просила суд залишити з нею, оскільки спір про місце проживання дитини у них з відповідачем відсутній.

З аудіозапису судового засідання від 30 січня 2015 року вбачається, що суддя Невмержицький І.М., оголошуючи прийняте ним за результатами розгляду справи рішення, зазначив, що доньку для подальшого виховання та утримання залишено при матері.

У січні 2016 року до Радомишльського районного суду Житомирської області надійшла заява про виправлення описки в рішенні цього суду від 30 січня 2015 року щодо зміни в резолютивній частині судового рішення особи, при якій залишається донька ОСОБА_3 для подальшого виховання та утримання, а саме зазначення ОСОБА_2 замість ОСОБА_1 Заява підписана «представником заявників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 – ОСОБА_4».

Ухвалою Радомишльського районного суду Житомирської області від 20 січня 2016 року виправлено описку в резолютивній частині рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 30 січня 2015 року та замінено слова «…матері – ОСОБА_1 …» словами «…батьку – ОСОБА_2 …».

У рішенні Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя встановлено, що у засіданні суддя Невмержицький І.М. підтримав раніше надані ним пояснення та зазначив, що ухвалу від 20 січня 2016 року він не готував та не читав, а лише підписав її. Суддя виправдовує свої такі дії тим, що серед суддів Житомирської області склалась практика підготовки проектів рішень помічниками суддів. Суддя Невмержицький І.М. визнав, що вказане сталося внаслідок допущеної ним недбалості, проте вважає, що причиною такої недбалості є проблеми в судовій системі.

На думку судді, вказана ухвала не призвела до жодних негативних наслідків та не вплинула ні на чиї права та обов’язки.

Згідно із частинами першою, другою та сьомою статті 209 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення суду ухвалюється, оформлюється і підписується в нарадчій кімнаті суддею, а в разі колегіального розгляду – суддями, які розглядали справу. Виправлення в рішеннях і ухвалах повинні бути застережені перед підписом судді.

Відповідно до приписів статті 219 ЦПК України суд може з власної ініціативи або за заявою осіб, які беруть участь у справі, виправити допущені у судовому рішенні описки чи арифметичні помилки.

Згідно з пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», вирішуючи питання про виправлення описок чи арифметичних помилок, допущених у судовому рішенні (рішенні або ухвалі), суд не має права змінювати зміст судового рішення, він лише усуває такі неточності, які впливають на можливість реалізації судового рішення чи його правосудності.

Частиною другою статті 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, чинній на момент прийняття ухвали від 20 січня 2016 року) встановлено, що суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права.

Статтею 55 вказаного Закону встановлено, що суддя зобов’язаний своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.

Згідно з частиною першою статті 56 цього Закону суддя присягає об’єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно, справедливо та кваліфіковано здійснювати правосуддя від імені України, керуючись принципом верховенства права, підкоряючись лише закону, чесно і сумлінно здійснювати повноваження та виконувати обов’язки судді, дотримуватися етичних принципів і правил поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя.

У Бангалорських принципах поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23, зазначено, що суддя відстоює та підтримує гарантії виконання суддями своїх обов’язків з метою збереження та підвищення інституціональної та оперативної відповідальності суддів.

Відповідно до статті 1 Кодексу суддівської етики суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду.

Як вбачається з матеріалів дисциплінарної справи та підтверджено аудіозаписом судового засідання 30 січня 2015 року, а також змістом рішення суду, суддя Невмержицький І.М. ухвалою від 20 січня 2016 року про виправлення описки фактично змінив прийняте рішення на протилежне в частині щодо визначення місця проживання дитини.

Пояснення судді стосовно того, що він не готував ухвалу від 20 січня 2016 року, а лише підписав її, не читаючи, також підтверджують порушення суддею своїх обов’язків під час прийняття ухвали.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя взяла до уваги рівень навантаження судді та характер проступку, який полягає у ставленні до виконання своїх обов’язків з грубою недбалістю, стаж роботи на посаді судді понад п’ятнадцять років, його характеристику.

При цьому Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що вчинені суддею Невмержицьким І.М. дії є грубим порушенням обов’язків судді, вчиненим всупереч завданням, покладеним на суддю чинним законодавством, а отже, порочать звання судді та підривають авторитет правосуддя (істотний дисциплінарний проступок), з огляду на що внесення подання Вищій раді правосуддя про звільнення Невмержицького І.М. з посади судді є пропорційним вчиненому дисциплінарному проступку та його наслідкам і відповідає вимогам статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у чинній редакції.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що визнання суддею допущених порушень не може слугувати підставою для звільнення його від відповідальності чи її пом’якшення з огляду на вимоги до правової свідомості судді та професійної відповідальності, яку суспільство очікує від особи, на яку покладено обов’язок здійснювати правосуддя іменем України.

Встановлені під час розгляду дисциплінарної справи факти підтверджують, що дії судді Невмержицького І.М. є грубим нехтуванням своїми обов’язками, підривають авторитет правосуддя, порочать звання судді та несумісні зі статусом судді.

З огляду на викладене Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що суддя Невмержицький І.М. допустив грубу недбалість під час виконання професійних обов’язків, змінивши резолютивну частину рішення ухвалою про виправлення описки.

У скарзі до Вищої ради правосуддя адвокат Іванченко Н.В., яка діє в інтересах судді Невмержицького І.М., зазначила, що оскаржуване рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя про застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді внесення подання Вищій раді правосуддя про звільнення з посади судді прийнято передчасно, оскільки вчинені суддею Невмержицьким І.М. дії не є грубим порушенням обов’язків судді, вчиненим всупереч завданням, покладеним на суддю, жодним чином не порочать звання судді та не підривають авторитет правосуддя, тобто відсутній склад істотного дисциплінарного проступку, який би давав правову можливість застосування найсуворішого виду стягнення з огляду на таке.

У скарзі вказано, що Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя неповною мірою дослідила матеріали цивільної справи № 289/21/15-ц про розірвання шлюбу. Так, у позовній заяві, яка зареєстрована в канцелярії Радомишльського районного суду Житомирської області 8 січня 2015 року, позивачем зазначено ОСОБА_1, відповідачем – ОСОБА_2 Прохальна частина позовної заяви викладена у такій редакції: «Розірвати шлюб, укладений 10 жовтня 1998 року у відділі реєстрації актів громадянського стану Радомишльського району Житомирської області між мною ОСОБА_1 та ОСОБА_2», позовна заява підписана особисто позивачем. В описовій частині позовної заяви вказано, що від спільного шлюбу та проживання у подружжя народилася донька ОСОБА_3, ___ року народження, на момент розгляду судової справи дитині було повних ___ років».

Також зазначено, що чоловік та дружина проживають у різних місцях за місцем своїх реєстрацій, а донька ОСОБА_3 проживає у будинку з матір’ю.

На підтвердження своїх позовних вимог позивач додала копію свідоцтва про народження ОСОБА_3, з якої вбачається, що батьком дійсно є ОСОБА_2, тобто відповідач.

30 січня 2015 року до канцелярії Радомишльського районного суду Житомирської області відповідачем ОСОБА_2 подано заяву про визнання позовних вимог та викладено позицію про задоволення позову.

Також 30 січня 2015 року від позивача ОСОБА_1 надійшла підписана нею заява про слухання справи без участі позивача та її представника. У цій заяві не вказано прізвище, ім’я та по батькові представника позивача, що не надало змоги ідентифікувати особу представника.

Відповідно до журналу судового засідання 30 січня 2015 року після з’ясування всіх обставин справи, дослідження доказів та перебування у нарадчій кімнаті суд прийняв рішення. Згідно із звукозаписом судового засідання, що міститься в матеріалах дисциплінарної справи, суддя задовольнив позовні вимоги позивача. Суд зазначив, що після розірвання шлюбу залишає позивачці за її клопотанням шлюбне прізвище – «Інформація_1». Малолітню дитину – доньку ОСОБА_3 для подальшого виховання та утримання залишити при матері – ОСОБА_1

Копії рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 30 січня 2015 року направлені 3 лютого 2015 року позивачу та відповідачу, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення.

Приймаючи таке рішення, суддя діяв відповідно до положень статті 7 Сімейного кодексу України, де зазначено, що сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками.

Також у скарзі вказано, що Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя неповною мірою дослідила матеріали справи № 289/21/15-ц за заявою про виправлення описки та не надала деяким обставинам справи належної оцінки. Так, відповідно до матеріалів судової справи № 289/21/15-ц (в частині виправлення описки) 19 січня 2016 року до канцелярії Радомишльського районного суду Житомирської області надійшла заява про виправлення описки в рішенні Радомишльського районного суду Житомирської області від 30 січня 2015 року. Заява надійшла від представника позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_4, яка підписана ним та датована 18 січня 2016 року.

Із тексту заяви про виправлення описки вбачається, що як правову підставу зазначено, що сторони раніше, і у судовому засіданні в тому числі, домовилися і мали на увазі, з урахуванням роботи матері, що дитина ОСОБА_3 має залишитися на утриманні батька ОСОБА_2.

Право подання заяви про виправлення описки визначене статтею 219 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи).

Зазначена норма передбачає, що заява про виправлення описок чи арифметичних помилок у судовому рішенні розглядається протягом десяти днів з дня її надходження. Питання про внесення виправлень вирішується в судовому засіданні, про що постановляється ухвала. Особи, які беруть участь у справі, повідомляються про час і місце засідання, їхня неявка не перешкоджає розгляду питання про внесення виправлень.

20 січня 2016 року у зв’язку із неприбуттям у судове засідання сторін, які беруть участь у справі, які були належним чином повідомлені, справа була розглянута у відкритому засіданні, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

За результатами розгляду заяви про виправлення описки 20 січня 2016 року суддею Невмержицьким І.М. винесено ухвалу, якою виправлено допущену описку у рішенні Радомишльського районного суду Житомирської області від 30 січня 2015 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. В абзаці четвертому резолютивної частини судового рішення замість «.... матері – ОСОБА_1» зазначити та вважати вірним «.... батьку – ОСОБА_2», а далі за текстом рішення.

Заява про виправлення описки подана представником ОСОБА_4 в інтересах як позивача, так і відповідача (за домовленістю сторін), при цьому представник ОСОБА_4 виконав лише функцію подачі заяви про виправлення описки, участь у судовому засіданні не брав.

Таким чином, зважаючи на відсутність осіб (сторін), які звернулися з питанням виправлення описки, хоча і належним чином були повідомлені, за наявності їхньої добровільної взаємної згоди суддя вирішив питання про виправлення описки з урахуванням думки батьків.

Також у скарзі зазначено, що, визнаючи факт виправлення описки, під час розгляду дисциплінарної справи суддя Радомишльського районного суду Житомирської області Невмержицький І.М. не вказував на те, що він знехтував обов’язками судді та грубо порушив вимоги чинного законодавства, останній підтвердив процесуальну можливість її виправлення.

Суддя Невмержицький І.М., змінюючи резолютивну частину судового рішення, допустився помилки, не внісши виправлення описки в описову та мотивувальну частини судового рішення, що призвело до протиріччя.

Крім того, у скарзі до Вищої ради правосуддя зазначено, що дисциплінарна відповідальність суддів є одним із основних елементів системи стримування та противаги, яка повинна забезпечувати незалежність та безсторонність суду. Скасування або зміна судового рішення не має наслідком дисциплінарну відповідальність судді, який брав участь у його ухваленні, крім випадків, коли скасоване або змінене рішення ухвалено внаслідок умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов’язків.

Враховуючи загальні засади Конституції України, існує презумпція невинуватості особи, так само і в питаннях дисциплінарного провадження стосовно суддів, останні є невинуватими поки їх вину не буде доведено у визначеному законом порядку та процедурі, тобто обов’язок доказування винуватості та наявності дисциплінарного проступку покладається на скаржника та орган, який здійснює дисциплінарну процедуру. Склад дисциплінарного порушення не може підміняти поняття «судової помилки», яка може та має бути виправлена при апеляційному чи касаційному розгляді. Отримавши ухвалу Радомишльського районного суду Житомирської області від 20 січня 2016 року, сторони у справі, як позивач, так і відповідач, погодилися із її змістом. Інші учасники та особи, які вважають, що ухваленим рішенням від 20 січня 2016 року про виправлення описки порушені права та інтереси третіх осіб, не скористалися правом апеляційного перегляду, зокрема це стосується прокуратури Житомирської області, яка у межах своїх повноважень з метою захисту порушених прав неповнолітньої особи мала процесуальну можливість звернутися із апеляційною скаргою на ухвалу Радомишльського районного суду Житомирської області від 20 січня 2016 року у справі № 289/21/15-ц. Прокуратура Житомирської області при винесенні постанови про закриття кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за НОМЕР_1, у зв’язку з відсутністю складу кримінального правопорушення у діях судді Радомишльського районного суду Житомирської області Невмержицького І.М. фактично погодилася із тим, що останнім не вчинено грубої недбалості у розумінні положень статті 25 Кримінального кодексу України.

З огляду на викладене, на думку скаржника, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя необґрунтовано, без з’ясування всіх обставин, дійшла передчасного, помилкового рішення про наявність у діях судді грубої недбалості та безвідповідального ставленням до своїх обов’язків, що завдало шкоди авторитету правосуддя.

Крім того, у скарзі вказано, що Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя неналежно розглянула дані, що характеризують суддю, та непропорційно застосувала найсуворіший вид дисциплінарного стягнення, а саме внесення рекомендації Вищій раді правосуддя про звільнення з посади судді.

Так, у характеристиці стосовно судді Невмержицького І.М., підписаній головою Радомишльського районного суду Житомирської області Сіренко Н.С., надано позитивну оцінку професійній підготовці судді, методам його роботи тощо.

При цьому негативна оцінка судді, зазначена в характеристиці, зводиться лише до того, що він не завжди дотримується етичних норм, що його точка зору не збігається з точкою зору колег, що призводить до поодиноких конфліктних ситуацій. Поза увагою під час дисциплінарної справи залишився той факт, що між головою Радомишльського районного суду Житомирської області Сіренко Н.С. та суддею цього суду Невмержицьким І.М. існують неприязні стосунки, оскільки в матеріалах справи є інформація про те, що голова суду зверталася зі скаргою на дії судді Невмержицького І.М. (лист ВККС України та надані пояснення суддею під час засідання Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя).

Також у скарзі вказано, що, надаючи свої письмові та усні пояснення, суддя Невмержицький І.М. (можливо під впливом душевного хвилювання та у зв’язку із поганим самопочуттям, про що суддя зазначив на засіданні Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя) визнавав той факт, що ним підписано ухвалу від 20 січня 2016 року про виправлення описки у справі, його вина полягає в тому, що останній неповною мірою приділив увагу викладеним обставинам, які містилися у рішенні від 30 січня 2015 року, тобто не вніс виправлення в описову та мотивувальну частини. Підписуючи ухвалу про виправлення описки, проект якої був підготовлений помічником судді, суддя не надав належного значення описовій частині рішення, але це не свідчить про те, що останній взагалі не читав та не мав уяви про її зміст. Визнаючи свою вину, суддя зазначив, що після виявлення вказаної описки (скарги на суддю) суддя Невмержицький І.М. став більше приділяти увагу підготовці, вичитці судових рішень та їх детальному аналізу. Допущена помилка, за твердженням судді, вчинена ним при сумлінному виконанні своїх обов’язків. На переконання судді та його представника, зважаючи на викладені обставини, які підтверджуються доказами у справі, застосований вид дисциплінарного стягнення (подання про звільнення судді з посади) не є співмірним та пропорційним, оскільки в діях судді не вбачається ознак, які свідчили б про те, що суддя вчинив очевидну недбалість, умисне або внаслідок грубої недбалості істотне порушення прав людини і основоположних свобод.

Оцінивши у сукупності всі обставини, доводи та мотиви скарги і заперечення судді Радомишльського районного суду Житомирської області Невмержицького І.М., його представника – адвоката Івченко Н.В., Вища рада правосуддя вважає, що Дисциплінарна палата правильно встановила, що суддя допустив внаслідок недбалості порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя.

При цьому варто врахувати, що суддя Невмержицький І.М. відповідно до характеристики, підписаної головою Радомишльського районного суду Житомирської області Сіренко Н.С., має досвід роботи (більше 15 років) та достатню професійну підготовку, наполегливий, вміє проявляти ініціативу, підвищує рівень професійної кваліфікації.

Крім того, суддею Невмержицьким І.М. надіслано до Вищої ради правосуддя копію характеристики від 17 листопада 2014 року, підписаної головою Радомишльського районного суду Житомирської області Свінцицьким Л.В., відповідно до якої суддя характеризується виключно позитивно.

Також слід зазначити, що оскільки ухвали, винесені суддею 30 січня 2015 року та 20 січня 2016 року, не оскаржувались, можна дійти висновку, що вони не порушували права та інтереси зацікавлених осіб. Кримінальне провадження стосовно судді за фактом винесення суддею завідомо неправосудного рішення закрито прокуратурою Житомирської області за відсутністю складу злочину.

На адресу Вищої ради правосуддя надійшла заява ОСОБА_1, у якій вказується, що, розглядаючи позовну заяву про розірвання шлюбу та заяву про виправлення описки у рішенні Радомишльського районного суду Житомирської області від 30 січня 2015 року, суддя Невмержицький І.М. діяв виключно в інтересах сторін у справі, інтереси, права та свободи дитини жодним чином не порушені.

Пунктом 4 частини десятої статті 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» встановлено, що за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати Вища рада правосуддя має право змінити рішення Дисциплінарної палати, застосувавши інший вид дисциплінарного стягнення.

Керуючись статтею 131 Конституції України, статтею 111 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктами 13.9–13.11 Регламенту Вищої ради правосуддя, Вища рада правосуддя

вирішила:

1) змінити рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 23 липня 2018 року № 2356/2дп/15-18 про притягнення судді Радомишльського районного суду Житомирської області Невмержицького Івана Миколайовича до дисциплінарної відповідальності;

2) застосувати до судді Радомишльського районного суду Житомирської області Невмержицького Івана Миколайовича дисциплінарне стягнення у виді суворої догани з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців.

Рішення Вищої ради правосуддя може бути оскаржене в порядку, визначеному Законом України «Про Вищу раду правосуддя».