Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Шапрана В.В., членів Говорухи В.І., Комкова В.К. та залученого з Третьої Дисциплінарної палати члена Вищої ради правосуддя Швецової Л.А., розглянувши висновок доповідача – члена Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Маловацького О.В. за результатами попередньої перевірки дисциплінарної скарги прокуратури Одеської області на дії судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Боярського Олександра Олександровича,
встановила:
до Вищої ради правосуддя 13 березня 2018 року за вхідним № 295/0/13-18 надійшла дисциплінарна скарга прокуратури Одеської області на дії судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Боярського О.О. під час розгляду справ № 2-3489/2011, № 495/5158/13-ц, № 495/3656/15-ц, № 495/9544/15-ц.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу матеріалу між членами Вищої ради правосуддя від 13 березня 2018 року № 295/0/13-18 вказану скаргу передано для розгляду члену Вищої ради правосуддя Маловацькому О.В.
Згідно із частиною першою статті 43 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» член Дисциплінарної палати, визначений для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (доповідач), вивчає дисциплінарну скаргу і перевіряє її відповідність вимогам закону та наявність підстав для залишення без розгляду дисциплінарної скарги чи відмови у відкритті дисциплінарної справи.
Членом Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Маловацьким О.В. проведено попередню перевірку, за результатами якої складено висновок із пропозицією відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Боярського О.О.
Дослідивши матеріали попередньої перевірки, заслухавши доповідача – члена Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Маловацького О.В., Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила таке.
У дисциплінарній скарзі прокуратури Одеської області зазначено, що у провадженні судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Боярського О.О. перебувала цивільна справа № 2-3489/2011 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 10 тис. гривень. Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 21 червня 2011 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 23 травня 2012 року, провадження у справі закрито у зв’язку з визнанням мирової угоди, визнано за ОСОБА_1 право власності на самочинно збудований магазин, що розташований у смт Затока.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 жовтня 2012 року касаційну скаргу заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Затоківської селищної ради задоволено, вказані судові рішення скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Судом касаційної інстанції зазначено, що, визнаючи мирову угоду, суддя на порушення вимог статті 175 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) не перевірив, чи ця мирова угода не суперечить положенням статті 376 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), а також не з’ясував, на якій правовій підставі ОСОБА_2 належала будівля магазину, оскільки матеріали справи не містять доказу належності вказаної будівлі на праві власності відповідачу (крім технічного паспорта з відміткою «збудовано самочинно»), як не містять і доказів правової підстави користування ОСОБА_2 земельною ділянкою, на якій розташована спірна будівля. У подальшому ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 30 травня 2013 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.
У скарзі зазначено, що у провадженні судді Боярського О.О. також перебувала справа № 495/5158/13-ц, за результатами розгляду якої рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 23 липня 2013 року за ОСОБА_2 визнано право власності на 65/100 часток будівлі згаданого самочинно збудованого магазину площею 39,4 кв. метра, що розташований на земельній ділянці площею 46 кв. метрів, яка у приватну власність не надана.
При цьому суддя послався на ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 21 червня 2011 року у справі № 2-3489/2011 як на преюдиційне судове рішення, хоча ця ухвала на час розгляду справи № 495/5158/13-ц уже була скасована судом касаційної інстанції. Більше того, задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_2 у справі № 495/5158/13-ц, суддя Боярський О.О., як вважає скаржник, протиправно проігнорував відсутність порушень прав позивача, що свідчить про грубе нехтування нормами процесуального права. Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 23 липня 2013 року органами прокуратури в апеляційному порядку не оскаржено у зв’язку зі спливом річного строку, передбаченого частиною третьою статті 297 ЦПК України.
Також суддею Боярським О.О. за результатами розгляду справи № 495/3656/15-ц ухвалено рішення від 14 грудня 2015 року, яким відмовлено у задоволенні позовної заяви Білгород-Дністровської міжрайонної прокуратури в інтересах держави в особі Затоківської селищної ради до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування і скасування державної реєстрації права власності на вказаний самочинно збудований магазин. При цьому суддя послався на свої ж ухвалу від 21 червня 2011 року у справі № 2-3489/2011 та рішення від 23 липня 2013 року у справі № 495/5158/13-ц.
Скаржник зауважив, що суддею Боярським О.О. у справі № 495/3656/15-ц допущено порушення строків складання повного тексту судового рішення і його видачі, передбачених частиною третьою статті 209 та частиною другою статті 222 ЦПК України. Так, з метою отримання повного тексту судового рішення Білгород-Дністровською місцевою прокуратурою на адресу судді і голови Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області 22, 24, 25 грудня 2015 року, 5, 13 січня 2016 року та 15 лютого 2016 року направлено запити на його видачу, що залишилися без відповіді. Одночасно прокуратурою в період з 14 грудня 2015 року по 15 лютого 2016 року вивчалися дані Єдиного державного реєстру судових рішень на предмет можливого розміщення тексту рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду від 14 грудня 2015 року, однак у цей період його не оприлюднено. Повний текст судового рішення від 14 грудня 2015 року у справі № 495/3656/15-ц видано прокурору лише 17 лютого 2016 року, тобто вже з пропущеним строком на його апеляційне оскарження.
Крім того, у провадженні судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Боярського О.О. перебувала справа № 495/9544/15-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя. Ухвалою суду від 4 січня 2016 року провадження у справі закрито у зв’язку з визнанням мирової угоди, визнано за ОСОБА_3 право власності на комплекс будівель (незавершене будівництво) загальною площею 1 172,7 кв. метра, що розташовані за адресою: АДРЕСА.
Вказану ухвалу 18 травня 2016 року скасовано апеляційним судом Одеської області за апеляційною скаргою Білгород-Дністровської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Білгород-Дністровської міської ради, справу направлено до суду першої інстанції для продовження її розгляду по суті. Судом апеляційної інстанції було зазначено, що, визнаючи мирову угоду, суддя на порушення вимог статті 175 ЦПК України не перевірив, чи ця мирова угода не суперечить положенням статті 376 ЦК України. Із матеріалів справи вбачається, що документи, які підтверджують право власності на спірні будівлі, відсутні; нерухоме майно збудовано на земельній ділянці, що надана в оренду ОСОБА_4 для розміщення майданчика під авторинок, без належного дозволу та належно затвердженого проекту. Відповідно до наданих суду першої інстанції технічних паспортів зазначені в мировій угоді не завершені будівництвом будівлі є самочинним будівництвом.
Судом апеляційної інстанції також встановлено, що відсутні докази того, що саме ОСОБА_3 чи ОСОБА_4 будували спірні об’єкти нерухомості або вони збудовані за спільні кошти подружжя, будівництво зазначених вище об’єктів нерухомості здійснено без отримання відповідних дозволів, обов’язкове отримання яких передбачено чинним законодавством України. У подальшому ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 22 вересня 2016 року позовну заяву Степаненко І.В. залишено без розгляду.
Також ухвалою судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Боярського О.О. від 24 квітня 2017 року у цій справі відмовлено у задоволенні заяви Білгород-Дністровської місцевої прокуратури про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення на користь прокуратури Одеської області сплаченого судового збору в сумі 1 378 грн за подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі з підстав визнання мирової угоди. Вказану ухвалу 13 липня 2017 року скасовано апеляційним судом Одеської області за апеляційною скаргою Білгород-Дністровської місцевої прокуратури, справу в частині заяви Білгород-Дністровської місцевої прокуратури про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат направлено на новий розгляд до суду першої інстанції у зв’язку з тим, що суддею Боярським О.О. допущено порушення норм процесуального права. Судом апеляційної інстанції зазначено, що позов ОСОБА_3 залишено без розгляду внаслідок її дій. Отже, питання компенсації позивачем здійснених прокуратурою витрат на сплату судового збору є обґрунтованим. Оскільки позовну заяву залишено без розгляду судом першої інстанції, то й питання судових витрат підлягає вирішенню судом першої інстанції. Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 1 вересня 2017 року заяву Білгород-Дністровської місцевої прокуратури задоволено частково та ухвалено додаткове рішення про стягнення зі ОСОБА_3 на користь прокуратури Одеської області судового збору в сумі 1 378 грн за подання апеляційної скарги.
Прокуратура Одеської області вважає, що зазначені обставини щодо розгляду суддею Боярським О.О. низки справ можуть свідчити про особисту зацікавленість судді, про нехтування нормами чинного законодавства під час здійснення правосуддя та допущення дій, що підривають авторитет правосуддя.
Під час попередньої перевірки, зокрема, судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Боярському О.О. було запропоновано надати пояснення.
У наданих до Вищої ради правосуддя поясненнях суддя Боярський О.О. зазначив таке.
Щодо справи № 495/3656/15-ц зазначив про перебіг розгляду справи у судах усіх інстанцій, а також що ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області 30 травня 2013 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу було залишено без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 207 ЦПК України. Той факт, що судом вищої інстанції (апеляційним судом) було залишено без змін ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду від 21 червня 2011 року, як вважає суддя, вже свідчить про повну відсутність грубої недбалості чи навмисного порушення закону суддею Боярським О.О. під час розгляду справи за позовом ОСОБА_1. До того ж судом касаційної інстанції не встановлено факту умисного порушення норм права судами попередніх інстанцій.
Суддя також вказав обставини розгляду та суть справи № 495/5158/13-ц. Щодо доводів дисциплінарної скарги, що суддя Боярський О.О. у своєму рішенні від 23 липня 2013 року у цій справі визнав право власності на 65/100 часток будівлі згаданого самочинно збудованого магазину площею 39,4 кв. метра, пославшись на ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 21 червня 2011 року у справі № 2-3489/11 як на преюдиційне судове рішення, хоча вона на той час вже була скасована судом касаційної інстанції, зазначив, що після скасування касаційною інстанцією ухвал першої та другої інстанцій справа № 2-3489/11 була передана на новий розгляд іншому судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області, яка закінчила розгляд справи ухвалою про залишення позовної заяви без розгляду. Після повернення справи № 2-3489/11 до Білгород-Дністровського міськрайонного суду суддя Боярський О.О. не був ознайомлений з результатами касаційного розгляду справи.
Крім того, зазначив, що предметом розгляду у справі № 495/5158/13-ц був лише договір дарування, укладений 9 листопада 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Одеської області ОСОБА_5, реєстровий номер НОМЕР. Ухвалюючи рішення у цій справі, суд у мотивувальній частині виклав пункт 1 вказаного договору дарування, у якому було зазначено, що об’єкт дарування належить дарувальниці на підставі ухвали Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 21 червня 2011 року у справі № 2-3489/2011, реєстраційний номер НОМЕР. Однак, як зауважує суддя, викладення в рішенні суду одного з пунктів спірного договору не свідчить, що його зміст став преюдиційним для суду під час вирішення справи. Підстави та правомірність набуття дарувальницею спірного майна взагалі не були предметом розгляду у справі № 495/5158/13-ц.
Суддя вважає, що такі безпідставні доводи скаржника спрямовані на надання самій скарзі більш негативного характеру та висвітлення дійсних обставин справи як одного грубого порушення суддею Боярським О.О. своїх професійних обов’язків.
Щодо посилань скаржника на ігнорування суддею Боярським О.О. факту відсутності порушення права позивача під час задоволення зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 пояснив, що ОСОБА_1 звернулась до суду, стверджуючи, що вона уклала правочин під впливом помилки та обману ОСОБА_2, що вже свідчить про її намагання оспорити права власності останнього. При цьому право власності на спірну будівлю ОСОБА_2 повністю було доведено та підтверджено належним доказом. Оцінюючи наявність вказаних обставин, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог ОСОБА_2, протилежне судами вищої інстанції не встановлено, висновки суду першої інстанції не спростовані у встановленому порядку, тому, як зауважує суддя, доводи прокурора є голослівними та не можуть бути враховані членами Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя під час вирішення питання про відкриття дисциплінарної справи.
Щодо справи № 495/9544/15-ц суддя пояснив, що 29 грудня 2015 року до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області надійшла позовна заява ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя.
4 січня 2016 року до суду надійшла заява сторін про затвердження мирової угоди, за умовами якої за ОСОБА_3 було визнано право власності на комплекс будівель (об’єкт незавершеного будівництва): будівля «А» (незавершене будівництво 32 % готовності) загальною площею 265,6 кв. метра; будівля «Б» (незавершене будівництво 32 % готовності) загальною площею 363,2 кв. метра; будівля «В» (незавершене будівництво 32 % готовності) загальною площею 363,2 кв. метра; будівля «Г» (незавершене будівництво 32 % готовності), загальною площею 180,7 кв. метра, які розташовані за адресою: АДРЕСА.
29 лютого 2016 року Білгород-Дністровська місцева прокуратура подала апеляційну скаргу на ухвалу суду від 4 січня 2016 року. За результатами розгляду апеляційної скарги 18 травня 2016 року апеляційний суд Одеської області постановив ухвалу про часткове задоволення скарги, скасування ухвали Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 4 січня 2016 року та направлення справи до того ж суду першої інстанції для продовження розгляду справи по суті.
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 22 вересня 2016 року (суддя Шевчук Ю.В.) позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя було залишено без розгляду через повторну неявку належно сповіщеного позивача у судове засідання.
1 вересня 2017 року Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області (суддя Прийомова О.Ю.) виніс додаткове рішення про часткове задоволення заяви Білгород-Дністровської місцевої прокуратури та доповнив ухвалу суду від 22 вересня 2016 року абзацом про стягнення із ОСОБА_3 на користь прокуратури Одеської області судового збору в сумі 1378,00 грн за подачу апеляційної скарги.
Як зауважив суддя, твердження скаржника про те, що визнання судовими рішеннями в наведених цивільних справах права власності на самочинно збудовані об’єкти нерухомості може свідчити про зацікавленість судді Боярського О.О., є безпідставними та такими, що «спрямовані на приниження ділової репутації судді, його етичних якостей». Всі дії судді Боярського О.О. під час розгляду справ були спрямовані на здійснення судового захисту прав і законних інтересів осіб, які брали участь у справі, а також виконання завдань цивільного судочинства із дотриманням засад верховенства права. До того ж скаржник не зазначив, які саме негативні наслідки для інтересів держави та окремої особи мали постановлені судові рішення.
Щодо справи № 495/3656/15-ц суддя Боярський О.О. зазначив про перебіг її розгляду; що 14 грудня 2015 року у цій справі було ухвалено заочне рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Білгород-Дністровської місцевої прокуратури. Суддя наголосив, що вказане рішення позивачем не було оскаржено до апеляційного суду Одеської області, тому всі доводи скаржника щодо його незаконності чи необґрунтованості є суб’єктивною власною думкою автора скарги, не обґрунтованою відповідними посиланнями на висновки суду апеляційної інстанції. На думку судді, скаржник зробив неправильні висновки щодо тексту рішення у справі № 495/3656/15-ц, оскільки під час винесення рішення суд не керувався ухвалою від 21 червня 2011 року у справі № 2-3489/11.
Суддя зауважив, що в матеріалах справи № 495/3656/15-ц наявний договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 27 жовтня 2015 року, згідно з яким ОСОБА_1 купила у Затоківської селищної ради земельну ділянку загальною площею 0,0074 га, кадастровий номер НОМЕР, що розташована за адресою: АДРЕСА. Рішення від 29 вересня 2015 року № 3635 про продаж земельної ділянки було прийнято VI сесією LХVІ скликання. Земельну ділянку було продано для експлуатації та обслуговування будівлі магазину, розташованого за цією адресою. Право власності відчужувача – Затоківської селищної ради на земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 7 жовтня 2015 року.
Наявність вказаного договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_1 та Затоківською селищною радою, спростувало зазначений прокурором у позовній заяві факт порушення інтересів територіальної громади селища Затоки, з власності якої нібито вибула земельна ділянка. Таким чином, на момент постановлення рішення за вказаним позовом було відсутнє право, що порушене (невизнане, оспорюване) та потребує судового захисту, а те, що прокуратура не оскаржила рішення суду про відмову у задоволенні позовної заяви, свідчить про правильність висновків суду.
Більше того, як зазначив суддя, 15 грудня 2015 року копію рішення від 14 грудня 2015 року у справі № 495/3656/15-ц отримав старший прокурор Білгород-Дністровської міжрайонної прокуратури Клименко Станіслав Юрійович (службове посвідчення № НОМЕР, дійсне до 8 листопада 2017 року), що підтверджується відповідною розпискою (а. с. 66), тому незрозуміло, чому в подальшому прокурор Білгород-Дністровської місцевої прокуратури звертався до суду із заявами про видачу копії вказаного рішення, якщо прокурор Клименко С.Ю. вже отримав таку копію.
Щодо тривалого невнесення судового рішення від 14 грудня 2015 року до Єдиного державного реєстру судових рішень суддя Боярський О.О. зазначив, що відповідно до наказу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 10 листопада 2014 року № 41-од/к помічників суддів Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області призначено відповідальними за якісний збір та надіслання до інформаційно-технічного адміністратора Єдиного державного реєстру копій судових рішень (копію наказу додано до пояснень). Контроль за виконанням наказу покладено на керівника апарату суду.
Також суддя зауважив, що лише в одній із вказаних чотирьох цивільних справ брала участь прокуратура Одеської області під час розгляду судом першої інстанції у справі за позовом прокурора, результати якої, не були оскаржені до суду апеляційної інстанції. Тому твердження про безвідповідальне ставлення судді Боярського О.О. до виконання своїх службових обов’язків є передчасними та безпідставними.
Попередньою перевіркою встановлено таке.
Ухвалу у справі № 2-3489/2011 суддею Боярським О.О. було постановлено 21 червня 2011 року, а рішення у справі № 495/5158/13-ц – 23 липня 2013 року, тобто порушення закону, які, як вважає скаржник, суддею допущено під час розгляду цих справ, мали місце, коли підстави дисциплінарної відповідальності судді були визначені частиною першою статті 83 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Водночас частиною четвертою статті 87 вказаного Закону було передбачено, що дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше шести місяців із дня відкриття Вищою кваліфікаційною комісією суддів України провадження в дисциплінарній справі, але не пізніше року з дня вчинення проступку, без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.
Тобто строк притягнення судді Боярського О.О. до дисциплінарної відповідальності за дії, допущені під час розгляду справ № 2-3489/2011, № 495/5158/13-ц, закінчився.
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 45 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» у відкритті дисциплінарної справи має бути відмовлено, якщо закінчився встановлений законом строк для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
З огляду на зазначене у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді Боярського О.О. за дії, допущені під час розгляду справ № 2-3489/2011, № 495/5158/13-ц, має бути відмовлено.
Щодо розгляду суддею Боярським О.О. справи № 495/3656/15-ц встановлено таке.
2 червня 2015 року заступник Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора звернувся до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Затоківської селищної ради до ОСОБА_2, ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, – Білгород-Дністровське міськрайонне управління юстиції Одеської області, про визнання недійсним договору дарування, скасування реєстрації права власності.
Ухвалою суду від 4 червня 2015 року у справі відкрито провадження.
14 грудня 2015 року у справі № 495/3656/15-ц було ухвалено заочне рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Білгород-Дністровської місцевої прокуратури.
Також копіями матеріалів справи № 495/3656/15-ц підтверджується, що копію рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 14 грудня 2015 року особисто отримано 15 грудня 2015 року старшим прокурором Білгород-Дністровської міжрайонної прокуратури Клименком С.Ю.
Таким чином, доводи скаржника про перешкоджання йому у реалізації права на апеляційне оскарження вказаного рішення у зв’язку із невидачею за неодноразовими зверненнями копії судового рішення спростовуються матеріалами справи.
Крім того, із вказаного судового рішення від 14 грудня 2015 року вбачається, що як на підставу для відмови у задоволенні позову суд послався на те, що надані до суду документи, які підтверджують право власності відповідачів на цю будівлю, право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, яка розташована під будівлею, та наявне в матеріалах справи рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 23 липня 2013 року, яке набрало законної сили 5 серпня 2013 року, унеможливлюють задоволення позовних вимог позивача. Вказаним рішенням суду за ОСОБА_2 було визнано право власності на 65/100 часток будівлі магазину, розташованого за адресою: АДРЕСА, підставою набуття права власності став саме оспорюваний в цьому позові договір дарування, укладений 9 листопада 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2.
У дисциплінарній скарзі прокуратурою Одеської області не зазначено, що суддя Боярський О.О. під час розгляду справи № 495/3656/15-ц допустив дії, що вказують на наявність дисциплінарного проступку, передбаченого на момент розгляду цієї справи частиною першою статті 92 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд».
Щодо розгляду суддею Боярським О.О. справи № 495/9544/15-ц перевіркою встановлено таке.
29 грудня 2015 року до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області надійшла позовна заява ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя.
Ухвалою суду від 30 грудня 2015 року відкрито провадження у справі.
4 січня 2016 року від сторін до суду надійшла заява про затвердження мирової угоди, за умовами якої за ОСОБА_3 було визнано право власності на комплекс будівель (об’єкт незавершеного будівництва) загальною площею 180,7 кв. метра, розташованих за адресою: АДРЕСА.
29 лютого 2016 року Білгород-Дністровська місцева прокуратура подала апеляційну скаргу на ухвалу суду від 4 січня 2016 року.
За результатами апеляційного розгляду ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 4 січня 2016 року було скасовано (ухвала апеляційного суду Одеської області від 18 травня 2016 року).
Отже, рішення суду, яке скаржник вважав ухваленим суддею Боярським О.О. із допущенням дій, що можуть мати наслідком дисциплінарну відповідальність судді, переглянуто у визначеному процесуальним законом порядку судом апеляційної інстанції.
З огляду на вказане під час вирішення питання про наявність підстав для дисциплінарної відповідальності судді відповідно до частини другої статті 92 чинного на той момент Закону України від 7 липня 2010 року «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» та частини другої статті 106 чинного Закону України «Про судоустрій і статус суддів» підлягає встановленню, чи було ухвалення цього рішення наслідком неналежного ставлення судді до своїх обов’язків або умисного порушення норм права.
Під час вирішення цього питання врахуванню підлягає таке.
Як вбачається з ухвали Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 4 січня 2016 року, посилаючись на пункт 4 частини першої статті 205 ЦПК України, суддя Боярський О.О. своєю ухвалою закрив провадження у справі, визнавши укладену сторонами мирову угоду.
При цьому в судовому рішенні було зазначено, що «…мирова угода відповідає чинному законодавству, не ущемляє права сторін, відповідає встановленим у справі фактичним обставинам. Умови мирової угоди відповідають дійсній волі сторін, угода, укладена сторонами з метою врегулювання спору, ґрунтується на взаємних поступках та стосується лише прав і обов’язків сторін та предмета спору».
Скасовуючи вказану ухвалу судді Боярського О.О. від 4 січня 2016 року, суд апеляційної інстанції зазначив, що мирова угода суперечить вимогам чинного законодавства.
Так, було зазначено, що згідно із частиною першою статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Із матеріалів справи встановлено, що підтвердні документи щодо права власності на спірні будівлі, які стали предметом мирової угоди, відсутні, вказане нерухоме майно збудовано на земельній ділянці, яка була надана в оренду відповідачу для розміщення майданчика під авторинок, без належного дозволу та належно затвердженого проекту.
Відповідно до наданих технічних паспортів зазначені в мировій угоді не завершені будівництвом будівлі є самочинним будівництвом (а. с. 23–39).
Також на порушення вимог статті 376 ЦК України у матеріалах справи були відсутні докази того, що саме ОСОБА_3 або ОСОБА_4 будували вказані об’єкти нерухомості, або вони були збудовані за спільні кошти подружжя.
Крім цього, як вказав суд апеляційної інстанції, судом першої інстанції під час розгляду справи не встановлений факт додержання під час будівництва цього об’єкта протипожежних, санітарних та будівельних норм, додержання яких обов’язково для подальшої експлуатації об’єкта нерухомості.
При цьому суд апеляційної інстанції визнав, що будівництво відповідних об’єктів нерухомості було здійснено без отримання дозволів, обов’язкове отримання яких передбачено чинним законодавством України.
Отже, судом апеляційної інстанції встановлено порушення суддею Боярським О.О. норм права під час постановлення ухвали від 4 січня 2016 року, що стало підставою для скасування судового рішення.
Однак Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що у цьому випадку врахуванню підлягає те, що, як було встановлено вище, розглядаючи 14 грудня 2015 року справу № 495/3656/15-ц, суддя Боярський О.О. досліджував ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 жовтня 2012 року, постановлену за наслідками перегляду, в тому числі ухвали судді Боярського О.О. у справі № 2-3489/2011 від 21 червня 2011 року щодо вирішення аналогічного спору.
У цій ухвалі Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ вказував, що згідно із частиною третьою статті 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Однак, визнаючи мирову угоду, суд на порушення вимог статті 175 ЦПК України не перевірив, чи ця мирова угода не суперечить зазначеним положенням закону; не з’ясував, на якій правовій підставі нерухоме майно, а саме: будівля магазину літ «А», що знаходиться за адресою: АДРЕСА, належало ОСОБА_2, оскільки матеріали справи не містять як доказу належності вказаної будівлі на праві власності відповідачу, окрім технічного паспорта з відміткою «збудовано самочинно», так і доказів правової підстави користування ОСОБА_2 саме земельною ділянкою, на якій знаходиться спірна будівля.
Отже, вирішуючи 4 січня 2016 року подібну справу, суддя Боярський О.О. мав, принаймні, встановити обставини, про які зазначалося у судовому рішенні суду касаційної інстанції, яке Боярський О.О. досліджував 14 грудня 2015 року.
Відповідно до приписів статті 1 Кодексу суддівської етики суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду.
Відповідно до пунктів 3, 4 частини першої статті 92 Закону України від 7 липня 2010 року «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» та пунктів 3, 4 частини першої статті 106 чинного Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження за: систематичне або грубе одноразове порушення правил суддівської етики, що підриває авторитет правосуддя (допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя); умисне або у зв’язку з очевидною недбалістю допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод (умисне або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків).
Попередньою перевіркою було встановлено, що суддя Боярський О.О. під час розгляду справи № 495/9544/15-ц не вчинив дій з метою визначення належності сторонам у справі на праві власності спірних будівель, які стали предметом мирової угоди, кому вони належать фактично (збудовані за спільні кошти подружжя тощо), а також чи було додержано під час будівництва протипожежні, санітарні та будівельні норми.
Крім того, вирішуючи питання про затвердження мирової угоди, суд зобов’язаний встановити обставини відповідно до статті 175 ЦПК України, що суддею Боярським О.О. виконано не було.
Зазначене може свідчити про те, що під час постановлення ухвали від 4 січня 2016 року у справі № 495/9544/15-ц суддя Боярський О.О. діяв з метою затвердження мирової угоди, відповідно до якої один із подружжя ОСОБА_6 набував у власність нерухоме майно, належність якого на праві власності будь-кому із подружжя встановлено не було, а тому постановлення зазначеної ухвали суддею Боярським О.О., скасованої судом апеляційної інстанції, стало наслідком неналежного ставлення судді до своїх обов’язків та/чи умисного порушення норм права.
З огляду на вказане Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що під час попередньої перевірки були встановлені обставини, які можуть свідчити, що під час здійснення правосуддя у справі № 495/9544/15-ц суддя Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Боярський О.О. вчинив дії, на момент їх вчинення передбачені пунктами 3, 4 частини першої статті 92 Закону України від 7 липня 2010 року «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» та пунктами 3, 4 частини першої статті 106 чинного Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Керуючись статтями 43–46 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», статтею 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя
ухвалила:
відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Боярського Олександра Олександровича.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий на засіданні
Першої Дисциплінарної палати
Вищої ради правосуддя В.В. Шапран
Члени Першої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя В.І. Говоруха
В.К. Комков
Член Третьої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя Л.А. Швецова
