X
Введіть слово для пошуку

Акт ВРП

Україна
Вища рада правосуддя
Перша Дисциплінарна палата
Ухвала
Київ
14.02.2020
453/1дп/15-20
Про відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області Ковальчук Т.А.

Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Шапрана В.В., членів Краснощокової Н.С., Розваляєвої Т.С., Шелест С.Б., розглянувши висновок доповідача – члена Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Маловацького О.В. за результатами попередньої перевірки дисциплінарної скарги селянського (фермерського) господарства «Ізмаїл», поданої через адвоката Підлужного В.М., на дії судді Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області Ковальчук Тетяни Анатоліївни,

 

встановила:

 

29 листопада 2019 року за вхідним № 1246/0/13-19 до Вищої ради правосуддя надійшла дисциплінарна скарга селянського (фермерського) господарства «Ізмаїл» (далі – СФГ «Ізмаїл), подана через адвоката Підлужного В.М., на дії судді Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області Ковальчук Т.А. під час розгляду справ №№ 179/716/17, 179/717/17, 179/718/17, 179/719/17, 179/720/17, 179/721/17, 179/722/17.   

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя від 29 листопада 2019 року № 1246/0/13-19 зазначену скаргу передано для розгляду члену Вищої ради правосуддя Маловацькому О.В.

За результатами попередньої перевірки дисциплінарної скарги член Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Маловацький О.В. запропонував відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області Ковальчук Т.А.

Здійснивши попередню перевірку, заслухавши доповідача – члена Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Маловацького О.В., Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про наявність підстав для відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області Ковальчук Т.А. з огляду на таке.

У скарзі СФГ «Ізмаїл» зазначено, що під час вирішення питання про забезпечення позову у цивільних справах №№ 179/716/17, 179/717/17, 179/718/17, 179/719/17, 179/720/17, 179/721/17, 179/722/17 суддею Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області Ковальчук Т.А. без належних фактичних та правових підстав допущено грубе втручання у господарську діяльність СФГ «Ізмаїл» шляхом повної заборони проведення агротехнічних робіт на семи земельних ділянках, що мало наслідком створення істотної загрози для подальшої підприємницької діяльності СФГ «Ізмаїл». Також вказано, що ухвали від 26 травня 2017 року постановлені суддею Ковальчук Т.А. всупереч вимогам статті 151 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), оскільки суд може забезпечити позов до подання позовної заяви лише з метою запобігання порушенню прав інтелектуальної власності.

Крім цього, вказано, що, незважаючи на смерть відповідачів у справах №№ 179/719/17 та 179/721/17, суддя Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області Ковальчук Т.А. відкрила провадження у цих справах та здійснила судові виклики відповідачів, що вбачається з абзацу першого (с. 4) судового рішення у вказаних справах, згідно з яким відповідач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 «в судове засідання не з’явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином». У зв’язку із цим, на думку скаржника, суддею Ковальчук Т.А. допущено грубе порушення правил підвідомчості, оскільки справи №№ 179/719/17, 179/721/17 розглянуто фактично між двома суб’єктами господарювання фермерським господарством «Еталон-Є» (далі – ФГ «Еталон-Є») та СФГ «Ізмаїл».

З огляду на викладене у дисциплінарній скарзі висловлено прохання про притягнення судді Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області Ковальчук Т.А. до дисциплінарної відповідальності.

На запит члена Вищої ради правосуддя Маловацького О.В. головою Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області надані статистичні показники  роботи (навантаження) судді Ковальчук Т.А. за період з 1 січня 2017 року по 1 листопада 2019 року, суддею Ковальчук Т.А. – пояснення та підтверджені документи.

У наданих до Вищої ради правосуддя поясненнях суддя Ковальчук Т.А. щодо тверджень скаржника про розгляд заяв про забезпечення позову з порушенням норм процесуального права повідомила таке.

25 травня 2017 року до Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області надійшли позовні заяви ФГ «Еталон-Є» та селянського (фермерського) господарства «Степове» (далі – СФГ «Степове») до:

ОСОБА_3 та СФГ «Ізмаїл» про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки;

ОСОБА_4 та СФГ «Ізмаїл» про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки;

ОСОБА_5 та СФГ «Ізмаїл» про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки;

ОСОБА_1 та СФГ «Ізмаїл» про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки;

ОСОБА_6 та СФГ «Ізмаїл» про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки;

ОСОБА_2 та СФГ «Ізмаїл» про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки;

ОСОБА_7 та СФГ «Ізмаїл» про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки.

Ухвалами Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 29 травня 2017 року відкрито провадження у цивільних справах №№ 179/716/17, 179/717/17, 179/718/17, 179/719/17, 179/720/17, 179/721/17, 179/722/17.

Як вказала суддя, разом із позовними заявами до Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області надійшли заяви про забезпечення позову ФГ «Еталон-Є» та СФГ «Степове» у зазначених вище справах. У вказаних заявах зазначалося, зокрема, що існує реальна загроза ускладнення виконання судового рішення щодо повернення земельних ділянок у стані, придатному для подальшого використання позивачами. Крім того, в заявах про забезпечення позову заявники стверджували, що СФГ «Ізмаїл» на підставі оспорюваних договорів оренди земельної ділянки може проводити весняно-польові роботи, а саме здійснювати оранку, культивацію, посів та інші дії, пов’язані з використанням земельних ділянок, які передані їхніми засновниками в користування на підставі статуту, у зв’язку із чим ФГ «Еталон-Є» та СФГ «Степове» будуть позбавлені можливості отримати прибуток від користування земельними ділянками, що створює загрозу припинення господарської діяльності цими господарствами.

Суддя Ковальчук Т.А. зазначила, що оскільки частиною першою статті 153 ЦПК України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) було визначено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа, в день її надходження, заяви ФГ «Еталон-Є» та СФГ «Степове» про забезпечення позову розглянуто 26 травня 2017 року та постановлено ухвали про задоволення вимог заявників шляхом заборони СФГ «Ізмаїл» вчиняти дії щодо користування, проведення агротехнічних робіт на земельних ділянках. Також наголосила, що оскільки позовні заяви у зазначених вище справах були подані 25 травня 2017 року, у суду були відсутні підстави вважати, що заходи забезпечення позову вжиті судом до подання позовної заяви.

Крім цього, суддя зауважила, що СФГ «Ізмаїл» скористалось правом на апеляційне оскарження ухвал про забезпечення позову до апеляційного суду Дніпропетровської області, яким ухвали суду першої інстанції від 26 травня   2017 року скасовані.

Щодо доводів скаржника про допущення суддею порушень у зв’язку з розглядом справ №№ 179/719/17, 179/721/17, відповідачами в яких були померлі особи (ОСОБА_1 та ОСОБА_2), суддя Ковальчук Т.А. вказала, що у зв’язку з тим, що позови ФГ «Еталон-Є» та СФГ «Степове» подані щодо нерухомого майна, а саме про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки, на вказані справи поширювалися правила виключної підсудності, а отже, суд не звертався до відповідного органу реєстрації місця проживання (перебування) особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання відповідачів.

Одночасно суддя звернула увагу, що в судових засіданнях під час розгляду справ №№ 179/719/17, 179/721/17 брала участь представник відповідача СФГ «Ізмаїл» ОСОБА_8, яка не повідомляла про смерть відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які згідно з оспорюваними договорами оренди були орендодавцями СФГ «Ізмаїл» з 12 березня 2012 року та з 27 грудня 2010 року відповідно. Крім того, керівник СФГ «Ізмаїл» 27 червня 2017 року подав відзиви на позовні заяви, в яких не було зазначено про смерть ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

Разом із цим суддя повідомила, що 18 серпня 2017 року СФГ «Ізмаїл» подало апеляційні скарги, в яких також не зазначалося, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 померли. У матеріалах справи міститься, зокрема, рекомендоване повідомлення про вручення адресованого ОСОБА_1 апеляційним судом Дніпропетровської області поштового відправлення з відміткою про отримання апеляційної скарги. Також у матеріалах наявний конверт з рекомендованим повідомленням про вручення адресованого ОСОБА_2 апеляційним судом Дніпропетровської області поштового відправлення з відміткою «адресат не проживає».

Щодо тверджень скаржника про розгляд суддею Ковальчук Т.А. справ №№ 179/719/17, 179/721/17 із порушенням правил підвідомчості суддя повідомила, що в постанові апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 грудня 2017 року у справі № 179/721/17 зазначено, що провадження у справі підлягає закриттю відповідно до положень пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України в частині вимог до СФГ «Ізмаїл», оскільки такі справи не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Водночас суддя наголосила, що в матеріалах справи міститься постанова Дніпропетровського апеляційного суду від 15 травня 2017 року у справі № 904/12336/16, в якій, зокрема, зазначено, що спір щодо договору оренди, укладеного між фізичною та юридичною особою, підлягає розгляду в порядку цивільного, а не господарського судочинства.

Також суддя зазначила, що справи №№ 179/716/17, 179/717/17, 179/720/17, 179/722/17 за аналогічними позовними вимогами розглянуті судом касаційної інстанції в порядку цивільного судочинства.

Під час попередньої перевірки встановлено таке.

Ковальчук Тетяна Анатоліївна Указом Президента України від 15 лютого 2010 року № 162/2010 призначена на посаду судді Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області строком на п’ять років, Указом Президента України від 3 квітня 2017 року № 94/2017 призначена на посаду судді Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області.

25 травня 2017 року до Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області надійшло сім аналогічних за мотивуванням позовних заяв: п’ять – від ФГ «Еталон-Є» та дві – від СФГ «Степове» до:

ОСОБА_3 та СФГ «Ізмаїл» про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки;

ОСОБА_4 та СФГ «Ізмаїл» про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки;

ОСОБА_5 та СФГ «Ізмаїл» про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки;

ОСОБА_1 та СФГ «Ізмаїл» про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки;

ОСОБА_6 та СФГ «Ізмаїл» про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки;

ОСОБА_2 та СФГ «Ізмаїл» про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки;

ОСОБА_7 та СФГ «Ізмаїл» про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки.

Одночасно із позовними заявами ФГ «Еталон-Є» та СФГ «Степове» подали заяви про забезпечення позову, обґрунтовані тим, що невжиття заходів щодо заборони вчиняти певні дії, а саме проведення агротехнічних робіт на земельних ділянках, якими користується СФГ «Ізмаїл» на підставі спірних договорів оренди, може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

Ухвалами Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 26 травня 2017 року (суддя Ковальчук Т.А.) у справах №№ 179/716/17, 179/717/17, 179/718/17, 179/719/17, 179/720/17, 179/721/17, 179/722/17 заяви ФГ «Еталон-Є» та СФГ «Степове» задоволено. Заборонено СФГ «Ізмаїл» вчиняти будь-які дії щодо користування, проведення агротехнічних робіт (оранка, культивація, посів та інші дії, пов’язані з використанням земельної ділянки) на земельних ділянках, які належать фізичним особам, зазначеним як відповідачі у справі. 

Ухвали суду першої інстанції обґрунтовано тим, що СФГ «Ізмаїл» на підставі оспорюваних догорів оренди земельних ділянок може проводити весняно-польові роботи, а саме здійснювати оранку, культивацію, посів та інші дії, пов’язані з використанням земельної ділянки, у зв’язку із чим ФГ «Еталон-Є» та СФГ «Степове» будуть позбавлені можливості отримати прибуток від користування земельними ділянками, що створює загрозу припинення господарської діяльності цими господарствами.

Ухвалами апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 листопада 2017 року у справі № 179/717/18, від 13 грудня 2017 року у справі № 179/718/18, від 17 жовтня 2017 року у справі № 179/719/18, від 17 січня 2018 року у справі № 179/720/18, від 13 грудня 2017 року у справі № 179/721/18, від 3 жовтня 2017 року у справі № 179/722/18 ухвали суду першої інстанції скасовані. Апеляційний суд, скасовуючи ухвали місцевого суду від 26 травня 2017 року, виходив із того, що в них не зазначено, яким чином заборона СФГ «Ізмаїл» вчиняти будь-які дії щодо користування, проведення агротехнічних робіт (оранка, культивація, посів та інші дії, пов’язані з використанням земельної ділянки) на спірних земельних ділянках забезпечить виконання можливих судових рішень щодо визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, повернення земельних ділянок. Крім того, апеляційний суд вказав, що шляхом заборони здійснювати будь-які дії щодо користування, проведення агротехнічних робіт (оранка, культивація, посів та інші дії, пов’язані з використанням земельної ділянки) на спірних земельних ділянках СФГ «Ізмаїл» позбавлено можливості займатися господарською діяльністю.

Відповідно до частин першої, другої статті 151 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 26 травня 2017 року) суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити передбачені цим Кодексом заходи забезпечення позову. У заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено: причини, у зв’язку з якими потрібно забезпечити позов; вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Ухвала про забезпечення позову постановляється в порядку, визначеному   статтею 209 ЦПК України, і повинна включати мотивувальну частину, де поряд із зазначенням мотивів, із яких суд (суддя) дійшов висновку про обґрунтованість припущення про те, що невжиття заходів забезпечення може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення, наводиться посилання на закон, яким суд керувався при постановленні ухвали (пункт 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»).

Скасовуючи постановлені суддею Ковальчук Т.А. ухвали про забезпечення позову, суд апеляційної інстанції також вказав, що судом першої інстанції допущено порушення процесуального порядку розгляду питання про вжиття заходів забезпечення позову.

Таким чином, ухвали, постановлені суддею Ковальчук Т.А. у справах №№ 179/716/17, 179/717/17, 179/718/17, 179/719/17, 179/720/17, 179/721/17, 179/722/17 скасовано судом вищої інстанції, зокрема, з підстав порушення норм процесуального права.

Ураховуючи викладене, дії судді щодо постановлення вказаних ухвал слід оцінювати, виходячи із положень частини другої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що перевіркою встановлено обставини, які можуть свідчити, що скасовані в апеляційному порядку ухвали судді Ковальчук Т.А. прийняті нею через неналежне ставлення до службових обов’язків або умисне порушення норм права з огляду на таке.

Зі змісту заяв про забезпечення позову, поданих ФГ «Еталон-Є» і СФГ «Степове» та підписаних ОСОБА_9 і ОСОБА_10 відповідно, копії яких додано суддею Ковальчук Т.А. до пояснень, вбачається, що на обґрунтування вказаних заяв позивачі взагалі не вказали, яким чином проведення СФГ «Ізмаїл» агротехнічних робіт на земельних ділянках на підставі спірних договорів оренди може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Водночас суддя Ковальчук Т.А. на порушення вимог статті 153 ЦПК України не дослідила, чи відповідають вимогам статті 151 ЦПК України заяви про забезпечення позову, та всупереч положенням процесуального законодавства задовольнила їх і вжила заходи забезпечення позову без будь-яких правових підстав.

Частиною третьою статті 152 ЦПК України (в редакції, чинній станом на момент постановлення суддею ухвал про забезпечення позову) було встановлено, що види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

У пунктах 4, 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від  22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» визначено, що, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з’ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Під час встановлення зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв’язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб’єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.

Особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову, оскільки існує ризик спричинення їм збитків у разі, якщо сам позов або пов’язані з матеріально-правовими обмеженнями заходи з його забезпечення виявляться необґрунтованими. Тому, допускаючи забезпечення позову, суд відповідно до частини четвертої статті 153 ЦПК України вправі покласти на позивача обов’язок внести на депозитний рахунок суду заставу, достатню для того, щоб запобігти зловживанню забезпеченням позову (проте її розмір не повинен перевищувати розміру ціни позову). За змістом цієї норми суд (суддя), визначивши вид забезпечення позову та розмір застави, повинен зазначити у відповідній ухвалі, що остання звертається до виконання негайно після внесення предмета застави у повному розмірі.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, СФГ «Ізмаїл» здійснює такі види діяльності (згідно із класифікацією видів економічної діяльності): вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (основний); розведення свиней; допоміжна діяльність у рослинництві; оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами. 

З огляду на викладене, вирішуючи питання про забезпечення позову у вказаних справах, суддя Ковальчук Т.А. не взяла до уваги наведену вище позицію Верховного Суду України, згідно з якою врахуванню підлягає та обставина, що обмеження господарюючого суб’єкта в користуванні майном (в цьому випадку орендованими земельними ділянками) може призвести до незворотних наслідків – втрати прибутку, оскільки вжиті заходи перешкоджають його господарській діяльності, мета якої – отримання прибутку.

З ухвал від 26 травня 2017 року вбачається, що під час розгляду заяв про забезпечення позову суддя Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області Ковальчук Т.А. взяла до уваги лише доводи позивача. Інтереси відповідача, інших осіб, права яких можуть бути обмежені у зв’язку із забороною СФГ «Ізмаїл» проводити будь-які сільськогосподарські роботи на спірних земельних ділянках, залишені суддею поза увагою.

Згідно із частиною третьою статті 151 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Частиною четвертою вказаної статті ЦПК України визначено, що за заявою заінтересованої особи суд може забезпечити позов до подання позовної заяви з метою запобігання порушенню права інтелектуальної власності.

Отже, з наведених положень процесуального законодавства вбачається, що вжиття заходів забезпечення позову можливе лише після відкриття провадження у справі. До подання позовної заяви суд може забезпечити позов лише з метою запобігання порушенню права інтелектуальної власності.

Зазначене кореспондується з пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», в якому зазначено, що забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній (за винятком випадку, передбаченого частиною четвертою статті 151 ЦПК України), якщо невжиття заходів забезпечення  може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Аналогічні роз’яснення містяться у пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 5 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду», де зазначено, що суддя не вправі до постановлення ухвали про відкриття провадження у справі здійснювати будь-які дії щодо підготовки справи до судового розгляду, зокрема, забезпечувати позов (крім випадку, передбаченого частиною четвертою статті 151 ЦПК України), проводити попереднє судове засідання тощо. 

З окремих копій матеріалів судових справ №№ 179/716/17, 179/717/17, 179/718/17, 179/719/17, 179/720/17, 179/721/17, 179/722/17, доданих суддею Ковальчук Т.А. до пояснень, вбачається, що 25 травня 2017 року ФГ «Еталон-Є» та СФГ «Степове» звернулися до Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області із позовними заявами про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок та повернення земельних ділянок, а також із заявами про забезпечення позову.

Встановлено, що ухвали про відкриття провадження у вказаних справах (суддя Ковальчук Т.А.) постановлені 29 травня 2017 року, а ухвали про забезпечення позову – 26 травня 2017 року. 

Отже, суддя Ковальчук Т.А., постановивши ухвали про забезпечення позову від 26 травня 2017 року до відкриття провадження у вказаних вище справах, а також не звернувши увагу на те, що суд може забезпечити позов до подання позовної заяви лише з метою запобігання порушенню права інтелектуальної власності, допустила порушення вимог статті 151 ЦПК України (в редакції, чинній на час постановлення ухвал).

Крім того, скасовуючи ухвали судді Ковальчук Т.А. у справах №№ 179/719/17, 179/721/17, суд апеляційної інстанції вказав, що, постановивши оскаржувані ухвали, суддя фактично вирішила по суті наявний спір, не обґрунтувавши, яким чином незадоволення заяв про забезпечення позову може ускладнити виконання можливого рішення суду, зокрема про повернення в користування ФГ «Еталон-Є» спірних земельних ділянок, які належать ОСОБА_1 та ОСОБА_6.

Статтею 210 ЦПК України у редакції, яка діяла на момент винесення суддею Ковальчук Т.А. ухвал від 26 травня 2017 року про вжиття заходів забезпечення позову було визначено, що ухвала суду, що постановляється як окремий документ, складається, в тому числі, з мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу, однак суддя не виконала приписів вказаної норми процесуального закону.

Щоб бути якісним, судове рішення повинно сприйматися сторонами та суспільством у цілому як таке, що стало результатом коректного застосування юридичних правил, справедливого процесу та правильної оцінки фактів, а також як таке, що може бути ефективно реалізованим. Лише в такому випадку сторони будуть переконані, що їхню справу було розглянуто й вирішено справедливо, а суспільство сприйме ухвалене рішення як фактор відновлення суспільної гармонії. Для досягнення цих цілей необхідне виконання низки вимог (пункт 31 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень).

Вмотивованість – це вимога до суду наводити письмово у рішенні судження, пояснення про наявність чи відсутність фактів, які є основою висновку суду. Це також пояснення суду, чому він виніс саме таке рішення, погодився з одними та відкинув інші доводи.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру.

Право особи на справедливий судовий розгляд при визначенні її цивільних прав і обов’язків забезпечується і конкретизується, зокрема, через право на мотивоване судове рішення, що також знайшло пояснення у прецедентах Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ, Суд).

Зокрема, у рішенні ЄСПЛ у справі «Сокуренко і Стригун проти України»     (пункт 24) Суд наголошує, що, як було раніше визначено, фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

У рішенні у справі «Олександр Волков проти України» (пункт 143) Суд констатував, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного здійснення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, сторони провадження повинні мати право очікувати застосування зазначених вище норм. Принцип юридичної визначеності застосовується не тільки щодо сторін провадження, а й до національних судів. Аналогічна позиція міститься у рішенні у справі «Дія 97» проти України» (пункт 47).

У рішенні у справі «Бендерський проти України» (пункт 42) Суд нагадує, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають достатньою мірою висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов’язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи. Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом.

У рішенні у справі «Серявін та інші проти України» (пункт 58) ЄСПЛ повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов’язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов’язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов’язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов’язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

У пункті 24 рішення ЄСПЛ у справі «Сокуренко та Стригун проти України» від 20 липня 2006 року зазначено: «Суд повторює, що, як було раніше визначено, фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», а й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Занд проти Австрії» висловлено думку, що термін «судом, встановленим законом», вжитий у пункті 1 статті 6 Конвенції, передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (...)».

Таким чином, невиконання суддею Ковальчук Т.А. вимог статті 210 ЦПК України щодо незазначення мотивів вжиття заходів забезпечення є порушенням гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий суд, свідчить про наявність у діях судді ознак дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме умисного або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод. 

Крім того, як стверджує скаржник, внаслідок порушення суддею Ковальчук Т.А. вимог статей 151–153 ЦПК України, про які зазначалося вище, впродовж дії постановлених нею ухвал від 26 травня 2017 року у справах №№ 179/716/17, 179/717/17, 179/718/17, 179/719/17, 179/720/17, 179/721/17, 179/722/17, тобто впродовж усього визначеного для посіву та збирання врожаю періоду, унеможливлено проведення будь-яких агротехнічних робіт, у зв’язку із чим підприємство втратило можливість отримати прибуток.

Зазначене може свідчити про допущення суддею Ковальчук Т.А. дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме умисне або внаслідок грубої недбалості інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.

Таким чином, попередньою перевіркою встановлені обставини, які можуть свідчити, що під час вирішення питань про вжиття заходів забезпечення позову у справах  №№ 179/716/17, 179/717/17, 179/718/17, 179/719/17, 179/720/17, 179/721/17, 179/722/17 суддя Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області Ковальчук Т.А. допустила дії, що містять ознаки дисциплінарних проступків, передбачених пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (умисне або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод та інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків).

Щодо доводів скаржника стосовно того, що суддею Магдалинівського районного суду Дніпропетровської Ковальчук Т.А. відкрито провадження у справах №№ 179/719/17, 179/721/17 за позовами до померлих осіб, з огляду на що, на думку заявника, розгляд вказаних справ відбувся з порушенням правил підвідомчості, необхідно зазначити таке. 

Як встановлено, на адресу Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області 25 травня 2017 року надійшли позовні заяви ФГ «Еталон-Є» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідно, СФГ «Ізмаїл» про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок та повернення земельних ділянок.

Ухвалами суду першої інстанції від 29 травня 2017 року (суддя Ковальчук Т.А.) відкрито провадження у справах №№ 179/719/17, 179/721/17.

Рішеннями Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 8 серпня 2017 року позовні вимоги ФГ «Еталон-Є» задоволено.

Не погодившись із такими рішеннями, СФГ «Ізмаїл» звернулось до апеляційного суду Дніпропетровської області з апеляційними скаргами, в яких, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просило оскаржувані рішення суду скасувати та ухвалити нові, якими відмовити у задоволенні позовних вимог.

Під час апеляційного розгляду справ апеляційним судом Дніпропетровської області встановлено, що ОСОБА_2 помер 20 березня 2017 року, ОСОБА_1 – 7 лютого 2015 року, тобто відповідач у справі ОСОБА_2 помер за два місяці, а відповідач ОСОБА_1 – більш ніж за два роки до пред’явлення позову, що місцевим судом не було встановлено, досліджено та взято до уваги.

Апеляційний суд Дніпропетровської області, розглянувши вказані справи, 12 та 19 грудня 2017 року постановив ухвали про скасування рішень Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 8 серпня 2017 року та закриття провадження у них.

За приписами статті першої ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справ №№ 179/719/17, 179/721/17, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Перевіркою встановлено, що ФГ «Еталон-Є» звернулось до Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області з позовними заявами до осіб – ОСОБА_2, ОСОБА_1, які померли 20 березня 2017 року та 7 лютого 2015 року відповідно.

Ця обставина виключала можливість розгляду справ та вирішення питання про права померлих осіб, однак суддя Ковальчук Т.А. здійснила розгляд справ.

Як зазначено вище, у поясненнях суддя Ковальчук Т.А.  вказала, що на справи №№ 179/719/17, 179/721/17, які перебували у її провадженні, поширювалися правила виключної підсудності, а тому суд не звертався до відповідного органу реєстрації місця проживання (перебування) особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання відповідачів.

Поряд із цим статтею 122 ЦПК України визначений обов’язок суду звертатися до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача, якщо він не є суб’єктом підприємницької діяльності, не лише у випадках, коли необхідно перевірити правила підсудності відповідної справи, а й з метою недопущення порушень гарантій права особи на судовий захист шляхом належного повідомлення учасників процесу про розгляд справи.

Згідно із роз’ясненнями, викладеними у листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 лютого 2016 року № 9-539/0/4-16, під час вирішення питання щодо належних процесуальних дій суду у разі встановлення факту смерті відповідача, що настала до моменту подання позову, слід виходити з визначення цивільної процесуальної правоздатності як передумови виникнення процесуальних відносин між сторонами.

Відповідно до статті 28 ЦПК України здатність мати цивільні процесуальні права та обов’язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи.

Згідно зі статтею 29 ЦПК України здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов’язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи. При цьому цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у день її смерті (частина четверта статті 25 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України)).

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що чинним законодавством України не передбачено можливості пред’явлення позову до особи, яка на час звернення до суду померла та правоздатність якої відповідно до вимог частини четвертої статті 25 ЦК України припинилася.

При цьому вирішення питання щодо належних процесуальних дій суду у наведеному випадку залежить від стадії судового провадження, на якій судом було встановлено факт пред’явлення позову до померлої особи.

Зокрема, якщо на стадії відкриття провадження у справі з дотриманням вимог частини третьої статті 122 ЦПК України суд встановить, що фізична особа – відповідач знятий з обліку у відповідному органі реєстрації місця перебування та місця проживання особи у зв’язку із смертю, у відкритті провадження має бути відмовлено на підставі пункту 1 частини другої  статті 122 ЦПК України, оскільки відповідна заява не підлягає розгляду в судах.

З огляду на вказане розгляд суддею Ковальчук Т.А. справ №№ 179/719/17, 179/721/17 та ухвалення у них рішень, якими вирішено питання про права та обов’язки (інтереси) осіб, цивільна процесуальна дієздатність яких була припинена ще до пред’явлення позову, фактично призвели до вирішення питань про права та обов’язки осіб, яких не було залучено до участі у справі – спадкоємців (якщо такі є). 

Отже, не виконавши вимоги статей 28–29, 122 ЦПК України, зокрема щодо надіслання запитів щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідачів у справах №№ 179/719/17, 179/721/17 та встановлення у зв’язку із цим наявності у них цивільної правоздатності, не взявши до уваги зазначені роз’яснення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, суддя Ковальчук Т.А. допустила істотне порушення норм процесуального права, що призвело до вирішення питань про права та обов’язки осіб, яких не було залучено до участі у справі (спадкоємців), що унеможливило реалізацію наданих цим особам прав та обов’язків.

Вказане може свідчити про наявність у діях судді Ковальчук Т.А. дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме умисного або внаслідок недбалості істотного порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків.

Таким чином, під час попередньої перевірки встановлено обставини, які можуть свідчити про наявність у діях судді Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області Ковальчук Т.А. дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «а» пункту 1 та пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (умисне або внаслідок недбалості істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків; умисне або внаслідок грубої недбалості допущення порушення прав людини і основоположних свобод або інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків), за вчинення яких суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження.

Керуючись статтями 43–46 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя

 

ухвалила:

 

відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області Ковальчук Тетяни Анатоліївни.

Ухвала оскарженню не підлягає.

 

 

Головуючий на засіданні

Першої Дисциплінарної палати

Вищої ради правосуддя                                                      В.В. Шапран

 

Члени Першої Дисциплінарної                                                 

палати Вищої ради правосуддя                                         Н.С. Краснощокова

                                                                                                  Т.С. Розваляєва

                                                                                                  С.Б. Шелест