Акт ВРП

Вища рада правосуддя, розглянувши скаргу судді Старобільського районного суду Луганської області Пелиха Олександра Олександровича на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 8 жовтня 2018 року № 3083/2дп/15-18,

встановила:

до Вищої ради правосуддя 5 листопада 2018 року (вх. № 5509/0/6-18) надійшла скарга судді Старобільського районного суду Луганської області Пелиха О.О. на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя (далі – також Дисциплінарна палата) від 8 жовтня 2018 року № 3083/2дп/15-18 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності та застосування дисциплінарного стягнення у виді суворої догани з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу матеріалу між членами Вищої ради правосуддя від 5 листопада 2018 року доповідачем щодо вказаної скарги визначено члена Вищої ради правосуддя Маловацького О.В.

Скарга на рішення Дисциплінарної палати від 8 жовтня 2018 року № 3083/2дп/15-18 подана з дотриманням вимог та у строки, визначені статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

Суддя Пелих О.О. повідомлений про дату, час і місце розгляду скарги. Зазначену інформацію оприлюднено на офіційному веб-сайті Вищої ради правосуддя.

У засідання Вищої ради правосуддя прибув суддя Пелих О.О.

Вища рада правосуддя, розглянувши скаргу, дослідивши матеріали дисциплінарної справи, заслухавши доповідача – члена Вищої ради правосуддя Маловацького О.В., суддю, який повністю підтримав скаргу, дійшла висновку, що рішення Дисциплінарної палати від 8 жовтня 2018 року № 3083/2дп/15-18 підлягає залишенню без змін з огляду на таке.

Пелих Олександр Олександрович Указом Президента України від 27 грудня 2001 року № 1271/2001 призначений на посаду судді Старобільського районного суду Луганської області строком на п’ять років. Постановою Верховної Ради України від 22 березня 2007 року № 814-V обраний суддею Старобільського районного суду Луганської області безстроково.

19 жовтня 2017 року до Вищої ради правосуддя надійшла скарга прокуратури Полтавської області за підписом прокурора Полтавської області М.Кармазіна (вхідний реєстраційний № 1201/0/13-17) стосовно дій судді Старобільського районного суду Луганської області Пелиха О.О.

У скарзі зазначено, що, розглянувши справу № 431/4838/16-ц, суддя Пелих О.О. прийняв рішення, яким припинено право власності на нерухоме майно, що розташоване в місті Миргороді Полтавської області, а не на території Луганської області. Таким чином, суддею порушено вимоги процесуального законодавства щодо виключної підсудності розгляду позовів, що виникають з приводу захисту права власності та інших речових прав на нерухоме майно за місцем його знаходження. Крім того, приймаючи вказане рішення, суддя не взяв до уваги накладений ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 9 лютого 2016 року арешт на майно, що є предметом спору, та наявну заборону відчуження, що встановлена на підставі договору іпотеки. У зв’язку із викладеним автор скарги просить притягнути суддю до дисциплінарної відповідальності.

Ухвалою від 9 липня 2018 року № 2149/2дп/15-18 Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя відкрила дисциплінарну справу стосовно судді Старобільського районного суду Луганської області Пелиха О.О.

Рішенням Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 8 жовтня 2018 року № 3083/2дп/15-18 суддю Старобільського районного суду Луганської області Пелиха О.О. притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до нього дисциплінарне стягнення у виді суворої догани з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців.

Підставою для притягнення судді Пелиха О.О. до дисциплінарної відповідальності стало вчинення суддею дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ (внаслідок недбалості істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що призвело до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду).

У скарзі суддя Пелих О.О. зазначає, що під час прийняття рішення Дисциплінарна палата не врахувала усіх обставин судової справи та обставин, що відповідно до закону підлягають врахуванню під час вирішення питання про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Із рішення від 8 жовтня 2018 року № 3083/2дп/15-18 вбачається, що під час розгляду Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя дисциплінарної справи стосовно судді Пелиха О.О. встановлено таке.

12 жовтня 2016 року до Старобільського районного суду Луганської області надійшла позовна заява ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення коштів та визнання права власності за умовами договору, в якій містилися вимоги стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 1 500 000 грн на користь ОСОБА_1 згідно з умовами договору безвідсоткової позики від 2 січня 2012 року та визнати за ОСОБА_2 право власності на об’єкти нерухомого майна (всього два об’єкта площею 5848,5 кв. м та 2928,3 кв. м), розташовані у місті Миргороді Полтавської області.

Ухвалою Старобільського районного суду Луганської області від 13 жовтня 2016 року (суддя Пелих О.О.) відкрито провадження у справі № 431/4838/16-ц.

15 листопада 2016 року подано уточнену позовну заяву ОСОБА_2, у якій містилася вимога визнати за ОСОБА_2 право власності: на будівлю торгового центру у місті Миргороді Полтавської області загальною площею 5848,5 кв. м; на нежитлове приміщення у місті Миргороді Полтавської області загальною площею 2928,3 кв. м; припинити право власності ОСОБА_ 3 на будівлю торгового центру та нежитлове приміщення у місті Миргороді Полтавської області.

Ухвалою Старобільського районного суду Луганської області від 15 листопада 2016 року визнано мирову угоду між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення коштів у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення коштів та визнання права власності за умовами договорів. У цій ухвалі вирішено питання, в тому числі, щодо нерухомого майна, розташованого у місті Стаханові Луганської області та місті Миргороді Полтавської області.

Рішенням Старобільського районного суду Луганської області від 15 листопада 2016 року (суддя Пелих О.О.) задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа – ОСОБА_4, про визнання права власності за умовами договору. Визнано за ОСОБА_2 право власності: на будівлю торгового центру у місті Миргороді Полтавської області загальною площею 5848,5 кв. м; нежитлове приміщення у місті Миргороді Полтавської області загальною площею 2928,3 кв. м; припинено право власності ОСОБА_3 на вказані об’єкти нерухомості.

Ухвалою апеляційного суду Луганської області від 5 липня 2017 року ухвалу Старобільського районного суду Луганської області від 15 листопада 2016 року про затвердження мирової угоди скасовано та повернуто справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Рішенням апеляційного суду Луганської області від 5 липня 2017 року рішення Старобільського районного суду Луганської області від 15 листопада 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 відмовлено. У рішенні зазначено, що ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 9 лютого 2016 року, постановленою під час судового розгляду цивільної справи за позовом виконавчого комітету Миргородської міської ради до ОСОБА_3, з метою забезпечення позову накладено арешт на нежитлове приміщення у місті Миргороді Полтавської області загальною прощею 2928,3 кв. метра. Про це обтяження 10 лютого 2016 року внесено запис до Державного реєстру прав та обтяжень. У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна міститься інформація про державну реєстрацію іпотечного договору № 997, виданого 22 червня 2016 року щодо об’єкта нерухомого майна – будівлі торговельного центру у місті Миргороді Полтавської області. Строком виконання основного зобов’язання визнано 21 червня 2021 року, розмір основного зобов’язання – 43771400 гривень. Іпотекодержателем є публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Земельний Капітал», іпотекодавцем – ОСОБА_3.

Крім того, апеляційним судом Луганської області 5 липня 2017 року постановлено окрему ухвалу для обговорення її на нараді суддів Старобільського районного суду Луганської області щодо допущеного судом першої інстанції порушення норм процесуального законодавства при визначенні територіальної підсудності.

Дисциплінарна палата дійшла висновку, що, розглядаючи справу № 431/4838/16-ц, суддя Старобільського районного суду Луганської області Пелих О.О. грубо порушив правила виключної підсудності, встановлені частиною першою статті 114 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), та вирішив спір щодо нерухомого майна, яке знаходиться у місті Миргороді Полтавської області загальною площею 5848,5 кв. м та 2928,3 кв. метра.

Крім того, рішенням від 15 листопада 2016 року всупереч наявному на підставі ухвали суду арешту та забороні відчуження на підставі договору іпотеки суддею Пелихом О.О. вирішено питання про перехід до ОСОБА_2 права власності на будівлю торгового центру, розташованого у місті Миргороді Полтавської області загальною площею 5848,5 кв. м. та нежитлового приміщення у місті Миргороді Полтавської області загальною площею 2928,3 кв. метра.

Дії судді Пелиха О.О. щодо прийняття у справі № 431/4838/16-ц рішень із порушенням вимог статті 114 ЦПК України Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя кваліфіковано як дисциплінарний проступок, передбачений підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ.

У скарзі на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 8 жовтня 2018 року № 3083/2дп/15-18 суддя Пелих О.О. зазначив, що:

під час підготовки до оскарження рішення Дисциплінарної палати йому стало відомо, що ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 23 червня 2017 року провадження у справі № 541/199/16-ц закрито у зв’язку із відмовою позивача від позову і відмову прийнято судом. Ухвалою цього суду від 27 липня 2017 року заходи забезпечення позову скасовано;

у своїх поясненнях щодо скарги прокуратури Полтавської області погодився з рішеннями апеляційного суду Луганської області про скасування прийнятих ним ухвали та рішення від 15 листопада 2016 року у справі № 431/4838/16-ц та наявністю помилки при визначенні підсудності цієї справи, проте не погодився, що це є порушенням у виді грубої недбалості. Ухвалені судові рішення не створили негативних наслідків ні для сторін у справі, що розглядалася Миргородським міськрайонним судом Полтавської області, ні для скаржника – прокуратури Полтавської області;

дисциплінарна скарга прокуратури Полтавської області не відповідає вимогам, затвердженим рішенням Вищої ради правосуддя від 14 лютого 2017 року № 269/0/15-17, а рішення про відкриття дисциплінарної справи прийнято поза розумним терміном – через дев’ять місяців з моменту надходження скарги до Вищої ради правосуддя;

під час обрання дисциплінарного стягнення, що підлягає застосуванню до судді, Дисциплінарна палата не обґрунтувала неможливість застосування більш м’якого стягнення. Вважає, що Дисциплінарною палатою не було враховано, що він до дисциплінарної відповідальності раніше не притягався, дисциплінарних стягнень не має, не надано оцінки тому, що на його утриманні перебуває неповнолітня дитина, а ту обставину, що він має шістнадцятирічний стаж роботи на посаді судді використано некоректно.

З огляду на зазначене суддя Пелих О.О. просив скасувати рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 8 жовтня 2018 року № 3083/2дп/15-18 та закрити дисциплінарне провадження.

Вища рада правосуддя дійшла висновку, що доводи дисциплінарної скарги судді Старобільського районного суду Луганської області Пелиха О.О. не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваного рішення Дисциплінарної палати та, що Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя правильно встановила обставини дисциплінарної справи і надала їм оцінку.

Так, статтею 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» на суд покладено обов’язок, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечити кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно із пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до положень статті 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ із метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 107 ЦПК України усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами.

За загальним правилом, якщо інше не встановлено ЦПК України, позови до фізичної особи пред’являються до суду за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування, а до юридичної особи – за її місцезнаходженням (стаття 109 ЦПК України).

Підсудність цивільних справ у спорах, вирішення яких належить до повноважень конкретного суду першої інстанції, визначається статтями 108–114 ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 114 ЦПК України позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред’являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Із матеріалів справи № 431/4838/16-ц вбачається, що предметом спору у ній було, в тому числі, нерухоме майно, що знаходиться у місті Миргороді Полтавської області у значному обсязі – 5848,5 кв. м та 2928,3 кв. метра.

Статтею 122 ЦПК України передбачено, що під час відкриття провадження у справі суддя зобов’язаний перевірити, чи подано позовну заяву з додержанням вимог, зазначених у статтях 108‒114, 119, 120 ЦПК України.

У пункті 24 рішення у справі «Сокуренко та Стригун проти України» від 20 липня 2006 року зазначено, що «Суд повторює, що, як було раніше визначено, фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», а й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії» термін «судом, встановленим законом», вжитий у пункті 1 статті 6, передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (...)».

Відповідно до статті 115 ЦПК України, якщо суддя, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, встановить, що справа не підсудна цьому суду, заява повертається позивачеві для подання до належного суду, про що постановляється ухвала.

Згідно з пунктом 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», якщо після відкриття провадження у справі і до початку судового розгляду (розгляду справи по суті – стаття 173 ЦПК України) виявиться, що заяву було прийнято з порушенням правил підсудності, суд передає справу на розгляд належному суду незалежно від волевиявлення сторін (пункт 2 частини першої статті 116 ЦПК України).

У постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі – ВССУ) від 7 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» ВССУ вказав, що спори, пов’язані із захистом права власності та інших речових прав, розглядаються судами відповідно до визначеної процесуальним законом юрисдикції. Згідно з частиною першою статті 114 ЦПК України позови, що виникають щодо захисту права власності та інших речових прав на нерухоме майно, пред’являються за місцем знаходження майна або основної його частини (виключна підсудність). Якщо пред’явлено позов про право власності на кілька жилих приміщень (квартир), розташованих у різних районах міста чи в різних містах, або позов про поділ спадкового майна, яке складається з кількох квартир (об’єктів нерухомості) у різних місцевостях, тобто наявні вимоги, для кожної з яких частиною першою статті 114 ЦПК України встановлено виключну підсудність, то позов пред’являється до одного із судів за вибором позивача, але за місцезнаходженням основної частини нерухомого майна, яка за своєю вартістю перевищує ті, що знаходяться в інших районах чи місцевостях.

Вказаних вимог процесуального закону суддя Пелих О.О. не виконав, оскільки ним не було вчинено дій щодо вирішення питання про належність справи до розгляду Старобільським районним судом Луганської області.

Із урахуванням того, що процесуальним законом визначено, що якщо навіть судом і було відкрито провадження у справі із порушенням правил підсудності, проте ці обставини встановлено після відкриття провадження у справі і до початку судового розгляду, суд передає справу на розгляд належному суду незалежно від волевиявлення сторін, а статтею 6 Конвенції встановлено, що право на справедливий суд включає, зокрема право на розгляд справи судом, встановленим законом, то розгляд судом справи із порушенням цих правил є істотним порушенням норм процесуального права.

Крім того, Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя встановлено, що суддею Пелихом О.О. 15 листопада 2016 року вирішено питання щодо майна, на яке накладено арешт у межах іншої судової справи.

При цьому посилання судді Пелиха О.О. на те, що ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 23 червня 2017 року провадження у справі № 541/199/16-ц закрито у зв’язку із відмовою позивача від позову і відмову прийнято судом, а ухвалою цього суду від 27 липня 2017 року заходи забезпечення позову скасовано, не спростовують допущеного суддею порушення, а лише свідчать про відсутність істотних негативних наслідків.

Водночас недбалість судді Пелиха О.О. щодо невчинення дій з метою перевірки у відповідних реєстрах інформації про наявність заборон та обтяжень щодо спірного нерухомого майна з урахуванням вказаних вище порушень вимог процесуального закону – правил підсудності, як правильно встановила Дисциплінарна палата, характеризує ставлення судді до виконання своїх обов’язків як із грубою недбалістю.

Також Вища рада правосуддя не вважає, що Дисциплінарною палатою некоректно використано те, що суддя Пелих О.О. має понад шістнадцять років стажу роботи на посаді судді, оскільки, маючи саме значний досвід здійснення правосуддя у місцевому загальному судді, він повинен розуміти необхідність дотримання правил підсудності та вагомість таких, а при вирішенні питання про визнання права власності на майно за тією чи іншою особою – встановити, чи не це майно обтяжене.

Щодо доводів судді Пелиха О.О. про відкриття дисциплінарної справи через дев’ять місяців з моменту надходження скарги до Вищої ради правосуддя та про невідповідність дисциплінарної скарги встановленим вимогам, слід зазначити, що скарга судді не містить посилань на те, яким саме вимогам статті 107 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» не відповідає скарга прокуратури Полтавської області, що було б підставою для повернення дисциплінарної скарги скаржнику чи відмови у відкритті дисциплінарної справи, оскільки навіть невідповідність дисциплінарної скарги встановленій примірній формі, законом не визначається як підстава для її повернення скаржнику. Крім того, законом обмежено не строки попередньої перевірки дисциплінарної скарги, а строки дисциплінарного провадження та притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, які Дисциплінарною палатою дотримано.

Помилковими є і переконання судді Пелиха О.О., що на дисциплінарний орган Вищої ради правосуддя покладено обов’язок щодо обґрунтування неможливості застосування до судді менш м’якого виду дисциплінарного стягнення, ніж обраний. Обґрунтованим має бути саме застосування того чи іншого виду стягнення.

За таких обставин Вища рада правосуддя вважає, що Дисциплінарна палата правильно встановила наявність у діях судді Пелиха О.О. дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (внаслідок недбалості істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що призвело до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду).

При цьому висновки Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя відповідають встановленим обставинам справи, дії судді кваліфіковано правильно, а при визначенні міри стягнення враховано позитивну характеристику судді, відсутність негативних наслідків його дій та інші обставини, що підлягають врахуванню відповідно до частини другої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та частини п’ятої статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

З огляду на викладене Вища рада правосуддя, керуючись статтею 131 Конституції України, статтею 111 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктами 13.9–13.11 Регламенту Вищої ради правосуддя, Вища рада правосуддя

вирішила:

залишити без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 8 жовтня 2018 року № 3083/2дп/15-18 про притягнення судді Старобільського районного суду Луганської області Пелиха Олександра Олександровича до дисциплінарної відповідальності.

Голова Вищої ради правосуддя                                                                  І.М. Бенедисюк