Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Мамонтової І.Ю., членів Гречківського П.М., Овсієнка А.А., Худика М.П., Швецової Л.А., заслухавши доповідача – члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Мірошниченка А.М., розглянувши дисциплінарну справу, відкриту за скаргою Трощія Олексія Сергійовича на дії судді Індустріального районного суду міста Дніпропетровська Зосименко Світлани Георгіївни,
встановила:
до Вищої ради правосуддя 14 листопада 2018 року (вх. № 1243/0/13-18) надійшла скарга Трощія О.С. на дії судді Індустріального районного суду міста Дніпропетровська Зосименко С.Г. під час здійснення правосуддя у справі № 202/3965/18, провадження № 1-кс/202/4702/2018.
Скаржник посилався на істотне порушення суддею Зосименко С.Г. норм процесуального права під час здійснення правосуддя у справі № 202/3965/18, провадження № 1-кс/202/4702/2018, що призвело до порушення його прав в кримінальному процесі та позбавило можливості захищати себе в суді.
Враховуючи викладене у скарзі, скаржник просив притягнути суддю Індустріального районного суду міста Дніпропетровська Зосименко С.Г. до дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу матеріалу між членами Вищої ради правосуддя від 14 листопада 2018 року вказана скарга передана для проведення попередньої перевірки члену Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Мірошниченку А.М.
Ухвалою Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 9 січня 2019 року № 32/3дп/15-19 відкрито дисциплінарну справу стосовно зазначеної судді.
19 березня 2019 року (вх. № Т-1826/0/7-19) до Вищої ради правосуддя надійшла нотаріально посвідчена заява Трощія О.С. про те, що він зі скаргою на дії судді Зосименко С.Г. не звертався та не доручав жодній особі складати відповідні скарги від його імені чи в інтересах ТОВ «Укр-Трейд ЛТД», директором якого він є.
Посилаючись на наявність цієї заяви, суддя Зосименко С.Г. просила закрити дисциплінарну справу. При цьому, як вона пояснила, їй стало відомо про намір Трощія О.С. звернутися із відповідним повідомленням до Вищої ради правосуддя від працівника канцелярії Індустріального районного суду міста Дніпропетровська ОСОБА_1, якій Трощій О.С. повідомив про те, що зі скаргою стосовно судді Зосименко С.Г. він не звертався.
Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що вказане повідомлення Трощія О.С., зроблене після відкриття дисциплінарної справи, в силу буквального змісту Закону України «Про Вищу раду правосуддя» правового значення для цілей дисциплінарного провадження не має.
Буквальне тлумачення закону повністю узгоджується із законодавчими засадами здійснення дисциплінарного провадження щодо суддів, згідно з якими скарга щодо дисциплінарного проступку судді є лише підставою для початку дисциплінарного провадження щодо судді (частина перша статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»).
Крім того, відповідно до частини першої статті 46 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» питання про відкриття дисциплінарної справи або відмову у відкритті дисциплінарної справи вирішується Дисциплінарною палатою на підставі висновку доповідача та доданих до нього матеріалів.
Таким чином, правове значення звернення до Вищої ради правосуддя як органу, відповідального, зокрема, за забезпечення функціонування судової влади на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, вичерпується моментом складання членом Дисциплінарної палати, що проводив перевірку, висновку за результатами такої перевірки. Інший підхід поставив би здійснення Вищою радою правосуддя публічно-правових функцій у залежність від позиції заявника.
Дисциплінарна палата також звертає увагу на те, що підпис у заяві Трощія О.С. візуально повністю відповідає підпису від імені Трощія О.С. у скарзі на дії судді Зосименко С.Г., до скарги додані копії процесуальних документів, які стосуються відповідного судового провадження ТОВ «Укр-Трейд ЛТД», зроблені з оригіналів документів, також у скарзі вказана адреса скаржника, що відповідає адресі ТОВ «Укр-Трейд ЛТД», вказаній у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, доданого до заяви. Зазначене ставить під сумнів правдивість викладеного у заяві Трощія О.С. про те, що зі скаргою стосовно судді Зосименко С.Г. він не звертався.
Враховуючи викладене, Третьою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя клопотання судді Зосименко С.Г. про закриття дисциплінарної справи залишено без задоволення.
Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, заслухавши доповідача, суддю Зосименко С.Г., дослідивши матеріали дисциплінарної справи і письмові пояснення судді, дійшла висновку про наявність підстав для притягнення судді Індустріального районного суду міста Дніпропетровська Зосименко С.Г. до дисциплінарної відповідальності з огляду на таке.
Указом Президента України від 14 грудня 2005 року № 1764/2005 Зосименко Світлану Георгіївну призначено на посаду судді Індустріального районного суду міста Дніпропетровська строком на п’ять років. Постановою Верховної Ради України від 3 лютого 2011 року № 2990-VI Зосименко Світлану Георгіївну обрано суддею Індустріального районного суду міста Дніпропетровська безстроково.
Слідчим управлінням Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області здійснюється досудове розслідування кримінального провадження № __________________ від 6 червня 2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 197-1 Кримінального кодексу України, за фактом самовільного зайняття земельної ділянки.
Ухвалою слідчого судді Індустріального районного суду міста Дніпропетровська Зосименко С.Г. від 22 серпня 2018 року у справі № 202/3965/18, провадження № 1-кс/202/4702/2018, задоволено клопотання слідчого СУ ГУ НП в Дніпропетровській області про накладення арешту на майно. Вказаною ухвалою суду накладено арешт на врожай сільськогосподарських культур у вигляді соняху на площі 185,6502 га, який знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером ________________, загальною площею 753,2 га, розташованій на території села Знаменівка Черкаської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області, на яку згідно з Державним реєстром речових прав на нерухоме майно та Реєстром прав власності на нерухоме майно відомості стосовно права власності відсутні; заборонено суб’єктам господарювання розпоряджатися засіяним врожаєм та використовувати його, в тому числі проводити будь-які польові роботи на цій земельній ділянці, здійснювати збір врожаю до скасування арешту майна.
Мотивувальна частина ухвали (за винятком цитування положень чинного законодавства) зводиться до фрагмента такого змісту: «31 липня 2018 року земельну ділянку з кадастровим номером ______________, загальною площею 753,2 га, розташованій на території с. Знаменівка, Черкаської селищної ради, Новомосковського району Дніпропетровської області визнано речовим доказом у кримінальному провадженні ... на підставі викладеного слідчий суддя вважає, що клопотання слідчого є законним, обґрунтованим таким, що відповідає частині другій статті 171 КПК України та підлягає задоволенню, оскільки виникла необхідність в накладенні арешту на вказану земельну ділянку … оскільки є реальна загроза знищення, переробки чи приховування вищезазначеного майна, що недопустимо та унеможливить подальше розслідування та прийняття законного рішення по кримінальному провадженню, тому слідчий суддя вважає за можливе накласти арешт на вказане майно». Згідно з текстом ухвали у судовому засіданні не був присутній слідчий, інші особи не викликалися з причини невстановлення суддею власника арештованого майна.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 10 жовтня 2018 року ухвалу суду першої інстанції скасовано, клопотання слідчого СУ ГУ НП в Дніпропетровській області про накладення арешту повернуто прокурору для виконання вимог статті 171 КПК України протягом 72 годин з дня отримання ухвали.
Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що слідчий суддя неповною мірою дотримався вимог статей 98, 131, 170 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України), послався на необґрунтованість рішення суду. Суд апеляційної інстанції окремо зазначив, що слідчим у клопотанні не вказано, для встановлення яких саме обставин скоєння кримінального правопорушення мають значення зазначена земельна ділянка та врожай сільськогосподарської культури на ній, клопотання слідчого містить лише загальні формулювання підстав і мети арешту майна згідно з процесуальним законом, з яких не вбачається за можливе встановити, чи є предмет арешту об’єктом кримінально караних дій або майном, набутим кримінальним шляхом чи внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Ані слідчим, ані прокурором не наведено обґрунтування необхідності арешту майна.
У письмових поясненнях, наданих на пропозицію члена Вищої ради правосуддя (вх. № 5797/0/6-18 від 20 листопада 2018 року), суддя Зосименко С.Г. зазначила, що постановлена нею як слідчим суддею ухвала про накладення арешту, на думку судді, ніяким чином не порушила право власності ТОВ «Укр-Трейд Лтд» на належне йому майно.
Також суддя Зосименко С.Г. послалася на невстановлення власника майна, на яке слідчий просив накласти арешт, зазначаючи, що слідчий в обґрунтування свого клопотання посилався на лист заступника начальника Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 29 травня 2018 року № 10-4-0.221-4786/2-18, у якому було зазначено, що земельна ділянка з кадастровим номером ________________, площею 742,63 га належить до земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населеного пункту, не надана у власність (користування), та на інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, відповідно до якої відомості щодо права власності на вказану земельну ділянку відсутні. Зазначені документи були долучені до матеріалів клопотання та враховані слідчим суддею при постановленні ухвали від 22 серпня 2018 року про накладення арешту на майно.
Оскільки документи, що підтверджують право користування земельною ділянкою з кадастровим номером ______________, а саме Державний акт на право користування землею серії Б № 020061 та Договір № 6/2017/КЕВ від 20 липня 2017 року, який було укладено між начальником квартирно-експлуатаційного відділу в м. Дніпрі Прокудіним В.О. та директором ТОВ «Укр-Трейд Лтд» Трощієм О.С., було додано Трощієм О.С. до апеляційної скарги, у слідчого судді, на думку Зосименко С.Г., були відсутні можливості встановити таку інформацію при постановленні ухвали про накладення арешту на майно.
У своїх усних поясненнях, наданих у засіданні Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, суддя Зосименко С.Г. зазначила мотиви, з яких вона вважала дії ТОВ «Укр-Трейд Лтд» протиправними, Договір № 6/2017/КЕВ від 20 липня 2017 року – таким, що не створює правових наслідків, а арештований врожай соняшника – таким, що не належить вказаній юридичній особі. При цьому, відповідаючи на питання членів Дисциплінарної палати, суддя Зосименко С.Г. підтвердила, що на час розгляду клопотання слідчого їй не було відомо про власника відповідної земельної ділянки та про її користувача, а також те, що в її розпорядженні не було документів, які надали б змогу встановити правовий режим відповідної земельної ділянки та врожаю, що на ній знаходився.
Оцінюючи свої дії при розгляді клопотання, суддя Зосименко С.Г. вважала їх такими, що відповідають вимогам процесуального закону, і такими, що не утворюють будь-якого дисциплінарного проступку.
З огляду на обставини, встановлені під час розгляду дисциплінарної справи, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла такого.
Відповідно до частини першої статті 172 КПК України клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею, судом не пізніше двох днів із дня його надходження до суду, за участю слідчого та/або прокурора, цивільного позивача, якщо клопотання подано ним, підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, і за наявності – також захисника, законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження. Неприбуття цих осіб у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання.
Згідно із частиною другою статті 172 КПК України клопотання слідчого, прокурора, цивільного позивача про арешт майна, яке не було тимчасово вилучене, може розглядатися без повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна.
Пояснення судді Зосименко С.Г. стосовно того, що повідомлення власника майна не здійснювалося нею начебто через те, що власник майна був їй невідомий, свідчать про те, що клопотання не відповідало вимогам пункту 2 частини другої статті 171 КПК України, який вимагає зазначення документів, «які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном». Враховуючи чіткі і зрозумілі вимоги частини третьої статті 172 КПК України, клопотання за таких обставин підлягало поверненню.
Посилання судді Зосименко С.Г. на те, що власник майна був невідомий, свідчить, що вона усвідомлювала невідповідність клопотання вимогам закону. Крім того, нездійснення виклику власника майна пояснюється в ухвалі зовсім іншими міркуваннями ніж було зазначено суддею Зосименко С.Г. у поясненнях, а саме що «слідчий суддя вважає за можливе розглянути клопотання без участі власника майна».
З огляду на викладене Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що в діях судді Зосименко С.Г. стосовно розгляду клопотання по суті за відсутності повідомлення власника майна про розгляд клопотання наявний склад дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків). При цьому такий склад є спеціальним стосовно складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 зазначеного Закону (допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод), тому допущені суддею порушення норм процесуального права відповідно до пункту 4 частини першої статті 106 цього Закону додаткової кваліфікації не потребують.
З огляду на обставини розгляду справи неповідомлення власника майна про розгляд мало істотне значення, оскільки не дало змоги йому навести аргументи на користь своєї позиції, які в подальшому стали підставою для скасування ухвали суду першої інстанції апеляційним судом.
Отже, допущене процесуальне порушення перебуває у причинному зв’язку з протиправним обмеженням права власності на арештоване майно як основоположного права людини в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція).
Незаконність обмеження права власності обумовлюється таким.
Відповідно до пункту 7 частини другої статті 131 КПК України арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження. Пунктом 1 частини третьої статті 132 КПК України передбачено, що застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Згідно зі статтями 94, 132, 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього спеціальної конфіскації, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого, який звертається з проханням про арешт майна, оскільки згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб’єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно із частиною першою статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Відповідно до статті 171 КПК України з клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням із прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову – також цивільний позивач. У клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу. До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання. У клопотанні цивільного позивача у кримінальному провадженні про арешт майна підозрюваного, обвинуваченого, юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, третіх осіб для відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, повинно бути зазначено: 1) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір позовних вимог; 2) докази факту завдання шкоди і розміру цієї шкоди.
Згідно із частиною першою статті 173 КПК України слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.
Суддя Зосименко С.Г. вказаних вимог закону не дотрималася, що було констатовано судом апеляційної інстанції.
Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції» (Hentrich v. France)», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, пункт 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява № 48191/99, пункти 49 – 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у права осіб повинно забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пункти 69, 73, Series A № 52).
Накладений арешт, яким, зокрема, заборонено збір урожаю, був істотним втручанням у господарську діяльність відповідних суб’єктів та відповідно у їхнє право власності. З огляду на обставини справи, накладений арешт явно не відповідав зазначеній в ухвалі суду меті забезпечити «збереження речових доказів». Цілком очевидно, що заборона збирання врожаю в кінці сільськогосподарського сезону (22 серпня) створювала високий ризик загибелі цього врожаю і жодним чином не сприяла його «збереженню».
При цьому суддя Зосименко С.Г. не могла не розуміти, що заборона збору врожаю наприкінці сільськогосподарського сезону створює реальний ризик знищення цього врожаю.
Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що в діях судді Зосименко С.Г. наявний склад дисциплінарного проступку, передбачений пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод – права власності).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 372 КПК України в мотивувальній частині ухвали зазначаються встановлені судом обставини із посиланням на докази.
Згідно із частиною п’ятою статті 173 КПК України у разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд постановляє ухвалу, в якій зазначає:
1) перелік майна, на яке накладено арешт;
2) підстави застосування арешту майна;
3) перелік тимчасово вилученого майна, яке підлягає поверненню особі, у разі прийняття такого рішення;
4) заборону, обмеження розпоряджатися або користуватися майном у разі їх передбачення та вказівку на таке майно;
5) порядок виконання ухвали із зазначенням способу інформування заінтересованих осіб.
Ухвала, постановлена суддею Зосименко С.Г., не дає жодної відповіді на питання про те, як заборона збору врожаю на певній земельній ділянці може забезпечити речовий доказ у кримінальному провадженні від знищення чи переробки. Таким чином, вимогу про зазначення підстав застосування арешту майна суддею не виконано. Згідно із частиною четвертою статті 370 КПК України вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», параграфи 29–30).
Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що в діях судді Зосименко С.Г. наявний склад дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття аргументів сторін щодо суті спору).
З огляду на порушення суддею Зосименко С.Г., яка має тривалий досвід роботи на посаді судді, очевидних і зрозумілих за змістом вимог процесуального закону та численність допущених порушень Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що допущене порушення не має характеру простої суддівської помилки, а є умисним.
Згідно з даними офіційного веб-сайту Вищої ради правосуддя рішенням Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 21 березня 2018 року № 847/3дп/15-18 суддю Зосименко С.Г. притягнуто до дисциплінарної відповідальності у виді подання про тимчасове, на строк чотири місяці, відсторонення від здійснення правосуддя – з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді та обов’язковим направленням судді до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації слідчих суддів та подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді. За результатами оскарження рішенням Вищої ради правосуддя від 26 червня 2018 року № 2057/0/15-18 вказане рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя залишине без змін.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 110 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя вважається таким, що не має дисциплінарного стягнення, якщо протягом двох років з дня ухвалення рішення про накладення дисциплінарного стягнення у виді подання про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя його не буде піддано новому дисциплінарному стягненню та підстава для нового стягнення не матиме місця протягом вказаного строку, а також за умови успішного проходження курсу підвищення кваліфікації, визначеного органом, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, та подальшого підтвердження здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді за результатами кваліфікаційного оцінювання. Таким чином на момент вчинення суддею Зосименко С.Г. дій, що є предметом розгляду, вона мала непогашене дисциплінарне стягнення.
Встановлено, що рішенням Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 30 листопада 2018 року № 3657/1дп/15-18 суддя Зосименко С.Г. була притягнута до дисциплінарної відповідальності із застосуванням дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення її з посади. 9 січня 2019 року за вхідним № 103/0/6-19 до Вищої ради правосуддя надійшла скарга судді Зосименко С.Г. на вказане рішення, розгляд якої не завершено. Враховуючи викладене, керуючись принципом правової визначеності як складовою принципу верховенства права (стаття 8 Конституції України), Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя не бере до уваги факт притягнення судді Зосименко С.Г. до дисциплінарної відповідальності згідно із рішенням Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 30 листопада 2018 року № 3657/1дп/15-18 при кваліфікації її дій та визначенні стягнення.
Відповідно до пункту 2 частини дев’ятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов’язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний, зокрема, факт вчинення суддею дисциплінарного проступку за наявності непогашеного дисциплінарного стягнення (крім попередження чи догани).
Враховуючи очевидність допущених суддею Зосименко С.Г. порушень закону, їх множинність, факт вчинення цих порушень невдовзі після притягнення її до дисциплінарної відповідальності, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про те, що вчинені суддею Зосименко С.Г. дії становлять грубе порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду та утворюють істотний дисциплінарний проступок також за ознаками пункту 7 частини дев’ятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України та статті 115 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» вчинення істотного дисциплінарного проступку є підставою для звільнення судді з посади.
Відповідно до частини одинадцятої статті 109 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження. Зазначений строк стосовно вчинених суддею Зосименко С.Г. проступків не сплинув.
Відповідно до характеристики, наданої головою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська на запит члена Вищої ради правосуддя (вх. № 327/0/8-19 від 14 січня 2019 року), суддя Зосименко С.Г. «має достатній практичний досвід та може розглядати справи різного ступеня складності».
Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя враховує позитивну характеристику судді, проте бере до уваги, що порушення суддею допущені умисно, є очевидними та множинними і вчинені невдовзі після притягнення судді до дисциплінарної відповідальності із застосуванням до неї суворого стягнення. Також Третя Дисциплінарна палата враховує суб’єктивне ставлення судді Зосименко С.Г. до вчиненого та до твердження про очевидність вказаних порушень; вказані порушення є очевидними.
За таких обставин Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає необхідним та пропорційним застосування до судді Індустріального районного суду міста Дніпропетровська Зосименко С.Г. дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення з посади судді.
На підставі викладеного, керуючись статтями 106, 108, 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтями 34, 49, 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя
вирішила:
притягнути суддю Індустріального районного суду міста Дніпропетровська Зосименко Світлану Георгіївну до дисциплінарної відповідальності та застосувати до неї дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.
Рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя може бути оскаржене до Вищої ради правосуддя не пізніше тридцяти днів із дня його ухвалення.
Головуючий на засіданні
Третьої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя І.Ю. Мамонтова
Члени Третьої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя П.М. Гречківський
А.А. Овсієнко
М.П. Худик
Л.А. Швецова
