Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Маловацького О.В.., членів Краснощокової Н.С., Шелест С.Б.., розглянувши дисциплінарну справу, відкриту за скаргою Мартинюк Оксани Леонідівни стосовно суддів Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області Карплюка Олега Івановича, Чевилюк Зоряни Анатоліївни, Продана Бориса Григоровича,
встановила:
Карплюк Олег Іванович Указом Президента України від 25 грудня 2004 року № 1540/2004 призначений на посаду судді Волочинського районного суду Хмельницької області, Указом Президента України від 13 березня 2006 року № 217/2006 переведений на роботу на посаді судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області, Постановою Верховної Ради України від 9 вересня 2010 року № 2512-VI обраний на посаду судді цього суду безстроково.
Чевилюк Зоряна Анатоліївна Указом Президента України від 2 липня 2009 року № 500/2009 призначена на посаду судді Шепетівського районного суду Хмельницької області, Указом Президента України від 11 січня 2012 року № 7/2012 переведена на роботу на посаді судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області, Указом Президента України від 2 листопада 2017 року № 348/2017 призначена на посаду судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області.
Продан Борис Григорович Указом Президента України від 28 грудня 1999 року № 1624/2000 призначений на посаду судді Хмельницького міського суду Хмельницької області, 27 березня 2004 року переведений на роботу на посаді судді до новоутвореного Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області, Постановою Верховної Ради України від 13 січня 2005 року № 2345-ІV обраний на посаду судді цього суду безстроково.
Відповідно до характеристик, наданих головою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області, Карплюк О.І., Чевилюк З.А., Продан Б.Г. за час роботи на посадах суддів цього суду зарекомендували себе як досвідчені та кваліфіковані судді. У професійній діяльності дотримуються основних конституційних засад судочинства. Підтримують професійну компетентність у галузі права на високому рівні, систематично працюють над підвищенням професійного рівня. Користуються повагою серед колег. При здійсненні правосуддя належним чином виконують організаційні заходи з метою забезпечення повного, всебічного та об’єктивного розгляду справ.
До Вищої ради правосуддя 15 квітня, 3 та 18 липня 2019 року надійшли скарги Мартинюк О.Л. від 10 квітня, 1 та 15 липня 2019 року відповідно (єдині унікальні номери М-2397/0/7-19, М-2397/2/7-19, М-2397/3/7-19) на дії суддів Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області Карплюка О.І., Чевилюк З.А., Продана Б.Г. під час здійснення правосуддя у справі № 686/6545/16-ц.
Автор скарг зазначила, що судді допустили істотне порушення норм процесуального права, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав, порушили правила самовідводу, у зв’язку із чим просила притягнути суддів Карплюка О.І., Чевилюк З.А., Продана Б.Г. до дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до протоколів автоматизованого розподілу справ між членами Вищої ради правосуддя від 15 квітня, 3 та 18 липня 2019 року матеріали скарг передані члену Вищої ради правосуддя Шапрану В.В.
Ухвалою Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 22 листопада 2019 року № 3105/1дп/15-19 за вказаними скаргами відкрито дисциплінарну справу стосовно суддів Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області Карплюка О.І., Чевилюк З.А., Продана Б.Г.
Згідно зі статтею 131 Конституції України в Україні діє Вища рада правосуддя. Статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності Вищої ради правосуддя визначаються Конституцією України, законами України «Про Вищу раду правосуддя» та «Про судоустрій і статус суддів» (частина перша статті 2 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»). Статтею 108 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя у порядку, визначеному Законом України «Про Вищу раду правосуддя», з урахуванням вимог цього Закону.
Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя своєчасно і належним чином повідомила суддів Карплюка О.І., Чевилюк З.А., Продана Б.Г. та скаржника про дату і час засідання палати з використанням усіх можливих засобів, а саме шляхом надіслання письмових запрошень для участі у засіданні дисциплінарного органу на всі відомі адреси, які містяться в матеріалах дисциплінарної справи, та оприлюднення відповідних запрошень на офіційному веб-сайті Вищої ради правосуддя.
Крім того, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вжила заходів з метою забезпечення дотримання процесуальних гарантій суддів Карплюка О.І., Чевилюк З.А., Продана Б.Г. та їхнього права ефективно будувати свій захист. Зокрема, копію ухвали про відкриття дисциплінарної справи було надіслано на адресу суду, де працюють судді Карплюк О.І., Чевилюк З.А., Продан Б.Г., та оприлюднено на офіційному веб-сайті Вищої ради правосуддя.
Судді Чевилюк З.А., Продан Б.Г. на засідання Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя прибули та підтримали раніше надані письмові пояснення.
Суддя Карплюк О.І. у засідання не прибув, за повідомленням голови Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області, з 18 листопада 2019 року по 9 березня 2020 року перебуває у щорічних основних та додаткових відпустках.
Перша Дисциплінарна палата, заслухавши доповідача, дослідивши матеріали дисциплінарної справи, письмові пояснення суддів Карплюка О.І., Чевилюк З.А., Продана Б.Г., дійшла висновку про відсутність підстав для притягнення вказаних суддів до дисциплінарної відповідальності з огляду на таке.
Підстави дисциплінарної відповідальності судді визначено статтею 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до підпункту «д» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав умисного або внаслідок недбалості порушення правил щодо відводу (самовідводу).
Із дисциплінарної скарги вбачається, що судді Карплюк О.І., Чевилюк З.А., Продан Б.Г., на думку автора скарг, безпідставно постановляли ухвали про задоволення відводу (самовідводу) у справі № 686/6545/16, що розцінюється Мартинюк О.Л. як намагання відтермінувати ухвалення рішення у справі.
Під час перевірки встановлено, що 22 березня 2016 року Мартинюк О.Л. звернулась до Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області із позовом до ОСОБА-1 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок залиття квартири.
Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 4 квітня 2016 року (суддя Колієв С.А.) відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду.
Ухвалою суду від 11 квітня 2017 року (суддя Колієв С.А.) у справі призначено додаткову судову будівельно-технічну експертизу.
У зв’язку із закінченням повноважень судді Колієва С.А. відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 7 червня 2017 року цивільну справу № 686/6545/16-ц передано судді Карплюку О.І.
Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 квітня 2018 року (суддя Карплюк О.І.) поновлено провадження у справі та призначено її до розгляду на 11 травня 2018 року.
12 березня 2019 року від представника відповідача надійшла заява про відвід судді Карплюка О.І., обґрунтована тим, що протягом 2018 року суддя неодноразово відхиляв клопотання відповідача про виклик у судове засідання судових експертів ОСОБА-2, ОСОБА-3, при цьому задовольнив клопотання позивача про виклик у судове засідання свідків, які не є спеціалістами з питань, для вирішення яких вони викликалися.
Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 березня 2019 року (суддя Карплюк О.І.) заяву представника відповідача ОСОБА-4 про відвід судді Карплюка О.І. задоволено.
У мотивувальній частині ухвали суду зазначено, що підстави для відводу судді, передбачені статтею 36 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), відсутні, проте з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Білуха проти України» від 9 листопада 2006 року) з метою усунення враження щодо небезсторонності та упередженості судді заява підлягає задоволенню.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 13 березня 2019 року цивільну справу № 686/6545/16-ц передано судді Чевилюк З.А.
Ухвалою суду від 15 березня 2019 року (суддя Чевилюк З.А.) прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання на 16 квітня 2019 року.
Ухвалою суду від 16 квітня 2019 року (суддя Чевилюк З.А.) закінчено підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду на 16 травня 2019 року.
16 травня 2019 року відповідач подав до суду заяву про відвід судді Чевилюк З.А. від розгляду справи № 686/6545/16-ц, мотивовану тим, що суддя не допустила до участі у судовому засіданні його представника – його дружину ОСОБА-4, посилаючись на зміни в ЦПК України, що набрали чинності з 1 січня 2019 року для суду першої інстанції, не надала можливості ознайомитись із матеріалами справи, при цьому дозволила брати участь у розгляді справи представнику позивача – адвокату ОСОБА-5, хоча він не мав належним чином оформленого ордера для участі у справі (в ордері не зазначено рік).
Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 травня 2019 року (суддя Чевилюк З.А.) заяву відповідача про відвід судді Чевилюк З.А. визнано необґрунтованою, встановлено відсутність підстав для відводу, зупинено провадження у справі та передано справу для визначення судді у порядку статті 33 ЦПК України з метою розгляду заяви про відвід.
Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 травня 2019 року (суддя Палінчак О.М.) у задоволенні заяви відповідача про відвід судді Чевилюк З.А. у справі № 686/6545/16-ц відмовлено з огляду на відсутність переконливих доказів, які б підтверджували наявність сумнівів в неупередженості або об’єктивності судді Чевилюк З.А.
Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 травня 2019 року (суддя Чевилюк З.А.) поновлено провадження у справі та призначено її до розгляду на 7 серпня 2019 року.
23 травня 2019 року до суду надійшли заперечення відповідача на ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 травня 2019 року (суддя Палінчак О.М.) про відмову у задоволенні заяви про відвід судді Чевилюк З.А.
Того самого дня суддя Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області Чевилюк З.А. подала заяву про самовідвід від розгляду справи № 686/6545/16-ц.
Заява судді мотивована тим, що поведінка відповідача, подані ним заперечення на ухвалу суду від 17 травня 2019 року, а також небажання відповідача, аби розгляд справи здійснювала суддя Чевилюк З.А., на думку судді, є підставами для заявлення самовідводу.
Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 травня 2019 року (суддя Чевилюк З.А.) заяву про самовідвід судді Чевилюк З.А. задоволено.
У мотивувальній частині ухвали суду зазначено: «враховуючи поведінку відповідача, суд приходить до висновку, що дії відповідача свідчать про свідоме небажання розгляду справи суддею Чевилюк З.А., щодо якої у нього виникли сумніви в об’єктивності, неупередженості та безсторонності, тому підставним є заявлення самовідводу у даній справі».
Суддя Чевилюк З.А. надала письмові пояснення та зазначила, що провела судовий процес у справі із суворим дотриманням норм процесуального права, а дії відповідача під час розгляду нею справи свідчать про свідоме небажання, щоб головуючим у справі була суддя Чевилюк З.А.
У додаткових письмових поясненнях, наданих після відкриття дисциплінарної справи, суддя Чевилюк З.А. вказала, що заява відповідача, крім заперечень стосовно ухвали суду від 17 травня 2019 року, містила також заяву про відвід судді та була обґрунтована доводами, які відрізнялись від тих, що були викладені у заяві відповідача від 16 травня 2019 року. Вказала, що самовідвід у справі нею заявлений саме після повторної заяви відповідача про відвід, з урахуванням поведінки відповідача, а також його ставлення до неї як судді.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 31 травня 2019 року цивільну справу № 686/6545/16-ц передано судді Продану Б.Г.
Ухвалою суду від 4 червня 2019 року суддя Продан Б.Г. прийняв цивільну справу до провадження та призначив судовий розгляд на 8 липня 2019 року.
5 червня 2019 року відповідач у справі подав до суду заяву про відвід судді Продана Б.Г. Заяву мотивовано тим, що ухвала про задоволення заяви про самовідвід, постановлена суддею Чевилюк З.А. 23 травня 2019 року, мала бути передана на повторний автоматизований розподіл не пізніше 24 травня 2019 року, проте автоматизований розподіл справи № 686/6545/16-ц здійснено лише 31 травня 2019 року, на підставі чого справу передано судді Продану Б.Г. Зазначене викликає у нього сумніви в об’єктивному розгляді справи цим суддею.
Ухвалою суду від 7 червня 2019 року (суддя Продан Б.Г.) заяву відповідача про відвід судді Продана Б.Г. задоволено.
У мотивувальній частині ухвали суду зазначено: «право сторони на справедливий суд закріплений в нормах міжнародного права, зокрема в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При розгляді заяви про відвід слід виходити саме з суб’єктивної оцінки сторони у справі щодо дій головуючого у справі. Іншими словами, якщо сторона має сумнів в безсторонності судді, хоча об’єктивно це нічим не підкріплено, то практика Європейського суду з прав людини наголошує на необхідності задоволення такої заяви про відвід, адже в іншому випадку це буде розцінено як порушення права особи на справедливий суд. Отже, незадоволення заяви про відвід може сприйматися стороною як порушення її прав».
Суддя Продан Б.Г. надав письмові пояснення, в яких зазначив, що, на його думку, ухвала є законною та справедливою, оскільки йому невідомі причини несвоєчасного передання суддею Чевилюк З.А. справи до канцелярії суду для здійснення повторного автоматизованого розподілу, а доводи відповідача про те, що порушення порядку визначення судді автоматизованою системою може бути підставою для визнання його (судді Продана Б.Г.) упередженим, є безпідставними та необґрунтованими.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об’єктивності судді.
Згідно із частиною третьою статті 39 ЦПК України відвід повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Самовідвід може бути заявлений не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Перевіркою встановлено, що відповідач ОСОБА-1, заявляючи відводи спочатку судді Карплюку О.І., а потім судді Чевилюк З.А. у справі № 686/6545/16-ц, обґрунтовував їх, у першу чергу, незгодою із процесуальними діями суддів під час розгляду позову Мартинюк О.Л. до нього, вважав, що судді безпідставно відмовляють у задоволенні його клопотань та вбачав в їхніх діях упередженість, а також негативне та необ’єктивне ставлення до нього. При цьому єдиним аргументом на підтвердження упередженості суддів було задоволення клопотання позивача про виклик свідків у справі та при цьому відмова у задоволенні його клопотання про виклик експертів.
В ухвалах Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 березня 2019 року (суддя Карплюк О.І.) та від 23 травня 2019 року (суддя Чевилюк З.А.) суддями констатовано необґрунтованість доводів відповідача щодо наявності підстав для відводу суддів. Разом із тим суддя Карплюк О.І. та суддя Чевилюк З.А. з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а саме рішення у справі «Білуха проти України» від 9 листопада 2006 року, задовольнили заяви про відвід та самовідвід відповідно.
При цьому суддями не було враховано приписи статті 44 ЦПК України, відповідно до якої учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Зокрема, суддею Карплюком О.І. не надано належної оцінки доводам заяви відповідача про відвід, оскільки, як зазначалось, він лише не погодився із процесуальним рішенням судді щодо відмови у задоволенні його клопотань. Суддею не було враховано, що розгляд цивільної справи щодо відшкодування шкоди внаслідок залиття квартири на той час тривав вже 3 роки, отже, подання таких завідомо необґрунтованих заяв про відвід можна розцінювати як свідоме намагання відповідача затягнути процес розгляду справи.
Відповідно до пункту 2.5 Бангалорських принципів поведінки суддів суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи у випадках, якщо для нього не є можливим винесення об’єктивного рішення у справі або коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.
Згідно із Коментарем до Кодексу суддівської етики, затвердженим рішенням Ради суддів України від 4 лютого 2016 року № 1, відчуття упередженості – це формування у судді до тієї чи іншої людини, яка є учасником судового розгляду, власного ставлення, заснованого не на об’єктивному критерії, а на особистих симпатіях або антипатіях.
Відповідно до частини третьої статті 40 ЦПК України, якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу, він вирішує питання про зупинення провадження у справі. У такому випадку вирішення питання про відвід судді здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 33 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід.
Суддя Карплюк О.І., встановивши відсутність підстав (тобто фактично їх необґрунтованість) для задоволення заяви про відвід, не дотримався норм статті 40 ЦПК України та задовольнив заяву представника відповідача про відвід з інших підстав.
Суддя Чевилюк З.А., знаючи про підстави та доводи попередньої заяви відповідача ОСОБА-1 про відвід судді Карплюка О.І., встановивши необґрунтованість заяви відповідача від 16 травня 2019 року про її відвід від розгляду справи (ухвала суду від 16 травня 2019 року), констатувавши, що заяву про відвід головуючого у справі заявлено ОСОБА-1 поза межами строку, передбаченого частиною третьою статті 39 ЦПК України, не врахувала, викладені суддею Палінчак О.М. в ухвалі суду від 17 травня 2019 року мотиви щодо відсутності об’єктивних підстав та належних доказів упередженості судді Чевилюк З.А. під час розгляду справи, не надала належної оцінки доводам відповідача ОСОБА-1, викладеним у заяві про незгоду з ухвалою суду від 17 травня 2019 року, не констатувала факт зловживання відповідачем своїм процесуальним правом з огляду на постійне подання ним заяв про відвід суддів Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області та встановлення нею факту свідомого небажання відповідача, щоб розгляд цивільної справи здійснювався саме нею, 23 травня 2019 року постановила ухвалу, якою задовольнила заяву про самовідвід, незважаючи на відсутність у висловлених нею мотивах об’єктивного критерію визначення наявності чи відсутності її безсторонності.
Викладені у письмових поясненнях доводи судді, що вона задовольнила самовідвід після надходження повторної заяви відповідача про відвід, не можуть свідчити про дотримання нею у цьому випадку норм процесуального права, оскільки доводи повторної заяви про відвід зводились лише до незгоди з ухвалами Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 травня 2019 року (суддя Чевилюк З.А.) та від 17 травня 2019 року (суддя Палінчак О.М.), і не містила будь-яких інших ґрунтовних та об’єктивних доводів щодо упередженості судді Чевилюк З.А. під час розгляду справи.
Як зазначено у Коментарі до Кодексу суддівської етики, затвердженому рішенням Ради суддів України від 4 лютого 2016 року № 1, зловживання правом на самовідвід не допускається. У цьому контексті зловживання правом на самовідвід означає недобросовісне використання суддею незначного приводу для того, щоб уникнути розгляду справи. За змістом коментованої статті заявлення суддею самовідводу є допустимим лише у разі неможливості ухвалення суддею об’єктивного рішення у справі.
Пунктом 1.5 Європейської хартії про закон «Про статус суддів» (Лісабон, 10 липня 1998 року) встановлено, що суддя зобов’язаний підтримувати високий рівень компетентності, необхідний для вирішення справ у кожному конкретному випадку, оскільки від рішення судді залежать гарантії та права особи.
Статтями 7, 8 Кодексу суддівської етики встановлено, що суддя повинен старанно й неупереджено виконувати покладені на нього обов’язки та вживати заходів для поглиблення своїх знань та вдосконалення практичних навичок, здійснювати судочинство в межах та порядку, визначених процесуальним законом. Зазначені обов’язки судді є професійними стандартами, що є тією моделлю поведінки, яку суддя повинен ставити своєю ціллю і якої повинен дотримуватися.
Судді Карплюк О.І. та Чевилюк З.А. при постановленні ухвал про відвід та самовідвід врахували бачення судового процесу та інтереси відповідача ОСОБА-1, при цьому судді не зважили на думку іншого учасника судового процесу – позивача, представник якої заперечував щодо поданих заяв про відвід, не врахували, що заявлений відвід порушує право позивача на справедливий розгляд справи в розумні строки та що незгода із процесуальним рішенням судді не є підставою для відводу.
Стосовно дій судді Продана Б.Г. щодо задоволення заяви про відвід необхідно зазначити, що заява відповідача про відвід була мотивована тим, що справу № 686/6545/16-ц передано судді Продану Б.Г. відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи лише 31 травня 2019 року, тоді як ухвала про задоволення самовідводу постановлена суддею Чевилюк З.А. 23 травня 2019 року, що, на думку відповідача, свідчить про заінтересованість судді Продана Б.Г.
Відповідно до пункту 1 розділу VIII Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішення Ради суддів України від 26 листопада 2010 року (із відповідними змінами і доповненнями) (далі – Положення), за виключенням кримінальних проваджень, визначення підсудності в яких проводиться у відповідності до Кримінально-процесуального кодексу, затвердженого Законом Української РСР «Про затвердження Кримінально-процесуального кодексу Української РСР» (Відомості Верховної Ради УРСР, 1961 р., № 2, ст. 15), розподіл судових справ здійснюється модулем автоматизованого розподілу виключно в автоматизований спосіб (без участі посадових осіб) під час реєстрації в суді передбачених законом процесуальних документів, на підставі інформації, внесеної уповноваженими особами суду до АСДС та до підсистеми обліку кадрів. Підставою для запуску процедури автоматизованого розподілу судової справи є внесений до АСДС ЕД або ЕКПД відповідний документ, підписаний електронним цифровим підписом його автора. Ручний запуск процедури автоматизованого розподілу не допускається.
Згідно з пунктами 9, 10 розділу V Положення персональну відповідальність за забезпечення належної організації функціонування АСДС та інших підсистем в суді та органах системи правосуддя несе керівник апарату, а за забезпечення їх належного технічного функціонування – технічний адміністратор. Незаконне втручання в роботу АСДС та інших підсистем тягне відповідальність, установлену законом.
Отже, вказаним Положенням визначено осіб, відповідальних за належне функціонування системи автоматизованого документообігу суду, здійснення автоматизованого розподілу судових справ (призначення суддів, виключення з авторозподілу суддів тощо), які попереджаються про відповідальність за незаконне втручання у діяльність цієї системи. Посадові особи органів, де функціонує така система, в тому числі судді, не мають жодного відношення до порядку здійснення автоматизованого розподілу вхідної кореспонденції (справ та документів).
Як вбачається з письмових пояснень судді Чевилюк З.А., цивільна справа № 686/45/16-ц була передана для здійснення повторного автоматизованого розподілу лише 31 травня 2019 року, оскільки з 27 по 31 травня 2019 року суддя перебувала на курсах підготовки суддів окружних загальних судів у місті Чернівцях (наказ від 20 травня 2019 року № 72-к), що свідчить про відсутність у таких діях судді Чевилюк З.А. умислу на допущення будь-яких порушень строків та порядку передання справи для повторного автоматизованого розподілу між суддями.
Суддя Продан Б.Г. у письмових поясненнях вказав, що йому не було відомо про підстави тривалого непередання справи № 686/6545/16-ц для повторного автоматизованого розподілу, чим підтвердив факт відсутності його заінтересованості у розгляді справи.
Разом із тим суддя задовольнив заяву відповідача ОСОБА-1, але не врахував його поведінку у попередніх судових засіданнях, обґрунтування його заяв про відвід суддів Карплюка О.І., Чевилюк З.А., тривалість судового процесу у цій справі, те, що він є четвертим суддею, якому передається для розгляду справа, не взяв до уваги прав позивача, за захистом яких вона звернулась до суду у рамках цього позову.
При цьому в ухвалі суду від 7 червня 2019 року суддя Продан Б.Г. зазначив, що відмова у задоволенні заяви про відвід може бути розцінена відповідачем як порушення його прав.
Інститут відводу (самовідводу) судді від участі у розгляді конкретної справи – одна із найважливіших гарантій здійснення правосуддя неупередженим та справедливим судом. Він покликаний ліквідувати найменшу підозру у заінтересованості судді в результатах розглянутої справи, навіть якщо такої заінтересованості немає, бо головним є публічний інтерес.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішує спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Частиною першою статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Статтею 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Європейський суд з прав людини в питаннях неупередженості суддів щодо здійснення правосуддя у тій чи іншій справі розрізняє два підходи: суб’єктивний – спроба встановити переконання або особистий інтерес певного судді у справі, об’єктивний – передбачає встановлення того, чи суддя надав достатні гарантії, які виключили б будь-які правомірні сумніви з цього приводу.
Згідно з усталеною практикою Суду застосування одного із цих критеріїв (підходів) або обох залежить від конкретних обставин, пов’язаних зі спірною поведінкою судді.
У рішенні у справі «Бочан проти України» від 3 травня 2007 року Суд нагадує, що безсторонність, у значенні, наведеному в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має визначатися відповідно до суб’єктивного критерію, на підставі особистих переконань та поведінки конкретного судді у конкретній справі – тобто жоден із членів суду не має проявляти будь-якої особистої прихильності або упередження, та об’єктивного критерію – тобто чи були у судді достатні гарантії для того, щоб виключити будь-які легітимні сумніви із цього приводу. Відповідно до об’єктивного критерію має бути визначено, чи наявні факти, що можуть бути перевірені, які породжують сумніви щодо відсутності безсторонності судів. У зв’язку із цим навіть зовнішні ознаки мають певне значення. Ключовим питанням є питання довіри, яку суди в демократичному суспільстві мають вселяти суспільству і, перш за все, сторонам у процесі.
Поняття «інші обставини, які викликають сумнів у його упередженості» є оціночним тлумаченням, використання якого залежить від правосвідомості особи, яка його застосовує.
Для того, щоб вирішити, чи є у конкретній справі правомірні підстави сумніватись у неупередженості судді, необхідно взяти до уваги й думку скаржника, яка при цьому не повинна мати вирішального значення.
Підходи до встановлення наявності упередженості та безсторонності суддів викладені у рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема в рішенні у справі «Мироненко та Мартиненко проти України». У пунктах 66, 69, 70 цього рішення вказано, що згідно з усталеною практикою Суду наявність безсторонності має визначатися для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод за допомогою об’єктивного та суб’єктивного критеріїв. У кожній окремій справі слід визначити, чи мають стосунки, які розглядаються, такі природу і ступінь, що свідчать про те, що суд не є безстороннім. Застосовуючи об’єктивний критерій, слід з’ясувати, чи існують певні факти, які можуть бути підставою для сумніву в безсторонності судді.
З огляду на встановлені обставини та на мотиви задоволення заяв про відвід (самовідвід), викладені суддями Карплюком О.І., Чевилюк З.А., Проданом Б.Г. у відповідних ухвалах суду, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя доходить до висновку про порушення вказаними суддями норм процесуального права, що стосуються встановлення наявності об’єктивних підстав для задоволення заяв про відвід, водночас такі порушення не становлять склад дисциплінарного проступку відповідно до статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»
Під дисциплінарним проступком судді слід розуміти винне, протиправне порушення службових обов’язків, що виражається в обмеженні або порушенні законних прав та інтересів осіб, які беруть участь у судочинстві, або перешкоджанні в доступі до правосуддя, порушенні суддівських обмежень і так само загальновизнаних моральних вимог.
Системне тлумачення положень статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у яких йдеться про умисел та недбалість судді щодо деяких складів дисциплінарних проступків суддів (пункт 1 частини першої), вказує, що наявність умислу та недбалості стосовно допущеного порушення є обов’язковою умовою притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. За відсутності вини притягнення судді до дисциплінарної відповідальності є явно непропорційним та таким, що суперечить принципу верховенства права (стаття 8 Конституції України) та гарантіям права на повагу до приватного життя (стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Водночас слід зазначити, що прояви суддівського свавілля необхідно відрізняти від добросовісної суддівської помилки, тобто помилки без ознак умислу або грубої недбалості. Добросовісність вказує на те, що суддя діяв сумлінно – з належним ставленням до своїх обов’язків встановив фактичні обставини, які підлягають правовій оцінці, оцінив докази та тлумачив закон, але припустився помилки, яка не була настільки очевидною й однозначною.
Питання помилок щодо фактів і права, які начебто були допущені судом, не належать до компетенції Вищої ради правосуддя доти, поки такі помилки не вчинені умисно або внаслідок недбалості та/чи не порушують права і свободи, що захищаються Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Дослідивши зібрані під час проведення перевірки матеріали, враховуючи пояснення суддів, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що дії суддів Карплюка О.І., Чевилюк З.А., Продана Б.Г. можна кваліфікувати як їхню правову позицію, власне розуміння положень процесуального законодавства, інше тлумачення рішень Європейського суду з прав людини, поширене серед багатьох суддів України (зокрема суддів Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області), яке становить по суті певну судову практику в судах України.
Першою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя під час розгляду дисциплінарної справи не встановлено будь-яких доказів умисного або внаслідок недбалості порушення норм права суддями Карплюком О.І., Чевилюк З.А., Проданом Б.Г., а такі дії суддів можуть бути розцінені як проста суддівська помилка.
З огляду на зазначене Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що у діях суддів Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області Карплюка О.І., Чевилюк З.А., Продана Б.Г. відсутні ознаки дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «д» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», тому слід відмовити у притягненні вказаних суддів до дисциплінарної відповідальності та припинити дисциплінарне провадження.
Відповідно до частини другої статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» за результатами розгляду дисциплінарної справи Дисциплінарна палата ухвалює рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді.
Згідно із частиною шостою статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», якщо Дисциплінарною палатою ухвалено рішення про відмову у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності, дисциплінарне провадження припиняється.
На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктами 12.38, 12.39 Регламенту Вищої ради правосуддя, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя
вирішила:
відмовити у притягненні до дисциплінарної відповідальності суддів Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області Карплюка Олега Івановича, Чевилюк Зоряни Анатоліївни, Продана Бориса Григоровича.
Припинити дисциплінарне провадження стосовно суддів Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області Карплюка Олега Івановича, Чевилюк Зоряни Анатоліївни, Продана Бориса Григоровича.
Рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя може бути оскаржене до Вищої ради правосуддя в порядку і строки, встановлені статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».
Головуючий на засіданні
Першої Дисциплінарної палати
Вищої ради правосуддя О.В. Маловацький
Члени Першої Дисциплінарної палати
Вищої ради правосуддя Н.С. Краснощокова
С.Б. Шелест
