Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого– Худика М.П., членів Артеменка І.А., Прудивуса О.В., Грищука В.К., розглянувши висновок доповідача – члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Блажівської О.Є. за результатами попередньої перевірки скарги Павлової Надії Євгенівни стосовно судді Обухівського районного суду Київської області Зінченка Олександра Миколайовича,
встановила:
до Вищої ради правосуддя 17 лютого 2020 року (вх. № П-1184/0/7-20) надійшла скарга Павлової Н.Є. на дії судді Обухівського районного суду Київської області Зінченка О.М. під час розгляду справ № 372/1721/19, № 372/2028/16-ц.
Автор скарги стверджує, що суддя Обухівського районного суду Київської області Зінченко О.М. систематично вчиняв дії, які призвели як до численних порушень, передбачених статтею 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», так і до порушення присяги судді (стаття 57 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Вказані дії, на думку скаржника, які унеможливлюють подальше здійснення правосуддя суддею Зінченком О.М., полягають у такому .
28 грудня 2019 року суддя Обухівського районного суду Київської області Зінченко О.М., приймаючи рішення у справі № 372/2028/16-ц від 23 грудня 2019 року, вчинив порушення, а саме безпідставно не виконав вказівки, які містяться в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19 червня 2019 року, чим також прямо порушив статтю 417 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України). Невиконання вказівок, які містяться у зазначеній постанові, призвело до істотного порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав. Істотне порушення суддею Зінченком О.М. норм процесуального права полягає в умисному невиконанні судом вказівок, які містяться в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19 червня 2019 року (далі – постанова Верховного Суду від 19 червня 2019 року) у справі № 372/2028/16-ц.
Зокрема, скаржник стверджує, що у вказаній постанові Верховного Суду від 19 червня 2019 року встановлено порушення, які так і не були усунені під час нового розгляду справи судом в особі судді Зінченка О.М., зокрема суд першої інстанції не дослідив і не оцінив докази, що містяться у матеріалах справи: довідку Київського міського психоневрологічного диспансеру № 1 від ІНФОРМАЦІЯ_1 про те, що ОСОБА_1 на обліку у лікарів-психіатрів закладу не перебуває, є психічно здоровою, дієздатною, за своїм психологічним станом може виконувати нотаріальні дії; довідки Київського міського психоневрологічного диспансеру № 1 від ІНФОРМАЦІЯ_2 та Київського міського психоневрологічного диспансеру № 4 від ІНФОРМАЦІЯ_3 про те, що ОСОБА_1 на обліку у лікарів-психіатрів закладу не перебуває; медичну документацію ТОВ «Борис»; пояснення представника нотаріуса ОСОБА_2, що ним була перевірена дієздатність позивача.
Вказане, на думку скаржника, призвело до порушення принципів змагальності, диспозитивності, пропорційності, закріплених у статті 2 ЦПК України. Невиконання вказівок, які містяться в постанові Верховного Суду від 19 червня 2019 року, призвело до ігнорування судом істотних порушень норм процесуального права, допущених під час першого розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій. Як наслідок, суд повторив усі порушення, допущені під час першого розгляду справи. Ігнорування вказівок, які містяться в постанові Верховного Суду від 19 червня 2019 року, дало змогу cуду обґрунтувати своє рішення доказами, щодо яких судом касаційної інстанції вже встановлено наявність порушення норм процесуального права (процедури при здобутті).
Крім того, скаржник зазначає, що істотне порушення суддею Зінченком О.М. норм процесуального права полягає в умисному невстановленні судом предмета доказування, що у свою чергу надало очевидну перевагу позивачу. Невстановлення судом предмета доказування дало змогу суду в особі судді Зінченка О.М. винести рішення на користь позивача попри взаємовиключні підстави позову. Постановлення судом рішення без визначення предмета доказування, призвело до постановлення неправосудного рішення.
На думку скаржника, під час нового розгляду справи № 372/2028/16-ц під головуванням судді Зінченка О.М. не були вирішені такі клопотання відповідача: клопотання Павлової Н.Є. від 20 вересня 2017 року про визнання недопустимим та виключення зі складу доказів у цивільній справі № 372/2028/16-ц висновку судово-психіатричного експерта ІНФОРМАЦІЯ_4 та клопотання про визнання неналежними та недопустимими доказами висновку судово-психіатричного експерта ІНФОРМАЦІЯ_5 разом із карткою медичного амбулаторного хворого ІНФОРМАЦІЯ_6. Істотне порушення суддею Зінченком О.М. норм процесуального права полягає в умисному невирішенні вказаних клопотань, оскільки визнання неналежними та недопустимими доказами висновку судово-психіатричного експерта ІНФОРМАЦІЯ_4, висновку судово-психіатричного експерта ІНФОРМАЦІЯ_5 разом із медичною карткою амбулаторного хворого ІНФОРМАЦІЯ_6 призвело б до відмови в задоволенні позовних вимог.
Крім того, скаржник зазначає, що суддя Обухівського районного суду Київської області Зінченко О.М. під час прийняття судового рішення від 23 грудня 2019 року у справі № 372/2028/16-ц вчинив порушення, передбачене підпунктом 6 пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме не зазначив у судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору.
На думку скаржника, під час розгляду справи суддя Обухівського районного суд Київської області Зінченко О.М. повністю проігнорував всі доводи та аргументи, викладені скаржником – відповідачем у справі № 372/2028/16-ц, демонстративно прийняв сторону позивача, чим порушив базові принципи цивільного судочинства.
У рішенні від 23 грудня 2019 року у справі № 372/2028/16-ц відсутня інформація про надання відповідачем відзиву та заперечень, не зазначено жодного мотиву прийняття або відхилення доводів та аргументів, викладених у відзиві та запереченнях, повністю проігноровано всі доводи та аргументи скаржника – відповідача у справі № 372/2028/16-ц, викладені у клопотанні від 20 вересня 2017 року про визнання недопустимими та виключення зі складу доказів у цивільній справі № 372/2028/16-ц висновку судово-психіатричного експерта ІНФОРМАЦІЯ_4 та клопотання від 23 вересня 2019 року, про визнання неналежними та недопустимими доказів – висновку судово-психіатричного експерта ІНФОРМАЦІЯ_5 разом із карткою медичного амбулаторного хворого ІНФОРМАЦІЯ_6, повністю проігноровано всі доводи та аргументи відповідача у справі щодо взаємовиключності підстав позову, викладених у письмовій промові, озвученій відповідачем у судовому засіданні 23 грудня 2019 року та у відзиві.
Крім того, скаржник звертає увагу, що у судовому засіданні 17 жовтня 2019 року у справі № 372/2028/16-ц під час вивчення питання про необхідність витребування у Державній міграційній службі України відомостей щодо перетину державного кордону позивачем суддя Зінченко О.М. зазначив: «Давайте розглянемо клопотання, а потім будемо оцінювати думки і вказівки так званого Верховного Суду, який, я думаю, до закінчення нашої цивільної справи, пройде переатестацію», при тому, що витребування таких відомостей було прямою вказівкою, яка міститься в постанові Верховного Суду від 19 червня 2019 року. Такими діями, на думку скаржника, суддя Зінченко О.М. чітко дав зрозуміти, що не вважає вказівки Верховного Суду обов’язковими, висловлюючи принизливі оціночні судження щодо суті і компетентності Верховного Суду.
Отже, на думку скаржника, таке ставлення судді до Верховного Суду принижує авторитет судової влади та нівелює інститут судового захисту порушеного права. Таке зневажливе ставлення судді до органів судової влади є свідченням неспроможності судді Зінченка О.М. дотримуватися етичних принципів і правил поведінки судді, не вчиняти дії, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя.
Відповідно до доводів скаржника наявні обставини, які можуть свідчити про вплив сторонніх осіб на суддю Зінченка О.М. (втручання в діяльність судді), та обставини, що можуть свідчити про зацікавленість судді Зінченка О.М. у вирішенні цивільних справ на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_3.
Так, інформація щодо справи № 372/2028/16-ц після її повернення з Верховного Суду з’явилася спочатку на сайті Обухівського районного суду Київської області без зазначення судді.
Однак 17 жовтня 2019 року на мобільний телефон скаржника від ОСОБА_4, який представляв у справі № 372/2028/16-ц в суді першої інстанції інтереси ОСОБА_1, надійшло sms-повідомлення такого змісту: «Подайте сьогодні клопотання про експертизу на момент звернення з позовом. Задовольнять». ОСОБА_4 є адвокатом, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру адвокатів України.
Скаржник вважає, що у такий спосіб ОСОБА_4, діючи безпосередньо в інтересах ОСОБА_1 – позивача у справі № 372/2028/16-ц, намагався затягнути новий розгляд цивільної справи № 372/2028/16-ц.
Крім того, скаржник зазначає, що суддею Обухівського районного суду Київської області Зінченком О.М. під час розгляду справи № 372/1721/19 вчинено порушення, передбачене, підпунктом 2 пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме залишено без розгляду зустрічну позовну заяву, подану Павловою Н.Є.
23 вересня 2019 року ухвалою у справі № 372/1721/19 суддя Зінченко О.М. залишив позовну заяву ОСОБА_3 без розгляду і попри заперечення відповідача Павлової Н.Є. відмовив у задоволенні клопотання про прийняття зустрічної позовної заяви.
Водночас скаржник зазначає, що не заявляла клопотання про прийняття зустрічної позовної заяви, а подала зустрічну позовну заяву у передбачений ЦПК України спосіб, який не передбачає такої процедури, як заявлення клопотання про подання зустрічної позовної заяви.
На думку скаржника, суддя Зінченко О.М. усвідомлював, що прийняття зустрічної позовної заяви до розгляду призведе до швидкого відновлення порушеного права Павлової Н.Є. та відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 у справі № 372/1721/19.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя від 17 лютого 2020 року скаргу передано на розгляд члену Вищої ради правосуддя Блажівській О.Є.
Статтею 108 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя у порядку, визначеному Законом України «Про Вищу раду правосуддя», з урахуванням вимог цього Закону.
Згідно із частиною першою статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» дисциплінарне провадження розпочинається після отримання відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» скарги щодо дисциплінарного проступку судді, повідомлення про вчинення дисциплінарного проступку суддею або після самостійного виявлення членами Вищої ради правосуддя з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення суддею дисциплінарного проступку, або за ініціативою Дисциплінарної палати, Комісії з питань доброчесності та етики чи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у випадках, визначених законом (дисциплінарна скарга).
Відповідно до частини першої статті 43 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» член Дисциплінарної палати, визначений для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (доповідач), вивчає дисциплінарну скаргу і перевіряє її відповідність вимогам закону та за відсутності підстав для залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги готує матеріали у строки, встановлені регламентом, з пропозицією про відкриття чи відмову у відкритті дисциплінарної справи.
Заслухавши доповідача – члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Блажівську О.Є., вивчивши висновок та матеріали попередньої перевірки, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про наявність підстав для відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Обухівського районного суду Київської області Зінченка О.М. з огляду на таке.
Згідно зі статтею 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.
Статтею 1 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що судова влада в Україні відповідно до конституційних засад поділу влади здійснюється незалежними та безсторонніми судами, утвореними законом. Судову владу реалізовують судді та, у визначених законом випадках, присяжні шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно із частинами першою – третьою статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права.
Звернення до суду громадян, організацій чи посадових осіб, які відповідно до закону не є учасниками судового процесу, щодо розгляду конкретних справ судом не розглядаються, якщо інше не передбачено законом.
Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.
Статтею 9 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних та інших ознак.
Суд створює такі умови, за яких кожному учаснику судового процесу гарантується рівність у реалізації наданих процесуальних прав та у виконанні процесуальних обов’язків, визначених процесуальним законом.
Крім того, відповідно до пункту 2 частини сьомої статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя зобов’язаний, зокрема, дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів.
Згідно зі статтею 58 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» питання етики суддів визначаються Кодексом суддівської етики, що затверджується з’їздом суддів України за пропозицією Ради суддів України.
Преамбулою Кодексу суддівської етики визначено, що, усвідомлюючи значимість своєї місії, з метою зміцнення та підтримки довіри суспільства до судової влади судді України вважають, що зобов’язані демонструвати і пропагувати високі стандарти поведінки, у зв’язку з чим добровільно беруть на себе більш істотні обмеження, пов’язані з дотриманням етичних норм як у поведінці під час здійснення правосуддя, так і в позасудовій поведінці.
Відповідно до статті 1 Кодексу суддівської етики суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду.
Порушення правил етичної поведінки, встановлених цим Кодексом, не можуть самі по собі застосовуватися як підстави для притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності та визначати ступінь їх вини, що прямо передбачено статтею 4 Кодексу суддівської етики.
Слід зауважити, що рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв’язку із цим суди повинні неухильно додержуватися вимог щодо законності та обґрунтованості рішення у цивільній справі.
Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 15 листопада 2007 року у справі «Бендерський проти України» зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов’язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов’язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов’язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, пункт 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов’язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, пункт 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року).
Відповідно до частини п’ятої статті 411 ЦПК України висновки суду касаційної інстанції, в зв’язку з якими скасовано судові рішення, є обов’язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.
Вказана норма зобов’язує суди нижчих інстанцій враховувати висновки Верховного Суду під час нового розгляду справи та відповідно мотивувати рішення суду з урахуванням позиції касаційної інстанції.
Статтею 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд та учасники судового процесу зобов’язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з пунктами 4, 5 частини третьої вказаної статті основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність.
Відповідно до частин першої – третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Отже, кожний учасник судового провадження користується рівними правами та обов’язками, а суд зобов’язаний сумлінно дотримуватись принципів, передбачених статтею 2 ЦПК України, з метою повного та об’єктивного встановлення всіх обставин справи.
Крім того, у Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що суспільна довіра та повага до судової влади є гарантіями ефективності системи правосуддя: поведінка суддів у їхній професійній діяльності, зрозуміло, розглядається громадськістю як необхідна складова довіри до судів. Судді повинні гідно поводити себе у приватному житті.
Бангалорськими принципами поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схваленими Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23, передбачено, що довіра суспільства до судової системи, а також до авторитету судової системи в питаннях моралі, чесності та непідкупності судових органів посідає першочергове місце в сучасному демократичному суспільстві. Дотримання етичних норм, демонстрація дотримання етичних норм є невід’ємною частиною діяльності суддів. Суддя дотримується етичних норм, не допускаючи прояву некоректної поведінки при здійсненні будь-якої діяльності, що пов’язана з його посадою.
Постійна увага з боку суспільства покладає на суддю обов’язок прийняти окремі обмеження і, незважаючи на те, що пересічному громадянину ці обов’язки могли б здатися обтяжливими, суддя приймає їх добровільно та охоче. Поведінка судді має відповідати високому статусу його посади.
Судді, як і будь-якому громадянину, гарантується право вільного вираження думок, віросповідання, участі в зібраннях та асоціаціях, однак у процесі реалізації таких прав суддя завжди турбується про підтримку високого статусу посади судді і не допускає дій, що не сумісні з неупередженістю і незалежністю судових органів.
Бездоганна поведінка суддів означає уникнення порушень норм етики та недопущення створення враження їх порушення не лише під час виконання професійних обов’язків, а також в особистому житті.
Високі стандарти поведінки полягають у тому, що суддя як на роботі, так і поза її межами, в повсякденному житті, має демонструвати таку поведінку, щоб оточуючі люди бачили в ньому еталон порядності і справедливості – високоморальну, чесну, стриману, врівноважену людину. При цьому суддя має не лише подавати особистий приклад, але й пропагувати етичну поведінку серед оточуючих.
На запит члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Блажівської О.Є. суддя Зінченко О.М. надав пояснення, з яких вбачається таке.
Відповідно до даних автоматизованої програми КП «Д-3» 24 липня 2019 року до Обухівського районного суду Київської області з Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Павлової Н.Є., третя особа – приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, про визнання недійсними договорів дарування та визнання права власності на майно.
За результатами розгляду вказаної цивільної справи постановою Верховного Суду від 19 червня 2019 року рішення Обухівського районного суду Київської області від 2 січня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2019 року скасовано, справу передано до суду першої інстанції на новий розгляд.
Після автоматичного розподілу справ між суддями Обухівського районного суду Київської області 24 липня 2019 року справі присвоєно номер 372/2028/16-ц (провадження № 2-1504/19) та передано для розгляду судді Зінченку О.М.
25 липня 2019 року ухвалою Обухівського районного суду Київської області суддя прийняв справу до провадження, призначив підготовче судове засідання за загальними правилами позовного провадження на 10 год. 00 хв. 23 вересня 2019 року у приміщенні Обухівського районного суду Київської області за адресою: 08700, Київська обл., м. Обухів, вул. Київська, 20, зал № 1.
17 жовтня 2019 року ухвалою Обухівського районного суду Київської області витребувано в Державній прикордонній службі України (АДРЕСА_1) інформацію за період із 1 січня 2012 року по 31 грудня 2018 року щодо перетину державного кордону України ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_7 року народження, персональний номер ІНФОРМАЦІЯ_8. Закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у судовому засіданні на 10 год. 00 хв. 2 грудня 2019 року у приміщенні Обухівського районного суду Київської області за адресою: 08700, Київська обл., м. Обухів, вул. Київська, 20, зал № 1.
23 грудня 2019 року рішенням Обухівського районного суду Київської області позовні вимоги ОСОБА_1 до Павлової Н.Є., третя особа – приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, про визнання недійсними договорів дарування та визнання права власності на майно задоволено.
Як вказав суддя Зінченко О.М., він оцінював докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мали для нього заздалегідь встановленої сили. Суддя зазначив, що ним надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу у справі, кожний доказ ним мотивовано, відхилено під час написання рішення.
Крім того, суддя зазначив, що зміщення часу розгляду призначення судової справи та строки розгляду справ загалом в аналогічних ситуаціях в інші дні зумовлено виключно надмірним навантаженням суддів Обухівського районного суду Київської області, оскільки замість 10 суддів згідно зі штатним розписом тривалий час лише у чотирьох суддів є повноваження здійснювати правосуддя, та стверджує, що на посаді судді Обухівського районного суду Київської області він чесно і сумлінно виконує обов’язки судді, здійснює правосуддя, підкоряючись тільки закону, намагається бути об’єктивним і справедливим, дій, які б порочили звання судді, не вчиняв, порушень присяги судді не допускав.
Суддею Зінченком О.М. не надано пояснень щодо доводів скаржника про невиконання вказівок Верховного Суду у справі № 372/2028/16-ц, викладених у постанові від 19 червня 2019 року, про висловлення у судовому засіданні принизливого оціночного судження щодо суті і компетентності Верховного Суду та порушення норм процесуального права під час розгляду справи № 372/1721/19.
З огляду на зазначене Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що обставини, викладені у скарзі, можуть вказувати на наявність у діях судді Зінченка О.М. ознак дисциплінарних проступків, передбачених підпунктами «а», «б», «г» пункту 1 та пунктами 3, 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Зазначене свідчить про наявність підстав для відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Обухівського районного суду Київської області Зінченка О.М.
При цьому Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя не встановлено передбачених частиною першою статті 45 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» підстав для відмови у відкритті дисциплінарної справи стосовно вказаного судді.
Керуючись статтею 46 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» та статтею 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя
ухвалила:
відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Обухівського районного суду Київської області Зінченка Олександра Миколайовича.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий на засіданні
Другої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя М.П. Худик
Члени Другої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя І.А. Артеменко
В.К. Грищук
О.В. Прудивус
