Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Мамонтової І.Ю., членів Гречківського П.М., Овсієнка А.А., Швецової Л.А., розглянувши дисциплінарну справу, відкриту за заявою адвоката Рєзніка Михайла Олексійовича, який діє в інтересах Ковальського Олександра Володимировича, стосовно судді Шевченківського районного суду міста Києва Овсеп’ян Тетяни Володимирівни,
встановила:
Овсеп’ян Тетяна Володимирівна Указом Президента України від 31 серпня 2007 року № 804/2007 призначена на посаду судді Шевченківського районного суду міста Києва строком на п’ять років, Постановою Верховної Ради України від 5 липня 2012 року № 5120-VI обрана суддею безстроково.
Зі змісту характеристики за підписом голови Шевченківського районного суду міста Києва Савицького О.А. вбачається, що суддя Овсеп’ян Т.В. зарекомендувала себе позитивно, є досвідченим, кваліфікованим суддею. Належним чином виконує обов’язки з відправлення правосуддя, вживає всі необхідні заходи для забезпечення повного, всебічного і об’єктивного з’ясування обставин справ. Володіє ґрунтовними знаннями законодавства України. Постійно підтримує професійну компетентність у галузі права на високому рівні, вивчає нове законодавство, судову практику. До дисциплінарної відповідальності не притягувалася.
З 8 липня 2016 року до сьогодні суддя Овсеп’ян Т.В. перебуває у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
До Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі – ТСК) надійшла заява адвоката Рєзніка М.О. (вх. № Р-1823/0/7-14) про проведення спеціальної перевірки стосовно судді Шевченківського районного суду міста Києва Овсеп’ян Т.В. відповідно до Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні».
Як вбачається зі змісту вказаної заяви та долучених до неї матеріалів, 31 січня 2014 року суддею Шевченківського районного суду міста Києва Овсеп’ян Т.В. винесено постанову у справі № 761/2114/14-п (провадження № 3/761/690/2014) про визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 122-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП), і застосування до нього адміністративного стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами строком на три місяці. Постановою апеляційного суду міста Києва від 24 квітня 2014 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_2 в інтересах особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, – ОСОБА_1 задоволено. Постанову Шевченківського районного суду міста Києва від 31 січня 2014 року скасовано, провадження у справі закрито за відсутністю в діях ОСОБА_1 події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 122-2 КУпАП.
З урахуванням викладеного, керуючись пунктом 4 частини першої статті 3 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», заявник висловив прохання провести спеціальну перевірку стосовно судді Шевченківського районного суду міста Києва Овсеп’ян Т.В.
Частиною п’ятою статті 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» передбачено, що заяви, щодо яких ТСК не встигла прийняти рішення до закінчення своїх повноважень, передаються до Вищої ради юстиції для продовження їх розгляду за загальною процедурою.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу матеріалу між членами Вищої ради юстиції від 11 травня 2016 року вказану заяву передано члену Вищої ради юстиції Мірошниченку А.М. для проведення перевірки.
Відповідно до пункту 16-1 розділу ХV Конституції України, пункту 4 розділу ІІІ Закону України «Про Вищу раду правосуддя» утворено Вищу раду правосуддя.
Пунктом 21 розділу ІІІ Закону України «Про Вищу раду правосуддя» визначено, що заяви та скарги, передані на розгляд члену Вищої ради юстиції за результатами автоматизованого розподілу до створення дисциплінарних органів Вищої ради правосуддя, залишаються в такого члена та можуть бути розглянуті дисциплінарним органом, до якого входить такий член, у випадках, встановлених цим Законом.
Відповідно до статті 108 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон № 1402-VIII) дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють Дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя.
Ухвалою Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 22 березня 2017 року № 552/3дп/15-17 відкрито дисциплінарну справу стосовно судді Шевченківського районного суду міста Києва Овсеп’ян Т.В.
Суддя Шевченківського районного суду міста Києва Овсеп’ян Т.В. про засідання Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя була повідомлена своєчасно та належним чином шляхом направлення їй повідомлення на адресу суду та розміщення відповідної інформації на офіційному веб-сайті Вищої ради правосуддя.
Третя Дисциплінарна палата, заслухавши доповідача, суддю Овсеп’ян Т.В., дослідивши матеріали дисциплінарної справи, вивчивши письмові пояснення судді, встановила такі обставини.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 31 січня 2014 року (справа № 761/2114/14-п, провадження № 3/761/690/2014, суддя Овсеп’ян Т.В.) ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 122-2 КУпАП та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на три місяці.
У постанові суду вказано, що 29 грудня 2013 року о 13:43 ОСОБА_1, керуючи автомобілем «Мітсубісі», державний номерний знак НОМЕР_1, по вулиці АДРЕСА_1, не виконав вимогу працівника міліції про зупинку, яка подавалась завчасно за допомогою жезла та звукового сигналу. Своїми діями ОСОБА_1 порушив пункт 2.4 Правил дорожнього руху України (далі – ПДР України).
Під час розгляду адміністративної справи ОСОБА_1 свою вину у вчиненому правопорушенні не визнав та пояснив, що у день та час, зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення, він не був на вулиці АДРЕСА_1. У цей час він перебував в іншому місці з громадянкою ОСОБА_3, а саме рухався на автомобілі за маршрутом по вулиці АДРЕСА_2. Того самого дня вони з громадянкою ОСОБА_3 заїхали до смт Нові Петрівці.
Допитана в судовому засіданні як свідок громадянка ОСОБА_3 підтвердила обставини, зазначені ОСОБА_1.
Суд першої інстанції вважав пояснення ОСОБА_1 та свідка ОСОБА_3 засобом захисту з метою уникнути відповідальності за вчинене правопорушення, оскільки вони спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, а саме: протоколом про адміністративне правопорушення серії АБ2 № 378229 від 18 січня 2014 року, обліковою картою АМТ, результатом пошуку виявлених та зареєстрованих порушень, згідно з якими ОСОБА_1 раніше притягувався до адміністративної відповідальності, рапортом старшого інспектора ДПС ДАІ Шевченківського РУ ГУ МВС України в місті Києві ОСОБА_4 від 29 грудня 2013 року.
Суд першої інстанції також зазначив, що ОСОБА_1 не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження своєї позиції.
Вирішуючи питання про застосування адміністративного стягнення, суд послався на врахування характеру вчиненого правопорушення, його наслідків, особи правопорушника, який неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності, його ставлення до вчиненого та майнового стану.
Постановою апеляційного суду міста Києва від 24 квітня 2014 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_2 в інтересах особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, – ОСОБА_1 задоволено. Постанову Шевченківського районного суду міста Києва від 31 січня 2014 року скасовано, провадження у справі закрито на підставі пункту 1 статті 247 КУпАП за відсутності в діях ОСОБА_1 події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 122-2 КУпАП.
Суд апеляційної інстанції виходив із того, що під час дослідження доказів, які містяться в матеріалі про адміністративне правопорушення, суд першої інстанції не перевірив їхню належність та допустимість.
Так, протокол про адміністративне правопорушення від 18 січня 2014 року стосовно ОСОБА_1 було складено на підставі рапорту старшого інспектора ОСОБА_4. Відповідно до зазначеного рапорту 29 грудня 2013 року під час несення служби на вулиці Богатирській у місті Києві за порушення пункту 9.5 ПДР України ОСОБА_4 було подано сигнал про зупинку за допомогою жезла та свистка автомобілю «Мітсубісі», державний номерний знак НОМЕР_1, але автомобіль не зупинився та продовжив рух у напрямку міста Вишгорода. Протокол про адміністративне правопорушення, складений на підставі вказаного рапорту, не може бути допустимим доказом у справі, оскільки з нього неможливо однозначно встановити місце вчинення ОСОБА_1 правопорушення, у рапорті не зазначено місце несення інспектором служби. Згідно з рапортом ОСОБА_1 рухався в бік міста Вишгорода, проте під час розгляду справи в апеляційному суді було встановлено, що будинок № 3 по вулиці Богатирській в місті Києві розташований з протилежної сторони вулиці, тобто у напрямку з міста Вишгорода. Крім того, згідно з довідкою управління ДАІ ГУ МВС України в місті Києві стаціонарний пост ДПС ДАІ «Богатирська» (вул. Богатирська, 32-Е) обладнано системою розпізнавання номерних знаків транспортних засобів «Відеоконтроль-рубіж». Вказаною системою 29 грудня 2013 року здійснювалась відеофіксація номерних знаків, але номерний знак НОМЕР_1 зафіксовано не було.
Апеляційним судом міста Києва неодноразово викликалися в судове засідання старший інспектор ОСОБА_4, який склав рапорт від 29 грудня 2013 року, та старший лейтенант міліції ОСОБА_5, який склав протокол про адміністративне правопорушення від 18 січня 2014 року. Старший інспектор ОСОБА_4 у судове засідання не з’явився, а старший лейтенант міліції ОСОБА_5 не зміг пояснити апеляційному суду, чому відомості, які містяться в протоколі, не збігаються з тими, що містяться в рапорті інспектора ОСОБА_4.
У своїх письмових поясненнях, наданих на запит голови ТСК Мойсика В.Р., суддя Овсеп’ян Т.В. зазначила, що справа стосовно ОСОБА_1 була розглянута відповідно до вимог закону. На час винесення постанови були відсутні відомості, які б свідчили про невідповідність обставин, викладених у протоколі, рапорті працівників ДАІ, фактичним обставинам вчиненого адміністративного правопорушення. Також суддею з’ясовувались дані про особу правопорушника, який раніше притягувався до адміністративної відповідальності. У подальшому із засобів масової інформації стало відомо про можливу фальсифікацію працівниками ДАІ письмових доказів, на підставі яких осіб було притягнуто до адміністративної відповідальності. Проте на час розгляду справи стосовно ОСОБА_1 такі відомості були відсутні.
Надані раніше письмові пояснення суддя Овсеп’ян Т.В. підтримала у засіданні Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя. На її думку, незважаючи на скасування ухваленого нею судового рішення в апеляційному порядку, в її діях не було ні умислу, ні недбалості. Суддя Овсеп’ян Т.В. заперечила наявність будь-якої упередженості при розгляді справи.
Вирішуючи питання про притягнення або відмову у притягненні судді Шевченківського районного суду міста Києва Овсеп’ян Т.В. до дисциплінарної відповідальності, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя виходить із такого.
Згідно зі статтею 122-2 КУпАП невиконання водіями вимог працівника міліції, а водіями військових транспортних засобів – вимог посадової особи військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України про зупинку транспортного засобу, – тягне за собою накладення штрафу від дев’яти до одинадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права керування транспортними засобами на строк від трьох до шести місяців.
Як визначено статтею 245 КУпАП, завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об’єктивне з’ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Орган (посадова особа), що розглядає справу про адміністративне правопорушення, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (стаття 252 КУпАП).
Виходячи із наведених норм, вирішуючи справу про адміністративне правопорушення, суддя користується широким розсудом, який, однак, повинен здійснювати добросовісно.
Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що суддею Шевченківського районного суду міста Києва Овсеп’ян Т.В. не було вчинено дій, які сприяють виконанню завдань провадження у справах про адміністративні правопорушення, а саме не було дотримано вимог щодо всебічного, повного і об’єктивного з’ясування обставин справи та вирішення її у точній відповідності із законом, внаслідок чого допущено явне порушення презумпції невинуватості.
У разі виявлення правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 122-2 КУпАП, уповноважена особа органів внутрішніх справ відповідно до статті 255 КУпАП зобов’язана скласти протокол про адміністративне правопорушення, копія якого під підпис вручається особі, що притягається до адміністративної відповідальності.
У разі неможливості скласти протокол про адміністративне правопорушення на місці його вчинення, за умови, що його складення є обов’язковим, стаття 259 КУпАП передбачає право уповноваженої особи доставити порушника до міліції для складання такого протоколу.
У матеріалах справи про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 міститься документ, що має назву «протокол про адміністративне правопорушення», який складено з порушенням вимог чинного законодавства, які в подальшому були констатовані апеляційним судом.
Так, зазначений документ складено не на місці вчинення правопорушення і навіть не у той самий день, а лише 18 січня 2014 року на підставі відомостей, що містилися у рапорті старшого інспектора ДПС ДАІ Шевченківського РУ ГУ МВС України в місті Києві ОСОБА_4 від 29 грудня 2013 року, щодо обставин, які начебто мали місце 29 грудня 2013 року близько 13:43 по вулиці АДРЕСА_1, а саме невиконання автомобілем «Мітсубісі» (номерний знак НОМЕР_1) вимоги інспектора ДАІ про зупинку. При цьому рапорт, на відміну від протоколу, не містить будь-якої вказівки на особу, що начебто вчинила адміністративне правопорушення.
КУпАП прямо не встановлює вимоги щодо складання протоколу безпосередньо на місці вчинення правопорушення безпосередньо після його виявлення чи припинення особою, яка здійснює безпосередню фіксацію правопорушення. Однак саме такі вимоги випливають із визначення протоколу доказом у справі про адміністративне правопорушення (стаття 251 КУпАП). У будь-якому випадку протокол повинен мати певний зв’язок із подією адміністративного правопорушення, чого, на думку Третьої Дисциплінарної палата Вищої ради правосуддя, у цьому випадку дотримано не було.
Зокрема, протокол у справі про адміністративне правопорушення та додані до нього матеріали повинні вказувати, яким чином було встановлено особу порушника. У цьому випадку матеріали справи не вказували на те, з яких підстав у протоколі як особу, що начебто вчинила правопорушення, було зазначено Ковальського В.М.
Пункт 2 статті 278 КУпАП вимагає від органу (посадової особи), що здійснює підготовку до розгляду справи про адміністративне правопорушення, перевірити, чи правильно складений протокол у справі про адміністративне правопорушення.
За змістом вказаних статей притягнення до відповідальності особи за відсутності належно складеного протоколу є неможливим. Всупереч наведеному суддя Овсеп’ян Т.В. притягнула ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за відсутності належно складеного протоколу.
Третя Дисциплінарна палата бере до уваги, що наведені вище вимоги закону були добре відомі Овеп’ян Т.В., про що свідчить ухвалена під її головуванням постанова від 9 січня 2014 року у справі про адміністративне правопорушення № 761/389/14-п (провадження № 3/761/279/2014), якою матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_6 за статтею 122-2 КУпАП були повернуті до ВДАІ Шевченківського району міста Києва для дооформлення, зокрема, з тих підстав, що «з матеріалів справи незрозуміло, як працівниками ДАІ було встановлено особу водія, який керував автомобілем … якщо автомобіль не був зупинений» (як вбачається із матеріалів справи № 761/2114/14-п, автомобіль, на якому начебто було вчинене правопорушення, за яке притягувався до відповідальності ОСОБА_1, також зупинений не був).
Постанову суду від 31 січня 2014 року обґрунтовано посиланням на рапорт старшого інспектора ДПС ДАІ Шевченківського РУ ГУ МВС України в місті Києві ОСОБА_4 від 29 грудня 2013 року щодо обставин, які начебто мали місце 29 грудня 2014 року близько 13:43 по вулиці АДРЕСА_1, а саме – невиконання автомобілем «Мітсубісі» (номерний знак НОМЕР_1) вимоги інспектора про зупинку, що надавалась за допомогою жезла та свистка. При цьому рапорт було складено з порушенням встановленого як статтею 254 КУпАП, так і відомчими нормативно-правовими актами порядку фіксації правил дорожнього руху (пункт 4.1 наказу МВС України № 77 від 26 лютого 2009 року), які вимагали при виявленні адміністративного правопорушення складання протоколу, а не рапорту. Окрім того, як уже зазначалося, взагалі не містив вказівки на ОСОБА_1 як на особу, що вчинила правопорушення.
Під час розгляду справи суддя Овсеп’ян Т.В. на вказані вище обставини уваги не звернула, визнала ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 122-2 КУпАП, та застосувала до нього адміністративне стягнення, не маючи безспірних доказів, які б спростували стосовно нього презумпцію невинуватості.
Виносячи постанову від 31 січня 2014 року, суддя Овсеп’ян Т.В. фактично не навела жодних мотивів, з яких вона вважала, що подія адміністративного правопорушення дійсно мала місце і що адміністративне правопорушення вчинене саме ОСОБА_1.
Постанова не містить посилань на докази, які прямо вказують на вину ОСОБА_1 у вчиненому правопорушенні. При цьому в постанові суддя Овсеп’ян Т.В. послалася на такі докази:
протокол про адміністративне правопорушення серії АБ2 № 378229 від 18 січня 2014 року, який було складено з грубими порушеннями закону і визнано судом апеляційної інстанції недопустимим;
облікову картку АМТ, яка підтверджувала лише належність автомобіля ОСОБА_1, при цьому містила також вказівку на те, що право керування ним має інша особа – ОСОБА_1;
результат пошуку виявлених та зареєстрованих порушень, згідно з яким ОСОБА_1 раніше притягувався до адміністративної відповідальності (тобто цей доказ не стосувався самої події правопорушення);
рапорт старшого інспектора ДПС ДАІ Шевченківського РУ ГУ МВС України в місті Києві ОСОБА_4 від 29 грудня 2013 року, який було складено з порушенням законодавства і який не містив згадки про ОСОБА_1.
Більш того, в судовому засіданні суду першої інстанції було заслухано пояснення свідка ОСОБА_3, яка підтвердила, що 29 грудня 2013 року вони рухались автомобілем «Мітсубісі» (номерний знак НОМЕР_1) по вулиці АДРЕСА_2, за кермом був ОСОБА_1, який правил дорожнього руху не порушував, працівники ДАІ автомобіль не зупиняли. Ці пояснення, як і пояснення самого ОСОБА_1, були відхилені суддею з посиланням на те, що вони начебто спростовуються «іншими, дослідженими судом, доказами». Проте яким чином суддя дійшла висновку про надання переваги цим «іншим» доказам і що це за докази, в постанові суду не зазначено.
У постанові суду також вказано, що «будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження своєї позиції ОСОБА_1 суду не надав». Однак таке мотивування явно суперечить презумпції невинуватості.
Суддя Овсеп’ян Т.В. дійшла висновку про вчинення адміністративного правопорушення ОСОБА_1 без урахування презумпції невинуватості, яка відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з урахуванням практики її застосування Європейським судом з прав людини поширюється також на справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху у вигляді, зокрема, обмеження права керування транспортними засобами (Lutz v. Germany, § 182; Schmautzer v. Austria; Malige v. France).
Гарантії статті 6 § 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод включають зобов’язання суддів надавати достатні підстави для винесення рішень (H. v. Belgium, § 53). Достатні підстави демонструють сторонам, що їхня справа була ретельно розглянута.
Хоча національний суд користується певним правом розсуду, обираючи аргументи і приймаючи докази, він зобов’язаний обґрунтувати свої дії підставами для винесення рішень (Suominen v. Finland, § 36).
Описані вимоги суддею Овсеп’ян Т.В. при розгляді справи стосовно ОСОБА_1 дотримані не були.
Таким чином, допущені суддею порушення норм процесуального закону призвели до порушення права на справедливий суд як основоположного права людини.
Таке порушення обтяжено тим, що при визначенні виду адміністративного стягнення судом не взято до уваги принцип пропорційності.
Суддею Овсеп’ян Т.В. не вмотивовано, чому суд дійшов висновку, що інший вид адміністративного стягнення не може бути застосований до ОСОБА_1.
У постанові від 31 січня 2014 року стосовно ОСОБА_1 суддя Овсеп’ян Т.В. не навела жодних обставин, що обтяжували б відповідальність ОСОБА_1. При цьому суддя послалася на те, що вона враховує наслідки вчиненого правопорушення, яких порушення за своїм характером, очевидно, не могло мати взагалі. Також суддя послалася на майновий стан ОСОБА_1, який під час судового розгляду не встановлювався.
Невмотивоване притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та застосування адміністративного стягнення порушує його право на справедливий судовий розгляд згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Наведені обставини вказують, що суддя Шевченківського районного суду міста Києва Овсеп’ян Т.В. ухвалила судове рішення у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності з очевидним порушенням норм процесуального права, принципів верховенства права та законності.
Третьою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя встановлено, що в інших випадках за аналогічних обставин суддя Овсеп’ян Т.В. застосовувала адміністративне стягнення у виді штрафу (постанова від 4 липня 2012 року у справі № 2610/15726/2012 стосовно ОСОБА_7, постанова від 17 вересня 2013 року у справі № 761/23220/13-п стосовно ОСОБА_8, постанова від 29 травня 2014 року у справі № 761/13914/14-п стосовно ОСОБА_9). При винесенні постанови щодо ОСОБА_10 (постанова від 31 березня 2014 року, справа № 761/7540/14-п) суддя Овсеп’ян Т.В. обмежилася усним зауваженням. Позбавлення права керування транспортними засобами строком від 3 до 6 місяців як найбільш суворий вид стягнення в інших випадках суддею Овсеп’ян Т.В. застосовано не було.
На підставі встановлених обставин та аналізу дисциплінарної справи Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що суддя Шевченківського районного суду міста Києва Овсеп’ян Т.В., розглядаючи справу про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за статтею 122-2 КУпАП, допустила очевидні порушення норм процесуального права, що призвели до грубого порушення права на справедливий суд як основоположного права людини.
Водночас Третя Дисциплінарна палата дійшла висновку, що допущені суддею порушення не є такими, що безспірно свідчать про вчинення нею порушення присяги та істотного дисциплінарного проступку, оскільки фактів, які б безспірно свідчили про навмисне порушення закону суддею під час розгляду судової справи та прийняття судового рішення, не встановлено.
Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя бере до уваги наслідки, що настали за результатами вчиненого діяння, дані про особу судді, постановлення нею однієї постанови у справі про притягнення до адміністративної відповідальності у вказаний заявником період, повернення адміністративних матеріалів на дооформлення в іншому аналогічному випадку, що не дає підстав для беззаперечного висновку про системність допущених нею порушень та упередженість при розгляді вказаної вище справи. Тому Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що порушення присяги (істотного дисциплінарного проступку) суддею не вчинено.
З огляду на характер порушення, допущеного суддею Овсеп’ян Т.В. у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, з урахуванням всіх встановлених під час розгляду дисципиплінарної справи обставин Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що суддя Овсеп’ян Т.В. вчинила дисциплінарний проступок, передбачений на час існування відповідних правовідносин пунктом 1 частини першої статті 83 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів». При подальшій зміні правового регулювання відповідальність за дії, вчинені Овсепян Т.В., пом’якшена та скасована не була. Відповідна поведінка на сьогодні охоплюється складами дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «б» пункту 1, пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII (незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору; умисне або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод).
Згідно з частиною четвертою статті 87 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції, що діяла на час вчинення дисциплінарного проступку суддею Овсеп’ян Т.В.) дисциплінарне стягнення до судді могло бути застосоване не пізніше шести місяців із дня відкриття провадження в дисциплінарній справі, але не пізніше року з дня вчинення проступку, без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.
Згідно з відомостями, наданими Шевченківським районним судом міста Києва, з дати вчинення дисциплінарного проступку (31 січня 2014 року) суддя Овсеп’ян Т.В. 425 днів перебувала у відпустці і 195 днів була відсутня на робочому місці внаслідок тимчасової непрацездатності. Таким чином, на сьогодні строк притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, встановлений законом, закінчився.
Частиною одинадцятою статті 109 Закону № 1402-VIII передбачено, що строк притягнення судді до дисциплінарної відповідальності не може бути більшим ніж три роки з дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.
Запровадження такого строку є заходом, який погіршує становище судді порівняно із ситуацією, коли застосовувався строк не пізніше шести місяців із дня відкриття провадження в дисциплінарній справі, але не пізніше року з дня вчинення проступку, без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.
З огляду на викладене Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про наявність підстав для відмови у притягненні судді Шевченківського районного суду міста Києва Овсеп’ян Т.В. до дисциплінарної відповідальності у зв’язку із закінченням встановленого законом строку для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до частини шостої статті 50 Закону № 1402-VIII дисциплінарне провадження підлягає припиненню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 34, 49, 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», статтями 106, 108, 109, пунктом 33 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», пунктами 12.22–12.23, 12.36, 12.39 Регламенту Вищої ради правосуддя, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя
вирішила:
відмовити у притягненні судді Шевченківського районного суду міста Києва Овсеп’ян Тетяни Володимирівни до дисциплінарної відповідальності.
Дисциплінарне провадження припинити.
Рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя може бути оскаржене до Вищої ради правосуддя не пізніше тридцяти днів з дня його ухвалення.
Головуючий на засіданні
Третьої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя І.Ю. Мамонтова
Члени Третьої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя П.М. Гречківський
А.А. Овсієнко
Л.А. Швецова
