Акт ВРП

Вища рада правосуддя, розглянувши скаргу судді Дніпровського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області Багбаї Євгена Давидовича на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 5 березня 2018 року № 708/2дп/15-18,

встановила:

до Вищої ради правосуддя 11 квітня 2018 року (вхідний № 1802/0/6-18) надійшла скарга судді Дніпровського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області Багбаї Є.Д. на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя (далі – Друга Дисциплінарна палата) від 5 березня 2018 року № 708/2дп/15-18 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності.

Скарга подана з дотриманням вимог, визначених Законом України «Про Вищу раду правосуддя».

Суддя Дніпровського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області Багбая Є.Д., адвокати Лук’яненко О.Л., Шкаровський Д.О., які діють в інтересах скаржника Шеріфа А.А., повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги. Зазначену інформацію оприлюднено на офіційному веб-сайті Вищої ради правосуддя.

У засіданні Вищої ради правосуддя суддя Дніпровського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області Багбая Є.Д. відсутній. У заяві без дати, яка 11 липня 2018 року надійшла на електронну адресу Вищої ради правосуддя (вхідний № 1802/2/6-18), просить розглядати його скаргу на рішення Другої Дисциплінарної палати від 5 березня 2018 року № 708/2дп/15-18 за його відсутності, доводи скарги підтримав повністю.

У засіданні Вищої ради правосуддя присутній представник судді Багбаї Є.Д. – адвокат Лаврентьєв Є.О., який підтримав доводи скарги судді на рішення Другої Дисциплінарної палати від 5 березня 2018 року № 708/2дп/15-18, та представник скаржника Шеріфа А.А. – адвокат Шкаровський Д.О., який заперечив проти доводів зазначеної скарги.

Вища рада правосуддя, вивчивши скаргу та матеріали дисциплінарного провадження, заслухавши доповідача – члена Вищої ради правосуддя Беляневича В.Е., врахувавши пояснення представників судді Багбаї Є.Д. – адвоката Лаврентьєва Є.О., скаржника Шеріфа А.А. – адвоката Шкаровського Д.О., дійшла висновку, що рішення Другої Дисциплінарної палати від 5 березня 2018 року № 708/2дп/15-18 підлягає залишенню без змін з огляду на таке.

Рішенням Другої Дисциплінарної палати від 5 березня 2018 року № 708/2дп/15-18 за результатами розгляду матеріалів дисциплінарної справи, відкритої за скаргою адвоката Лук’яненка О.Л. в інтересах Шеріфа А.А., суддю Дніпровського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області Багбаю Є.Д. притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до нього дисциплінарне стягнення у виді попередження.

Підставою притягнення судді Багбаї Є.Д. до дисциплінарної відповідальності стали встановлені Другою Дисциплінарною палатою факти очевидної недбалості, внаслідок якої суддею не вжито дієвих заходів щодо усунення явних суперечень між відомостями, які стосуються фактичного місця проживання боржника ОСОБА-1, що призвело до порушення його права на свободу пересування і права на справедливий та безсторонній суд та становить склад дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у зв’язку з очевидною недбалістю порушення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод).

Суддя Багбая Є.Д. вважає рішення Другої Дисциплінарної палати помилковим і таким, що підлягає скасуванню, та зазначає, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися поза межами передбаченого законом процесуального контролю.

Із оскаржуваного рішення вбачається, що Другою Дисциплінарною палатою під час дисциплінарного провадження встановлено:

1 червня 2016 року до Дніпровського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області надійшло подання головного державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби в місті Дніпродзержинську Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (далі – Дніпровське ВДВС в місті Дніпродзержинську ГТ УЮ у Дніпропетровській області) ОСОБА-1 від 1 червня 2016 року № 213/04 про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України боржнику ОСОБА-2, ІНФОРМАЦІЯ -1, який фактично проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ -2;

ухвалою Дніпровського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 2 червня 2016 року (суддя Багбая Є.Д.) зазначене подання задоволено;

у матеріалах справи № ІНФОРМАЦІЯ -3 міститься виконавчий напис від 29 січня 2016 року № 727, виданий приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА-3, про стягнення грошових коштів у сумі 87734, 96 грн з ОСОБА-2, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ -4, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ -5, місце роботи: товариство з обмеженою відповідальністю «Гарячі Тури», посада – директор, які є його боргом за кредитним договором від 5 серпня 2011 року, укладеним між ним та публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» (далі – ПАТ КБ «Приватбанк»);

також у цих матеріалах наявна довідка, складена посадовою особою ПАТ КБ «Приватбанк» на ім’я начальника Дніпровського ВДВС в місті Дніпродзержинську ГТ УЮ у Дніпропетровській області ОСОБА-3, у якій зазначено, що стягувачем було встановлено, що боржник неофіційно працевлаштований у місті Дніпродзержинську та фактично проживає у найманій квартирі за адресою: ІНФОРМАЦІЯ -2;

будь-яких підтвердних документів щодо фактичного місця проживання ОСОБА-2 до вказаної довідки ПАТ КБ «Приватбанк» не додано, в матеріалах справи вони відсутні;

згідно з постановою від 4 травня 2016 року № 51009150, копія якої наявна в матеріалах судової справи, головним державним виконавцем Дніпровського ВДВС в місті Дніпродзержинську ГТ УЮ у Дніпропетровській області ОСОБА-1 розглянуто виконавчий напис приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. № 727 від 29 січня 2016 року та відкрито виконавче провадження із зазначенням строку добровільного виконання до 10 травня 2016 року;

у справі наявний реєстр відправлень рекомендованих листів Дніпровського ВДВС в місті Дніпродзержинську ГТ УЮ у Дніпропетровській області від 6 травня 2016 року, з якого убачається, що одержувачем одного із листів значиться особа на прізвище «ОСОБА-4»;

матеріали справи № ІНФОРМАЦІЯ -3 містять акт державного виконавця ОСОБА-1, в якому зазначено, що «…виходом державного виконавця за адресою мешкання боржника, а саме: ІНФОРМАЦІЯ -2, встановлено, що двері вказаного будинку ніхто не відчиняє. Виклик залишено у дверях на 12.05.2016»;

апеляційний суд Дніпропетровської області ухвалою від 28 листопада 2016 року задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА-2, ухвалу Дніпровського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 2 червня 2016 року скасував та відмовив у задоволенні подання державного виконавця;

суд апеляційної інстанції в ухвалі від 28 листопада 2016 року вказав, що, задовольняючи подання державного виконавця, суд першої інстанції виходив з того, що боржник ухиляється від добровільного виконання виконавчого напису, нехтуючи законними вимогами державного виконавця;

на думку колегії суддів апеляційного суду Дніпропетровської області, з матеріалів справи № ІНФОРМАЦІЯ -3 убачається, що державним виконавецем не надано доказів того, що ним вчинено всі дії, передбачені Законом України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV та спрямовані на погашення заборгованості. Також не надано доказів того, що боржник вчиняє дії, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання виконавчого напису, та за час виконання зобов’язань виїжджав за межі України, що призвело до виникнення заборгованості, або безпідставно не з’являвся на виклики державного виконавця та умисно ухилявся й ухиляється від виконання покладених на нього зобов’язань. Сама по собі наявність зобов’язання про стягнення із ОСОБА-2 заборгованості на користь ПАТ КБ «Приватбанк» не може бути підставою для застосування норм статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV.

Оцінюючи дії судді Багбаї Є.Д. під час розгляду справи № ІНФОРМАЦІЯ -3, Друга Дисциплінарна палата зазначила:

згідно зі статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї (зі змінами, внесеними Протоколом № 11), кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров’я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб;

зазначені правовідносини регулюються статтею 313 Цивільного кодексу України, відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом;

згідно з пунктом 5 частини першої статті 6 Закону України «Про порядок виїзду і в’їзду в Україну громадян України» (в редакції, чинній на момент постановлення ухвали Дніпровського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 2 червня 2016 року) підставою для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України може бути, зокрема, ухилення від виконання зобов’язань, покладених на нього судовим рішенням, – до виконання зобов’язань;

пунктом 18 частини третьої статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV, який діяв на момент постановлення ухвали Дніпровського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 2 червня 2016 року, було встановлено, що державний виконавець має право у разі ухилення боржника від виконання зобов’язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника – фізичної особи або керівника боржника – юридичної особи за межі України – до виконання зобов’язань за рішенням;

Верховний Суд України у судовій практиці щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України від 1 лютого 2013 року зазначив, що з погляду значення словосполучення «ухилення від виконання зобов’язань, покладених судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи)», вжите, зокрема, у пункті 18 частини третьої статті 11 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження», позначає з об’єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов’язків;

під поняттям «ухилення від виконання зобов’язань, покладених на боржника рішенням» варто розуміти будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов’язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов’язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які не залежні від нього об’єктивні обставини (непереборної сили, події тощо). (Узагальнення практики розгляду судами процесуальних питань, пов’язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах, обговореної та взятої до відома 25 вересня 2015 року на засіданні пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ);

статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру;

також статтею 6 Конвенції встановлено і вимогу безсторонності, що передбачає недопущення суб’єктивної упередженості судді. У цьому випадку для Європейського суду з прав людини діє презумпція суб’єктивної безсторонності судді, тож для доведення зворотного мають значення докази, які прямо підтверджують упередженість судді. В рішенні Європейського суду з прав людини «Україна-центр» проти України» від 15 липня 2010 року передбачено, що відповідно до усталеної практики Суду існування безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинно визначатися на підставі суб’єктивного критерію, в контексті якого слід враховувати особисті переконання та поведінку певного судді, що означає необхідність встановити, чи мав суддя у певній справі будь-яку особисту зацікавленість або упередженість, а також на підставі об’єктивного критерію, в контексті якого необхідно встановити, чи забезпечував суд і, серед інших аспектів, його склад, достатні гарантії аби виключити будь-які обґрунтовані сумніви щодо його безсторонності (рішення у справі «Фей проти Австрії», пункти 27, 28, 30, і рішення «Ветштайн проти Швейцарії», пункт 42). Таким чином, у кожній окремій справі слід вирішувати, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про небезсторонність суду (рішення у справі «Пуллар проти Сполученого Королівства», пункт38);

зважаючи на викладене, незалежність та безсторонність суду є невід’ємними елементами права на справедливий судовий розгляд;

відповідно до статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України;

згідно з пунктом 1 частини сьомої статті 56 вказаного Закону суддя зобов’язаний справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства;

при розгляді дисциплінарної справи обставин, які вказують на умисність порушень, допущених суддею Багбаєю Є.Д., не виявлено. Водночас характер допущених порушень свідчить про те, що вони є наслідком недбалості.

Друга Дисциплінарна палата за результатами перевірки дійшла висновку, що суддею Багбаєю Є.Д. внаслідок очевидної недбалості не вжито дієвих заходів щодо усунення явних суперечень між відомостями, які стосуються фактичного місця проживання ОСОБА-2, а тим самим не забезпечено здійснення судового контролю у цивільній справі № ІНФОРМАЦІЯ -3 щодо недопущення порушення основоположних прав і свобод людини, зокрема права ОСОБА-2 на свободу пересування, яке передбачено статтею 33 Конституції України, статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та права ОСОБА-2 на справедливий та безсторонній суд, яке передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що становить склад дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Вища рада правосуддя вважає, що рішення Другої Дисциплінарної палати від 5 березня 2018 року № 708/2дп/15-18 слід залишити без змін з огляду на таке.

Cтаттею 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (ратифіковано Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 19 жовтня 1973 року № 2148-VIII) передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Зазначені вище права не можуть бути об’єктом ніяких обмежень, крім тих, що передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров’я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому пакті.

Пунктом 5 частини першої статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України та в’їзду в Україну громадян України» (в редакції, що була чинною на час розгляду справи суддею Багбаєю Є.Д.) встановлено, що громадянину України може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон у випадку, якщо він ухиляється від виконання зобов’язань, покладених на нього судовим рішенням, – до виконання зобов’язань.

Державний виконавець має право у разі ухилення боржника від виконання зобов’язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника фізичної особи за межі України до виконання зобов’язань за рішенням (пункт 18 частини третьої статті 11 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (в редакції, що була чинною на час розгляду справи суддею Багбаєю Є.Д.).

За змістом частини першої статті 17 та пункту 4 частини першої статті 17 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом, зокрема виконавчого напису нотаріуса.

Вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України регулюється статтею 377¹ Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України).

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що судами питання про тимчасове обмеження у виїзді за межі України вирішується за поданням державного виконавця у разі ухилення боржника від виконання зобов’язань, покладених на нього судовим рішенням, а також рішенням іншого органу (посадової особи), яке перебуває на виконанні органів державної виконавчої служби.  

Верховний Суд України в Узагальненнях судової практики щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України (стаття 377¹ ЦПК України), оприлюднених у грудні 2012 року (інформаційний лист від 19 грудня 2012 р. № 119/0/54-12), дійшов висновку, що:

за змістом частини першої статті 31, […] Закону України «Про виконавче провадження» боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Постанова про відкриття виконавчого провадження надсилається боржнику рекомендованим листом із повідомленням про вручення;

до подання державного виконавця має бути долучено копії належним чином завіреного поштового повідомлення про вручення боржникові копії постанови державного виконавця про виконавче провадження або конверта з копією цієї постанови, який повернувся на адресу державного виконавця з певною відміткою поштового відділення (адресат за цією адресою не проживає, не знайдений, по закінченні терміну зберігання тощо), а також опис документів виконавчого провадження;

на момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов’язань повинен вже відбутися і бути об’єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження. Обов’язок щодо підтвердження цих обставин належними доказами покладається на державного виконавця, який ініціює встановлення тимчасового обмеження у виїзді особи за межі України;

законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявності факту невиконання зобов’язань, а за ухилення від їх виконання. У зв’язку з цим із метою всебічного і повного з’ясування усіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов’язків учасників спірних правовідносин суду належить з’ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов’язання в повному обсязі або частково;

особа, яка має невиконані договірні, аліментні та інші зобов’язання за судовим рішенням або рішенням іншого органу (посадової особи), не може вважатися винною та бути позбавленою конституційного права на свободу пересування, вільний вибір місця проживання та права вільно залишати територію України (стаття 33 Конституції України);

тільки у разі недоведення боржником своєї вини та ухилення від виконання зобов’язання суд може тимчасово обмежити особу в праві виїзду за межі України (ст. 377¹ ЦПК), причому на момент звернення до суду з поданням державного виконавця факт ухилення боржника від виконання зобов’язань повинен вже відбутися і бути об’єктивно наявним та доведеним, що має вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.

Враховуючи викладене, слід погодитися з висновком Другої Дисциплінарної палати, наданим під час оцінки дій судді Багбаї Є.Д., про порушення ним права ОСОБА-2 на свободу пересування та на справедливий і безсторонній суд.

У скарзі на рішення Другої Дисциплінарної палати від 5 березня 2018 року № 708/2дп/15-18 суддя Багбая Є.Д. зазначає, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятись поза межами передбаченого законом процесуального контролю, та вважає, що він не підлягав притягненню до дисциплінарної відповідальності, оскільки у зв’язку з незгодою із судовим рішенням воно може бути оскаржено у порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом. При цьому суддя посилається на позицію Консультативної ради європейських суддів, висловлену у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та Висновку № 3 (2002) щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, а також у цьому розрізі зазначає положення Київських рекомендацій ОБСЄ щодо незалежності судової системи в країнах Східної Європи, Південного Кавказу та у Середній Азії (від 23‒25 червня 2010 року).

Такі посилання судді Багбаї Є.Д. не викликають заперечень, однак у цілому його твердження, що Друга Дисциплінарна палата здійснила перевірку ухвали, постановленої ним у справі № ІНФОРМАЦІЯ -3, а також ухвалення Палатою рішення за результатами розгляду дисциплінарної скарги ОСОБА-2, яка є незгодою із судовим рішенням, безпідставні з огляду на таке.

Як зазначалось вище, апеляційний суд Дніпропетровської області ухвалою від 28 листопада 2016 року за результати розгляду апеляційної скарги ОСОБА-2 скасував ухвалу Дніпровського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 2 червня 2016 року та відмовив у задоволенні подання державного виконавця про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України боржнику ОСОБА-2.

Отже, судове рішення, ухвалене суддею Багбаєю Є.Д. у зазначеній судовій справі, оскаржувалось ОСОБА-2 в установленому законом порядку до суду апеляційної інстанції.

Посилання у рішенні Другої Дисциплінарної палати на ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області є лише констатацією факту скасування ували суду першої інстанції, однак зі змісту не вбачається, що ця обставина слугувала підставою для прийняття рішення про притягнення судді Багбаї Є.Д. до дисциплінарної відповідальності.

У мотивувальній частині оскаржуваного рішення Другою Дисциплінарною палатою зроблено висновок, що у діях судді Багбаї Є.Д. наявний склад дисциплінарного проступку, який полягає у тому, що внаслідок очевидної недбалості не вжито дієвих заходів щодо усунення явних протиріч між відомостями, які стосуються фактичного місця проживання ОСОБА-2, а тим самим не забезпечено здійснення судового контролю у цивільній справі № ІНФОРМАЦІЯ -3 щодо недопущення порушення основоположних прав і свобод людини, зокрема права ОСОБА-2 на свободу пересування, яке передбачено статтею 33 Конституції України, статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та права ОСОБА-2 на справедливий та безсторонній суд, яке визначено статтею 6 Конвенції.

Тобто із рішення Другої Дисциплінарної палати про притягнення судді Багбаї Є.Д. до дисциплінарної відповідальності вбачається, що воно ухвалено не у зв’язку із незгодою скаржника із судовим рішенням.

Доводи судді Багбаї Є.Д. про те, що під час розгляду подання головного державного виконавця Дніпровського ВДВС в місті Дніпродзержинську ГТ УЮ у Дніпропетровській області про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України боржнику ОСОБА-2 судом дотримано вимоги ЦПК України та прийнято всі заходи щодо розгляду справи відповідно до вимог закону спростовуються матеріалами дисциплінарного провадження.

Так, законність та обґрунтованість ухвали Дніпровського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 2 червня 2016 року в установленому законом порядку перевірялась апеляційним судом Дніпропетровської області, який ухвалою від 28 листопада 2016 року скасував ухвалу суду першої інстанції та відмовив у задоволенні подання державного виконавця. При цьому суд апеляційної інстанції у мотивувальній частині ухвали з посиланням на пункт 1 частини першої статті 312 ЦПК України зазначив, що розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд змінює або скасовує ухвалу суду першої інстанції і постановляє ухвалу з цього питання, якщо воно було вирішено судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права або при правильному вирішенні було помилково сформульовано суть процесуальної дії чи підстави її застосування.

Апеляційний суд скасував ухвалу суду першої інстанції на підставі пунктів 1, 3 частини першої статті 309 ЦПК України (в редакції станом на час розгляду справи судами), тобто у зв’язку з неповним з’ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, та невідповідністю висновків суду обставинам справи.

На думку судді Багбаї Є.Д., Друга Дисциплінарна палата ухвалила помилкове рішення про притягнення його до дисциплінарної відповідальності, оскільки не оцінила повним обсягом надані ним пояснення та документи.

Водночас будь-яких аргументів на підтвердження таких доводів у скарзі не наведено.

Друга Дисциплінарна палата, врахувавши, що суддя Дніпровського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області Багбая Є.Д. працює на посаді судді понад 10 років, має позитивну характеристику, а також те, що дисциплінарний проступок вчинено ним внаслідок недбалості, дійшла висновку, що притягнення судді Багбаї Є.Д. до дисциплінарної відповідальності на підставі пункту 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та застосування до нього дисциплінарного стягнення у виді попередження є пропорційним вчиненому проступку і достатнім.

Слід зауважити, що Друга Дисциплінарна палата не взяла до уваги ту обставину, що на час вчинення суддею Багбаєю Є.Д. дисциплінарного проступку, тобто станом на 2 червня 2016 року, діяв Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-IV в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VIII. Підстави дисциплінарної відповідальності судді було визначено статтею 92 цього Закону.

Склад допущеного суддею Багбаєю Є.Д. дисциплінарного проступку визначено пунктом 4 частини першої статті 92 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-IV (умисне або у зв’язку з очевидною недбалістю допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод).

У зв’язку із набранням чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ зазначений склад дисциплінарного проступку не змінився (пункт 4 частини першої статті 106 Закону).

Пунктом 5 частини десятої статті 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» передбачено, що за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати Вища рада правосуддя має право залишити рішення Дисциплінарної палати без змін.

Керуючись статтею 131 Конституції України, статтею 111 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктами 13.9–13.11 Регламенту Вищої ради правосуддя, Вища рада правосуддя

вирішила:

рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 5 березня 2018 року № 708/2дп/15-18 про притягнення судді Дніпровського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області Багбаї Євгена Давидовича залишити без змін.

Голова Вищої ради правосуддя                                                                 І.М. Бенедисюк