Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Худика М.П., членів Артеменка І.А., Блажівської О.Є., Прудивуса О.В., розглянувши висновок доповідача – члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Грищука В.К. за результатами попередньої перевірки відомостей, викладених у дисциплінарній скарзі Бабенка Юрія Миколайовича стосовно судді Софіївського районного суду Дніпропетровської області Шумської Олесі Володимирівни,
встановила:
7 лютого 2020 року до Вищої ради правосуддя за вхідним № Б-950/0/7-20 надійшла дисциплінарна скарга Бабенка Ю.М. на дії судді Софіївського районного суду Дніпропетровської області Шумської О.В. під час розгляду кримінального провадження № 193/848/19 за клопотанням старшого слідчого слідчого відділу Софіївського відділення поліції Жовтоводського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (далі – СВ Софіївського ВП Жовтоводського ВП ГУ НП в Дніпропетровській області) майора поліції Сидорського Д.В., погодженим із прокурором Софіївського відділу Жовтоводської місцевої прокуратури Дніпропетровської області Яценко Д.А., про арешт майна у кримінальному провадженні НОМЕР_1 від 11 червня 2019 року, відкритому за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 197-1 Кримінального кодексу України (далі – кримінальне провадження № 193/848/19).
Як зазначає автор скарги, 15 листопада 2019 року суддя Шумська О.В. розглянула зазначене клопотання. За результатами розгляду клопотання постановила ухвалу про його задоволення та накладення арешту на майно, а саме посів сільськогосподарських олійних культур на земельній ділянці площею 21,8 га, віднесеній до категорії земель комунальної власності на території Вакулівської об’єднаної територіальної громади, шляхом заборони будь-кому розпоряджатися будь-яким чином та використовувати його до прийняття остаточного рішення у кримінальному провадженні та/або скасування арешту, окрім слідчого та прокурора, для забезпечення збереження вказаного речового доказу та подальшого звернення врожаю в дохід держави/законних власників.
Скаржник стверджує, що суддя Шумська О.В. неправильно тлумачила норми матеріального права та ознаки складу злочину, оскільки земельна ділянка не є безпосереднім об’єктом злочину, окрім того, в постановленій ухвалі обмежилася лише загальними формулюваннями підстав накладення арешту та переліком статей закону, якими регулюються підстави накладення арешту та визначається порядок розгляду такого клопотання.
При цьому скаржник зазначає, що вказану ухвалу суду першої інстанції скасовано ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року.
На думку Бабенка Ю.М., допущені суддею Шумською О.В. порушення призвели до протиправного обмеження права власності на арештоване майно як основоположного права в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У зв’язку із викладеним у скарзі висловлено прохання притягнути суддю Шумську О.В. до дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя від 7 лютого 2020 року зазначену скаргу передано для здійснення попередньої перевірки члену Вищої ради правосуддя Грищуку В.К.
Статтею 108 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що дисциплінарне провадження щодо суддів здійснюють дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя у порядку, визначеному Законом України «Про Вищу раду правосуддя», з урахуванням вимог цього Закону.
Дисциплінарне провадження щодо суддів здійснюється за правилами та у строки, що встановлені главою 4 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».
На підставі статті 43 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» член Дисциплінарної палати, визначений автоматизованою системою розподілу справ доповідачем, здійснює попередню перевірку дисциплінарної скарги.
За результатами попередньої перевірки відомостей, викладених у дисциплінарній скарзі Бабенка Ю.М. стосовно судді Софіївського районного суду Дніпропетровської області Шумської О.В., член Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Грищук В.К. склав висновок із викладенням фактів та обставин, що підтверджують надану у ньому пропозицію.
Здійснивши попереднє вивчення та перевірку дисциплінарної скарги Бабенка Ю.М. стосовно зазначеної судді, проаналізувавши сканкопії матеріалів кримінального провадження № 193/848/19, копії звукозапису судового засідання, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила такі обставини.
8 листопада 2019 року до Софіївського районного суду Дніпропетровської області надійшло зазначене вище клопотання слідчого із документами на його обґрунтування. Із матеріалами клопотання були надані для ознайомлення матеріали досудового розслідування кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі – ЄРДР) 11 червня 2019 року за НОМЕР_1.
Того самого дня клопотання зареєстроване як кримінальне провадження № 193/848/19 та розподілене до розгляду слідчому судді Шумській О.В.
Клопотання обґрунтоване тим, що невстановлені особи протягом 2019 року, не маючи необхідних прав на землекористування, порушуючи вимоги статті 126 Земельного кодексу України, розділу ІІ Закону України «Про оренду землі», умисно, з корисливих мотивів самовільно використовують земельну ділянку сільськогосподарського призначення із земель комунальної власності загальною площею 21,8 га, розташовану на території Вакулівської об’єднаної територіальної громади Софіївського району Дніпропетровської області, для вирощування сільськогосподарської культури.
Крім цього, у клопотанні вказано, що під час огляду місця події в межах розслідування кримінального провадження встановлено, що на момент огляду земельна ділянка (кадастровий НОМЕР_2) по всій площі засіяна олійною культурою – соняшником. Згідно з державним актом на право постійного користування землею серії ДПСФ НОМЕР_3 від 6 серпня 1997 року право користування цією земельною ділянкою було надано ОСОБА_1.
Згідно зі свідоцтвом про смерть серії I-KN НОМЕР_4 від 31 травня 2012 року ОСОБА_1 помер 31 травня 2012 року.
Таким чином, земельна ділянка, яка була передана ОСОБА_1 на праві постійного користування, не може передаватися як спадкове майно у постійне користування іншим особам на підставі виданого ОСОБА_1 державного акта, що узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові судової палати у цивільних справах від 23 листопада 2016 року № 6-3113цс15.
Згідно з довідкою Вакулівської сільської ради від 10 травня 2019 року № 1399 зазначена земельна ділянка перебуває у комунальній власності та у 2019 році буде виставлена на аукціон для продажу права її оренди. Тобто на цей час вона обробляється без будь-яких законних на те підстав.
У клопотанні також зазначено, що 20 червня 2019 року земельну ділянку (кадастровий НОМЕР_2) та посів зернових культур на ній визнано речовими доказами.
13 листопада 2019 року розгляд клопотання було відкладено у зв’язку із неявкою заінтересованої сторони – представника селянського (фермерського) господарства «Рубін» (далі – СФГ «Рубін»).
15 листопада 2019 року суддя Шумська О.В., заслухавши думку слідчого, заінтересованої особи, повно дослідивши матеріали клопотання з додатками, дійшла таких висновків.
Вказана земельна ділянка є безпосереднім об’єктом злочину у кримінальному провадженні, на ній відбулась подія злочину, незаконна обробка та використання цієї земельної ділянки підтверджуються. Посів сільськогосподарських культур на зазначеній земельній ділянці також є доказом кримінального правопорушення та підтверджує факт її використання без законних на те підстав.
Як вказано в ухвалі слідчого судді Шумської О.В. від 15 листопада 2019 року, під час розгляду зазначеного клопотання суддя взяла до уваги положення статей 98, 131, 132, 170, 172 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України) та врахувала правову кваліфікацію кримінального правопорушення, за фактом вчинення якого розслідується кримінальне провадження, в межах якого подано це клопотання.
Суддя Шумська О.В., задовольняючи клопотання, вказала, що воно є обґрунтованим з огляду на викладені у матеріалах кримінального провадження дані, які стали підставою для висновку, що накладання арешту на зазначене майно необхідне для забезпечення збереження речових доказів у кримінальному провадженні та з метою забезпечення дієвості цього провадження.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, адвокат Борисова Ю.В. в інтересах ОСОБА_2 звернулася з апеляційною скаргою до Дніпровського апеляційного суду, який ухвалою від 10 грудня 2019 року задовольнив апеляційну скаргу, скасував ухвалу Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 15 листопада 2019 року та постановив нову ухвалу – про залишення без задоволення клопотання про накладення арешту на майно.
При цьому колегія суддів апеляційного суду виходила з того, що у рішенні Європейського суду з прав людини від 7 червня 2007 року у справі «Смирнов проти Росії» висловлено правову позицію, згідно з якою при вирішенні питання про можливість утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку – вимогами охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.
Стороною обвинувачення не доведено, що сільськогосподарська культура, якою засіяна зазначена земельна ділянка та яка вирощується на ній, належить до предметів, які відповідають критеріям, передбаченим частиною другою статті 167 КПК України; клопотання слідчого не узгоджується з вимогами статті 171 КПК України щодо необхідності зазначення точної кількості та індивідуальних характеристик майна, про арешт якого йдеться у клопотанні; розмір завданої значної шкоди її законному володільцю або власнику на момент подання клопотання слідчим не встановлено, що є обов’язковою вимогою при вирішенні зазначеного питання для з’ясування співмірності вартості майна, на яке накладається арешт, і завданої шкоди.
Крім того, орган досудового розслідування на порушення вимог частини п’ятої статті 132, частини другої статті 171 КПК України не долучив до клопотання матеріали, які б підтверджували вартість посіву олійної культури, якою засіяна земельна ділянка та яка на ній вирощується, не визначені стан розвитку та стадія зрілості посіву, шляхи збереження і збору врожаю, а також не зазначено, що врожай зібрано та не вказано його обсяг.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість ухвали слідчого судді та відсутність підстав для накладення арешту на майно.
Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя за результатами попередньої перевірки дисциплінарної скарги Бабенка Ю.М. врахувала, що згідно зі статтею 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що:
1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження;
2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора;
3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.
Згідно зі статтею 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно, зокрема, є доказом злочину.
У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу. Згідно зі статтею 98 КПК України речові докази – це матеріальні об’єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об’єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до статті 173 КПК України слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу. При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати, зокрема, правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Згідно із матеріалами клопотання про накладення арешту, а саме згідно з витягом з ЄРДР щодо кримінального провадження від 11 червня 2019 року НОМЕР_1 слідчим СВ Софіївського ВП Жовтоводського ВП ГУ НП в Дніпропетровській області самостійно виявлено, що у 2019 році невстановлені особи самовільно зайняли та незаконно обробляють земельні ділянки сільськогосподарського призначення із земель запасу на території Софіївського району Дніпропетровської області.
Як вбачається з викопіювання з публічної кадастрової карти, наданого виконавчим комітетом Вакулівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області 10 травня 2019 року, вказана земельна ділянка розташована за межами села Новоподільське на території Вакулівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області, заплановано виставити її на аукціон для надання в оренду.
Свідок ОСОБА_3, яка 7 жовтня 2019 року була допитана в межах досудового розслідування кримінального провадження, пояснила, що 22 вересня 1998 року її батько ОСОБА_1 заснував СФГ «Рубін». Софіївською районною державною адміністрацією для господарського виробництва цьому підприємству у постійне землекористування було передано 21,8 га земель сільськогосподарського призначення на території Нововасилівської селищної ради. У 2008 році до складу вказаного фермерського господарства увійшли ОСОБА_3, її брат ОСОБА_2 і її чоловік ОСОБА_4. У грудні 2012 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 успадкували майно СФГ «Рубін» і з того часу здійснювали обробіток земельної ділянки та вирощування врожаю, сплачували земельний та інші податки. Навесні 2019 року СФГ «Рубін» звернулося до Вакулівської об’єднаної територіальної громади щодо передання (виділення) цієї земельної ділянки для здійснення товарного сільськогосподарського виробництва, однак орган місцевого самоврядування повідомив, що вказана земельна ділянка буде виставлена на земельний аукціон і СФГ «Рубін» може взяти у ньому участь.
4 листопада 2019 року слідчий Сидорський Д.В. у присутності понятих оглянув земельну ділянку. Згідно із протоколом огляду вся площа поля, що оглядалося, засіяна соняшником, на час огляду врожай не зібрано, висота висохлих рослин соняшника становить 1,2– 1,5 метра.
Отже, матеріали клопотання містили лише докази того, що вказана земельна ділянка використовується без правовстановлюючих документів. Відсутні будь-які докази існування обґрунтованої підозри СФГ «Рубін» чи його учасників у вчиненні кримінального правопорушення у виді самовільного зайняття земельної ділянки, яким завдано значної шкоди її законному володільцю або власнику, за ознаками вчинення якого здійснюється досудове розслідування кримінального провадження НОМЕР_1 та в межах якого подане зазначене клопотання.
На відсутність у матеріалах клопотання доказів зв’язку між діяльністю СФГ «Рубін» та кримінальним провадженням, внесеним до ЄРДР за НОМЕР_1 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою 197-1 Кримінального кодексу України (далі – КК України), також вказав Дніпровський апеляційний суд в ухвалі від 10 грудня 2019 року.
Зокрема, як відзначила колегія суддів суду апеляційної інстанції, жодній особі не було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 197-1 КК України, навіть якщо у слідчого судді є достатні підстави вважати, що певною особою було вчинено кримінальне правопорушення, він не має повноважень накладати арешт на майно особи, яка не є підозрюваною.
На думку колегії суддів, той факт, що на цей час у вказаному кримінальному провадженні будь-якій особі не було повідомлено про підозру, а у клопотанні зазначено, що досудовим розслідуванням досі не встановлено осіб, які самовільно зайняли вказану земельну ділянку та засіяли її пшеницею, соняшником, ячменем, сторона обвинувачення не обґрунтувала таку підозру у вчиненні правопорушення для вжиття заходів забезпечення кримінального провадження.
Слід також зазначити, що у клопотанні слідчий не довів наявності підстав для арешту посіву сільськогосподарських олійних культур, та необхідності накладення арешту. У клопотанні не вказано, що майно, яке слід арештувати, відповідає критеріям, зазначеним у частині третій статті 170 КПК України, і не наведено цих критеріїв.
Крім цього, санкція частини першої статті 197-1 КК України не передбачає конфіскації майна або спеціальної конфіскації, що також не відповідає меті застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Таким чином, посів сільськогосподарських олійних культур (соняшнику), на який було накладено арешт суддею Шумською О.В., не може розглядатися як речовий доказ кримінального правопорушення, передбаченого статтею 212 КПК України, у розумінні статті 98 цього Кодексу, а отже, накладення арешту на вказане майно прямо суперечить приписам статей 170, 173 КПК України, на що вказав суд апеляційної інстанції.
Згідно зі статтею 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відсутність в ухвалі про накладення арешту на майно обґрунтування правового зв’язку між СФГ «Рубін» чи його учасниками та невідомими особами, зазначеними у витягу з ЄРДР, необґрунтування причетності СФГ «Рубін» до вчинення цього кримінального правопорушення, а також ненадання суддею в ухвалі оцінки відсутності в клопотанні посилань на відповідність майна, яке слід арештувати, критеріям, зазначеним у частині третій статті 170 КПК України, свідчать про невмотивованість такого судового рішення у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З мотивувальної частини ухвали від 15 листопада2019 року, постановленої суддею Шумською О.В., вбачається, що вона не відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 372 КПК України, з урахуванням положень статей 170, 173 КПК України, якими визначено коло питань, що підлягає з’ясуванню слідчим суддею, судом під час розгляду клопотання про накладення арешту на майно. Очевидно, що слідчим суддею Шумською О.В. не зазначено жодних встановлених нею під час розгляду клопотання слідчого обставин із посиланням на будь-які досліджені докази, не наведено мотивів, з яких вона виходила при постановленні ухвали, зокрема щодо наявності достатніх підстав вважати, що майно (врожай) відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України, та може бути використано як доказ у кримінальному провадженні, а також не доведено, що незастосування заборони обмеження користування майном призведе до його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення тощо.
Відповідно до усталеної прецедентної практики Європейського суду з прав людини, незважаючи на те, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов’язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень, що відображає принцип належного здійснення правосуддя; судові рішення повинні достатньою мірою містити мотиви, на яких вони ґрунтуються. Відсутність достатнього обґрунтування у рішеннях національних судів порушує право особи на справедливий розгляд справи незалежним і безстороннім судом, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення у справах «Бочан проти України», «Суомінен проти Фінляндії»).
Отже, враховуючи викладене, суддя Шумська О.В., обґрунтовуючи рішення про накладення арешту на майно викладеними у матеріалах кримінального провадження даними, не вчинила передбачених законом дій з оцінки доводів клопотання та не навела мотивів прийняття аргументів старшого слідчого СВ Софіївського ВП Жовтоводського ВП ГУ НП в Дніпропетровській області Сидорського Д.В. щодо необхідності накладення арешту на зазначене майно.
При цьому суддя Шумська О.В., накладаючи арешт на майно, не встановила правової підстави для накладення арешту та можливості використання такого майна як доказу у кримінальному провадженні відповідно до вимог статті 173 КПК України.
Слід зазначити, що мотивувальна частина ухвали від 15 листопада 2019 року не відповідає також спеціальним вимогам, встановленим частиною п’ятою статті 173 КПК України, зокрема не містить порядку виконання ухвали із зазначенням способу інформування заінтересованих осіб, враховуючи, що залишення вирощеного врожаю незібраним не узгоджується із завданням арешту майна та не сприяє його збереженню як речового доказу.
Такі дії судді під час здійснення правосуддя у кримінальному провадженні № 193/848/19 не відповідають обов’язку слідчого судді щодо здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, зокрема права власності зацікавленої особи, гарантованого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також щодо дотримання приписів статей 132, 173, 370 КПК України стосовно загальних правил застосування заходів забезпечення кримінального провадження, порядку вирішення питання про арешт майна та загальних вимог до судового рішення.
З огляду на викладене встановлені під час попередньої перевірки обставини підлягають з’ясуванню у порядку дисциплінарного провадження, оскільки можуть свідчити про наявність у діях судді Шумської О.В. під час здійснення правосуддя у кримінальному провадженні № 193/848/19 ознак дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «б» пункту 1, пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (умисне або внаслідок недбалості незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття аргументів сторони щодо суті спору; умисне або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків).
Керуючись статтею 46 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктом 12.12 Регламенту Вищої ради правосуддя, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя
ухвалила:
відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Софіївського районного суду Дніпропетровської області Шумської Олесі Володимирівни.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий на засіданні
Другої Дисциплінарної палати
Вищої ради правосуддя М.П. Худик
Члени Другої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя І.А. Артеменко
О.Є. Блажівська
О.В. Прудивус
