Вища рада правосуддя, розглянувши скаргу судді Дарницького районного суду міста Києва Леонтюк Любові Кирилівни на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 29 листопада 2017 року № 3851/3дп/15-17,
встановила:
рішенням Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 29 листопада 2017 року № 3851/3дп/15-17 (далі – Дисциплінарна палата) притягнуто до дисциплінарної відповідальності суддю Дарницького районного суду міста Києва Леонтюк Л.К. та застосовано до неї дисциплінарне стягнення у виді попередження (далі – рішення Дисциплінарної палати).
Не погоджуючись із рішенням Дисциплінарної палати, суддя Леонтюк Л.К. звернулась до Вищої ради правосуддя зі скаргою від 22 грудня 2017 року, в якій просить рішення Дисциплінарної палати скасувати повністю та закрити дисциплінарне провадження (далі – скарга судді).
Скаргу судді подано відповідно до Закону України «Про Вищу раду правосуддя».
Суддя та особа, за заявою якої ініційовано дисциплінарне провадження щодо судді, повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги. Зазначену інформацію оприлюднено на офіційному веб-сайті Вищої ради правосуддя.
У засідання Вищої ради правосуддя прибули суддя Дарницького районного суду міста Києва Леонтюк Л.К. і скаржник Буткалюк П.Є., який заперечував доводи скарги судді. У засіданні Вищої ради правосуддя суддя підтримала доводи скарги і визнала, що допустила помилку у застосуванні норм права, але, на її думку, груба недбалість чи умисел в її діях та негативні наслідки відсутні.
Вища рада правосуддя, вивчивши скаргу та матеріали дисциплінарного провадження, заслухавши доповідача – члена Вищої ради правосуддя Малашенкову Т.М., суддю та скаржника, дійшла висновку, про необґрунтованість скарги судді Дарницького районного суду міста Києва Леонтюк Л.К., відсутність підстав для задоволення зазначеної скарги та скасування рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 29 листопада 2017 року № 3851/3дп/15-17 з огляду на таке.
Зі змісту оскаржуваного рішення Дисциплінарної палати вбачається, що 5 травня 2017 року до Вищої ради правосуддя за вхідним № Б-2445/0/7-17 надійшла дисциплінарна скарга Буткалюка П.Є. на дії судді Дарницького районного суду міста Києва Леонтюк Л.К. під час розгляду цивільної справи № 753/4920/17 (провадження № 4-с/753/190/17), які, на думку автора скарги, можуть мати ознаки дисциплінарного проступку. Також 27 червня 2017 року до Вищої ради правосуддя надійшли доповнення до вказаної скарги (вхідний № Б-2445/1/7-17).
Буткалюк П.Є. зазначає, що він звертався до Дарницького районного суду міста Києва в порядку адміністративного судочинства зі скаргою на постанову начальника Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції в місті Києві Зайця А.М. про утворення виконавчої групи від 10 березня 2017 року у ВП № 47948012 (далі – скарга на постанову).
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва (суддя Цимбал І.К.) від 22 березня 2017 року відмовлено у відкритті провадження у справі № 753/4921/17, оскільки вона підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Ухвала набрала законної сили.
16 березня 2017 року Буткалюком П.Є. подано до Дарницького районного суду міста Києва скаргу на постанову в порядку цивільного судочинства. Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва (суддя Леонтюк Л.К.) від 20 березня 2017 року відкрито провадження у справі № 753/4920/17 за скаргою на постанову.
До початку розгляду по суті скарги на постанову суддею Леонтюк Л.К. винесено на обговорення питання щодо закриття провадження у справі № 753/4920/17 з огляду на те, що вона, на думку судді, має розглядатись в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України (далі – КАС України), відповідно до постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби» від 13 грудня 2010 року № 3.
У дисциплінарній скарзі зазначено, що суддею Дарницького районного суду міста Києва Леонтюк Л.К. безпідставно відмовлено у розгляді скарги на постанову в порядку цивільного судочинства, при постановленні ухвали від 3 квітня 2017 року про закриття провадження у цивільній справі № 753/4920/17 допущено істотне порушення вимог процесуального закону та незаконно відмовлено Буткалюку П.Є. у доступі до правосуддя.
За результатами перевірки скарги Дисциплінарна палата дійшла висновку, що в діях судді міститься склад дисциплінарного проступку.
Оцінюючи дії судді Леонтюк Л.К., Дисциплінарна палата зазначила таке:
вирішуючи питання про закриття провадження у справі № 753/4920/17, суддя була обізнана з ухвалою Дарницького районного суду міста Києва (суддя Цимбал І.К.) від 22 березня 2017 року, якою відмовлено у відкритті провадження у справі № 753/4921/17, про неможливість повторного звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав в разі закриття провадження у справі (статті 206 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) та 109 КАС України в редакції до 15 грудня 2017 року);
суддею, як убачається зі змісту ухвали про закриття провадження у справі № 753/4920/17, не спростовано право автора скарги на звернення до суду із заявленими у скарзі вимогами в порядку статті 383 ЦПК України;
питання про підвідомчість спорів, що виникають під час виконання судових рішень у цивільних справах, однозначно вирішено як процесуальним законом, так і судовою практикою, яка висвітлена, зокрема, у постановах Верховного Суду України за 2015–2016 роки у справах №№ 6-3077цс15, 21-278а15, 21-3404а15, 32-318а16, будь-які труднощі щодо визначення підвідомчості таких спорів відсутні;
закриваючи провадження у справі № 753/4920/17, суддя неправильно застосувала положення пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України, не врахувала, що виключно в порядку адміністративного судочинства здійснюється розгляд лише тих спорів, які стосуються виконання зведеного виконавчого провадження, про що зазначено в пункті 3 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2010 року № 3 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби», на який суддя посилається, проте, приймаючи судове рішення, робить висновок, протилежний зазначеному у вказаних рекомендаціях Пленуму;
помилковим є посилання судді Леонтюк Л.К. в ухвалі суду про закриття провадження від 3 квітня 2017 року на практику Верховного Суду України в рішеннях у справах №№ 6-745цс15, 6-1737цс15, 6-1965цс15, оскільки ці правові позиції стосуються основних принципів розмежування господарської та цивільної юрисдикції при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин, а не цивільної чи адміністративної юрисдикції при оскарженні рішень посадових осіб державної виконавчої служби;
при належному ставленні до виконання своїх обов’язків суддя Леонтюк Л.К. повинна орієнтуватися в основних засадах, що регламентують юрисдикцію загальних судів, чітко розуміти вимоги закону щодо змісту позовної заяви та підстав для закриття провадження;
здійснюючи правосуддя, суддя, безумовно, має право на власне тлумачення закону, у тому числі й таке, що відрізняється від загальноприйнятого розуміння. Однак таке тлумачення повинно бути добросовісним. Дії судді Леонтюк Л.К. добросовісними вважатися не можуть, оскільки і в ухвалі про закриття провадження у справі, і в письмових поясненнях суддя не лише не обґрунтовує власного розуміння відповідних положень процесуального законодавства, але й неправильно посилається на ці положення.
Доцільно зазначити, що за результатом апеляційного оскарження Буткалюком П.Є. ухвали про закриття провадження від 3 квітня 2017 року у справі № 753/4920/17 апеляційна інстанція скасувала зазначену ухвалу і передала справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, мотивуючи своє рішення тим, що скарга на постанову підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. З огляду на те, що Буткалюк П.Є. звернувся до суду з приводу оскарження рішення посадової особи органу державної виконавчої служби, що було прийняте під час виконання судового рішення у цивільній справі, для якого законодавством встановлено конкретний порядок оскарження таких рішень, а саме в порядку цивільного судочинства за процедурою, визначеною в розділі VІІ ЦПК України. Тому колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неправильно визначився із правовою природою відносин, що є предметом розгляду в рамках цієї справи, помилково застосував положення пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України та закрив провадження у справі. Чинним законодавством встановлено конкретний порядок оскарження таких рішень.
Дисциплінарна палата дійшла висновку, що внаслідок недбалого ставлення до виконання посадових обов’язків суддя Леонтюк Л.К. під час розгляду справи № 753/4920/17 допустила істотне порушення норм процесуального права та незаконно відмовила Буткалюку П.Є. у доступі до правосуддя шляхом відмови в розгляді справи по суті, що відповідно до підпункту «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» утворює дисциплінарний проступок.
Зважаючи на характер правопорушень, допущених суддею, а також на наслідки, що настали за результатами вчинених діянь, враховуючи дані про особу судді, Дисциплінарна палата вирішила, що застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді попередження є пропорційним вчиненому.
Зі змісту скарги судді вбачається, що її автор не погоджується з рішенням Дисциплінарної палати з огляду на таке:
при постановленні ухвали суддя керувалась тим, що рішення про створення виконавчої групи начальником Дарницького районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції в місті Києві є діями посадової особи, суб’єкта владних повноважень, яка наділена владними управлінськими функціями;
посилання на те, що нею відмовлено у доступі до правосуддя, не можуть бути підставою для притягнення до відповідальності, оскільки провадження у справі було відкрито та призначено в судове засідання;
на день відкриття провадження виконавче провадження вже було закрите повним виконанням рішення суду, про що скаржник не повідомив суд у судовому засіданні 3 квітня 2017 року;
для виправлення кожної судової помилки, якщо така була допущена, існує певний процесуальний порядок;
відповідно до чинного законодавства Вища рада правосуддя як орган, який вирішує питання про дисциплінарну відповідальність судді, не наділена законом повноваженнями встановлювати або оцінювати обставини справи, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, а також перевіряти законність та обґрунтованість судових рішень. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Рішення суддів не можуть підлягати будь-якому перегляду поза межами апеляційних чи касаційних процедур. Дисциплінарна відповідальність суддів не повинна поширюватися на зміст їх рішень;
скасування або зміна судового рішення не має наслідком дисциплінарну відповідальність судді, який брав участь у його ухваленні, крім випадків, коли порушення допущено внаслідок умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов’язків.
Дослідивши матеріали дисциплінарної справи в контексті доводів скарги судді, Вища рада правосуддя дійшла висновку, що скаргу слід відхилити, а рішення Дисциплінарної палати – залишити без змін з огляду на таке.
На час постановлення ухвали від 3 квітня 2017 року про закриття провадження у цивільній справі № 753/4920/17 законодавством чітко визначено юрисдикцію загальних судів щодо розгляду подібної категорії справ.
Існує стала судова практика із вказаного питання, про що зазначено в рішенні Дисциплінарної палати.
Зокрема, в пункті 19 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» зазначено, що «…оскільки прийняття органами Державної виконавчої служби України, її посадовими особами будь-яких рішень (постанов тощо) в процесі здійснення виконання судових рішень, ухвалених за правилами цивільного судочинства, у розумінні статті 383 ЦПК України є діями цих органів та осіб, то відповідні рішення також підлягають оскарженню в порядку цивільного судочинства».
Апеляційний суд міста Києва в межах своєї компетенції надав оцінку законності та обґрунтованості судового рішення і однозначно дійшов висновку щодо розгляду такого питання в межах цивільної юрисдикції.
У своїй ухвалі про закриття провадження у справі суддя посилається на пункт 3 (викладений у редакції, яка діяла з 13 грудня 2010 року до 21 травня 2012 року) постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби» від 13 грудня 2010 року № 3.
Застосування зазначеної постанови Пленуму в редакції, що була вже змінена, у сукупності з іншими діями судді свідчить про недбалість.
Вчиненими суддею діями порушено право на справедливий суд, гарантований статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно з висновками, викладеними в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ), під доступом до правосуддя розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права. Категорія, що розглядається, разом із такими елементами, як остаточність судового рішення та своєчасність виконання остаточних рішень, є невід’ємними складовими права на суд, яке, у свою чергу, посідає одне з основних місць у системі фундаментальних цінностей будь-якого демократичного суспільства.
Слід також зазначити, що ЄСПЛ у своїх рішеннях, здійснюючи тлумачення положень Конвенції, вказав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співрозмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (Ashingdane v. the United Kingdom).
Отже, в практиці ЄСПЛ щодо питання права на суд, на доступ до нього чітко визначився підхід, згідно з яким особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і держава не повинна вводити правові або чинити нелегітимні перешкоди для здійснення цього права.
Стосовно тверджень судді, що Вища рада правосуддя не повинна оцінювати судове рішення, слід вказати таке.
Тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (пункт 66 Рекомендацій CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки).
Жоден суддя не повинен притягатися до дисциплінарної відповідальності чи звільнятися за винесені ним судові рішення, окрім як у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону (пункт 22 Декларації щодо принципів незалежності судової влади, прийнятої Конференцією голів верховних судів країн Центральної та Східної Європи 14 жовтня 2015 року).
У зв’язку з цим питання помилок щодо фактів та права, яких начебто припустився суд, не належить до компетенції дисциплінарного органу доти, доки такі помилки не вчинені умисно або внаслідок недбалості та/чи не порушують прав та свобод, що захищаються Конвенцією.
Дисциплінарна палата встановила, що суддя вчинила дисциплінарний проступок внаслідок недбалості. Дисциплінарний орган діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Оскаржуване рішення не містить оцінки ухвали, постановленої суддею, мотивація Дисциплінарної палати стосується не законності чи обґрунтованості судового рішення, а оцінки дій судді та висновку про невиконання обов’язків, покладених на неї Конституцією України та цивільним процесуальним законом, що не виходить за межі повноважень дисциплінарного органу.
Вища рада правосуддя вважає, що Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, зважаючи на характер порушень, допущених суддею Леонтюк Л.К., які свідчать, що суддя недбало поставилася до виконання своїх обов’язків зі здійснення правосуддя, а також на наслідки, які настали за результатами вчинених діянь, – незаконна відмова в доступі до правосуддя, враховуючи позитивну характеристику судді Леонтюк Л.К. та відсутність у неї дисциплінарних стягнень, дійшла правомірного висновку, що застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді попередження є пропорційним вчиненому проступку.
З огляду на викладене Вища рада правосуддя за результатами розгляду скарги судді Дарницького районного суду міста Києва Леонтюк Л.К. дійшла висновку, що на підставі пункту 5 частини десятої статті 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 29 листопада 2017 року № 3851/3дп/15-17 підлягає залишенню без змін.
Керуючись статтею 131 Конституції України, статтею 111 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктами 13.9–13.11 Регламенту Вищої ради правосуддя, Вища рада правосуддя
вирішила:
залишити без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 29 листопада 2017 року № 3851/3дп/15-17 про притягнення судді Дарницького районного суду міста Києва Леонтюк Любові Кирилівни до дисциплінарної відповідальності.
Голова Вищої ради правосуддя І.М. Бенедисюк
Члени Вищої ради правосуддя І.А. Артеменко
В.Е. Беляневич
А.М. Бойко
Н.О. Волковицька
М.Б. Гусак
В.К. Комков
А.О. Лесько
Т.М. Малашенкова
О.В. Маловацький
В.А. Нежура
В.В. Шапран
