Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Мамонтової І.Ю., членів Гречківського П.М., Овсієнка А.А., Швецової Л.А., розглянувши висновок доповідача – члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Мірошниченка А.М. за результатами попередньої перевірки скарг народного депутата України Дубініна О.І., Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на дії судді господарського суду міста Києва Головатюка Любомира Дмитровича,
встановила:
до Вищої ради правосуддя з Вищої кваліфікаційної комісії суддів України 27 серпня 2018 року (вх. № 7114/0/20-18) надійшла скарга народного депутата України Дубініна О.І. на дії судді господарського суду міста Києва Головатюка Л.Д. під час здійснення правосуддя у справі № 910/26664/15.
У скарзі та доповненні до неї автор скарги посилається на істотне порушення суддею норм процесуального права під час здійснення правосуддя у справі № 910/26664/15, а саме на безпідставне та необґрунтоване вжиття заходів забезпечення позову у цій справі, що призвело до грубого порушення прав вкладників та інших кредиторів банку, а також інтересів держави.
Також до Вищої ради правосуддя з Вищої кваліфікаційної комісії суддів України 29 серпня 2018 року (вх. № 7114/1/20-18) надійшла скарга Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі – ФГВФО), подана через представника за довіреністю Шевченка Ю.А., на дії судді господарського суду міста Києва Головатюка Л.Д. під час здійснення правосуддя у справі № 910/26664/15, мотивована тими самими обставинами, що і скарга народного депутата України Дубініна О.І.
Відповідно до протоколів автоматизованого розподілу матеріалів між членами Вищої ради правосуддя від 27 серпня 2018 року та від 29 серпня 2018 року зазначені скарги передано члену Вищої ради правосуддя Мірошниченку А.М. для проведення попередньої перевірки.
Згідно з вимогами статті 43 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» доповідачем – членом Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Мірошниченком А.М. проведено попередню перевірку дисциплінарних скарг, за результатами якої складено вмотивований висновок із викладенням фактів та обставин, що обґрунтовують надану у висновку пропозицію.
Розглянувши висновок доповідача – члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Мірошниченка А.М. та додані до нього матеріали, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про наявність підстав для відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Головатюка Л.Д. з огляду на таке.
Головатюка Любомира Дмитровича Указом Президента України від 14 квітня 2008 року № 346/2002 призначено на посаду судді господарського суду міста Києва строком на п’ять років, Постановою Верховної Ради України від 18 квітня 2013 року № 209-VIІ обрано суддею господарського суду міста Києва безстроково.
У жовтні 2015 року до господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Перуста Констракшонс Лтд до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі – відповідач, Фонд) про зобов’язання допустити до участі в конкурсі кваліфікованого інвестора (а. с. 5–10). Позовна заява подана разом із заявою про забезпечення позову (а. с.11–15).
Зазначена позовна заява обґрунтована порушенням відповідачем Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, що призводить, на переконання позивача, до порушення прав інвестора.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 жовтня 2015 року справі присвоєно № 910/26664/15 (а. с. 4, т. 1) та передано на розгляд судді господарського суду міста Києва Головатюку Л.Д.
Ухвалою господарського суду міста Києва під головуванням судді Головатюка Л.Д. від 15 жовтня 2015 року порушено провадження за вказаним позовом (а. с. 1–2, т. 1).
Ухвалою судді господарського суду міста Києва Головатюка Л.Д. від 15 жовтня 2015 року (а. с. 197–202, т. 1) у справі № 910/26664/15 задоволено заяву позивача Перуста Констракшонс Лтд про забезпечення позову частково, а саме ухвалено «заборонити членам дирекції (Ворушиліну К.М. – Директор розпорядник, [адреса місця роботи]; Оленчик А. Я. – Заступник директора розпорядника, [адреса місця роботи]; Кияк А.Т., [адреса місця роботи]; Новікову В.В. – Директор юридичного департаменту, [адреса місця роботи]; Шевченко П.В. – Керівник юридичної служби, адреса місця роботи; Нуженко О.В. – Начальник фінансового відділу, [адреса місця роботи]) Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ([адреса], ідентифікаційний код 21708016) та іншим особам вносити пропозиції до Національного банку України ([адреса], ідентифікаційний код 00032106) та приймати рішення щодо ліквідації Публічного акціонерного товариства «КБ «Фінансова ініціатива» ([адреса], ідентифікаційний код 21708016) та/або відкликання його банківської ліцензії».
Постановляючи ухвалу від 15 жовтня 2015 року, суддя Головатюк Л.Д. послався, зокрема, на те, що згідно зі статтею 44 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Національний банк України приймає рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку за пропозицією Фонду. При цьому відповідно до частини третьої статті 44 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність» Національний банк України зобов’язаний прийняти рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку протягом п’яти днів з дня отримання пропозиції Фонду про ліквідацію банку.
Як зазначено в ухвалі, «як наслідок дійсно існує висока імовірність того, що в період розгляду позову Фонд та Національний банк України приймуть рішення про ліквідацію ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» та відкликання його банківської ліцензії, що у разі задоволення позову призведе до неможливості реального відновлення прав та інтересів позивача, на захист яких подано вищезазначену позовну заяву».
Мотивування ухвали свідчить про те, що суддя, усвідомлюючи існування безумовного обов’язку Фонду внести Національному банку України пропозицію про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, тим не менше, вважав, що, оскільки «задачею Фонду є відновлення платоспроможності банку», «наведене свідчить про наявність зв’язку між визначеними заходами до забезпечення позову і предметом спору, співмірність та адекватність таких заходів із заявленими вимогами. Вжиття наведених заходів забезпечення позову сприятиме запобіганню порушення прав позивача на час вирішення спору в суді, в разі задоволення позову – забезпечить можливість виконання рішення суду. Навпаки, невжиття зазначених заходів забезпечення позову утруднить чи зробить неможливим виконання рішення господарського суду».
Не погоджуючись із вказаною ухвалою господарського суду першої інстанції, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу про вжиття заходів до забезпечення позову господарського суду міста Києва від 15 жовтня 2015 року у справі № 910/26664/15.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19 травня 2016 року (колегія суддів у такому складі: головуючий – суддя Федорчук Р.В., судді Майданевич А.Г, Лобань О.І.) прийнято апеляційну скаргу ФГВФО у справі № 910/26664/15 до провадження.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25 травня 2016 року клопотання ФГВФО про продовження строку розгляду спору задоволено та продовжено строк розгляду справи № 910/26664/15 на 15 днів. Відкладено розгляд справи № 910/26664/15 на 6 червня 2016 року.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 6 червня 2016 року (з урахуванням ухвали Київського апеляційного господарського суду від 13 липня 2016 року) відкладено розгляд справи № 910/26664/15 на 7 грудня 2016 року. Зобов’язано ФГВФО на підставі Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах надати до Київського апеляційного господарського суду в строк до 14 липня 2016 року в п’яти примірниках нотаріально засвідчений переклад англійською мовою таких документів: ухвали господарського суду міста Києва про вжиття заходів до забезпечення позову від 15 жовтня 2015 року у справі № 910/26664/15, апеляційної скарги від 12 листопада 2015 року № 21-44540/15 на ухвалу господарського суду міста Києва про вжиття заходів до забезпечення позову від 15 жовтня 2015 року у справі № 910/26664/15 (з додатками), клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження у справі № 910/26664/15; ухвали Київського апеляційного господарського суду від 6 червня 2016 року про зупинення провадження у справі № 910/26664/15, прохання про вручення за кордоном судових або позасудових документів, підтвердження про вручення та короткого викладу документа, що підлягає врученню.
Як зазначено в тексті ухвали від 18 квітня 2018 року у справі, розміщеній в Єдиному державному реєстрі судових рішень, «розпорядженням Київського апеляційного господарського суду від 17 жовтня 2016 року у справі № 910/26664/15 призначено повторний автоматизований розподіл, відповідно до протоколу якого справу № 910/26664/15 передано на розгляд колегії суддів у такому складі: головуючий – суддя Іоннікова І.А., судді Тищенко О.В., Тарасенко К.В. Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19 жовтня 2016 року (колегія суддів у такому складі: головуючий – суддя Іоннікова І.А., судді Тищенко О.В., Тарасенко К.В.) прийнято апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у справі № 910/26664/15 до свого провадження.
На цей час справа за переглядом ухвали про вжиття заходів забезпечення позову не вирішена.
На пропозицію члена Вищої ради правосуддя суддею Головатюком Л.Д. надано письмові пояснення (вх. 5290/0/6-18 від 17 жовтня 2018 року) стосовно скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з викладенням мотивів, які спонукали суддю винести ухвалу від 15 жовтня 2015 року про вжиття заходів до забезпечення позову у справі № 910/26664/15. Зокрема, суддя Головатюк Л.Д. зазначив, що «з огляду на мету Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», яким передбачено діяльність Фонду, першочерговою задачею Фонду як установи, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, є відновлення платоспроможності банку, а не його ліквідація».
Суддя Головатюк Л.Д. у своїх поясненнях посилався на «імперативність положень статей 41, 44 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», якими врегульований порядок відкликання банківської ліцензії», вважав, що вжитий ним захід до забезпечення позову не є тотожним задоволенню заявлених позовних вимог, не порушував приписи процесуального закону та був співмірним та адекватним вимогам, на забезпечення яких він вживається.
На підтвердження своєї позиції суддя Головатюк Л.Д. послався на судову практику Верховного Суду України, який у постановах від 16 лютого 2016 року у справі № 21-4846а15 та від 15 червня 2016 року у справі № 826/20410/14 вважав неправильною практику розгляду адміністративними судами спорів, що виникають на стадії банкрутства (ліквідації) банку.
При цьому слід відзначити, що банк про який йдеться у скаргах, не перебував у стадії ліквідації чи банкрутства.
Також до Вищої ради правосуддя надійшли письмові пояснення судді Головатюка Л.Д. (вх. № 5312/0/6-18 від 22 жовтня 2018 року) стосовно скарги народного депутата України Дубініна О.І. У письмових поясненнях вказано про висловлене у клопотанні позивача у зазначеній справі переконання, що рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 1 жовтня 2015 року № 238/15 було прийнято із порушенням норм матеріального права та позбавило його можливості брати участь у конкурсі серед кваліфікованих інвесторів з виведення неплатоспроможного банку з ринку, наведено доводи щодо сплати гарантійного внеску за участь у конкурсі в сумі 40 млн грн, пропозиція позивача на конкурсі виявилась єдиною.
Оцінюючи викладені вище обставини, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя виходить із такого.
Відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України у редакції на час вчинення суддею зазначених дій (далі – ГПК України) господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Частиною шостою статті 67 ГПК України у відповідній редакції визначено, що не допускається забезпечення позову у справах, відповідачем у яких є Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, шляхом заборони відповідачу вчиняти певні дії.
Згідно із частиною п’ятою цієї статті не допускається забезпечення позову шляхом встановлення для Національного банку України заборони або обов’язку вчиняти певні дії.
Підпунктом 11 пункту 5 статті 12 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у чинній редакції) встановлено, що виконавча дирекція Фонду має повноваження звертатися до Національного банку України з пропозицією про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
До складу зазначеної виконавчої дирекції входять сім осіб, серед яких директор-розпорядник та його заступники, визначених ухвалою судді Головатюка Л.Д. Заборона вказаним особам здійснювати визначені ухвалою дії за своїм змістом тотожна забороні самому Фонду здійснювати відповідні дії. При цьому застосована заборона фактично унеможливила здійснення відповідних дій Національним банком України.
З листа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (вх. № 8857/0/8-18 від 19 жовтня 2018 року) вбачається, що заборона участі у вчиненні дій не стосувалася лише двох членів виконавчої дирекції Фонду – Рудухи Н.Є. та Рекрут С.В., що унеможливлювало вирішення питань діяльності Фонду, для чого необхідна присутність на засіданні чотирьох членів дирекції Фонду.
Таким чином, суддя Головатюк Л.Д., не вирішуючи спір по суті, всупереч встановленій частинами п’ятою, шостою статті 67 ГПК України прямій забороні вжив заходів забезпечення позову, які за своїм змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, що у цьому випадку накладає обмеження саме на діяльність Фонду та Національного банку України, забороняючи останнім здійснювати їхні функції.
Відповідно до частини дев’ятої статті 67 ГПК України у відповідній редакції види забезпечення позову повинні бути співвідносними із заявленими позивачем вимогами.
Як вказано у пункті 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів із урахуванням, зокрема, «розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову», «імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів».
З огляду на предмет спору зміст та обсяг позовних вимог, склад учасників справи, вжиті суддею Головатюком Л.Д. заходи забезпечення позову є явно неспівмірними із заявленими позивачем вимогами. За обставин конкретної справи слід зробити висновок, що забезпечення позову було недобросовісним засобом обмеження НБУ, ФГВФО у можливості здійснювати визначені законодавством України повноваження шляхом встановлення непропорційної та невиправданої заборони вчиняти дії, необхідні для цього.
При цьому, заборонивши відповідачу здійснювати власні виключні повноваження, суддя Головатюк Л.Д. фактично не лише частково зупинив діяльність Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, зокрема зупинивши непрямим чином виплату коштів із вкладів, гарантованих державою, але й втрутився у не передбачений законом спосіб у діяльність юридичних осіб публічного права, а також зобов’язав орган державної влади не вчиняти дії стосовно виконання їхніх завдань, передбачених законами України «Про банки і банківську діяльність», «Про Національний банк України» та нормативно-правовими актами.
Разом з тим відповідно до вимог частини шостої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції, що діє з 12 серпня 2015 року) у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, на день початку процедури ліквідації банку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Таким чином, у випадку відкликання ліцензії відшкодування коштів здійснювалося за всіма вкладами, тоді як під час дії тимчасової адміністрації – лише щодо тих вкладів, за якими настав строк виплати.
Згідно із частиною четвертою статті 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції, що діяла станом на час введення тимчасової адміністрації в ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива») тимчасова адміністрація запроваджується на строк, що не перевищує три місяці. За обґрунтованих підстав зазначені строки можуть бути продовжені на строк до одного місяця. Тимчасова адміністрація припиняється після виконання плану врегулювання або в інших випадках за рішенням виконавчої дирекції Фонду.
Відповідно до частини п’ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції, що набрала чинності на час існування відповідних правовідносин) під час тимчасової адміністрації не здійснюється, зокрема, задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.
Відповідно до частин першої, другої статті 29 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у відповідній редакції) у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ФГВФО набуває прав кредитора банку на всю суму, що підлягає відшкодуванню вкладникам такого банку на день початку процедури виведення банку з ринку, суму цільової позики ФГВФО, інших витрат.
За таких обставин заходи забезпечення позову, застосовані суддею Головатюком Л.Д., мали негайні і дуже істотні позитивні наслідки для відповідного банку і водночас істотні негативні наслідки для численних вкладників банку, які не могли отримати належних їм коштів інакше, як через процедуру ліквідації банку.
Оцінюючи дії судді Головатюка Л.Д., слід виходити із того, що заборона вчинення дій запобігла виконанню зобов’язань банку перед вкладниками та іншими кредиторами на тривалий строк.
Накладення господарським судом зобов’язань в інтересах позивача надало необґрунтовану перевагу захисту майна в його інтересах, натомість поставивши під сумнів можливість виконання зобов’язань банку перед вкладниками, у тому числі за прийнятими та невиконаними судовими рішеннями.
Наслідком ухваленого суддею Головатюком Л.Д. судового рішення стало блокування виконання Фондом, Національним банком України визначених законодавством функцій тривалий час, що, у свою чергу, призвело до позбавлення вкладників банку на отримання передбачених законом виплат за вкладами. Зазначені виплати було припинено з 23 жовтня 2015 року та поновлено лише з 18 березня 2016 року (особам, за договорами банківського вкладу з якими станом на 16 березня 2016 року строк виконання настав).
На запит члена Вищої ради правосуддя Фондом гарантування вкладів фізичних осіб надана інформація (вх. № 8857/0/8-18 від 22 жовтня 2018 року), з якої вбачається, що Фондом виплачено вкладникам ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» 3 754 681 066 грн 71 копійку. Зазначені кошти мають бути відшкодовані Фонду при проведенні процедури ліквідації банку в третю чергу.
Залишаються непогашеними відсотки за цільовою позикою, наданою Фондом банку, які також мають бути погашені виключно в процедурі ліквідації банку, в сумі 1 501 585 935 гривень.
Перешкоджання судді Головатюка Л.Д. в описаний вище спосіб виконанню зобов’язань порушувало право власності численних юридичних та фізичних осіб в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також їхнє право на справедливий суд, оскільки питання про цивільні права зазначених осіб було у цьому випадку вирішене судом, який не може вважатися «судом, встановленим законом», у розумінні цієї Конвенції.
Таким чином, дії судді Головатюка Л.Д. можуть свідчити про вчинення ним дисциплінарного проступку, передбаченого на час вчинення відповідних дій пунктом 4 частини першої статті 92 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд», а саме: допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод (права власності), що відповідає проступку, передбаченому пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів».
Інформація про ухвалення судом явно непропорційних заходів забезпечення позову, що ставили ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» у явно привілейоване становище, була поширена багатьма вітчизняними ЗМІ, чим було завдано істотної шкоди авторитету правосуддя.
Згідно із заявою ФГВФО від 26 жовтня 2015 року, розміщеною на офіційному веб-сайті ФГВФО (http://www.fg.gov.ua/not-paying/temporary/128-finansovaya-iniciativa/259...) та висвітленою у ЗМІ, «Фонд гарантування не може розпочати виплату гарантованої суми вкладникам Банку «Фінансова ініціатива» за Загальним реєстром (незалежно від дати закінчення договору) через судову заборону на його ліквідацію». При цьому повідомлення містило посилання саме на ухвалу господарського суду міста Києва від 15 жовтня 2015 року у справі № 910/26664/15 (суддя Головатюк Л.Д.) за позовом Перуста Констракшонс ЛТД, членам виконавчої дирекції Фонду гарантування заборонено вносити пропозицію до Національного банку України та приймати рішення про ліквідацію ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива».
Таким чином, допущені суддею Головатюком Л.Д. порушення призвели до істотних негативних наслідків для відповідача – Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, для численних вкладників банку, крім того, спричинили негативний вплив на авторитет правосуддя.
Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя доходить висновку, що за встановлених обставин розгляд суддею заяви про забезпечення позову не відповідає принципу верховенства права, а ухвала від 15 жовтня 2015 року постановлена з грубим порушенням вимог статті 67 ГПК України та інших актів чинного законодавства. Явна непропорційність і навіть свавільність застосованих заходів забезпечення позову була очевидною не лише для фахових юристів, але і для будь-якого неупередженого стороннього спостерігача.
З огляду на порушення суддею Головатюком Л.Д. очевидних і зрозумілих за змістом вимог процесуального закону допущене порушення не має характеру простої суддівської помилки, а містить ознаки умисних дій.
Враховуючи ознаки умисності порушень, допущених суддею Головатюком Л.Д., істотні негативні наслідки допущених порушень як для відповідача та вкладників банку, так і для авторитету правосуддя в цілому, дії судді Головатюка Л.Д. у своїй сукупності можуть утворювати порушення присяги в розумінні пункту 1 частини другої статті 97 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (суддя вчинив дії, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя). Відповідні дії також охоплюються поняттям істотного дисциплінарного проступку в розумінні пункту 7 частини дев’ятої статті 109 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (грубе порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду).
Відповідно до частини одинадцятої статті 109 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.
Зазначений строк стосовно вчинених суддею Головатюком Л.Д. проступків не сплинув.
Третьою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя не встановлено передбачених частиною першою статті 45 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» підстав для відмови у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді господарського суду міста Києва Головатюка Л.Д.
Керуючись статтею 46 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», статтею 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя
ухвалила:
відкрити дисциплінарну справу стосовно судді господарського суду міста Києва Головатюка Любомира Дмитровича.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий на засіданні
Третьої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя І.Ю. Мамонтова
Члени Третьої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя П.М. Гречківський
А.А. Овсієнко
Л.А. Швецова
