Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Малашенкової Т.М., членів Артеменка І.А., Волковицької Н.О., Нежури В.А., розглянувши висновок доповідача – члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Бойка А.М. за результатами попередньої перевірки скарги Семерніної Ірини Іванівни стосовно суддів апеляційного суду Харківської області Чопенка Ярослава Вікторовича, Цілюрика Віктора Петровича, Курила Олександра Миколайовича,
встановила:
до Вищої ради правосуддя 10 березня 2017 року за вхідним № С-1322/0/7-17 надійшла скарга Семерніної І.І. на дії суддів апеляційного суду Харківської області Чопенка Я.В., Цілюрика В.П., Курила О.М. під час розгляду апеляційної скарги прокурора на ухвалу слідчого судді Київського районного суду міста Харкова від 27 грудня 2016 року у справі за клопотанням старшого слідчого СУ ФР ГУ ДФС в Харківській області Приходченка М.С. про арешт майна у кримінальному провадженні № _________ від 9 серпня 2016 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 212, частиною першою статті 172 Кримінального кодексу України (справа № 640/13570/16-к).
У скарзі Семерніна І.І. висловлює незгоду з постановленою вказаними суддями ухвалою від 12 січня 2017 року у справі № 640/13570/16-к. На думку автора скарги, вказана ухвала є необґрунтованою і немотивованою.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу матеріалу від 13 березня 2017 року зазначену скаргу розподілено члену Вищої ради правосуддя Бойку А.М. для здійснення перевірки.
Відповідно до вимог статті 43 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» доповідачем – членом Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Бойком А.М. проведено попередню перевірку скарги Семерніної І.І., за результатами якої складено висновок із пропозицією відмовити у відкритті дисциплінарної справи стосовно суддів апеляційного суду Харківської області Чопенка Я.В., Цілюрика В.П., Курила О.М.
Дослідивши матеріали попередньої перевірки, заслухавши доповідача – члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Бойка А.М., Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що у відкритті дисциплінарної справи стосовно вказаних суддів слід відмовити з огляду на таке.
Ухвалою слідчого судді Київського районного суду міста Харкова Єфіменко Н.В. від 27 грудня 2016 року відмовлено у задоволенні клопотання старшого слідчого СУ ФР ГУ ДФС в Харківській області Приходченка М.С. про арешт майна у кримінальному провадженні № _________від 9 серпня 2016 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 212, частиною першою статті 172 Кримінального кодексу України.
Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 12 січня 2017 року ухвалу від 27 грудня 2016 року скасовано, клопотання старшого слідчого СУ ФР ГУ ДФС в Харківській області Приходченка М.С. про арешт майна у кримінальному провадженні №_________ від 9 серпня 2016 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 212, частиною першою статті 172 Кримінального кодексу України задоволено частково.
Ухвала мотивована, зокрема, тим, що вилучене майно відповідає критеріям, зазначеним у статтях 98, 167 Кримінального процесуального кодексу України (далі ‒ КПК України), та має доказове значення у кримінальному провадженні. Відповідно до частини другої статті 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів.
Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що слідчим суддею не було враховано, що постановою слідчого від 24 листопада 2016 року 90 купюр номіналом 100 доларів США на загальну суму 9000 доларів США та 933 купюри номіналом 100 доларів США на загальну суму 93000 доларів США були визнані речовими доказами.
Твердження автора скарги про те, що ухвала апеляційного суду Харківської області від 12 січня 2017 року є немотиваною, не відповідає дійсності, оскільки судді аргументували та зазначили мотиви, на підставі яких ними було постановлено вказану ухвалу.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» вказує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов’язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов’язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов’язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Зі змісту викладених у скарзі доводів вбачається, що Семерніна І.І. фактично не погоджується з ухвалою апеляційного суду Харківської області від 12 січня 2017 року у справі № 340/13570/16-к.
Не погоджуючись із цією ухвалою, скаржник намагається здійснити переоцінку доводів та мотивів, якими керувалися судді при її ухваленні.
Переоцінка мотивів та доводів не належить до повноважень Вищої ради правосуддя, яка згідно зі статтею 131 Конституції України, статтею 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» не є органом правосуддя.
Відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
У Висновках № 3 (2002) та № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи зазначено, що є неприйнятною можливість притягнення судді до відповідальності за здійснення своїх обов’язків, крім випадку умисного правопорушення при здійсненні судових функцій. Консультативна рада європейських суддів наголошує, що зміст конкретних судових рішень контролюється головним чином за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.
Тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (пункт 66 Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки).
У пункті 22 Декларації щодо принципів незалежності судової влади, прийнятої Конференцією голів верховних судів країн Центральної та Східної Європи 14 жовтня 2015 року, вказано, що жоден суддя не повинен притягатися до дисциплінарної відповідальності чи звільнятися за винесені ним судові рішення, окрім як у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону.
За вказаних обставин, враховуючи зміст скарги, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що дисциплінарна скарга зводиться до незгоди із судовим рішенням, а обставини, які у ній зазначені, не можуть бути підставою для прийняття рішення про відкриття дисциплінарної справи стосовно суддів апеляційного суду Харківської області Чопенка Я.В., Цілюрика В.П., Курила О.М.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 45 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» у відкритті дисциплінарної справи має бути відмовлено, якщо суть скарги зводиться лише до незгоди із судовим рішенням.
На підставі викладеного, керуючись статтею 45 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктами 12.11, 12.13 Регламенту Вищої ради правосуддя, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя
ухвалила:
відмовити у відкритті дисциплінарної справи стосовно суддів апеляційного суду Харківської області Чопенка Ярослава Вікторовича, Цілюрика Віктора Петровича, Курила Олександра Миколайовича.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий на засіданні Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Т.М. Малашенкова
Члени Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя І.А. Артеменко
Н.О. Волковицька
В.А. Нежура
