Акт ВРП

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Мамонтової І.Ю., членів Гречківського П.М., Мірошниченка А.М., Овсієнка А.А., розглянувши висновок доповідача – члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Швецової Л.А. та додані до нього матеріали попередньої перевірки скарги приватного акціонерного товариства «АТ «СВІТАНОК» на дії судді господарського суду міста Києва Маринченка Ярослава Вікторовича,

встановила:

Указом Президента України від 18 жовтня 2013 року № 570/2013 Маринченка Ярослава Вікторовича призначено строком на п’ять років на посаду судді господарського суду міста Києва.

До Вищої ради правосуддя з Вищої кваліфікаційної комісії суддів України 4 квітня 2018 року за вхідним № 2434/0/20-18 надійшла дисциплінарна скарга приватного акціонерного товариства «АТ «СВІТАНОК» (далі –ПрАТ «АТ «Світанок») за підписом адвоката Ткаченка В.М. на дії судді господарського суду міста Києва Маринченка Я.В., зокрема порушення ним норм процесуального права під час розгляду справи за позовною заявою заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради, ПрАТ «АТ «Світанок» про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежилих приміщень в місті Києві (справа № 910/9017/16).

Скаржник зазначив, що суддя під час розгляду справи не задовольнив клопотання представника ПрАТ «АТ «Світанок» про зобов’язання позивача надати оригінали документів, доданих ним до позовної заяви, а також безпідставно відмовив у витребуванні інших документів, що мали суттєве значення для об’єктивного розгляду справи, у зв’язку із чим справу було розглянуто за відсутності таких документів.

Автор скарги переконаний, що такі дії судді свідчать про:

незаконну відмову в доступі до правосуддя (у тому числі незаконну відмову в розгляді по суті позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги тощо) або інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків або призвело до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду;

незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору;

порушення засад рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У зв’язку з викладеним автор скарги просив притягнути суддю до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу матеріалу між членами Вищої ради правосуддя від 4 квітня 2018 року дисциплінарну скаргу передано для перевірки члену Вищої ради правосуддя Швецовій Л.А.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 43 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» член Дисциплінарної палати, визначений для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (доповідач), за відсутності підстав для залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги збирає у разі необхідності інформацію, документи, інші матеріали для перевірки викладених у скарзі обставин та складає вмотивований висновок з пропозицією про відкриття чи відмову у відкритті дисциплінарної справи.

Розглянувши висновок доповідача – члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Швецової Л.А. та додані до нього матеріали, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про відсутність підстав для відкриття дисциплінарної справи стосовно судді господарського суду міста Києва Маринченка Я.В. з огляду на таке.

Рішенням господарського суду міста Києва від 14 липня 2016 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20 вересня 2016 року та постановою Вищого господарського суду України від 6 грудня 2016 року, позов заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради, ПрАТ «АТ «Світанок» про визнання договору недійсним задоволено (справа № 910/9017/16).

Визнано недійсним договір купівлі-продажу нежилих приміщень на вулиці ІНФОРМАЦІЯ_1, укладений 15 липня 2010 року між Головним управлінням комунальної власності міста Києва та відкритим акціонерним товариством «Світанок».

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що під час приватизації були порушені вимоги законодавства щодо строків підготовки об’єкта до приватизації, допущено порушення нормативних вимог щодо обрання друкованого органу для розміщення оголошення про проведення аукціону, а також грубо порушено порядок проведення аукціону.

Водночас суд першої інстанції відзначив, що відповідач не виконав вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У скарзі ПрАТ «АТ «Світанок» на дії судді Маринченка Я.В. вказано, що він розглянув справу за відсутності в її матеріалах спірного договору купівлі-продажу та інших документів, що мали значення для вирішення справи, а також не застосував до спірних правовідносин строків позовної давності.

З Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що обставини рішення, з яким не згодний скаржник, були предметом перевірки в судах апеляційної та касаційної інстанцій, які за результатами його перегляду дійшли висновку, що постановлене суддею Маринченком Я.В. рішення є законним та обґрунтованим.

Вищий господарський суд України у постанові від 6 грудня 2016 року зазначив таке.

Касаційна скарга ПрАТ «АТ «Світанок» мотивована порушенням та неправильним застосуванням господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: статей 1, 2 Господарського процесуального кодексу України, статей 251, 256, 257 Цивільного кодексу України. Скаржник наголошує на тому, що прокурором в позовній заяві не обґрунтовано мотивів звернення з позовом в інтересах Київської міської ради та пропущено строки позовної давності, що є підставою для відмови у позові. Крім цього, вказує на неправильне визначення судами початку перебігу строку позовної давності. Скаржник зауважив про недоведеність позивачем та прокурором перевищення строків підготовки об’єкта малої приватизації до продажу, а також того факту, що публікація оголошення про проведення аукціону з продажу об’єкта приватизації в газеті «Дивіденди-Інформ» здійснена з порушенням вимог абзацу третього частини першої статті 8 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств».

Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, нежилі приміщення на вулиці ІНФОРМАЦІЯ_1 включено до переліку об’єктів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва та підлягають приватизації шляхом викупу на аукціоні, рішенням Київської міської ради від 23 серпня 2008 року № 106/106 «Про внесення змін до рішення Київради від 8 лютого 2007 року № 62/723 «Про Програму приватизації комунального майна територіальної громади міста Києва на 2007–2010 роки». Натомість лише через 2 роки наказом Головного управління комунальної власності міста Києва (наразі – Департамент комунальної власності міста Києва) від 29 березня 2010 року № 200-ПР розпочато процедуру приватизації.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що приватизація нежилих приміщень на вулиці ІНФОРМАЦІЯ_1 відбулася з порушенням вимог частини другої статті 8 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», відповідно до якої строк підготовки об’єкта малої приватизації до продажу не повинен перевищувати двох місяців з дня прийняття рішення про включення його до відповідного переліку об’єктів, що підлягають приватизації.

Судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, що оголошення про проведення аукціону з продажу вказаного майна опубліковано в газеті «Дивіденди-Інформ», яке, за даними Державного реєстру друкованих засобів масової інформації, не є місцевим засобом масової інформації та інформаційним засобом органу приватизації.

Після встановлення, що оголошення про проведення приватизації нежилих приміщень на вулиці ІНФОРМАЦІЯ_1 опубліковано лише в одній газеті, яку не віднесено до друкованих видань, визначених органами приватизації, колегія суддів Вищого господарського суду України погодилася із висновками судів попередніх інстанції про те, що приватизація згаданих нежилих приміщень відбулась із порушенням вимог частини першої статті 8, статті 10 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».

З наведеного вище вбачається, що доводи касаційної скарги, які за змістом є ідентичними доводам дисциплінарної скарги, були предметом дослідження та оцінки колегії суддів Вищого господарського суду України. Вказане може бути підставою для висновку про те, що обгрунтування дисциплінарної скарги стосуються питань судового розсуду.

Незалежність і недоторканність суддів гарантуються статтями 126 та 129 Конституції України, якими встановлено, що судді при здійсненні правосуддя незалежні та керуються верховенством права.

Згідно зі статтею 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права.

Відповідно до пункту 2 Монреальської універсальної декларації про незалежність правосуддя (1983 рік) судді, як особи, є вільними та зобов’язані приймати безсторонні рішення згідно з власною оцінкою фактів і знанням права, без будь-яких обмежень, впливів, спонук, примусів, загроз або втручання, прямих або непрямих, з будь-якого боку і з будь-яких причин.

Конституційний Суд України у рішенні від 23 травня 2001 року у справі № 6-рп/2001 вказав, що відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Виключно законами України визначаються судоустрій і судочинство. Порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий.

Відповідно до Київських рекомендацій Організації з безпеки і співробітництва в Європі щодо незалежності судочинства у Східній Європі, на Південному Кавказі та у Середній Азії (Київ, 23–25 червня 2010 року) процедура притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності повинна стосуватися підтверджених випадків порушення правил професійної поведінки, які є значними, неприпустимими та, крім цього, ганьблять репутацію суддівства. Дисциплінарна відповідальність суддів не може бути наслідком змісту їхніх рішень або вироків, включаючи відмінності у юридичному тлумаченні між судами, наслідком прикладів суддівських помилок чи критики суддів.

Вища рада правосуддя не наділена повноваженнями оцінювати законність судового рішення, перевіряти його правовий зміст. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством.

Доводи скарги про необґрунтованість прийнятого суддею рішення були перевірені судами вищих інстанції, до компетенції яких належить перевірка викладених у скарзі обґрунтувань. За результатами перевірки рішення судді Маринченка Я.В. було визнано законним та обґрунтованим, з огляду на що доводи дисциплінарної скарги ПрАТ «АТ «Світанок» є такими, що зводяться до незгоди із судовим рішенням.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 45 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» у відкритті дисциплінарної справи має бути відмовлено, якщо суть скарги зводиться лише до незгоди із судовим рішенням.

З огляду на викладене Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя не вбачає підстав для відкриття дисциплінарної справи стосовно судді господарського суду міста Києва Маринченка Я.В.

Керуючись статтею 45 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктом 12.13 Регламенту Вищої ради правосуддя, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя

ухвалила:

відмовити у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді господарського суду міста Києва Маринченка Ярослава Вікторовича.

Ухвала оскарженню не підлягає.