Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Швецової Л.А., членів Іванової Л.Б., Матвійчука В.В., залученої члена Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Розваляєвої Т.С., заслухавши доповідача – члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Гречківського П.М., розглянувши об’єднану дисциплінарну справу, відкриту за скаргами Берези Олександра Олексійовича стосовно судді Комінтернівського районного суду Одеської області Доброва Павла Володимировича,
встановила:
до Вищої ради правосуддя 10 лютого 2020 року за вхідним № Б-979/0/7-20 та 17 березня 2020 року за вхідним № Б-979/2/7-20 надійшли скарги Берези О.О. стосовно судді Комінтернівського районного суду Одеської області Доброва П.В. із проханням притягнути його до дисциплінарної відповідальності за дії, вчинені під час розгляду справи № 504/1905/19.
У скаргах Береза О.О. зазначає, що 5 червня 2019 року слідчим суддею Комінтернівського районного суду Одеської області Добровим П.В. задоволено клопотання прокурора Комінтернівської місцевої прокуратури Чернишова О.С. про арешт нерухомого майна – бази відпочинку, розташованої за АДРЕСА_1, яка належить йому на праві власності з 2 березня 2005 року. Крім того, він є власником земельної ділянки, на якій розташована вказана база відпочинку. При цьому слідчим суддею не враховано, що підозри щодо вчинення будь-якого злочину стосовно вказаного майна йому не пред’явлено. Крім того, прокурором на обґрунтування клопотання не надано жодного документа на підтвердження, що вказане майно коли-небудь належало ДП «ВФ «Агроцентренерго». Вважає клопотання прокурора невмотивованим, безпідставним та поданим з порушенням вимог статей 170, 171 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України).
Скаржник також зазначив, що слідчим суддею проведено розгляд клопотання однобічно, без надання йому можливості подати докази та надати пояснення.
Береза О.О. вказує, що рішенням слідчого судді про арешт майна та заборону його використання, не обґрунтованим належним чином, безпідставно порушено його право на володіння, користування та розпоряджання цим майном.
У зв’язку з наведеним Береза О.О. просить притягнути суддю Комінтернівського районного суду Одеської області Доброва П.В. до дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до протоколів автоматизованого визначення члена Вищої ради правосуддя у справі вказані скарги передано члену Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Гречківському П.М. для проведення перевірки.
18 березня 2020 року ухвалою Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя за скаргою Берези О.О. (єдиний унікальний номер Б-979/0/7-20) відкрито дисциплінарну справу стосовно судді Комінтернівського районного суду Одеської області Доброва П.В.
Ухвалою Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 8 квітня 2020 року № 898/3дп/15-20 за скаргою Берези О.О. (єдиний унікальний номер Б-979/2/7-20) відкрито дисциплінарну справу стосовно судді Комінтернівського районного суду Одеської області Доброва П.В. (встановлено обставини, які можуть свідчити про наявність в його діях ознак дисциплінарних проступків, передбачених підпунктами «а», «б» пункту 1, пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Обʼєднано дисциплінарну справу за скаргою Берези О.О. (єдиний унікальний номер Б-979/2/7-20) із дисциплінарною справою, відкритою за скаргою Берези О.О. (єдиний унікальний номер Б-979/0/7-20), в одну дисциплінарну справу.
Розгляд дисциплінарної справи призначався на 17 червня 2020 року, однак у зв’язку із клопотанням судді Доброва П.В. розгляд дисциплінарної справи було відкладено.
Про засідання Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя суддя Добров П.В. та скаржник були повідомлені своєчасно та належним чином у порядку та строки, що встановлені Законом України «Про Вищу раду правосуддя».
6 липня 2020 року на адресу Вищої ради правосуддя від судді Доброва П.В. надійшло клопотання про відкладення розгляду дисциплінарної справи у зв’язку з його перебуванням з 7 липня по 9 липня 2020 року у нарадчій кімнаті по розгляду кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 187, частиною першою статті 263 КК України, ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 187 КК України, ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 187, частиною першою статті 309 КК України
Враховуючи положення статей 48, 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» та наявність письмових пояснень судді Доброва П.В., Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вирішила, що підстави для відкладення розгляду дисциплінарної справи відсутні.
Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, заслухавши доповідача – члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Гречківського П.М., дослідивши матеріали об’єднаної дисциплінарної справи, письмові пояснення судді, дійшла висновку про наявність підстав для притягнення судді Комінтернівського районного суду Одеської області Доброва П.В. до дисциплінарної відповідальності з огляду на таке.
Добров Павло Володимирович Указом Президента України від 6 червня 2002 року № 513/2002 призначений на посаду судді Комінтернівського районного суду Одеської області строком на п’ять років, Постановою Верховної Ради України від 7 червня 2007 року № 1143-V обраний суддею Комінтернівського районного суду Одеської області безстроково.
Попередньою перевіркою встановлено, що у провадженні слідчого судді Комінтернівського районного суду Одеської області Доброва П.В. перебувало клопотання прокурора Комінтернівської місцевої прокуратури юриста 1 класу Чернишова О.С. про арешт майна в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за НОМЕР_1 від ДАТА_1, розпочатого за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 190 Кримінального кодексу України.
Ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області від 5 червня 2019 року вказане клопотання задоволено. Накладено арешт на нерухоме майно – базу відпочинку (свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_2), розташовану за АДРЕСА_1, власником якої є ОСОБА_4, заборонивши розпоряджатися будь-яким чином цим майном та використовувати його до остаточного рішення у кримінальному провадженні.
Ухвала суду мотивована тим, що клопотання прокурора є обґрунтованим, метою накладення арешту на майно – базу відпочинку є унеможливлення подальшого переоформлення, заволодіння, вчинення інших незаконних дій щодо майна ДП «ВФ «Агроцентренерго» з метою повного, всебічного та об’єктивного дослідження всіх обставин вчиненого злочину.
В апеляційній скарзі на вказану ухвалу адвокат Косов О.В., який діє в інтересах ОСОБА_4, зазначив, що оскаржувана ухвала є незаконною, необґрунтованою, такою, що не відповідає вимогам КПК України.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 5 лютого 2020 року апеляційну скаргу адвоката Косова О.В., який діє в інтересах ОСОБА_4, задоволено. Скасовано ухвалу слідчого судді Комінтернівського районного суду Одеської області від 5 червня 2019 року. Постановлено нову ухвалу, якою відмовлено в задоволенні клопотання прокурора Чернишова О.С. про арешт майна – бази відпочинку (свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_2), розташованої за АДРЕСА_1.
Колегія суддів апеляційного суду виходила з того, що прокурором у клопотанні про арешт майна та в ухвалі суду зазначено, що накладення арешту на майно необхідне з метою унеможливлення подальшого переоформлення, заволодіння, вчинення інших незаконних дій щодо майна ДП «ВФ «Агроцентренерго» та з метою повного, всебічного і об’єктивного дослідження всіх обставин вчиненого злочину. При цьому не зазначено жодного обґрунтування, передбаченого статтею 170 КПК України. На порушення положень частини другої статті 171 КПК України прокурором Комінтернівської місцевої прокуратури Чернишовим O.С. не додано жодного оригіналу або копії документів, які б підтверджували, що база відпочинку, розташована за АДРЕСА_1, коли-небудь належала ДП «ВФ «Агроцентренерго». Суддею не враховано, що громадянин ОСОБА_4 є власником бази відпочинку ще з 2 лютого 2005 року. Аналіз змісту ухвали слідчого судді свідчить про те, що вона відтворює зміст клопотання прокурора, але не містить докладних мотивів на обґрунтування судового рішення, тому ухвала є необґрунтованою, невмотивованою, а отже, незаконною і підлягає скасуванню. Крім того, розгляд клопотання про арешт майна було проведено без належного повідомлення власника майна.
Згідно з пунктом 7 частини другої статті 131 КПК України арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження. Пунктом 1 частини третьої статті 132 КПК України передбачено, що застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Відповідно до статей 94, 132, 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього спеціальної конфіскації, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Такі дані мають міститися і у клопотанні прокурора, який звертається з проханням про арешт майна, оскільки згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже, суб’єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Як вбачається з матеріалів провадження, прокурор, звертаючись до суду із клопотанням про арешт майна, обґрунтував мету накладення арешту на майно необхідністю унеможливлення подальшого переоформлення, заволодіння, вчинення інших незаконних дій щодо майна ДП «ВФ «Агроцентренерго».
Згідно із частиною першою статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому КПК України порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Відповідно до статті 171 КПК України з клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову – також цивільний позивач. У клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу. До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання. У клопотанні цивільного позивача у кримінальному провадженні про арешт майна підозрюваного, обвинуваченого, юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, третіх осіб для відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, повинно бути зазначено: 1) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір позовних вимог; 2) докази факту завдання шкоди і розміру цієї шкоди.
Разом із тим з копії матеріалів справи вбачається, що прокурором до клопотання не додано документів на підтвердження реєстрації права власності на вказане вище майно за ДП «ВФ «Агроцентренерго» та не зазначено жодного обґрунтування, передбаченого статтею 170 КПК України. Натомість прокурором до клопотання додано інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно НОМЕР_3 від 8 квітня 2019 року, відповідно до якої ОСОБА_4 є власником бази відпочинку, розташованої за АДРЕСА_1; підстава виникнення права власності: свідоцтво про право власності, видане 2 лютого 2005 року виконавчим комітетом Сичавської сільської ради Комінтернівського району Одеської області; рішення органу місцевого самоврядування № 20 від 31 березня 2008 року, видане виконавчим комітетом Сичавської сільської ради Комінтернівського району Одеської області.
Обов’язки судді реалізуються у конкретних правовідносинах, що виникають в умовах здійснення суддею його професійних функцій, а результатом їх реалізації є його волевиявлення у формі прийнятих рішень.
Отже, дотримання законодавства України при здійсненні професійної діяльності є обов’язком судді.
Оскільки обґрунтованість судового рішення є одним з основних елементів зовнішнього прояву правосуддя, а переконання сторін і суспільства у справедливості суду – його метою, під час виготовлення судового рішення судді слід неухильно дотримуватись установлених законом вимог до його форми і змісту.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 372 КПК України в мотивувальній частині ухвали зазначаються встановлені судом обставини із посиланням на докази.
Згідно із частиною п’ятою статті 173 КПК України у разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд постановляє ухвалу, в якій зазначає:
1) перелік майна, на яке накладено арешт;
2) підстави застосування арешту майна;
3) перелік тимчасово вилученого майна, яке підлягає поверненню особі, у разі прийняття такого рішення;
4) заборону, обмеження розпоряджатися або користуватися майном у разі їх передбачення та вказівку на таке майно;
5) порядок виконання ухвали із зазначенням способу інформування заінтересованих осіб.
Разом із тим текст ухвали слідчого судді повністю відтворює зміст клопотання прокурора без наведення належних мотивів прийняття аргументів прокурора щодо наявності підстав для арешту майна.
Згідно із частиною четвертою статті 370 КПК України вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», параграфи 29–30).
За результатами розгляду дисциплінарної справи Третьою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя встановлено, що суддя Добров П.В. вказаних вище вимог закону не дотримався, що було також констатовано судом апеляційної інстанції.
Крім того, відповідно до частини другої статті 172 КПК України клопотання слідчого, прокурора, цивільного позивача про арешт майна, яке не було тимчасово вилучене, може розглядатися без повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна.
Матеріали справи не містять інформації щодо належного повідомлення про час та місце розгляду клопотання прокурора про арешт майна власника майна – ОСОБА_4. В ухвалі слідчого судді не наведено будь-яких мотивів розгляду клопотання без належного сповіщення власника майна.
При цьому з огляду на обставини розгляду справи неповідомлення власника майна про розгляд вказаного клопотання прокурора мало істотне значення, оскільки позбавило його можливості навести аргументи на користь своєї позиції, що в подальшому стало підставою для скасування ухвали суду першої інстанції апеляційним судом.
Таким чином, допущене процесуальне порушення перебуває у причинному зв’язку з протиправним обмеженням права власності на арештоване майно як основоположного права людини в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція).
У письмових поясненнях, наданих до Вищої ради правосуддя, суддя Добров П.В. продублював обставини, встановлені ним під час розгляду клопотання прокурора Комінтернівської місцевої прокуратури Чернишова О.С. про арешт нерухомого майна, та вказав, що, враховуючи встановлені відомості щодо прийняття різних рішень про присвоєння юридичних адрес нерухомому майну, внаслідок чого вони співпадали, здійснення реєстраційних дій щодо вказаного майна, оформлення права власності, внесення відповідних відомостей щодо вказаного майна до електронної бази Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та видалення таких відомостей із Реєстру та можливе незаконне заволодіння приміщеннями будинків бази відпочинку ДП «ВФ «Агроцентренерго», дійшов висновку про існування сукупності підстав чи розумних підозр для накладення арешту на це майно. Крім того, зазначив, що з урахуванням наявності передбачених чинним КПК України права та можливості скасування арешту майна або апеляційного оскарження ухвали слідчого судді про арешт майна, яких ОСОБА_4 не був позбавлений та реалізував у повному обсязі, доводи, викладені у скарзі щодо дисциплінарного проступку судді, не є предметом дисциплінарного провадження.
Водночас пояснення судді, зокрема щодо можливості розгляду клопотання про скасування арешту майна в порядку статті 174 КПК України, а також щодо можливості апеляційного оскарження ухвали слідчого судді про арешт майна, не змінюють встановлених під час розгляду дисциплінарної справи обставин щодо невмотивованості судового рішення та розгляду клопотання прокурора без виклику особи, стосовно майна якої вирішувалось питання щодо накладення арешту на майно, яка не була повідомлена про розгляд клопотання, та недотримання слідчим суддею вимог частини першої статті 172, частини сьомої статті 173 КПК України.
Крім зазначеного, слід також наголосити, що відповідно до Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 34–36, 40) судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованими. Якість судового рішення залежить головним чином від якості його обґрунтування. Належне обґрунтування є імперативом, яким не можна нехтувати в інтересах швидкості розгляду. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, а, насамперед, є гарантією проти свавілля. Суддя зобов’язаний вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правомірність. Підстави прийняття рішення мають бути узгодженими, чіткими, недвозначними й несуперечливими. Вони повинні давати можливість читачеві простежити логіку міркувань, які привели суддю до ухваленого ним рішення. Обов’язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов’язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
У рішенні у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов’язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов’язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії»).
Надані суддею пояснення не спростовують допущених ним порушень норм процесуального права.
За наслідками розгляду дисциплінарної справи Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що зазначені вище порушення закону, а саме істотне порушення процесуальних прав власника майна та ненаведення мотивів прийняття аргументів прокурора, допущені суддею внаслідок неналежного ставлення до виконання обов’язків слідчого судді (недбалості). Натомість порушення прав власника майна на мирне володіння майном (з огляду на очевидну непропорційність застосованого заходу забезпечення та обставин кримінального провадження і правової кваліфікації злочинного діяння, необґрунтованість та невмотивованість обраного способу втручання) допущено внаслідок грубої недбалості. Доказів умисного вчинення суддею проступків під час розгляду дисциплінарної справи не встановлено.
Враховуючи викладене, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що дії судді Доброва П.В. містять ознаки дисциплінарних проступків, наслідком яких може бути притягнення до дисциплінарної відповідальності з підстав, передбачених підпунктами «а», «б» пункту 1, пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (внаслідок недбалості істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків; внаслідок недбалості незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття аргументів сторін щодо суті спору; внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод – права власності та права на справедливий суд).
За частиною одинадцятою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.
Таким чином, зазначений строк стосовно вчинених суддею Добровим П.В. проступків не закінчився.
Згідно із частиною другою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та частиною п’ятою статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.
Відповідно до характеристики, наданої головою Комінтернівського районного суду Одеської області Вінською Н.В., за час роботи суддею Добров П.В. зарекомендував себе грамотним спеціалістом в області права, сумлінним працівником та кваліфікованим суддею. До виконання обов’язків ставиться відповідально, систематично працює над підвищенням професійних знань, умінь та навичок. На критичні зауваження реагує стримано. Доброзичливий, із громадянами та колективом поводиться тактовно, з повагою; користується авторитетом серед колег та працівників суду. Суддя Добров П.В. до дисциплінарної відповідальності не притягувався.
Визначаючи вид стягнення, яке має бути застосовано до судді Доброва П.В., Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя враховує сукупність порушень, їх характер, грубу та очевидну недбалість у діях судді. З іншого боку, при обранні дисциплінарного стягнення Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя враховує позитивну характеристику судді, відсутність дисциплінарних стягнень.
З огляду на наведене Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає пропорційним і достатнім застосування до судді Доброва П.В. дисциплінарного стягнення у виді догани – з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця.
На підставі викладеного, керуючись статтями 34, 49, 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», статтями 106, 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя
вирішила:
притягнути суддю Комінтернівського районного суду Одеської області Доброва Павла Володимировича до дисциплінарної відповідальності та застосувати до нього дисциплінарне стягнення у виді догани – з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця.
Рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя може бути оскаржене до Вищої ради правосуддя не пізніше десяти днів із дня його ухвалення.
Головуючий на засіданні
Третьої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя Л.А. Швецова
Члени Третьої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя Л.Б. Іванова
В.В. Матвійчук
Член Першої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя Т.С. Розваляєва
