Акт ВРП

Вища рада правосуддя, розглянувши скаргу судді Шевченківського районного суду міста Києва Маліновської Валентини Миколаївни на рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 14 липня 2017 року № 2053/1дп/15-17 про притягнення її до дисциплінарної відповідальності,

встановила:

11 серпня 2017 року до Вищої ради правосуддя за вхідним № 1890/0/6-17 надійшла скарга судді Шевченківського районного суду міста Києва Маліновської Валентини Миколаївни на рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 14 липня 2017 року № 2053/1дп/15-17 про притягнення до дисциплінарної відповідальності та застосування дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення її з посади судді.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу матеріалу між членами Вищої ради правосуддя від 11 серпня 2017 року доповідачем у вказаній справі визначено члена Вищої ради правосуддя Нежуру В.А.

Скарга судді Маліновської В.М. подана з дотриманням визначених Законом України «Про Вищу раду правосуддя» вимог.

За результатами перевірки член Вищої ради правосуддя Нежура В.А. запропонував скасувати рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 14 липня 2017 року № 2053/1дп/15-17 (висновок від 31 січня 2018 року).

Суддя Маліновська В.М., заявник Нужненко С.М. повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги. Зазначена інформація оприлюднена на офіційному веб-сайті Вищої ради правосуддя.

Вища рада правосуддя, вивчивши скаргу та матеріали дисциплінарного провадження, заслухавши доповідача – члена Вищої ради правосуддя Нежуру В.А., суддю Маліновську В.М., дійшла висновку, що рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 14 липня 2017 року № 2053/1дп/15-17 слід скасувати з огляду на таке.

Маліновська Валентина Миколаївна, 1976 року народження, Указом Президента України від 12 березня 2012 року № 193/2012 призначена на посаду судді Шевченківського районного суду міста Києва строком на п’ять років. П’ятирічний строк повноважень судді Маліновської В.М. закінчився 12 березня 2017 року. Суддя характеризується позитивно, раніше до дисциплінарної відповідальності не притягувалась.

Як вбачається з матеріалів дисциплінарної справи, до Вищої ради юстиції 20 травня 2016 року з Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі – ТСК) надійшла заява Нужненка С.М. щодо неправомірних дій судді Шевченківського районного суду міста Києва Маліновської В.М. при постановленні ухвали про обрання стосовно ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За цією заявою ТСК не встигла прийняти рішення до закінчення своїх повноважень 12 червня 2015 року.

Дисциплінарною палатою було встановлено, що 3 грудня 2013 року до Шевченківського районного суду міста Києва надійшло клопотання старшого слідчого СУ ГУ МВС України в місті Києві підполковника міліції Козлова Р.О., погоджене старшим прокурором відділу прокуратури міста Києва юристом 1 класу Поповим А.О., про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваному ОСОБА_1.

За змістом вказаного клопотання 1 грудня 2013 року в період з 14:00 по 17:00 ОСОБА_1, який діяв спільно із ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та іншими не встановленими досудовим слідством особами у кількості приблизно 300–500 осіб, перебуваючи на вул. Банковій в місті Києві біля будівлі Адміністрації Президента України, узяв активну участь у масових заворушеннях, які супроводжувались насильством над працівниками правоохоронних органів, знищенням майна, а саме металевих турнікетів, які належали ГУ МВС України в місті Києві та використовувались працівниками міліції для стримування учасників масових заворушень, опором представникам влади із застосуванням зброї або інших предметів, які використовувались як зброя.

Зазначено, що з метою досягнення свого злочинного умислу ОСОБА_1, діючи спільно із вказаною групою осіб та іншими невстановленими особами, прибув до будівлі Адміністрації Президента України, розташованої по вул. Банковій, 11 в місті Києві, та вчинив дії, спрямовані на досягнення своєї злочинної мети, шляхом вчинення насильства над особами, які намагались їм завадити, а саме над працівниками правоохоронних органів та внутрішніх військ МВС України, нападу та завдання їм ударів битками, кийками, палицями, ціпками, розпилення сльозогінного газу тощо.

У подальшому, діючи спільно із зазначеною групою осіб та іншими невстановленими особами, продовжуючи здійснення протиправних дій, ОСОБА_1 вчинив опір представникам влади – працівникам міліції, які намагались припинити злочинні дії цих осіб, шляхом застосування проти працівників міліції предметів, які були заздалегідь підготовлені та використовувались як зброя, а саме ножів, гумових палиць, биток, пневматичних пістолетів, ціпків, газових балончиків із сльозогінним газом, а для приховування власних облич з метою уникнення відповідальності за вчинювані діяння використовували лижні маски, шоломи, марлеві пов’язки та інші засоби.

Під час вчинення вказаних протиправних дій ОСОБА_1 був затриманий працівниками міліції.

Зазначене клопотання слідчого за реєстраційним номером судової справи 761/32355/13-к було передано в порядку автоматизованого розподілу на розгляд слідчому судді Шевченківського районного суду міста Києва Маліновській В.М.

За результатами розгляду клопотання ухвалою слідчого судді Маліновської В.М. від 3 грудня 2013 року до підозрюваного ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, тривалістю 60 днів до 30 січня 2014 року включно.

У мотивувальній частині ухвали зазначено, що наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_1 інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 294 Кримінального кодексу України (далі – КК України), підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, зокрема: протоколом огляду місця події, показаннями свідків та потерпілих, що вказані слідчим та додані до клопотання про застосування запобіжного заходу.

Суд дійшов висновку, що у кримінальному провадженні на час розгляду зазначеного клопотання наявна обґрунтована підозра у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 294 КК України, та встановив наявність певних передбачених статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України) ризиків. Зокрема, на думку суду, ОСОБА_1 міг переховуватись від органів досудового розслідування, чинити тиск на потерпілих і свідків та вчиняти інші аналогічні правопорушення.

За наслідками апеляційного розгляду колегією суддів апеляційного суду міста Києва ухвалою від 11 грудня 2013 року ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва Маліновської В.М. від 3 грудня 2013 року скасовано, клопотання старшого слідчого Козлова Р.О. про застосування запобіжного заходу підозрюваному ОСОБА_1 задоволено частково, застосовано до нього запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання.

Оцінюючи дії судді Маліновської В.М. під час розгляду вказаного клопотання, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя (далі – Перша Дисциплінарна палата) встановила і зазначила у своєму рішенні, що суддею не було вчинено дій щодо виконання завдань кримінального провадження, а саме:

не забезпечено належної охорони прав, свобод та законних інтересів підозрюваного, не забезпечено повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб особу не було піддано необґрунтованому процесуальному примусу;

проігноровано вимоги статті 206 КПК України стосовно обов’язків судді щодо захисту прав людини;

не обґрунтовано належним чином підстави відмови в задоволенні заяви народних депутатів України ОСОБА_10 та ОСОБА_11 про взяття ОСОБА_1 під особисту поруку;

не враховано належним чином особу підозрюваного та стан його здоров’я під час обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою;

не наведено в ухвалі від 3 грудня 2013 року достатніх та переконливих мотивів зроблених висновків.

Обираючи вид дисциплінарного стягнення, Перша Дисциплінарна палата виходила із того, що допущені суддею Маліновською В.М. порушення законодавства викликають обґрунтований сумнів у її об’єктивності, неупередженості, незалежності, чесності, сумлінності та справедливості, порочать звання судді, що є несумісним зі статусом судді та є підставою для внесення подання про звільнення судді з посади.

Не погодившись із рішенням Першої Дисциплінарної палати від 14 липня 2017 року № 2053/1дп/15-17, суддя Маліновська В.М. оскаржила його до Вищої ради правосуддя і зазначає, що рішення ухвалено з порушенням прав особи, що притягається до дисциплінарної відповідальності, суперечить доказам, наявним у матеріалах дисциплінарної справи, та постановлено з порушенням норм процесуального права.

Зазначила, що її притягнуто до дисциплінарної відповідальності за вчинення дій, які не знайшли свого відображення під час проведення перевірки та постановлення ухвали про відкриття дисциплінарної справи від 15 вересня 2016 року, зокрема за невиконання вимог статті 206 КПК України стосовно обов’язків судді щодо захисту прав людини та за відсутність процесуальної реакції на позицію слідчого, яка різнилась із позицією прокурора, про застосування до ОСОБА_1 особистої поруки народних депутатів України.

Рішення про застосування запобіжних заходів у вказаній справі прийнято нею із урахуванням тяжкості інкримінованого ОСОБА_1 кримінального правопорушення, обґрунтованості підозри, оцінки наявних доказів, наявності ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, та неможливості забезпечити необхідну процесуальну поведінку підозрюваного під час досудового розслідування у разі обрання менш суворого запобіжного заходу. За твердженням судді, всі ці відомості були нею враховані під прийняття рішення, а тому нею дотримано норми Конституції України, кримінального процесуального законодавства України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, проте Перша Дисциплінарна палата зазначеного не врахувала.

Крім того, суддя Маліновська В.М. зазначила, що Першою Дисциплінарною палатою було неправильно обраховано строк притягнення її до дисциплінарної відповідальності. Вважає, що на час постановлення Першою Дисциплінарною палатою рішення цей строк сплинув.

У додаткових поясненнях, які надійшли до Вищої ради правосуддя 28 вересня 2017 року, суддя Маліновська В.М. зазначила, що при вирішенні питання про застосування до ОСОБА_1 запобіжного заходу нею не було вчинено жодних умисних або внаслідок недбалості дій, спрямованих на порушення законодавства. Вона не допускала поведінки, яка порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя. Застосування до підозрюваного ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою фактично не мало негативних наслідків, оскільки ухвала від 3 грудня 2013 року була скасована 11 грудня 2013 року судом апеляційної інстанції.

Суддя зауважила, що під час вирішення клопотання про обрання міри запобіжного заходу ОСОБА_1 нею було розглянуто можливість застосовування до підозрюваного іншого запобіжного заходу у вигляді особистої поруки за клопотанням народних депутатів України. Проте, враховуючи думку учасників процесу та досліджені матеріали, обставини вчинення кримінального правопорушення, а також те, що в результаті масових заворушень, які супроводжувались насильством, участь у вчиненні яких інкримінувалась ОСОБА_1, певні особи отримали тілесні ушкодження, слідчим суддею прийнято рішення про застосування до підозрюваного саме запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Крім іншого, суддя звернула увагу на велике навантаження суддів Шевченківського районного суду міста Києва, у тому числі її навантаження – протягом 2013 року нею було розглянуто 1230 справ та матеріалів.

Вища рада правосуддя вважає, що доводи, викладені у скарзі судді Маліновської В.М., є частково обґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до статті 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

У клопотанні про застосування запобіжного заходу підозрюваному у вигляді тримання під вартою наголошено, що ОСОБА_1, діючи спільно із зазначеною групою осіб та іншими невстановленими особами, продовжуючи здійснення протиправних дій, вчинив опір представникам влади – працівникам міліції, які намагались припинити злочинні дії цих осіб, шляхом застосування проти працівників міліції предметів, які були заздалегідь підготовлені та використовувались як зброя, а саме ножів, гумових палиць, биток, пневматичних пістолетів, ціпків, газових балончиків із сльозогінним газом, а для приховування власних облич з метою уникнення відповідальності за вчинювані діяння використовували лижні маски, шоломи, марлеві пов’язки та інші засоби.

Зі змісту протоколу про огляд місця події від 1 грудня 2013 року та протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, від 2 грудня 2013 року вбачається, що будь-яких із перелічених у відповідному клопотанні предметів у ОСОБА_1 вилучено не було.

Слідчий суддя на підтвердження обґрунтованості підозри послалася лише на протокол огляду місця події від 1 грудня 2013 року, показання свідків та потерпілих, не зазначивши, які саме відомості, зазначені у вказаних документах, і яким чином доводять причетність підозрюваного до кримінального правопорушення, за яке він притягується до відповідальності, з урахуванням, що сам підозрюваний заперечував свою участь у будь-яких протиправних діях.

З огляду на зазначене слід погодитися із рішенням Першої Дисциплінарної палати, що ухвала слідчого судді Маліновської В.М. не містить достатніх та переконливих мотивів зроблених висновків в частині обґрунтованості пред’явленої підозри.

Щодо висновків Першої Дисциплінарної палати про необґрунтоване незадоволення суддею Маліновською В.М. клопотання захисника ОСОБА_12 про витребування у слідчого виявлених та вилучених особистих речей підозрюваного під час затримання, зокрема гаманця із чеком, то з огляду на зміст матеріалів справи № 761/10696/2013 та ухвали судді, Вища рада правосуддя вважає, що суддею були наведені мотиви, на підстав яких вона відхилила заявлене клопотання.

Частиною першою статті 208 КПК України передбачено, що уповноважена службова особа має право без ухвали слідчого судді, суду затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі, лише у випадках:

1) якщо цю особу застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення;

2) якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин.

Відповідно до статті 209 КПК України особа є затриманою з моменту, коли вона силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд із уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою.

У копії матеріалів справи № 761/32355/13-к міститься рапорт заступника начальника СВ Печерського РУ ГУ МВС України в місті Києві підполковника міліції Посвистака І.М., з якого вбачається, що 1 грудня 2013 року під час проведення масових заходів на підтримку Євроінтеграції, які відбувались неподалік будівлі Адміністрації Президента України по вул. Банковій, 8 в місті Києві, близько 18:00 працівниками спецпідрозділу «Беркут» було затримано громадян, у тому числі й ОСОБА_1.

Після цього невідомою особою для надання медичної допомоги ОСОБА_1 1 грудня 2013 року о 18:59 було здійснено виклик швидкої медичної допомоги та о 21:15 постраждалого було доставлено до приймального відділення Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги. Із цього часу та до складання протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, ОСОБА_1 надавалась медична допомога, що підтверджується копією виписки з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 33437.

Водночас у справі міститься протокол затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, складений старшим слідчим СУ ГУ МВС України в місті Києві Пурлінським Є.Ю., з якого вбачається, що ОСОБА_1 було затримано 2 грудня 2013 року о 01:10.

Повідомлення про підозру ОСОБА_1 було вручено 2 грудня 2013 року о 18:50.

Інформацію про затримання ОСОБА_1 слідчим управлінням Головного управління МВС України в місті Києві було передано до Київського міського центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги (далі – Центр) 2 грудня 2013 року о 01:38.

Враховуючи, що ОСОБА_1 було затримано 1 грудня 2013 року о 18:00, а про надання йому правової допомоги Київський міський центр з надання правової допомоги було повідомлено лише 2 грудня 2013 року о 01:38, він майже вісім годин був позбавлений права на захист. Крім того, повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення було вручено йому 2 грудня 2013 року о 18:50, тобто після встановлених частиною другою статті 278 КПК України двадцяти чотирьох годин з моменту його фактичного затримання.

Однак зазначені порушення кримінального процесуального закону при винесенні ухвали від 3 грудня 2013 року слідчим суддею були проігноровані, їм не було надано правової оцінки.

Відповідно до частини шостої статті 206 КПК України, якщо під час будь-якого судового засідання особа заявляє про застосування до неї насильства під час затримання або тримання в уповноваженому органі державної влади, державній установі (орган державної влади, державна установа, яким законом надано право здійснювати тримання під вартою осіб), слідчий суддя зобов’язаний зафіксувати таку заяву або прийняти від особи письмову заяву та:

1) забезпечити невідкладне проведення судово-медичного обстеження особи;

2) доручити відповідному органу досудового розслідування провести дослідження фактів, викладених в заяві особи;

3) вжити необхідних заходів для забезпечення безпеки особи згідно із законодавством.

Частинами сьомою та восьмою цієї статті передбачено, що слідчий суддя зобов’язаний діяти в порядку, передбаченому частиною шостою цієї статті, незалежно від наявності заяви особи, якщо її зовнішній вигляд, стан чи інші відомі слідчому судді обставини дають підстави для обґрунтованої підозри порушення вимог законодавства під час затримання або тримання в уповноваженому органі державної влади, державній установі. Слідчий суддя має право не вживати дій, зазначених у частині шостій цієї статті, якщо прокурор доведе, що ці дії вже здійснені або здійснюються.

Аналізуючи зміст частин шостої і сьомої статті 206 КПК України, слід зазначити, що законодавець, незалежно від наявності особистого звернення, поклав на слідчого суддю обов’язок з’ясувати стан здоров’я затриманого та у разі необхідності забезпечити надання йому медичної допомоги, а також відреагувати на можливі порушення законодавства під час затримання або тримання під вартою особи шляхом надання доручення відповідному органу досудового розслідування.

Сумлінне виконання слідчим суддею покладених на нього обов’язків має призвести до захисту порушених прав затриманої особи та покарання винних службових осіб, які допустили порушення закону під час затримання.

Водночас на слідчого суддю прямо не покладається обов’язок щодо контролю за виконанням наданих ним доручень, а в поєднанні із вимогами частини восьмої статті 206 КПК України він взагалі може не вчиняти дії, передбачені частиною шостою цієї статті, якщо прокурор доведе, що ці дії вже здійснені або здійснюються.

Із копії матеріалів справи № 761/32355/13-к та запису судового засідання від 3 грудня 2014 року вбачається, що ОСОБА_1 під час розгляду клопотання про обрання стосовно нього запобіжного заходу із заявами про застосування до нього насильства під час затримання або тримання в уповноваженому органі державної влади чи державній установі не звертався.

При цьому, як вбачається із протоколу допиту підозрюваного від 2 грудня 2013 року, ОСОБА_1 на підставі статті 63 Конституції України відмовився давати показання через погане самопочуття, у нього боліла голова, «тому що розбита, та болить усе тіло, тому що побите».

З моменту затримання ОСОБА_1 перебував у Київській міській клінічній лікарні швидкої медичної допомоги, де йому надавалась медична допомога, і саме із цієї лікарні 3 грудня 2013 року його було доставлено у судове засідання, а після закінчення засідання доставлено до Київської міської станції швидкої медичної допомоги. Ці обставини підтверджувалися самим ОСОБА_1 та матеріалами дисциплінарної справи.

Із виписки з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 33437 (підкреслено «стаціонарного»), виданої Київською міською клінічною лікарнею швидкої медичної допомоги, яка була долучена ОСОБА_1 до його заяви на дії судді до ТСК, вбачається, що ОСОБА_1 знаходився на стаціонарному лікуванні з 1 по 25 грудня 2013 року, де був оглянутий нейрохірургом, травматологом, хірургом відділення політравми, судинним хірургом, офтальмологом, також було виконано необхідні обстеження.

Слід звернути увагу, що в матеріалах справи № 761/32355/13-к наявний витяг із кримінального провадження № 42013110000001056 (внесено до ЄРДР 2 грудня 2013 року), в якому зазначено, що 1 грудня 2013 року із засобів масової інформації стало відомо про перевищення працівниками міліції владних повноважень під час масових заходів у центральній частині міста Києва. Копію цього витягу прокуратурою міста Києва 3 грудня 2013 року у порядку статті 60 КПК України було направлено на адресу кожного адресата, у тому числі і ОСОБА_1.

У судовому засіданні 3 грудня 2013 року суддя Маліновська В.М. досліджувала вказаний витяг та встановила, що прокуратурою міста Києва повідомлено ОСОБА_1 як заявника про внесення до ЄРДР 2 грудня 2013 року вказаного кримінального провадження.

5 грудня 2013 року в рамках кримінального провадження № 42013110000001056 слідчим в особливо важливих справах першого слідчого відділу прокуратури міста Києва Бідою І.О. було призначено судово-медичну експертизу для визначення ступеня тяжкості завданих ОСОБА_1 тілесних ушкоджень.

За таких обставин Вища рада правосуддя дійшла висновку, що у судді Маліновської В.М. були обґрунтовані підстави не призначати судово-медичне обстеження затриманого ОСОБА_1 та не давати доручень органу досудового розслідування для дослідження фактів, пов’язаних із його затриманням, на виконання вимог частини шостої статті 206 КПК України, оскільки необхідність у вчиненні цих процесуальних дій на час розгляду клопотання слідчого в судовому засіданні відпала.

Відповідно Вища рада правосуддя вважає за можливе не погодитися із висновком Першої Дисциплінарної палати про ігнорування суддею вимог статті 206 КПК України стосовно обов’язків щодо захисту прав людини, які зводяться до того, що перебування ОСОБА_1 в лікарні, де йому надавалася медична допомога, а також те, що за фактом побиття ОСОБА_1та інших осіб 1 грудня 2013 року розпочато кримінальне провадження за ознаками частини другої статті 365 КК України, не звільняла суддю від забезпечення невідкладного проведення судово-медичного обстеження особи.

Частиною другою статті 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Статтею 177 КПК України визначено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків, а також запобігання спробам:

1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;

2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;

4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;

5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті (частина друга статті 177 КПК України).

Частиною першою статті 183 КПК України передбачено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п’ятою статті 176 цього Кодексу.

Дійшовши висновку про необхідність обрання щодо підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суддя Маліновська В.М. на порушення статті 196 КПК України у постановленій ухвалі не зазначила про недостатність застосування більш м’яких видів запобіжних заходів, не пов’язаних із позбавленням волі, для запобігання ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, про які зазначено у вказаній ухвалі.

Суддею Маліновською В.М. не обґрунтовано належним чином підстави відмови в задоволенні заяви народних депутатів України Агафонової Н.В. та Петренка П.Д. про взяття ОСОБА_1 під особисту поруку. Відмовляючи у його задоволенні, обмежилася лише узагальненим посиланням у судовому рішенні на існуючі ризики та заперечення проти застосування більш м’якого запобіжного заходу слідчим та прокурором у судовому засіданні.

Крім того, суддею Маліновською В.М. не було враховано дані, які характеризують особу підозрюваного та стан його здоров’я, зокрема те, що в судовому засіданні захисником ОСОБА_1 надані докази, які спростовували можливість існування ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, а саме: позитивні характеристики з місця роботи та проживання; наявність постійного місця проживання (поруч з місцем, де ведеться досудове розслідування), відсутність судимостей; єдиними потерпілими у справі були працівники правоохоронних органів, на яких затриманий не мав можливості впливати.

Вища рада правосуддя, аналізуючи зміст рішення Першої Дисциплінарної палати та інші матеріали дисциплінарної справи, дійшла висновку, що суддя Маліновська В.М. допустила істотні порушення норм процесуального права, однак ці порушення не є такими, що безспірно свідчать про вчинення істотного дисциплінарного проступку. Характер допущених процесуальних порушень має ознаки дисциплінарного проступку, який на час його вчинення підлягав кваліфікації за частиною першою статті 83 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон № 2453-VI) як істотне порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя, зокрема неналежне виконання вимог статей 177, 178, 183, 196, 278, 370, 372 КПК України при ухваленні судового рішення.

Такі самі підстави притягнення судді до дисциплінарної відповідальності передбачено пунктом «а» частини першої статті 92 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції від 12 лютого 2015 року та пунктом «а» частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у чинній редакції.

Отже, із внесенням змін до законодавства підстави для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності в цій частині не змінилися.

Під час розгляду матеріалів дисциплінарного провадження також не було встановлено обставин, які б свідчили про системний характер вказаних вище дій судді Маліновської В.М. та переслідування чи упереджений підхід при обранні запобіжного заходу до особи, яка була учасником масових акцій протесту, що розпочалися 21 листопада 2013 року, та в подальшому були звільнені від кримінальної відповідальності в порядку та на умовах, визначених Законом України від 21 лютого 2014 року № 743-18 «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України».

Крім того, постановлена суддею Маліновською В.М. ухвала від 3 грудня 2013 року про утримання під вартою ОСОБА_1 фактично виконана не була, оскільки до скасування вказаної ухвали судом апеляційної інстанції він увесь час перебував у лікарні.

Варто зауважити, що суд апеляційної інстанції у рішенні за результатами оскарження ухвали суду першої інстанції від 3 грудня 2013 року встановив, що слідчий суддя на момент розгляду клопотання дійшов правильного висновку про наявність ризиків неналежної процесуальної поведінки підозрюваного з огляду на серйозний характер загрози для суспільного порядку протиправних діянь та їх тяжкість, а також обґрунтовано вказав, що більш м’які запобіжні заходи не здатні запобігти вказаним ризикам.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що на час розгляду апеляційної скарги виникли підстави, які свідчать про зменшення вказаних ризиків, зокрема орган досудового розслідування провів у кримінальному провадженні значний обсяг слідчих та процесуальних дій, а тому ризик того, що ОСОБА_1 зможе перешкодити встановленню істини у кримінальному провадженні, значно мінімізувався.

Частиною четвертою статті 87 Закону № 2453-VI (у редакції, чинній на час ухвалення суддею Маліновською В.М. судового рішення) були встановлені строки давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, а саме дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше шести місяців із дня відкриття Вищою кваліфікаційною комісією суддів України провадження в дисциплінарній справі, але не пізніше року з дня вчинення проступку, без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.

Частиною одинадцятою статті 109 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.

Згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

З огляду на це конституційне положення при вирішенні питання про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності застосування трирічного строку є заходом, який погіршує становище судді порівняно із ситуацією, коли застосовувався строк притягнення судді до дисциплінарної відповідальності не пізніше шести місяців із дня відкриття провадження в дисциплінарній справі, але не пізніше року з дня вчинення проступку.

Виходячи із встановлених обставин, строк застосування дисциплінарного стягнення сплинув.

Відповідно до частин дев’ятої та десятої статті 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» розгляд скарги на рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді здійснюється в порядку, визначеному статтею 49 цього Закону.

За результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати Вища рада правосуддя має право:

1) скасувати повністю рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді та закрити дисциплінарне провадження;

2) скасувати частково рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді та ухвалити нове рішення;

3) скасувати повністю або частково рішення Дисциплінарної палати про відмову в притягненні до дисциплінарної відповідальності судді та ухвалити нове рішення;

4) змінити рішення Дисциплінарної палати, застосувавши інший вид дисциплінарного стягнення;

5) залишити рішення Дисциплінарної палати без змін.

Таким чином, скарга судді Маліновської В.М. підлягає задоволенню, рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя слід скасувати, а дисциплінарне провадження – закрити.

З огляду на викладене Вища рада правосуддя, керуючись статтею 131 Конституції України, статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктами 13.9–13.11 Регламенту Вищої ради правосуддя,

вирішила:

скасувати рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 14 липня 2017 року № 2053/1дп/15-17 про притягнення судді Шевченківського районного суду міста Києва Маліновської Валентини Миколаївни до дисциплінарної відповідальності та закрити дисциплінарне провадження.

Голова Вищої ради правосуддя                                                                  І.М. Бенедисюк