Вища рада правосуддя, розглянувши скаргу судді Вишгородського районного суду Київської області Рудюка Олексія Дмитровича на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 28 березня 2018 року № 916/3дп/15-18,
встановила:
до Вищої ради правосуддя 26 квітня 2018 року (вх. № 2061/0/6-18) надійшла скарга судді Вишгородського районного суду Київської області Рудюка О.Д. на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 28 березня 2018 року № 916/3дп/15-18 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу матеріалу між членами Вищої ради правосуддя від 26 квітня 2018 року доповідачем щодо вказаної скарги визначено члена Вищої ради правосуддя Волковицьку Н.О.
Скарга судді Рудюка О.Д. подана з дотриманням вимог, визначених Законом України «Про Вищу раду правосуддя».
За результатами перевірки скарги член Вищої ради правосуддя Волковицька Н.О. дійшла висновку, що рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 28 березня 2018 року № 916/3дп/15-18 підлягає залишенню без змін.
Суддя Рудюк О.Д. повідомлений про дату, час і місце розгляду скарги. Зазначена інформація оприлюднена на офіційному веб-сайті Вищої ради правосуддя.
У засідання Вищої ради правосуддя з’явився представник судді Рудюка О.Д. – адвокат Демченко С.О., який підтримав доводи, наведені у скарзі, та просив скасувати рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 28 березня 2018 року № 916/3дп/15-18.
Вища рада правосуддя, вивчивши скаргу та матеріали дисциплінарного провадження, заслухавши доповідача – члена Вищої ради правосуддя Волковицьку Н.О., представника судді Рудюка О.Д. – адвоката Демченка С.О., дійшла висновку, що скарга судді Рудюка О.Д. на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 28 березня 2018 року № 916/3дп/15-18 не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Рішенням Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 26 березня 2018 року № 916/3дп/15-18 суддю Вишгородського районного суду Київської області Рудюка О.Д. притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до нього дисциплінарне стягнення у виді попередження.
Підставою притягнення судді Рудюка О.Д. до дисциплінарної відповідальності стали встановлені Третьою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя факти незазначення суддею в судовому рішенні внаслідок грубої недбалості мотивів прийняття аргументів сторони щодо суті спору.
З оскаржуваного рішення вбачається, що Третьою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя під час розгляду дисциплінарної справи встановлено такі обставини.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 8 липня 2016 року (суддя Рудюк О.Д.) відкрито провадження в адміністративній справі за позовом громадського об’єднання «ПЦ «Ідея» (далі – ГО «ПЦ «Ідея») до Вишгородської районної ради Київської області про скасування рішення Вишгородської районної ради Київської області від 2 червня 2016 року № 107-09-VII (справа № 363/2423/16-а).
19 липня 2016 року до Вишгородського районного суду Київської області надійшло клопотання ГО «ПЦ «Ідея» про забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення Вишгородської районної ради Київської області від 2 червня 2016 року № 107-09-VII.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 20 липня 2016 року (суддя Рудюк О.Д.) клопотання ГО «ПЦ «Ідея» про забезпечення позову задоволено, зупинено дію рішення Вишгородської районної ради Київської області від 2 червня 2016 року № 107-09-VII про затвердження проекту землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальної одиниці села Лебедівки Вишгородського району Київської області.
16 серпня 2016 року ГО «ПЦ «Ідея» подало до Вишгородського районного суду Київської області заяву про відмову від адміністративного позову та закриття адміністративної справи.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 17 серпня 2016 року (суддя Рудюк О.Д.) прийнято відмову від адміністративного позову у справі за позовною заявою ГО «ПЦ «Ідея» до Вишгородської районної ради Київської області про визнання недійсним рішення, провадження у справі закрито. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 20 липня 2016 року.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 17 серпня 2016 року – без змін.
Апеляційний суд вважав, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, виходячи з того, що відмова ГО «ПЦ «Ідея» від адміністративного позову не суперечить вимогам закону, не порушує прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб, позивачеві відомі наслідки прийняття судом відмови від адміністративного позову та закриття у зв’язку із цим провадження у справі.
За результатами моніторингу Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що у провадженні судді Вишгородського районного суду Київської області Рудюка О.Д. перебувала аналогічна справа за позовом ГО «ПЦ «Ідея» до Вишгородської районної ради Київської області про визнання недійсним рішення Вишгородської районної ради Київської області від 2 червня 2016 року № 107-09-VII, зареєстрована за № 363/2426/16-а.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 30 червня 2016 року у справі № 363/2426/16-а (суддя Рудюк О.Д.) позовну заяву ГО «ПЦ «Ідея» залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків до 22 липня 2016 року, а саме сплати судового збору за подання позовної заяви.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 26 липня 2016 року у справі № 363/2426/16-а (суддя Рудюк О.Д.) позовну заяву ГО «ПЦ «Ідея» до Вишгородської районної ради Київської області про визнання недійсним рішення Вишгородської районної ради Київської області від 2 червня 2016 року № 107-09-VII визнано неподаною та повернуто позивачу у зв’язку із неусуненням недоліків.
Таким чином, за результатами розгляду дисциплінарної справи Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила, що у провадженні судді Рудюка О.Д. перебували дві аналогічні позовні заяви, зареєстровані за різними номерами – № 363/2423/16-а і № 363/2426/16-а.
Крім того, встановлено, що у провадженні судді Вишгородського районного суду Київської області Котлярової І.Ю. перебувала ще одна аналогічна позовна заява ГО «ПЦ «Ідея» до Вишгородської районної ради Київської області про визнання незаконним рішення Вишгородської районної ради Київської області від 2 червня 2016 року № 107-09-VII (справа № 363/2424/16-а), яку ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 28 липня 2016 року повернуто позивачу, оскільки останнім не були виправлені недоліки, зазначені в ухвалі суду від 4 липня 2016 року (не сплачено судовий збір за подання позовної заяви).
Згідно з висновком Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя матеріали дисциплінарної справи свідчать про зловживання позивачем правом на звернення до суду, про що було достеменно відомо судді Рудюку О.Д., оскільки у його провадженні перебувало дві із трьох поданих позивачем аналогічних позовних заяв. За таких обставин неухильне виконання вимог процесуального закону під час розгляду справи було особливо важливим.
Здійснивши розгляд дисциплінарної справи, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про наявність у діях судді Рудюка О.Д. грубого порушення вимог щодо мотивованості судового рішення, зокрема незазначення у ньому будь-яких мотивів прийняття аргументів сторони щодо суті спору.
В оскаржуваному рішенні зазначено, що зі змісту ухвали Вишгородського районного суду Київської області від 20 липня 2016 року не вбачається, чим саме керувався суд першої інстанції, задовольняючи клопотання про забезпечення позову ГО «ПЦ «Ідея». Суддею Рудюком О.Д. у вказаній ухвалі не наведено будь-яких обґрунтувань стосовно того, у чому полягає очевидна небезпека заподіяння шкоди правам позивача, а також жодних мотивів, із яких суд дійшов висновку, що невжиття заходів забезпечення адміністративного позову призведе до порушення таких прав. Суддя Рудюк О.Д. в ухвалі не мотивував співмірності обраного способу забезпечення із позовними вимогами, не надав належної оцінки доводам ГО «ПЦ «Ідея» щодо забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості та адекватності вимог щодо забезпечення позову.
За таких обставин Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що вказані порушення вчинені суддею внаслідок грубої недбалості, мають очевидний характер і становлять склад дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 92 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору). Цей проступок відповідає дисциплінарному проступку, передбаченому підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів».
У скарзі на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя суддя Рудюк О.Д. зазначив, що ним при розгляді справи № 363/2423/16-а не було допущено порушення норм процесуального права, засад рівності всіх учасників судового розгляду перед законом і судом, змагальності сторін, а також інших порушень чинного законодавства, оскільки ухвала від 17 серпня 2016 року про закриття провадження у справі та скасування заходів забезпечення позову ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2016 року залишена без змін як законна та обґрунтована. Також суддя не погоджується з висновком Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя про наявність у його діях складу дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 92 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд», оскільки згідно з частиною першою статті 135 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, чинній на момент розгляду справи (далі – КАС України) судовий розгляд справи по суті починається доповіддю головуючого в судовому засіданні про зміст позовних вимог, про визнання сторонами певних обставин під час підготовчого провадження, після чого він з’ясовує: чи підтримує позивач адміністративний позов, чи визнає його відповідач та чи не бажають сторони примиритися. На думку судді, судовий розгляд справи на момент постановлення вказаної ухвали не розпочинався, а тому у нього не було повноважень приймати або відхиляти аргументи сторін щодо суті спору.
Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя не врахувала, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд не мав аргументів відповідача, оскільки сторони були відсутні.
На думку скаржника, Третя Дисциплінарна палата вийшла за межі своїх повноважень, оскільки мотивування рішення стосується законності та обґрунтованості винесеної ухвали, а тому нею фактично надано оцінку судовому рішенню, а не діям судді під час його прийняття.
При цьому твердження Третьої Дисциплінарної палати про грубе порушення вимог закону щодо вмотивованості ухвали необґрунтоване, оскільки ухвала містить посилання на необхідність вжиття заходів забезпечення адміністративного позову на час вирішення справи, тому що захист прав, свобод та інтересів позивача стане неможливим без вжиття відповідних заходів. Ступінь вмотивованості ухвал належить до дискреційних повноважень суду.
Присутній у засіданні Вищої ради правосуддя представник судді Рудюка О.Д. – адвокат Демченко С.О. погодився з тим, що рішенням Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 28 березня 2018 року № 916/3дп/15-18 неправильно кваліфіковані допущені суддею Рудюком О.Д. дії згідно з підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 92 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд». На думку представника судді, Третя Дисциплінарна палата Вищої рада правосуддя дала оцінку ухвалі від 20 липня 2016 року, а не діям судді під час її постановлення. Крім того, мотиви прийняття відповідної ухвали полягають саме у тому, що суддя погодився з доводами, зазначеними в клопотанні про забезпечення позову. Представник судді погодився з тим, що відповідачу не було відомо без додаткових матеріалів, з якими доводами суддя погодився та чому задовольнив клопотання. Однак той факт, що відповідач не оскаржив вказану ухвалу, свідчить про те, що у нього не було зауважень щодо її мотивованості. Також представник судді стверджував, що ступінь мотивованості ухвали є внутрішнім переконанням судді.
Вища рада правосуддя, дослідивши матеріали дисциплінарної справи в контексті доводів скарги та пояснень представника судді, встановила таке.
Дисциплінарне провадження щодо судді має здійснюватися з урахуванням конституційного принципу незалежності суддівської діяльності, відповідно до якого дисциплінарне провадження не може бути спрямоване на оцінку законності рішень суддів, які можуть піддаватися критиці лише шляхом оскарження відповідно до закону.
Тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (пункт 66 Рекомендацій CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки).
Жоден суддя не повинен притягуватися до дисциплінарної відповідальності чи звільнятися за винесені ним судові рішення, окрім як у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону (пункт 22 Декларації щодо принципів незалежності судової влади, прийнятої Конференцією голів верховних судів країн Центральної та Східної Європи 14 жовтня 2015 року).
Водночас оскаржуване рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя не містить оцінки законності ухвали, постановленої суддею, мотивування Дисциплінарної палати не стосується законності судового рішення або оцінювання фактів та доказів, а встановлює недотримання суддею Рудюком О.Д. обов’язків, покладених на нього процесуальним законодавством (стаття 165 КАС України) щодо наведення мотивів, з яких була прийнята ухвала від 20 липня 2016 року про забезпечення позову.
У зв’язку із цим Третя Дисциплінарна палата дійшла висновку, що в діях судді Рудюка О.Д. наявний склад дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 92 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору). Цей проступок відповідає дисциплінарному проступку, передбаченому підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів».
Проте такий висновок Третьої Дисциплінарної палати є помилковим, оскільки законодавством про дисциплінарну відповідальність суддів, чинним як на момент постановлення ухвали та застосування до судді Рудюка О.Д. дисциплінарного стягнення, так і на момент притягнення його до дисциплінарної відповідальності, передбачено дисциплінарну відповідальність тільки за незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору.
Суть спору виражається через предмет спору, що становить права та обов’язки сторін матеріального правовідношення. Таким чином, аргументи сторін щодо суті спору – це наведені сторонами доводи щодо їхніх прав чи обов’язків у спірному матеріальному правовідношенні.
Розгляд питання щодо вжиття заходів забезпечення позову не стосується вирішення спору по суті, тому незазначення мотивів вжиття таких заходів не становить складу вказаного дисциплінарного проступку.
Водночас відповідно до частини другої статті 158 КАС України судове рішення, яким суд зупиняє чи закриває провадження у справі, залишає позовну заяву без розгляду або приймає рішення щодо інших процесуальних дій, клопотань, викладається у формі ухвали.
Згідно з частиною першою статті 165 КАС України ухвала, що викладається окремим документом, складається, в тому числі, з мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу.
За змістом частини першої статті 117 КАС України суд за клопотанням позивача або з власної ініціативи може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Ця ухвала має відповідати вимогам статті 165 КАС України щодо змісту ухвали. Зокрема, мотивувальна частина ухвали має містити зазначення мотивів, з яких суд дійшов до висновків про задоволення чи відмову у задоволенні клопотання щодо вжиття заходів забезпечення позову.
Як зазначено вище, Третьою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя встановлено, що з ухвали Вишгородського районного суду Київської області від 20 липня 2016 року не вбачається, чим саме керувався суд першої інстанції, задовольняючи клопотання про забезпечення позову ГО «ПЦ «Ідея». Суддею не наведено будь-яких суджень і міркувань з яких він виходив, вважаючи що є небезпека заподіяння шкоди правам позивача, а також жодних мотивів, із яких суд дійшов висновку, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до порушення таких прав.
Враховуючи наведене, в діях судді Рудюка О.Д. вбачається недотримання вимог процесуальних норм щодо змісту ухвали суду стосовно вирішення заяви позивача про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову.
Отже, як зазначено вище, такі порушення норм процесуального права не можуть бути кваліфіковані як дисциплінарний проступок згідно з підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 92 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» та підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів». У зв’язку із цим слід погодитись із доводами скарги Рудюка О.Д. в цій частині.
Вмотивованість – це вимога до суду наводити письмово у рішенні судження, пояснення про наявність чи відсутність фактів, які є основою висновку суду. Це також пояснення суду, чому він виніс саме таке рішення, погодився з одними та відкинув інші доводи.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру.
Право особи на справедливий судовий розгляд при визначенні її цивільних прав і обов’язків забезпечується і конкретизується, зокрема, через право на мотивоване судове рішення, що також знайшло пояснення в прецедентах Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ, Суд).
У рішенні у справі «Бендерський проти України» (пункт 42) Суд нагадує, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають достатньою мірою висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов’язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи …. Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних …. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом.
У рішенні у справі «Серявін та інші проти України» (пункт 58) ЄСПЛ повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов’язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов’язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов’язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення…. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов’язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень…. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.
Незазначення мотивів прийняття судового рішення, у тому числі щодо вжиття заходів забезпечення позову, кваліфікується як дисциплінарний проступок згідно з пунктом 4 частини першої статті 92 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (умисне або у зв’язку з очевидною недбалістю допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод) та пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (умисне або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод).
У своїй скарзі суддя Рудюк О.Д. стверджує, що ступінь вмотивованості ухвал належить до дискреційних повноважень суду. Згідно з практикою ЄСПЛ (справи «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України», «Руїз Торія проти Іспанії» та інші) суддя дійсно не повинен надавати детальну відповідь на кожен аргумент. При цьому ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Згідно з частиною першою статті 117 КАС України суд за клопотанням позивача або з власної ініціативи може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень.
Відповідно до пунктів 3, 35, 36 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень судове рішення високої якості – це рішення, яке досягає правильного результату – наскільки це дозволяють надані судді матеріали – у справедливий, швидкий, зрозумілий та недвозначний спосіб. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, а є, насамперед, гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов’язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правомірність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система. Підстави прийняття рішення повинні бути узгодженими, чіткими, недвозначними й несуперечливими. Вони повинні давати можливість читачеві простежити логіку міркувань, з яких суддя ухвалив рішення.
Як встановлено Третьою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя, в ухвалі від 20 липня 2017 року про забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення Вишгородської районної ради Київської області від 2 червня 2016 року № 107-09-VII відсутні будь–які мотиви застосування таких заходів.
Зміст ухвали зводиться лише до посилання на те, що «клопотання про забезпечення позову є обґрунтованим та, враховуючи предмет позову і суть позовних вимог, суд вважає за необхідне вжити заходів забезпечення адміністративного позову на час вирішення справи, оскільки захист прав, свобод та інтересів позивача стане неможливим без вжиття відповідних заходів». Отже, мотивів та підстав задоволення клопотання, а також відповідей на аргументи позивача ухвала не містить.
У зв’язку з викладеним з ухвали неможливо встановити причини, з яких, на думку судді, захист прав, свобод та інтересів позивача стане неможливим без вжиття відповідних заходів. Жодних пояснень, чому суддя вважає клопотання позивача обґрунтованим, він не навів. Скарга судді на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя також не містить аргументів, які б спростовували такі висновки.
Таким чином, вказане судове рішення є немотивованим та необґрунтованим, а тому за таких обставин Вища рада правосуддя вважає, що суддею Рудюком О.Д. порушено право на справедливий суд, у зв’язку із чим у його діях наявна об’єктивна сторона складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 92 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд», чинній на момент вчинення проступку (у зв’язку з очевидною недбалістю допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод). Пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» в чинній редакції передбачено, що підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності може бути внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод. Редакційні зміни в описі неправомірних дій судді, що є підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності, не призвели до пом’якшення відповідальності за такі діяння. При цьому всі досліджені редакції опису таких діянь повністю охоплюють дії, вчинені суддею Вишгородського районного суду Київської області Рудюком О.Д.
Зміна кваліфікації допущеного суддею дисциплінарного проступку не є підставою для зміни виду дисциплінарного стягнення, застосованого до судді Третьою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя.
Водночас очевидним є характер порушень та те, що їх допущено суддею внаслідок грубої недбалості. Груба недбалість у цьому випадку полягає у тому, що суддя ні під час постановлення ухвали, ні під час розгляду дисциплінарної справи не вважав своїм обов’язком наводити судження та пояснення щодо підстав прийняття ним рішення.
Згідно із частиною другою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частиною п’ятою статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.
Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя врахувала позитивну характеристику судді, відсутність у нього дисциплінарних стягнень у минулому та даних про негативні наслідки, заподіяні діями судді.
На оцінку дій судді також впливає той факт, що, як встановлено Третьою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя, суддя не міг не усвідомлювати, що з боку заявника вчинялись процесуальні зловживання з явною метою маніпуляції автоматизованим розподілом справ.
У зв’язку з викладеним Вища рада правосуддя вважає, що застосоване до судді Рудюка О.Д. Третьою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя дисциплінарне стягнення у виді попередження є таким, що відповідає принципу пропорційності.
Пунктом 5 частини десятої статті 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» передбачено, що за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати Вища рада правосуддя має право залишити рішення Дисциплінарної палати без змін.
Керуючись статтею 131 Конституції України, статтею 111 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктами 13.9–13.11 Регламенту Вищої ради правосуддя, Вища рада правосуддя
вирішила:
залишити без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 26 березня 2018 року № 916/3дп/15-18 про притягнення судді Вишгородського районного суду Київської області Рудюка Олексія Дмитровича до дисциплінарної відповідальності.
Голова Вищої ради правосуддя І.М. Бенедисюк
Члени Вищої ради правосуддя І.А. Артеменко
В.Е. Беляневич
А.М. Бойко
Н.О. Волковицька
В.І. Говоруха
М.Б. Гусак
Т.М. Малашенкова
О.В. Маловацький
В.А. Нежура
В.В. Шапран
