Акт ВРП

Вища рада правосуддя, розглянувши скаргу адвоката Мацка В.В., який діє в інтересах судді Київського районного суду міста Одеси Федулеєвої Юлії Олександрівни, на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 16 травня 2018 року № 1400/3дп/15-18,

встановила:

до Вищої ради правосуддя 12 червня 2018 року (вх. № М-3588/0/7-18) надійшла скарга адвоката Мацка В.В., який діє в інтересах судді Київського районного суду міста Одеси Федулеєвої Ю.О., на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя (далі – Дисциплінарна палата) від 16 травня 2018 року № 1400/3дп/15-18 про притягнення судді Київського районного суду міста Одеси Федулеєвої Ю.О. до дисциплінарної відповідальності та застосування до неї дисциплінарного стягнення у виді попередження.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу матеріалу між членами Вищої ради правосуддя від 12 червня 2018 року доповідачем щодо вказаної скарги визначено члена Вищої ради правосуддя Артеменка І.А.

Скарга на рішення Дисциплінарної палати від 16 травня 2018 року № 1400/3дп/15-18 подана з дотриманням вимог та у строки, визначені статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

Суддя Федулеєва Ю.О., адвокат Мацко В.В. повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги. Зазначену інформацію оприлюднено на офіційному веб-сайті Вищої ради правосуддя. У засідання Вищої ради правосуддя прибув адвокат Мацко В.В., суддя Федулеєва Ю.О. у засідання не прибула.

Вища рада правосуддя, вивчивши скаргу, дослідивши матеріали дисциплінарної справи стосовно судді Федулеєвої Ю.О., заслухавши доповідача – члена Вищої ради правосуддя Артеменка І.А., адвоката Мацка В.В., який повністю підтримав скаргу, дійшла висновку, що рішення Дисциплінарної палати від 16 травня 2018 року № 1400/3дп/15-18 підлягає залишенню без змін з огляду на таке.

До Вищої ради правосуддя 20 листопада 2017 року надійшла дисциплінарна скарга Генеральної прокуратури України щодо дисциплінарного проступку судді Київського районного суду міста Одеси Федулеєвої Ю.О.

У скарзі зазначено, що постановою судді Київського районного суду міста Одеси Федулеєвої Ю.О. від 23 грудня 2016 року ОСОБА 1 визнано невинним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП), а справу закрито у зв’язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

На думку скаржника, суддею Федулеєвою Ю.О. у вказаній постанові не зазначено мотивів, з яких в основу прийнятого рішення покладено пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, і при цьому не взято до уваги протокол про адміністративне правопорушення та додані до нього письмові матеріали, чим порушено вимоги статей 245, 251, 252, 280 КУпАП.

Рішенням Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 16 травня 2018 року № 1400/3дп/15-18 суддю Київського районного суду міста Одеси Федулеєву Ю.О. притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до неї дисциплінарне стягнення у виді попередження.

Підставою для притягнення судді Федулеєвої Ю.О. до дисциплінарної відповідальності стало незазначення внаслідок недбалості в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору, що свідчить про наявність ознак дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

У скарзі адвокат Мацко В.В., який діє в інтересах судді Київського районного суду міста Одеси Федулеєвої Ю.О., зазначає, що під час розгляду суддею матеріалів про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА 1 за частиною першою статті 130 КУпАП нею не вчинено будь-яких діянь, які б могли мати ознаки дисциплінарного проступку, справа розглянута всебічно та об’єктивно, суддею ухвалено законне рішення, яке не було оскаржено та набуло законної сили.

На думку адвоката Мацка В.В., Дисциплінарна палата вийшла за межі своїх повноважень, оскільки фактично надала оцінку судовому рішенню, яке набрало законної сили, а не діям судді під час його прийняття.

Із рішення від 16 травня 2018 року № 1400/3дп/15-18 вбачається, що Третьою Дисциплінарною палатою за результатами розгляду дисциплінарної справи встановлено такі обставини.

7 грудня 2016 року до Київського районного суду міста Одеси надійшов протокол про адміністративне правопорушення серії АП2 № ___ від 1 грудня 2016 року, у якому зазначено, що 1 грудня 2016 року о 21:40 ОСОБА 1 в місті Одесі по вулиці Люстдорфська дорога, 176 керував автомобілем «Skoda Octavia A5 Ambiente», державний номерний знак НОМЕР 1, з ознаками алкогольного сп’яніння: запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння очей. Від проходження огляду на стан сп’яніння у встановленому законом порядку водій відмовився в присутності двох свідків. У протоколі також вказано, що зазначеними діями ОСОБА 1 порушив пункт 2.5 Правил дорожнього руху, за що частиною першою статті 130 КУпАП передбачено відповідальність.

До протоколу про адміністративне правопорушення були додані письмові пояснення свідків ОСОБА 2 та ОСОБА 3, які засвідчували ознаки алкогольного сп’яніння ОСОБА 1 (запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння очей), факт відмови ОСОБА 1 від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп’яніння з використанням спеціального приладу «Драгер» та у медичному закладі, а також факт відмови ОСОБА 1 від підписання протоколу про адміністративне правопорушення.

Постановою судді Київського районного суду міста Одеси Федулеєвої Ю.О. від 23 грудня 2016 року ОСОБА 1 визнано невинним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП. Справу про адміністративне правопорушення закрито у зв’язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Визнаючи невинним ОСОБА 1 та закриваючи справу про адміністративне правопорушення, суддя Федулеєва Ю.О. виходила із того, що останній під час розгляду справи свою вину у вчиненні адміністративного правопорушення не визнав, надав суду довідку комунальної установи «ЦПМСД № 10» від 5 грудня 2016 року № 596, якою підтверджується, що 1 грудня 2016 року він проходив курс лікування на денному стаціонарі в комунальній установі «ЦПМСД № 10».

Також суд зазначив, що свідкам дорожньо-транспортної пригоди та інспектору патрульної поліції, який склав протокол про адміністративне правопорушення, надсилалися повістки про виклик, однак вони не з’явилися в судове засідання, про причини неявки суд не повідомили.

На підставі викладеного суд дійшов висновку про те, що оскільки ОСОБА 1 заперечував свою винуватість у керуванні транспортним засобом із ознаками алкогольного сп’яніння, а суду не надано доказів протилежного, то протокол про адміністративне правопорушення складено необґрунтовано та передчасно, а відтак провадження у справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю у зв’язку з відсутністю в діях ОСОБА 1 складу адміністративного правопорушення.

У рішенні про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зазначила, що відповідно до статті 278 КУпАП орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання:

1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи;

2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення;

3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду;

4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали;

5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.

Оцінюючи дії судді Федулеєвої Ю.О., Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зазначила:

суддею не було взято до уваги, що судові повістки свідкам ОСОБА 2 та ОСОБА 3 не були вручені та повернуті до суду за закінченням терміну зберігання. Вказаним обставинам суддя не надала жодної правової оцінки та не вжила відповідних процесуальних заходів, спрямованих на забезпечення явки вказаних осіб, обмежилась лише передчасною констатацією у постанові суду факту їхньої неявки з невідомих причин;

інспектор патрульної поліції ОСОБА 4, який склав протокол про адміністративне правопорушення, також не був повідомлений про дату, час та місце судового засідання;

суддею Федулеєвою Ю.О. у рішенні суду не відображено та не надано оцінки письмовим поясненням свідків;

суддею, всупереч вимогам статей 252, 280 КУпАП, зазначено у постанові суду, що ОСОБА 1 заперечує свою винуватість у керуванні транспортним засобом з ознаками алкогольного сп’яніння, проте не надано при цьому будь-якої правової оцінки тому факту, що протокол про адміністративне правопорушення складений у зв’язку з відмовою ОСОБА 1 від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп’яніння. Зазначені дії хоча й охоплюються в обох випадках частиною першою статті 130 КУпАП, однак за зовнішнім проявом є різними за складом (об’єктивною стороною) адміністративними правопорушеннями;

незазначення в постанові від 23 грудня 2016 року мотивів прийняття одних та відхилення інших доказів свідчить про допущення суддею Федулеєвою Ю.О. недбалості та неналежного виконання нею під час розгляду зазначеної справи про адміністративне правопорушення вимог статей 252, 278, 280 КУпАП.

Водночас адвокат Мацко В.В., який діє в інтересах судді Федулеєвої Ю.О., вважає рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 16 травня 2018 року № 1400/3дп/15-18 невмотивованим, оскільки в діях судді відсутній склад дисциплінарного проступку, та таким, що підлягає скасуванню з таких підстав:

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя помилково вважає, що суддею Федулеєвою Ю.О. не було вжито усіх можливих заходів щодо повідомлення сторін про дату, час та місце судового розгляду, оскільки матеріали справи про адміністративне правопорушення містять докази протилежного;

суддею не було взято до уваги письмові пояснення свідків, оскільки допитаний у судовому засіданні ОСОБА 1 пояснив, що вказані пояснення свідків складалися особисто працівником патрульної поліції, що підтверджується аутентичним каліграфічним почерком та кольором однієї пасти. Вказані розбіжності неможливо було усунути, оскільки ані працівники патрульної поліції, ні свідки до суду не з’явилися;

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, надаючи оцінку доказам та фактичному перегляду судового рішення, яке набрало чинності, перевищила свої повноваження, визначені статтею першою Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

З приводу вказаних доводів скарги Вища рада правосуддя вважає за необхідне зазначити таке.

Матеріали справи № 520/15518/16-п, всупереч посиланням адвоката Мацка В.В., не містять відомостей про повідомлення свідків ОСОБА 2 та ОСОБА 3 про судове засідання 23 грудня 2016 року. Дійсно, в матеріалах вказаної справи є телефонограми, складені секретарем судового засідання, в яких зазначено про намагання повідомити зазначених осіб, але через відсутність зв’язку їх повідомлено не було. Крім того, в матеріалах справи, містяться судові повістки, які були направлені свідкам, але не були вручені та повернулися до суду після закінчення терміну зберігання вже після розгляду справи.

Як правильно зазначила Дисциплінарна палата, вказані обставини залишилися поза увагою судді Федулеєвої Ю.О., в постанові суду від 23 грудня 2016 року вказано лише про повідомлення судом свідків та інспектора поліції, які не з’явились, причини неявки суду не повідомили.

У постанові суду не відображено та не надано оцінку письмовим поясненням свідків ОСОБА 2 та ОСОБА 3, не зазначено підстави їх неприйняття. Посилання адвоката Мацка В.В. на те, що суддею було зазначено, з яких саме підстав не були прийняті вказані письмові пояснення свідків, не може бути прийнято до уваги, оскільки така оцінка доказів не міститься в постанові суду від 23 грудня 2016 року, а є в поясненнях судді, які були надані вже під час проведення попередньої перевірки дисциплінарної скарги.

Статтею 252 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об’єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до статті 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов’язаний з’ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з’ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Вища рада правосуддя погоджується з висновком Третьої Дисциплінарної палати, що суддею Федулеєвою Ю.О., всупереч вимогам статей 252, 280 КУпАП, зазначено у постанові суду про заперечення ОСОБА 1 своєї винуватості у керуванні транспортним засобом з ознаками алкогольного сп’яніння, проте не надано при цьому будь-якої правової оцінки тому факту, що протокол про адміністративне правопорушення складений у зв’язку з відмовою ОСОБА 1 від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп’яніння.

Посилання адвоката Мацка В.В. на перевищення Третьою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя своїх повноважень не підтвердилися під час розгляду вказаної скарги, оскільки Дисциплінарна палата не надавала оцінки доказам та не переглядала судового рішення, як наголошує адвокат, а лише встановила факт незазначення суддею в постанові мотивів прийняття одних та відхилення інших доказів, що свідчить про недбалість та неналежне виконання суддею своїх обов’язків та є підставою для дисциплінарної відповідальності.

Жоден суддя не повинен притягатися до дисциплінарної відповідальності чи звільнятися за винесені ним судові рішення, окрім як у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону (пункт 22 Декларації щодо принципів незалежності судової влади, прийнятої Конференцією голів верховних судів країн Центральної та Східної Європи 14 жовтня 2015 року).

Обов’язок суду мотивувати прийняття або відхилення доводів сторін по суті спору полягає у відображенні в судовому рішенні висновків суду про те, що саме дало йому підстави прийняти та/чи відхилити аргументи сторін щодо суті спору, з посиланням на з’ясовані у справі обставини та норми матеріального чи процесуального права, що підлягають застосуванню до правовідносин, що склалися.

Водночас, оскільки на суд покладено обов’язок здійснювати правосуддя на засадах верховенства права, забезпечити кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 законів України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року та 2 червня 2016 року), зазначений обов’язок суду полягає в закладенні у свої мотиви відповідної аргументації з дотриманням принципів верховенства права.

Як неодноразово наголошувалось Європейським судом з прав людини (далі – ЄСПЛ), вимога щодо мотивування судового рішення – важлива процедурна гарантія від свавільності судових органів (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain», §§ 29–30).

Обґрунтування судового рішення, його мотивування та аргументація – це ключовий критерій якості окремого судового рішення, за яким оцінюється ефективність діяльності всієї судової системи.

Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) щодо якості судових рішень на рівні рекомендацій, що мають характер норм «м’якого права», наголосила: якість будь-якого судового рішення залежить головним чином від якості його обґрунтування. Воно не лише полегшує розуміння сторонами суті рішення, а, насамперед, слугує гарантією проти свавілля. Обґрунтування судового рішення загалом засвідчує дотримання національним суддею принципів, проголошених ЄСПЛ. При цьому навіть «проміжні» процесуальні рішення потребують належного викладу підстав їх прийняття, якщо вони стосуються індивідуальних свобод.

Належне мотивування судового рішення – це стандарт ЄСПЛ, напрацьований за результатами розгляду заяв про порушення права на справедливий суд. Аналіз практики ЄСПЛ щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі – Конвенція) свідчить, що право на мотивоване судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи.

Ціль мотивування судового рішення полягає в тому, щоб продемонструвати і довести, передусім, сторонам, що суд справді почув їхні позиції, а не проігнорував їх. По-друге, мотивоване судове рішення надає сторонам змогу вирішити питання про доцільність його оскарження. По-третє, належне мотивування судового рішення забезпечує ефективний апеляційний перегляд справи. По-четверте, тільки мотивоване судове рішення забезпечує можливість здійснювати суспільний контроль за правосуддям.

У рішеннях у справах «Гарсія Руїз проти Іспанії», «Красуля проти Росії», «Ільяді проти Росії», «Трофимчук проти України» ЄСПЛ зазначив таке.

Стаття 6 Конвенції гарантує особі право на справедливий суд. Однак цією статтею не закріплено будь-яких правил допустимості доказів чи правил їх оцінки, а тому такі питання регулюються, передусім, національним правом і належать до компетенції національних судів.

Отже, щоб судовий розгляд був справедливим, як того вимагає пункт 1 статті 6 Конвенції, суд зобов’язаний належним чином вивчити та перевірити зауваження, доводи й докази, а також неупереджено їх оцінити на предмет того, чи будуть вони застосовуватися в рішенні суду.

ЄСПЛ у своїх рішеннях послідовно констатує, що пункт 1 статті 6 Конвенції дійсно вимагає, щоб суди мотивували висновки в рішеннях. Хоча ЄСПЛ і наголошує, що ця вимога не означає обов’язку суду надавати детальну відповідь на кожен аргумент; таке питання вирішується виключно у світлі обставин конкретної справи, однак така свобода національних судів у сфері оцінки доказів, аргументації й мотивування судових рішень не повинна сприйматися як дозвіл для суду поводитися з доводами свавільно й на власний розсуд та без наведення відповідних мотивів визначати, чи заслуговує будь-який довід сторони конфлікту того, щоб бути окремо прокоментованим у судовому рішенні. Навпаки, така дискреція зобов’язує суд у кожній конкретній справі надзвичайно ретельно підходити до оцінки всіх, без винятку, доказів і доводів якраз для того, щоб визначити з них ті, що обов’язково потребують особливої уваги та наведення в рішенні відповідних аргументів «за» чи «проти» їх прийняття.

Так, у рішенні у справі «Хіро Балані проти Іспанії» ЄСПЛ установив, що відмова вищої судової інстанції розглянути головну підставу апеляції була порушенням права на справедливий судовий розгляд за статтею 6 Конвенції. У рішенні у справі «Суомінен проти Фінляндії» Суд констатував відповідне порушення, оскільки національний суд відмовив у прийнятті наданих заявником доказів невмотивованим рішенням, що перешкодило їй ефективно оскаржити таку відмову в апеляції.

У рішенні у справі «Ільяді проти Росії» ЄСПЛ також дійшов висновку про порушення статті 6 Конвенції та зазначив, що заявник обвинувачувався у вчиненні злочину й у суді ясно та чітко стверджував і надавав докази, які стосуються надійності основного свідка обвинувачення. Проте його доводи й докази не знайшли ясної та чіткої відповіді при розгляді судами справи на національному рівні, що обмежило право заявника на захист до рівня, несумісного з гарантією права на справедливий суд.

Щоб судове рішення вважалося належно мотивованим, недостатньо просто процитувати закон та перерахувати докази, надані сторонами. Важливо навести ті висновки, яких дійшов суд за результатами оцінки доказів, та знайти настільки вагомі й одночасно зрозумілі аргументи на користь прийнятого рішення, щоб вони переконали в законності й справедливості вирішення спору навіть ту сторону, яка в цьому спорі програла.

За таких обставин Вища рада правосуддя вважає, що Дисциплінарна палата правильно встановила наявність у діях судді Федулеєвої Ю.О. ознак дисциплінарного проступку, наслідком якого є її притягнення до дисциплінарної відповідальності з підстав, передбачених підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме: незазначення внаслідок недбалості в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору.

Висновки Третьої Дисциплінарної палати відповідають встановленим обставинам справи, дії судді кваліфіковано правильно, при визначенні міри стягнення враховано позитивну характеристику судді Федулеєвої Ю.О., а також те, що до дисциплінарної відповідальності вона не притягувалася.

Тобто наведене вище свідчить про обґрунтоване встановлення Третьою Дисциплінарною палатою порушень в діях судді, а твердження скарги не спростовують встановлених обставин.

Вища рада правосуддя погоджується з Дисциплінарною палатою, що застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді попередження є співмірним вчиненому суддею Федулеєвою Ю.О. дисциплінарному проступку.

З огляду на викладене Вища рада правосуддя дійшла висновку, що за результатами розгляду скарги адвоката Мацка В.В., який діє в інтересах судді Федулеєвої Ю.О., та на підставі пункту 5 частини десятої статті 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» рішення Дисциплінарної палати від 16 травня 2018 року № 1400/3дп/15-18 підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтею 131 Конституції України, статтею 111 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктами 13.9–13.11 Регламенту Вищої ради правосуддя, Вища рада правосуддя

вирішила:

залишити без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 16 травня 2018 року № 1400/3дп/15-18 про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Київського районного суду міста Одеси Федулеєвої Юлії Олександрівни.