Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Малашенкової Т.М., членів Бойка А.М., Нежури В.А. та залученого з Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Гусака М.Б., розглянувши дисциплінарну справу, відкриту за скаргою Зарицького Олександра Володимировича стосовно судді Макарівського районного суду Київської області Тандира Олексія Віталійовича,
встановила:
Тандир Олексій Віталійович Указом Президента України від 19 серпня 2010 року № 823/2010 призначений на посаду судді Макарівського районного суду Київської області у межах п’ятирічного строку. Указом Президента України від 29 грудня 2017 року № 443/2017 призначений на посаду судді Макарівського районного суду Київської області.
До Вищої ради правосуддя 2 листопада 2017 року надійшла дисциплінарна скарга Зарицького О.В. від 1 листопада 2017 року за вх. № З-6784/0/7-17 на неналежну поведінку судді Макарівського районного суду Київської області Тандира О.В. під час розгляду цивільної справи № 370/2036/13-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору доручення удаваним та визнання права власності на майно та цивільної справи № 370/2404/14-ц за позовом ОСОБА_1 до відділу державної виконавчої служби Макарівського районного управління юстиції Київської області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору – ОСОБА_2., про зняття арешту з майна.
Автор скарги зазначає, що суддею у вказаних справах ухвалено незаконні судові рішення, які порушують його права, що підтверджується рішеннями апеляційного суду Київської області, якими рішення суду першої інстанції скасовано.
На думку скаржника, суддя Тандир О.В., ухвалюючи незаконні рішення, істотно порушив норми процесуального права, що є підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності.
За результатами попередньої перевірки дисциплінарної скарги Зарицького О.В. член Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Артеменко І.А. склав вмотивований висновок про відмову у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді Макарівського районного суду Київської області Тандира О.В. на підставі пункту 2 частини першої статті 45 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» у зв’язку із закінченням встановленого законом строку для притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності.
Ухвалою Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 17 січня 2018 року № 84/2дп/15-18 відкрито дисциплінарну справу стосовно судді Макарівського районного суду Київської області Тандира О.В.
Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя всіма можливими засобами своєчасно і належним чином повідомляла суддю Макарівського районного суду Київської області Тандира О.В. та скаржника Зарицького О.В. про дату та час засідання Дисциплінарної палати, а саме шляхом надсилання письмових запрошень для участі у засіданні дисциплінарного органу та оприлюднення відповідних запрошень на засідання на офіційному веб-сайті Вищої ради правосуддя.
Крім того, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вжила всіх можливих заходів із метою забезпечення дотримання процесуальних гарантій судді Тандира О.В. та права ефективно будувати свій захист. Зокрема, копії ухвал про відкриття дисциплінарної справи направлялись на адресу суду, де працює суддя Тандир О.В., та оприлюднені на офіційному веб-сайті Вищої ради правосуддя.
Для участі у засіданні Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя 20 серпня 2018 року прибув суддя Макарівського районного суду Київської області Тандир О.В. та скаржник Зарицький О.В.
Заслухавши доповідача – члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Артеменка І.А., врахувавши письмові та усні пояснення судді Тандира О.В., пояснення скаржника, вивчивши матеріали дисциплінарної справи, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила такі обставини.
Щодо цивільної справи № 370/2036/13-ц
Заочним рішенням Макарівського районного суду Київської області (суддя Тандир О.В.) від 23 жовтня 2013 року задоволено частково позовні вимоги ОСОБА_1 Договір доручення на право розпорядження та керування транспортним засобом – автомобілем марки «Volkswagen Passat», укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2., визнано удаваним, встановлено, що 13 січня 2008 року між сторонами був укладений договір купівлі-продажу вказаного транспортного засобу. Визнано за ОСОБА_1 право власності на цей автомобіль.
Рішенням апеляційного суду Київської області від 15 червня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено.
Скасовуючи рішення, апеляційний суд зазначив, що вчинений правочин є одностороннім і не може бути визнаний удаваним відповідно до чинного законодавства. Крім того, суд першої інстанції визнав право власності на автомобіль, на який накладено арешт. Ця обставина судом першої інстанції не з’ясовувалась.
Щодо цивільної справи № 370/2404/14-ц
Заочним рішенням Макарівського районного суду Київської області (суддя Тандир О.В.) від 20 жовтня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, знято арешт з автомобіля марки «Volkswagen Passat», накладений відділом державної виконавчої служби Макарівського районного управління юстиції Київської області на підставі постанови від 25 жовтня 2011 року.
Рішенням апеляційного суду Київської області від 12 вересня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано, в позові ОСОБА_1 відмовлено.
Скасовуючи рішення суду, апеляційний суд зазначив, що судом першої інстанції не було перевірено, чи не порушує вказане рішення права та інтереси інших осіб. Крім того, звільняючи майно з-під арешту, не звернув увагу на те, що станом на 25 жовтня 2011 року, тобто на момент накладення арешту, ОСОБА_1 не був власником автомобіля, а отже, його права накладанням арешту відділом державної виконавчої служби Макарівського районного управління юстиції Київської області не порушувались. Також суд не звернув увагу, що до участі у справі не залучено усіх осіб, на права та обов’язки яких буде впливати рішення суду про звільнення автомобіля з-під арешту.
Таким чином, рішенням апеляційного суду встановлено, що судом першої інстанції знято арешт із автомобіля, накладений у рамках виконавчого провадження, у якому ОСОБА_3 є стягувачем, однак його до участі у справі не залучив, чим порушив його права.
У своїх поясненнях суддя Тандир О.В. зазначив, що ним дійсно 23 жовтня 2013 року ухвалено заочне рішення у справі № 370/2036/13-ц, яким визнано за ОСОБА_1 право власності на автомобіль марки «Volkswagen Passat». Суддя вважає необґрунтованим посилання скаржника на те, що його не було залучено до участі у справі, оскільки будь-яких відомостей у справі про те, що на автомобіль був накладений арешт за виконавчим провадженням, де скаржник є стягувачем, не було. Суддя також наголосив, що в Україні досить поширеною є практика відчуження автомобілів шляхом укладання договору та видачі відповідної довіреності, тому ним були застосовані до даних правовідносин положення статті 235 Цивільного кодексу України щодо удаваних правочинів. На думку судді, відчуження автомобілів у такий спосіб є найяскравішим прикладом удаваних правочинів. Також суддя зазначив, що заочне рішення належним чином вмотивоване з посиланням на норми закону та постанову Пленуму Верховного суду України.
Що стосується справи № 370/2404/14-ц суддя пояснив, що ним 20 жовтня 2014 року ухвалено рішення, яким знято арешт із спірного автомобіля, оскільки станом на час розгляду справи, рішення у справі № 370/2036/13-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору доручення удаваним та визнання права власності на майно набрало чинності, а тому при ухваленні рішення він керувався статтею 61 Цивільного процесуального кодексу України (в редакції, що була чинна на момент розгляду справи) та статтею 60 Закону України «Про виконавче провадження».
Суддя Тандир О.В. також зазначив, що незалучення ОСОБА_3 до розгляду у вказаній справі є упущенням, однак таке порушення у його діяльності не має систематичного характеру, а є випадковістю.
Крім того, суддя зазначив, що вказані заочні рішення під його головуванням скасовані апеляційним судом, тобто права ОСОБА_3 були поновлені, та ніяких негативних наслідків для скаржника не наступило. Наголосив, що умисного або внаслідок недбалості порушень законодавства під час розгляду вказаних цивільних справ ним допущено не було.
Суддя Тандир О.В. також вказав, що арешт на автомобіль був накладений вже після того, як право власності на нього виникло у позивача ОСОБА_1., але вказані обставини спростовуються рішенням апеляційного суду Київської області від 12 вересня 2017 року, яким встановлено, що постановою ВДВС Макарівського РУЮ від 25 жовтня 2011 року накладено арешт на автомобіль марки «Volkswagen Passat», що належить боржнику ОСОБА_2 Стягувачем у виконавчому провадженні є ОСОБА_3.
Таким чином, на думку судді, на момент ухвалення рішення про визнання права власності на автомобіль за ОСОБА_1 був чинний арешт, накладений на цей автомобіль, та діяла заборона на його відчуження, а, відтак, суд не мав законних підстав для визнання за позивачем права власності на майно, що перебуває під арештом.
Аналогічні пояснення суддя Тандир О.В. надав під час розгляду дисциплінарної справи.
Кваліфікуючи дії судді Тандира О.В. під час розгляду справи № 370/2036/13-ц, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла такого.
Відповідно до статей 213, 214 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) (в редакції, чинній на момент ухвалення рішення) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до цих правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК України, а також правильно витлумачив ці норми.
Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які було досліджено в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їхню належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Як було встановлено, судом апеляційної інстанції рішення від 23 жовтня 2013 року було скасовано через порушення та неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини другої статті 83 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, чинній на час ухвалення рішення, скасування або зміна судового рішення не тягне за собою дисциплінарної відповідальності судді, який брав участь у його ухваленні, крім випадків, коли порушення допущено внаслідок умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов’язків.
Такий самий зміст містить і стаття 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в чинній редакції.
Друга Дисциплінарна палата дійшла висновку, що суддею Тандиром О.В. вказаних вимог закону дотримано не було, однак матеріали дисциплінарної справи дають підстави вважати, що допущене ним порушення має характер суддівської помилки, а в його діях не міститься ознак недбалого ставлення до службових обов’язків чи умислу.
При розгляді дисциплінарної справи будь-яких доказів умисного або внаслідок недбалості порушення норм права, зокрема, зі сторони судді Тандира О.В., не встановлено.
У Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, зазначено: для того, щоб виправдати дисциплінарне провадження, порушення має бути серйозним та кричущим.
Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає за необхідне зазначити, що питання помилок щодо фактів та права, які начебто були допущені судом, не належать до компетенції дисциплінарного органу доти, доки такі помилки не вчинені умисно або внаслідок недбалості та/чи не порушують прав та свобод, що захищаються Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Прояви суддівського свавілля необхідно відрізняти від добросовісної суддівської помилки, тобто помилки без ознак умислу або грубої недбалості. Добросовісність вказує на те, що суддя діяв сумлінно – з належним ставленням до своїх обов’язків встановив фактичні обставини, які підлягають правовій оцінці, оцінив докази та тлумачив закон, але припустився помилки, яка не була настільки очевидною й однозначною.
Друга Дисциплінарна палата звертає увагу, що неправильне тлумачення норм права не може бути підставою для дисциплінарної відповідальності судді.
Щодо скарги Зарицького О.В. в частині відомостей, які стосуються порушення норм процесуального права суддею Тандиром О.В., які мали місце під час ухвалення рішення 20 жовтня 2014 року у справі № 370/2404/14-ц необхідно зазначити.
Частиною першою статті 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Із матеріалів перевірки вбачається, що ОСОБА_3 як особа, яка не брала участі у справі, оскаржив заочне рішення від 20 жовтня 2014 року, яким знято арешт на автомобіль. Вказане судове рішення вважав таким, що порушує його права як стягувача стосовно ОСОБА_2 як боржника.
Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 391 ЦК України передбачено право власника майна вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до вимог статті 60 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла на момент звернення до суду з позовом) особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Арешт може бути знятий за рішенням суду.
Із матеріалів перевірки вбачається, що, ухвалюючи рішення про визнання за ОСОБА_1 права власності на транспортний засіб, суд не перевірив чи не порушує вказане рішення права та інтереси інших осіб та визнав право власності на заарештоване майно. Суд першої інстанції не звернув увагу на те, що станом на 25 жовтня 2011 року, тобто на момент накладення арешту, ОСОБА_1 не був власником автомобіля, а, відтак, його права накладенням арешту ВДВС Макарівського РУЮ не порушувались.
Крім того, суддя Тандир О.В. не звернув уваги, що до участі у справі не залучено усіх осіб, на права та обов’язки яких буде впливати рішення суду про звільнення автомобіля з-під арешту.
Із матеріалів справи вбачається, що постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 25 жовтня 2011 року ВДВС Макарівського РУЮ накладено арешт на автомобіль, що належить ОСОБА_2 у рамках виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 44023 гривень.
Тобто арешт на автомобіль було накладено для забезпечення виконання зобов’язань власника ОСОБА_2 зі сплати коштів у розмірі 44023 гривень.
Таким чином, скасовуючи арешт із зазначеного транспортного засобу, суд не взяв до уваги, що таке рішення позбавить можливості ОСОБА_3 як стягувача у виконавчому провадженні отримати вказані кошти, та не залучив його до участі у справі.
У частині порушення норм процесуального права суддею Тандиром О.В., які мали місце під час ухвалення рішення 20 жовтня 2014 року у справі № 370/2404/14-ц, підстави дисциплінарної відповідальності мають визначатися статтею 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» у редакції від 17 травня 2012 року № 4711-VI та статтею 83 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України від 7 липня 2010 року № 2453- VI.
Згідно із частиною другою статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» (у редакції на момент розгляду справи № 370/2404/14-ц та ухвалення у ній рішення від 20 жовтня 2014 року) порушенням суддею присяги визнавалося: вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів; недотримання суддею вимог та обмежень, встановлених Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції»; умисне затягування суддею строків розгляду справи понад терміни, встановлені законом; порушення морально-етичних принципів поведінки судді.
Відповідно до частини першої статті 83 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, чинній на час розгляду справи, допущення суддею істотних порушень норм процесуального права при здійсненні правосуддя є підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
Надаючи правову кваліфікацію діям судді Макарівського районного суду Київської області Тандира О.В., Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що встановлені під час перевірки обставини не вказують на порушення суддею присяги, проте вказують на наявність у його діях складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 1 частини першої статті 83 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, що діяла на час розгляду справи № 370/2404/14-ц (істотне порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя).
Підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 92 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року зі змінами, внесеними Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд», істотне порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя, що унеможливило учасниками судового процесу реалізацію наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків, вчинене внаслідок умислу або недбалості, також визнавалося дисциплінарним проступком. Такі самі підстави притягнення судді до дисциплінарної відповідальності передбачено пунктом «а» частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у чинній редакції.
Отже, із внесенням змін до законодавства підстави для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності в цій частині не змінилися.
З огляду на викладені факти та обставини, виявлені під час перевірки, Друга Дисциплінарна палата дійшла висновку, що допущені суддею Тандиром О.В. порушення закону є очевидними та такими, що здійснені у зв’язку з недбалістю, а саме несумлінним ставленням судді до дотримання вимог процесуального права під час розгляду справи № 370/2404/14-ц. Факт дисциплінарного проступку судді є доведеним та підтверджується зібраними матеріалами перевірки.
Законами України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про Вищу раду юстиції» у редакціях, чинних на час розгляду справи судом, були встановлені строки давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності – не пізніше шести місяців після виявлення проступку, не враховуючи часу тимчасової непрацездатності або перебування у відпустці, але не пізніше року з дня вчинення проступку.
Із дня вчинення суддею Тандиром О.В. дисциплінарного проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності та перебування судді у відпустці минуло більше року.
Частиною четвертою статті 96 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд») було запроваджено строк давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Зокрема, було встановлено, що дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.
Чинним законодавством (частиною одинадцятою статті 109 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів») встановлено, що строк застосування дисциплінарного стягнення не може бути більшим ніж три роки із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.
Застосування такого строку є заходом, який погіршує становище судді порівняно із ситуацією, коли застосовувався строк притягнення судді до дисциплінарної відповідальності не пізніше шести місяців після виявлення проступку, але не пізніше року з дня його вчинення.
Виходячи із встановлених обставин, зазначений строк застосування дисциплінарного стягнення сплинув.
Відповідно до частини шостої статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», якщо Дисциплінарною палатою ухвалено рішення про відмову у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності, дисциплінарне провадження підлягає припиненню.
З огляду на викладене Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що в діях судді Тандира О.В. вбачаються ознаки дисциплінарного проступку, передбаченого статтею 83 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції від 7 липня 2010 року (чинної на момент ухвалення рішення) та статтею 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року в чинній редакції. Водночас Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає за необхідне прийняти рішення про відмову у притягненні судді Макарівського районного суду Київської області Тандира О.В. до дисциплінарної відповідальності у зв’язку із закінченням встановленого законом строку притягнення до дисциплінарної відповідальності.
На підставі викладеного, керуючись статтями 34, 49, 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», статтями 106–109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», пунктами 12.22, 12.23, 12.36, 12.39 Регламенту Вищої ради правосуддя, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя
вирішила:
відмовити у притягненні судді Макарівського районного суду Київської області Тандира Олексія Віталійовича до дисциплінарної відповідальності.
Дисциплінарне провадження припинити.
Рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя може бути оскаржене суддею до Вищої ради правосуддя в порядку і строки, встановлені статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».
Головуючий на засіданні
Другої Дисциплінарної палати
Вищої ради правосуддя Т.М. Малашенкова
Члени Другої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя А.М.Бойко
В.А. Нежура
Член Першої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя М.Б. Гусак
