Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Малашенкової Т.М., членів Артеменка І.А., Волковицької Н.О., Нежури В.А., розглянувши висновок доповідача – члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Бойка А.М. за результатами попередньої перевірки скарги Нікончука Михайла Григоровича стосовно судді Дубровицького районного суду Рівненської області Сидоренко Зої Сергіївни,
встановила:
до Вищої ради юстиції 10 жовтня 2016 року за вхідним № Н-1791/0/7-16 надійшла скарга Нікончука М.Г. на дії судді Дубровицького районного суду Рівненської області Сидоренко З.С. під час розгляду цивільних справ за позовами ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних за порушення грошового зобов’язання (№ 560/2091/14-ц, № 560/227/16-ц).
У скарзі Нікончук М.Г. зазначає, що суддею Сидоренко З.С. 9 лютого 2015 року ухвалено рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних за порушення грошового зобов’язання, яке 17 березня 2015 року скасовано апеляційним судом Рівненської області як незаконне. 20 липня 2016 року суддя Сидоренко З.С. у подібних правовідносинах, що склалися між тими самими сторонами, знову ухвалила рішення про відмову у задоволенні позову, яке 19 вересня 2016 року також скасовано апеляційним судом Рівненської області як незаконне.
Автор скарги вважає, що, ухвалюючи вказані рішення, які були скасовані судом апеляційної інстанції як незаконні, суддя Сидоренко З.С. не могла добросовісно помилятися, адже, скасовуючи рішення суду першої інстанції від 9 лютого 2015 року, апеляційний суд чітко вказав, із яких саме підстав воно визнано незаконним. Суддя Сидоренко З.С., ухвалюючи рішення від 20 липня 2016 року у подібних правовідносинах, що склалися між тими самими сторонами, не могла про це не знати.
На думку Нікончука М.Г., така поведінка судді Сидоренко З.С. під час розгляду зазначених цивільних справ вказує на її упередженість або непрофесійність.
У зв’язку з викладеним Нікончук М.Г. висловив прохання притягнути суддю Сидоренко З.С. до дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу матеріалу зазначену скаргу розподілено члену Вищої ради правосуддя Бойку А.М. для проведення перевірки.
Згідно з вимогами статті 43 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» доповідачем – членом Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Бойком А.М. проведено попередню перевірку скарги Нікончука М.Г., за результатами якої складено висновок із пропозицією відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Дубровицького районного суду Рівненської області Сидоренко З.С.
Дослідивши матеріали попередньої перевірки, заслухавши доповідача – члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Бойка А.М., Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила таке.
15 грудня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до Дубровицького районного суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення індексу інфляції та трьох відсотків річних за порушення грошового зобов’язання (справа № 560/2091/14-ц).
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відділом державної виконавчої служби Дубровицького районного управління юстиції здійснюються виконавчі дії у зведеному виконавчому провадженні про стягнення на його користь з відповідача за рішеннями суду грошових коштів за договором позики. Згідно з довідкою від 13 листопада 2014 року № 11037/02-37/4 залишок суми боргу відповідача станом на 13 листопада 2014 року становить 21556,45 гривні. Позивач зазначив, що відповідач, не сплативши йому сум коштів, визначених судовими рішеннями, у такий спосіб не виконав своїх зобов’язань за раніше укладеними договорами позики, а тому відповідно до вимог частини другої статті 625 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) зобов’язаний додатково сплатити йому суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох відсотків річних від простроченої суми.
У зв’язку із цим позивач просив стягнути з відповідача індекс інфляції та три відсотки річних за період з 24 липня 2013 року по 17 листопада 2014 року.
Рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області від 9 лютого 2015 року (суддя Сидоренко З.С.) у задоволенні вказаного позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що зобов’язальні правовідносини виникають не з рішення суду, а з актів цивільного законодавства, про що зазначено у статті 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до апеляційного суду Рівненської області з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просив скасувати рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 9 лютого 2015 року і прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.
Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 17 березня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 9 лютого 2015 року скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Ухвалюючи зазначене рішення, колегія суддів, вказавши на помилковість висновків суду першої інстанції, дійшла висновку, що правовідносини, які склалися між сторонами на підставі договору позики, є грошовим зобов’язанням, а тому на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов’язання.
12 березня 2016 року ОСОБА_1 знову звернувся до Дубровицького районного суду Рівненської області з аналогічним позовом до того самого відповідача, у якому, посилаючись на невиконання відповідачем боргових зобов’язань, просив стягнути з останнього індекс інфляції та три відсотки річних від простроченої суми за інший період ніж був зазначений у позові, що надійшов до суду 15 грудня 2014 року (справа № 560/227/16-ц).
Рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області від 20 липня 2016 року (суддя Сидоренко З.С.) у задоволенні вказаного позову відмовлено.
Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції зазначив, що відповідач не ухиляється від виконання рішення суду, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити за безпідставністю.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до апеляційного суду Рівненської області з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просив скасувати рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 20 липня 2016 року і прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.
Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 19 вересня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 20 липня 2016 року скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Ухвалюючи вказане рішення, колегія суддів вказала на помилковість висновків суду першої інстанції, та, посилаючись на норми статей 509, 598, 599, 612, 614, 625 ЦК України, зазначила, що оскільки грошові зобов’язання перед ОСОБА_1 на час вирішення спірних правовідносин боржником не виконані, вимоги позивача про застосування положень частини другої статті 625 ЦК України є доведеними та обґрунтованими.
У скарзі Нікончук М.Г. просить притягнути суддю Сидоренко З.С. до дисциплінарної відповідальності, оскільки вважає, що її поведінка під час розгляду зазначених цивільних справ вказує на її упередженість або непрофесійність.
Твердження автора скарги про те, що розгляд вказаних справ здійснювався суддею Сидоренко З.С. упереджено не можуть бути взяті до уваги, оскільки подана скарга не містять переконливих доказів наведеного.
Відповідно до частини другої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» скасування або зміна судового рішення не має наслідком дисциплінарну відповідальність судді, який брав участь у його ухваленні, крім випадків, коли скасоване або змінене рішення ухвалено внаслідок умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов’язків.
Не може вважатись умисним порушенням норм права чи неналежним ставленням судді до службових обов’язків тлумачення закону та позиція судді щодо обґрунтування ухваленого ним судового рішення, навіть якщо така позиція визнана судами вищої інстанції помилковою.
У Висновках № 3 (2002) та № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи зазначено, що є неприйнятною можливість притягнення судді до відповідальності за здійснення своїх обов’язків, крім випадку умисного правопорушення при здійсненні судових функцій. Консультативна рада європейських суддів наголошує, що зміст конкретних судових рішень контролюється головним чином за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.
Тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (пункт 66 Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки).
У пункті 22 Декларації щодо принципів незалежності судової влади, прийнятої Конференцією голів верховних судів країн Центральної та Східної Європи 14 жовтня 2015 року, вказано, що жоден суддя не повинен притягатися до дисциплінарної відповідальності чи звільнятися за винесені ним судові рішення, окрім як у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону.
Таким чином, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що матеріали перевірки не містять доказів грубої недбалості або навмисного порушення закону суддею Дубровицького районного суду Рівненської області Сидоренко З.С., а скарга фактично зводиться до незгоди з рішеннями суду першої інстанції у вказаних справах.
Відповідно до частини шостої статті 107 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» дисциплінарну справу щодо судді не може бути порушено за скаргою, що не містить відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку судді.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 45 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» у відкритті дисциплінарної справи має бути відмовлено, якщо суть скарги зводиться лише до незгоди із судовим рішенням.
Оскільки встановлено, що суть скарги Нікончука М.Г. зводиться до незгоди із судовими рішеннями, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про наявність підстав для відмови у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді Дубровицького районного суду Рівненської області Сидоренко З.С.
На підставі викладеного, керуючись статтею 45 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктами 12.11, 12.13 Регламенту Вищої ради правосуддя, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя
ухвалила:
відмовити у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді Дубровицького районного суду Рівненської області Сидоренко Зої Сергіївни.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий на засіданні
Другої Дисциплінарної палати
Вищої ради правосуддя Т.М. Малашенкова
Члени Другої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя І.А. Артеменко
Н.О. Волковицька
В.А. Нежура
