Вища рада правосуддя, розглянувши скаргу судді Оболонського районного суду міста Києва Бевзенко (Оробець) Юлії Павлівни на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 19 червня 2017 року № 1574/2дп/15-17 про притягнення її до дисциплінарної відповідальності,
встановила:
до Вищої ради правосуддя 20 липня 2017 року надійшла скарга судді Оболонського районного суду міста Києва Бевзенко (Оробець) Ю.П. (єдиний унікальний номер 1578/0/6-17) на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 19 червня 2017 року № 1574/2дп/15-17 про притягнення її до дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу матеріалу між членами Вищої ради правосуддя від 20 липня 2017 року доповідачем щодо вказаної скарги визначено члена Вищої ради правосуддя Шапрана В.В.
Скаргу судді Оболонського районного суду міста Києва Бевзенко (Оробець) Ю.П. подано з дотриманням визначених Законом України «Про Вищу раду правосуддя» вимог.
За результатами перевірки зазначеної скарги член Вищої ради правосуддя Шапран В.В. дійшов висновку про її необґрунтованість та відсутність підстав для скасування рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 19 червня 2017 року № 1574/2дп/15-17.
Суддю Бевзенко (Оробець) Ю.П., заявників Закревську Є.О., Маселка Р.А. повідомлено про дату, час і місце розгляду скарги. Зазначену інформацію оприлюднено на офіційному веб-сайті Вищої ради правосуддя.
Під час засідання Вищої ради правосуддя 11 жовтня 2017 року представник судді – адвокат Невкритий В.Ю. оголошував клопотання судді про проведення закритого засідання Вищої ради правосуддя.
У задоволенні цього клопотання було відмовлено, оскільки Вищою радою правосуддя не встановлено об’єктивних причин для проведення закритого судового засідання.
Під час засідання Вищої ради правосуддя 24 жовтня 2017 року адвокати Журавльов О.С. та Невкритий В.Ю. двічі з різних підстав оголошували відводи членам Вищої ради правосуддя Бенедисюку І.М., Гречківському П.М., Гусаку М.Б., Комкову В.К., Лесько А.О., Маловацькому О.В., Мамонтовій І.Ю., Мірошниченку А.М., Овсієнку А.А., Олійник А.С., Романюку Я.М., Шапрану В.В.
У задоволенні вказаних відводів було відмовлено, оскільки Вищою радою правосуддя не встановлено обставин, які б свідчили, що члени Вищої ради правосуддя Бенедисюк І.М., Гречківський П.М., Гусак М.Б., Комков В.К., Лесько А.О., Маловацький О.В., Мамонтова І.Ю., Мірошниченко А.М., Овсієнко А.А., Олійник А.С., Романюк Я.М., Шапран В.В. особисто, прямо чи побічно заінтересовані у результаті справи, або інших обставин, які викликають сумнів в їхній неупередженості.
Крім того, під час вказаного засідання представник судді – адвокат Журавльов О.С. також заявляв клопотання про виклик заявника Закревської Є.О. для підтвердження поданої нею скарги та оголошував клопотання судді про витребування доказів – копії протоколу огляду місця події від 23 січня 2014 року.
У задоволенні вказаних клопотань було відмовлено, оскільки Вищою радою правосуддя не встановлено об’єктивних причин для виклику в засідання заявника Закревської Є.О. та витребування зазначеного доказу.
Вища рада правосуддя, вивчивши скаргу та матеріали дисциплінарного провадження, заслухавши доповідача – члена Вищої ради правосуддя Шапрана В.В., представників судді Бевзенко (Оробець) Ю.П. адвокатів Журавльова О.С., Невкритого В.Ю., дійшла висновку, що скарга на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 19 червня 2017 року № 1574/2дп/15-17 не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Листом секретаря Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів загальної юрисдикції Соловйової М.М. від 18 лютого 2016 року № 2246/0/9-16 заяви Закревської Є.О. від 9 грудня 2014 року та Маселка Р.А. від 12 грудня 2014 року про проведення перевірки стосовно судді Оболонського районного суду міста Києва Бевзенко (Оробець) Ю.П. і пов’язані з її розглядом документи направлено для розгляду за загальною процедурою до Вищої ради юстиції, оскільки Тимчасова спеціальна комісія з перевірки суддів загальної юрисдикції не встигла прийняти рішення щодо неї до закінчення своїх повноважень.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу матеріалу між членами Вищої ради юстиції від 17 травня 2016 року вказані заяви було передано члену Вищої ради юстиції Беляневичу В.Е. для проведення перевірки.
На підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу матеріалу від 21 лютого 2017 року (з урахуванням рішення Вищої ради правосуддя від 2 лютого 2017 року № 188/0/15-17) заяви Закревської Є.О. та Маселка Р.А. об’єднано в одне провадження та передано члену Вищої ради правосуддя Малашенковій Т.М.
Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя при розгляді дисциплінарної справи, відкритої за заявою Закревської Є.О. від 9 грудня 2014 року, з огляду на текст заяви, було встановлено, що ухвалою слідчого судді Оболонського районного суду міста Києва Бевзенко (Оробець) Ю.П. від 25 січня 2014 року задоволено клопотання слідчого та застосовано до ОСОБА-1, підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 296 Кримінального кодексу України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 23 березня 2014 року.
Голова Оболонського районного суду міста Києва Дев’ятко В.В. листом від 30 квітня 2015 року № 22930/15-Вих/Д-10/2015 повідомив Тимчасову спеціальну комісію з перевірки суддів судів загальної юрисдикції, що 25 січня 2014 року суддя Оболонського районного суду міста Києва Бевзенко (Оробець) Ю.П. не розглядала справи стосовно ОСОБА-1 та не постановляла ухвали щодо нього. Також зазначив, що, за даними автоматизованої системи документообігу суду КП «Д-3», Оболонським районним судом міста Києва у 2013–2014 роках не розглядались кримінальні провадження щодо ОСОБА-1.
У матеріалах, переданих до Вищої ради юстиції (а в подальшому – Вищої ради правосуддя) Тимчасовою спеціальною комісією з перевірки суддів судів загальної юрисдикції, наявна лише роздрукована з Єдиного державного реєстру судових рішень ухвала апеляційного суду міста Києва у справі № 11-сс/796/208/204, з якої не вбачається, що її винесено у справі щодо ОСОБА-1.
На запит члена Вищої ради юстиції Беляневича В.Е. головою Оболонського районного суду міста Києва надіслано на адресу Вищої ради юстиції копію ухвали апеляційного суду міста Києва від 11 лютого 2014 року у справі № 11-сс/796/208/204, з якої вбачається, що вказана справа розглядалась стосовно підозрюваного ОСОБА-2.
З огляду на зазначене Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя враховано можливість допущеної описки щодо прізвища підозрюваного (ОСОБА-1 замість правильного прізвища ОСОБА-2), а тому висновок Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя про наявність можливості продовження розгляду заяви Закревської Є.О. щодо постановлення суддею Бевзенко (Оробець) Ю.П. 25 січня 2014 року ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до ОСОБА-2 є обґрунтованим.
Зауваження судді Бевзенко (Оробець) Ю.П. щодо допущення Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя неповноти перевірки у цьому випадку, оскільки не заслухано думку заявника Закревської Є.О., спростовується тим, що з огляду на матеріали дисциплінарної справи вбачається, що, зокрема, заявника Закревську Є.О. неодноразово було повідомлено про засідання Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя 24 квітня, 29 травня, 19 червня 2017 року, проте на засідання вона не з’являлась.
За результатами розгляду дисциплінарної справи, відкритої за заявою Закревської Є.О. стосовно судді Бевзенко (Оробець) Ю.П., Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила, що суддя Оболонського районного суду міста Києва Бевзенко (Оробець) Ю.П. ухвалою від 25 січня 2014 року (справа № 756/1212/14-к) застосувала до ОСОБА-2 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою (строк дії ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою встановлено до 23 березня 2014 року), та дійшла висновку, що суддя Бевзенко (Оробець) Ю.П., обравши ОСОБА-2 найбільш суворий запобіжний захід:
не з’ясувала та не навела аргументів на користь того, що застосування більш м’яких заходів не зможе забезпечити його належної процесуальної поведінки;
не з’ясувала, чи доводять надані докази наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА-2 кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 296 Кримінального кодексу України, та чи існує хоча б один ризик, передбачений статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України;
не встановила, що надані докази доводять наявність обставин, які свідчать про недостатність застосування більш м’якого запобіжного заходу до ОСОБА-2;
не вказала про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення як підстави для застосування запобіжного заходу;
не вказала, на яких матеріалах ґрунтується переконання слідчого судді про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА-2 кримінального правопорушення;
не навела мотивів відмови у задоволенні клопотання про допит свідків ОСОБА-3, ОСОБА-4, ОСОБА-5, тобто не здійснила належного судового контролю за дотриманням прав і свобод ОСОБА-2 під час затримання і проведення досудового розслідування, не забезпечила реалізації ним права на повний та неупереджений судовий розгляд з урахуванням статей 5, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, чим допустила істотне порушення норм процесуального права.
За результатами розгляду дисциплінарної справи, відкритої за заявою Маселка Р.А., Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила, що постановою від 30 січня 2014 року у справі № 756/882/14-п притягнуто ОСОБА-6 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого статтею 122-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, і накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами строком на три місяці, та дійшла висновку, що:
суддя Бевзенко (Оробець) Ю.П. обрала найбільш суворий із передбачених статтею 122-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення вид адміністративного стягнення – позбавлення права керування транспортними засобами, не зазначивши мотивів, які саме дані характеризують вчинення правопорушення й особу порушника та враховані судом при обранні такого виду стягнення;
посилання на врахування судом характеру вчинених правопорушень, даних про особу, яка притягується до адміністративної відповідальності, ставлення до вчиненого та ступеня вини не підтверджуються матеріалами справи, які не містять жодних доказів, а отже, суддею не виконано вимоги статей 33, 245, 251-252, 278, 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а отже характер допущених суддею Бевзенко (Оробець) Ю.П. порушень при розгляді справ № 756/1212/14-к та № 756/882/14-п свідчить про вчинення нею дій, які порочать звання судді та принижують авторитет судової влади.
Обираючи вид дисциплінарного стягнення, що підлягає застосуванню до судді Бевзенко (Оробець) Ю.П., Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя врахувала характер допущених правопорушень, які свідчать, що суддею необ’єктивно та несправедливо здійснено правосуддя під час розгляду справ № 756/1212/14-к та № 756/882/14-п, а також наслідки, які настали за результатами вчинених діянь, – підрив суспільної довіри до суду; врахувала дані про особу судді Бевзенко (Оробець) Ю.П., яка позитивно характеризується, взяла до уваги, що у справі № 756/1212/14-к суддею без правових підстав позбавлено ОСОБА-2 особистої свободи; дійшла висновку, що застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення її з посади є пропорційним вчиненому та виправданим з урахуванням часу, що минув із моменту прийняття суддею рішень.
Суддя вважає, що рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 19 червня 2017 року № 1574/2дп/15-17 є безпідставним та підлягає скасуванню з огляду на:
порушення принципу справедливого розгляду дисциплінарної справи;
порушення принципу публічного розгляду дисциплінарної справи;
порушення принципу змагальності при розгляді дисциплінарної справи;
невідповідність висновків, викладених у вказаному рішенні Другої Дисциплінарної палати від 19 червня 2017 року, фактичним обставинам справи;
незазначення належних та відповідних мотивів притягнення її до дисциплінарної відповідальності та прояв упередженості при розгляді дисциплінарної справи.
З приводу доводів скарги судді Бевзенко (Оробець) Ю.П. щодо розгляду справи № 756/1212/14-к Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає за необхідне зазначити таке.
У скарзі суддею зазначено, що висновки Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, викладені у рішенні від 19 червня 2017 року, не відповідають фактичним обставинам справи. Зокрема в оскаржуваному рішенні зазначено, що жодний з допитаних свідків не вказував на ОСОБА-2 як на особу, яка вчиняла хуліганські дії, завдала тілесних ушкоджень працівникам міліції чи пошкодила спецтранспорт або використовувала палиці, каміння, біти та арматуру.
Проте суддя Бевзенко (Оробець) Ю.П. зазначає, що в матеріалах справи № 756/1212/14-к також були наявні протоколи допитів свідків ОСОБА-7 та ОСОБА-8, відповідно до яких останні вказали на ОСОБА-2 як на особу, яку разом з іншими було затримано працівниками ПМОП «Беркут», оскільки близько 5 год. 20 хв. спільно з іншими особами, грубо порушуючи громадський порядок, використовуючи транспортні засоби, рухаючись один за одним проїжджою частиною дороги від Паркової алеї по Площі Слави у напрямку провулку Кріпосного в місті Києві, скерували рух їх транспортних засобів на спецтранспорт співробітників ПМОП «Беркут», підпорядкованого ГУ МВС України в місті Києві, спричинивши зіткнення.
Зупинившись біля будинку № 4 у провулку Кріпосному в місті Києві, перегородивши проїжджу частину дороги спецтранспорту, а саме двом автобусам марки «ПАЗ» та легковому автомобілю марки «УАЗ Патріот», у яких перебував особовий склад працівників вказаного підрозділу ПМОП «Беркут», заблокувавши рух, своїми умисними діями перешкодили виконанню завдань із охорони громадського порядку, покладених на зазначений підрозділ, та службових обов’язків працівниками міліції.
Крім того, ОСОБА-2 з іншими особами, вийшовши з автомобілів та тримаючи в руках палиці, біти й інші предмети, чинили опір працівникам міліції, чим завдали матеріальної шкоди у вигляді пошкодження службового автотранспорту та тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості співробітникам ПМОП «Беркут» ОСОБА-9, ОСОБА-10, ОСОБА-11.
Протоколи допиту свідків ОСОБА-7, ОСОБА-8, як зазначає суддя, були взяті нею до уваги при вирішенні питання обрання виключного виду запобіжного заходу, зокрема стосовно ОСОБА-2, у вигляді тримання під вартою та, на переконання судді, разом з іншими доказами, наявними в матеріалах справи № 756/1212/14-к, свідчили про наявність ризиків, передбачених статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України.
Однак із такими доводами судді Вища рада правосуддя не погоджується, зважаючи на таке.
Із протоколів допиту свідків ОСОБА-7, ОСОБА-8 не вбачається, що вказані свідки зазначали про те, що з групи затриманих ними агресивно налаштованих осіб саме ОСОБА-2, особу якого було встановлено зі слів ОСОБА-8 у відділенні Оболонського РУ ГУ МВС України в м. Києві, наніс тілесні ушкодження та чинив опір працівникам міліції, завдав матеріальної шкоди у вигляді пошкодження службового автотранспорту та тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості співробітникам ПМОП «Беркут» ОСОБА-9, ОСОБА-10, ОСОБА-11, а також використовував палиці, каміння, біти та арматуру.
Також, як було зазначено Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя, слідчим суддею не взято до уваги, що відповідно до протоколу затримання особи у ОСОБА-2 вилучено лише куртку помаранчевого кольору із плямами темно-бурого кольору, шапку, взуття зі шнурками сірого кольору, брюки, інших речей вилучено не було.
Зазначення свідками ОСОБА-7, ОСОБА-8 про наявність у ОСОБА-2 під курткою бронежилета чорного кольору не підтверджує факту вчинення ним агресивних та неконтрольованих дій стосовно працівників міліції, а саме нанесення тяжких тілесних ушкоджень.
Крім того, із мотивувальної та описової частин ухвали Оболонського районного суду міста Києва від 25 січня 2014 року у справі № 756/1212/14-к не вбачається, що суддею надано оцінку доказам обвинувачення, зокрема протоколам допиту свідків ОСОБА-7, ОСОБА-8, які, на її думку, містять відомості на підтвердження вчинення ОСОБА-2 хуліганських дій, спрямованих на грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, а також протоколам допиту інших свідків та потерпілих працівників ПМОП «Беркут», в яких, як зазначалося вище, жоден із опитаних не вказував на ОСОБА-2 як на особу, яка вчиняла хуліганські дії, завдавала тілесних ушкоджень працівникам міліції чи пошкодила спецтранспорт, а також використовувала палиці, каміння, біти та арматуру; які докази беруться до уваги як належні та допустимі, які відхиляються, та мотиви їх прийняття/відхилення.
Отже, зазначене вище спростовує доводи судді Бевзенко (Оробець) Ю.П. про упередженість, однобічність та репресивний розгляд дисциплінарної скарги Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя.
Щодо невідповідності фактичним обставинам висновку Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя про незабезпечення суддею права на повний та неупереджений розгляд справи через відмову у задоволенні клопотання про допит свідків захисту необхідно зазначити, щоматеріали судової справи містять копію ухвали суду від 25 січня 2014 року про відмову в задоволенні клопотання захисника підозрюваного щодо допиту ОСОБА-3, ОСОБА-4, ОСОБА-5 як свідків, які могли свідчити про обставини, що спростовують наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ним кримінального правопорушення. Зазначену ухвалу мотивовано відсутністю повних анкетних даних свідків, про виклик яких заявив захисник, що позбавляє суд можливості викликати їх у судове засідання. Ця ухвала не містить посилань на жодну норму Кримінального процесуального кодексу України,яка б передбачала відмову у задоволенні такого клопотання саме з підстав незазначення повних анкетних даних свідків. Водночас відповідно до журналу судового засідання від 24–25 січня 2014 року слідчим суддею здійснювався допит свідка ОСОБА-3, проте мотивувальна частина ухвали суду не містить відомостей про взяття до уваги чи відхилення пояснень такого свідка, а також мотивів прийняття/відхилення таких пояснень.
Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла обґрунтованого висновку, що суддя Бевзенко (Оробець) Ю.П. не навела мотивів відмови у задоволенні клопотання. Відповідно до частини четвертої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, має право ініціювати провадження, під час якого суд без зволікання встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.
Відсутність мотивів відмови у дослідженні обставин, які могли бути суттєвими для вирішення питання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, є порушенням права на свободу, передбаченого зазначеною нормою Конвенції.
З урахуванням наведеного є достатні підстави вважати, що суддя Бевзенко (Оробець) Ю.П. під час обрання запобіжного заходу до ОСОБА-2не здійснила належного судового контролю за дотриманням прав та свобод останнього під час його затримання і проведення досудового розслідування, не забезпечила реалізації ним права на повний та неупереджений судовий розгляд з урахуванням статей 5, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини.
Також умотивованими є доводи Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, викладені в оскаржуваному рішенні щодо відсутності будь-якої реакції слідчого суддіна заяви народних депутатів України ОСОБА-12, ОСОБА-13.
Твердження автора скарги, що реагування на заяви народних депутатів полягало у зазначенні в ухвалі суду, що суддею беруться до уваги репутація та міцність соціальних зв’язків ОСОБА-2, не спростовує висновків Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, а підтверджують факт відсутності належного дослідження заяв народних депутатів про взяття особи на особисту поруку. Підстав відхилення таких заяв суддею в ухвалі від25 січня 2014 року не зазначено.
Стосовно зауваження судді Бевзенко (Оробець) Ю.П., що Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя не було взято до уваги факт, що апеляційним судом міста Києва при розгляді апеляційної скарги на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 25 січня 2014 року про обранняОСОБА-2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою було її скасовано на підставі додаткових доказів, а саме диска із відеозаписами, який не був предметом дослідження в суді першої інстанції з підстав неподання такого доказу стороною захисту, Друга Дисциплінарна палата зазначає, що, як убачається із мотивувальної частини ухвали апеляційного суду міста Києва від 11 лютого 2014 року, підставою для скасування ухвали Оболонського районного суду міста Києва від 25 січня 2014 року було встановлення колегією суддів факту нез’ясування суддею та ненаведення переконливих аргументів на користь того, що застосування більш м’яких запобіжних заходів не зможе забезпечитиналежної процесуальної поведінки ОСОБА-2, а також у зв’язку з допущенням слідчим суддею порушень вимог статей 177, 178, 184, 194 Кримінального процесуального кодексу України, які істотно вплинули на правильність прийнятого рішення.
Щодо твердження судді Бевзенко (Оробець) Ю.П. про відсутність мотивів для притягнення її до дисциплінарної відповідальності та ненаведення зазначених мотивів в оскаржуваному рішенні від 19 червня 2017 року Друга Дисциплінарна палата зазначає таке.
Частиною першою статті 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Відповідно до статті 370 Кримінального процесуального кодексу України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя під час розгляду дисциплінарної справи стосовно судді Бевзенко (Оробець) Ю.П. правильно встановлено, що діяльність слідчого судді є процесуально важливою, адже саме на нього покладається важлива функція – здійснення судового контролю за дотриманням прав людини і основоположних свобод на досудовій стадії кримінального провадження. Згідно з пунктом 18 частини першої статті 3 Кримінального процесуального кодексу України до повноважень слідчого судді належить здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб. Виконання цієї процесуальної функції зобов’язує його діяти сумлінно і професійно.
Згідно із частиною першою статті 194 Кримінального процесуального кодексу України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов’язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року передбачено, що кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього.
Пунктом 1 частини третьої статті 42 Кримінального процесуального кодексу України встановлено, що підозрюваний має право знати, у вчиненні якого кримінального правопорушення його підозрюють, обвинувачують.
Вказана норма співвідноситься з пунктом 3 (а) статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яким визнається за кожним право бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього.
Таким чином, суддя Бевзенко (Оробець) Ю.П. зобов’язана була з’ясувати, чи доводять надані докази наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА-2 кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 296 Кримінального кодексу України, та чи існує хоча б один ризик, передбачений статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України.
Крім того, суддя Бевзенко (Оробець) Ю.П. повинна була встановити, що надані докази доводять наявність обставин, які свідчать про недостатність застосування більш м’якого запобіжного заходу до ОСОБА-2.
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що доведеність наявності обґрунтованої підозри у вчиненні злочину на момент вирішення питання про взяття під варту має відповідати стандарту «розумна підозра». Наявність обґрунтованої підозри передбачає наявність фактів або інформації, які могли б переконати об’єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла вчинити злочин (рішення у справах «Фокс, Кемпбел і Харлей проти Об’єднаного Королівства», «Ердагоз проти Туреччини», 1997 рік). Хоча факти на момент вирішення питання про утримання під вартою і не мають бути переконливими настільки, щоб можна було визначити винуватість особи у вчиненні злочину, суд має оцінити докази, надані сторонами, на предмет їхньої допустимості, достовірності та належності і відкинути ті з них, що не відповідають цим критеріям. При цьому суд має обґрунтовувати своє рішення на підставі дослідження у суді обґрунтованої підозри, а не на основі даних, поданих стороною обвинувачення.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 372 Кримінального процесуального кодексу України в мотивувальній частині ухвали зазначаються встановлені судом обставини з посиланням на докази, а також мотиви неврахування окремих доказів.
Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла обґрунтованого висновку, що ухвала Оболонського районного суду міста Києва від 25 січня 2014 року у справі № 756/1212/14-к жодних посилань на докази не містить.
Матеріали дисциплінарної справи вказують на те, що зазначеною суддею не наведено наявності обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення як підстави для застосування запобіжного заходу.
Обравши найбільш суворий запобіжний захід, суддя не з’ясувала та не навела аргументів на користь того, що застосування більш м’яких заходів не зможе забезпечити його належної процесуальної поведінки.
Суд, визначаючи наявність певного ризику (ризиків), у своєму рішенні повинен спиратися на докази того, що вони є виправданими (обґрунтованими).
Європейський суд з прав людини вбачає порушення права на особисту недоторканність у випадках, коли суди у рішеннях про взяття під варту обмежуються «схематичними» мотивами («неналежна поведінка обвинуваченого», «тяжкість покарання, що загрожує» тощо) (рішення у справі «I.A. v. France»).
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що хоча суворість покарання є визначальним елементом під час оцінки ризику переховування від правосуддя чи вчинення нових злочинів, потребу подальшого позбавлення когось волі не можна оцінювати з винятково абстрактного погляду, беручи до уваги тільки тяжкість злочину (рішення у справі «Mamedova v. Russia»).
Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя вмотивовано наголошено, що обрання будь-якого запобіжного заходу за відсутності обґрунтованого висновку про наявність згаданих ризиків є істотним порушенням норм процесуального права, зокрема приписів статті 29 Конституції України, статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статей 194, 197 Кримінального процесуального кодексу України.
Необґрунтоване застосування виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою порушує право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і дає підстави вважати, що суддя Бевзенко (Оробець) Ю.П. вчинила дії, що порочать звання судді і викликають сумнів у її об’єктивності, неупередженості та незалежності.
Суддя повинен здійснювати свою судову функцію незалежно, виходячи виключно з оцінки фактів, відповідно до свідомого розуміння права, незалежно від стороннього впливу, спонукання, тиску, загроз чи втручання, прямого чи опосередкованого, що здійснюється з будь-якої сторони та з будь-якою метою.
Зазначені обставини свідчать про несумлінне ставлення судді Бевзенко (Оробець) Ю.П. до покладених на неї обов’язків слідчого судді, зокрема щодо об’єктивного розгляду справи та загального захисту прав людини.
З приводу доводів скарги судді Бевзенко (Оробець) Ю.П. щодо розгляду справи № 756/882/14-п стосовно ОСОБА-6 за заявою Маселка Р.А. необхідно зазначити таке.
Суддею у скарзі зазначено, що рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 19 червня 2017 року не містить мотивів, з яких остання дійшла висновку про несумлінне виконання суддею своїх обов’язків під час розгляду справи № 756/882/14-п стосовно ОСОБА-6, та викладені в рішенні доводи не відповідають фактичним обставинам.
Зазначене суддею спростовується таким.
30 січня 2014 року суддею Оболонського районного суду міста Києва Бевзенко (Оробець) Ю.П. у справі № 756/882/14-п прийнято постанову, якою притягнуто ОСОБА-6 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого статтею 122-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами строком на три місяці.
У постанові суддя Бевзенко (Оробець) Ю.П. зазначила, що суд критично оцінює пояснення ОСОБА-6 та вважає, що невизнання ним вини є способом захисту і спробою уникнути відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення, і вбачає за необхідне застосувати до нього адміністративне стягнення за статтею 122-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами, оскільки інший вид стягнення буде недостатнім для досягнення мети, передбаченої статтею 23 зазначеного Кодексу.
Суддею в постанові зазначено, що суд не бере до уваги пояснення свідка, оскільки останні спростовуються рапортом працівника міліції, протоколом про адміністративне правопорушення, іншими матеріалами в їх сукупності.
Постановою апеляційного суду міста Києва від 28 лютого 2014 року апеляційну скаргу Суботи С.Ю. задоволено; постанову Оболонського районного суду міста Києва від 30 січня 2014 року про визнання ОСОБА-6 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 122-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, скасовано, матеріали справи повернуто до відділу ДАІ Оболонського РУ ГУ МВС України в місті Києві для проведення додаткової перевірки та належного оформлення.
17 березня 2014 року апеляційним судом міста Києва винесено постанову, якою клопотання виконувача обов’язків прокурора прокуратури Оболонського району міста Києва К.Дяденка про звільнення ОСОБА-6 від адміністративної відповідальності задоволено; постанову Оболонського районного суду міста Києва від 30 січня 2014 року про визнання ОСОБА-6 винним у вчиненні адміністративного правопорушення скасовано, провадження у справі закрито; звільнено ОСОБА-6 від адміністративної відповідальності, передбаченої статтею 122-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, на підставі статті 4 Закону України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України».
Згідно із частиною першою статті 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Статтею 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено, що доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Як убачається з матеріалів справи та було встановлено в процесі розгляду дисциплінарної справи стосовно судді Бевзенко (Оробець) Ю.П., під час розгляду справи № 756/882/14-п у судах першої та апеляційної інстанцій ОСОБА-6 не заперечував факту, що саме він 29 грудня 2013 року перебував за кермом автомобіля, проте заперечував факт невиконання ним вимоги працівника міліції про зупинку транспортного засобу.
Обставини на підтвердження того, що ОСОБА-6 зупиняв працівник міліції за допомогою свистка і жезла, суддею Бевзенко (Оробець) Ю.П. не досліджено та не враховано під час розгляду справи про притягнення його до адміністративної відповідальності. Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА-6 бачив вимогу працівника міліції про зупинку транспортного засобу, а суддею не вжито заходів щодо з’ясування вказаних обставин.
Як свідчить зміст постанови Оболонського районного суду міста Києва, суддя Бевзенко (Оробець) Ю.П. обрала найбільш суворий із передбачених статтею 122-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення вид адміністративного стягнення – позбавлення права керування транспортними засобами.
Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя правомірно встановлено, що постанова судді не містить мотивів, які б пояснювали, які саме дані характеризують вчинення правопорушення, особу порушника та враховані судом при обранні такого виду стягнення.
Посилання на врахування судом характеру вчинених правопорушень, даних про особу, яка притягується до адміністративної відповідальності, ставлення до вчиненого та ступеня вини абсолютно не підтверджуються матеріалами справи, які не містять жодних доказів, якими вони підтверджені.
Отже, мав місце спрощений підхід судді до вирішення справи про адміністративне правопорушення, поєднаний із допущенням порушень норм процесуального права (статті 251–252, 265-1, 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення) і невиконанням обов’язку справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.
При цьому наявність ознак дисциплінарного проступку в діях судді Бевзенко (Оробець) Ю.П. Другою Дисциплінарною палатою було встановлено не виключно у зв’язку із допущенням суддею порушень вказаних норм законодавства, також у зв’язку із встановленням фактів, які дали підстави для висновку, що відповідні порушення суддею допущено через беззаперечне прийняття доказів сторони обвинувачення без встановлення їхньої належності і допустимості та відхилення доводів осіб, питання про притягнення до відповідальності яких вирішувалось.
Саме ці дії судді були визнані такими, що порочать звання судді і підривають авторитет правосуддя, та на момент їх вчинення визнавалися порушенням присяги судді, а на момент розгляду дисциплінарної справи підпадають під визначення істотного дисциплінарного проступку.
Частина перша статті 55 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції, чинній на момент ухвалення суддею Бевзенко (Оробець) Ю.П. рішень, вимагала від судді об’єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов’язки судді, дотримуватися морально-етичних принципів поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади.
Водночас на суддю покладався обов’язок своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства (частина четверта статті 54 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», чинного на момент вчинення суддею дисциплінарного проступку).
Звертаючись зі скаргою на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 19 червня 2017 року, суддя Бевзенко (Оробець) Ю.П. зазначила, що Другою Дисциплінарною палатою було порушено принцип публічного розгляду справи шляхом позбавлення її можливості особисто бути присутньою при розгляді дисциплінарної справи стосовно неї через загрозу її життю з боку ОСОБА-14.
Крім того, суддя зазначила, що висновок Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя стосовно того, що їй було надано всі процесуальні можливості для реалізації її права на захист, не відповідає дійсності.
Зазначене спростовується таким.
Відповідно до частини другої статті 47 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» суддя, скаржник можуть брати участь у розгляді справи самостійно та/або через свого представника.
Частиною шостою статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» визначено, що суддя має право подати письмові пояснення по суті скарги.
Як убачається із матеріалів дисциплінарної скарги, суддею неодноразово подавались письмові пояснення з приводу розгляду дисциплінарної справи стосовно неї, які були досліджені Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя, та обставини, викладені у цих поясненнях, були прийняті до уваги при вирішенні питання наявності/відсутності підстав для притягнення судді Бевзенко (Оробець) Ю.П. до дисциплінарної відповідальності, а також при визначенні виду дисциплінарного стягнення, що підтверджується викладеним у мотивувальній частині рішення від 19 червня 2017 року.
Крім того, матеріалами дисциплінарної справи підтверджується факт представництва інтересів судді при розгляді дисциплінарної справи стосовно неї адвокатом Журавльовим О.С., який був присутній у засіданні 19 червня 2017 року при розгляді дисциплінарної справи стосовно Бевзенко (Оробець) Ю.П. Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя заслуховувались усні пояснення представника судді, вивчались подані письмові пояснення судді.
Відповідно до частини четвертої статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» повторна неявка судді на засідання незалежно від причин не перешкоджає розгляду дисциплінарної справи за його відсутності.
Водночас суддею її право на захист було реалізовано шляхом неодноразового подання заяв про відвід членів Вищої ради правосуддя, які входять до складу Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, що були розглянуті у встановлений законом спосіб та за якими було прийнято вмотивоване рішення.
Отже, все зазначене вище спростовує доводи судді стосовно позбавлення її права на особистий захист.
Твердження судді щодо невчинення Другою Дисциплінарною палатою жодних дій для встановлення факту наявності у працівників Оболонського районного суду міста Києва контактних даних ОСОБА-14, а також інформації щодо здійснення втручання в діяльність Вищої ради правосуддя з боку вказаної особи є необґрунтованими з огляду на те, що суддею не надано належних та обґрунтованих доказів того, як саме ця дана інформація спростовує доводи та докази, викладені в заявах Закревської Є.О. та Маселка Р.А. про допущення нею істотного дисциплінарного проступку під час розгляду справ № 756/1212/14-к та 756/882/14-п.
Зауваження автора скарги щодо того, що відсутність у матеріалах справи документа належної якості – протоколу огляду місця події від 23 січня 2014 року, про яке також вказано в оскаржуваному рішенні другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 19 червня 2017 року, позбавила її права на належний захист, зокрема подання належних коментарів щодо доказів, зазначених у цьому протоколі огляду, є безпідставними та необґрунтованими, оскільки на запит члена Вищої ради правосуддя Генеральною прокуратурою України було надіслано до Вищої ради правосуддя копію матеріалів справи № 756/1212/14-к, які перебували на розгляді у судді Бевзенко (Оробець) Ю.П. 24 січня 2014 року щодо обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА-2 Цей протокол огляду місця події від 23 січня 2014 року було долучено до клопотання слідчого про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а отже, суддя була з ним ознайомлена, повинна була вивчити у сукупності з іншими доказами, поданими як стороною обвинувачення, так і стороною захисту, та стосовно нього мала дійти відповідних висновків.
Крім того, суддя Бевзенко (Оробець) Ю.П. у своїй скарзі зазначає, що Другою Дисциплінарною палатою безпідставно було відмовлено у проведенні закритого засідання з розгляду дисциплінарної скарги стосовно неї, що є порушенням принципу змагальності.
Відповідно до статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» розгляд дисциплінарної справи у закритому засіданні Дисциплінарної палати відбувається у виняткових випадках, за наявності підстав, визначених законом для проведення закритих судових засідань.
За вмотивованим клопотанням судді Дисциплінарна палата також може ухвалити рішення про розгляд дисциплінарної справи у закритому засіданні, якщо це є необхідним для забезпечення незалежності судді.
Як вбачається з описової частини рішення Другої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, остання не знайшла обґрунтованих підстав для її задоволення, а суддею при поданні скарги на таке рішення палати не надано належного обґрунтування та доказів наявності у Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя на час розгляду цього клопотання належних та достатніх підстав для його задоволення.
Не погоджуючись із постановленим рішенням від 19 червня 2017 року, суддя Бевзенко (Оробець) Ю.П. зазначила, що порушення Другою Дисциплінарною палатою принципу справедливого розгляду справи полягає, зокрема, у ненаданні можливості їй та/або її представнику ознайомитися із матеріалами дисциплінарної справи в повному обсязі.
Вказане твердження судді не знаходить свого підтвердження з огляду на таке.
У матеріалах дисциплінарної справи наявна заява судді про ознайомлення її з матеріалами справи від 24 травня 2017 року. Заява про ознайомлення з матеріалами справи від 10 травня 2015 року, як про те зазначає суддя, відповідно до даних автоматизованої системи документообігу «Д-3» Бевзенко (Оробець) Ю.П. або її захисником не подавалась, доказів протилежного суддею не надано.
У своїх поясненнях від 4 травня 2017 року суддя просила ознайомити її з результатами перевірки, про яку зазначено у таких поясненнях, проте не висловлювала бажання ознайомитись із матеріалами дисциплінарної справи, як про те зазначено у скарзі на рішення палати від 19 червня 2017 року.
Крім того, в матеріалах справи наявне клопотання судді від 28 травня 2017 року про ознайомлення з матеріалами справи, а також клопотання представника судді – адвоката Журавльова О.С. про ознайомлення з матеріалами справи та його розписка від 30 травня 2017 року про ознайомлення з матеріалами справи в повному обсязі в кількості 5 папок із застосуванням фотоапарата.
Водночас матеріали справи містять заяву адвоката Журавльова О.С. від 14 липня 2017 року про надання можливості ознайомитись із матеріалами справи та відповідну розписку від 20 липня 2017 року про ознайомлення із матеріалами справи в кількості 4 папок та 2 доданих копій судової справи із застосуванням фотоапарата.
Зазначене вище спростовує твердження судді про те, що станом на дату подання скарги, 20 липня 2017 року, на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 19 червня 2017 року вона та її захисник були позбавлені можливості ознайомитися із матеріалами справи належним чином.
Отже, зважаючи на викладене, Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя повно, всебічно та об’єктивно розглянуто матеріали дисциплінарної справи із дотриманням принципів змагальності, відкритості, гласності та справедливого розгляду справи.
Стосовно виду дисциплінарного стягнення, застосованого Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя, необхідно зазаначити таке.
Відповідно до частини другої статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» (у редакції, яка діяла на момент вчинення проступку) порушенням суддею присяги, з-поміж іншого, є: вчинення дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумніви у його об’єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів; порушення морально-етичних принципів поведінки судді.
Зміни, що відбулися у правовому регулюванні відповідних відносин після 30 січня 2014 року, не призвели до пом’якшення або скасування відповідальності за дії, вчинені суддею. Так, після набрання чинності Законом України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» істотне порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя, вчинене внаслідок умислу або недбалості, також визнавалося дисциплінарним проступком (підпункт «а» пункту 1 частини першої статті 92 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» зі змінами, внесеними Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд»), а в разі, коли такі дії порочили звання судді або підривали авторитет правосуддя, утворювало склад порушення присяги судді, що було підставою для його звільнення (пункт 1 частини другої статті 97 цього Закону).
Не змінився характер наслідків, передбачених законом для подібних грубих порушень, і після набрання чинності Законом України від 2 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» та Законом України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів.
У статті 115 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» зазначено, що відповідно до пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, є підставою для звільнення судді з посади.
Згідно з пунктами 1, 7 частини дев’ятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції від 2 червня 2016 року істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов’язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний, зокрема, будь-який із таких фактів: суддя допустив поведінку, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду; суддя допустив інше грубе порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду.
Редакційні зміни в описі неправомірних дій судді, які є підставою для звільнення його з посади, не призвели до пом’якшення відповідальності за такі діяння. При цьому усі досліджені редакції опису таких діянь повністю охоплюють дії, вчинені суддею Оболонського районного суду міста Києва Бевзенко (Оробець) Ю.П.
З огляду на зазначене Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла обґрунтованого висновку, що дії судді Бевзенко (Оробець) Ю.П. під час розгляду справ № 756/1212/14-к (стосовно ОСОБА-2) та № 756/882/14-п (стосовно ОСОБА-6) свідчать про вчинення нею істотного дисциплінарного проступку, наслідком якого є звільнення з посади з підстави, передбаченої пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України.
Відповідно до норм законів України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про Вищу раду юстиції» у редакції, яка діяла на момент вчинення суддею дій, законодавцем не були встановлені строки для вирішення питання про притягнення судді до відповідальності за порушення присяги.
Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» було запроваджено правове регулювання, згідно з яким притягнення до відповідальності за порушення присяги можливо за правилами, встановленими для дисциплінарної відповідальності суддів (частина друга статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» зі змінами). Водночас новою редакцією статті 96 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що такий строк не може бути більшим трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці (частина четверта).
Чинний Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII в частині одинадцятій статті 109 відтворює це правило, передбачаючи, що дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.
Запровадження строку давності притягнення судді до відповідальності за дії, що підпадають під порушення присяги (істотний дисциплінарний проступок), є заходом, який покращує становище судді порівняно із ситуацією, коли строк законодавством визначений не був, а тому в силу положень статті 58 Конституції України повинен бути застосований.
За таких обставин підлягає застосуванню строк, передбачений частиною одинадцятою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у чинній редакції, як такий, що пом’якшує або скасовує відповідальність особи, тобто три роки.
Судові рішення, які є предметом перевірки, ухвалені суддею Бевзенко (Оробець) Ю.П. 25 та 30 січня 2014 року.
Згідно з довідкою, наданою Оболонським районним судом міста Києва, суддя Бевзенко (Оробець) Ю.П. перебувала на лікарняному з 12 по 17 березня 2014 року, з 8 по 14 квітня 2014 року, з 1 березня по 11 червня 2015 року, з 16 по 17 вересня 2015 року – усього 112 днів.
Крім того, суддя Бевзенко (Оробець) Ю.П. перебувала у відпустках із 3 по 27 червня 2014 року, з 10 по 31 жовтня 2014 року, з 29 грудня 2014 року по 9 січня 2015 року, 17 липня 2015 року, 21 серпня 2015 року, з 18 по 25 вересня 2015 року, 19 листопада 2015 року, з 15 по 18 грудня 2015 року, 23 грудня 2015 року, з 26 по 28 січня 2016 року, з 15 по 29 лютого 2016 року, 14 березня 2016 року, з 22 по 25 березня 2016 року, з 29 березня по 1 квітня 2016 року, 5 квітня 2016 року, з 20 по 27 квітня 2016 року, 6 червня 2016 року, 27 липня 2016 року, з 25 по 28 серпня 2016 року, із 17 по 30 жовтня 2016 року – усього 117 днів.
З огляду на встановлені обставини зазначений строк застосування дисциплінарного стягнення не минув.
Враховуючи викладене, Вища рада правосуддя дійшла висновку, що підстави для задоволення скарги відсутні.
Дії судді Бевзенко (Оробець) Ю.П. були правильно кваліфіковані Другою Дисциплінарною палатою як порушення присяги (стаття 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» у відповідній редакції) та вчинення істотного дисциплінарного проступку (пункт 1 частини дев’ятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року).
Зважаючи на характер правопорушень, допущених суддею Бевзенко (Оробець) Ю.П., які свідчать, що суддею необ’єктивно та несправедливо здійснено правосуддя під час розгляду справ № 756/1212/14-к та № 756/882/14-п, а також на наслідки, які настали за результатами вчинених діянь, – підрив суспільної довіри до суду, враховуючи дані про особу судді Бевзенко (Оробець) Ю.П., яка позитивно характеризується, взявши до уваги, що у справі № 756/1212/14-к нею без правових підстав позбавлено Пальоху І.В. особистої свободи, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вмотивовано дійшла висновку, що застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення її з посади є пропорційним вчиненому та виправданим з урахуванням часу, що минув із моменту прийняття нею рішень.
З огляду на зазначене Вища рада правосуддя дійшла висновку, що на підставі пункту 5 частини десятої статті 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» за результатами розгляду скарги судді Оболонського районного суду міста Києва Бевзенко (Оробець) Ю.П. рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 19 червня 2017 року № 1574/2дп/15-17 підлягає залишенню без змін.
Керуючись статтею 131 Конституції України, статтею 111 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктами 13.9–13.11 Регламенту Вищої ради правосуддя, Вища рада правосуддя
вирішила:
залишити без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 19 червня 2017 року № 1574/1дп/15-17 про притягнення судді Оболонського районного суду міста Києва Бевзенко (Оробець) Юлії Павлівни до дисциплінарної відповідальності.
Голова Вищої ради правосуддя І.М. Бенедисюк
Члени Вищої ради правосуддя
П.М. Гречківський
М.Б. Гусак
В.К. Комков
А.О. Лесько
О.В. Маловацький
І.Ю. Мамонтова
А.М. Мірошниченко
А.А. Овсієнко
А.С. Олійник
Я.М. Романюк
В.В. Шапран
