Вища рада правосуддя, розглянувши рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 17 листопада 2016 року № 1907/дп-16 про застосування до судді Приморського районного суду міста Одеси Івченка Віталія Борисовича дисциплінарного стягнення у виді внесення подання про звільнення судді з посади,
встановила:
до Вищої ради юстиції 28 листопада 2016 року надійшло рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі – Комісія) від 17 листопада 2016 року № 1907/дп-16 про застосування до Івченка В.Б. дисциплінарного стягнення у виді внесення подання про звільнення судді Приморського районного суду міста Одеси з посади (далі – рішення Комісії, подання).
Вказане подання разом із доданими до нього матеріалами на підставі протоколу автоматизованого розподілу матеріалів між членами Вищої ради юстиції від 30 листопада 2016 року № 5181/0/8-16 передано доповідачу – члену Вищої ради юстиції Маловацькому О.В. для попередньої перевірки.
За результатами перевірки член Вищої ради правосуддя Маловацький О.В. дійшов висновку про наявність підстав для звільнення Івченка В.Б. з посади судді Приморського районного суду міста Одеси за вчинення істотного дисциплінарного проступку (висновок від 26 квітня 2017 року).
На засіданні Вищої ради правосуддя 11 травня 2017 року були присутні суддя, його представник – адвокат ОСОБА_1 та надали пояснення, розгляд питання було відкладено.
На засідання Вищої ради правосуддя 26 жовтня 2017 року прибув суддя, його представник – адвокат ОСОБА_1 та надали додаткові пояснення.
У засіданні Вищої ради правосуддя 15 лютого 2018 року розгляд вказаного матеріалу відкладено до розгляду судом касаційної інстанції справи № 800/665/16.
Заслухавши доповідача – члена Вищої ради правосуддя Маловацького О.В., дослідивши рішення Комісії, вивчивши матеріали перевірки та дисциплінарної справи, врахувавши висновок члена Вищої ради правосуддя, Вища рада правосуддя дійшла висновку про наявність підстав для звільнення Івченка В.Б. з посади судді Приморського районного суду міста Одеси з огляду на таке.
Івченко Віталій Борисович Указом Президента України від 28 грудня 2010 року № 1290/2010 призначений на посаду судді Донецького окружного адміністративного суду строком на п’ять років, Указом Президента України від 12 березня 2012 року № 194/2012 переведений на посаду судді Приморського районного суду міста Одеси в межах п’ятирічного строку.
Відповідно до статті 95 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» членом Комісії Весельською Т.Ф. проведено перевірку скарг директора державного підприємства «Одеський морський торговельний порт» (далі – ДП «Одеський морський торговельний порт») ОСОБА_2 на неналежну поведінку судді Приморського районного суду міста Одеси Івченка В.Б., за результатами якої складено висновок.
Рішенням Комісії від 27 травня 2016 року № 1071/дп-16 стосовно судді Івченка В.Б. відкрито дисциплінарну справу.
Рішенням Комісії від 17 листопада 2016 року № 1907/дп-16 до Івченка В.Б. застосовано дисциплінарне стягнення у виді внесення подання про звільнення з посади судді.
Під час розгляду дисциплінарної справи стосовно судді Івченка В.Б. встановлено, що у лютому 2007 року ОСОБА_3 звернувся до Приморського районного суду міста Одеси з позовом до ДП «Одеський морський торговельний порт», у якому просив з урахуванням уточнень поновити строк на звернення до суду, визнати незаконними та скасувати накази ДП «Одеський судноремонтний завод «Україна» від 18 листопада 1988 року № 1197-к та від 25 квітня 1989 року № 496-к про звільнення, поновити його на роботі, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі ________, ___ гривні.
Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що ОСОБА_3 працював на посаді начальника цеху механізації Одеського судноремонтного заводу імені «50-річчя Радянської України», правонаступником якого є ДП «Одеський судноремонтний завод «Україна». 25 квітня 1989 року наказом в.о. директора заводу № 496-к ОСОБА_3 звільнено на підставі пункту 1 частини першої статті 40 (за скороченням штату працівників) Кодексу законів про працю Української PCP (далі – КЗпП УРСР) з порушенням норм трудового законодавства.
Вказана справа перебувала у провадженні судді Приморського районного суду міста Одеси Івченка В.Б. з 29 січня 2014 року до 4 липня 2014 року.
4 липня 2014 року рішенням Приморського районного суду міста Одеси (головуючий суддя Івченко В.Б.), залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 4 березня 2015 року, визнано поважними причини пропуску ОСОБА_3 строку звернення до суду за вирішенням трудового спору, поновлено цей строк та задоволено його позов. Визнано незаконними і скасовано накази директора ДП «Одеський судноремонтний завод «Україна» (відповідно до наказу Міністерства транспорту та зв’язку України від 2 жовтня 2006 року № 971 ДП «Одеський судноремонтний завод «Україна» реорганізоване шляхом приєднання до ДП «Одеський морський торговельний порт» на правах відокремленого структурного підрозділу) від 18 листопада 1988 року № 1197-к та від 25 квітня 1989 року № 496-к; поновлено ОСОБА_3 на посаді начальника цеху судноверфі ДП «Одеський морський торговельний порт». Стягнуто з ДП «Одеський морський торговельний порт» середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі _______, ___ гривні. Зобов’язано ДП «Одеський морський торговельний порт» через бухгалтерію порту здійснити відрахування із середньомісячного заробітку начальника цеху податки та обов’язкові платежі до фондів соціального страхування, Пенсійного фонду України за триста два місяці. У частині поновлення ОСОБА_3 на посаді та стягнення заробітної плати за один місяць рішення допущено до негайного виконання.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що звільнення позивача з посади начальника цеху механізації відбулося з порушенням норм трудового законодавства. Поновлюючи ОСОБА_3 строк на звернення до суду, суд першої інстанції зазначив, що позивач пропустив його з поважних причин.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 вересня 2015 року рішення Приморського районного суду міста Одеси від 4 липня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 4 березня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ вказав, що, поновлюючи строк на звернення до суду із позовною заявою про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суди не звернули увагу на те, що в матеріалах справи міститься акт від 26 квітня 1989 року про те, що 26 квітня 1989 року ОСОБА_3 у присутності начальника відділу кадрів заводу ОСОБА_4, старшого інспектора відділу кадрів ОСОБА_5, інспектора відділу кадрів ОСОБА_6 у відділі кадрів заводу було ознайомлено з наказом від 25 квітня 1989 року № 496-к про його звільнення за скороченням штату згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП УРСР. ОСОБА_3 було запропоновано отримати трудову книжку, від чого він відмовився, зазначивши: «Моя трудова книжка буде зберігатися у відділі кадрів». При цьому йому роз’яснено право на звернення до бухгалтерії заводу, де з ним буде проведено повний розрахунок.
Також Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ звернув увагу, що судами було встановлено, що позивач звільнений із займаної посади 25 квітня 1989 року згідно з наказом № 496-к, однак звернувся з позовними вимогами до суду у лютому 2007 року.
Як наголосив Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 23 вересня 2015 року, судами першої та апеляційної інстанцій не враховано, що з позовом до суду за захистом свого порушеного права на працю позивач звернувся майже через 18 років. Водночас у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз’яснено, що в разі, якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав. Оскільки при пропуску місячного і тримісячного строків у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з’ясовує не лише причини пропуску строку, а й усі обставини справи, права та обов’язки сторін.
Таким чином, рішення судів першої та апеляційної інстанцій у вказаній вище справі були скасовані судом вищої інстанції у зв’язку із тим, що суди не оцінили доводів, наведених на обґрунтування клопотання про поновлення пропуску строку звернення до суду, та не зробили мотивованого висновку щодо поважності чи неповажності причин його пропуску.
Також Комісією було встановлено, що станом на квітень 2015 року рішення суду першої інстанції від 4 липня 2014 року в частині поновлення ОСОБА_3 на роботі та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі ______, _____ грн виконано в повному обсязі.
Крім того, було встановлено, що до закінчення повноважень (28 грудня 2015 року) суддею Івченком В.Б. не було розглянуто заяву відділу державної виконавчої служби (далі – ДВС) від 28 квітня 2015 року № 10491 (щодо здійснення відрахування податків та обов’язкових платежів до фондів соціального страхування, Пенсійного фонду України), подану в порядку статті 34 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження», про роз’яснення подальшого порядку виконання виконавчого листа від 16 березня 2015 року № 2-5151/09, виданого Приморським районним судом міста Одеси на підставі рішення суду від 4 липня 2014 року. Отже, суддею було допущено порушення вимог статті 34 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження», згідно з якою такі заяви розглядаються у десятиденний термін.
За результатами розгляду дисциплінарної справи Комісія дійшла висновку, що з огляду на положення статей 57, 106 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон № 1402-VІІІ) допущені суддею Івченком В.Б. порушення вимог процесуального закону є істотними та такими, що суттєво порушують права учасників процесу і створюють їм перешкоди у доступі до правосуддя, порочать звання судді, викликають сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності і є підставою для звільнення судді з посади.
Комісія дійшла висновку, що дії судді Івченка В.Б., які визнано такими, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів, полягають у безпідставному поновленні 18-річного строку звернення до суду, що дало змогу прийняти рішення про поновлення особи на роботі та стягнути на його користь середній заробіток у значному розмірі, що становить майже ____,____ млн грн, яке не підлягає повороту виконання. Також Комісією був встановлений факт невиконання суддею вимог статті 34 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» щодо розгляду заяви про роз’яснення судового рішення у десятиденний термін, що свідчить про допущення суддею грубих порушень норм процесуального права під час здійснення правосуддя.
Суддя Івченко В.Б. оскаржував вказане рішення Комісії до Вищого адміністративного суду України.
Постановою Вищого адміністративного суду України від 14 липня 2017 року у справі № 800/665/16 відмовлено у задоволенні адміністративного позову Івченка В.Б. до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення від 17 листопада 2016 року про внесення подання до Вищої ради юстиції про його звільнення з посади судді Приморського районного суду міста Одеси.
Вказане рішення суду обґрунтоване тим, що Комісія правомірно застосувала до Івченка В.Б. дисциплінарне стягнення у виді внесення подання про звільнення з посади судді, оскільки останній допустив істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя внаслідок необґрунтованого поновлення процесуальних строків у цивільній справі № 2-5151/09, а також не вжив заходів щодо розгляду заяви відділу ДВС від 28 квітня 2015 року № 10491 щодо роз’яснення порядку відрахування із середньомісячного заробітку податків та обов’язкових платежів протягом строку, встановленого законом. Крім того, було порушено інтереси державного підприємства внаслідок примусового виконання прийнятого позивачем рішення в частині стягнення середнього заробітку. Рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 17 листопада 2016 року № 1907/дп-16 судом визнано аргументованим та таким, що містить мотиви, які стали підставою для його прийняття, а строк для притягнення його до дисциплінарної відповідальності не закінчився.
26 липня 2017 року до Верховного Суду України надійшла заява Івченка В.Б. про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 14 липня 2017 року, у якій суддя просив скасувати зазначене судове рішення та прийняти нове про задоволення адміністративного позову.
Постановою Верховного Суду (колегія суддів Касаційного адміністративного суду) від 30 листопада 2018 року відмовлено у задоволенні заяви Івченка В.Б. про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого адміністративного суду України від 14 липня 2017 року.
У вказаній постанові Верховний Суд погодився з висновками Вищого адміністративного суду України щодо того, що Комісія правомірно застосувала до Івченка В.Б. дисциплінарне стягнення у виді внесення подання про звільнення з посади судді, оскільки останній допустив істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя внаслідок необґрунтованого поновлення процесуальних строків у цивільній справі № 2-5151/09, а також невжиття заходів щодо розгляду заяви відділу ДВС від 28 квітня 2015 року № 10491 про роз’яснення порядку відрахування із середньомісячного заробітку податків та обов’язкових платежів протягом строку, встановленого законом. Зазначені обставини призвели до порушення інтересів державного підприємства внаслідок примусового виконання ухваленого позивачем рішення в частині стягнення середнього заробітку.
Колегія суддів Верховного Суду також зауважила, що під час прийняття оскаржуваного рішення Комісія не перевіряла законності судового рішення і не робила жодних правових висновків з питань, що належать до компетенції відповідного суду, що предметом розгляду Вищої кваліфікаційної комісії суддів України були лише дії судді Івченка В.Б. щодо неналежного виконання покладених законом на суддю службових обов’язків під час розгляду цивільної справи № 2-5151/09, а посилання судді на сплив строку притягнення його до дисциплінарної відповідальності визнала необґрунтованими.
Вирішуючи питання про наявність підстав для звільнення Івченка В.Б. з посади судді за вчинення істотного дисциплінарного проступку на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України, Вища рада правосуддя виходить із такого.
Згідно з частинами першою – третьою статті 105 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», чинного на момент допущення суддею Івченком В.Б. вказаних порушень (далі – Закон № 2453-VI), та відповідно до пункту 5 частини п’ятої статті 126 Конституції України (в редакції до 30 вересня 2016 року) суддя звільняється з посади у зв’язку з порушенням ним присяги судді.
Факти, які свідчать про порушення суддею присяги, мають бути встановлені Вищою кваліфікаційною комісією суддів України або Вищою радою юстиції.
Згідно із частиною першою статті 32 чинного на той момент Закону України «Про Вищу раду юстиції» питання про звільнення судді з підстав, передбачених пунктами 4–6 частини п’ятої статті 126 Конституції України (порушення суддею вимог щодо несумісності, порушення суддею присяги, набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього), Вища рада юстиції розглядає після надання Вищою кваліфікаційною комісією суддів України відповідного висновку або за власною ініціативою.
Відповідно до частини другої статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» порушенням суддею присяги визнавалося вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів; недотримання суддею вимог та обмежень, встановлених Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції»; умисне затягування суддею строків розгляду справи понад терміни, встановлені законом; порушення морально-етичних принципів поведінки судді.
Комісією під час розгляду дисциплінарної справи стосовно судді Івченка В.Б. були встановлені факти, які підтверджують, що допущені ним порушення вимог законодавства та вчинені дії на момент їх вчинення викликають сумнів у його об’єктивності та неупередженості, чесності та непідкупності, порочать звання судді та принижують авторитет судової влади, тобто ті, що згідно зі статтею 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» підпадали під визначення порушення присяги судді.
Характер наслідків, передбачених законом для подібних порушень після набрання чинності Законом України від 2 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» та Законом № 1402-VIII, не змінився.
Згідно з пунктом 31 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, якщо на день набрання чинності цим Законом (30 вересня 2016 року) Комісією прийнято рішення про відкриття дисциплінарної справи, така справа розглядається колегіями Комісії, визначеними за її рішеннями, у порядку, що діяв на день відкриття дисциплінарної справи. Ухвалюючи рішення за результатами розгляду таких дисциплінарних справ, Комісія застосовує дисциплінарні стягнення, визначені цим Законом.
Зі змісту вказаних норм вбачається, що за наслідками розгляду дисциплінарної справи, відкритої щодо судді до 30 вересня 2016 року, Комісія у разі встановлення дій, що могли бути підставою для дисциплінарної відповідальності судді, в тому числі тих, що мають наслідком внесення подання про звільнення судді з посади за порушення присяги, повинна застосувати стягнення, визначені Законом № 1402-VІІІ.
Дії, які раніше охоплювалися поняттям «порушення суддею присяги», відповідно до чинного законодавства охоплюються ознаками складу істотного дисциплінарного проступку, оскільки за змістом пунктів 1, 7 частини дев’ятої статті 109 Закону № 1402-VIII істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов’язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний, зокрема, будь-який із таких фактів: суддя допустив поведінку, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду; суддя допустив інше грубе порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду.
Відповідно до пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України, статті 115 Закону № 1402-VIII підставою для звільнення судді є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.
Таким чином, рішення Комісії від 17 листопада 2016 року № 1907/дп-16 про внесення Вищій раді юстиції подання про звільнення Івченка В.Б. з посади судді Приморського районного суду міста Одеси прийняте відповідно до пункту 31 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення», статей 106, 109 Закону № 1402-VIII, підлягає реалізації згідно зі статтею 115 цього Закону та пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України.
На підставі викладеного Вища рада правосуддя, керуючись пунктом 3 частини шостої статті 126, статтею 131 Конституції України,
вирішила:
звільнити Івченка Віталія Борисовича з посади судді Приморського районного суду міста Одеси за вчинення істотного дисциплінарного проступку на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.
Голова Вищої ради правосуддя І.М. Бенедисюк
Члени Вищої ради правосуддя
В.Е. Беляневич
А.М. Бойко
Н.О. Волковицька
П.М. Гречківський
В.І. Говоруха
М.Б. Гусак
В.К. Комков
Т.М. Малашенкова
О.В. Маловацький
А.М. Мірошниченко
І.Ю. Мамонтова
В.А. Нежура
А.А. Овсієнко
М.П. Худик
В.В. Шапран
Л.А. Швецова
