Акт ВРП

Вища рада правосуддя, розглянувши скаргу представника судді Дарницького районного суду міста Києва Набудович Ірини Олександрівни – адвоката Кравця Ростислава Юрійовича на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 19 червня 2017 року № 1563/2дп/15-17,

встановила:

до Вищої ради правосуддя 17 липня 2017 року надійшла скарга (вх. № К-4257/0/7-17) представника судді Дарницького районного суду міста Києва Набудович І.О. – адвоката Кравця Р.Ю. на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 19 червня 2017 року № 1563/2дп/15-17 про притягнення її до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу матеріалу між членами Вищої ради правосуддя від 17 липня 2017 року доповідачем щодо вказаної справи визначено члена Вищої ради правосуддя Бенедисюка І.М.

Скаргу на рішення Другої Дисциплінарної палати від 19 червня 2017 року № 1563/2дп/15-17 адвокатом Кравцем Р.Ю. подано у строки, які визначені Законом України «Про Вищу раду правосуддя».

Член Вищої ради правосуддя Бенедисюк І.М. за результатами проведеної перевірки дійшов висновку про необґрунтованість скарги представника судді Дарницького районного суду міста Києва Набудович І.О. та відсутність підстав для скасування рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 19 червня 2017 року № 1563/2дп/15-17 (висновок від 22 листопада 2017 року).

Суддя Дарницького районного суду міста Києва Набудович І.О., адвокат Кравець Р.Ю., Генеральна прокуратура України, Київська місцева прокуратура № 2, Дідик Л.І. повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги. Зазначену інформацію оприлюднено на офіційному веб-сайті Вищої ради правосуддя.

Вища рада правосуддя, вивчивши скаргу та матеріали дисциплінарного провадження, заслухавши доповідача – члена Вищої ради правосуддя Бенедисюка І.М., дійшла висновку, що скарга представника судді Дарницького районного суду міста Києва Набудович І.О. – адвоката Кравця Р.Ю. на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 19 червня 2017 року № 1563/2дп/15-17 не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як убачається з матеріалів дисциплінарної перевірки та оскаржуваного рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, до Вищої ради юстиції листом Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі – ТСК) було передано заяви заступника Генерального прокурора України Бачуна О.В. від 5 грудня 2014 року, Горського М.А. від 8 грудня 2014 року, Дідик Л.І. від 12 грудня 2014 року, прокурора Дарницького району міста Києва від 12 грудня 2014 року про проведення спеціальної перевірки стосовно судді Дарницького районного суду міста Києва Набудович І.О.

Заяви з посиланням на пункти 3, 4 частини першої статті 3 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» мотивовано тим, що суддя Набудович І.О. порушила присягу судді під час прийняття судових рішень про обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою (ухвали від 22 січня у справах № 753/1428/14-к, № 753/1485/14-к) та про накладення адміністративного стягнення (постанова від 3 лютого 2014 року у справі № 753/1089/14-п) стосовно осіб, які були учасниками масових акцій протесту в період із 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Вищої ради юстиції від 15 вересня 2016 року № 2282/0/15-16 відкрито дисциплінарну справу стосовно судді Дарницького районного суду міста Києва Набудович І.О.

Рішенням Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 19 червня 2017 року № 1563/2дп/15-17 суддю Дарницького районного суду міста Києва Набудович І.О. притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до неї дисциплінарне стягнення у виді внесення подання Вищій ради правосуддя про звільнення її з посади судді.

З оскаржуваного рішення вбачається, що під час дисциплінарного провадження стосовно судді Набудович І.О. Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя встановлено такі обставини.

Ухвалою слідчого судді Набудович І.О. від 22 січня 2014 року у справі № 753/1428/14-к задоволено клопотання слідчого СВ Дарницького РУ ГУ МВС України в місті Києві про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваному Особа_1 строком на 60 днів, в якій зазначено: «клопотання обґрунтоване тим, що Особа_1 підозрюється у вчиненні умисного злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років; підозрюється у завданні майнової шкоди; не має постійного місця проживання та роботи в м. Києві, тому може переховуватися від органів досудового слідства та суду, незаконно впливати на потерпілих та свідків у кримінальному провадженні; продовжити кримінальне правопорушення, в якому підозрюється, чи вчинити нове».

Ухвалу слідчого судді Набудович І.О. було переглянуто судом апеляційної інстанції. Ухвалою апеляційного суду міста Києва від 30 січня 2014 року скасовано ухвалу слідчого судді Набудович І.О. від 22 січня 2014 року у справі № 753/1428/14-к; застосовано до підозрюваного запобіжний захід у вигляді домашнього арешту цілодобово.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що слідчий суддя, застосовуючи винятковий запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, порушила вимоги статей 177, 178, 183, 194 КПК України, що істотно вплинуло на правильність прийнятого рішення; зокрема, залишила поза увагою, що у клопотанні слідчого лише зазначено про можливість здійснення підозрюваним дій, передбачених частиною першою статті 177 КПК України, проте таке припущення достатньо не обґрунтовано; слідчий суддя, застосовуючи найбільш суворий запобіжний захід, не з’ясував та не навів переконливих аргументів на користь того, що застосування більш м’яких запобіжних заходів не зможе забезпечити належної процесуальної поведінки підозрюваного.

Водночас суд апеляційної інстанції зауважив, що необхідність в обмеженні права особи на свободу, гарантованого кримінальним процесуальним законом України, статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у контексті зазначеного кримінального провадження відсутня.

Ухвалою слідчого судді Набудович І.О. від 22 січня 2014 року у справі № 753/1485/14-к задоволено клопотання слідчого про обрання Особа_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. В ухвалі зазначено, що клопотання вмотивовано тим, що підозрюваний не має постійного місця проживання та роботи в місті Києві, тому може переховуватися від слідства та суду; незаконно впливати на свідків; перешкоджати кримінальному провадженню в інший спосіб; продовжити кримінальне правопорушення, в якому підозрюється.

Ухвалою апеляційного суду міста Києва від 30 січня 2014 року ухвалу слідчого судді Набудович І.О. про застосування до Особа_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на шістдесят днів скасовано; застосовано до підозрюваного запобіжний захід у вигляді домашнього арешту цілодобово.

Суд апеляційної інстанції встановив, що слідчий суддя, застосовуючи винятковий запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, порушив принципи, закріплені в положеннях статей 177, 178, 183 КПК України, та безпідставно обмежив право особи на свободу, гарантоване кримінальним процесуальним законом України та статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Судом апеляційної інстанції з’ясовано, що слідчий суддя не навів переконливих аргументів на користь того, що застосування більш м’яких запобіжних заходів не зможе забезпечити належної процесуальної поведінки підозрюваного.

Колегія суддів, розглядаючи клопотання слідчого в апеляційній інстанції, врахувала наявність у підозрюваного місця постійного проживання; його сімейний стан, у тому числі, що він має на утриманні малолітню дитину (міцність соціальних зв’язків підозрюваного в місці його постійного проживання), раніше до кримінальної відповідальності не притягувався.

3 лютого 2014 року суддя Набудович І.О. прийняла постанову у справі № 753/1089/14-п, якою Особа_3 було позбавлено права керування транспортними засобами на три місяці у зв’язку із вчиненням правопорушення, передбаченого статтею 122-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП).

Постановою судді Набудович І.О. від 4 березня 2014 року Особа_3 звільнено від адміністративної відповідальності згідно зі статтею 4 Закону України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України» за клопотанням прокурора.

За результатами розгляду дисциплінарної справи стосовно судді Набудович І.О. Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла таких висновків:

слідчий суддя Набудович І.О., оцінюючи в сукупності обставини під час обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не вказала, на яких належних, допустимих та достовірних обставинах ґрунтується переконання щодо винуватості підозрюваних у вчиненні кримінального правопорушення;

слідчий суддя Набудович І.О. під час обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо підозрюваних осіб порушила норми процесуального права, не забезпечила здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та законних інтересів підозрюваних, повного та неупередженого судового розгляду з урахуванням статтей 5, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини;

постанова про притягнення Особа_3 до адміністративної відповідальності не містить посилань на жодні належні та допустимі докази, які б підтверджували факт вчинення правопорушення саме цією особою; у постанові відсутня будь-яка оцінка особи правопорушника, не досліджено ступінь його вини, обставини, що пом’якшують або обтяжують відповідальність.

Суддя Набудович І.О. вважає рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 19 червня 2017 року № 1563/2дп/15-17 безпідставним та таким, що підлягає скасуванню. Позиція судді обґрунтовується такими її твердженнями:

відкриття дисциплінарного провадження стосовно судді Набудович І.О. відбулося з порушенням вимог законодавства, здійснення такого дисциплінарного провадження віднесено до компетенції Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;

Закон України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» не відповідає вимогам законності та верховенства права, а тому його положення не можуть бути застосовані до Набудович І.О.;

суддя Набудович І.О. діяла на підставі закону та з використанням власних дискреційних повноважень, тому її дії не можуть містити ознак дисциплінарного проступку;

Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя не встановлено та не доведено всіх обставин, необхідних для застосування такої міри відповідальності, як звільнення з посади судді, та неправильно застосовано строки давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Вища рада правосуддя не погоджується з позицією судді Набудович І.О. стосовно відсутності у Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя повноважень щодо здійснення дисциплінарного провадження з огляду на таке.

Законом України від 8 квітня 2014 року № 1188-VII «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» визначено правові та організаційні засади проведення спеціальної перевірки суддів судів загальної юрисдикції.

Для реалізації цього Закону була утворена ТСК.

30 вересня 2016 року набрали чинності Закони України від 2 червня 2016 року № 1401-VIIІ «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» та від 2 червня 2016 року № 1402-VIIІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон № 1402-VIIІ), 5 січня 2017 року набрав чинності Закон України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIIІ «Про Вищу раду правосуддя» (далі – Закон № 1798-VIIІ).

У пункті 21 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIIІ зазначено, що дисциплінарні справи, відкриті Вищою радою юстиції до набрання чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ, Дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя розглядають у порядку, передбаченому пунктом 32 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, з урахуванням особливостей, визначених регламентом Вищої ради правосуддя.

Статтею 108 Закону № 1402-VIIІ та частиною другою статті 42 Закону № 1798-VIIІ встановлено, що дисциплінарні провадження щодо судді здійснюють Дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 2 лютого 2017 року № 184/0/15-17 у Вищій раді правосуддя утворено три Дисциплінарні палати, визначено кількісний та персональний склад кожної Дисциплінарної палати.

Згідно з пунктом 33 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIIІ заяви, які передані ТСК Вищій раді юстиції відповідно до частини п’ятої статті 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», дисциплінарні органи Вищої ради правосуддя розглядають у порядку та строки, встановлені законом для здійснення дисциплінарного провадження. За результатами розгляду таких заяв застосовуються дисциплінарні стягнення, визначені цим Законом.

Таким чином, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, здійснюючи дисциплінарне провадження стосовно судді Набудович І.О., не виходила за межі своїх повноважень, а твердження, викладені у скарзі, спростовуються нормами законодавства.

Вища рада правосуддя відхиляє твердження стосовно того, що Закон України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» не може породжувати правових наслідків, оскільки не відповідає принципу верховенства права.

На час прийняття Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» в Україні діяв Закон України від 22 жовтня 1996 року № 422/96-ВР «Про Конституційний Суд України» (втратив чинність 3 серпня 2017 року), пунктом 1 частини першої статті 13 якого було передбачено, що до повноважень Конституційного Суду України віднесено, зокрема, вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів та інших правових актів Верховної Ради України.

Статтею 15 Закону України «Про Конституційний Суд України» були визначені підстави, за яких правові акти могли бути визнані повністю або в частині неконституційними, а саме:

невідповідність Конституції України;

порушення встановленої Конституцією України процедури їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності;

перевищення конституційних повноважень при їх прийнятті.

Будь-які рішення стосовно визнання Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» в цілому або окремих його положень неконституційними, Конституційним Судом України не приймались, а отже, Вища рада правосуддя вважає помилковим твердження стосовно невідповідності положень Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» принципу верховенства права.

Вища рада правосуддя погоджується з висновком Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, що виявлені під час дисциплінарного провадження відомості вказують на беззаперечні факти вчинення суддею Набудович І.О. істотного дисциплінарного проступку, несумісного зі статусом судді, з огляду на таке.

Відповідно до статті 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Слідчий суддя зобов’язаний розглянути надані стороною обвинувачення докази щодо їх незалежності, допустимості, достовірності.

У постанові від 23 січня 2014 року № 5-48к-13 Верховний Суд України зазначив, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (його права та обов’язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості та достатності обраного покарання тощо. Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Судовий розгляд (дискреція) обмежений виконанням покладених на суд обов’язків щодо розгляду і вирішення справи в порядку і у спосіб, що відповідають вимогам закону.

Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя встановлено та підтверджується матеріалами дисциплінарного провадження, що в ухвалі у справі № 753/1428/14-к (підозрюваний Особа_1) слідчий суддя Набудович І.О., оцінюючи в сукупності обставини під час обрання підозрюваному запобіжного заходу, не вказала, на яких належних, допустимих та достовірних обставинах ґрунтується переконання щодо винуватості підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення на момент вирішення питання про тримання його під вартою.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи ухвалу від 22 січня 2014 року, зауважив про відсутність необхідності в обмеженні права особи на свободу, гарантованого кримінальним процесуальним законом України, статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у контексті зазначеного кримінального провадження.

В ухвалі у справі № 753/1485/14-к (підозрюваний Особа_2) зазначено, що слідчий суддя дійшов висновків про наявність обґрунтованої підозри Особа_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 Кримінального кодексу України, та доведеність у клопотанні існування обставин, передбачених частиною першою статті 177 КПК України, що обумовлюють обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, тобто що підозрюваний може переховуватися від слідства та суду, незаконно впливати на свідків, перешкоджати кримінальному провадженню в інший спосіб та/або продовжити кримінальне правопорушення, в якому підозрюється, а також, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не може запобігти доведеним під час розгляду клопотання ризикам.

Судом апеляційної інстанції з’ясовано, що слідчий суддя не навів переконливих аргументів на користь того, що застосування більш м’яких запобіжних заходів не зможе забезпечити належної процесуальної поведінки підозрюваного.

Колегія суддів, розглядаючи клопотання слідчого в апеляційній інстанції, врахувала наявність у підозрюваного місця постійного проживання; його сімейний стан, у тому числі те, що він має на утриманні малолітню дитину (міцність соціальних зв’язків підозрюваного в місці його постійного проживання), що раніше до кримінальної відповідальності він не притягувався.

Зі змісту постанови у справі № 753/1089/14-п вбачається, що суддя Набудович І.О. виходила з таких обставин: Особа_3, керуючи автомобілем марки «Шкода», номерний знак НОМЕР, 29 грудня 2013 року о 13 годині 25 хвилин на вулиці Богатирській у місті Києві, не виконав вимогу працівника міліції про зупинку транспортного засобу, яка надавалася за допомогою жезла та свистка; винуватість Особа_3 у вчиненні зазначеного правопорушення підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення від 6 січня 2014 року та рапортом працівника ДАІ від 29 грудня 2013 року.

У протоколі про адміністративне правопорушення від 6 січня 2014 року Особа_3 заперечує обставини, зазначені в рапорті.

Справу розглянуто без участі Особа_3. У матеріалах справи є лише копія адресованого Особа_3 повідомлення про час та місце судового засідання, призначеного на 3 лютого 2014 року.

Встановлені Другою Дисциплінарною палатою обставини порушення суддею Набудович І.О. завдання кримінального судочинства, незабезпечення належної охорони прав, свобод та законних інтересів підозрюваних, повного та неупередженого судового розгляду з урахуванням статей 5, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, а також обставини щодо порушення суддею процесуальних норм під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, порушення обов’язку судді здійснювати правосуддя відповідно до закону та на засадах верховенства права, незабезпечення притягнутій до адміністративної відповідальності особі права на справедливий суд підтверджується матеріалами дисциплінарного провадження.

Вища рада правосуддя погоджується з висновком Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, що допущені суддею Набудович І.О. порушення свідчать про необ’єктивний та упереджений розгляд справ та про наявність ознак порушення присяги судді.

Згідно з пунктом 3 частини п’ятої статті 126 Конституції України підставою для звільнення судді є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

За змістом пунктів 1, 7 частини дев’ятої статті 109 Закону № 1402-VIIІ істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов’язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний, зокрема, будь-який із таких фактів: суддя допустив поведінку, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду; суддя допустив інше грубе порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду.

З огляду на викладене дії, які раніше охоплювалися порушенням суддею присяги, чинним законодавством охоплюються ознаками складу істотного дисциплінарного проступку.

Вища рада правосуддя вважає, що в оскаржуваному рішенні Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя доведено факт вчинення суддею Набудович І.О. дисциплінарного проступку, наслідком якого є звільнення судді з посади.

Відповідно до норм законів України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про Вищу раду юстиції» в редакції, яка була чинною на момент вчинення суддею дій, законодавцем не було встановлено строків для вирішення питання про притягнення судді до відповідальності за порушення присяги.

Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» запроваджено правове регулювання, згідно з яким притягнення до відповідальності за порушення присяги можливе за правилами, встановленими для дисциплінарної відповідальності суддів (частина друга статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» зі змінами). Водночас редакцією статті 96 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» було встановлено, що дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці (частина четверта цієї статті).

Чинним законодавством визначено, що стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження (частина одинадцята статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Запровадження строку давності притягнення судді до відповідальності за дії, які охоплювалися порушенням присяги, а чинним законодавством охоплюються ознаками складу істотного дисциплінарного проступку, є заходом, який покращує становище судді порівняно із ситуацією, коли строк законодавством визначений не був, тому в силу положень статті 58 Конституції України він повинен бути застосований.

Оскільки строки застосування дисциплінарного стягнення, встановлені Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» і Законом № 1402-VIIІ, відрізняються в частині збільшення такого строку на час здійснення відповідного дисциплінарного провадження, Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя правомірно застосовано строк, який поліпшує становище особи, тобто строк, передбачений частиною четвертою статті 96 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд».

Згідно з інформацією, наданою Дарницьким районним судом міста Києва (лист від 5 січня 2017 року № 1/2/2017), з дати вчинення дисциплінарного проступку (22 січня 2014 року) суддя Набудович І.О. 163 дні перебувала у відпустці та 8 днів – строк її тимчасової непрацездатності.

Таким чином, на час розгляду дисциплінарної справи встановлений законом строк давності притягнення зазначеної судді до дисциплінарної відповідальності не закінчився. Твердження судді Набудович І.О. стосовно неправильного застосування до неї строків давності притягнення судді до відповідальності Вища рада правосуддя відхиляє як такі, що не відповідають нормам права та обставинам дисциплінарного провадження.

Відповідно до частини другої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та частини п’ятої статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності. Дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується, у тому числі, у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

В оскаржуваному рішенні зазначено, що при обранні дисциплінарного стягнення Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя врахувала особу судді Набудович І.О., яка має стаж роботи на посаді судді понад 14 років, позитивно характеризується, за період роботи суддею до дисциплінарної відповідальності не притягувалась, а також дані щодо показників роботи судді Набудович І.О. та її високих професійних якостей, надані Дарницьким районним судом міста Києва відповідно до рішення зборів суддів цього суду.

Водночас з огляду на серйозність дисциплінарного проступку та його наслідки, а саме підрив суспільної довіри до суду, Вища рада правосуддя вважає, що Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла обґрунтованого висновку, що застосування більш м’якого виду дисциплінарного стягнення, ніж подання про звільнення судді з посади, не буде пропорційним характеру вчиненого проступку.

З огляду на викладене Вища рада правосуддя вважає, що на підставі пункту 5 частини десятої статті 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» за результатами розгляду скарги представника судді Дарницького районного суду міста Києва Набудович І.О. – адвоката Кравця Р.Ю. рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 19 червня 2017 року № 1563/2дп/15-17 підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтею 131 Конституції України, статтею 111 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктами 13.9–13.11 Регламенту Вищої ради правосуддя, Вища рада правосуддя

вирішила:

залишити без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 19 червня 2017 року № 1563/2дп/15-17 про притягнення судді Дарницького районного суду міста Києва Набудович Ірини Олександрівни до дисциплінарної відповідальності.