Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Малашенкової Т.М., членів Артеменка І.А., Бойка А.М. та Нежури В.А., розглянувши висновок доповідача – члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Волковицької Н.О. за результатами попередньої перевірки скарги Журавського Анатолія Мартиновича стосовно судді Галицького районного суду міста Львова Зубачик Наталії Богданівни,
встановила:
23 жовтня 2017 року до Вищої ради правосуддя надійшла скарга Журавського Анатолія Мартиновича (вхідний реєстраційний № 1310/0/20-17), надіслана Вищою кваліфікаційною комісією суддів України відповідно до пункту 19 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя», на дії судді Галицького районного суду міста Львова Зубачик Наталії Богданівни.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу матеріалу між членами Вищої ради правосуддя від 23 жовтня 2017 року скарга передана члену Вищої ради правосуддя Волковицькій Н.О.
Згідно з частиною першою статті 43 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» член Дисциплінарної палати, визначений для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (доповідач), вивчає дисциплінарну скаргу і перевіряє її відповідність вимогам закону та наявність підстав для залишення без розгляду дисциплінарної скарги чи відмови у відкритті дисциплінарної справи.
Членом Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Волковицькою Н.О. проведено попередню перевірку скарги Журавського А.М., за результатами якої складено висновок із пропозицією відмовити у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді Зубачик Н.Б.
Дослідивши матеріали попередньої перевірки, заслухавши доповідача – члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Волковицьку Н.О., Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила таке.
Зубачик Н.Б. Указом Президента України від 17 січня 2014 року № 13/2014 призначена на посаду судді судді Галицького районного суду міста Львова строком на п’ять років.
Автор скарги стверджує, що суддя Зубачик Н.Б. не зазначила в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору, прийнятого за результатами розгляду справи № 461/632/16-ц. Крім того, у скарзі стверджується, що суддею допущені істотні порушення норм процесуального права. У зв’язку із викладеним, Журавський А.М. просить притягнути суддю до дисциплінарної відповідальності.
Рішенням Галицького районного суду міста Львова від 1 березня 2016 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, виселення та позбавлення права користуватися житловим приміщенням, стягнення боргу та моральної шкоди. В рішенні, зокрема, зазначено: «до позивача, який успадкував квартиру, перейшли права та обов’язки наймодавця по договору на здачу житлової площі у винайм. Договір винайму житла від 22 вересня 2008 року не припиняв своєї чинності, не є розірваним або визнаним недійсним, відтак відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.»
Частини друга та третя статті 386 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) передбачають, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Відповідно до частини першої статті 814 ЦК України у разі зміни власника житла, переданого у найм, до нового власника переходять права та обов’язки наймодавця. Згідно з частиною третьою статті 815 ЦК України наймач зобов’язаний своєчасно вносити плату за житло. Наймач зобов’язаний самостійно вносити плату за комунальні послуги, якщо інше не встановлено договором найму. Стаття 777 ЦК України передбачає, що наймач, який належно виконує свої обов’язки за договором найму, після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору найму на новий строк.
Суд відмовляє у задоволенні позовних вимог, що стосуються стягнення боргу за комунальні послуги, оскільки відповідно до пункту 4 частини першої статті 22 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виробник має право, зокрема, вимагати своєчасної і в повному обсязі оплати наданих послуг від виконавців, тобто право на стягнення такого боргу має лише виконавець. Суд зазначає, що позивач не надав належних та допустимих доказів сплати такого боргу.
Крім того, позивач просить стягнути моральну шкоду в сумі 5000 грн. Суд зазначає, що відповідно до частини третьої статті 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно із частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».
Позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди є похідними від позову про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, виселення та позбавлення права користуватися житловим приміщенням, стягнення боргу, відтак, як зазначено вище, суд дійшов висновку про необґрунтованість цих позовних вимог. А отже, не підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача моральної (немайнової) шкоди в розмірі 5000 грн., оскільки позивачем не обґрунтовано, у чому саме полягає така шкода, з яких міркувань останній виходив, нараховуючи саме 5000 грн., а також суду не надано жодних належних та допустимих доказів спричинення такої моральної шкоди позивачем.
Відповідно до частини першої статті 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Враховуючи вищевикладене, а також те, що позивачем не було подано до відповідача вимоги про дострокове розірвання договору винайму, вказаний договір ніким не оспорювався та не визнавався недійсним, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити.
Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 4 квітня 2016 року залишено без змін рішення Галицького районного суду міста Львова від 1 березня 2016 року.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2016 року залишено без змін рішення Галицького районного суду міста Львова від 1 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 4 квітня 2016 року.
Як вбачається з матеріалів попередньої перевірки, у рішенні Галицького районного суду міста Львова від 1 березня 2016 року наведено обґрунтування висновків, яких суддя дійшов під час розгляду справи, із аргументацією причин відмови у задоволенні позову. Крім того, текст вказаного рішення жодним чином не вказує на те, що суддя взагалі не навів мотивів відхилення аргументів сторін.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» вказує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов’язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов’язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов’язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Відповідно до чинного законодавства України Вища рада правосуддя як орган, який вирішує питання про дисциплінарну відповідальність судді, не наділена законом повноваженнями встановлювати або оцінювати обставини справи, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, а також перевіряти законність та обґрунтованість судових рішень. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Рішення суддів не можуть підлягати будь-якому перегляду поза межами апеляційних чи касаційних процедур. Дисциплінарна відповідальність суддів не повинна поширюватися на зміст їхніх рішень.
Тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (пункт 66 Рекомендацій CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки).
За таких обставин, враховуючи зміст скарги, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що вона зводиться до незгоди із судовим рішенням, а обставини, які у ній зазначені, не можуть бути підставою для прийняття рішення про відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Галицького районного суду міста Львова Зубачик Наталії Богданівни.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 45 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» у відкритті дисциплінарної справи має бути відмовлено, якщо суть скарги зводиться лише до незгоди із судовим рішенням.
Керуючись статтею 45 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктом 12.13 Регламенту Вищої ради правосуддя, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя
ухвалила:
відмовити у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді Галицького районного суду міста Львова Зубачик Наталії Богданівни.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий на засіданні
Другої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя Т.М. Малашенкова
Члени Другої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя І.А. Артеменко
А.М. Бойко
В.А. Нежура
