Вища рада правосуддя, розглянувши скаргу судді Подільського районного суду міста Києва Швиденко Вікторії Анатоліївни на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 31 травня 2017 року № 1336/2дп/15-17 про притягнення її до дисциплінарної відповідальності,
встановила:
до Вищої ради правосуддя 22 червня 2017 року (вх. № К-3487/0/7-17) надійшла скарга судді Подільського районного суду міста Києва Швиденко Вікторії Андріївни на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 31 травня 2017 року № 1336/2дп/15-17 про притягнення її до дисциплінарної відповідальності, подана її представником – адвокатом Кравцем Р.Ю. 30 червня 2017 року (вх. № 1317/0/16-17) до Вищої ради правосуддя особисто суддею Швиденко В.А. подано ще одну скаргу на те саме рішення.
У скаргах порушено питання про скасування оскаржуваного рішення та прийняття нового рішення – про відмову у притягненні судді Подільського районного суду міста Києва Швиденко В.А. до дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до протоколів автоматизованого розподілу матеріалу між членами Вищої ради правосуддя від 22 червня та 3 липня 2017 року скарги було передано для проведення перевірки члену Вищої ради правосуддя Мірошниченку А.М.
Скарги подано з дотриманням вимог, визначених Законом України «Про Вищу раду правосуддя».
За результатами перевірки член Вищої ради правосуддя Мірошниченко А.М. дійшов висновку про необґрунтованість скарг та відсутність підстав для скасування рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 31 травня 2017 року № 1336/2дп/15-17 (висновок від 17 липня 2017 року).
Суддя Швиденко В.А., заявники – прокуратура Подільського району міста Києва та Ульяновська Т.Я. повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги. Зазначена інформація оприлюднена на офіційному веб-сайті Вищої ради правосуддя.
Вища рада правосуддя, вивчивши скаргу та матеріали дисциплінарного провадження, заслухавши доповідача – члена Вищої ради правосуддя Мірошниченка А.М., суддю Швиденко В.А. та її представника адвоката Кравця Р.Ю., голову Подільського районного суду міста Києва Бородія В.М., дійшла висновку, що скарга на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 31 травня 2017 року № 1336/2дп/15-17 не підлягає задоволенню з огляду на таке.
До Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі – ТСК) надійшли заяви ОСОБА_1 від 8 грудня 2014 року (вхідний № У-3277/0/7-14) та прокурора Подільського району міста Києва Нечипоренка С.І. від 12 грудня 2014 року (вхідний № 2942/0/8-14) про проведення спеціальної перевірки стосовно судді Подільського районного суду міста Києва Швиденко В.А. відповідно до Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні».
Автори заяв зазначили, що суддя Швиденко В.А. 14 та 18 лютого 2014 року прийняла постанови про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1, які були учасниками масових акцій протесту в період із 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності Законом України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», у вигляді позбавлення права керування транспортним засобом на підставі статті 1222 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП) за невиконання водіями вимог працівника міліції про зупинку транспортного засобу. У зв’язку з цим вказана суддя підлягає перевірці відповідно до пункту 4 частини першої статті 3 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні».
Рішенням Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 31 травня 2017 року № 1336/2дп/15-17 суддю Подільського районного суду міста Києва Швиденко В.А. притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до неї дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення її з посади.
Зазначене рішення суддею Швиденко В.А. оскаржене.
З оскаржуваного рішення вбачається, що Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя встановлено, що під час розгляду суддею Швиденко В.А. справ про адміністративні правопорушення стосовно щодо ОСОБА_1 (далі – справа № 758/646/14-п), ОСОБА_2 (далі – справа № 758/888/14-п), ОСОБА_3 (далі – справа № 758/892/14-п) було допущено низку істотних порушень норм процесуального права, зокрема, не виконано вимог статей 245, 251, 252, 278, 280 КУпАП.
Так, суддя Швиденко В.А. не обґрунтувала надання переваги над доказами невинуватості осіб, що притягалися до відповідальності, протоколам про адміністративне правопорушення та рапортам інспекторів ДПС ДАІ, не дослідивши при цьому пояснень зазначених осіб, не врахувавши наявність пояснень свідків (у справі ОСОБА_2) та вимог про надання відео- чи фотофіксації вчинення правопорушення (у справі ОСОБА_1).
Крім того, суддя Швиденко В.А., порушивши положення статей 251–252 КУпАП, не оцінила рапорти інспекторів ДПС на предмет належності та допустимості їх як доказів, а саме стосовно того, чи може рапорт, складений відповідно до вимог пункту 2.2.9 Інструкції з діловодства в системі Міністерства внутрішніх справ України, затвердженої наказом МВС України від 23 серпня 2012 року № 747, як внутрішній документ МВС України, бути доказом вчинення особою порушення Правил дорожнього руху, в той час як наявні в матеріалах справ рапорти не містять посилань на особу, яка скоїла правопорушення.
Порушивши обов’язок, покладений на суддю статтею 280 КУпАП, суддя Швиденко В.А. не з’ясувала, чи були вчинені адміністративні правопорушення безпосередньо зазначеними громадянами, оскільки протоколи про адміністративне правопорушення було складено за відсутності ОСОБА_3 та ОСОБА_2.
Крім того, ОСОБА_1 пояснювала, що 29 грудня 2013 року її автомобілем керувала інша особа (її близький родич) в її та інших двох свідків присутності.
Також суддею не виконано вимогу статті 33 КУпАП, якою встановлені правила накладення стягнення за адміністративне правопорушення, та не з’ясовані дійсні обставини, що можуть пом’якшувати або обтяжувати відповідальність, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, а також характер вчиненого правопорушення.
Суддя Швиденко В.А. розглянула справу про адміністративне правопорушення за відсутності ОСОБА_1, яка безпосередньо та через адвоката заявляла клопотання про відкладення розгляду адміністративної справи. Розгляд справи за наявності такого клопотання був прямим порушенням вимог частини першої статті 268 КУпАП, згідно з якими розгляд справи за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, можливий лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Враховуючи наведене, Друга Дисциплінарна палата дійшла висновку, згідно з яким суддею Подільського районного суду міста Києва Швиденко В.А. під час розгляду зазначених вище справ не було дотримано вимог щодо всебічного, повного і об’єктивного з’ясування обставин справ та вирішення їх у відповідності із законом, що викликає сумнів у її об’єктивності та неупередженості.
Допущені суддею Швиденко В.А. порушення були кваліфіковані Другою Дисциплінарною палатою як порушення присяги судді в розумінні статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» (в редакції, чинній на час вчинення суддею дій, які були предметом розгляду), згідно з якою порушенням суддею присяги є вчинення дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів. Палата зробила висновок про те, що, оскільки порушення, допущені суддею Швиденко В.А., є грубими і підривають суспільну довіру до суду, вони охоплюються поняттям істотного дисциплінарного проступку, передбаченого частиною дев’ятою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року.
Друга Дисциплінарна палата виходила із того, що порушення закону допущені суддею Швиденко В.А. неодноразово, є очевидними і грубими, дисциплінарний проступок є істотним, а його наслідки негативно вплинули як на права окремих осіб, так і на ступінь довіри суспільства до судової влади в цілому. Беручи до уваги тяжкість проступку та його наслідки, Дисциплінарна палата дійшла висновку, що позитивна характеристика судді, відсутність дисциплінарних стягнень і недостатньо великий стаж роботи у цьому випадку не можуть бути підставою для застосування більш м’якого виду дисциплінарного стягнення, ніж подання про звільнення судді з посади, та не буде пропорційним характеру вчиненого проступку.
Оцінюючи доводи скарг, Вища рада правосуддя виходить з такого.
У своїй скарзі представник Швиденко В.А. – адвокат Кравець Р.Ю. посилається на те, що Закон України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» підписаний виконувачем обов’язків Президента України – О.Турчиновим. Водночас, як вказано у скарзі, жодна з обставин, які передбачають дострокове припинення повноважень Президента, передбачених статтею 108 Конституції України, станом на квітень 2014 року не настала.
На думку скаржника, Вища рада юстиції/правосуддя не може застосовувати норми Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» як такі, що суперечать Конституції України (не відповідають вимогам законності та верховенства права).
Вища рада правосуддя вважає, що наведені доводи скарги ґрунтуються на хибному розумінні принципу верховенства права, який, серед іншого, включає в себе і принцип правової визначеності.
Протягом тривалого часу, що минув з часу прийняття Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», чинність Закону не ставилася під сумнів, він став невід’ємною частиною правопорядку. За таких умов невизнання за Законом обов’язкової дії без рішення Конституційного Суду України, ухваленого відповідно до положень розділу ХІІ Конституції України, підірвало б принцип правової визначеності, а отже, суперечило б принципу верховенства права, на який посилається скаржник.
Також у скарзі, поданій Кравцем Р.Ю., стверджується про відсутність у діях судді Швиденко В.А. дисциплінарного проступку.
Такі доводи, зокрема, включають спростування «посилання на неправомірність складання інспектором ДПС рапорту».
Оцінюючи ці аргументи, слід зазначити, що у рішенні Другої Дисциплінарної палати посилання на неправомірність складання інспектором ДПС рапорту не міститься. Натомість палата оцінювала дії судді, зокрема ту обставину, що «суддя не обґрунтувала надання переваги протоколам про адміністративне правопорушення та рапортам інспекторів ДПС ДАІ, не дослідивши при цьому пояснень зазначених осіб, не врахувавши наявність пояснень свідків (у справі є ОСОБА_2) та вимог про надання відео- чи фотофіксації вчинення правопорушення (у справіОСОБА_1)». Спростування цього висновку, зробленого палатою, скарга не містить.
Також на обґрунтування твердження про відсутність у діях судді ознак дисциплінарного проступку у скарзі наведено посилання на те, що «на момент розгляду справ про притягнення до адміністративної відповідальності жоден з правопорушників не заявляв про те, що є причетним до масових акцій протесту, а відповідно у судді не могло виникнути жодних упереджених ставлень до [них] за ознакою політичних поглядів, які підривали б довіру до судової влади».
Ці доводи не спростовують висновків Другої Дисциплінарної палати, яка кваліфікувала дії Швиденко В.А. під час розгляду справ як такі, що викликають сумнів у її об’єктивності не неупередженості, виходячи з їхнього характеру, зокрема із недотримання «вимог щодо всебічного, повного і об’єктивного з’ясування обставин справ та вирішення їх у відповідності із законом». Таким чином, те, чи були особи, які притягувалися до відповідальності, насправді учасниками масових акцій протесту та чи заявляли вони про таку участь під час судового розгляду не має правового значення для кваліфікації дій судді Швиденко В.А.
Так само не спростовують висновків Дисциплінарної палати про спричинення суддею негативних наслідків як для осіб, які були притягнуті до відповідальності, так і для судової системи в цілому посилання у скарзі на те, що водійські права у осіб, що притягувалися до відповідальності, не вилучалися через оперативне (протягом двох тижнів) скасування самою суддею Швиденко В.А. винесених нею постанов.
Вища рада правосуддя вважає, що стосовно осіб, які притягувалися до відповідальності, було порушено право на справедливий суд, причому таке порушення було спричинене самим ходом судового розгляду. Проте передусім допущеними суддею Швиденко В.А. порушеннями заподіяно шкоду судовій системі загалом шляхом підриву суспільної довіри до суду. Враховуючи викладене, вчинене суддею Швиденко В.А. було правильно кваліфіковано Другою Дисциплінарною палатою як порушення присяги та істотний дисциплінарний проступок.
Представник судді Кравець Р.Ю. вказує у скарзі на неможливість притягнення судді Швиденко В.А. до відповідальності за фактичну реалізацію нею дискреційних повноважень судді та оцінку судового рішення.
Вища рада правосуддя вважає за потрібне погодитися з таким твердженням. Втім, порушення, які були встановлені Другою Дисциплінарною палатою у діях судді Швиденко В.А., стосуються не здійснення суддею дискреційних повноважень та суддівського розсуду, а свавільних дій, зокрема невстановлення обставин, які підлягали з’ясуванню при розгляді справи (у тому числі хто керував автомобілем – у випадку із притягненням до відповідальності ОСОБА_3 та ОСОБА_2), обставин, що пом’якшували та обтяжували відповідальність (у всіх трьох випадках), та ненадання оцінки низці доказів, що стосувалися справи, порушення прав осіб, що притягувалися до відповідальності.
Другою Дисциплінарною палатою, зокрема, встановлено, що суддею Швиденко В.А. було порушено гарантії, визначені законом для осіб, які притягаються до адміністративної відповідальності, у тому числі всупереч вимогам статті 268 КУпАП здійснено судовий розгляд справи стосовно Ульяновської Т.Я. без її участі за наявності клопотання про відкладення судового розгляду. Також порушення мали місце у частині невирішення (фактичної відмови у задоволенні) клопотань ОСОБА_1про допит чотирьох свідків, які, згідно з її твердженнями, могли підтвердити її невинуватість (при тому, що єдиний документ, який безпосередньо стосувався події правопорушення – рапорт, – не містив вказівки на ОСОБА_1 як на особу, що вчинила правопорушення).
Як свідок у судовому засіданні при розгляді справи стосовно був допитаний ОСОБА_4, який стверджував про невинуватість ОСОБА_3. Втім, його пояснення були невмотивовано судом відхилені.
У справі стосовно ОСОБА_2 до суду були надані письмові пояснення ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які підтверджували обставини, що виключали вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення. Будь-якої, навіть суто формальної, оцінки цим документам у постанові від 14 лютого 2014 року у справі суд не дав.
Враховуючи викладене, особи, що притягувалися до відповідальності, були позбавлені ключових прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності (стаття 268 КУпАП), а в цілому – і права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Вища рада правосуддя виходить також із того, що характер дій судді Швиденко В.А. при розгляді усіх трьох справ (фактична відмова у задоволенні клопотання про виклик свідків, невмотивоване відхилення доказів на користь невинуватості осіб, що притягувалися до адміністративної відповідальності, нехтування презумпцією невинуватості, що поширюється на відповідну категорію справ, невмотивоване застосування суворого стягнення та ін.) у сукупності з іншими обставинами справи свідчить про її упередженість.
Доводи скарги судді Швиденко В.А. містили посилання на рішення іншої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, у яких вказувалося на те, що певні допущені суддею порушення не є такими, що безспірно свідчать про вчинення істотного дисциплінарного проступку. Зазначені доводи не можуть бути визнані обґрунтованими, оскільки, по-перше, обставини дисциплінарних справ мають істотні відмінності, а по-друге, висновки та правові позиції однієї дисциплінарної палати жодним чином не є обов’язковими для іншої дисциплінарної палати і, тим більше, для Вищої ради правосуддя в цілому.
У скарзі, поданій особисто, суддя Швиденко В.А. посилається на те, що дисциплінарна справа відкрита 27 лютого 2017 року, а рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності постановлене Дисциплінарною палатою лише 31 травня 2017 року, тобто після спливу дев’яноста днів з дня її (справи) відкриття. При цьому будь-яких рішень про продовження строку розгляду цієї дисциплінарної справи Дисциплінарна палата не приймала. При цьому скаржниця не вказує, яким чином пропущення строку вплинуло на зміст рішення або порушило її права.
Відповідно до частини тринадцятої статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» Дисциплінарна палата розглядає дисциплінарну справу протягом дев’яноста днів з дня її відкриття. Цей строк може бути продовжений Дисциплінарною палатою не більше ніж на тридцять днів у виключних випадках, у разі потреби додаткової перевірки обставин та/або матеріалів дисциплінарної справи. Справа стосовно Швиденко В.А. розглянута з незначним перевищенням строку, встановленого першим реченням вказаної частини.
Водночас із матеріалів дисциплінарної справи вбачається, що більш тривалий її розгляд обумовлений відкладенням розгляду справи, призначеного на 22 травня 2017 року, за клопотанням самої судді Швиденко В.А. (вх. № 916/1/6-17) на 31 травня 2017 року. Про відкладення розгляду Дисциплінарною палатою постановлено протокольну ухвалу. З огляду на зазначене вимоги частини тринадцятої статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» Другою Дисциплінарною палатою дотримані, оскільки протокольна ухвала про відкладення розгляду справи за своїм змістом передбачає продовження строку розгляду дисциплінарної справи.
Автор скарги Швиденко В.А. стверджує, що рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя не відповідає вимогам частини восьмої статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», оскільки викладені у цьому рішенні обставини не відповідають дійсності.
Зокрема, суддя не погоджується із твердженням, викладеним у рішенні, про те, що «суддя не дослідила пояснень осіб, не врахувала наявність пояснень свідків (у справі ОСОБА_2) та вимог про надання відео- чи фотофіксації вчинення правопорушення (у справі ОСОБА_1)».
Суддя Швиденко В.А. посилається на те, що у постановах стосовно ОСОБА_2 та ОСОБА_3 міститься «повний виклад пояснень осіб, відносно яких складено протоколи про адміністративне правопорушення, наданих ними у судовому засіданні при розгляді даних справ, допитаного свідка у справі ОСОБА_5, наявні посилання на надані ОСОБА_2 письмові докази». Суддя також звертає увагу на те, що «жодних клопотань про витребування/надання відео- чи фотофіксації вчинення правопорушення ні самою ОСОБА_1, ні її представниками при розгляді даної адміністративної справи взагалі не заявлялося – прохання надати відео- чи фотофіксацію було адресовано саме начальнику ВДАІ у Подільському районі м. Києва, а не суду».
Твердження судді Швиденко В.А. спростовуються матеріалами справ про адміністративне правопорушення.
Постанови про притягнення до адміністративної відповідальності не містять «повного викладу пояснень осіб, відносно яких складено протоколи».
Зокрема, викладаючи зміст пояснень ОСОБА_1, суддя обмежилася вказівкою на те, що згідно з цими поясненнями «протокол про адміністративне правопорушення складено на підставі сфальсифікованого рапорту інспектора ДПС, оскільки ні вона, ні її автомобіль марки «Ніссан-Жук», державний номерний знак АА 8224 МК, 29 грудня 2013 року близько 17 години 47 хвилин не перебували на Наддніпрянському шосе у м. Києві».
Насправді ж у своїх поясненнях, наданих начальнику ВДАІ у Подільському районі міста Києва (а.с. 2–5, тут і далі нумерація згідно з первісною нумерацією аркушів справи), прокурору міста Києва (а.с.17–20), до Подільського районного суду міста Києва (а.с. 25–28) Швиденко В.А. вказувала не лише на те, що вона була відсутньою у місці, вказаному у рапорті та протоколі, а й на те, що цю обставину можуть підтвердити 4 свідки; на невідповідність рапорту та протоколу вимогам закону; на відсутність доказів того, що автомобілем, якщо такий і перебував у вказаному місці у вказаний час, керував саме його власник – ОСОБА_1, тощо. Втім, суд не дав будь-якої оцінки поясненням Ульяновської Т.Я., причому навіть у тій частині пояснень, яка була відображена у постанові про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності.
Хоча вимога щодо надання «відео- чи фотофіксації вчинення правопорушення» справді була адресована начальнику ВДАІ у Подільському районі м. Києва, а не суду, відповідна вимога була наявна в матеріалах справи про адміністративне правопорушення (а.с. 2–5), відсутність матеріалів відео- та фотофіксації в сукупності із відсутністю в матеріалах справи будь-яких доказів того, що у час, вказаний у протоколі, ОСОБА_1 керувала автомобілем, потребувала оцінки судом із урахуванням принципу презумпції невинуватості, який в силу положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод поширюється на відповідну категорію справ.
Таким чином, зазначені вище доводи скарги висновків Другої Дисциплінарної палати не спростовують. Мотивом прийняття оскаржуваного рішення слугувала не відсутність у постановах, винесених суддею Швиденко В.А., змісту пояснень осіб, що притягалися до відповідальності (що, як було вказано вище, теж мало місце), а ненадання цим поясненням оцінки, відсутність обґрунтування того, чому іншим доказам у справі надано перевагу перед поясненнями.
Також автор скарги вважає невмотивованим твердження Другої Дисциплінарної палати стосовно того, що «суддею не виконані вимоги статті 33 КУпАП, якою встановлені правила накладення стягнення за адміністративне правопорушення, та не з’ясовані дійсні обставини, що можуть пом’якшувати або обтяжувати відповідальність, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, а також характер вчиненого правопорушення».
Швиденко В.А. вказує, що «з оскаржуваного рішення не вбачається, яким чином Друга Дисциплінарна палата дійшла саме такого висновку, та не зазначено, які саме обставини, дані про особу порушника, ступінь його вини об’єктивно існували на час розгляду справи, але не були враховані суддею, при цьому саме їх існування могло вплинути на обрання більш м’якого виду стягнення в порівнянні з позбавленням права керування транспортними засобами».
Також Швиденко В.А. зазначила, що при розгляді матеріалів про адміністративні правопорушення вона виходила із того, що обставини, передбачені статтями 34 та 35 КУпАП, у кожній із трьох справ відсутні, навівши обґрунтування такого свого висновку.
Автор скарги вказує, що, на її думку, «не відповідають дійсності зазначені в оскаржуваному … рішенні твердження … про те, що «суддею не були враховані дійсні дані про особу порушника», оскільки під час судового розгляду особи, що притягалися до відповідальності, «додатково ніяким чином не зазначали про наявність інших фактів, які характеризують їх особи, тому цілком логічним є те, вони (інші факти) не могли бути відображені в постановах суду та враховані при накладенні адміністративного стягнення».
Водночас наведені суддею міркування не відображені у винесених нею постановах і не спростовують висновків Другої Дисциплінарної палати, які стосувалися невиконання суддею вимог статті 33 КУпАП, а не застосування статей 34 та 35 цього Кодексу.
Так, відповідно до статті 33 КУпАП при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованому в автоматичному режимі. Відсутність встановлених судом обставин, що пом’якшують і обтяжують відповідальність, не звільняла суддю від врахування інших факторів, згаданих у статті 33. За відсутності належного пояснення обрання судом саме більш суворого виду стягнення щодо осіб, які притягувалися до відповідальності, причому у випадку з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у розмірі, що не був мінімальним (4 місяці), винесена суддею постанова з урахуванням обставин конкретних справ має ознаки свавільності.
У скарзі також зазначено, що не відповідає дійсності наведений в оскаржуваному рішенні висновок про те, що, «обираючи санкцію, суддя застосувала вид адміністративного стягнення, передбаченого статтею 122-2 КУпАП, а саме: позбавлення права керування транспортними засобами строком на 3 та 4 місяці, без будь-якої мотивації», оскільки останні абзаци мотивувальних частин постанов щодо ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 містять обґрунтування неможливості застосування іншого виду адміністративного стягнення.
Швиденко В.А. звертає увагу, що протягом лютого 2014 року нею було розглянуто 4 справи за статтею 122-2 КУпАП, за результатами розгляду до трьох осіб (ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1) застосоване адміністративне стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами, щодо однієї особи (ОСОБА_7) застосовано штраф (справа № 758/652/14-п), «оскільки у даному випадку була наявна обставина, яка пом’якшує відповідальність за адміністративне правопорушення, а саме, щире розкаяння винного».
Оцінюючи цей довід скарги, слід враховувати, що у всіх трьох постановах (стосовно ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1) містяться ідентичні фрагменти тексту, у яких йдеться про те, що «таке стягнення, з врахуванням його виховного і попереджувального впливу, буде достатньою мірою відповідальності для виховання особи, що вчинила дане правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також в повній мірі забезпечить запобігання вчинення нових правопорушень самим порушником, так і іншими особами, та повністю відповідатиме меті його застосування», у зв’язку з чим суддя не вбачає «підстав для застосування іншого стягнення, такого, як накладення штрафу». Водночас це твердження за своєю логічною природою є висновком, а не наведенням мотивів, тим більше, враховуючи, що належна мотивація має відповідати вимогам статті 33 КУпАП (див. вище).
З огляду на вказане цей довід скарги не заперечує висновків Другої Дисциплінарної палати.
Що ж стосується посилання судді Швиденко В.А. на те, що у справі № 758/652/14-п до особи (ОСОБА_7) було застосовано штраф, наведений факт не спростовує висновків Другої Дисциплінарної палати про допущення суддею Швиденко В.А. істотних порушень та її упередженість при розгляді інших справ.
Швиденко В.А. також не погоджується із висновком Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя стосовно того, що «наслідки істотного дисциплінарного проступку негативно вплинули як на права окремих осіб, так і на ступінь довіри суспільства до судової влади», вважаючи його помилковим.
Суддя зазначила, що постанови про накладення адміністративного стягнення були винесені нею 13 та 18 лютого 2014 року, а вже 28 лютого 2014 року особи, притягнуті до відповідальності, були звільнені від адміністративної відповідальності відповідно до вимог статті 4 Закону України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України». Зважаючи на наведене, на її думку, постанови суду «абсолютно ніяких шкідливих наслідків для вказаних осіб не мали, оскільки дані судові рішення не були звернені до виконання, а водійські права у вказаних осіб взагалі не вилучалися».
Погодитися з такими доводами Вища рада правосуддя не вважає за можливе. Сам по собі факт безпідставного притягнення особи до адміністративної відповідальності спричиняє для неї негативні наслідки. Втім, у зазначеному випадку більш важливим є те, що допущеними суддею Швиденко В.А. порушеннями було завдано істотну шкоду у вигляді підриву суспільної довіри до суду. Саме враховуючи останню обставину, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя кваліфікувала дії Швиденко В.А. як порушення присяги та істотний дисциплінарний проступок.
Суддя Швиденко В.А. також у скарзі просить врахувати, що при розгляді справ стосовно ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 вона не мала наміру нехтувати вимогами щодо всебічного, повного та об’єктивного з’ясування обставин, про що свідчать своєчасність призначення справи до судового розгляду, своєчасність повідомлення про день та час розгляду справи, надання матеріалів для ознайомлення за першої вимоги осіб, стосовно яких складено протоколи, задоволення клопотань про дослідження додаткових доказів (клопотання ОСОБА_3 про допит свідка, клопотання ОСОБА_2 про дослідження письмових доказів). Як вказала суддя, з’ясування того факту, чи було адміністративне правопорушення вчинене саме тими особами, стосовно яких складено протокол, відбувалося у судовому засіданні за присутності самих осіб (ОСОБА_5, ОСОБА_4), які жодним чином не були обмежені у своєму праві надавати пояснення і скористалися цим правом.
Оцінюючи цей довід, Вища рада правосуддя дійшла висновку, що виконання суддею вимог закону в одних випадках чи щодо окремих аспектів розгляду справ про адміністративні правопорушення жодною мірою не заперечує факту вчинення суддею грубих порушень процесуального закону в інших випадках, які свідчать про упередженість судді при розгляді справ стосовно ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3.
Так, у справі стосовно Ульяновської Т.Я. остання заявляла клопотання про виклик 4 свідків – ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 (а.с. 40). Справу розглянуто за відсутності Ульяновської Т.Я., яка телеграфом надіслала клопотання про відкладення розгляду справи у зв’язку із хворобою (а.с. 61), при чому копію листка непрацездатності (відкритого по 10 лютого 2014 року) було надано разом із попереднім клопотанням про відкладення розгляду справи (а.с. 58). Клопотання про відкладення розгляду було заявлено також захисником ОСОБА_1 Свиридовським О.А. (а.с. 62–64), який посилався як на хворобу ОСОБА_3, так і на власну неможливість взяти участь у судовому розгляді через свою зайнятість в іншому судовому розгляді, додавши при цьому копію листка непрацездатності ОСОБА_1, де звільнення від роботи було продовжено до 19 лютого 2014 року (а.с. 72).
Як вбачається з матеріалів справи № 758/646/14-п стосовно ОСОБА_1, справу, із порушеннями вимог частини першої статті 268 КУпАП, розглянуто за відсутності особи, яка притягалася до відповідальності, за наявності її клопотання про відкладення розгляду справи. Більш того, жодне із клопотань про виклик свідків, що заявлялися ОСОБА_1, не було задоволено. Оскільки категорія справ про позбавлення права керування транспортним засобом підпадає під кримінальний аспект гарантій, встановлених статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, слід зробити висновок про те, що суддею Швиденко В.А. було прямо порушено право особи, що притягувалася до відповідальності, гарантоване пунктом «d» параграфа 3 вказаної статті, – право «вимагати виклику й допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення». Такі дії також свідчать про упередженість судді Швиденко В.А.
З огляду на вказане Вища рада правосуддя погоджується з висновком Другої Дисциплінарної палати про те, що суддею Подільського районного суду міста Києва Швиденко В.А. під час розгляду наведених справ не було дотримано вимог щодо всебічного, повного і об’єктивного з’ясування обставин справ та вирішення їх у відповідності із законом, що викликає сумнів у її об’єктивності та неупередженості.
Суддя Швиденко В.А. посилається також на те, що Друга Дисциплінарна палата при визначенні виду дисциплінарного стягнення взагалі не врахувала «позитивної характеристики судді, відсутність фактів притягнення її до дисциплінарної відповідальності за весь період роботи, хороші показники щодо кількості та якості розглянутих нею справ, а лише формально зазначила їх у тексті оскаржуваного рішення, що спровокувало порушення принципу пропорційності та невстановлення ступеню вини судді».
Зазначений довід не знайшов підтвердження, оскільки в оскаржуваному рішенні наведені необхідні та достатні мотиви обрання стосовно Швиденко В.А. дисциплінарного стягнення. Зокрема, на думку Дисциплінарої палати, «позитивна характеристика судді, відсутність дисциплінарних стягнень і недостатньо великий стаж роботи у цьому випадку не можуть бути підставою застосування більш м’якого виду дисциплінарного стягнення, ніж подання про звільнення судді з посади, та не буде пропорційним характеру вчиненого проступку», зважаючи на «тяжкість проступку та його наслідки». Із таким мотивуванням Вища рада правосуддя вважає за необхідне погодитися, зауважуючи, зокрема, що надання головою Подільського районного суду міста Києва Бородієм В.М. у засіданні Вищої ради правосуддя позитивної характеристики судді Швиденко В.А. не впливає на оцінку висновків Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя.
Враховуючи викладене, Вища рада правосуддя дійшла висновку, що підстави для задоволення скарг відсутні.
Дії судді Швиденко В.А. були правильно кваліфіковані Другою Дисциплінарною палатою як порушення присяги (стаття 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» у відповідній редакції) та вчинення істотного дисциплінарного проступку (пункт 1 частини дев’ятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року). Стягнення, застосоване до судді, є пропорційним та відповідає правилам застосування дисциплінарних стягнень.
З огляду на зазначене Вища рада правосуддя дійшла висновку, що на підставі пункту 5 частини десятої статті 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» за результатами розгляду скарг судді Подільського районного суду міста Києва Швиденко В.А., поданих через представника та особисто, рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 31 травня 2017 року № 1336/2дп/15-17 підлягає залишенню без змін.
Керуючись статтею 131 Конституції України, статтею 111 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктами 13.9–13.11 Регламенту Вищої ради правосуддя, Вища рада правосуддя
вирішила:
залишити без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 31 травня 2017 року № 1336/2дп/15-17 про притягнення судді Подільського районного суду міста Києва Швиденко Вікторії Анатоліївни до дисциплінарної відповідальності.
Голова Вищої ради правосуддя І.М. Бенедисюк
Члени Вищої ради правосуддя В.Е. Беляневич
П.М. Гречківський
В.К. Комков
А.О. Лесько
О.В. Маловацький
І.Ю. Мамонтова
А.М. Мірошниченко
А.А. Овсієнко
А.С. Олійник
М.П. Худик
В.В. Шапран
