Акт ВРП

Вища рада правосуддя, розглянувши скаргу судді Дарницького районного суду міста Києва Кириченко Наталії Олексіївни на рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 16 листопада 2017 року № 3692/1дп/15-17,

встановила:

рішенням від 16 листопада 2017 року № 3692/1дп/15-17 Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя (далі – Дисциплінарна палата) притягнуто до дисциплінарної відповідальності суддю Дарницького районного суду міста Києва Кириченко Н.О. та застосовано до неї дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади (далі – рішення Дисциплінарної палати).

Не погоджуючись із рішенням Дисциплінарної палати, суддя Кириченко Н.О. звернулась до Вищої ради правосуддя зі скаргою від 15 грудня 2017 року, в якій просить рішення Дисциплінарної палати скасувати повністю та закрити дисциплінарне провадження (далі – скарга судді).

Скаргу судді подано в порядку та строки відповідно до Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

Суддя Кириченко Н.О., представник судді – адвокат Корнієнко В.І., особа, за заявою якої ініційовано дисциплінарне провадження стосовно судді, повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги. Зазначену інформацію оприлюднено на офіційному веб-сайті Вищої ради правосуддя.

У засідання Вищої ради правосуддя 17 квітня 2018 року прибули суддя Дарницького районного суду міста Києва Кириченко Н.О., її адвокат Корнієнко В.І. Особа, за заявою якої ініційовано дисциплінарне провадження щодо судді, у засідання не прибула.

Суддя Кириченко Н.О., представник судді – адвокат Корнієнко В.І. у засіданні Вищої ради правосуддя надали усні пояснення, додаткові матеріали, наголосили, що суддею не було допущено істотного дисциплінарного проступку. Із цих підстав просили задовольнити скаргу судді і скасувати рішення Дисциплінарної палати.

Вища рада правосуддя, вивчивши скаргу та матеріали дисциплінарного провадження, заслухавши доповідача – члена Вищої ради правосуддя Малашенкову Т.М., яка запропонувала залишити без змін рішення Дисциплінарної палати, дійшла висновку, що скарга судді на рішення Дисциплінарної палати не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Зі змісту матеріалів дисциплінарної перевірки та оскаржуваного рішення Дисциплінарної палати убачається, що до Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі – ТСК) 8 грудня 2014 року надійшла заява Рубцова Д.Ю. від 5 грудня 2014 року про проведення спеціальної перевірки стосовно судді Дарницького районного суду міста Києва Кириченко Н.О. відповідно до Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» у зв’язку з порушенням норм законодавства України під час прийняття рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо нього – як особи, яка була учасником масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності цим Законом.

Крім того, до Вищої ради юстиції 4 серпня 2016 року надійшла заява Рубцова Д.Ю. (вх. № Р-1415/0/7-16), в якій останній просив Вищу раду юстиції відкрити дисциплінарне провадження стосовно судді Кириченко Н.О.

Заяви обґрунтовані тим, що при постановленні ухвали від 25 січня 2014 року у справі № 753/1705/14-к слідчим суддею Кириченко Н.О. не дотримано вимог статей 177, 178, 194 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України) та статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі – Конвенція); необґрунтовано задоволено клопотання слідчого СВ Дарницького РУ ГУ МВС України у місті Києві лейтенанта міліції ОСОБА_2 про застосування до ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в рамках кримінального провадження ІНФОРМАЦІЯ_1 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 296 Кримінального кодексу України (далі – КК України); при обранні запобіжного заходу слідчим суддею Кириченко Н.О. проігноровано відсутність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, свавільність затримання та грубі порушення конституційних прав затриманого.

Заявник зазначив, що слідчим суддею у справі № 753/1705/14-к було обрано міру запобіжного заходу щодо особи, яка не здійснювала жодних неправомірних дій і не вчиняла злочин. Через участь в Автомайдані ОСОБА_5 було безпідставно затримано та побито співробітниками спеціального підрозділу міліції «Беркут», тобто він у цьому випадку був потерпілою особою, а не особою, що вчинила злочин.

За результатами розгляду дисциплінарної справи Дисциплінарною палатою встановлено, що 23 січня 2014 року о 03:00 ОСОБА_5 затримано на підставі статті 208 КПК України як особу, що підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення.

24 січня 2014 року ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 296 КК України.

25 січня 2014 року Дарницьким районним судом міста Києва розглянуто клопотання слідчого СВ Дарницького РУ ГУМВС України у місті Києві лейтенанта міліції ОСОБА_2, погоджене старшим прокурором прокуратури Дарницького району міста Києва ОСОБА_3, про застосування стосовно ОСОБА_5, підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 296 КК України, запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (далі – клопотання слідчого).

Ухвалою від 25 січня 2014 року Дарницького районного суду міста Києва задоволено клопотання слідчого та застосовано до ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком 60 днів. Строк дії ухвали до 24:00, 23 березня 2014 року.

Вказана ухвала суду була оскаржена захисником ОСОБА_5 в апеляційному порядку.

До початку апеляційного розгляду 11 лютого 2014 року захисник ОСОБА_5 подав до суду заяву, в якій відмовився від своєї апеляційної скарги, пославшись на ту обставину, що ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 7 лютого 2014 року було задоволено його клопотання та змінено ОСОБА_5 запобіжний захід із тримання під вартою на домашній арешт.

Слідчий суддя Шевченківського районного суду міста Києва, як зазначено в ухвалі від 7 лютого 2014 року, змінюючи запобіжний захід на домашній арешт, враховував доводи сторін, стан здоров’я ОСОБА_5, якому необхідно з’являтися до лікаря, наявність у нього місця проживання та реєстрації у місті Києві ІНФОРМАЦІЯ_1, позитивних характеристик з місця роботи і проживання, і те, що на час постановлення ухвали від 7 лютого 2014 року злочин, за вчинення якого ОСОБА_5 повідомлено про підозру за частиною третьою статті 296 КК України відповідно до змін до КК України (підстава – Закон України №721-VII від 16 січня 2014 року), віднесено до злочинів середньої тяжкості.

Оцінюючи дії судді Дарницького районного суду міста Києва Кириченко Н.О. під час розгляду справи № 753/1705/14-к Дисциплінарна палата зазначила:

у постановленій слідчим суддею Кириченко Н.О. ухвалі від 25 січня 2014 року зазначено про доведеність слідчим у клопотанні та доданих до нього документах про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні злочину ОСОБА_5, однак не наведено мотивів, на підставі яких слідчий суддя дійшов такого висновку;

відсутність в ухвалі слідчого судді Кириченко Н.О. вмотивованого висновку про обґрунтованість підозри, всупереч вимогам частин першої, четвертої статті 370 КПК України, де зазначено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, може свідчити про безпідставність застосування запобіжного заходу;

в ухвалі лише формально відзначено, що стан здоров’я підозрюваного слідчим суддею враховано. Водночас у матеріалах справи міститься копія медичної довідки від 23 січня 2014 року, виданої Київською міською клінічною лікарнею швидкої медичної допомоги, згідно з якою ОСОБА_5 із вказаної дати перебував на стаціонарному лікуванні з діагнозом: повторна черепно-мозкова травма, струс головного мозку, забій м’яких тканин голови, нижніх кінцівок, грудної клітки. Стан хворого оцінювався як середнього ступеня тяжкості;

матеріали перевірки вказують, що потерпілими (окрім ОСОБА_4) і свідками у справі були працівники правоохоронних органів. При цьому ніхто з вказаних осіб під час допитів не стверджував про вчинення протиправних дій конкретно ОСОБА_5;

під час затримання ОСОБА_5 було здійснено його обшук, у результаті якого в останнього нічого не вилучалося, що підтверджується протоколом затримання від 23 січня 2014 року, копія якого додана до скарги Рубцова Д.Ю.;

не підтвердилась наявність в останнього під час затримання дерев’яних бит та металевих прутів, які згідно з показаннями потерпілих і свідків використовувалися при вчиненні хуліганських дій особами, зазначеними у клопотанні слідчого;

у матеріалах справи міститься копія рапорта командира роти «Беркут» на ім’я начальника Дарницького РУ ГУМВС України у місті Києві, в якому йдеться про затримання шести осіб, включаючи ОСОБА_5, у зв’язку із бійкою, влаштованою цими та іншими особами біля лікарні № 17 по вулиці Щорса у місті Києві, під час якої було помічено ножі та предмет, схожий на пістолет. Водночас предметами, що були вилучені у затриманих, у рапорті значаться: документи, мобільні телефони, ключі, у тому числі від автомобілів, фотоапарат;

у матеріалах справи міститься копія повідомлення про підозру ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 294 КК України, від 23 січня 2014 року, в якому зазначено, що останній разом із іншими особами прибули на провулок Лабораторний, 12 у місті Києві поряд із лікарнею № 17 з метою активної участі у масових заворушеннях та вчинили насильство над громадянами і працівниками правоохоронних органів шляхом нападу та завдання їм ударів битами, кийками, палицями та іншими підручними засобами, які були заздалегідь підготовлені ними. Разом з тим у повідомленні про зміну підозри ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 296 КК України, від 24 січня 2014 року йдеться про те, що підозрюваний та інші особи, вчиняючи хуліганські дії, наносили удари потерпілим кулаками та ногами.

На думку дисциплінарного органу, зазначене свідчить про суперечливість доводів, якими обґрунтовувалось клопотання слідчого, та вказує на їх невідповідність матеріалам, доданим до клопотання. Суддя Кириченко Н.О. не надала оцінки цим обставинам. У вказаній ухвалі не наведено належні і достатні мотиви та підстави її постановлення, суд не забезпечив повного і всебічного дослідження усіх фактичних обставин справи та не обґрунтував можливості застосування альтернативних запобіжних заходів, що викликає сумнів в об’єктивності, неупередженості та справедливості судді Кириченко Н.О. під час розгляду цієї справи, свідчить про ігнорування практики Європейського суду з прав людини.

Дисциплінарна палата кваліфікувала, що в діях судді наявні ознаки дисциплінарного проступку, передбачені підпунктом «а» пункту 1 та пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»; статтею 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» (в редакції, чинній на 25 січня 2014 року). Отже, допущені суддею істотні порушення норм процесуального права Дисциплінарна палата вважає істотним дисциплінарним проступком, що є несумісним зі статусом судді, на підставі чого вирішила притягнути суддю до дисциплінарної відповідальності та застосувати до неї дисциплінарне стягнення у виді внесення Вищій раді правосуддя подання про звільнення.

Суддя Кириченко Н.О. не погоджується з рішенням Дисциплінарної палати, обґрунтовуючи свою позицію такими твердженнями:

суддя заперечила доводи заявника про те, що ОСОБА_5 було безпідставно затримано через участь в Автомайдані і, оскільки з матеріалів справи не вбачалося, що він був учасником Автомайдану, він не вказував на свою участь у акціях масових протестів, на момент розгляду справи в суді першої інстанції відомостей про те, що скаржник є учасником акцій масових протестів, що мали місце з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року, не існувало, в протоколі допиту скаржника від 24 січня 2014 року не вказано про участь в зазначених акціях;

члени Дисциплінарної палати не звернули уваги на суперечності щодо участі ОСОБА_5 у акціях масових протестів, надали його твердженню беззаперечного доказу, помилково дійшли висновку про існування підстав для перевірки судді на підставі частини першої статті 3 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні»;

суддя посилається на підпункт «c» пункту 1 статті 5 Конвенції, відповідно до якого кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: «c» законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення, або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.

У скарзі судді зазначено, що практика Європейського суду встановлює принцип, згідно з яким питання про те, чи становило відповідне позбавлення свободи порушення статті 5 Конвенції, має вирішуватись з урахуванням всіх обставин кожної конкретної справи;

на думку судді, факт порушення Конвенції має встановлюватись відповідним судом;

суддя не погоджується з висновком Дисциплінарної палати про її упередженість щодо скаржника і умисне порушення норм процесуального законодавства, зробленим за відсутності доказів про наявність такої упередженості та умислу в її діях; відсутності в заяві скаржника посилань щодо упередженості та умисності дій судді стосовно нього при розгляді клопотання слідчого, посилань на відповідні докази.

З посиланням на рішення у справі «П’єрсак проти Бельгії», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що «незважаючи на те, що неупередженість звичайно означає відсутність упередженості, її відсутність, чи, навпаки, наявність може бути перевірена різними способами відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції». У цьому контексті розрізняють суб’єктивний підхід, що відображає особисті переконання судді у конкретній справі, і об’єктивний підхід, що визначає, чи були достатні гарантії, щоб виключити будь-які сумніви з цього приводу.

Щодо суб’єктивної неупередженості вимагається довести наявність упередження. Особиста неупередженість офіційно призначеного судді не підлягає сумніву, якщо тільки не з’являються свідчення, що вказують на зворотне (презумпція особистої безсторонності судді). Щодо об’єктивної неупередженості, то мова йде про довіру, яку суди мають вселяти у демократичному суспільстві;

суддя вважає, що всі вимоги статті 196 КПК України до змісту ухвали про застосування запобіжного заходу виконані;

суддя не погоджується з твердженням, що не надано оцінки доказам, які підтверджують причетність заявника до інкримінованого йому злочину, оскільки на цьому етапі провадження слідчий суддя не повинен вирішувати питання, які вирішуються при розгляді кримінального провадження по суті. Зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості. До завдань суду на цьому етапі провадження віднесено вирішення питання дослідження обставини підозри, що дають обґрунтовані підстави вважати особу, причетною до вчинення злочину;

з протоколу судового засідання вбачається, що скаржник та його захисник не заявляли про застосування до підозрюваного насильства під час затримання, тому в судді не було підстав фіксувати заяву відповідно до вимог 206 КПК України;

рішення судів не повинні бути предметом перегляду поза межами звичайної процедури оскарження, а заходи дисциплінарного впливу не мають підпадати під політичний або інший неправомірний вплив. Дисциплінарні палати не наділені правом перегляду рішення суду;

суддя стверджує, що справа № 753/1705/14-к за участю ОСОБА_5 була предметом перевірки Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі – ВККСУ).

Вища рада правосуддя вважає, що твердження, наведені суддею в скарзі та надані до Вищої ради правосуддя, спростовуються з огляду на такі обставини та мотиви.

8 грудня 2014 року до ТСК надійшла заява Рубцова Д.Ю. від 5 грудня 2014 року про проведення спеціальної перевірки стосовно судді Дарницького районного суду міста Києва Кириченко Н.О. відповідно до Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні»

Згідно з пунктом 33 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» заяви, передані ТСК Вищій раді юстиції відповідно до частини п’ятої статті 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», дисциплінарні органи Вищої ради правосуддя розглядають у порядку та строки, встановлені законом для здійснення дисциплінарного провадження. За результатами розгляду таких заяв застосовуються дисциплінарні стягнення, визначені цим Законом.

Статтею 108 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та частиною другою статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» встановлено, що дисциплінарні провадження щодо судді здійснюють Дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя.

Відповідно до частини п’ятої статті 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» встановлено, що заяви, щодо яких ТСК не прийняла рішення до закінчення своїх повноважень, передаються до Вищої ради юстиції для продовження їх розгляду за загальною процедурою.

Крім того, до Вищої ради юстиції 4 серпня 2016 року надійшла заява Рубцова Д.Ю. з проханням відкрити дисциплінарне провадження Вищою радою юстиції.

5 січня 2017 року набрав чинності Закон України «Про Вищу раду правосуддя».

До повноважень Вищої ради правосуддя не належить переоцінка доказів та оцінювання фактів під час розгляду справи, яка згідно зі статтею 131 Конституції України, статтею 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» не є органом правосуддя.

Тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (пункт 66 Рекомендацій CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки).

Жоден суддя не повинен притягатися до дисциплінарної відповідальності чи звільнятися за винесені ним судові рішення, окрім як у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону (пункт 22 Декларації щодо принципів незалежності судової влади, прийнятої Конференцією голів верховних судів країн Центральної та Східної Європи 14 жовтня 2015 року).

У зв’язку з цим питання помилок щодо фактів та права, яких начебто припустився суд, не належить до компетенції дисциплінарного органу доти, доки такі помилки не вчинені умисно або внаслідок недбалості та/чи не порушують прав та свобод, що захищаються Конвенцією.

Оскаржуване рішення Дисциплінарної палати стосується оцінки дій судді та висновку про неналежне виконання обов’язків, покладених на неї Конституцією України та кримінальним процесуальним законом, що не виходить за межі повноважень дисциплінарного органу.

Дисциплінарна палата, здійснюючи дисциплінарне провадження стосовно судді Кириченко Н.О., діяла в межах своїх повноважень. ЇЇ висновки і матеріали дисциплінарної справи підтверджують порушення присяги суддею, вчинення істотного дисциплінарного проступку з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Приймаючи рішення за результатами розгляду клопотання про застосування до підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу, слідчий суддя зобов’язаний враховувати підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 КПК України, та навести їх у мотивувальній частині ухвали. Також необхідно враховувати врегульовані спеціальними нормами особливості застосування того чи іншого запобіжного заходу, дотримуватись вимог щодо змісту ухвали, які нормативно закріплені в статті 196 КПК України.

Законом визначено (стаття 183 КПК України), що тримання особи під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.

Відповідно до статті 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов’язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставин, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Суд зобов’язаний не лише сформулювати ризики та вказати на недостатність більш м’якого запобіжного заходу, а викласти обставини і посилання на докази, які обґрунтовують, чому вони привели суд до таких висновків (пункти 2–4 частини першої статті 196 КПК України).

Всупереч вимогам зазначених норм КПК України в ухвалі слідчого судді Кириченко Н.О. містяться лише загальні формулювання про те, що, перебуваючи на волі, підозрюваний може переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду, та таким чином негативно вплинути на хід розслідування кримінального провадження. Судове рішення ґрунтується лише на припущенні існування ризику. Такі ж загальні формулювання містилися в клопотанні і поясненнях слідчого (згідно з технічним записом судового засідання від 25 січня 2014 року) про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Об’єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов’язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття.

Присяга судді вимагає від нього об’єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкорюючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов’язки судді (стаття 55 Закону «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року).

Відповідно до частини четвертої статті 54 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року у редакції, що діяла на момент постановлення слідчим суддею Кириченко Н.О. ухвали про застосування запобіжного заходу, суддя повинен додержуватися присяги, зобов’язаний своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.

Необґрунтоване застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою порушує право на свободу і особисту недоторканність та право на справедливий судовий розгляд, гарантовані статтею 5, пунктом 1 статті 6 Конвенції, порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя.

Невиконання суддею Кириченко Н.О. покладених на суддю професійних обов’язків щодо судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні під час гострого соціального конфлікту в Україні в період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року завдало істотної шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, а також негативно вплинуло на ступінь довіри суспільства до судової влади в цілому.

Відтворенням технічного запису судового засідання від 25 січня 2014 року (24 хв. 48 с. – 25 хв. 31 с.) у справі № 753/1705/14-к встановлено, що адвокат ОСОБА_5 наголошував на незадовільному стані здоров’я свого підзахисного внаслідок побиття його працівниками спеціального підрозділу «Беркут». На початку судового засідання адвокат заявив клопотання щодо долучення до матеріалів кримінального провадження довідки про стан здоров’я ОСОБА_5 від 23 січня 2014 року із Київської міської лікарні швидкої допомоги, що свідчить про наявність у заявника забоїв м’яких тканин голови, тілесних ушкоджень тощо. Тому суддя була проінформована щодо застосування до ОСОБА_5 насильства під час затримання.

Щодо твердження скарги судді, що справа № 753/1705/14-к за участю ОСОБА_5 була предметом перевірки Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, то таке спростовується наданою на запит Вищої ради правосуддя інформацією з Комісії (вх. №3033/0/8-18), що Комісія не ухвалювала рішень за результатами розгляду скарг щодо неналежної поведінки судді Дарницького районного суду міста Києва Кириченко Н.О. під час розгляду справи № 753/1705/14-к за участю ОСОБА_5, та доданими документами, серед іншого, матеріалами справи ВККСУ №86к-2054/14.

З огляду на викладене спростовується й наявність підстав для відмови у відкритті дисциплінарної справи.

Інші твердження, викладені в скарзі судді, не підтвердились.

За таких обставин Вища рада правосуддя вважає, що Дисциплінарна палата як дисциплінарний орган вірно встановила всі обставини, які мають значення і на підставі яких дійшла до правильного висновку про наявність в діях судді ознак істотного дисциплінарного проступку, що є несумісним із статусом судді. Вища рада правосуддя погоджується, що дії судді необхідно кваліфікувати як передбачені підпунктом «а» пункту 1 та пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»: істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків; умисне порушення прав людини і основоположних свобод; статтею 32 Закону України «Про вищу раду юстиції» (у редакції, чинній на 25 січня 2014 року): вчинення дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів.

Із аналізу положень статей 106, 109 Закону № 1402-VІІІ, а також частини другої статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» (втратив чинність) вбачається, що із внесенням змін до законодавства вид стягнення, що підлягає застосуванню до судді у зв’язку із допущенням поведінки, що порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя, в тому числі в питаннях чесності та дотримання стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, за своєю суттю не змінився. У разі встановлення відповідних обставин до судді підлягало та підлягає застосуванню стягнення у виді подання про звільнення судді з посади. З огляду на викладене дії, які раніше охоплювалися поняттям «порушення суддею присяги», згідно з чинним законодавством мають ознаки складу істотного дисциплінарного проступку відповідно до пункту першого частини дев’ятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Кириченко Наталія Олексіївна Указом Президента України від 19 серпня 1997 року № 856/97 призначена на посаду судді Дарницького районного суду міста Києва строком на п’ять років. Постановою Верховної Ради України від 11 липня 2002 року № 107-IV Кириченко Н.О. обрано на посаду судді безстроково.

У частині одинадцятій статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.

Запровадження строку давності притягнення судді до відповідальності за дії, що підпадають під порушення присяги (істотний дисциплінарний проступок) є заходом, який покращує становище судді порівняно із ситуацією, коли строк законодавством визначений не був, а тому в силу положень статті 58 Конституції України має бути застосований.

Строк давності притягнення зазначеної судді до дисциплінарної відповідальності не закінчився.

Відповідно до частини другої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та частини п’ятої статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності. Дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується, у тому числі, у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

В оскаржуваному рішенні зазначено, що при обранні дисциплінарного стягнення Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя врахувала особу судді Кириченко Н.О., яка має значний стаж роботи на посаді судді, позитивно характеризується, за період роботи суддею до дисциплінарної відповідальності не притягувалась.

Водночас з огляду на серйозність дисциплінарного проступку та його наслідки, а саме підрив суспільної довіри до суду, Вища рада правосуддя вважає, що Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла обґрунтованого висновку, що застосування більш м’якого виду дисциплінарного стягнення, ніж подання про звільнення судді з посади, не буде пропорційним характеру вчиненого проступку.

Пунктом 5 частини десятої статті 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» передбачено, що за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати Вища рада правосуддя має право залишити рішення Дисциплінарної палати без змін.

Керуючись статтею 131 Конституції України, статтею 111 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктами 13.9–13.11 Регламенту Вищої ради правосуддя, Вища рада правосуддя

вирішила:

залишити без змін рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 16 листопада 2017 року № 3692/1дп/15-17 про притягнення судді Дарницького районного суду міста Києва Кириченко Наталії Олексіївни до дисциплінарної відповідальності.