Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Бойка А.М., членів Артеменка І.А., Нежури В.А., розглянувши дисциплінарну справу, відкриту за заявою заступника Генерального прокурора України Бачуна О.В., стосовно судді Дніпровського районного суду міста Києва Дзюби Олександра Анатолійовича,
встановила:
Дзюба Олександр Анатолійович з травня 2003 року обіймає посаду судді Дніпровського районного суду міста Києва, Постановою Верховної Ради України від 30 жовтня 2008 року № 260-VІ обраний суддею безстроково.
Зі змісту характеристики, наданої головою Дніпровського районного суду міста Києва, вбачається, що Дзюба О.А. за час роботи на посаді судді зарекомендував себе кваліфікованим, досвідченим суддею, який добре знає та вміло застосовує чинне законодавство України. Постійно працює над підвищенням рівня теоретичних знань і практичних навичок судді, відповідально ставиться до своїх обов’язків, дисциплінований, сумлінний, у передбачені законом строки розглядає судові справи. Дисциплінарних стягнень суддя Дзюба О.А. не має.
До Вищої ради юстиції 15 лютого 2016 року (вхідний № 517/0/8-16) з Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі – ТСК) надійшла заява заступника Генерального прокурора України Бачуна О.В. (вхідний № 2908/0/8-14 від 8 грудня 2014 року) про проведення спеціальної перевірки стосовно судді Дніпровського районного суду міста Києва Дзюби О.А. відповідно до Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні».
У заяві заступник Генерального прокурора України Бачун О.В. зазначив, що суддя Дзюба О.А. у справах №755/5456/14-к та №755/5460/14-к обрав запобіжний захід у вигляді тримання під вартою щодо осіб, які були учасниками масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності Законом України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», через їх участь у таких акціях, у зв’язку із чим стосовно судді повинна бути здійснена перевірка відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 цього Закону. Також всупереч вимогам статті 183 Кримінального процесуального кодексу України в ухвалах слідчого судді Дзюби О.А. про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відсутнє ретельне обґрунтування необхідності застосування тримання під вартою як виняткового запобіжного заходу.
На підставі протоколу автоматизованого розподілу матеріалу між членами Вищої ради юстиції від 10 травня 2016 року вказану заяву передано члену Вищої ради юстиції Волковицькій Н.О. для проведення перевірки.
Згідно з пунктом 33 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII заяви, які передані Тимчасовою спеціальною комісією з перевірки суддів судів загальної юрисдикції Вищій раді юстиції відповідно до частини п’ятої статті 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», дисциплінарні органи Вищої ради правосуддя розглядають у порядку та строки, встановлені законом для здійснення дисциплінарного провадження. За результатами розгляду таких заяв застосовуються дисциплінарні стягнення, визначені цим Законом.
Статтею 108 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя.
Рішенням Вищої ради правосуддя № 184/0/15-17 від 2 лютого 2017 року у Вищій раді правосуддя утворено три Дисциплінарні палати, визначено кількісний склад кожної Дисциплінарної палати та затверджено їх персональний склад.
Відповідно до абзацу другого пункту 21 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» заяви та скарги, передані на розгляд члену Вищої ради юстиції за результатами автоматизованого розподілу до створення дисциплінарних органів Вищої ради правосуддя, залишаються в такого члена та можуть бути розглянуті дисциплінарним органом, до якого входить такий член, у випадках, встановлених Законом.
За результатами попередньої перевірки дисциплінарної скарги член Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Волковицька Н.О. склала вмотивований висновок із пропозицією про відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Дзюби О.А.
Ухвалою Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 27 лютого 2017 року № 348/2дп/15-17 відкрито дисциплінарну справу стосовно судді Дніпровського районного суду міста Києва Дзюби О.А.
Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя своєчасно і належним чином повідомила суддю та Генеральну прокуратуру України про дату та час засідання палати з використанням усіх можливих засобів, а саме шляхом направлення письмових запрошень для участі у засіданні дисциплінарного органу на всі відомі адреси, які містяться в матеріалах дисциплінарної справи, та оприлюднення відповідних запрошень на засідання на офіційному веб-сайті Вищої ради правосуддя.
Крім того, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вжила всіх можливих заходів із метою забезпечення дотримання процесуальних гарантій судді Дзюби О.А. та права ефективно будувати свій захист. Зокрема, копія ухвали про відкриття дисциплінарної справи направлялась на адресу суду, де працює суддя Дзюба О.А., та оприлюднена на офіційному веб-сайті Вищої ради правосуддя.
Суддя Дзюба О.А. на засідання Дисциплінарної палати, призначені на 11 квітня, 22 травня, 31 травня, 19 червня 2017 року, не з’явився, надіслав клопотання про відкладення розгляду дисциплінарної справи у зв’язку з перебуванням його в нарадчій кімнаті.
21 червня 2017 року на адресу реєстрації місця проживання судді Дзюби О.А. та адресу Дніпровського районного суду міста Києва надіслано повідомлення про засідання Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя з розгляду дисциплінарної справи стосовно судді Дзюби О.А., яке відбудеться 3 липня 2017 року. У повідомленні запропоновано судді, у разі неможливості взяти участь у засіданні Дисциплінарної палати, поінформувати про це Дисциплінарну палату та зазначити можливу дату призначення розгляду дисциплінарної справи протягом періоду до 25 липня 2017 року.
Проте і 3 липня 2017 року на засідання Другої Дисциплінарної палати суддя Дзюба О.А. не з’явився, надіслав клопотання про відкладення розгляду дисциплінарної справи у зв’язку з перебуванням його в нарадчій кімнаті. Цього ж дня до Вищої ради правосуддя надійшов лист голови Дніпровського районного суду міста Києва, у якому повідомлено, що станом на 3 липня 2017 року суддя Дзюба О.А. перебуває в нарадчій кімнаті.
Враховуючи, що розгляд дисциплінарної справи стосовно судді Дзюби О.А. чотири рази відкладався, та з огляду на те, що судді надані всі процесуальні можливості для реалізації його права на захист, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вирішила розглядати дисциплінарну справу за відсутності судді Дзюби О.А.
На засідання Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя 3 липня 2017 року з’явився представник Генеральної прокуратури України – заступник начальника Департаменту підтримання державного обвинувачення та представництва інтересів громадянина або держави в судах – начальник управління представництва інтересів громадян або держави в суді Суховетрук І.Л., який підтримав доводи, викладені в заяві заступника Генерального прокурора України Бачуна О.В.
Заслухавши доповідача – члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Волковицьку Н.О., врахувавши надані суддею Дзюбою О.А. письмові пояснення, пояснення представника Генеральної прокуратури України, вивчивши матеріали дисциплінарної справи, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила такі обставини.
19 лютого 2014 року до Дніпровського районного суду міста Києва надійшли клопотання слідчого СВ Дніпровського РУ ГУМВС України в місті Києві Осовика А.В., погоджені заступником прокурора Дніпровського району міста Києва Лісуновим С.В., про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до Особа_1, ____ року народження, та Особа_2, ____ року народження.
Як зазначено у клопотаннях, досудовим розслідуванням встановлено, що 18 лютого 2014 року Особа_1 спільно з Особа_2 та іншими особами організували натовп для вчинення активних дій під час масових заворушень та взяли активну участь у масових заворушеннях у центральній частині міста Києва, що супроводжувались насильством над представниками влади, знищенням майна, опором представникам влади із застосуванням предметів, які використовувались як зброя. З метою вчинення кримінального правопорушення та участі у масових заворушеннях Особа_1 спільно з Особа_2 та іншими особами заздалегідь підготували екіпіровку для власного захисту під час нападу на працівників міліції, а саме шоломи, захисні щитки тощо.
18 лютого 2014 року приблизно з 10:00 до 15:00 Особа_1 спільно з Особа_2 та іншими особами прибули в центральну частину міста Києва (вулиці Інститутська та Грушевського) та вчинили активні дії, направлені на досягнення їх злочинної мети, шляхом здійснення насильства над особами, які намагались їм завадити, а саме насильства над працівниками правоохоронних органів та внутрішніх військ МВС України шляхом нападу, завдання їм ударів, жбурляння в бік працівників органів внутрішніх справ, що виконували свої службові обов’язки з охорони громадського порядку, саморобних вибухових пристроїв на основі легкозаймистої суміші (бензину, розчинника, спирту тощо) та каміння. З метою подолання перешкод при досягненні їх злочинного умислу Особа_1 спільно з Особа_2 та іншими особами, свідомо, допускаючи та бажаючи настання певного тяжкого наслідку свого діяння, вчинили, розміщуючись у натовпі, активні дії, направлені на знищення майна шляхом підпалу автомобільних шин для винищення чужого майна, зокрема автотранспортних засобів, металевих турнікетів, які належали ГУМВС України в місті Києві та використовувались працівниками міліції для стримування учасників цього масового заворушення та які перешкоджали пересуванню вказаних осіб у напрямку будівлі Верховної Ради України.
Під час зазначених протиправних дій Особа_1 спільно з Особа_2 та іншими особами чинили опір представникам влади – працівникам міліції, які намагались припинити їх злочинні дії, шляхом застосування проти працівників міліції інших активних дій, а для приховування власних облич з метою уникнення відповідальності за вчинювані діяння використали шоломи, медичні марлеві пов’язки та інші засоби. Під час протиправних дій працівникам міліції та іншим особам завдано побої та тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості.
Після вчинення вказаних протиправних дій Особа_1 та Особа_2 у числі інших осіб були затримані працівниками міліції.
Органами досудового розслідування дії Особа_1 та Особа_2 кваліфіковано за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 Кримінального кодексу України (далі – КК України).
Зазначеним справам було присвоєно реєстраційні номери: 755/5456/14-к (стосовно Особа_1) та 755/5460/14-к (стосовно Особа_2) і передано на розгляд судді Дзюбі О.А.
Як вбачається з журналів судових засідань, що містяться в належним чином засвідчених копіях матеріалів цих справ, які було надіслано Дніпровським районним судом міста Києва, під час судових засідань підозрювані заявляли про застосування до них насильства під час затримання. Заяви Особа_1 та Особа_2 були зафіксовані судом.
Ухвалами слідчого судді Дзюби О.А. від 19 лютого 2014 року зобов’язано слідчого Осовика А.В. забезпечити невідкладне проведення судово-медичного обстеження Особа_1 та Особа_2, а заяви підозрюваних про злочин від 19 лютого 2014 року в порядку статті 214 КПК України постановлено направити прокурору міста Києва для дослідження викладених у них фактів.
Під час розгляду справ до суду надійшли клопотання від народних депутатів України Чернеги Р.Т. та Швайки І.О. про застосування до Особа_1 запобіжного заходу у вигляді особистої поруки, а також від народних депутатів України Пишного А.Г. і Дубіля В.О. про застосування до Особа_2 запобіжного заходу у вигляді особистої поруки.
Ухвалами слідчого судді Дніпровського районного суду міста Києва Дзюби О.А. від 19 лютого 2014 року задоволено клопотання слідчого про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Застосовано до підозрюваних Особа_1 та Особа_2 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Встановлено строк тримання під вартою в межах 60 днів із моменту затримання, а саме: Особа_1 – до 16 квітня 2014 року, Особа_2 – до 10 квітня 2014 року. У задоволенні клопотань про застосування до Особа_1 та Особа_2 запобіжного заходу у вигляді особистої поруки – відмовлено.
Як зазначено в ухвалах, мотиви, наведені слідчим, дають достатні підстави вважати, що підозрювані, виходячи з тяжкості кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 КК України, яке відноситься до особливо тяжких злочинів, за вчинення якого передбачено покарання у виді позбавлення волі від 8-ми до 15-ти років, будучи обізнаними про суворість передбаченого законом покарання, можуть переховуватись від органів досудового розслідування з метою ухилення від кримінальної відповідальності, продовжити злочинну діяльність та іншим чином перешкодити кримінальному провадженню.
При цьому в ухвалах слідчого судді Дзюби О.А. відсутній мотивований висновок про обґрунтованість підозри у вчиненні Особа_1 та Особа_2 кримінального правопорушення, що їм інкримінується.
Крім наявності зазначених ризиків, передбачених частиною першою статті 177 КПК України, вагомості доказів, наданих стороною кримінального провадження, з урахуванням покарання, що загрожує підозрюваним у разі визнання їх винуватими у кримінальному правопорушенні, суд врахував також дані про особи підозрюваних: Особа_1, який не працює, не має постійного місця проживання, не одружений, не має соціальних зв’язків, та Особа_2, який офіційно не працює, не має постійного місця проживання в м. Києві, не має соціальних зв’язків у м. Києві, а тому слідчий суддя дійшов висновку, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою забезпечить належну процесуальну поведінку підозрюваних та виконання останніми, покладених на них процесуальних обов’язків.
Суд зазначив, що клопотання про застосування до Особа_1 та Особа_2. запобіжного заходу у вигляді особистої поруки не можуть бути задоволені, враховуючи вказані ризики та відсутність будь-яких достовірних відомостей, що поручителі зможуть забезпечити належну правову поведінку підозрюваних.
Ухвала слідчого судді Дзюби О.А. від 19 лютого 2014 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до підозрюваного Особа_1 до суду апеляційної інстанції не оскаржувалась.
22 лютого 2014 року ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду міста Києва Макарчук В.В. частково задоволено клопотання заступника начальника СВ Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві Циби О.М про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на домашній арешт стосовно підозрюваного Особа_1. Застосовано до Особа_1 запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання з покладанням на нього обов’язків, передбачених пунктами 2, 3 частини п’ятої статті 194 КПК України.
Ухвала слідчого судді Дніпровського районного суду міста Києва Дзюби О.А. від 19 лютого 2014 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до підозрюваного Особа_2 була оскаржена захисником Сидоруком М.І. в інтересах Особа_2 до суду апеляційної інстанції.
При цьому 22 лютого 2014 року ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду міста Києва Дзюби О.А. частково задоволено клопотання слідчого СВ Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві Циби О.М про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на домашній арешт стосовно підозрюваного Особа_2. Застосовано до Особа_2 запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання з покладанням на нього обов’язків, передбачених пунктами 2, 3 частини п’ятої статті 194 КПК України.
Як вбачається з ухвали слідчого судді Дзюби О.А. від 22 лютого 2014 року, при зміні запобіжного заходу ним було враховано той факт, що стороною обвинувачення не було виконано ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 19 лютого 2014 року в частині проведення судово-медичного обстеження Особа_2, однак зовнішній вигляд та стан останнього свідчив про необхідність надання кваліфікованої медичної допомоги в закладах охорони здоров’я.
Ухвалою апеляційного суду міста Києва від 13 березня 2014 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою захисника Сидорука М.І. в інтересах Особа_2 на ухвалу слідчого судді Дніпровського районного суду міста Києва Дзюби О.А. від 19 лютого 2014 року з тієї підстави, що постановою прокурора прокуратури Дніпровського району міста Києва Літвінова О.Є. від 24 лютого 2014 року кримінальне провадження № ____ від 19 лютого 2014 року за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 КК України, закрито, у зв’язку з чим ухвала про застосування запобіжного заходу припинила свою дію.
Суддя Дзюба О.А. надав письмові пояснення щодо обставин, викладених у заяві заступника Генерального прокурора України Бачуна О.В., у яких зазначив, що твердження автора заяви про відсутність в ухвалах слідчого судді ретельного обґрунтування необхідності застосування тримання під вартою як запобіжного заходу є безпідставними та необґрунтованими, оскільки відповідно до статей 6, 47 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судді здійснюють правосуддя самостійно, є незалежними від будь-якого впливу, суддям забезпечується свобода неупередженого вирішення судових справ відповідно до їх внутрішнього переконання, що ґрунтується на вимогах закону.
Також суддя вказав, що не може надати більш конкретні та обґрунтовані пояснення з приводу розгляду ним справ №№ 755/5456/14-к, 755/5460/14-к, оскільки оригінали цих судових справ були вилучені працівниками Генеральної прокуратури України під час проведення обшуку в Дніпровському районному суді міста Києва.
За змістом положень чинного КПК України основним призначенням слідчого судді є здійснення судового захисту прав і законних інтересів осіб, які беруть участь у кримінальному процесі, забезпечення законності і обґрунтованості обмеження конституційних прав і свобод людини на досудових стадіях кримінального провадження.
Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя встановлено обставини, які свідчать про невиконання слідчим суддею функції судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів підозрюваних.
Так, при винесенні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою Особа_1 суддею не враховано, що допит підозрюваного відбувся без участі захисника, що в свою чергу призвело до порушення прав підозрюваного на захист всупереч встановленим статтею 129 Конституції України основним засадам судочинства.
Частиною першою статті 52 КПК України передбачено обов’язкову участь захисника у кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів. У цьому разі участь захисника забезпечується з моменту набуття особою статусу підозрюваного.
Згідно з частиною першою статті 42 КПК України у редакції, яка діяла на час розгляду суддею клопотання, підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276 – 279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, або особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення.
Як вбачається з матеріалів справи, Особа_2 був затриманий за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 КК України (особливо тяжкий злочин), тобто набув статусу підозрюваного з моменту затримання.
У протоколі допиту підозрюваного Особа_1 від 19 лютого 2014 року зазначено, що допит проводився за присутності захисника Гадомського Д.В., проте підпис захисника відсутній. Крім того, в копії матеріалів судового провадження відсутні документи, які б надавали право адвокату Гадомському Д.В. захищати права та інтереси Особа_1.
Таким чином, допит підозрюваного Особа_1 всупереч вимогам статті 52 КПК України відбувався без участі захисника.
У протоколі затримання Особа_1 від 19 лютого 2014 року старшим слідчим СВ Дніпровського РУ ГУМВС України в м. Києві Сідіч С.Ю. зазначено, що його затримано 18 лютого 2014 року о 22:00. При цьому Особа_1 стверджував, що приблизний час його затримання 15:00.
Отже, на момент розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до Особа_1 у судді Дзюби О.А. були відсутні достовірні відомості про точний час його затримання.
Також із матеріалів перевірки вбачається, що допити підозрюваних у вказаних справах проводилися у нічний час (з 22:00 до 06:00), що не допускається згідно з частиною четвертою статті 223 КПК України.
Так, Особа_1 допитано 19 лютого 2014 року з 01:50 до 02:20, а Особа_2 – 19 лютого 2014 року з 03:05 до 03:35.
Запобіжні заходи – це заходи забезпечення кримінального провадження, застосування яких супроводжується обмеженням конституційних прав і свобод (свободи пересування та вільного вибору місця перебування) осіб, які підозрюються, обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень.
Оскільки запобіжні заходи у кримінальному провадженні обмежують права особи на свободу та особисту недоторканність, гарантовані статтею 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, такі заходи можуть бути застосовані тільки за наявності законної мети та підстав, визначених КПК, з урахуванням відповідної практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до частини першої статті 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно з частиною другою статті 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
З тексту ухвал слідчого судді Дзюби О.А. вбачається, що він взагалі не встановлював наявність обґрунтованої підозри у вчиненні Особа_1 та Особа_2 кримінального правопорушення, не досліджував докази, які б свідчили про існування підозри.
Відсутність в ухвалах слідчого судді Дзюби О.А. від 19 лютого 2014 року мотивованого висновку про обґрунтованість підозри свідчить про порушення суддею вимог статті 177 КПК України.
Приймаючи рішення за результатами розгляду клопотання про застосування до підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу, слідчий суддя зобов’язаний враховувати підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 КПК України, та навести їх в мотивувальній частині ухвали. Також необхідно враховувати врегульовані спеціальними нормами особливості застосування того чи іншого запобіжного заходу, дотримуватись вимог щодо змісту ухвали, які нормативно закріплені в статті 196 КПК України.
Відповідно до статті 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Правові наслідки недоведення або часткового доведення зазначених обставин передбачені частинами другою – четвертою цієї ж статті.
Всупереч вимогам статті 194 КПК України слідчим суддею Дзюбою О.А. під час розгляду клопотань про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не встановлено, чи доводять надані стороною обвинувачення докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваними кримінальних правопорушень; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
В ухвалах слідчого судді Дзюби О.А. містяться лише загальні формулювання про те, що будучи обізнаним про суворість передбаченого законом покарання, за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 КК України, підозрювані можуть переховуватись від органів досудового розслідування з метою ухилення від кримінальної відповідальності, крім того, можуть продовжити злочинну діяльність та іншим чином перешкодити кримінальному провадженню, при відсутності будь-якого обґрунтування наявності хоча б одного з таких ризиків. Ухвали слідчого судді ґрунтуються лише на припущенні існування таких ризиків.
Закон чітко визначив (стаття 183 КПК України), що тримання особи під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
Тобто, застосування такого запобіжного заходу можливе не тільки за наявності обґрунтованої підозри щодо вчинення особою злочину та ризиків, а й у разі неможливості зменшити наявні ризики до розумних меж через застосування більш м’яких запобіжних заходів.
Суд зобов’язаний не лише сформулювати ризики та вказати на недостатність більш м’якого запобіжного заходу, а й викласти обставини і посилання на докази, які обґрунтовують, чому вони привели суд до таких висновків (пункти 2 – 4 частини першої статті 196 КПК України).
Відповідно до вимог пунктів 3 і 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини обмеження права особи на свободу і особисту недоторканність можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватись виключно на підставі суворості можливого судового рішення, це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного заходу у вигляді ув’язнення. Питання про те, чи є тримання під вартою обґрунтованим, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин. Тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лабіта проти Італії» та у справі «Харченко проти України»).
Ухвали слідчого судді Дзюби О.А. не містять посилання на докази, які досліджені слідчим суддею під час розгляду клопотань про застосування запобіжного заходу, та свідчать про те, що жоден з інших, більш м’яких видів запобіжних заходів, не пов’язаних із позбавленням свободи, не здатен забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваних.
Вказане свідчить про ігнорування слідчим суддею Дзюбою О.А. вимог національного законодавства та практики Європейського суду з прав людини, зокрема таких приписів: «При розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов’язково має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів» (пункт 80 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2011 року у справі «Харченко проти України»), «Тримання особи під вартою буде свавільним, оскільки національні суди не обґрунтували необхідність такого тримання і не було розглянуто можливість застосування більш м’якого запобіжного заходу» (пункт 29 рішення Європейського суду з прав людини від 11 жовтня 2010 року у справі «Хайредінов проти України»).
Право на свободу є одним із основоположних прав людини, яке має виняткову роль як засіб забезпечення інших прав і свобод людини. Це право гарантується статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтею 29 Конституції України.
Проголошуючи «право на свободу», стаття 5 Конвенції передбачає фізичну свободу людини; її мета полягає в забезпеченні того, щоб жодна особа не могла бути свавільно позбавлена волі.
Частиною другою статті 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
У судових рішеннях, які постановлені у формі ухвал слідчим суддею Дніпровського районного суду міста Києва Дзюбою О.А., не наведені належні і достатні мотиви та підстави їх постановлення, що викликає сумнів у об’єктивності та справедливості судді.
Обрання за таких умов запобіжного заходу грубо порушує статтю 29 Конституції України, статтю 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 177, 183 КПК України, які допускають застосування тримання під вартою, як виняткового запобіжного заходу, лише за наявності обґрунтованої підозри.
Необґрунтоване застосування виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою порушує право особи на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Таким чином, Другою Дисциплінарною палатою встановлено, що суддею Дніпровського районного суду міста Києва Дзюбою О.А. при постановленні ухвал від 19 лютого 2014 року у справах № 755/5456/14-к і № 755/5460/14-к порушені гарантовані статтею 29 Конституції України та статтями 5 і 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на свободу та особисту недоторканність та право на справедливий судовий розгляд. Зазначене дає підстави вважати, що суддя Дзюба О.А. вчинив дії, що порочать звання судді і викликають сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності.
Суддя повинен здійснювати свою судову функцію незалежно, виходячи виключно з оцінки фактів, відповідно до свідомого розуміння права, незалежно від стороннього впливу, спонукання, тиску, загроз чи втручання, прямого чи опосередкованого, що здійснюється з будь-якої сторони та з будь-якою метою (Бангалорські принципи поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалені Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27 липня 2006 року № 2006/23).
Об’єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов’язків, яка проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття.
Судді зобов’язані проводити справу неупереджено, спираючись на власну оцінку фактів та власне тлумачення закону; забезпечити, щоб кожна сторона мала однакові можливості бути заслуханою, і щоб процедурні права кожної із сторін дотримувались відповідно до положень Конвенції про захист прав та основних свобод людини (принцип V Рекомендації № (94) 12 «Незалежність, дієвість та роль суддів», ухваленої Комітетом Міністрів Ради Європи на 518-му засіданні заступників міністрів 13 жовтня 1994 року).
Комітет Міністрів Ради Європи виключає відповідальність за зміст судових рішень, але водночас встановлює декілька винятків, коли суддя може нести дисциплінарну відповідальність за суддівські помилки, пов’язані зі змістом судових рішень, а саме – тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злого умислу або грубої недбалості.
Із наведених норм можна зробити висновок, що суддя може бути звільнений з посади за серйозні й очевидні порушення норм процесуального права, а також за порушення прав людини і основоположних свобод, якщо вони вчинені умисно або внаслідок грубої недбалості (мають ознаки свавілля). Прояви суддівського свавілля необхідно відрізняти від добросовісної суддівської помилки, тобто помилки без ознак умислу або грубої недбалості. Добросовісність вказує на те, що суддя діяв сумлінно – з належним ставленням до своїх обов’язків встановив фактичні обставини, які підлягають правовій оцінці, оцінив докази та тлумачив закон, але припустився помилки, яка не була настільки очевидною і однозначною.
Встановлені Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя обставини свідчать про несумлінне ставлення судді Дзюби О.А. до покладених на нього обов’язків слідчого судді, зокрема щодо об’єктивного розгляду справи та судового захисту прав осіб у кримінальному провадженні, законності та обґрунтованості обмеження конституційних прав і свобод людини.
Невиконання суддею Дзюбою О.А. покладених на нього професійних обов’язків під час гострого соціального конфлікту в Україні в період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року завдало істотної шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства і держави, а також негативно вплинуло на ступінь довіри суспільства до судової влади в цілому.
Присяга судді вимагає від нього об’єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов’язки судді.
Згідно з частиною другою статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» (у редакції на момент постановлення зазначених ухвал) порушенням суддею присяги визнавалося, в тому числі вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів.
Зміни, що відбулися у правовому регулюванні відповідних відносин після 19 лютого 2014 року, не призвели до пом’якшення або скасування відповідальності за дії, вчинені суддею. Так, після набрання чинності Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VIII істотне порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя, вчинене внаслідок умислу або недбалості, також визнавалося дисциплінарним проступком (підпункт «а» пункту 1 частини першої статті 92 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року зі змінами, внесеними Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд»), а у разі, коли такі дії порочили звання судді або підривали авторитет правосуддя, утворювало склад порушення присяги судді, що було підставою для його звільнення (пункт 1 частини другої статті 97 вказаного Закону).
Не змінився характер наслідків, передбачених законом для подібних грубих порушень, і після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 2 червня 2016 року № 1401-VIII та Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII.
У статті 115 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» зазначено, що відповідно до пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, є підставою для звільнення судді з посади.
За змістом пунктів 1, 7 частини дев’ятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції від 2 червня 2016 року істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов’язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний, зокрема, будь-який з таких фактів: суддя допустив поведінку, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду; суддя допустив інше грубе порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду.
З огляду на викладене дії, які раніше охоплювалися порушенням суддею присяги, за чинним законодавством мають ознаки істотного дисциплінарного проступку.
Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що редакційні зміни в описі неправомірних дій судді, що є підставою для звільнення його з посади, не призвели до пом’якшення відповідальності за такі діяння. При цьому всі досліджені редакції опису таких діянь повністю охоплюють дії, вчинені суддею Дніпровського районного суду міста Києва Дзюбою О.А.
Відповідно до норм законів України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про Вищу раду юстиції» в редакції, яка була чинною на момент вчинення суддею вказаних дій, законодавцем не були встановлені строки для вирішення питання про притягнення судді до відповідальності за порушення присяги.
Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» було запроваджено правове регулювання, згідно з яким притягнення до відповідальності за порушення присяги можливо за правилами, встановленими для дисциплінарної відповідальності суддів (частина друга статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» зі змінами). Водночас редакцією статті 96 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» було встановлено, що дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці (частина четверта цієї статті).
Чинним законодавством встановлено, що стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження (частина одинадцята статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Запровадження строку давності притягнення судді до відповідальності за дії, які охоплювалися порушенням присяги, а чинним законодавством охоплюються ознаками складу істотного дисциплінарного проступку, є заходом, який покращує становище судді порівняно із ситуацією, коли строк законодавством визначений не був, тому в силу положень статті 58 Конституції України він повинен бути застосований.
Оскільки строки застосування дисциплінарного стягнення, встановлені Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» і Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року, відрізняються в частині збільшення такого строку на час здійснення відповідного дисциплінарного провадження, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя застосовує строк, який поліпшує становище особи, тобто строк, передбачений частиною четвертою статті 96 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд».
Згідно з даними Дніпровського районного суду міста Києва станом на 27 грудня 2016 року з 19 лютого 2014 року (дати вчинення дисциплінарного проступку) суддя Дзюба О.А. 20 днів перебував на лікарняному, 208 днів – у відпустці.
Таким чином, на час розгляду дисциплінарної справи встановлений законом строк давності притягнення зазначеного судді до дисциплінарної відповідальності не закінчився.
Відповідно до частини другої статті 109 цього Закону та частини п’ятої статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.
Матеріали дисциплінарної справи свідчать, що порушення закону, допущені суддею Дзюбою О.А., є очевидними та грубими, дисциплінарний проступок є істотним, а його наслідки негативно вплинули як на права окремих осіб, так і на ступінь довіри суспільства до судової влади в цілому.
Отже, беручи до уваги тяжкість проступку та його наслідки, Дисциплінарна палата дійшла висновку, що позитивна характеристика судді та відсутність дисциплінарних стягнень не можуть бути підставою застосування більш м’якого виду дисциплінарного стягнення, ніж подання про звільнення судді з посади і не буде пропорційним характеру вчиненого проступку.
Будь-яких інших обставин, які можуть вплинути на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, під час перевірки не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись статтями 34, 49 – 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», статтею 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», пунктами 12.22 – 12.23, 12.36, 12.39 Регламенту Вищої ради правосуддя, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя
вирішила:
притягнути суддю Дніпровського районного суду міста Києва Дзюбу Олександра Анатолійовича до дисциплінарної відповідальності та застосувати до нього дисциплінарне стягнення у виді внесення подання Вищій раді правосуддя про звільнення його з посади судді.
Рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя може бути оскаржене до Вищої ради правосуддя в порядку і строки, встановлені статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».
Головуючий на засіданні
Другої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя А.М. Бойко
Члени Другої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя І.А. Артеменко
В.А. Нежура
