Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Говорухи В.І., членів Гречківського П.М., Іванової Л.Б., Матвійчука В.В., заслухавши доповідача – члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Швецову Л.А., розглянувши дисциплінарну справу, відкриту за дисциплінарною скаргою Маселка Романа Анатолійовича стосовно судді Дзержинського районного суду міста Харкова Грищенко Ірини Олексіївни,
встановила:
Грищенко Ірина Олексіївна Указом Президента України від 7 березня 2001 року № 165/2001 призначена на посаду судді Дзержинського районного суду міста Харкова строком на п’ять років, Постановою Верховної ради України від 9 лютого 2006 року № 3433-IV обрана на посаду судді цього суду безстроково.
6 травня 2021 року до Вищої ради правосуддя за вхідним № М-2522/9/7-21 надійшла скарга Маселка Р.А. щодо неналежної поведінки судді Дзержинського районного суду міста Харкова Грищенко І.О.
На думку скаржника, суддею Грищенко І.О. під час розгляду кримінальної справи № 638/16050/16-к допущено поведінку, яка свідчить про вчинення дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду).
Зазначене порушення полягало у позапроцесуальному спілкуванні судді Грищенко І.О. з адвокатом обвинуваченого ОСОБА1 – Вездауцаном Іваном Михайловичем та отриманні від нього неправомірної вигоди за вирішення процесуального питання.
Враховуючи викладене, скаржник просить притягнути суддю Дзержинського районного суду міста Харкова Грищенко І.О. до дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя від 6 травня 2021 року вказану скаргу для проведення попередньої перевірки передано члену Вищої ради правосуддя Швецовій Л.А.
Ухвалою Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 16 червня 2021 року № 1392/3дп/15-21 за скаргою Маселка Р.А. стосовно судді Дзержинського районного суду міста Харкова Грищенко І.О. відкрито дисциплінарну справу у зв’язку з можливою наявністю в її діях ознак дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності).
З метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та забезпечення реалізації прав учасників дисциплінарної справи, визначених пунктом 12.30 Регламенту Вищої ради правосуддя, учасникам справи запропоновано взяти участь у вказаному засіданні в режимі відеоконференції та завчасно подати до Вищої ради правосуддя відповідне клопотання, а також роз’яснено їхні права та обов’язки як учасників дисциплінарної справи.
Про засідання Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, призначене на 21 липня 2021 року, суддя Грищенко О.І., скаржник Маселко Р.А. повідомлені своєчасно і належним чином, у порядку та строки, що встановлені Законом України «Про Вищу раду правосуддя», шляхом надіслання відповідних повідомлень та розміщення відповідної інформації на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя.
У засідання Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, призначене на 21 липня 2021 року, прибули суддя Грищенко О.І. та її представник – адвокат Самойлов Є.Ю., які надали пояснення.
Скаржник Маселко Р.А. у засідання Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, призначене на 21 липня 2021 року, не з’явився.
Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, заслухавши доповідача, пояснення судді Дзержинського районного суду міста Харкова Грищенко О.І. та її представника – адвоката Самойлова Є.Ю., дослідивши матеріали дисциплінарної справи і письмові пояснення судді Грищенко О.І., дійшла висновку про наявність підстав для притягнення судді Грищенко І.О. до дисциплінарної відповідальності з огляду на таке.
6 липня 2017 року в провадження судді Дзержинського районного суду міста Харкова Грищенко І.О. надійшов для розгляду обвинувальний акт у кримінальному провадженні № ____ від 7 квітня 2016 року (справа № 638/16050/16-К) за обвинуваченням ОСОБА1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 369-2 Кримінального кодексу України (далі - КК України), а саме прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди для себе чи третьої особи за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або пропозиція чи обіцянка здійснити вплив за надання такої вигоди.
2 травня 2016 року під час досудового розслідування було проведено обшук за місцем проживання ОСОБА1 за адресою: АДРЕСА1, у ході якого вилучено грошові кошти в сумі 31713 доларів США та 1 295 грн.
Органом досудового розслідування встановлено, що 24 грудня 2019 року адвокат Вездауцан І.М., який здійснює захист обвинуваченого ОСОБА1 у вказаному кримінальному провадженні, прибув до Дзержинського районного суду міста Харкова з метою подання на розгляд судді Грищенко І.О. клопотання про повернення обвинуваченому ОСОБА1 грошових коштів, вилучених 2 травня 2016 року під час обшуку за місцем його проживання. У цей самий день на першому поверсі приміщення Дзержинського районного суду міста Харкова у Вездауцана І.М. відбулася зустріч із суддею Дзержинського районного суду міста Харкова Грищенко І.О., під час якої він повідомив судді про свій намір подати клопотання в інтересах обвинуваченого ОСОБА1 про повернення вилучених коштів та на її прохання надав для ознайомлення відповідне клопотання. Ознайомившись із доводами клопотання про повернення вилучених під час проведення обшуку коштів, суддя Грищенко І.О. повідомила про недостатність обґрунтувань у клопотанні для його задоволення, зазначивши при цьому про необхідність надання додаткових документів, які підтверджують, що арешт на майно ОСОБА1 у кримінальному провадженні не накладався.
15 січня 2020 року під час зустрічі, яка відбулася у службовому кабінеті № 122 Дзержинського районного суду міста Харкова, Вездауцан І.М. повідомив Грищенко І.О., що відповіді про те, що слідчими суддями Печерського районного суду міста Києва арешти на майно ОСОБА1 не накладалися, він не отримав, однак такі рішення відсутні. Суддя запропонувала йому на наступному судовому засіданні подати клопотання в інтересах обвинуваченого ОСОБА1 про повернення грошових коштів, вилучених 2 травня 2016 року під час проведення обшуку за місцем його проживання.
Після цього суддя Грищенко І.О., з корисливих мотивів та з метою особистого збагачення, висловила Вездауцану І.М. прохання надати їй неправомірну вигоду у сумі 4000 доларів США (що згідно з офіційним курсом Національного банку України станом на 15 січня 2020 року становило 96102,8 грн) за вчинення нею як службовою особою, яка займає відповідальне становище, в інтересах третьої особи – ОСОБА1 дій з використанням наданої їй влади, а саме за винесення ухвали про повернення йому вилучених під час проведення обшуку за місцем його проживання грошових коштів.
Під час зустрічі, яка відбулась 30 січня 2020 року у службовому кабінеті судді, після повідомлення Вездауцану І.М. інформації, що згідно з відповіддю Печерського районного суду міста Києва суддями вказаного суду арешт на вилучене у ОСОБА1 майно не накладався, підтвердила свій намір отримати неправомірну вигоду за прийняття судового рішення в інтересах ОСОБА1 у судовому засіданні, запланованому на 5 лютого 2020 року, та узгодила підготовку захисником проєкту відповідної ухвали.
Під час судового засідання 5 лютого 2020 року адвокат Вездауцан І.М. заявив клопотання в інтересах обвинуваченого ОСОБА1 про повернення вилучених під час досудового розслідування грошових коштів, після чого суддя Грищенко І.О. оголосила перерву до 20 березня 2020 року для надання можливості прокурору у провадженні підготувати письмові заперечення на доводи клопотання захисника. Цього самого дня після судового засідання суддя Грищенко І.О. у своєму службовому кабінеті повідомила Вездауцана І.М. про необхідність надання їй підготовленого ним проєкту ухвали на знімному носії інформації та підтвердила свої наміри під час наступного судового засідання винести ухвалу про задоволення клопотання в інтересах обвинуваченого ОСОБА1 про повернення вилучених під час досудового розслідування грошових коштів за умови надання неправомірної вигоди. У подальшому призначені суддею Грищенко І.О. на 20 березня, 6 квітня, 30 квітня 2020 року судові засідання не відбулись у зв’язку із запровадженням карантину. Під час зустрічі, яка відбулась 21 травня 2020 року у службовому кабінеті судді, Грищенко І.О. підтвердила свій намір під час наступного судового засідання винести ухвалу про задоволення клопотання в інтересах обвинуваченого ОСОБА1 про повернення вилучених під час досудового розслідування грошових коштів, отримала від захисника проєкт ухвали суду про задоволення клопотання та зазначила, що неправомірну вигоду їй необхідно передати після судового засідання. У подальшому Грищенко І.О. повідомила Вездауцана І.М., що судове засідання і розгляд клопотання про повернення грошових коштів ОСОБА1 в цей день не відбудуться, наступне судове засідання призначила на 27 травня 2020 року.
27 травня 2020 року Грищенко І.О. у судовому засіданні з 12:59 до 14:12 розглянула клопотання захисника Вездауцана І.М., подане в інтересах обвинуваченого ОСОБА1, про повернення вилучених під час досудового розслідування грошових коштів та видалилась до нарадчої кімнати орієнтовно до 15:30. Перебуваючи в нарадчій кімнаті, Грищенко І.О. запросила Вездауцана І.М. до підсобного приміщення, розташованого на першому поверсі будівлі Дзержинського районного суду міста Харкова, де повідомила про необхідність передачі неправомірної вигоди. Після цього Грищенко І.О., близько 14:33, перебуваючи в підсобному приміщенні, розташованому на першому поверсі будівлі Дзержинського районного суду міста Харкова, одержала від Вездауцана І.М. неправомірну вигоду у сумі 4000 доларів США (згідно з курсом Національного банку України 107611,6 грн) за винесення ухвали про повернення ОСОБА1 вилучених 2 травня 2016 року під час проведення обшуку за місцем його проживання грошових коштів.
Наведені відомості підтверджуються, зокрема, протоколами проведення негласних слідчих (розшукових) дій стосовно ОСОБА2, якими зафіксовано висловлення суддею ОСОБА2 прохання про надання їй неправомірної вигоди за винесення рішення та одержання нею 27 травня 2020 року орієнтовно о 14:33 від адвоката Вездауцана І.М. неправомірної вигоди у сумі 4000 доларів США за винесення ухвали про повернення ОСОБА1 вилучених під час проведення обшуку за місцем його проживання грошових коштів.
28 травня 2020 року судді Грищенко І.О. було повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, а саме: прохання надати для себе та одержання службовою особою, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди за вчинення такою службовою особою в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, будь-якої дії з використанням наданої їй влади та службового становища.
Вказані факти були предметом розгляду Вищої ради правосуддя у 2020, 2021 роках клопотань заступника Генерального прокурора – керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Холодницького Назара Івановича про тимчасове відсторонення судді Дзержинського районного суду міста Харкова ОСОБА2 від здійснення правосуддя у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності, клопотань Генерального прокурора Венедіктової Ірини Валентинівни про продовження строку тимчасового відсторонення судді Дзержинського районного суду міста Харкова ОСОБА2 від здійснення правосуддя у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 23 червня 2020 року № 934/0/15-20 тимчасово, до 28 липня 2020 року, відсторонено суддю Дзержинського районного суду міста Харкова ОСОБА2 від здійснення правосуддя у зв’язку із притягненням її до кримінальної відповідальності.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 23 липня 2020 року № 2239/0/15-20 продовжено до 23 вересня 2020 року строк тимчасового відсторонення судді Дзержинського районного суду міста Харкова ОСОБА2 від здійснення правосуддя у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності.
28 січня 2021 року до Вищого антикорупційного суду надійшов обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України.
Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 2 березня 2021 року кримінальне провадження стосовно судді ОСОБА2 призначено до судового розгляду.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 30 березня 2021 року № 723/0/15-21 тимчасово відсторонено суддю Дзержинського районного суду міста Харкова ОСОБА2 від здійснення правосуддя у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності до набрання законної сили вироком суду або закриття кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України.
Розгляд справи наразі триває у Вищому антикорупційному суді.
Третя Дисциплінарна палата не досліджує питання наявності або відсутності вини ОСОБА2 у вчиненні кримінального правопорушення, оскільки перебіг кримінального провадження не має значення для розгляду питання про дисциплінарну відповідальність судді, крім випадків, прямо передбачених Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
Дисциплінарний проступок та кримінальне правопорушення не є тотожними поняттями. Цілком можливим є притягнення особи за одні й ті самі дії і до дисциплінарної, і до кримінальної або адміністративної відповідальності. Це не суперечить Основному Закону, який забороняє притягати двічі до юридичної відповідальності одного виду (частина перша статті 61 Конституції України). Питання про вину особи у вчиненні злочину (кримінального правопорушення), безумовно, може вирішити лише суд. Водночас виключні повноваження встановлювати відсутність або наявність у діях судді складу дисциплінарного проступку надані дисциплінарному органу – Дисциплінарним палатам Вищої ради правосуддя (стаття 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»). Відповідно, рішення будь-яких органів, у тому числі вирок суду, не можуть бути обов’язковими для дисциплінарного органу, який вправі і водночас зобов’язаний самостійно визначити наявність у діях особи складу дисциплінарного проступку. Тим більше, дисциплінарний орган не може бути обмежений у здійсненні своїх повноважень щодо дисциплінарного провадження через відсутність рішення компетентного органу в іншій процедурі, зокрема через відсутність вироку суду за фактами, які можуть бути одночасно підставами притягнення особи до кримінальної та дисциплінарної відповідальності. Так само рішення дисциплінарного органу не має жодного правового значення і для суду при розгляді кримінального провадження чи справи про адміністративне правопорушення.
Під час дисциплінарного провадження надається оцінка лише фактам, які можуть свідчити про наявність або відсутність в поведінці судді складу дисциплінарного проступку та про ступінь його вини. Встановлені під час дисциплінарного провадження факти та обставини мають значення тільки для прийняття рішення в рамках своєї компетенції та жодним чином не свідчать про доведеність вини особи у вчиненні адміністративних або кримінальних правопорушень.
У письмових поясненнях, наданих на запити члена Вищої ради правосуддя, суддя Грищенко І.О. зазначила, що скаржник Маселко Р.А. не є учасником кримінального провадження № ____. Наведені у скарзі відомості, які одержані ним із загальнодоступних джерел, а саме з повідомлень у ЗМІ та мережі інтернет, не є фактичними даними, які мають доказове значення, а власне є лише публічними висловлюваннями. Тобто про усі фактичні обставини ймовірного правопорушення, викладеного у скарзі, скаржнику відомо опосередковано, що, звичайно, ставить під сумнів достовірність таких тверджень.
Суддя Грищенко О.І. зазначила, що автор скарги посилається на інформацію, встановлену правоохоронними органами, а саме що ОСОБА2 нібито вимагала грошові кошти за винесення ухвали у кримінальній справі. Однак це лише версія (позиція) правоохоронних органів у цьому кримінальному провадженні.
Проте не існує жодного судового рішення (вироку), яке підтверджує факт вчинення суддею ОСОБА2 злочину або іншого проступку.
Разом із тим суддя Грищенко І.О. зазначила, що вступ адвоката Вездауцана І.М. до участі у вказаній справі був обумовлений виключно наміром спровокувати головуючого суддю, оскільки у адвоката Вездауцана І. М. не було визначених чинним законодавством повноважень на здійснення захисту обвинуваченого ОСОБА1.
Повноваження Вездауцана І. М. було перевірено на підставі ордера, тоді як про зміст договору про надання правничої допомоги Грищенко І.О. стало відомо лише після ознайомлення з матеріалами кримінального провадження № ____ від 21 січня 2021 року.
Договір про надання правничої допомоги № ДПП/20 від 10 жовтня 2019 року, на підставі якого діяв адвокат Вездауцан І.М., не відповідає вимогам чинного законодавства та не уповноважує адвоката Вездауцана І.М. на здійснення захисту обвинуваченого ОСОБА1 під час судового розгляду кримінального провадження № ____ від 7 квітня 2016 року у Дзержинському районному суді міста Харкова.
Тим не менше, достеменно знаючи про відсутність повноважень, діючи нібито в інтересах обвинуваченого ОСОБА1, маючи статус адвоката, Вездауцан І.М. 20 січня 2020 року звернувся до Служби безпеки України із заявою про можливе вчинення у майбутньому суддею Дзержинського районного суду міста Харкова ОСОБА2 неправомірних дій. 21 січня 2020 року, діючи всупереч вимогам частини другої статті 275 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України), частин першої та другої статті 6 Правил адвокатської етики, адвокат Вездауцан І.М. надав згоду на залучення до співробітництва із правоохоронними органами та проведення негласних слідчих (розшукових) дій.
Таким чином, на думку судді Грищенко І.О., адвокат Вездауцан І.М. вчинив провокацію стосовно судді Дзержинського районного суду міста Харкова ОСОБА2. Провокуючі дії адвоката призвели до вручення ОСОБА2 повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, та направлення у подальшому обвинувального акта щодо вказаної особи до суду.
Разом із тим у поясненнях зазначалося, що скаржник Маселко Р.А., маючи статус адвоката, діючи в інтересах Національного антикорупційного бюро України, не мав обґрунтованих підстав звернення зі скаргою щодо вчинення суддею Грищенко І.О. дисциплінарного проступку.
Надаючи оцінку поясненням та запереченням судді Грищенко І.О. та її представника – адвоката Самойлова Є.Ю., Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя виходить із того, що дисциплінарний орган не оцінює докази, які використовує сторона обвинувачення в межах кримінального провадження, щодо їх належності та допустимості, а лише надає правову оцінку обставинам наявності або відсутності у поведінці судді ознак дисциплінарного проступку. Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 березня 2019 року у справі № 9901/789/18 (провадження № 11-1464заі18) дійшла висновку щодо можливості використання таких доказів, як протоколи негласних слідчих (розшукових) дій, під час дисциплінарного провадження, пославшись, у тому числі, на постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 та 29 січня 2019 року (справи № 800/454/17 (П/9901/141/18) та № 9901/728/18 відповідно). Дисциплінарна палата не може досліджувати правомірність пред’явленої судді підозри або надавати оцінку пред’явленому судді обвинуваченню, у тому числі не досліджує питання наявності або відсутності вини судді Грищенко І.О. у вчиненні кримінального правопорушення. З огляду на вказане не беруться до уваги твердження судді щодо залежності дисциплінарного провадження від провадження, здійснюваного у Вищому антикорупційному суді, оскільки прийняте у кримінальній справі рішення матиме значення для кар’єри судді як кадрове (пункт 5 частини сьомої статті 126 Конституції України), а не дисциплінарне питання. Згідно із практикою Європейського суду з прав людини не є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод притягнення особи до дисциплінарної відповідальності на основі відомостей про факти, встановлені у кримінальному провадженні, якщо такі відомості аналізувалися під кутом зору правил службової етики, навіть якщо особа у кримінальному провадженні була виправданою (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 6 жовтня 1982 року у справі «X. v. Austria» про неприйнятність заяви № 9295/81) чи таке провадження було закрите (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 7 жовтня 1987 року у справі «C. v. the United Kingdom» про неприйнятність заяви № 11882/85). Гарантована пунктом 2 статті 6 Конвенції презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка за своєю суттю є кримінальною і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме у кримінально-правовому сенсі (рішення ЄСПЛ від 11 лютого 2003 року у справі «Ringvold v. Norway», заява № 34964/97). Отже, зазначена гарантія не може бути поширена на дисциплінарні провадження, які згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції охоплюються поняттям спору щодо прав та обов’язків цивільного характеру (стандарти доказування у дисциплінарній процедурі та у кримінальному провадженні істотно відрізняються). Саме така правова позиція висловлена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18), від 22 січня 2019 року у справі № 800/454/17 (П/9901/141/18). Зважаючи на вказане, Дисциплінарна палата не бере до уваги посилання судді Грищенко І.О. на кримінальний за своєю природою, сутністю та спрямованістю характер дисциплінарного провадження щодо неї. Питання про вину особи у вчиненні злочину (кримінального правопорушення), безумовно, може вирішити лише суд. Водночас виключні повноваження встановлювати відсутність або наявність у діях судді складу дисциплінарного проступку надані дисциплінарному органу – Дисциплінарним палатам Вищої ради правосуддя (стаття 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»). Рішення будь-яких органів, у тому числі вирок суду, не можуть бути обов’язковими для дисциплінарного органу, який вправі і водночас зобов’язаний самостійно визначити наявність у діях особи складу дисциплінарного проступку. Тим більше, дисциплінарний орган не може бути обмежений у здійсненні своїх повноважень щодо дисциплінарного провадження через відсутність рішення компетентного органу в іншій процедурі, зокрема через відсутність вироку суду за фактами, які можуть бути одночасно підставами притягнення особи до кримінальної та дисциплінарної відповідальності. Так само рішення дисциплінарного органу не має жодного правового значення і для суду під час розгляду кримінального провадження чи справи про адміністративне правопорушення. Під час дисциплінарного провадження надається оцінка тільки тим фактам, які можуть свідчити про наявність або відсутність у поведінці судді складу дисциплінарного проступку та про ступінь його вини. Встановлені під час дисциплінарного провадження факти та обставини мають значення тільки для прийняття рішення у межах компетенції та жодним чином не свідчать про доведеність вини особи у вчиненні адміністративних або кримінальних правопорушень. Твердження судді про вчинену стосовно неї провокацію та участь у цій провокації адвоката Вездауцана І.М. у світлі професійних обов’язків судді не можуть вплинути на оцінку допущених суддею дій щодо позапроцесуального спілкування з особою, яка надає правову допомогу особі, яка притягається до кримінальної відповідальності, та отримання від неї грошової винагороди, оскільки не виправдовують зазначені дії впливом провокації, однак можуть бути враховані при наданні оцінки характеру проступку.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Згідно з пунктами 1, 2 частини сьомої статті 56 вказаного Закону суддя зобов’язаний справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства; дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів.
Статтею 58 цього Закону встановлено, що питання етики суддів визначаються Кодексом суддівської етики, що затверджується з’їздом суддів України за пропозицією Ради суддів України.
У Кодексі суддівської етики, затвердженому XI з’їздом суддів України 22 лютого 2013 року, закріплено, що суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду. Суддя має уникати позапроцесуальних взаємовідносин з одним із учасників процесу або його представником у справі за відсутності інших учасників процесу, а також будь-якого незаконного впливу на його діяльність, пов’язану зі здійсненням правосуддя, та не має права використовувати своє посадове становище в особистих інтересах чи в інтересах інших осіб та не повинен дозволяти цього іншим. Суддя має докладати всіх зусиль до того, щоб, на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини, його поведінка була бездоганною. Суддя повинен виконувати свої професійні обов’язки незалежно, виходячи виключно з фактів, установлених на підставі власної оцінки доказів, розуміння закону, верховенства права, що є гарантією справедливого розгляду справи в суді, незважаючи на будь-які зовнішні впливи, стимули, загрози, втручання або публічну критику, а також здійснювати судочинство в межах та порядку, визначених процесуальним законом, старанно й неупереджено виконувати покладені на нього обов’язки та вживати заходів для поглиблення своїх знань та вдосконалення практичних навичок.
У Бангалорських принципах поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23, зазначено, що суддя повинен виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки суддів з метою укріплення суспільної довіри до судових органів, поведінка судді в процесі засідання та за стінами суду має сприяти підтримці та зростанню довіри суспільства, представників юридичної професії та сторін у справі до об’єктивності суддів та судових органів. Об’єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов’язків, вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття. Забезпечення рівного ставлення до всіх сторін судового засідання має першочергове значення для належного виконання суддею своїх обов’язків. Спосіб дій та поведінка судді мають підтримувати впевненість суспільства в чесності та непідкупності судових органів.
Особливості посади професійного судді полягають в уособленні державної влади шляхом здійснення правосуддя на засадах верховенства права, законності та справедливості, а статус судді передбачає найвищий рівень правової свідомості та професійної відповідальності перед суспільством, що повинно стверджуватися суддями у спосіб неухильного дотримання норм законодавства під час розгляду справ з метою забезпечення права на справедливий суд та захисту прав та свобод особи.
У пункті 22 Висновку № 3 Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, зазначено, що методи, які використовуються суддями для вирішення спорів, повинні завжди викликати довіру. Поведінка суддів у їхній професійній діяльності розглядається громадськістю як необхідна складова довіри до судів. Повноваження, надані суддям, тісно пов’язані із цінностями правосуддя, справедливості та свободи. Стандарти поведінки, що застосовуються до суддів, випливають із цих цінностей і є передумовами довіри до здійснення правосуддя. Зокрема, у пунктах 49, 50 вказаного Висновку зазначено, що судді у своїй діяльності повинні керуватися принципами професійної поведінки; завжди обирати такий підхід, який є безстороннім та виглядає таким ззовні, не допускаючи проявів фаворитизму або дійсної чи видимої упередженості, та демонструвати увагу до всіх осіб, які беруть участь у судовому процесі або на яких такий процес впливає, з рівноправним ставленням до сторін, підтримуючи баланс між сторонами та забезпечуючи чесний розгляд для кожної зі сторін. Отже, особливості посади професійного судді полягають в уособленні державної влади шляхом здійснення правосуддя на засадах верховенства права, законності та справедливості, а статус судді передбачає найвищий рівень правової свідомості та професійної відповідальності перед суспільством, що повинно стверджуватися суддями у спосіб неухильного дотримання норм законодавства під час розгляду справ з метою забезпечення права на справедливий суд та захисту прав і свобод особи. Складаючи присягу, зміст якої визначений статтею 57 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суддя урочисто присягає об’єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно, справедливо та кваліфіковано здійснювати правосуддя від імені України, керуючись принципом верховенства права, підкоряючись лише закону, чесно і сумлінно здійснювати повноваження та виконувати обов’язки судді, дотримуватися етичних принципів і правил поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя. Пунктом 3 частини першої статті 106 цього Закону визначено, що суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав умисного або внаслідок недбалості допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу. Відповідно до частини дев’ятої вказаної статті істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов’язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнано, зокрема, допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду; інше грубе порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду. Під час розгляду дисциплінарної справи встановлено, що у провадженні судді Дзержинського районного суду міста Харкова Грищенко І.О. перебувала кримінальна справа № 638/16050/16-к; встановлені під час розгляду дисциплінарної справи обставини не залишають у дисциплінарного органу сумніву щодо спілкування цієї судді з адвокатом Вездауцаном І.М., який діяв в інтересах учасника вказаної адміністративної справи та вчиняв незаконний вплив на діяльність судді, пов’язану зі здійсненням правосуддя. Така поведінка судді порушує стандарти безсторонності суду, етичні норми поведінки судді та викликає обґрунтовані сумніви у здатності судді безсторонньо виконувати свої функції, порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя. При цьому зустрічі судді ОСОБА2 з адвокатом Вездауцаном І.М. 24 грудня 2019 року, 15 січня 2020 року, 21 та 27 травня 2020 року, під час яких суддя висловлювала прохання надати їй неправомірну вигоду за прийняття нею як суддею Дзержинського районного суду міста Харкова рішення в інтересах обвинуваченого ОСОБА1, вказують на умисний характер допущених проступків, оскільки суддя ОСОБА2 не могла не усвідомлювати неправомірності та неетичності таких дій, які порочать звання судді. Така поведінка судді створює уявлення про можливість вплинути на прийняття судового рішення у позапроцесуальний спосіб, що завдає істотної шкоди авторитету правосуддя.
Події, які є предметом розгляду, набули розголосу в засобах масової інформації та викликали негативну оцінку громадськості щодо діяльності суду, зокрема щодо чесності та непідкупності суддів, що, безумовно, має негативний вплив на авторитет не лише Дзержинського районного суду міста Харкова, а й судової системи в цілому. Пояснення, надані суддею Грищенко І.О., не спростовують допущених суддею порушень. Неодноразові зустрічі та спілкування з адвокатом Вездауцаном І.М., який діяв в інтересах ОСОБА1, свідчать про умисність дій судді Грищенко І.О., яка не могла не усвідомлювати, що таким чином порушує вимоги закону і принцип верховенства права, присягу судді, не дотримується високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду і допускає незаконний вплив на її діяльність, пов’язану зі здійсненням правосуддя.
Разом із тим повідомлені суддею Грищенко І.О. відомості про провокацію та втручання в її діяльність з боку адвоката Вездауцана І.М. не знайшли свого підтвердження, оскільки в реєстрі на сайті Вищої ради правосуддя відсутня інформація про звернення судді Грищенко І.О. до Вищої ради правосуддя з повідомленням про втручання в її діяльність. Також слід зазначити, що 27 травня 2020 року під час розгляду клопотання адвоката Вездауцана І.М. про повернення тимчасово вилученого майна суддя Грищенко І.О. о 14:11 видалилась до нарадчої кімнати для постановлення процесуального рішення, вказавши, що перебуватиме у нарадчій кімнаті орієнтовно до 15:30.
Однак органом досудового розслідування встановлено, що о 14:33, порушуючи таємницю нарадчої кімнати, суддя Грищенко І.О. зустрілась з адвокатом Вездауцаном І.М. у підсобному приміщенні Дзержинського районного суду міста Харкова, спілкувалась зі стороною у справі та отримала неправомірну вигоду.
Таємниця нарадчої кімнати є одним із важливих принципів правосуддя, що служить гарантією об’єктивності, незалежності, безсторонності, неупередженості та справедливості суду.
Відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя зобов’язаний не розголошувати відомості, які становлять таємницю, що охороняється законом.
Важливість дотримання такої таємниці не підлягає оспорюванню, а в разі її порушення нівелюється сам процес ухвалення законності судового рішення.
Твердження судді Грищенко І.О., що скаржник не є стороною у справі, подав скаргу як пересічна особа, має статус адвоката та співпрацює з Національним антикорупційним бюро України і тому не довів свого права на подання вказаної скарги, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає безпідставними, оскільки відповідно до частини першої статті 107 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» право на звернення зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді, з повідомленням про вчинення дисциплінарного проступку суддею має будь-яка особа.
Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зазначає, що дисциплінарний орган не оцінює докази щодо їх належності та допустимості, а лише надає правову оцінку обставинам наявності або відсутності у поведінці судді ознак дисциплінарного проступку. Дисциплінарна палата не досліджує питання наявності або відсутності вини Грищенко І.О. у вчиненні кримінального правопорушення, оскільки перебіг кримінального провадження не має значення для розгляду питання про дисциплінарну відповідальність судді, крім випадків, прямо передбачених Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
Згідно з практикою ЄСПЛ не є порушенням статті 6 Конвенції притягнення особи до дисциплінарної відповідальності на основі відомостей про факти, встановлені у кримінальному провадженні, якщо такі відомості аналізувалися під кутом зору правил службової етики, навіть якщо особа у кримінальному провадженні була виправдана (рішення Європейської комісії з прав людини від 6 жовтня 1982 року у справі «X. v. Austria» про неприйнятність заяви № 9295/81). Гарантована пунктом 2 статті 6 Конвенції презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка за своєю суттю є кримінальною і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме у кримінально-правовому сенсі (рішення ЄСПЛ від 11 лютого 2003 року у справі «Ringvold v. Norway», заява № 34964/97). Отже, зазначена гарантія не може бути поширена на дисциплінарні провадження, які згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції охоплюються поняттям спору щодо прав та обов’язків цивільного характеру (стандарти доказування у дисциплінарній процедурі та у кримінальному провадженні істотно відрізняються). Як зазначено ЄСПЛ у справі «Газета «Україна-Центр» проти України» (рішення від 15 липня 2010 року, параграфи 28–32), відповідно до усталеної практики ЄСПЛ існування безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинно визначатися на підставі суб’єктивного критерію, у контексті якого слід ураховувати особисті переконання та поведінку певного судді, що означає необхідність встановити, чи мав суддя в певній справі будь-яку особисту зацікавленість або упередженість, а також на підставі об’єктивного критерію, у контексті якого необхідно встановити, чи забезпечував суд і, серед інших аспектів, його склад, достатні гарантії, аби виключити будь-які обгрунтовані сумніви щодо його безсторонності. Таким чином, у кожній окремій справі слід вирішувати, чи мають стосунки, що розглядаються, такі природу та ступінь, що свідчать про небезсторонність суду (рішення у справі Pullar v. United Kingdom від 10 червня 1996 року, параграф 38). Як зазначається у пункті 11 Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів, зовнішня незалежність не є прерогативою чи привілеєм, наданим для задоволення власних інтересів суддів. Вона надається в інтересах верховенства права та осіб, які домагаються та очікують неупередженого правосуддя. Незалежність суддів слід розуміти як гарантію свободи, поваги до прав людини та неупередженого застосування права. Неупередженість та незалежність суддів є необхідними для гарантування рівності сторін перед судом. Крім того, КРЄС у пункті 12 Висновку № 1 (2001) наголошує: «Судовій владі повинні довіряти не лише сторони окремої судової справи, а й суспільство в цілому. Таким чином, суддя не просто повинен насправді бути вільним від будь-яких зв’язків, прихильностей, упередженості, він чи вона також повинні вважатися вільними від цього з точки зору розсудливого спостерігача. У протилежному випадку довіру до судової влади може бути підірвано». Отже, є тісний зв’язок між незалежністю й об’єктивною неупередженістю. Із цієї причини ЄСПЛ зазвичай розглядає ці дві вимоги разом (рішення у справі Findlay v. the United Kingdom, параграф 73). Згідно зі статтею 14 Кодексу суддівської етики суддя повинен уникати позапроцесуальних взаємовідносин з одним із учасників або його представником у справі за відсутності інших учасників процесу. Недотримання вказаних вимог може призвести до втрати довіри до суду іншими учасниками судового процесу. Відповідно до пункту 8 Висновку № 3 (2002) КРЄС етичні аспекти поведінки суддів треба проаналізувати з кількох причин. Методи, які використовуються для вирішення спорів, мають завжди викликати довіру. Повноваження, що надані суддям, тісно пов’язані із цінностями правосуддя, справедливості та свободи. Стандарти поведінки, які застосовуються до суддів, випливають із цих цінностей і є передумовами довіри до здійснення правосуддя. У дисциплінарному провадженні діє принцип автономності, відповідно до якого дисциплінарне провадження розглядається незалежно від розгляду кримінального провадження. Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що суддя Грищенко І.О. неодноразово здійснювала позапроцесуальне спілкування з адвокатом Вездауцаном І.М. у приміщенні Дзержинського районного суду міста Харкова, а саме: обговорення та узгодження майбутнього тексту процесуального документа, обговорення пропозиції судді ОСОБА2 щодо отримання неправомірної винагороди від адвоката Вездауцана І.М., подальше постановлення суддею ОСОБА2 ухвали від 27 травня 2020 року, якою було задоволено клопотання адвоката Вездауцана І.М. в інтересах обвинуваченого ОСОБА1 про повернення тимчасово вилученого майна та зобов’язано уповноваженого прокурора Генеральної прокуратури України повернути грошові кошти в сумі 31663 долари США, які були тимчасово вилучені під час обшуку 2 травня 2020 року у кримінальному провадженні № ____ від 7 квітня 2016 року, які передано на зберігання на депозитний рахунок Генеральної прокуратури України відповідно до постанови про передачу грошових коштів на депозитний рахунок від 16 червня 2016 року за квитанцією до прибуткового касового ордера № 24 від 22 червня 2016 року, а також позапроцесуальне спілкування судді Грищенко І.О. під час перебування судді у нарадчій кімнаті у цій справі (638/16050/16-к). Вказані обставини дисциплінарної справи не залишають у дисциплінарного органу сумніву щодо факту позапроцесуального обговорення суддею Грищенко І.О. результатів розгляду зазначеної справи з адвокатом Вездауцаном І.М., який був зацікавлений у розгляді справи на користь обвинуваченого ОСОБА1. Враховуючи наведене, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що в діях судді Грищенко І.О. наявні ознаки дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності). На переконання Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, суддя Грищенко І.О. грубо порушила норми суддівської етики та стандарти поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, що порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя, чим допустила істотний дисциплінарний проступок у розумінні частини дев’ятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Частиною другою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частиною п’ятою статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» передбачено, що під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності. Із наданої в. о. голови Дзержинського районного суду міста Харкова Хайкіним В.М. характеристики вбачається, що суддя Грищенко І.О. систематично і послідовно підвищує професійну майстерність і ділову кваліфікацію. Перебуваючи на посаді судді, Грищенко І.О. проявила себе як підготовлений фахівець, ввічлива, принципова та витримана.
Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 18 березня 2019 року № 24/ко-19 Грищенко І.О. визнано такою, що відповідає займаній посаді.
Згідно з даними офіційного вебсайту Вищої ради правосуддя та інформацією, наданою Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, суддю Грищенко І.О. рішенням Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 9 вересня 2020 року № 2595/3дп/15-20 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до неї дисциплінарне стягнення у виді попередження. З огляду на умисний та грубий характер порушень, допущених суддею Дзержинського районного суду міста Харкова Грищенко І.О., що свідчать про порушення норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, що порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя, незважаючи на позитивну характеристику судді та відсутність дисциплінарних стягнень, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що за результатами розгляду дисциплінарної справи пропорційним та єдино необхідним є застосування до неї дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення судді з посади. Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України, статтею 115 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» підставою звільнення судді є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді. З урахуванням положень частини одинадцятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» строк застосування до судді Грищенко І.О. дисциплінарного стягнення не сплинув.
На підставі викладеного, керуючись статтями 106, 108, 109, 115 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтями 34, 49, 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя
вирішила:
притягнути суддю Дзержинського районного суду міста Харкова Грищенко Ірину Олексіївну до дисциплінарної відповідальності та застосувати до неї дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.
Рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя може бути оскаржене суддею до Вищої ради правосуддя в порядку і строки, що встановлені статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».
Головуючий на засіданні
Третьої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя В.І. Говоруха
Члени Третьої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя П.М. Гречківський
Л.Б. Іванова
В.В. Матвійчук
