Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Мамонтової І.Ю., членів Гречківського П.М., Мірошниченка А.М., Овсієнка А.А., Худика М.П., заслухавши доповідача – члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Олійник А.С., розглянувши матеріали дисциплінарної справи, відкритої за заявами голови громадської спілки «Українська спілка Автомайдан» Михайловського Андрія Вікторовича, Берка Степана Тарасовича, стосовно судді Вишгородського районного суду Київської області Войнаренко Людмили Федорівни,
встановила:
Войнаренко Людмила Федорівна, ___ року народження. Указом Президента України від 11 листопада 2002 року № 1001/2002 Войнаренко Л.Ф. призначена на посаду судді Вишгородського районного суду Київської області строком на п’ять років. Постановою Верховної Ради України від 22 травня 2008 року № 300-VІ «Про обрання суддів» обрана суддею безстроково. Рішенням зборів суддів від 17 квітня 2014 року № 3 обрана на посаду голови Вишгородського районного суду Київської області. Рішенням зборів суддів від 16 квітня 2015 року № 7 повторно обрана на посаду голови Вишгородського районного суду Київської області.
Зі змісту характеристики, наданої виконувачем обов’язків голови Вишгородського районного суду Київської області Купрієнком С.І., вбачається, що за час роботи на посаді судді Войнаренко Л.Ф. зарекомендувала себе досвідченим фахівцем, який має високий рівень знань в усіх галузях права, вміло використовує свої знання в практичній роботі, працює над підвищенням свого професійного рівня, сумлінно ставиться до роботи, забезпечує якісний розгляд цивільних, кримінальних та адміністративних справ. До дисциплінарної відповідальності не притягувалась. За рівнем професійних знань, діловими та моральними якостями Войнаренко Л.Ф. відповідає займаній посаді.
До Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі – ТСК) 9 грудня 2014 року надійшла заява Берка Степана Тарасовича, 15 та 16 грудня 2014 року – заяви голови громадської спілки «Українська спілка Автомайдан» (далі – ГС «Українська спілка Автомайдан») Михайловського Андрія Вікторовича про проведення спеціальної перевірки стосовно судді Вишгородського районного суду Київської області Войнаренко Людмили Федорівни відповідно до Закону України від 8 квітня 2014 року № 1188-VII «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» (далі – Закон № 1188-VII).
У заявах Берко С.Т. та голова ГС «Українська спілка Автомайдан» Михайловський А.В. зазначили, що суддя Войнаренко Л.Ф. 26 січня, 14 лютого та 27 березня 2014 року прийняла постанови про накладення адміністративних стягнень на осіб, які були учасниками масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності Законом № 1188-VII, у вигляді позбавлення права користування транспортними засобами на підставі статті 122-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП) у зв’язку з невиконанням водіями вимоги працівника міліції про зупинення транспортного засобу.
Автори заяв зазначили, що при розгляді вказаних справ суддею Войнаренко Л.Ф. не дотримано вимог статей 247, 280, 283, 284 КУпАП, а тому вона повинна пройти перевірку відповідно до пункту 4 частини першої статті 3 Закону № 1188-VII.
Для реалізації Закону № 1188-VII було утворено ТСК.
За приписами частини п’ятої статті 2 Закону № 1188-VII заяви, щодо яких ТСК не встигла прийняти рішення до закінчення своїх повноважень, передаються до Вищої ради юстиції для продовження їх розгляду за загальною процедурою.
Листом секретаря ТСК Соловйової М.М. від 18 лютого 2016 року № 2246/0/9-16 та відповідно до акта прийому-передачі матеріалів справ ТСК від 18 лютого 2016 року заяви Берка С.Т. та голови ГС «Українська спілка Автомайдан» Михайловського А.В. про проведення спеціальної перевірки стосовно судді Вишгородського районного суду Київської області Войнаренко Л.Ф. передані для розгляду до Вищої ради юстиції.
Згідно із протоколами автоматизованого розподілу матеріалу між членами Вищої ради юстиції від 17 травня 2016 року члена Вищої ради юстиції Олійник А.С. визначено доповідачем у цих справах.
19 липня 2016 року дисциплінарна секція Вищої ради юстиції дійшла висновку рекомендувати Вищій раді юстиції постановити ухвалу про відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Вишгородського районного суду Київської області Войнаренко Л.Ф.
30 вересня 2016 року набрали чинності закони України від 2 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» та № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів».
5 січня 2017 року набрав чинності Закон України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя».
12 січня 2017 року Вищою радою юстиції прийнято рішення про реорганізацію Вищої ради юстиції у Вищу раду правосуддя, набуття членами Вищої ради юстиції статусу членів Вищої ради правосуддя та здійснення повноважень членів Вищої ради правосуддя.
Відповідно до абзацу другого пункту 21 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» заяви та скарги, передані на розгляд члену Вищої ради юстиції за результатами автоматизованого розподілу до створення дисциплінарних органів Вищої ради правосуддя, залишаються в такого члена та можуть бути розглянуті дисциплінарним органом, до якого входить такий член, у випадках, встановлених цим Законом.
Статтею 108 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та частиною другою статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» встановлено, що дисциплінарні провадження щодо суддів здійснюють Дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 2 лютого 2017 року № 184/0/15-17 у Вищій раді правосуддя утворено три Дисциплінарні палати, визначено кількісний склад кожної Дисциплінарної палати та затверджено їх персональний склад.
Ухвалою Вищої ради правосуддя від 5 квітня 2017 року № 728/3дп/15-17 відкрито дисциплінарну справу стосовно судді Вишгородського районного суду Київської області Войнаренко Л.Ф.
Заслухавши доповідача – члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Олійник А.С., вивчивши матеріали дисциплінарної справи, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила такі обставини.
17 січня 2014 року до Вишгородського районного суду Київської області надійшов адміністративний матеріал за статтею 122-2 КУпАП стосовно ОСОБА_1.
Справі було присвоєно реєстраційний номер 363/240/14-п (провадження № 333/780/282/14) та передано на розгляд судді Войнаренко Л.Ф.
Судом установлено, що 29 грудня 2013 року приблизно о 12 год. 30 хв. у селі Нові Петрівці на 20-му кілометрі автомобільної дороги Київ – Овруч водій автомобіля марки «Mazda-6», державний номерний знак НОМЕР_, не виконав вимогу працівника міліції про зупинку транспортного засобу, чим порушив вимоги пункту 2.4 Правил дорожнього руху України (далі – ПДР України). Своїми діями ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене статтею 122-2 КУпАП.
У судовому засіданні вину у вчиненому правопорушенні ОСОБА_1 не визнав. Зазначив, що у вказаний час у селі Нові Петрівці не перебував, працівники міліції його не зупиняли, а протокол про адміністративне правопорушення було складено лише 7 січня 2014 року.
За результатами розгляду вказаної справи суддя Вишгородського районного суду Київської області Войнаренко Л.Ф. 29 січня 2014 року прийняла постанову про визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 122-2 КУпАП, та застосувала до нього адміністративне стягнення у виді позбавлення права керування всіма видами транспортних засобів строком на чотири місяці.
Суд виходив із того, що вина ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення підтверджується наявними доказами, а доказів на спростування цього суду не надано.
Зазначену постанову ОСОБА_1 оскаржив в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилався на те, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення відомості, викладені у рапорті працівника міліції та протоколі про адміністративне правопорушення, не відповідають фактичним обставинам справи з огляду на те, що у вказаний час він не перебував на 20-му кілометрі автомобільної дороги Київ – Овруч. Суд безпідставно відхилив його клопотання про приєднання до матеріалів справи доказів на підтвердження його невинуватості.
Постановою апеляційного суду Київської області від 28 березня 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Постанову судді Вишгородського районного суду Київської області Войнаренко Л.Ф. від 29 січня 2014 року скасовано. Провадження у справі закрито у зв’язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.
Суд апеляційної інстанції виходив із того, що судом першої інстанції у повному обсязі не з’ясовано всі обставини справи, зокрема не враховано, що відомості, зазначені в протоколі та рапорті, складених працівником міліції, є суперечливими в частині зазначення часу вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого статтею 122-2 КУпАП; ОСОБА_1 заперечував своє перебування з 12 год. 00 хв. до 13 год. 50 хв. 29 грудня 2013 року на 20-му кілометрі автомобільної дороги Київ – Овруч. Керуючись зазначеним, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність безспірних доказів на підтвердження вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення.
Щодо притягнення судом ОСОБА_2 до адміністративної відповідальністю за статтею 122-2 КУпАП встановлено таке.
Із листа за підписом виконувача обов’язків голови Вишгородського районного суду Київської області Купрієнка С.І. вбачається, що 2 липня 2014 року слідчий в ОВС прокуратури Київської області вилучив оригінал матеріалу про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_2 за статтею 122-2 КУпАП. Цей матеріал до Вишгородського районного суду Київської області не повернуто.
Із матеріалів дисциплінарного провадження вбачається, що справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 було присвоєно реєстраційний номер 363/178/14-п та передано на розгляд судді Войнаренко Л.Ф.
У постанові суду від 14 лютого 2014 року зазначено, що 29 грудня 2013 року приблизно о 12 год. 35 хв. у селі Нові Петрівці на 20-му кілометрі автомобільної дороги Київ – Овруч, керуючи автомобілем марки «Reno», державний номерний знак НОМЕР_, ОСОБА_2 не виконав вимогу працівника міліції про зупинку транспортного засобу, чим порушив вимоги пункту 2.4 ПДР України. Своїми діями ОСОБА_2 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене статтею 122-2 КУпАП.
У судовому засіданні вину у вчиненні правопорушення ОСОБА_2 не визнав. Повідомив, що о 12 год. 35 хв. у селі Нові Петрівці на 20-му кілометрі автомобільної дороги Київ – Овруч присутній не був, оскільки у вказаний час перебував у місті Києві разом із дружиною та дітьми.
У письмових поясненнях Вищій раді юстиції суддя Войнаренко Л.Ф. зазначила, що за результатами розгляду вказаної справи Вишгородський районний суд Київської області 14 лютого 2014 року прийняв постанову про визнання ОСОБА_2 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 122-2 КУпАП, та застосування до нього адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування всіма видами транспортних засобів строком на шість місяців.
Суд виходив із того, що ОСОБА_2 доказів на підтвердження його перебування в іншому місці не надав, а викликаний у судове засідання свідок ОСОБА_3 підтвердив невиконання водієм автомобіля марки «Reno», державний номерний знак НОМЕР_, вимоги про зупинку.
Зазначена постанова була оскаржена ОСОБА_2 в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилався на те, що він не міг вчинити адміністративне правопорушення, передбачене статтею 122-2 КУпАП, оскільки перебував у місті Києві разом із дружиною та дітьми.
Постановою апеляційного суду Київської області від 31 березня 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Постанову судді Вишгородського районного суду Київської області Войнаренко Л.Ф. від 14 лютого 2014 року скасовано. Провадження у справі закрито у зв’язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.
Суд апеляційної інстанції виходив із того, що суд першої інстанції повно та всебічно обставини справи не з’ясував, а доводи ОСОБА_2 щодо відсутності в його діях складу правопорушення заслуговують на увагу.
10 січня 2014 року до Вишгородського районного суду Київської області надійшов адміністративний матеріал за статтею 122-2 КУпАП стосовно ОСОБА_4.
Справі було присвоєно реєстраційний номер 363/56/14-п (провадження № 33/780/95/14) та передано на розгляд судді Войнаренко Л.Ф.
Судом установлено, що 29 грудня 2013 року приблизно о 12 год. 30 хв. у селі Нові Петрівці на 20-му кілометрі автомобільної дороги Київ – Овруч, керуючи автомобілем «Chery Amulet», державний номерний знак НОМЕР_, ОСОБА_4 не виконав вимогу працівника міліції про зупинку транспортного засобу, чим порушив вимоги пункту 2.4 ПДР України. Своїми діями ОСОБА_4 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене статтею 122-2 КУпАП.
У судовому засіданні ОСОБА_4 не заперечував того факту, що він керував автомобілем у зазначеному місці у вказаний час, проте працівників міліції він не бачив, а вимоги про зупинку автомобіля не було.
За результатами розгляду вказаної справи суддя Вишгородського районного суду Київської області Войнаренко Л.Ф. 14 січня 2014 року прийняла постанову про визнання ОСОБА_4 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 122-2 КУпАП, та застосування до нього адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування всіма видами транспортних засобів строком на три місяці.
Суд виходив із того, що вина ОСОБА_4 у вчиненні правопорушення підтверджується наявними доказами, які останнім не спростовано.
Зазначена постанова була оскаржена ОСОБА_4 в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі ОСОБА_4 посилався на те, що судом було порушено норми матеріального та процесуального права, обставини справи досліджено неповно та необ’єктивно, наслідком чого є необґрунтоване застосування адміністративного стягнення стосовно нього.
Постановою апеляційного суду Київської області від 10 лютого 2014 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін постанову суду першої інстанції, виходив із безпідставності доводів ОСОБА_4, зазначивши, що посилання останнього на порушення судом норм процесуального права не заслуговують на увагу з огляду на те, що неналежне повідомлення про час та місце розгляду справи не стало перешкодою для його своєчасного прибуття в судове засідання.
У березні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду із заявою про звільнення його від адміністративної відповідальності, посилаючись на приписи Закону України від 21 лютого 2014 року № 743-VII «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України» (далі – Закон № 743-VII).
Постановою судді Вишгородського районного суду Київської області Войнаренко Л.Ф. від 27 березня 2014 року звільнено ОСОБА_4 від адміністративної відповідальності за статтею 122-2 КУпАП відповідно до статті 4 Закону № 743-VII та направлено копію такої постанови суду до органів державної влади, уповноважених на виконання постанови від 14 січня 2014 року, для виконання положень статті 9 зазначеного Закону.
У своїх письмових поясненнях суддя Войнаренко Л.Ф. зазначила, що не заслуговують на увагу твердження голови ГС «Українська спілка Автомайдан» Михайловського А.В. про те, що постанова, якою притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності як учасника масових акцій протесту з 21 листопада 2013 року та призначено стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами на підставі статті 122-2 КУпАП, не відповідає дійсності, оскільки ОСОБА_1 не був учасником таких акцій, що не заперечував, а тому приписи Закону № 1188-VII на нього не поширюються.
Аналогічні пояснення надані суддею і стосовно винесення постанови від 14 лютого 2014 року щодо ОСОБА_2.
Стосовно постанови від 27 березня 2014 року суддя зазначила, що ОСОБА_4 лише 25 березня 2014 року звернувся із заявою про звільнення його від адміністративної відповідальності, тоді як постанову Вишгородського районного суду Київської області від 14 січня 2014 року залишено без змін апеляційним судом Київської області 10 лютого 2014 року. У заяві від 25 березня 2014 року ОСОБА_4 стверджував, що був учасником масових акцій з 29 грудня 2013 року, але в апеляційній скарзі на постанову місцевого суду від 14 січня 2014 року про такий факт не зазначав.
Вирішуючи питання про притягнення судді Вишгородського районного суду Київської області Войнаренко Л.Ф. до дисциплінарної відповідальності, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя виходить з такого.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно з частиною першою статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
За приписами статті 122-2 КУпАП (у редакції на час вчинення правопорушення) невиконання водіями вимог працівника міліції про зупинку транспортного засобу тягне за собою накладення штрафу від дев’яти до одинадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права керування транспортними засобами на строк від трьох до шести місяців.
Як визначено статтею 245 КУпАП, завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об’єктивне з’ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Статтею 251 КУпАП встановлено, що доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (стаття 252 КУпАП).
Загальні правила накладення стягнення за адміністративне правопорушення визначені статтею 33 КУпАП, за приписами якої воно накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність.
Статтею 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв’язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності із законом.
Суддею Вишгородського районного суду Київської області Войнаренко Л.Ф. не було належним чином вчинено дій, які сприяють виконанню завдань провадження у справах про адміністративні правопорушення, а саме: не було дотримано вимог щодо всебічного, повного і об’єктивного з’ясування обставин справи та вирішення її у точній відповідності із законом.
У разі виявлення правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 122-2 КУпАП, уповноважена особа органів внутрішніх справ відповідно до статті 255 КУпАП зобов’язана скласти протокол про адміністративне правопорушення, копія якого під підпис вручається особі, що притягається до адміністративної відповідальності.
У разі неможливості скласти протокол про адміністративне правопорушення на місці його вчинення, за умови, що його складення є обов’язковим, стаття 259 КУпАП передбачає право уповноваженої особи доставити порушника в міліцію для складання такого протоколу.
КУпАП визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема з метою запобігти безпідставному притягненню такої особи до відповідальності. Водночас вказані положення є законодавчими гарантіями об’єктивного і справедливого розгляду справи про адміністративне правопорушення, реалізація яких можлива лише у разі, якщо між стадією складення протоколу про адміністративне правопорушення і стадією розгляду відповідної справи по суті існуватиме часовий інтервал, достатній для підготовки до захисту кожному, хто притягається до адміністративної відповідальності (пункт 2.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 26 травня 2015 року № 5-рп/2015 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 276 КУпАП).
Із матеріалів дисциплінарного провадження вбачається, що протоколи про адміністративне правопорушення стосовно Лівенського П.М. та Рутковського В.В. складені 7 січня 2014 року.
Зазначеній обставині суддя Войнаренко Л.Ф. належної оцінки не надала.
У матеріалах справи про адміністративне правопорушення № 363/240/14-п (провадження № 33/780/282/14) про притягнення ОСОБА_1. до адміністративної відповідальності за статтею 122-2 КУпАП міститься рапорт інспектора ДПС взводу № 2 РДПС ДАІ із ЗС при УДАІ ГУМВС України в Київській області ОСОБА_5 від 1 січня 2014 року, відповідно до якого 29 грудня 2013 року він ніс службу на 20-му кілометрі автомобільної дороги Київ – Овруч у селі Нові Петрівці. Близько 13 год. 00 хв. автомобіль «Mazda-6», державний номерний знак НОМЕР_, рухаючись у колоні, не виконав його вимогу про зупинку, що надавалась за допомогою жезла та свистка, чим порушив пункт 25.4 ПДР України. Таку інформацію за допомогою засобів телефонного зв’язку було передано до чергової частини УДАІ з метою подальшого орієнтування.
У матеріалах дисциплінарного провадження наявні копії справи про адміністративне правопорушення № 363/178/14-п про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за статтею 122-2 КУпАП. Із рапорту інспектора ДПС взводу № 3 РДПС ДАІ із ЗС при УДАІ ГУМВС України в Київській області ОСОБА_6 від 1 січня 2014 року вбачається, що 29 грудня 2013 року він ніс службу на 20-му кілометрі автомобільної дороги Київ – Овруч. ОСОБА_2, керуючи автомобілем марки «Reno», державний номерний знак НОМЕР_, не виконав вимогу працівника міліції про зупинку транспортного засобу, чим порушив вимоги пункту 25.4 ПДР України. Своїми діями ОСОБА_2 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене статтею 122-2 КУпАП.
У матеріалах справи про адміністративне правопорушення № 363/56/14-п (провадження № 33/780/95/14) про притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності за статтею 122-2 КУпАП міститься рапорт інспектора ДПС взводу № 3 РДПС ДАІ із ЗС при УДАІ ГУМВС України в Київській області ОСОБА_7 від 1 січня 2014 року, відповідно до якого 29 грудня 2013 року він ніс службу на 20-му кілометрі автомобільної дороги Київ – Овруч у селі Нові Петрівці. Близько 12 год. 30 хв. автомобіль «Chery Amulet», державний номерний знак НОМЕР_, рухаючись у колоні, не виконав його вимогу про зупинку, що надавалась за допомогою жезла та свистка, чим порушив пункт 25.4 ПДР України. Таку інформацію за допомогою засобів телефонного зв’язку було передано до чергової частини УДАІ з метою подальшого орієнтування.
Водночас у протоколах про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 зазначено, що ними було порушено пункт 2.4 ПДР України.
Зазначеним обставинам суддя Войнаренко Л.Ф. належної оцінки не надала.
У протоколі про адміністративне правопорушення від 7 січня 2014 року стосовно ОСОБА_4 містяться його пояснення про те, що вимоги працівників міліції про зупинку не було, у колону учасників акції протесту він потрапив, оскільки разом із братом їхав до смт Димер, де проживає (відповідно до відомостей, зазначених у протоколі у графі «місце проживання»).
У протоколі про адміністративне правопорушення від 7 січня 2014 року стосовно ОСОБА_1 вказані його пояснення про те, що 29 грудня 2013 року о 12 год. 00 хв. 29 грудня 2013 року він не перебував у тому місці, яке зазначено у протоколі, адміністративне правопорушення не вчиняв.
Однак цим поясненням при розгляді справи суд належної оцінки також не надав.
Обставини, що підлягають з’ясуванню під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, визначені в статті 280 КУпАП, зокрема орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов’язаний з’ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з’ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
З огляду на пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд має забезпечувати належне вивчення та оцінку доказів і аргументів, представлених сторонами.
Статтею 62 Конституції України, яка гарантує дотримання державою принципу презумпції невинуватості особи, передбачено, що ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Суддя Войнаренко Л.Ф. дійшла висновку про вчинення адміністративного правопорушення ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 без урахування презумпції невинуватості, яка відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з урахуванням практики її застосування Європейським судом з прав людини поширюється також на справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху у вигляді, зокрема, обмеження права керування транспортними засобами (Lutz v. Germany, § 182; Schmautzer v. Austria; Malige v. France).
Гарантії статті 6 § 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод включають зобов’язання суддів надавати достатні підстави для винесення рішень (H. v. Belgium (Н. проти Бельгії), § 53). Достатні підстави демонструють сторонам, що їхня справа була ретельно розглянута.
Хоча національний суд користується певним правом розсуду, обираючи аргументи і приймаючи докази, він зобов’язаний обґрунтувати свої дії підставами для винесення рішень (Suominen v. Finland (Суомінен проти Фінляндії), § 36).
Під час розгляду вказаних справ суддя Войнаренко Л.Ф. зазначених вимог закону не дотрималась, визнала ОСОБА_1, ОСОБА_2, та ОСОБА_4 винними у вчиненні адміністративного правопорушення за статтею 122-2 КУпАП та застосувала до них адміністративне стягнення, не маючи безспірних доказів, які підтверджували б їхню вину.
При визначенні виду адміністративного стягнення судом також не взято до уваги принцип пропорційності.
Суддею Войнаренко Л.Ф. не вмотивовано, чому суд дійшов висновку, що інший вид адміністративного стягнення не може бути застосований до ОСОБА_1, ОСОБА_2, та ОСОБА_4, незважаючи на те, що санкція статті 122-2 КУпАП є альтернативною та передбачає, крім застосованого виду адміністративного стягнення у вказаних правовідносинах, більш м’яке покарання у вигляді штрафу або ж позбавлення права керування всіма видами транспортного засобу на менший строк, аніж було призначено ОСОБА_1, ОСОБА_2, та ОСОБА_4.
Постановлені суддею Войнаренко Л.Ф. судові рішення у вказаних справах належно не мотивовані.
Невмотивоване притягнення зазначених осіб до адміністративної відповідальності та застосування адміністративного стягнення порушує їхнє право на справедливий судовий розгляд в аспекті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Ураховуючи викладене, суддя Вишгородського районного суду Київської області Войнаренко Л.Ф. ухвалила судові рішення у справі про притягнення ОСОБА_1, ОСОБА_2, та ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності з порушенням принципу верховенства права.
Доводи судді Вишгородського районного суду Київської області Войнаренко Л.Ф. про те, що ОСОБА-1 та ОСОБА_4 не були учасниками масових акцій протесту, а тому приписи Закону № 1188-VII на них не поширюються, не можуть бути взяті до уваги з огляду на таке.
У рапорті інспектора ОСОБА_6 від 1 січня 2014 року, що міститься в адміністративному матеріалі стосовно ОСОБА_1, зазначено, що приблизно о 13 год. 00 хв. з міста Києва рухалась колона автомобілів із символікою Євромайдану.
У рапорті інспектора ОСОБА_7 від 1 січня 2014 року, що міститься в адміністративному матеріалі стосовно ОСОБА_4, зазначено, що приблизно о 12 год. 30 хв. з міста Києва рухалась колона автомобілів із символікою Євромайдану.
Згідно зі статтею 7 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон) кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.
Суддя повинен додержуватися присяги (частина шоста статті 56 Закону).
За приписами пунктів 1, 2 частини сьомої статті 56 Закону суддя зобов’язаний справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства; дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень вказано, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд. Судове рішення високої якості – це рішення, яке досягає правильного результату, наскільки це дозволяють надані судді матеріали у справедливий, швидкий, зрозумілий та недвозначний спосіб.
У пункті 49 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, вказується про те, що судді у своїй діяльності повинні керуватися принципами професійної поведінки.
Стосовно правил поведінки судді Консультативна рада європейських суддів вважає, що кожний окремий суддя повинен робити все можливе для підтримання судової незалежності на інституційному та особистому рівнях; судді повинні поводитися гідно при виконанні посадових обов’язків та в особистому житті; вони повинні виконувати свої обов’язки, не допускаючи проявів фаворитизму або дійсної чи видимої упередженості; судді повинні приймати свої рішення з урахуванням усіх моментів, важливих для застосування відповідних юридичних норм, та без урахування всіх питань, що не стосуються суті справи; вони повинні забезпечувати високий ступінь професійної компетентності (пункт 50 Висновоку Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи № 3 (2002)).
Згідно з пунктом 33 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» заяви, передані ТСК Вищій раді юстиції відповідно до частини п’ятої статті 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», дисциплінарні органи Вищої ради правосуддя розглядають у порядку та строки, встановлені законом для здійснення дисциплінарного провадження. За результатами розгляду таких заяв застосовуються дисциплінарні стягнення, визначені цим Законом.
Частина перша статті 55 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (чинного на час ухвалення суддею Войнаренко Л.Ф. рішень) вимагала від судді об’єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов’язки судді, дотримуватися морально-етичних принципів поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади. Також на суддю покладався обов’язок своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства (частина четверта статті 54 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», чинного на час вчинення суддею дисциплінарного проступку).
Зміни, що відбулися у правовому регулюванні відповідних відносин після 14, 29 січня та 14 лютого 2014 року (дати ухвалення постанов суду), не призвели до пом’якшення або скасування відповідальності за дії, вчинені суддею.
Згідно з частиною другою статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» (у редакції на час ухвалення постанов) порушенням суддею присяги визнавалося, у тому числі, вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів.
Після набрання чинності Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VIII істотне порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя, вчинене внаслідок умислу або недбалості, також визнавалося дисциплінарним проступком (підпункт «а» пункту 1 частини першої статті 92 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року зі змінами, внесеними Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд»), а у разі, коли такі дії порочили звання судді або підривали авторитет правосуддя, утворювало склад порушення присяги судді, що було підставою для його звільнення (пункт 1 частини другої статті 97 вказаного Закону).
Не змінився характер наслідків, передбачених законом для таких грубих порушень, і після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 2 червня 2016 року № 1401-VIII та Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII.
Так, відповідно до пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України підставами для звільнення судді є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.
Згідно з пунктом 1 частини восьмої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції від 2 червня 2016 року дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.
За змістом пунктів 1, 7 частини дев’ятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції від 2 червня 2016 року істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов’язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний, зокрема, будь-який із таких фактів: суддя допустив поведінку, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду; суддя допустив інше грубе порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 106 Закону суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу.
З огляду на викладене Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що відповідальність за дії, вчинені суддею Войнаренко Л.Ф., не скасовано та не пом’якшено, а отже, суддя Войнаренко Л.Ф. повинна бути притягнена до дисциплінарної відповідальності за дії, які чинною редакцією Закону України «Про судоустрій і статус суддів» кваліфікуються як істотний дисциплінарний проступок.
Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя виходить з того, що хоча на час вчинення суддею Войнаренко Л.Ф. порушення присяги строк для притягнення до відповідальності за такі дії законом передбачений не був, такий строк було запроваджено у подальшому із прийняттям Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд». Згідно з частиною четвертою статті 96 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» дисциплінарне стягнення до судді могло бути застосоване не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.
Правила частини одинадцятої статті 109 чинного Закону України «Про судоустрій і статус суддів», які передбачають, що при обчисленні строку давності не враховується час здійснення дисциплінарного провадження, до вирішення питання про притягнення до відповідальності Войнаренко Л.Ф. не можуть бути застосовані з огляду на вимоги статті 58 Конституції України як такі, що погіршують становище особи, яка притягається до відповідальності.
За інформацією Вишгородського районного суду Київської області, у період з 2014 року суддя Войнаренко Л.Ф. 150 днів перебувала у відпустці, 40 днів була відсутня на робочому місці у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю, 25 днів перебувала у відрядженні, всього – 215 днів.
Таким чином, на час розгляду дисциплінарної справи строк давності притягнення до дисциплінарної відповідальності, встановлений законом, не минув.
Відповідно до частини другої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та частини п’ятої статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності. Дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується, у тому числі, у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.
Таким чином, зважаючи на характер правопорушень, допущених суддею Войнаренко Л.Ф., які свідчать, що суддею необ’єктивно та несправедливо здійснено правосуддя, а також на наслідки, які настали за результатами вчинених діянь – підрив суспільної довіри до суду, враховуючи дані про особу судді Войнаренко Л.Ф., Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення її з посади, незважаючи на позитивну характеристику судді, є пропорційним вчиненому та виправданим з урахуванням часу, що минув із моменту прийняття нею рішень.
На підставі викладеного, керуючись статтями 34, 49, 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», статтями 106, 108, 109, пунктом 33 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», пунктами 12.22, 12.23, 12.36, 12.39 Регламенту Вищої ради правосуддя, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя
вирішила:
притягнути суддю Вишгородського районного суду Київської області Войнаренко Людмилу Федорівну до дисциплінарної відповідальності та застосувати до неї дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення її з посади.
Рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя може бути оскаржене до Вищої ради правосуддя не пізніше тридцяти днів з дня його ухвалення.
Головуючий на засіданні
Третьої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя І.Ю. Мамонтова
Члени Третьої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя П.М. Гречківський
А.М. Мірошниченко
А.А. Овсієнко
М.П. Худик
