Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Мамонтової І.Ю., членів Гречківського П.М., Мірошниченка А.М., Овсієнка А.А., Худика М.П., розглянувши висновок доповідача – члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Олійник А.С. за результатами попередньої перевірки заяв Ратушняка Олександра Михайловича, Єгорова Віталія В’ячеславовича, Нечай Мирослави Василівни, заступника прокурора Кіровоградської області Є.Здоренка стосовно судді Кіровського районного суду міста Кіровограда Завгороднього Євгена Віталійовича та доданих до них матеріалів,
встановила:
до Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі – ТСК) 12 липня 2014 року надійшла заява Ратушняка Олександра Михайловича (вх. № Р-2283/0/7-14), 31 липня 2014 року – заява Єгорова Віталія В’ячеславовича (вх. № Є-2281/0/7-14), 26 листопада 2014 року – заява Нечай Мирослави Василівни від 24 листопада 2014 року (вх. № Н-3153/0/7-14) та 16 грудня – заява заступника прокурора Кіровоградської області Є.Здоренка (вх. № 2969/8/8-14) про проведення спеціальної перевірки стосовно судді Кіровського районного суду Кіровоградської області Завгороднього Євгена Віталійовича відповідно до вимог Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» від 8 квітня 2014 року № 1188-VII (далі – Закон).
У своїй заяві Ратушняк О.М. зазначив, що суддя Кіровського районного суду Кіровоградської області Завгородній Є.В. постановив ухвалу про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів щодо нього як учасника масових акцій протесту в період із 21 листопада 2013 року до набрання чинності Законом. Тому суддя підлягає перевірці відповідно до статті 3 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні». Вказував, що від органу досудового розслідування він не переховувався, кримінальному провадженню не перешкоджав, про підозру у вчиненні іншого злочину його не повідомляли, тому були відсутні підстави для обрання щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
У поданій заяві Єгоров В.В. зазначив, що суддя Кіровського районного суду Кіровоградської області Завгородній Є.В. постановив ухвалу про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів щодо нього як учасника масових акцій протесту в період із 21 листопада 2013 року до набрання чинності Законом. Посилався на такі самі підстави для проведення перевірки стосовно судді Кіровського районного суду Кіровоградської області Завгороднього Є.В., які зазначені в заяві Ратушняка О.М.
Нечай М.В. у заяві зазначила, що ухвалою Кіровського районного суду Кіровоградської області від 28 січня 2014 року (суддя Завгородній Є.В.) обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів Ратушняку О.М. як учаснику масових акцій протесту в період із 21 листопада 2013 року до набрання чинності Законом. Такі ухвали були постановлені й щодо інших учасників масових акцій протесту. Тому суддя підлягає перевірці відповідно до статті 3 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні».
Заступник прокурора Кіровоградської області Є.Здоренко в поданій заяві зазначив, що у справах № 404/801/14-к, № 404/803/14-к суддя Завгородній Є.В. обрав запобіжні заходи у вигляді тримання під вартою щодо Ратушняка О.М. та Єгорова В.В. – учасників масових акцій протесту в період із 21 листопада 2013 року до набрання чинності Законом, а тому стосовно нього має бути проведено перевірку відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 Закону.
Згаданим Законом визначено правові та організаційні засади проведення спеціальної перевірки суддів судів загальної юрисдикції.
Для реалізації Закону було утворено ТСК.
За приписами частини п’ятої статті 2 Закону заяви, щодо яких ТСК не встигла прийняти рішення до закінчення своїх повноважень, передаються до Вищої ради юстиції для продовження їх розгляду за загальною процедурою.
Згідно із протоколами автоматизованого розподілу матеріалу між членами Вищої ради юстиції від 20 травня 2016 року члена Ради Олійник А.С. визначено доповідачем у цій справі.
30 вересня 2016 року набрали чинності закони України від 2 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» та № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон № 1402-VIII).
5 січня 2017 року набрав чинності Закон України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя».
12 січня 2017 року Вищою радою юстиції прийнято рішення про реорганізацію Вищої ради юстиції у Вищу раду правосуддя, набуття членами Вищої ради юстиції статусу членів Вищої ради правосуддя та здійснення повноважень членів Вищої ради правосуддя.
Відповідно до абзацу другого пункту 21 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» заяви та скарги, передані на розгляд члену Вищої ради юстиції за результатами автоматизованого розподілу до створення дисциплінарних органів Вищої ради правосуддя, залишаються в такого члена та можуть бути розглянуті дисциплінарним органом, до якого входить такий член, у випадках, встановлених цим Законом.
Згідно зі статтею 108 Закону № 1402-VIII та частиною другою статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» дисциплінарні провадження щодо суддів здійснюють Дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 2 лютого 2017 року № 184/0/15-17 у Вищій раді правосуддя утворено три Дисциплінарні палати, визначено кількісний склад кожної Дисциплінарної палати та затверджено їх персональний склад.
Відповідно до вимог статті 43 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» доповідачем – членом Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Олійник А.С. проведено попередню перевірку заяв, за результатами якої складено вмотивований висновок із викладенням фактів та обставин, що обґрунтовують надану у висновку пропозицію.
Розглянувши висновок доповідача – члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Олійник А.С. та додані до нього матеріали, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про відмову у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді Кіровського районного суду міста Кіровограда Завгороднього Є.В. з огляду на таке.
У справі № 404/801/14-к (підозрюваний ОСОБА_1) встановлено, що 28 січня 2014 року слідчий СВ Кіровоградського МВ УМВС України в Кіровоградській області ОСОБА_2 звернувся до суду із клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_1, підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 296 Кримінального кодексу України (далі – КК України).
Клопотання було вмотивоване тим, що 26 січня 2014 року з 12 год. 00 хв. до 18 год. 00 хв. біля Кіровоградської обласної адміністрації по вулиці Кірова, 1 у місті Кіровограді ОСОБА_1 безпідставно, діючи з хуліганських мотивів, грубо порушуючи громадський порядок, використовуючи нецензурну лайку, з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, нехтуючи загальнолюдськими правилами співіснування і нормами моралі, умисно, за попередньою змовою з групою не встановлених досудовим розслідуванням осіб, усвідомлюючи суспільно небезпечний та протиправний характер своїх дій, порушив встановлені правила поведінки у громадських місцях, що виражалось у пропаганді та провокуванні натовпу до неправомірних дій, схильних до штурму Кіровоградської обласної державної адміністрації.
Ухвалою Кіровського районного суду міста Кіровограда від 28 січня 2014 року (суддя Завгородній Є.В.) клопотання слідчого СВ Кіровського МВ УМВС України в Кіровоградській області ОСОБА_2 задоволено. Обрано ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів.
Судом установлено, що внесене слідчим клопотання відповідає вимогам статті 184 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України), оскільки матеріали клопотання містять достатні дані про наявність обґрунтованої підозри щодо ОСОБА_1 за ознаками частини другої статті 296 КК України.
Зважаючи на те, що вчинене кримінальне правопорушення є умисним, належить до категорії середньої тяжкості, посягає на загальнолюдські правила співіснування, обставини його вчинення, з урахуванням інших не встановлених органом досудового слідства спільників ОСОБА_1, які в теперішній час перебувають на волі, суд дійшов висновку про неможливість застосування до підозрюваного більш м’якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою.
Задовольняючи клопотання слідчого та обираючи ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, суд першої інстанції виходив із того, що у конкретній справі наявні реальні ознаки суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи підозрюваного.
Обираючи ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, суд виходив з наявних ризиків, передбачених пунктами 1, 3, 5 частини першої статті 177 КПК України, а саме: ОСОБА_1 зможе незаконно впливати на свідків з метою збирання чи приховування доказів на підтвердження обраної ним у кримінальному провадженні правової позиції; він буде мати можливість допустити вчинення інших кримінальних правопорушень чи переховуватися від слідства та суду, або іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню.
Враховуючи, що ОСОБА_1 підозрюється в діях, які фактично пов’язані із застосуванням фізичної сили, а саме «штовханиною» та погрозами застосування фізичного насильства, яким є протиправне захоплення державної установи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для можливості визначення застави при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Наявність у ОСОБА_1 постійного місця проживання, роботи, родини і малолітньої дочки не зменшують ризиків неналежної процесуальної поведінки підозрюваного, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, суспільну важливість об’єкта посягання, невстановлених спільників, ретельну організацію кримінального правопорушення, а також характер та обставини злочину, у вчиненні якого він підозрюється.
В ухвалі суд зазначив, що з урахуванням доведеності обставин про необхідність застосування щодо ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою можливість альтернативних заходів не розглядається.
Ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 30 січня 2014 року апеляційну скаргу захисника – адвоката ОСОБА_3, яка діяла в інтересах підозрюваного ОСОБА_1, задоволено, ухвалу Кіровського районного суду міста Кіровограда від 28 січня 2014 року скасовано. Постановлено нову ухвалу, якою обрано ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання.
Вирішуючи питання про зміну запобіжного заходу, суд апеляційної інстанції зазначив, що ОСОБА_1 має постійні місця проживання та роботи, одружений, має на утриманні неповнолітню дочку, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, тому відсутні підстави вважати, що ОСОБА_1 у разі застосування до нього менш суворого запобіжного заходу буде переховуватись від органів досудового розслідування чи суду.
З урахуванням обґрунтованої підозри у вчиненні інкримінованого правопорушення, наявності ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, та недоведеності застосування саме тримання під вартою як запобіжного заходу апеляційний суд дійшов висновку про застосування до ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді особистого зобов’язання.
У справі № 404/803/14-к (підозрюваний ОСОБА_4) встановлено, що 28 січня 2014 року слідчий СВ Кіровоградського МВ УМВС України в Кіровоградській області ОСОБА_5 звернулася до суду із клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_4, підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 296 КК України.
Клопотання було вмотивоване тим, що 26 січня 2014 року з 12 год. 00 хв. до 18 год. 00 хв. біля Кіровоградської обласної державної адміністрації по вулиці Кірова, 1 у місті Кіровограді «ультрас» футбольної команди «Зірка» ОСОБА_4 безпідставно, діючи з хуліганських мотивів, грубо порушуючи громадський порядок, використовуючи нецензурну лайку, з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, нехтуючи загальнолюдськими правилами співіснування і нормами моралі, умисно, за попередньою змовою з групою не встановлених досудовим розслідуванням осіб, усвідомлюючи суспільно небезпечний та протиправний характер своїх дій, порушив встановлені правила поведінки у громадських місцях, що виражалось у пропаганді та провокуванні натовпу до неправомірних дій, схильних до штурму Кіровоградської обласної державної адміністрації.
Ухвалою Кіровського районного суду міста Кіровограда від 28 січня 2014 року (суддя Завгородній Є.В.) клопотання слідчого СВ Кіровського МВ УМВС України в Кіровоградській області ОСОБА_5 задоволено. Обрано ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів.
Судом установлено, що внесене слідчим клопотання відповідає вимогам статті 184 КПК України, оскільки матеріали клопотання містять достатні дані про наявність обґрунтованої підозри щодо ОСОБА_4 за ознаками частини другої статті 296 КК України.
Зважаючи на те, що вчинене кримінальне правопорушення є умисним, належить до категорії середньої тяжкості, посягає на загальнолюдські правила співіснування, обставини його вчинення, з урахуванням інших не встановлених органом досудового слідства спільників ОСОБА_4, які перебувають на волі, суд дійшов висновку про неможливість застосування до підозрюваного більш м’якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою.
Задовольняючи клопотання слідчого та обираючи ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, суд першої інстанції виходив із того, що у конкретній справі наявні реальні ознаки суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи підозрюваного.
Обираючи ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, суд виходив із наявних ризиків, передбачених пунктами 1, 3, 5 частини першої статті 177 КПК України, а саме з того, що ОСОБА_4 зможе незаконно впливати на свідків з метою збирання чи приховування доказів на підтвердження обраної ним у кримінальному провадженні правової позиції; він буде мати можливість допустити вчинення інших кримінальних правопорушень чи переховуватися від слідства та суду, або іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню.
Враховуючи, що ОСОБА_4 підозрюється в діях, які фактично пов’язані із застосуванням фізичної сили, а саме «штовханиною» та погрозами застосування фізичного насильства, яким є протиправне захоплення державної установи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для можливості визначення застави при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
В ухвалі суд зазначив, що з урахуванням доведеності обставин про необхідність застосування щодо ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою можливість альтернативних заходів не розглядається.
Суд вказав на те, що наявність у ОСОБА_4 постійного місця проживання та роботи, родини не зменшують ризиків неналежної процесуальної поведінки підозрюваного, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, суспільну важливість об’єкта посягання, невстановлених спільників, ретельну організацію кримінального правопорушення, а також характер та обставини злочину, у вчиненні якого він підозрюється.
Ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 3 лютого 2014 року апеляційні скарги захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які діяли в інтересах підозрюваного ОСОБА_4, задоволено, ухвалу Кіровського районного суду міста Кіровограда від 28 січня 2014 року скасовано. Постановлено нову ухвалу, якою обрано ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання.
Вирішуючи питання про зміну запобіжного заходу, суд апеляційної інстанції зазначив, що ОСОБА_4 має міцні соціальні зв’язки – є родина та утриманці, мати похилого віку, яка хворіє; має постійне місце роботи, добра репутація підозрюваного підтверджується виключно позитивними характеристиками його особи, джерело заробітку підозрюваного є єдиним у родині, відсутні судимості в минулому, відсутні також повідомлення ОСОБА_4 про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення.
Встановивши, що ОСОБА_4 раніше не судимий, органом досудового розслідування йому інкриміновано вчинення кримінального правопорушення, покарання за яке передбачено у виді позбавлення волі на строк до чотирьох років, докази того, що підозрюваний переховувався від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджав кримінальному провадженню або йому повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину, відсутні, апеляційний суд дійшов висновку про обрання щодо ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді особистого зобов’язання.
У своїх письмових поясненнях, надісланих до ТСК, суддя Завгородній Є.В. зазначив, що ним ретельно в обох справах були досліджені ризики, визначені КПК України. У постановах про застосування запобіжного заходу чітко й однозначно вказано, що після вчинення дій, у яких підозрюються ОСОБА_1 та ОСОБА_4, вони зникли з місця вчинення інкримінованого їм злочину та дві доби переховувалися від органу досудового розслідування, про що вони особисто визнали у заявах, поданих до ТСК.
Задовольняючи клопотання слідчого про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_4, ним дотримана прецедентна практика Європейського суду з прав людини.
З метою запобігання можливим каліцтвам, загрозі життю і здоров’ю молоді, попередження завдання майнових збитків на відновлення будівлі державного органу обмеження конституційних прав ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було співмірним.
Суддя Завгородній Є.В. зазначив, що ОСОБА_1, ОСОБА_4 у своїх заявах умисно не зазначають місце і час проведення мирного зібрання, оскільки вони мали протиправні прояви під час зібрання людей, перекручуючи справжні обставини.
Завгородній Є.В. вважає, що відсутній факт порушення ним присяги, а також як склад кримінального правопорушення, так і склад дисциплінарного проступку.
У поясненнях суддя Завгородній Є.В. посилається також на інші судові рішення, ухвалені ним.
Завгородній Є.В. зазначає про наявність конфлікту інтересів, а саме: при розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу стосовно ОСОБА_1 в інтересах останнього діяла адвокат ОСОБА_3, яка є дружиною колишнього прокурора Кіровоградської області ОСОБА_8.
Рішенням Кіровського районного суду Кіровоградської області від 13 лютого 2008 року під головуванням судді Завгороднього Є.В., залишеним без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій, відмовлено в позові ОСОБА_8 про поновлення на посаді прокурора Кіровоградської області, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Проте наказом Генерального прокурора України від 13 листопада 2010 року повторно призначено ОСОБА_8 на посаду прокурора Кіровоградської області.
У червні 2011 року ОСОБА_8 як прокурор Кіровоградської області звернувся з поданням до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про звільнення Завгороднього Є.В. з посади судді Кіровського районного суду Кіровоградської області за порушення присяги.
Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 30 листопада 2011 року № 4612/дп-11 припинено дисциплінарне провадження щодо судді Кіровського районного суду Кіровоградської області Завгороднього Є.В. у зв’язку з відсутністю підстав для дисциплінарної відповідальності судді.
Суддя Завгородній Є.В. вказує, що не погоджуючись із судовими рішеннями, постановленими під його головуванням, подружжя ОСОБИ_3 та_8 наполягають на його звільненні з посади судді Кіровського районного суду Кіровоградської області.
Вирішуючи питання про відкриття або відмову у відкритті дисциплінарної справи, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя виходить з такого.
Найбільш значущою гарантією прав людини, встановленою статтею 29 Конституції України, є право на свободу та особисту недоторканність.
Згідно із частиною другою статті 28 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
У справі «Луценко проти України» Європейський суд з прав людини в остаточному рішенні від 19 листопада 2012 року в пункті 62 зазначив: «Суд наголошує, що стаття 5 Конвенції гарантує основоположне право на свободу та недоторканність, яке є найважливішим у демократичному суспільстві у розумінні Конвенції. Кожен має право на захист цього права, що означає не бути позбавленим свободи або мати гарантії від продовження позбавлення свободи, крім випадків, коли таке позбавлення відбувалось за умов, вказаних у пункті 1 статті 5 Конвенції. Цей перелік винятків, встановлений у зазначеному вище положенні, є вичерпним і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідає цілям цього положення, а саме гарантувати, що нікого не буде свавільно позбавлено свободи (див. рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Хайредінов проти України» (Khayredinov v. Ukraine), № 38717/04).
За змістом положень чинного КПК України основним призначенням слідчого судді є здійснення судового захисту і законних інтересів осіб, які беруть участь у кримінальному процесі, забезпечення законності та обґрунтованості обмеження конституційних прав і свобод людини на судових стадіях кримінального провадження.
Підставами для застосування запобіжного заходу є обґрунтованість підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення та наявність ризиків відповідно до пунктів 1–5 частини першої статті 177 КПК України.
Обґрунтована підозра у скоєнні кримінального правопорушення передбачає наявність фактів або інформації, які могли б переконати об’єктивного спостерігача, що відповідна особа могла вчинити злочин (Erdagöz v. Turkey (Ердагоз проти Туреччини), § 51; Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom (Фокс, Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства). При цьому тлумачення поняття «обґрунтованість» буде залежати від усіх обставин справи (Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom (Фокс, Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства).
Вирішуючи питання про застосування запобіжного заходу, слідчий суддя Завгородній Є.В. не встановив належним чином наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_1 та ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 296 КК України, наявність підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, і на який вказав слідчий, не з’ясував законну мету взяття зазначених осіб під варту.
В ухвалах від 28 січня 2014 року (справи № 404/801/14-к та № 404/803/14-к) суддя Завгородній Є.В. як на докази про наявність обґрунтованої підозри щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_4 послався на протоколи допиту свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, проте в матеріалах клопотань про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою протоколи допиту зазначених осіб відсутні, натомість наявні протоколи допиту свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17.
Суд на зазначені обставини уваги не звернув та не надав цим доказам оцінки.
В ухвалі від 28 січня 2014 року (справа № 404/801/14-к) суддя Завгородній Є.В. наявність обґрунтованої підозри щодо ОСОБА_1 обґрунтував протоколом огляду місця події, проте зазначений протокол відсутній у матеріалах клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_1.
Слідчим суддею також не було обґрунтовано обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою саме на строк 60 днів, не наведено мотивів, чому не враховано особу підозрюваного, а саме те, що ОСОБА_1 одружений, має на утриманні неповнолітню дитину, має постійне місце проживання та постійне місце роботи, раніше до кримінальної відповідальності не притягався; ОСОБА_4 має міцні соціальні зв’язки – є родина та утриманці, мати похилого віку, яка хворіє; має постійне місце роботи, добра репутація підозрюваного підтверджується виключно позитивними характеристиками його особи, джерело заробітку підозрюваного є єдиним у родині, відсутні судимості в минулому, відсутні також повідомлення ОСОБА_4 про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення.
Судове рішення стосовно обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою має містити як чітке визначення законодавчих підстав для його обрання, так і дослідження та обґрунтування достовірності обраних підстав у контексті конкретних фактичних обставин вчинення злочину, врахування особи винного та інших обставин (ризиків, наведених у частині першій статті 177 КПК України). Обмеження розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою лише переліком законодавчих підстав його застосування без встановлення їх наявності та обґрунтованості до конкретної особи є порушенням вимог пункту 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Слідчий суддя Завгородній Є.В. дійшов висновку, що з огляду на серйозний характер протиправних діянь, їхню тяжкість, вчинення підозрюваними ОСОБА_1, ОСОБА_4 дій, пов’язаних зі спричиненням працівникам правоохоронного органу тілесних ушкоджень, пошкодження майна шляхом застосування предметів, які використовувалися як зброя, у кримінальному провадженні встановлено наявність ризиків, передбачених статтею 177 КПК України. Тому менш суворі запобіжні заходи не достатні для запобігання відповідним ризикам.
Згідно з частинами першою та другою статті 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Приймаючи рішення за результатами розгляду клопотання про застосування до підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу, слідчий суддя зобов’язаний врахувати підстави та обставини, передбачені статтями 177, 178 КПК України, та навести їх у мотивувальній частині ухвали. Також необхідно враховувати врегульовані спеціальними нормами особливості застосування того чи іншого запобіжного заходу, дотримуватись вимог щодо змісту ухвали, які нормативно закріплені в статті 196 КПК України.
Тримання особи під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України (стаття 183 КПК України).
Відповідно до статті 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов’язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Згідно зі статтею 196 КПК України в ухвалі про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зазначає відомості про обставини, які свідчать про існування ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, обставини, які свідчать про недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, посилання на докази, які обґрунтовують ці обставини.
Під час постановлення ухвал у справах № 404/801/14-к, № 404/803/14-к слідчим суддею Завгороднім Є.В. було порушено зазначені вище норми кримінального процесуального закону.
При постановленні ухвали від 28 січня 2014 року (справа № 404/801/14-к) судом не враховано та не зазначено в судовому рішенні жодної підстави щодо неможливості передання ОСОБА_1 на поруки з урахуванням письмових зобов’язань професора кафедри української мови Кіровоградського державного педагогічного університету ім. В.Винниченка ОСОБА_18, депутата Кіровоградської обласної ради ОСОБА_19, голови Кіровоградської обласної організації НСПУ ОСОБА_20.
Слідчий суддя не мотивував належним чином можливість застосування менш суворих запобіжних заходів, обмежившись загальними фразами. Ухвали не містять належного обґрунтування необхідності взяття осіб під варту.
Отже, обрання запобіжного заходу ОСОБА_1, ОСОБА_4 відбулося без додержання низки норм КПК України та прецедентної практики Європейського суду з прав людини, що свідчить про неналежне здійснення правосуддя. Під час розгляду клопотання про застосування щодо нього запобіжного заходу слідчий суддя не встановив, чи доводять надані стороною обвинувачення докази обставини, які свідчать про наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, а також чи доводять надані стороною обвинувачення докази обставини, які свідчать про недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, чим порушив вимоги пунктів 2, 3 частини першої статті 194 КПК України.
Згідно з пунктом 33 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII заяви, передані ТСК Вищій раді юстиції відповідно до частини п’ятої статті 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», дисциплінарні органи Вищої ради правосуддя розглядають у порядку та строки, встановлені законом для здійснення дисциплінарного провадження. За результатами розгляду таких заяв застосовуються дисциплінарні стягнення, визначені цим Законом.
Допущені суддею Завгороднім Є.В. грубі порушення законодавства свідчать про необ’єктивний та упереджений розгляд справ, порочать звання судді, що кваліфікувалося як порушення присяги.
За приписами пункту 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав умисного або у зв’язку з очевидною недбалістю допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод.
На момент розгляду справ строк притягнення судді до дисциплінарної відповідальності за порушення присяги Законом № 2453-VI визначений не був.
Водночас Європейський суд з прав людини вважав, що з метою забезпечення принципів юридичної визначеності та остаточності такий строк давності обов’язково повинен бути встановлений законодавчо (рішення у справі «Олександр Волков проти України», 2013 рік). ЄСПЛ у цьому рішенні вказав, що відсутність у законодавстві України положення про строки давності звільнення судді з посади за порушення присяги є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя виходить з того, що хоча на час вчинення суддею Завгороднім Є.В. порушення присяги строк для притягнення до відповідальності за такі дії законом передбачений не був, такий строк було запроваджено у подальшому із прийняттям Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд». Згідно з частиною четвертою статті 96 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» дисциплінарне стягнення до судді могло бути застосоване не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.
Правила частини одинадцятої статті 109 чинного Закону України «Про судоустрій і статус суддів», які передбачають, що при обчисленні строку давності не враховується час здійснення дисциплінарного провадження, до вирішення питання про притягнення до відповідальності Завгороднього Є.В. не можуть бути застосовані з огляду на вимоги статті 58 Конституції України як такі, що погіршують становище особи, яка притягається до відповідальності.
За інформацією Кіровського районного суду Київської області, у період з 2014 року суддя Завгородній Є.В. 75 днів перебував у відпустці, 10 днів був відсутній на робочому місці у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю, всього – 85 днів.
Таким чином, на час розгляду дисциплінарної справи строк давності притягнення до дисциплінарної відповідальності, встановлений законом, минув.
Пунктом 2 частини першої статті 45 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» зазначено, що у відкритті дисциплінарної справи має бути відмовлено, якщо закінчився встановлений законом строк для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
Враховуючи наведене, керуючись статтею 108 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», пунктом 2 частини першої, частиною другою статті 45 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктом 12.13 Регламенту Вищої ради правосуддя, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя
ухвалила:
відмовити у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді Кіровського районного суду міста Кіровограда Завгороднього Євгена Віталійовича.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий на засіданні
Третьої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя І.Ю. Мамонтова
Члени Третьої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя П.М. Гречківський
А.М. Мірошниченко
А.А. Овсієнко
М.П. Худик
