Вища рада правосуддя, розглянувши скаргу судді Шевченківського районного суду міста Києва Козятник Людмили Григорівни на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 6 березня 2017 року № 417/2дп/15-17,
встановила:
Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя рішенням від 6 березня 2017 року № 417/2дп/15-17 притягнула до дисциплінарної відповідальності суддю Шевченківського районного суду міста Києва Козятник Людмилу Григорівну та застосувала до неї дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення її з посади.
Не погодившись із вказаним рішенням, суддя Шевченківського районного суду міста Києва Козятник Л.Г. оскаржила його до Вищої ради правосуддя (скарга від 4 квітня 2017 року).
На підставі протоколу автоматизованого розподілу матеріалів між членами Вищої ради правосуддя від 6 квітня 2017 року № 564/0/6-17, вхідний номер матеріалу – 14668, скаргу судді Козятник Л.Г. передано члену Вищої ради правосуддя Маловацькому О.В. для попередньої перевірки.
Скарга судді Козятник Л.Г. подана з дотриманням визначених Законом України «Про Вищу раду правосуддя» вимог.
За результатами перевірки член Вищої ради правосуддя Маловацький О.В. дійшов висновку про необґрунтованість скарги судді Шевченківського районного суду міста Києва Козятник Л.Г. та відсутність підстав для скасування рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 6 березня 2017 року № 417/2дп/15-17 (висновок від 25 травня 2017 року).
Суддя Козятник Л.Г., Київська місцева прокуратура № 10 повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги. Зазначена інформація оприлюднена на офіційному веб-сайті Ради.
Для участі у засіданні Вищої ради правосуддя з’явилася суддя Козятник Л.Г., надала пояснення, якими підтримала свою скаргу та просила скасувати рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 6 березня 2017 року № 417/2дп/15-17 про притягнення її до дисциплінарної відповідальності.
Вища рада правосуддя, вивчивши скаргу та матеріали дисциплінарного провадження, заслухавши доповідача – члена Вищої ради правосуддя Маловацького О.В., суддю Козятник Л.Г., дійшла висновку про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 6 березня 2017 року № 417/2дп/15-17 про притягнення судді Шевченківського районного суду міста Києва Козятник Л.Г. до дисциплінарної відповідальності з огляду на таке.
Козятник Людмила Григорівна Указом Президента України від 13 липня 2010 року № 767/2010 призначена на посаду судді Шевченківського районного суду м. Києва. Відповідно до наказу про зарахування до штату суду почала виконувати свої обов’язки з 26 серпня 2010 року. П’ятирічний строк повноважень судді Козятник Л.Г. закінчився 13 липня 2015 року. Суддя характеризується позитивно, раніше до дисциплінарної відповідальності не притягувалась.
За результатами розгляду дисциплінарної справи, відкритої за заявою заступника прокурора Шевченківського району міста Києва Гавриш Р.В. стосовно судді Козятник Л.Г., Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила, що суддею було прийнято постанови про накладення адміністративного стягнення (постанова від 14 січня 2014 року у справі № 761/361/14-п, постанова від 31 січня 2014 року у справі № 761/2797/14-п, постанова від 6 лютого 2014 року у справі № 761/3212/14-п, постанова від 14 лютого 2014 року у справі № 761/3220/14-п) на осіб, які були учасниками масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до 21 лютого 2014 року, та дійшла висновку, що суддя Козятник Л.Г. не виконала вимог статей 33, 245, 251-252, 278, 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП), а саме:
у жодній із розглянутих справ не обґрунтувала надання переваги протоколу про адміністративне правопорушення та рапорту інспектора ДПС, не дослідила їх у частині належності та допустимості доказів, не встановила, чи правильно складені протоколи та інші матеріали про адміністративне правопорушення, не перевірила пояснення ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, які зазначали, що не порушували Правил дорожнього руху 29 грудня 2013 року, а працівники ДАІ їх не зупиняли;
у справі стосовно ОСОБА_3 суддя не дослідила пояснення свідків, відібрані інспектором ДАІ Батожком М.А.;
у справі стосовно ОСОБА_2 не встановила, чи було вчинено правопорушення, чи винна ця особа в його вчиненні, оскільки в рапорті та протоколі про адміністративне правопорушення зазначені різні місця правопорушення, що суддею не досліджувалось;
жодний з рапортів, на які суддя посилалася як на доказ вини правопорушників, не містив посилань на винних осіб;
обираючи міру відповідальності ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_2, суддя застосувала вид адміністративного стягнення – позбавлення права керування транспортними засобами строком на 3 місяці, без будь-якої мотивації;
у прийнятих судових рішеннях не навела доказів того, що дії осіб, які звинувачуються у правопорушенні, є умисними.
Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що характер допущених суддею Козятник Л.Г. порушень свідчить про вчинення нею дій, які порочать звання судді та принижують авторитет судової влади.
Обираючи вид дисциплінарного стягнення, що підлягає застосуванню до судді Козятник Л.Г., Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя врахувала, що порушення закону, допущені суддею неодноразово, є очевидними і грубими, дисциплінарний проступок є істотним, а його наслідки негативно вплинули як на права окремих осіб, так і на ступінь довіри суспільства до судової влади в цілому. При цьому суддя, як було встановлено з її пояснень, переконана у своїй правоті, що свідчить про свідоме вчинення вказаних дій. Будь-яких доказів тиску на неї та помсти з боку працівників прокуратури або наявності інших обставин, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності в процесі розгляду дисциплінарної справи, надано не було.
Також Дисциплінарною палатою не було встановлено об’єктивних доказів того, що неналежне обґрунтування прийнятих суддею рішень є суддівською помилкою і спростовуються матеріалами справи, зокрема, наданими суддею копіями рішень в адміністративних справах стосовно ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, у яких матеріали справи повернуті до органів ДАІ для належного оформлення, а потім провадження щодо них закриті за відсутністю події адміністративного правопорушення.
З огляду на зазначене, беручи до уваги тяжкість проступку та його наслідки, Дисциплінарна палата дійшла висновку, що позитивна характеристика судді, відсутність дисциплінарних стягнень і недостатньо великий стаж роботи у цьому випадку не можуть бути підставою застосування більш м’якого виду дисциплінарного стягнення ніж подання про звільнення судді з посади та не буде пропорційним характеру вчиненого проступку.
Суддя вважає, що рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 6 березня 2017 року № 417/2дп/15-17 є безпідставним та підлягає скасуванню, з огляду на таке:
Вища рада юстиції не мала повноважень відкривати дисциплінарну справу стосовно судді Козятник Л.Г., оскільки остання є суддею суду першої інстанції, а відкриття та розгляд дисциплінарних справ стосовно суддів суду першої інстанції було віднесено до компетенції Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;
Вища рада правосуддя не має підстав розглядати заяви, подані на підставі Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», оскільки останній було підписано неповноважною особою – виконуючим обов’язки Президента України Турчиновим О.В.;
у діях судді відсутні ознаки дисциплінарного проступку, оскільки при розгляді справ суд керувався наявними в матеріалах документами, які на момент розгляду не були ні оскаржені, ні скасовані, а тому розгляд справ було здійснено виключно в рамках законодавчо визначеної компетенції та на підставі повноважень, передбачених процесуальним законодавством;
підставою для притягнення судді до відповідальності є реалізація дискреційних повноважень судді та оцінка судового рішення, що суперечить вимогам законодавства, а тому не може мати наслідком застосування відповідальності; щодо невмотивованості ухвалених суддею Козятник Л.Г. судових рішень зазначено, що ця підстава відповідальності судді була введена Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» і за її невиконання можна притягнути суддю до відповідальності лише стосовно дій, які було вчинено після 29 березня 2015 року, однак усі рішення, що були предметом перевірки в межах дисциплінарної справи, Козятник Л.Г. прийняті у 2014 році;
відповідно до практики Європейського суду з прав людини, скарги на порушення норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) можуть бути подані лише «безпосередньо ураженими», а не будь-якими іншими органами чи особами, а тому Дисциплінарна палата не мала повноважень на встановлення обставин щодо порушення Конвенції на підставі заяви заступника прокурора.
Відповідно до частини дев’ятої статті 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» розгляд скарги на рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді здійснюється в порядку, визначеному статтею 49 цього Закону.
За результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати Вища рада правосуддя має право:
1) скасувати повністю рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді та закрити дисциплінарне провадження;
2) скасувати частково рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді та ухвалити нове рішення;
3) скасувати повністю або частково рішення Дисциплінарної палати про відмову в притягненні до дисциплінарної відповідальності судді та ухвалити нове рішення;
4) змінити рішення Дисциплінарної палати, застосувавши інший вид дисциплінарного стягнення;
5) залишити рішення Дисциплінарної палати без змін.
Розглянувши скаргу судді Козятник Л.Г. на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 6 березня 2017 року № 417/2дп/15-17 в межах доводів, викладених у ній, Вища рада правосуддя дійшла висновку про її необґрунтованість та безпідставність, виходячи з такого.
Твердження, наведені в скарзі судді щодо відсутності повноважень у Вищої ради юстиції відкривати дисциплінарну справу стосовно судді Козятник Л.Г. як судді суду першої інстанції спростовуються таким. Матеріали Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції стосовно судді Козятник Л.Г. були передані до Вищої ради юстиції відповідно до частини п’ятої статті 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», яка згідно зі статтею 32 чинного на той момент Закону України «Про Вищу раду юстиції» була органом, уповноваженим на здійснення провадження щодо звільнення судді за порушення присяги за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження.
Законом України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» встановлено, що заяви, щодо яких Тимчасова спеціальна комісія з перевірки суддів судів загальної юрисдикції не прийняла рішення до закінчення своїх повноважень, передаються до Вищої ради юстиції для продовження їх розгляду за загальною процедурою (частина п’ята статті 2). Тобто законом визначено спеціальний порядок розгляду заяв, що надійшли до Вищої ради юстиції з Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції саме в тих випадках, коли Комісія не завершила їх розгляд, що мало місце і в цьому випадку.
У подальшому Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ було встановлено, що дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя у порядку, визначеному Законом України «Про Вищу раду правосуддя», з урахуванням вимог цього Закону (стаття 108).
При цьому відповідно до пункту 33 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ заяви, які передані Тимчасовою спеціальною комісією з перевірки суддів судів загальної юрисдикції Вищій раді юстиції відповідно до частини п’ятої статті 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», дисциплінарні органи Вищої ради правосуддя розглядають у порядку та строки, встановлені законом для здійснення дисциплінарного провадження. За результатами розгляду таких заяв застосовуються дисциплінарні стягнення, визначені цим Законом.
Твердження щодо відсутності у Вищої ради юстиції/правосуддя підстав розглядати заяви, подані на підставі Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», спростовуються тим, що цей Закон є чинним, окремі його положення неконституційними визнано не було, а тому відповідно до статей 6, 8 Конституції України Вища рада юстиції/правосуддя не має законодавчо визначених підстав для незастосування його норм та невиконання приписів.
Щодо доводів судді про те, що в її діях відсутні ознаки дисциплінарного проступку з посиланням на відсутність компетенції надавати оцінку правомірності рапортам та протоколам працівників ДАІ, які не було оскаржено та скасовано у встановленому порядку, вони спростовуються таким.
Згідно зі статтею 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність цієї особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до статті 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Статтею 280 КУпАП встановлено обов’язок органу (посадової особи) при розгляді справи про адміністративне правопорушення з’ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна ця особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з’ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя під час розгляду дисциплінарної справи стосовно судді Козятник Л.Г. правильно встановлено, що під час підготовки до розгляду справ про адміністративні правопорушення суддя Козятник Л.Г. не перевірила, чи правильно складені протоколи про адміністративне правопорушення, не взяла до уваги вимоги статті 265-1 КУпАП, відповідно до якої протокол про адміністративне правопорушення щодо недотримання правил дорожнього руху складається виключно у присутності порушника та на місці вчинення правопорушення, а на порушення вимог статей 251–252 КУпАП не оцінила рапорти інспекторів ДАІ у частині належності та допустимості, зокрема, чи є такі документи доказами вчинення особою порушення Правил дорожнього руху. Тобто, мав місце спрощений підхід судді до вирішення справ про адміністративні правопорушення, поєднаний із допущенням порушень норм процесуального права (статей 251-252, 265-1, 280 КУпАП) і невиконанням обов’язку справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.
При цьому наявність ознак дисциплінарного проступку в діях судді Козятник Л.Г. Другою Дисциплінарною палатою було встановлено не виключно у зв’язку із допущенням суддею порушень вказаних норм законодавства, а й у зв’язку із встановленням фактів, які дали підстави для висновку, що відповідні порушення суддею допущено через беззаперечне прийняття доказів сторони обвинувачення без встановлення їх належності і допустимості та відхилення доводів осіб, питання про притягнення до відповідальності яких вирішувалось.
Саме ці дії судді були визнані такими, що порочать звання судді і підривають авторитет правосуддя, та на момент їх вчинення визнавалися порушенням присяги судді, а на момент розгляду дисциплінарної справи – підпадають під визначення істотного дисциплінарного проступку.
Щодо доводів судді Козятник Л.Г. про відсутність підстав для притягнення її до відповідальності, оскільки під час прийняття рішень у справах про притягнення осіб до адміністративної відповідальності нею було реалізовано дискреційні повноваження судді, слід зазначити таке.
Верховний Суд України у рішенні від 23 січня 2014 року у справі № 5-48к-13 указав, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (його права та обов’язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості та достатності обраного покарання тощо. Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який в своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
У пункті 62 у рішенні від 5 лютого 2015 року у справі «Бочан проти України (№ 2)» Європейський суд з прав людини указав, що в рішенні у справі «Хамідов проти Росії» безпідставність висновку національних судів щодо фактів була «такою разючою та відчутною», що Суд постановив, що провадження, на яке скаржився заявник, мало вважатися «грубим свавіллям» (див. рішення у справі «Хамідов проти Росії», пункт 174). У рішенні у справі «Анджельковіч проти Сербії» Суд встановив, що свавільність рішення національного суду, яке в принципі не мало правових підстав за національним законодавством та не мало жодного зв’язку між встановленими фактами, застосовним правом та результатами провадження, становила «відмову у правосудді» (див. рішення у справі «Анджельковіч проти Сербії», пункт 27).
Із зазначеного можна дійти висновку, що судовий розсуд (дискреція) обмежений виконанням покладених на суд обов’язків щодо розгляду і вирішення справи в порядку і спосіб, що відповідає закону, а тому ухвалення судом рішення, в основу якого покладено довільні аргументи, що не мають під собою легітимної (правової) основи, не може розцінюватись як дискреція.
З огляду на викладене орган, що здійснює дисциплінарне провадження стосовно судді, не уповноважений перевіряти законність судового рішення, при цьому зобов’язаний перевірити дії судді під час ухвалення такого рішення у частині свавілля, недбалості чи інших порушень, які тягнуть за собою відповідальність судді, визначену законом.
Оскаржуваним рішенням Дисциплінарної палати не було встановлено або оцінено обставин судових справ № 761/361/14-п, № 761/2797/14-п, № 761/3212/14-п, № 761/3220/14-п чи вирішено питань про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, а також перевірено законність і обґрунтованість ухвалених у них судових рішень. Зазначене рішення містить виключно оцінку дій судді Козятник Л.Г. під час розгляду вказаних справ, надану органом, який здійснює дисциплінарне провадження щодо судді відповідно до Законів України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про Вищу раду правосуддя».
Щодо посилань судді на неможливість притягнення її до відповідальності за незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін, то рішення Дисциплінарної палати не містить висновків про наявність підстав для притягнення судді Козятник Л.Г. до дисциплінарної відповідальності за дії, визначені у підпункті «б» пункту 1 частини першої статті 106 чинного Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Стосовно доводів судді про відсутність у Дисциплінарної палати повноважень на встановлення обставин щодо порушення Конвенції на підставі заяви заступника керівника органу місцевої прокуратури, слід зазначити, що оскаржуваним рішенням Дисциплінарної палати було констатовано, що «…Притягнення вказаних осіб до адміністративної відповідальності без належного обґрунтування, невмотивоване застосування до них адміністративного стягнення порушує їхнє право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя…». При цьому вказаний висновок Дисциплінарної палати було зроблено за результатами перевірки скарги заступника прокурора щодо порушення суддею Шевченківського районного суду міста Києва Козятник Л.Г. присяги судді під час розгляду адміністративних матеріалів, а не на підставі заяви з вимогою про встановлення порушень норм Конвенції.
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини, на яке суддею здійснено посилання про можливість звернення лише, як зазначено у скарзі, «безпосередньо ураженим», мова йде про право на звернення саме до Європейського суду з прав людини на підставі статті 34 Конвенції, що визнано умовою для приведення в дію механізмів захисту, визначених у Конвенції. Поміж тим, Закон України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», на підставі норм якого було подано заяву про проведення перевірки стосовно судді Козятник Л.Г., визначає, що заяви про проведення перевірки індивідуально визначеного судді (суддів) згідно із статтею 3 цього Закону подаються юридичними або фізичними особами у письмовій формі.
Окремо слід зазначити, що чинним законодавством, зокрема пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав умисного або у зв’язку з очевидною недбалістю допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. При цьому статтею 9 Конституції України визначено, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Конвенцію було ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», а тому вона є частиною національного законодавства.
З огляду на викладене Вища рада правосуддя дійшла висновку, що на підставі пункту 5 частини десятої статті 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» за результатами розгляду скарги судді Шевченківського районного суду міста Києва Козятник Л.Г. рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 6 березня 2017 року № 417/2дп/15-17 підлягає залишенню без змін.
Керуючись статтею 131 Конституції України, статтею 111 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктами 13.9–13.11 Регламенту Вищої ради правосуддя,
вирішила:
залишити без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 6 березня 2017 року № 417/2дп/15-17 про притягнення судді Шевченківського районного суду міста Києва Козятник Людмили Григорівни до дисциплінарної відповідальності.
Заступник Голови
Вищої ради правосуддя В.Е. Беляневич
Члени Вищої ради правосуддя П.М. Гречківський
В.К. Комков
А.О. Лесько
О.В. Маловацький
І.Ю. Мамонтова
А.М. Мірошниченко
А.А. Овсієнко
А.С. Олійник
М.П. Худик
В.В. Шапран
