Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, у складі головуючого –Малашенкової Т.М., членів Артеменка І.А., Бойка А.М., Нежури В.А., розглянувши висновок доповідача – члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Волковицької Н.О. за результатами попередньої перевірки скарги Воронцової Валентини Григорівни стосовно судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Ситнік Олени Миколаївни
встановила:
20 вересня 2017 року до Вищої ради правосуддя надійшла скарга Воронцової Валентини Григорівни (вхідний реєстраційний № В-5913/0/7-17) стосовно судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Ситнік Олени Миколаївни.
Протоколом автоматизованого розподілу матеріалу від 20 вересня 2017року скарга передана члену Вищої ради юстиції Волковицькій Н.О.
Згідно з частиною першою статті 43 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» член Дисциплінарної палати, визначений для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (доповідач), вивчає дисциплінарну скаргу і перевіряє її відповідність вимогам закону та наявність підстав для залишення без розгляду дисциплінарної скарги чи відмови у відкритті дисциплінарної справи.
Членом Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Волковицькою Н.О. проведено попередню перевірку скарги, за результатами якої складено висновок із пропозицією відмовити у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Ситнік Олени Миколаївни.
Дослідивши матеріали попередньої перевірки, заслухавши доповідача – члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Волковицьку Н.О., Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила таке.
У скарзі автор зазначає, що за результатами розгляду справи № 686/17255/16-ц, було прийнято ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 червня 2017 року. На думку Воронцової В.Г., вказана ухвала не містить мотивів відхилення аргументів наведених нею в касаційній скарзі. Автор скарги вважає, що таким чином порушено вимоги статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого розгляду справи, так як суд зобов’язаний дати відповіді на всі доводи касаційної скарги. У зв’язку із викладеним, у скарзі висловлено прохання притягнути суддю до дисциплінарної відповідальності.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 червня 2017 року відхилено касаційну ОСОБА_1 на рішення судів першої та апеляційної інстанції у справі № 686/17255/16-ц за позовом ОСОБА_1 до Відділу капітального будівництва Управління Міністерства внутрішніх справ України в Хмельницькій області про зобов’язання вчинити певні дії.
В ході попередньої перевірки встановлено, що в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 червня 2017 року наведено мотиви, якими керувались судді при її прийнятті. Зокрема зазначено, що судами встановлено, що 7 жовтня 2013 року між ОСОБА_1 та ВКБ укладено інвестиційний договір № 4/1817-13, за умовами якого ВКБ зобов'язався побудувати квартиру № 135 по АДРЕСА_1 у м. Хмельницькому, загальною площею 44,04 кв. м та передати її позивачці, а та, у свою чергу, мала сплатити ВКБ суму інвестиції у розмірі 209 278 грн 8 коп. 22 грудня 2014 року Управління державного архітектурно-будівельного контролю у Хмельницькій області зареєструвало декларацію про готовність 209-ти квартирного житлового будинку з вбудованими магазинами, офісними приміщеннями та вбудовано-прибудованим підземним паркінгом по АДРЕСА_1 у м. Хмельницькому, до експлуатації. 24 грудня 2014 року сторони підписали додаток № 2 до інвестиційного договору, яким змінили номер квартири - об'єкта інвестування з № 135 на № 143. Після обміру Хмельницьким бюро технічної інвентаризації квартири № 143 указаного будинку з'ясувалося, що її загальна площа становить 48,0 кв.м., тобто площа квартири збільшилась на 3,96 кв. м. На виконання своїх обов'язків за інвестиційним договором протягом жовтня-листопада 2013 року ОСОБА_1 сплатила ВКБ 209 278 грн 08 коп. 24 грудня 2015 року вона доплатила відповідачеві 1 293 грн 75 коп. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (стаття 509 ЦК України). Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 ЦК України). Укладаючи інвестиційний договір, ВКБ та ОСОБА_1 домовилися, що попередня (розрахункова) вартість об'єкта інвестування не є його продажною ціною, а становить суму коштів, необхідну для визначення вартості об'єкта інвестування на момент укладення договору. При цьому вартість 1 кв.м. загальної площі об'єкта інвестування та його вартість може бути змінена відповідачем в односторонньому порядку відповідно до визначеної на момент введення будинку в експлуатацію собівартості об'єкта. Остаточна вартість об'єкта інвестування визначається ВКБ після закінчення будівництва будинку та виконання всіх робіт, передбачених проектно-кошторисною документацією (пункти 1.6, 1.7 договору). Також сторони визначили, що фактичний розмір загальної площі об'єкта інвестування встановлюється у відповідності з даними БТІ після здачі об'єкта Державній приймальній комісії. Якщо загальна площа реально збудованого об'єкта інвестування перевищує загальну площу за проектом, то різниця оплачується інвестором за ціною, яка буде встановлена замовником на момент проведення оплати. У випадку, коли загальна площа реально збудованого об'єкта інвестування менша загальної площі за проектом, замовник зобов'язався повернути інвестору різницю внесених коштів (пункт 1.8 договору). ОСОБА_1 проінвестувала проектну площу об'єкта інвестування (44,04 кв. м) у розмірі 209 278 грн 08 коп. Разом із тим, за даними технічного паспорту на квартиру, складеного Хмельницьким бюро технічної інвентаризації (а.с. 23-24), фактичний розмір об'єкта інвестування склав 48,0 кв. м за рахунок заклеєної лоджії. За умовами інвестиційного договору ОСОБА_1 зобов'язалася оплатити різницю площі (3,96 кв. м) за ціною, яка буде встановлена замовником на момент проведення оплати. Вартість 1 кв. м на час завершення будівництва визначена відповідачем у розмірі 5 175 грн, отже позивачка мала доплатити відповідачу 20 493 грн інвестицій (3,96х5175), натомість, вона внесла лише 1 293 грн 75 коп. Сума недоплати становить 19 199 грн 25 коп. (20 493-1293,75). Таким чином, суди дійшли обґрунтованого висновку про безпідставність позовних вимог. Інші доводи касаційної скарги на правильність висновків судів не впливають та їх не спростовують, а зводяться лише до переоцінки доказів.
З огляду на викладене, відсутні підстави стверджувати, що суддею Ситнік О.М. умисно або внаслідок недбалості не зазначено в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору.
Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» вказує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов’язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов’язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов’язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Відповідно до чинного законодавства України Вища рада правосуддя, як орган, який вирішує питання про дисциплінарну відповідальність судді, не наділена законом повноваженнями встановлювати або оцінювати обставини справи, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, а також перевіряти законність та обґрунтованість судових рішень. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Рішення суддів не можуть підлягати будь-якому перегляду поза межами апеляційних чи касаційних процедур. Дисциплінарна відповідальність суддів не повинна поширюватися на зміст їх рішень.
За таких обставин, враховуючи зміст скарги, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що вона зводиться до незгоди із судовим рішенням, а відомості, які у ній зазначені, не можуть бути підставою для прийняття рішення про відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Ситнік Олени Миколаївни.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 45 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» у відкритті дисциплінарної справи має бути відмовлено, якщо суть скарги зводиться лише до незгоди із судовим рішенням.
Керуючись статтею 45 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктом 12.13 Регламенту Вищої ради правосуддя, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя
ухвалила:
відмовити у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Ситнік Олени Миколаївни.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий на засіданні
Другої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя Т.М. Малашенкова
Члени Другої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя І.А. Артеменко
А.М. Бойко
В.А. Нежура
