Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Малашенкової Т.М., членів Артеменка І.А., Бойка А.М., Волковицької Н.О., розглянувши висновок доповідача – члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Нежури В.А. за результатами перевірки скарг адвоката Туголукової Ірини Василівни стосовно судді господарського суду Донецької області Матюхіна Володимира Івановича та доданих до неї матеріалів,
встановила:
до Вищої ради юстиції 6 червня 2016 року (вх. № Т-1127/0/7-16) надійшла скарга адвоката Туголукової І.В. від 2 червня 2016 року в інтересах товариства з обмеженою відповідальністю «Зернотранс» (далі – ТОВ «Зернотранс») на бездіяльність судді господарського суду Донецької області Матюхіна В.І. та голови цього суду Попова Олександра Вікторовича, яка полягає у відмові видати судовий наказ на виконання постанови Донецького апеляційного господарського суду від 21 вересня 2015 року у справі № 905/825/15.
У скарзі адвокат зазначає про незаконну відмову господарського суду Донецької області у видачі наказу, що перешкоджає виконанню рішення суду, та навмисне затягування часу з метою позбавлення стягувача можливості звернутися до виконавчої служби та стягнути кошти з боржника, а також сплати податку до бюджету.
Вбачаючи в діях судді господарського суду Донецької області Матюхіна В.І. та голови цього суду Попова О.В. зацікавленість та особистий інтерес у захисті боржника, використання ними статусу судді та службового становища, адвокат Туголукова І.В. просить притягнути їх до дисциплінарної відповідальності.
Згідно із протоколом автоматизованого розподілу матеріалу між членами Вищої ради юстиції від 6 червня 2016 року матеріали за вказаною скаргою передано члену Вищої ради юстиції Нежурі В.А. для здійснення перевірки.
30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)». Відповідно до цих змін в Україні діє Вища рада правосуддя (стаття 131 Конституції України).
5 січня 2017 року набрав чинності Закон України від 21 грудня 2016 року № 1798-VІІІ «Про Вищу раду правосуддя».
12 січня 2017 року Вища рада юстиції прийняла рішення про реорганізацію Вищої ради юстиції у Вищу раду правосуддя, набуття членами Вищої ради юстиції статусу членів Вищої ради правосуддя та здійснення повноважень членів Вищої ради правосуддя.
19 квітня 2017 року до Вищої ради правосуддя за вх. № 310/0-1/20-17 з Вищої кваліфікаційної комісії суддів України надійшла аналогічна за змістом скарга адвоката Туголукової І.В. від 20 квітня 2016 року з доповненнями від 7 вересня 2016 року.
Відповідно до протоколу передачі матеріалу від 20 квітня 2017 року вказану скаргу з доповненнями об’єднано в одне провадження зі скаргою № Т-1127/0/7-16 та передано члену Вищої ради правосуддя Нежурі В.А. для проведення перевірки.
Статтею 108 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» та частиною другою статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» встановлено, що дисциплінарні провадження щодо суддів здійснюють Дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя.
Згідно із частиною першою статті 43 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» член Дисциплінарної палати, визначений для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (доповідач), вивчає дисциплінарну скаргу і перевіряє її відповідність вимогам закону та наявність підстав для залишення без розгляду дисциплінарної скарги чи відмови у відкритті дисциплінарної справи.
За результатами попередньої перевірки скарг адвоката Туголукової І.В. член Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Нежура В.А. склав висновок із пропозицією відкрити дисциплінарну справу стосовно судді господарського суду Донецької області Матюхіна В.І., оскільки зазначені у скарзі відомості можуть свідчити про наявність у діях цього судді ознак дисциплінарного проступку.
Дослідивши обставини, викладені у дисциплінарних скаргах, розглянувши висновок доповідача – члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Нежури В.А., Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила таке.
Рішенням господарського суду Донецької області (суддя Матюхін В.І.) від 17 серпня 2015 року відмовлено у задоволенні позову ТОВ «Зернотранс» до публічного акціонерного товариства «Вуглегірський експериментальний комбікормовий завод» (далі – ПАТ «ВЕКЗ») про стягнення боргу в розмірі 727 275 гривень 00 копійок (справа № 906/825/15).
Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду (головуючий суддя Бойченко К.І.) від 21 вересня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано частково.
Частково задоволено позовні вимоги ТОВ «Зернотранс» про стягнення з ПАТ «ВЕКЗ» боргу в сумі 661 159 гривень 84 копійки та пені в сумі 66 115 гривень 98 копійок.
Стягнуто з ПАТ «ВЕКЗ» на користь ТОВ «Зернотранс» борг у сумі 661 159 гривень 84 копійки, та пеню в сумі 45 064 гривні 79 копійок, а також судовий збір за подання позовної заяви в сумі 14 109 гривень 13 копійок.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ТОВ «Зернотранс» на користь ПАТ «ВЕКЗ» судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 7 054 гривні 56 копійок.
Доручено господарському суду Донецької області видати відповідні накази.
11 березня 2016 року представник ТОВ «Зернотранс» ОСОБА_1 звернулася до господарського суду Донецької області із заявою про видачу судового наказу у справі № 906/825/15.
Листом господарського суду Донецької області від 29 березня 2016 року № 906/825/15 (за підписом судді Матюхіна В.І.) представнику позивача відмовлено у видачі судового наказу.
Зазначену відмову обґрунтовано тим, що відповідно до частини першої статті 116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) наказ видає той судовий орган, який прийняв рішення у справі. Оскільки постанова суду апеляційної інстанції від 21 вересня 2015 року, якою скасовано рішення господарського суду від 19 серпня 2015 року у справі № 906/825/15 та позовні вимоги ТОВ «Зернотранс» задоволені частково, по суті є новим рішенням, то, на думку судді Матюхіна В.І., зацікавлена особа має звернутися до судового органу, який прийняв остаточне рішення у справі, тобто до Донецького апеляційного господарського суду.
Як убачається з листа Донецького апеляційного господарського суду від 22 вересня 2015 року за підписом судді Бойченка К.І., 21 вересня 2015 року ТОВ «Зернотранс» зверталося до цього суду із заявою щодо надсилання наказу у справі № 906/825/15. Проте з посиланням на положення частини першої статті 116 ГПК України, пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року № 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» йому роз’яснено, що видавати накази мають право виключно місцеві господарські суди після набрання судовим рішенням законної сили.
31 березня 2016 року представник ТОВ «Зернотранс» ОСОБА_1 звернулася до голови господарського суду Донецької області зі скаргою на бездіяльність судді Матюхіна В.І., в якій просила здійснити перевірку щодо дій вказаного судді.
На подану скаргу листом від 11 квітня 2016 року № 01-40/340 голова господарського суду Донецької області Попов О.В. надав відповідь.
З листа вбачається, що надання керівництвом суду певних вказівок під час розгляду справи (у цьому випадку зобов’язати суддю Матюхіна В.І. надіслати наказ у справі № 905/825/15 на адресу ТОВ «Зернотранс») є порушенням принципів самостійності, незалежності суддів та прямо забороняється законодавством. Попов О.В. також зазначив, що до компетенції голови суду не належить розгляд скарг на дії суддів та прийняття відповідних рішень.
20 квітня 2016 року ОСОБА_1 в інтересах ТОВ «Зернотранс», посилаючись на Положення про апарат господарського суду Донецької області, відповідно до якого підготовка та складання документів суду покладається на апарат суду (канцелярію), звернулася до керівника канцелярії господарського суду Донецької області із заявою про видачу судового наказу у справі № 905/825/15.
Листом господарського суду Донецької області від 27 квітня 2016 року № 01-40/373 за підписом голови цього суду Попова О.В. роз’яснено порядок видачі судового наказу та його зміст із посиланням на статті 116, 117 ГПК України.
Зі змісту листа вбачається, що голова суду також зазначив, що до повноважень працівників відділу документального забезпечення та контролю (канцелярія) не віднесено оформлення та видання наказів про примусове виконання судових рішень або інших процесуальних документів, оскільки працівники служби діловодства згідно з положеннями пунктів 2.6.3, 2.6.4, 3.4.6 Інструкції з діловодства в господарських судах України здійснюють лише підготовку документів до відправлення у необхідній кількості і тільки після передачі їх для відправлення адресатам шляхом оформлення відповідних списків (реєстрів).
У листі згадується про попереднє звернення представника ТОВ «Зернотранс» щодо видачі судового наказу на виконання постанови Донецького апеляційного господарського суду від 21 вересня 2015 року, яку передано у встановленому порядку судді Матюхіну В.І. та надано відповідь.
8 червня 2016 року до господарського суду Донецької області надійшла заява представника за довіреністю ТОВ «Зернотранс» ОСОБА_2 про видачу судового наказу у справі № 905/825/15 із проханням переглянути раніше прийняту неправильну, на думку представника, позицію щодо невидачі виконавчого документа у справі.
У цій заяві представник зазначає, що виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом (частина перша статті 116 ГПК України), а отже, наказ повинен видавати господарський суд, а не судовий орган, про що зазначається у відповідях суду на звернення представників позивача у справі № 905/825/15.
Також у цій заяві представник ТОВ «Зернотранс» звертає увагу суду на роз’яснення Донецького апеляційного господарського суду у відповідь на заяву представника позивача про видачу судового наказу у справі, в якому суд апеляційної інстанції посилається на абзац перший пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року № 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» за змістом статей 116, 117 ГПК України, згідно з яким видавати накази мають право виключно місцеві господарські суди після набрання судовим рішенням законної сили.
У заяві ОСОБА_2 посилається також на Інструкцію з діловодства в господарських судах України, згідно з якою до повноважень працівників відділу документального забезпечення та контролю не віднесено обов’язків щодо оформлення та видачі наказів про примусове виконання судових рішень; обов’язок щодо видачі у передбачених законом випадках наказу суду покладається виключно на суддю, який здійснює відповідне провадження.
Заяву про видачу наказу у справі № 905/825/15 було передано у встановленому порядку судді Матюхіну В.І.
Обов’язок щодо видачі у передбачених законом випадках наказу суду покладається виключно на суддю, який здійснює відповідне провадження, що підтверджує також і Державна судова адміністрація України в листі про розгляд скарги від 11 травня 2016 року.
Відмовляючи у задоволенні заяви представника ТОВ «Зернотранс» ОСОБА_2 від 8 червня 2016 року про видачу судового наказу та спростовуючи викладену в ній позицію, суддя господарського суду Донецької області Матюхін В.І. в листі від 13 червня 2016 року № 905/825/15 зазначив таке.
Відповідно до частини першої статті 116 ГПК України «виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу», тобто згідно із зазначеною процесуальною нормою наказ видає той судовий орган, який прийняв судове рішення у справі.
Підтвердженням зазначеного є також положення статті 45 ГПК України «Судові рішення», згідно з якою «господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов’язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов» (частина перша). Частиною другою статті 21, частиною третьою статті 26 та частиною другою статті 31 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що до системи судів загальної юрисдикції входять, зокрема, господарські суди, а саме: місцеві господарські суди, апеляційні господарські суди та Вищий господарський суд України. Тобто судовим рішенням є рішення, ухвали і постанови всіх судових інстанцій: ухвали і рішення місцевих господарських судів, ухвали і постанови апеляційних і касаційного господарських судів.
З урахуванням цього суддя Матюхін В.І. трактує частину першу статті 116 ГПК України таким чином: «рішення (рішення, ухвала, постанова) господарського суду (місцевого господарського суду, апеляційного господарського суду, Вищого господарського суду України) провадиться на підставі виданого ним наказу», тобто:
рішення, ухвала місцевого господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу;
ухвала, постанова апеляційного господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу;
ухвала, постанова Вищого господарського суду України провадиться на підставі виданого ним наказу.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 21 вересня 2015 року рішення господарського суду від 19 серпня 2015 року у вказаній справі скасовано частково та частково задоволено позовні вимоги ТОВ «Зернотранс».
Постанова Донецького апеляційного господарського суду, якою скасовано рішення місцевого господарського суду, по суті є новим рішенням. Донецький апеляційний господарський суд відповідно до чинного законодавства теж є господарським судом, але виконує функції суду другої інстанції – апеляційної, а згідно зі статтею 4-5 ГПК України постанова апеляційного суду є судовим рішенням.
Суддя Матюхін В.І. вважає, що Донецький апеляційний господарський суд у листі від 22 вересня 2015 року на заяву ТОВ «Зернотранс» про видачу судового наказу свою позицію щодо цього питання не висловив (не задовольнив звернення товариства і не відхилив його), процитувавши тільки частину першу статті 116 ГПК України та абзац перший пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року № 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України».
На думку судді, посилання Донецького апеляційного господарського суду на абзац перший пункту 2 вказаної постанови пленуму Вищого господарського суду України, так само як і доручення про видачу наказів, надане господарському суду Донецької області в постанові (резолютивній її частині) від 21 вересня 2015 року, не відповідають чинному законодавству України, оскільки:
відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
у постанові суду від 21 вересня 2015 року у справі № 905/825/15 Донецький апеляційний господарський суд не зазначив норми права, якою він керувався, доручаючи господарському суду Донецької області видати відповідні накази, і такої норми не існує;
згідно з пунктом 6 частини другої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» пленум Вищого господарського суду України за результатами аналізу судової статистики та узагальнення судової практики наділений правом давати роз’яснення рекомендаційного характеру з питань застосування спеціалізованими судами законодавства при вирішенні справ відповідної судової спеціалізації;
пленум Вищого господарського суду України у постанові від 17 жовтня 2012 року № 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» жодним чином не аргументував (не роз’яснив) своєї позиції, а лише вказав, що «за змістом статей 116 і 117 ГПК видавати накази мають право виключно місцеві господарські суди після набрання судовим рішенням законної сили».
У випадку, коли законодавець дійсно мав намір зобов’язати місцеві господарські суди видавати накази у справах, які перебувають (перебували) у їх провадженні, частина перша статті 116 ГПК України мала бути викладена у такій чи подібній редакції: «Судові рішення господарських судів усіх рівнів (інстанцій), а також Верховного Суду України провадиться на підставі виданого місцевим господарським судом наказу…».
Таким чином, позиція судді Матюхіна В.І., викладена ним у листі на заяву представника ТОВ «Зернотранс» ОСОБА_2 від 8 червня 2016 року, полягає в тому, що наказ, виданий господарським судом, який не ухвалював судового рішення, згідно із чинним на цей час господарським процесуальним законодавством є нелегітимним, і, як наслідок, для отримання наказу зацікавлені особи мають звернутися до судового органу (господарського суду), який прийняв остаточне (що набрало законної сили) рішення у справі (у цьому випадку – до Донецького апеляційного господарського суду).
Крім ОСОБА_2, 8 серпня 2016 року до господарського суду Донецької області із заявою про видачу судового наказу у справі № 905/825/15 в інтересах ТОВ «Зернотранс» втретє звернулася й ОСОБА_1, долучивши до неї лист Верховного Суду України.
Як убачається із цього листа, ОСОБА_1 26 липня 2016 року звернулася до Верховного Суду України про надання роз’яснення стосовно виконання рішення суду апеляційної інстанції.
Секретарем судової палати у господарських справах Колесником П.І. роз’яснено, що питання виконання рішень, ухвал і постанов господарських судів урегульовано розділом XIV ГПК України. Зокрема, згідно із частиною першою статті 116 ГПК України виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Після набрання судовим рішенням законної сили наказ видається за заявою стягувачу чи прокурору, який здійснював у цій справі представництво інтересів громадянина або держави в суді, або надсилається стягувачу рекомендованим чи цінним листом.
З метою правильного та однакового застосування положень розділу XIV ГПК України Вищим господарським судом України надано роз’яснення у постанові пленуму від 17 жовтня 2012 року № 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» (зі змінами і доповненнями). Відповідно до пункту 2 цієї постанови видавати накази за змістом статей 116 і 117 ГПК України мають право виключно місцеві господарські суди після набрання судовим рішенням законної сили.
Такої самої практики дотримуються суди загальної юрисдикції щодо виконання рішень у цивільних справах. Зокрема, у пункті 4 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2015 року «Про практику розгляду судами процесуальних питань, пов’язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах» зазначено: «незалежно від того, що у справі в порядку перегляду апеляційним чи касаційним судом ухвалено власне рішення, а також якщо воно допущено до негайного виконання, виконавчий лист видається судом першої інстанції, оскільки саме цей суд ухвалив рішення суду, а інші інстанції переглядали рішення суду. Крім того, це впливає на визначення суду при оскарженні дій державного виконавця».
Суддя господарського суду Донецької області Матюхін В.І. листом від 13 червня 2016 року № 905/825/15 відмовив у видачі судового наказу про виконання постанови Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2015 року за заявою ОСОБА_1 від 8 червня 2016 року, посилаючись на мотиви, викладені у попередній відмові. Щодо доданого до заяви листа Верховного Суду України (без дати і номера), підписаного секретарем судової палати у господарських справах, Матюхін В.І. вказує, що відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; згідно зі статтею 129 Конституції України судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону.
Як убачається з акта проведення службової перевірки, затвердженого головою господарського суду Донецької області Поповим О.В. 30 червня 2016 року, відповідно до листа Ради суддів України від 18 травня 2016 року № 9рс-286/16 та на виконання наказу від 31 травня 2016 року № 19-а «Про проведення службової перевірки» комісією із проведення службової перевірки проведено засідання з розгляду скарги ОСОБА_1 щодо невидачі господарським судом Донецької області судового наказу у справі № 905/825/15 за позовом ТОВ «Зернотранс» до ПАТ «ВЕКЗ» про стягнення заборгованості.
Під час перевірки комісією отримано письмові пояснення від помічника судді Матюхіна В.І. – ОСОБА_3, вивчено матеріали справи № 905/825/15, отримано та зібрано інформацію з комп’ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду», заслухано пояснення, надані помічником судді ОСОБА_3.
Згідно з висновком вказаного акта встановлено факт невидачі судового наказу у справі № 905/825/15 за позовом ТОВ «Зернотранс» до ПАТ «ВЕКЗ» про стягнення заборгованості. Копію акта надіслано до Ради суддів України та представнику ТОВ «Зернотранс».
У поясненнях від 29 серпня 2016 року, наданих до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, та в поясненнях від 8 вересня 2017 року, наданих до Вищої ради правосуддя, суддя Матюхін В.І. підтримав свою позицію щодо порядку видачі судового наказу, викладену у відповідях на звернення представників ТОВ «Зернотранс» про видачу судового наказу на виконання постанови Донецького апеляційного господарського суду від 21 вересня 2015 року.
Зокрема, суддя вважає, що наказ, виданий господарським судом, який не ухвалював судового рішення, згідно із чинним на цей час господарським процесуальним законодавством є нелегітимним, і, як наслідок, для отримання наказу зацікавлені особи мають звернутися до судового органу (господарського
суду), який прийняв остаточне (що набрало законної сили) рішення у справі, у цьому випадку – до Донецького апеляційного господарського суду.
Щодо особистого інтересу стосовно невидачі судового наказу, про який також йдеться у скарзі адвоката Туголукової І.В. на дії судді Матюхіна В.І., останній пояснив, що такого інтересу у нього не було і бути не могло, оскільки ні з його власниками, ні з керівництвом, робітниками чи іншим будь-ким зі сторони відповідача не знайомий і ніколи не спілкувався ні щодо цієї справи, ні взагалі. ТОВ «Зернотранс» – не єдине підприємство, якому він рекомендував звернутися до судового органу (господарського суду), що ухвалив рішення у справі.
Також суддя Матюхін В.І. зазначає, що більше 10 років ним не видаються накази у справах, у яких апеляційною чи касаційною інстанціями скасовано чи змінено рішення, прийняте за його участі. Такої позиції у господарському суді Донецької області дотримувався не один він, про що було відомо як керівництву господарського суду, якому надавалася інформація щодо кожної такої справи відповідним листом, так і керівництву Вищого господарського суду України, до відома якого доведено інформацію про наявність такої проблеми ще 6–7 років тому (лист надіслано заступнику голови Вищого господарського суду України Москаленку В.С.). Крім цього, в газеті «Юридична практика» № 10 (376) від 7 березня 2005 року опубліковано статтю судді під назвою «Хто і коли повинен видавати наказ?», в якій порушено це проблемне питання.
Суддя Матюхін В.І. зазначив, що факт скасування ухваленого ним рішення про відмову у задоволенні позову ТОВ «Зернотранс» судом апеляційної інстанції не свідчить про неправосудність рішення господарського суду Донецької області від 17 серпня 2015 року, яке він вважає правомірним, і підстав для його скасування не було.
На запити члена Вищої ради правосуддя голова господарського суду Донецької області Попов О.В. листом від 4 вересня 2017 року повідомив, що за результатами дослідження матеріалів справи № 905/825/15 та даних, які містяться в комп’ютерій програмі «Діловодство спеціалізованого суду», встановлено, що інформація про видачу судового наказу на виконання постанови Донецького апеляційного господарського суду від 21 вересня 2015 року відсутня.
Як убачається з листа адвоката Туголукової І.В. від 21 вересня 2017 року, наданого на запит члена Вищої ради правосуддя, станом на 21 вересня 2017 року суддею Донецького господарського суду Матюхіним В.І. судовий наказ у справі № 905/825/15 не видано.
Під час попередньої перевірки також досліджувалася інформація, яка міститься у Єдиному державному реєстрі судових рішень (далі – ЄДРСР, Реєстр) щодо судових рішень господарського суду Донецької області, зокрема ухвалених суддею Матюхіним В.І., які за результатами перегляду були скасовані/змінені судами апеляційної та касаційної інстанцій, а також чи видавалися судові накази про примусове виконання постанов судів вищих інстанцій.
За даними ЄДРСР, господарським судом Донецької області протягом 2013–2015 років видавалися судові накази про примусове виконання рішень суду апеляційної інстанції у таких справах:
№ 905/2349/13 за позовом публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» до державного підприємства «Донецька залізниця» та товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Свердловантрацит» про стягнення збитків (рішення суду першої інстанції від 26 листопада 2013 року, ухвалене суддею Забарющим М.І., а судовий наказ про примусове виконання постанови Донецького апеляційного господарського суду від 15 січня 2014 року виданий суддею Поповим О.В. 4 березня 2014 року);
№ 905/7823/13 за позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «Будводоканал» про стягнення коштів (рішення суду першої інстанції від 9 грудня 2013 року, ухвалене суддею Матюхіним В.І., а судовий наказ про примусове виконання постанови Донецького апеляційного господарського суду від 22 січня 2014 року виданий суддею Поповим О.В. 18 лютого 2014 року);
№ 905/2587/13 за позовом державного підприємства «Одеська залізниця» про стягнення коштів (рішення суду першої інстанції від 8 травня 2013 року, ухвалене суддею Матюхіним В.І., а судовий наказ про примусове виконання постанови Донецького апеляційного господарського суду від 22 січня 2014 року виданий суддею Сковородіною О.М. 11 квітня 2014 року);
№ 905/5821/13 за позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Тавр-Плюс» про стягнення штрафу (рішення суду першої інстанції від 29 жовтня 2013 року, ухвалене суддею Матюхіним В.І., а судовий наказ про примусове виконання постанови Донецького апеляційного господарського суду від 18 грудня 2013 року виданий суддею Поповим О.В. 31 грудня 2013 року).
Крім цього, встановлено, що рішенням господарського суду Донецької області від 21 листопада 2016 року (суддя Матюхін В.І.) задоволено позов публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» до товариства з обмеженою відповідальністю «Енергоімпекс» про стягнення коштів у розмірі 41 640,00 гривень (справа № 905/2813/16).
5 грудня 2016 року суддею Матюхіним В.І. видано судовий наказ про примусове виконання рішення від 21 листопада 2016 року.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 21 грудня 2016 року рішення господарського суду Донецької області від 21 листопада 2016 року змінено в частині суми стягнутого штрафу за неправильне зазначення відомостей у залізничній накладній.
На час проведення попередньої перевірки скарги на дії судді Матюхіна В.І. у Реєстрі відсутні відомості про видачу господарським судом Донецької області наказу про примусове виконання постанови Донецького апеляційного господарського суду від 21 грудня 2016 року у цій справі.
Також у Реєстрі відсутні відомості про видачу судом наказу про примусове виконання постанови Донецького апеляційного господарського суду від 14 листопада 2016 року, якою скасовано рішення господарського суду Донецької області від 27 вересня 2016 року, ухваленого суддею Матюхіним В.І. у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» до приватного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» про стягнення 61 170 гривень (№ 905/2533/16).
Згідно з проведеним дослідженням відомостей, які містяться в ЄДРСР, накази судами апеляційної та касаційної інстанцій не видавалися та не видаються. Доручення видати наказ про примусове виконання постанов цих судів покладається на місцевий господарський суд, рішення якого змінено/скасовано.
З метою з’ясування того, чи правомірно діяв суддя Матюхін В.І., відмовляючи у видачі судового наказу на звернення ОСОБА_1, також досліджено зміст ухвали Вищого господарського суду України від 21 жовтня 2010 року про роз’яснення постанови Вищого господарського суду України від 3 серпня 2010 у справі № 18-03-11-05/2306 за позовом Черкаської обласної спілки споживчих товариств.
Підставою звернення до Вищого господарського суду України із заявою про роз’яснення судового рішення став лист господарського суду Черкаської області від 9 вересня 2010 року № 5831-02, у якому суд, посилаючись на роз’яснення Вищого господарського суду України від 28 березня 2002 року № 04-5/365 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал і постанов господарських судів України», вказав, що за змістом статей 116 і 117 ГПК України видавати накази мають право виключно місцеві господарські суди після вирішення ними спорів у першій інстанції. При цьому у разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду за результатами його перегляду в апеляційному або у касаційному порядку апеляційна чи касаційна інстанція у резолютивній частині своєї постанови має зобов’язати господарський суд першої інстанції видати відповідний наказ.
Проте резолютивна частина постанови Вищого господарського суду України від 3 серпня 2010 року не містить вказівки на зобов’язання господарського суду першої інстанції видати відповідний наказ.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 21 жовтня 2010 року роз’яснено Черкаській обласній спілці споживчих товариств, що на виконання постанови Вищого господарського суду України від 3 серпня 2010 року у справі № 18-03-11-05/2306 відповідно до статей 116 і 117 ГПК України видавати накази мають право виключно місцеві господарські суди.
Вказане дає підстави вважати, що у постановах апеляційного господарського суду та суду касаційної інстанції не є обов’язковим зазначення порядку видачі наказу про примусове виконання постанови суду, визначеного статтями 116, 117 ГПК України.
Одночасно встановлено, що постановою Донецького апеляційного господарського суду від 4 червня 2014 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 29 липня 2016 року, частково змінено рішення господарського суду Донецької області (суддя Забарющий М.І.) від 22 квітня 2014 року у справі за позовом державного підприємства «Придніпровська залізниця» в особі відокремленого підрозділу «Дніпропетровська дирекція залізничних перевезень» до приватного акціонерного товариства «Макіївкокс» про стягнення 248 850 гривень (справа № 905/1386/14).
30 червня 2015 року на порушення позиції щодо невидачі судових наказів про примусове виконання постанов судів апеляційної та касаційної інстанцій суддя Матюхін В.І. видав наказ про примусове виконання постанови Донецького апеляційного господарського суду від 4 червня 2015 року (до ЄДРСР надіслано судом 1 серпня 2016 року, зареєстровано 2 серпня 2016 року, оприлюднено 4 серпня 2016 року).
З цього приводу на додатковий запит члена Вищої ради правосуддя від 25 вересня 2017 року голова господарського суду Донецької області Попов О.В. листом від 5 жовтня 2017 року пояснив, що згідно з даними, які містяться в комп’ютерній системі «Діловодство спеціалізованого суду», протягом 2015–2017 років судові накази про примусове виконання рішень судів апеляційної та касаційної інстанції, якими були скасовані чи змінені судові рішення, ухвалені у справах, що розглядались під головуванням судді Матюхіна В.І., не видавались, окрім справи № 905/1310/15, яка у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю вказаного судді була передана на повторний автоматичний розподіл, і суддя Тоцький С.В. на виконання постанови Донецького апеляційного господарського суду видав такі накази.
Позиції стосовно невидачі наказів після повного або часткового скасування апеляційною інстанцією судових рішень суддя Матюхін В.І. дотримується досить давно. Аналогічної позиції в господарському суді Донецької області дотримувався також суддя Забарющий М.І.
З метою недопущення порушення законних прав, гарантованих статтею 22 Конституції України, до 2014 року включно у таких справах суддів Матюхіна В.І. та Забарющого М.І. накази про примусове виконання видавались суддями, які на той час займали адміністративні посади (Плотніцький Б.Д., Попов О.В. та Сковородіна О.М.). Вказані справи передавалися на підставі розпорядження про передачу у зв’язку з відмовою судді виконувати вказівки Донецького апеляційного господарського суду і на підставі доповідних записок суддів Матюхіна В.І. та Забарющого М.І. про відмову у видачі наказів на виконання постанов апеляційної інстанції (розпорядження у справах №№ 905/5821/13, 905/7823/13, 905/2349/13, 5006/21/110/2012, 5006/21/94/2012, 905/5501/13, 905/2349/13 та інших).
Можливість передачі справи іншому судді, в тому числі і для вирішення питання щодо видачі наказів, була передбачена рішенням зборів суддів на підставі Положення про автоматизовану систему документообігу суду (пункт 3.17 Положення в редакції від 26 листопада 2010 року, підпункти 3.1.6, 3.1.7, 3.1.12, 3.1.13 Положення в редакції від 24 грудня 2010 року тощо.) Засади формування колегій для розгляду справ та внесення до них змін, передача справ у зв’язку з тимчасовою відсутністю судді, що не призводить до порушення прав сторін та строків розгляду справи, регулювались рішенням зборів суддів в цій частині.
Надати більш детальну інформацію щодо кількості справ, копії доповідних записок суддів Матюхіна В.І. та Забарющого М.І., розпоряджень про передачу справ для видачі наказів наразі неможливо, у зв’язку з фактичною втратою справ через перебування їх у місті Донецьку та захопленням будівлі суду у вересні 2014 року незаконними збройними формуваннями.
Після відновлення роботи суду в місті Харкові рішенням зборів суддів 15 вересня 2015 року (протокол № 6 від 15 вересня 2015 року) затверджено Засади використання автоматизованої системи документообігу суду в господарському суді Донецької області, розроблені відповідно до вимог Положення про автоматизовану систему документообігу суду, які передбачають правила застосування цього Положення з урахуванням норм ГПК України, законів України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (http://dn.arbitr.gov.ua/sud5006/zasadg/doc6767676/).
Саме із зазначеного часу передача справ, формування судових колегій та внесення до них змін, здійснюється виключно через автоматизовану систему документообігу у визначених вказаними Положенням та Засадами випадках.
Відмова судді від видачі наказів після скасування апеляційною інстанцією судових рішень чи внесення змін до них не є підставою для проведення повторного автоматичного розподілу справ, у тому числі і справи № 905/825/15 за позовом ТОВ «Зернотранс».
У поясненнях голова суду звертає увагу на те, що протягом 2015–2017 років суддя Матюхін В.І. жодного разу не звертався ні до голови суду, ні до заступника голови суду, ні до керівника апарату суду щодо вирішення питання про видачу наказів про виконання постанов Донецького апеляційного господарського суду.
На сьогодні існують справи, у яких відсутні накази про примусове виконання постанов Донецького апеляційного господарського суду та Вищого господарського суду України, що фактично призводить до порушення права сторони на належний судовий захист і стягнення грошових коштів у судових рішеннях (постановах), які фактично набрали законної сили (справи №№ 905/3587/16, 905/3471/16, 905/2626/15, 905/349/15, 905/2386/16).
Як убачається з долучених до пояснень голови господарського суду матеріалів, розпорядженням керівника апарату ОСОБА_4 від 27 січня 2016 року № 01-02/74 щодо повторного автоматичного розподілу справи № 905/1310/15 у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю судді Матюхіна В.І. відповідно до пункту 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний автоматичний розподіл справи. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27 січня 2016 року справу № 905/1310/15 передано судді Троцькому С.В., який 27 січня 2016 року видав наказ про примусове виконання постанови Донецького апеляційного господарського суду від 18 січня 2016 року, якою скасовано рішення господарського суду Донецької області від 4 листопада 2015 року (суддя Матюхін В.І.) та задоволено позов публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» до публічного акціонерного товариства «Центральна збагачувальна фабрика «Росія» про стягнення 21 715 гривень.
Згідно з розпорядженнями голови господарського суду Донецької області від 18 лютого 2014 року (справа № 905/7823/13), від 28 лютого 2013 року (справа № 5006/2/94/2012), від 23 листопада 2013 року (справа № 5006/21/110/2012), від 22 листопада 2013 року (справа № 905/550/13), від 4 березня 2014 року (справа № 905/2349/13) та у зв’язку з відмовами судді Матюхіна В.І. виконувати з підстав, зазначених у його службових записках, вказівки Донецького апеляційного господарського суду щодо видачі наказів, викладені у винесених у цих справах постановах, справи для видачі наказів передавалися судді Попову О.В.
Відповідно до розпоряджень виконувача обов’язків голови господарського суду Донецької області Сковородіної О.М. від 17 липня 2013 року (справа № 905/2369/13), від 12 вересня 2013 року (справа № 5006/21/87/2012) у зв’язку з перебуванням судді Матюхіна В.І. у відпустці на підставі рішення від 27 грудня 2010 року зі змінами, внесеними рішенням зборів суддів від 11 лютого 2011 року, справи за вказаними номерами передані суддям Говоруну О.В. та Макаровій Ю.В. для видання наказів про примусове виконання постанов Донецького апеляційного господарського суду.
Крім цього, встановлено, що згідно з розпорядженням виконувача обов’язків голови господарського суду Донецької області Сковородіної О.М. від 11 квітня 2014 року справу № 905/2587/13 за позовом державного підприємства «Одеська залізниця» до фізичної особи – підприємця Костенко Ірини Вікторівни про стягнення 107 685 гривень після перегляду Вищим господарським судом України, яким скасовано рішення суду першої інстанції, ухвалене суддею Матюхіним В.І., без зазначення підстав, справу передано судді Сковородіній О.М. для видачі наказу про примусове виконання постанови Донецького апеляційного господарського суду від 22 січня 2014 року.
У скаргах на бездіяльність судді господарського суду Донецької області Матюхіна В.І. та голови цього суду Попова О.В. адвокат Туголукова І.В. зазначає, що вони у своїй професійній діяльності не керуються законом, а навмисно перешкоджають виконанню рішення суду, своєю зухвалою поведінкою та бездіяльністю ставлять під сумнів діяльність вищих судових інстанцій, що свідчить про неповагу до Верховного Суду України, закону в цілому, прав та інтересів громадян, мають особистий інтерес у захисті боржника та роблять усе, щоб із боржника не було стягнуто коштів, користуючись статусом судді та службовим становищем.
Відповідно до частини першої статті 116 ГПК України (у редакції, чинній на час ухвалення рішення господарським судом Донецької області у справі за позовом ТОВ «Зернотранс» до ПАТ «ВЕКЗ» про стягнення боргу в розмірі 727 275 гривень 00 копійок (справа № 906/825/15) та його перегляду у суді апеляційної інстанції) виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Після набрання судовим рішенням законної сили наказ видається за заявою стягувачу чи прокурору, який здійснював у цій справі представництво інтересів громадянина або держави в суді, або надсилається стягувачу рекомендованим чи цінним листом. Накази про стягнення судового збору надсилаються до державних податкових інспекцій.
Законом України № 1404-VIII від 2 червня 2016 року «Про виконавче провадження» внесено зміни до частини першої статті 116 ГПК України, а саме у третьому реченні слова «державних податкових інспекцій» замінено словами «органів державної виконавчої служби».
У постанові пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року № 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» міститься роз’яснення щодо застосування статей 116, 117 ГПК України.
Зокрема, вказано, що наказ видається за заявою стягувачу чи прокурору, який здійснює у справі представництво інтересів громадянина або держави в суді, або надсилається стягувачу місцевим господарським судом після набрання судовим рішенням законної сили згідно з вимогами статті 85 ГПК України і повернення матеріалів справи із суду апеляційної інстанції (якщо рішення оскаржувалося в апеляційному порядку і не було скасоване чи змінене), а строк пред’явлення наказу до виконання повинен відповідати статті 22 Закону України «Про виконавче провадження».
Якщо рішення місцевого господарського суду переглядалося в суді апеляційної інстанції і наказ видається (надсилається) після здійснення такого перегляду, то дата видачі наказу має співпадати з датою повернення матеріалів справи із суду відповідної інстанції до місцевого господарського суду. Після закінчення апеляційного перегляду справа невідкладно повертається до суду першої інстанції.
За змістом статей 116 і 117 ГПК України видавати накази мають право виключно місцеві господарські суди після набрання судовим рішенням законної сили.
У пункті 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року № 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» міститься вказівка такого змісту: якщо рішення місцевого господарського суду переглядалося в суді апеляційної інстанції і наказ видається після здійснення такого перегляду, то дата видачі наказу має співпадати з датою повернення матеріалів справи з суду відповідної інстанції до місцевого господарського суду.
Виконання судових рішень – це самостійний, особливий інститут процесуального права. Згідно зі статтею 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду є обов’язковими на всій території України і виконуються в порядку, передбаченому розділом XIV ГПК України та Законом України «Про виконавче провадження».
Виконання судових рішень як самостійне і важливе процесуальне провадження з реалізації прав сторін (підтверджених відповідним рішенням, має свої етапи: порушення виконавчого провадження; добровільне та примусове виконання; поворот виконання; припинення виконавчого провадження.
Одним із важливих чинників виконання рішень, ухвал, постанов господарського суду є їх обов’язковість для підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, а також для посадових осіб.
Значення й сутність рішення господарського суду визначаються правовою природою органу, який виносить це рішення. Таким чином, рішення господарського суду є актом захисту порушеного або оспорюваного права сторін.
Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, а судовий захист неможливо повноцінно здійснити без обов’язковості виконання судових рішень.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Загальна декларація прав людини (стаття 8), Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (стаття 2), Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (стаття 13) передбачають право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами у випадках порушення основних прав людини, наданих їй конституційними та законодавчими актами.
У пункті 2.1 рішення Конституційного Суду України від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 зазначено, що відповідно до Основного Закону України держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання; усі суб’єкти права власності рівні перед законом; права і свободи людини і громадянина захищаються судом; судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій її території; обов’язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства (частина четверта статті 13, частина перша статті 55, частина п’ята статті 124, пункт 9 частини третьої статті 129).
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід’ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов’язкове виконання судових рішень – складовою права на справедливий судовий захист.
Примусове виконання рішень судів України відбувається на основі виконавчих документів, які є підставою для відкриття державним виконавцем виконавчого провадження і проведення виконавчих дій. Такими документами є, зокрема, накази господарських судів.
Виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом (частина перша статті 116 ГПК України).
При вирішенні питання про наявність (відсутність) підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності слід виходити з того, які дії визначено як дисциплінарні порушення судді на час вчинення ним дій, щодо яких проводилася перевірка.
Згідно із частиною другою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об’єднаннями на всій території України.
Аналогічна норма закону закріплена у статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус судів» у чинній редакції.
Обставини, встановлені під час попередньої перевірки свідчать про істотне порушення суддею Матюхіним В.І. норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило учасниками судового процесу реалізацію наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків.
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Із матеріалів перевірки вбачається, що суддя господарського суду Донецької області Матюхін В.І. у справах, матеріали яких поверталися/повертаються до суду після перегляду ухвалених ним рішень судами вищих інстанції і були змінені/скасовані, відмовлявся/відмовляється видавати накази про примусове виконання постанов судів вищих інстанцій, що має наслідком невиконання судових рішень, які є обов’язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об’єднаннями на всій території України.
Вичерпний перелік підстав для відмови у задоволенні заяви про видачу виконавчого документа наведено лише в частині шостій статті 56 Закону України «Про третейські суди». Ухвалу про відмову у видачі виконавчого документа може бути оскаржено в апеляційному порядку на загальних підставах.
Надаючи правову кваліфікацію діям судді Матюхіна В.І., слід враховувати, що відповідно до статей 55, 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, що діяла на час розгляду вказаним суддею справи № 905/825/15) передбачено, що суддя зобов’язаний додержуватися присяги судді. Суддя присягає об’єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно, справедливо та кваліфіковано здійснювати правосуддя від імені України, керуючись принципом верховенства права, підкоряючись лише закону, чесно і сумлінно здійснювати повноваження та виконувати обов’язки судді, дотримуватися етичних принципів і правил поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя.
Вказані норми закону кореспондуються зі статтями 56, 57 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у чинній редакції.
Відомості, що містяться у матеріалах дисциплінарної справи, свідчать про систематичне нехтування суддею Матюхіним В.І. вимогами статей 116, 117 ГПК України щодо невидачі наказів про примусове виконання постанов судів апеляційної та касаційної інстанцій, чим він грубо порушує передбачене Конституцією України право особи на судовий захист.
Наведені обставини вказують не тільки на систематичний характер вчинених суддею Матюхіним В.І. зазначених порушень, а й на свідоме та грубе нехтування своїми обов’язками.
Тривалість та системність допущених суддею Матюхіним В.І. порушень засвідчує, що він усвідомлював як характер допущених ним порушень, так і настання зумовлених цими діями негативних наслідків для учасників судового процесу, але проігнорував ці обставини, що свідчить про наявність у його діях грубої недбалості.
Отже, за результатами проведеної перевірки встановлено грубі та систематичні порушення суддею Матюхіним В.І. норм чинного законодавства під час розгляду заяв представників позивача у справі за позовом ТОВ «Зернотранс» про видачу наказу про примусове виконання постанови Донецького апеляційного господарського суду та інших справ, у яких під час попередньої перевірки досліджувалося питання видачі наказів суддею.
Вказане свідчить про істотне порушення суддею Матюхіним В.І. норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило учасниками судового процесу реалізацію наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків, а також умисне або у зв’язку з очевидною недбалістю допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод.
Дії судді Матюхіна В.І. на момент розгляду заяв представників позивача у справі за позовом ТОВ «Зернотранс» про видачу судового наказу про примусове виконання постанови Донецького апеляційного господарського суду від 21 вересня 2015 року містили ознаки дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1, пунктом 4 частини першої статті 92 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, чинній на момент надходження звернень).
Такі самі підстави притягнення судді до дисциплінарної відповідальності передбачено підпунктом «а» пункту 1, пунктом четвертим частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у чинній редакції.
Отже, із внесенням змін до законодавства підстави для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності в цій частині не змінилися.
За таких обставин в діях судді Матюхіна В.І. можливо наявні ознаки триваючого дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1, пунктом четвертим частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв’язку із чим Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про наявність підстав для відкриття дисциплінарної справи стосовно судді господарського суду Донецької області Матюхіна В.І.
Керуючись статтею 46 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», статтею 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», пунктом 12.12 Регламенту Вищої ради правосуддя, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя
ухвалила:
відкрити дисциплінарну справу стосовно судді господарського суду Донецької області Матюхіна Володимира Івановича.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий на засіданні
Другої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя Т.М. Малашенкова
Члени Другої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя І.А. Артеменко
А.М. Бойко
Н.О. Волковицька
