Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Лесько А.О., членів Комкова В.К., Шапрана В.В., розглянувши висновок доповідача – члена Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Маловацького О.В. за результатами попереднього розгляду дисциплінарної скарги Андрієвської Людмили Михайлівни, Загоруйка Віталія Володимировича стосовно суддів апеляційного суду міста Києва Рейнарт Ійї Матвіївни, Кирилюк Галини Миколаївни, Музичко Світлани Григорівни,
встановила:
до Вищої ради юстиції 26 грудня 2016 року надійшла дисциплінарна скарга Андрієвської Л.М., Загоруйка В.В. стосовно суддів апеляційного суду міста Києва Рейнарт І.М., Кирилюк Г.М., Музичко С.Г.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу матеріалу між членами Вищої ради юстиції вказану дисциплінарну скаргу передано для попередньої перевірки члену Вищої ради юстиції Маловацькому О.В. (протокол автоматизованого розподілу матеріалу від 26 грудня 2016 року № КО-2649/0/7-16).
У скарзі зазначено, що судді апеляційного суду міста Києва Рейнарт І.М., Кирилюк Г.М., Музичко С.Г. під час розгляду справи № 757/7198/14-ц (апеляційне провадження 22-ц/796/8809/2016) допустили дії, які містять ознаки дисциплінарного проступку, а саме: незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору; порушення засад рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом у доведенні перед судом їх переконливості; безпідставне затягування або невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом, зволікання з виготовленням вмотивованого судового рішення, несвоєчасне надання суддею копії судового рішення для її внесення до Єдиного державного реєстру судових рішень.
Згідно з частиною першою статті 43 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» член Дисциплінарної палати, визначений для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (доповідач), вивчає дисциплінарну скаргу і перевіряє її відповідність вимогам закону та наявність підстав для залишення без розгляду дисциплінарної скарги чи відмови у відкритті дисциплінарної справи.
За результатами попередньої перевірки скарги член Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Маловацький О.В. склав висновок із пропозицією відмовити у відкритті дисциплінарної справи стосовно суддів апеляційного суду міста Києва Рейнарт І.М., Кирилюк Г.М., Музичко С.Г.
Розглянувши висновок доповідача – члена Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Маловацького В.О. та додані до нього матеріали, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що слід відмовити у відкритті дисциплінарної справи стосовно суддів апеляційного суду міста Києва Рейнарт І.М., Кирилюк Г.М., Музичко С.Г. з огляду на таке.
У скарзі Андрієвська Л.М., Загоруйко В.В. зазначили, що 22 листопада 2016 року за наслідками розгляду апеляційної скарги позивача у справі № 757/7198/14-ц на рішення Печерського районного суду міста Києва від 31 березня 2016 року біло прийнято рішення, яким частково задоволено апеляційну скаргу, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове про часткове задоволення позову. Ухвалою цього самого суду від 6 грудня 2016 року виправлено арифметичну помилку у резолютивній частині рішення. Скаржники зазначають, що, на їх думку, рішення суду апеляційної інстанції є «явно незаконне». Так, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою на рішення Печерського районного суду лише 5 травня 2016 року, тобто з пропуском встановленого строку на оскарження та без підтвердження сплати судового збору. Однак, незважаючи на це, суддя Рейнарт І.М. ухвалою від 27 травня 2016 року поновила за надуманими обставинами позивачу строк на оскарження вказаного рішення суду, висловивши таким чином свою зацікавленість у вирішенні цієї справи. Лише у липні 2016 року, перебуваючи за межами України, скаржники випадково напередодні засідання дізналися, що на 19 липня 2016 року призначено апеляційний розгляд справи. Скаржники вважають, що апеляційний суд, порушуючи вимоги статей 212, 213, 215 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), не наводячи у рішенні мотивів, з яких суд вважає встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, виніс рішення про часткове задоволення позовних вимог. Більш того, в резолютивній частині рішення колегія суддів навіть не вказала, на чию користь має бути стягнуто зазначену в рішенні суму, нібито заборгованість.
Додатково скаржники вказали, що 19 грудня 2016 року на пошті отримали копію ухвали цієї самої колегії суддів від 6 грудня 2016 року про виправлення арифметичної помилки в рішенні від 22 листопада 2016 року. На порушення вимог статті 219 ЦПК України апеляційний суд жодним чином не повідомив скаржників про розгляд вказаного питання, а тому вони були позбавлені можливості дати свої пояснення із цього приводу. Вони вважають, що ухвалою про виправлення арифметичної помилки в судовому рішенні було змінено його суть. Також зазначили, що колегія суддів у складі суддів Рейнарт І.М., Кирилюк Г.М. та Музичко С.Г. допустила порушення засад рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, оскільки, повторно дослідивши всі наявні докази у справі, дала їм оцінку, протилежну оцінці суду першої інстанції. При цьому 22 листопада 2016 року в судовому засіданні представник позивача, по суті, відмовилась від своїх вимог, але в силу своєї юридичної необізнаності просила суд «залишити апеляційну скаргу без розгляду». Незважаючи на невиконання представником позивача вимог суду, суддя Рейнарт І.М. наполегливо пропонувала представнику позивача цього не робити, а дочекатись рішення суду. Представник позивача погодилась із такою пропозицією судді та зняла свою пропозицію. Такими своїми діями головуючий у справі суддя продемонструвала свою явну зацікавленість у результатах розгляду справи, оголосивши рішення.
Скаржники також вказали на затягування строків виготовлення судового рішення та вручення його копій відповідачу і третій особі, а саме, що резолютивну частину рішення колегією суддів у складі суддів Рейнарт І.М., Кирилюк Г.М. та Музичко С.Г. було оголошено 22 листопада 2016 року. Того дня ОСОБА_1 (третя особа) звернувся із письмовою заявою про отримання копії резолютивної частини рішення. 1 грудня 2016 року він повторно звернувся письмово до судді Рейнарт І.М. з вимогою надати копії резолютивної частини рішення та його повного тексту, оскільки на той час передбачені для виготовлення повного тексту рішення строки вже минули. Вказані документи на порушення вимог статті 321 ЦПК України отримано лише 2 грудня 2016 року, тобто через десять днів після його оголошення.
Під час перевірки суддям було запропоновано надати пояснення, а із Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ витребувано копії матеріалів справи № 757/7198/14-ц.
У наданих до Вищої ради правосуддя поясненнях судді зазначили про таке.
Суддя Рейнарт І.М. вказала, зокрема, що 25 травня 2016 року до апеляційного суду міста Києва надійшла цивільна справа за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 4» (далі – ТОВ «Рада 4») до ОСОБА_2, третя особа – ОСОБА_1, про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги за апеляційною скаргою ТОВ «Рада 4» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 31 березня 2016 року. 27 травня 2016 року суддею Рейнарт І.М. була постановлена ухвала про задоволення клопотання ТОВ «Рада 4» про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. Як зазначено в ухвалі, з матеріалів справи вбачалося, що на заяву представника позивача від 4 квітня 2016 року про видачу копії рішення суду суд 7 квітня 2016 року надіслав копію рішення позивачу, проте матеріали справи не містили інформації про дату її отримання позивачем. Оскільки позивачем були надані документи, які підтверджували отримання копії рішення суду 25 квітня 2016 року, судом визнано можливим поновити позивачу строк на апеляційне оскарження рішення Печерського районного суду міста Києва від 31 березня 2016 року. Твердження ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про те, що строк на апеляційне оскарження був поновлений за надуманими обставинами, вважає безпідставними, оскільки без отримання повного тексту рішення сторона позбавлена можливості скласти обґрунтовану апеляційну скаргу. Судове засідання з приводу поновлення процесуального строку не проводилося, відповідач та третя особа не були повідомлені про це. Направлення копії ухвали про поновлення процесуального строку сторонам чинним ЦПК України не передбачено. Водночас ні відповідач, ні третя особа не були позбавлені можливості ознайомитися з матеріалами справи, у разі необхідності – звернутися до апеляційного суду міста Києва із заявою про видачу їм копії вказаної ухвали, отримати її і висловити свою незгоду із нею у касаційній скарзі. Ухвалою від 27 травня 2016 року позивачу був наданий строк для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме для сплати судового збору.
16 червня 2016 року до канцелярії апеляційного суду міста Києва позивачем було надано підтвердження оплати судового збору за подання апеляційної скарги. У зв’язку із перебуванням судді Рейнарт І.М. у відпустці до 24 червня 2016 року та вихідними днями з 25 по 28 червня 2016 року питання про відкриття апеляційного провадження було вирішено ухвалою від 29 червня 2016 року.
У своїх поясненнях судді Рейнарт І.М., Кирилюк Г.М., Музичко С.Г. вказали, що ухвалою колегії суддів від 30 червня 2016 року призначено судовий розгляд справи на 19 липня 2016 року, про що відповідач та третя особа були повідомлені судовими повідомленнями від 30 червня 2016 року. Також їм було надіслано копії апеляційної скарги із доданими матеріалами на 45 аркушах, які було отримано 8 липня 2016 року за довіреністю особою на прізвище «ОСОБА_3».
8 та 11 липня 2016 року від ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до канцелярії суду надійшли заяви про відкладення судового розгляду у зв’язку з їх перебуванням за межами України. Колегією суддів вказане клопотання було задоволено і судове засідання відкладено на 6 вересня 2016 року. Починаючи з липня 2016 року, ні відповідач, ні третя особа не отримували судових повідомлень, які поверталися до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання». Проте судом було вжито всіх можливих процесуальних заходів для повідомлення відповідача та третьої особи про судове засідання, призначене на 6 вересня 2016 року, а саме: ОСОБА_1 був повідомлений телефоном, про що складено відповідну довідку помічником судді. При спробі повідомити про судове засідання телефоном відповідача ОСОБА_2 остання сказала, що телефонний номер належить іншій особі, у зв’язку із чим судове повідомлення було направлено на електронну адресу, що містилася у матеріалах справи. При оголошенні у судовому засіданні 6 вересня 2016 року перерви до 18 жовтня 2016 року колегія суддів звернулася із проханням до ОСОБА_1 як чоловіка відповідача ОСОБА_2 отримати судову повістку для вручення відповідачу, що не суперечить вимогам статті 76 ЦПК України, однак останній відмовився. Надіслане поштою судове повідомлення відповідач ОСОБА_2 знову не отримала, що підтверджується матеріалами справи.
У зв’язку із наданням представником позивача у судовому засіданні 18 жовтня 2016 року документів, які не були належним чином оформлені, колегія суддів була вимушена оголосити перерву у судовому засіданні до 22 листопада 2016 року. Оскільки судом першої інстанції неповно було з’ясовано обставини справи, колегія суддів була вимушена з’ясовувати фактичні обставини справи, оскільки без них неможливо ухвалити рішення, як це передбачено процесуальним законом. Вважають, що під час розгляду цієї справи колегією суддів не було допущено порушення норм процесуального права, які визначають порядок розгляду справи апеляційним судом, а сторонам була надана можливість висловити свої заперечення, надати необхідні докази та обґрунтувати позицію перед судом. При цьому у судовому засіданні 22 листопада 2016 року представником позивача дійсно було заявлено клопотання про залишення апеляційної скарги без розгляду. Представнику позивача було роз’яснено, що процесуальний закон не передбачає можливості залишити апеляційну скаргу без розгляду, проте позивач має право відмовитися від апеляційної скарги або від позовної заяви. Для погодження вказаного питання з керівництвом за клопотанням представника позивача у судовому засіданні було оголошено перерву на 10 хвилин, після закінчення якої представник позивача повідомила суд, що керівництво не надало їй повноважень для відмови від апеляційної скарги. Вказані події зафіксовано у журналі судового засідання від 22 листопада 2016 року, який наявний у матеріалах справи.
Щодо видачі копій судового рішення суддя Рейнарт І.М. вказала таке.
Після проголошення вступної та резолютивної частин рішення присутні при цьому представник позивача та третя особа ОСОБА_1 не висловили наміру отримати їх копію, хоча таке право їм було роз’яснено, а також був роз’яснений порядок видачі повного тексту рішення, однак із заявою про видачу повного тексту рішення 22 листопада 2016 року до канцелярії суду звернулася лише представник позивача. Твердження, що 22 листопада 2016 року ОСОБА_1 звернувся із письмовою заявою про видачу йому копії вступної та резолютивної частин рішення суду, не відповідає дійсності, оскільки така заява у системі документообігу апеляційного суду міста Києва не зареєстрована.
23 листопада 2016 року на електронну адресу суду надійшло клопотання із зазначенням прізвищ ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про видачу двох копій короткого тексту рішення та його повної версії, як вказано у клопотанні, яке не містило підписів відповідача та третьої особи. Оскільки вказане клопотання не було подано через систему автоматизованого документообігу суду, воно було приєднано до матеріалів справи, а підстави для направлення відповідачу та третій особі копій вступної та резолютивної частин рішення були відсутні.
Враховуючи складність справи та необхідність наведення розрахунків у рішенні суду, відповідно до статті 209 ЦПК України складення повного тексту рішення було відкладено на п’ять днів, про що повідомлені учасники судового засідання. Проте суддя Кирилюк Г.М. з 25 по 29 листопада 2016 року перебувала на лікарняному, що унеможливило погодження з нею повного тексту рішення протягом п’яти днів з моменту проголошення вступної та резолютивної частин рішення. Після виходу судді Кирилюк Г.М. на роботу 30 листопада 2016 року повний текст рішення був погоджений та підписаний всіма суддями колегії. 1 грудня 2016 року повний текст судового рішення було направлено до Єдиного реєстру судових рішень, що підтверджується відомостями, наявними у системі документообігу апеляційного суду міста Києва.
30 листопада 2016 року до суду надійшло належним чином оформлене клопотання ОСОБА_1 та ОСОБА_2, яке містило їхні підписи, про видачу копій вступної та резолютивної частин рішення, а також повного тексту рішення. Вказану заяву було передано судді Рейнарт І.М. 1 грудня 2016 року. Помічником судді були виготовлені копії судових рішень для направлення заявникам поштовим зв’язком, однак 2 грудня 2016 року ОСОБА_1, прийшовши до канцелярії суду, отримав копії судових рішень особисто. Відповідачу ОСОБА_2 копії вступної та резолютивної частин рішення, а також повний текст рішення суду були надіслані засобами поштового зв’язку 1 грудня 2016 року.
Наведені суддями Рейнарт І.М., Кирилюк Г.М., Музичко С.Г. у поясненнях відомості підтверджуються копіями матеріалів справи.
З огляду на зазначене попередньою перевіркою не було встановлено обставин, які можуть свідчити про порушення суддями Рейнарт І.М., Кирилюк Г.М., Музичко С.Г. засад рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості чи про безпідставне затягування або невжиття заходів щодо розгляду заяви, скарги, справи протягом строку, встановленого законом, зволікання з виготовленням вмотивованого судового рішення, несвоєчасне надання суддею копії судового рішення для його внесення до Єдиного державного реєстру судових рішень.
Щодо доводів скарги про невмотивованість судового рішення слід зазначити, що Закон України «Про судоустрій і статус суддів» передбачає можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності з підстав умисного або внаслідок очевидної недбалості незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору (підпункт «б» пункту 1 частини першої статті 106). Водночас із дисциплінарної скарги вбачається, що скаржники не вказують, які саме аргументи сторін, на їх думку, немотивовано відхилено чи прийнято судом. Про допущення вказаного порушення, на думку скаржників, свідчить те, що суд апеляційної інстанції надав оцінку всім обставинам справи і доказам, а також обставинам справи, встановленим під час апеляційного розгляду. Однак такі дії суду не містять складу дисциплінарного проступку, а свідчать про виконання судом обов’язку щодо повного та всебічного з’ясування обставин справи.
З приводу доводів дисциплінарної скарги щодо виправлення арифметичної помилки без повідомлення скаржників судді пояснили, що судовий розгляд питання про виправлення арифметичних помилок був призначений на 6 грудня 2016 року, тому судові повідомлення були виготовлені 1 грудня 2016 року та надіслані сторонам і третій особі 2 грудня 2016 року, що підтверджується реєстром відправки рекомендованої кореспонденції суду (додано до пояснень судді Рейнарт І.М.).
У подальшому судові повідомлення було повернуто до суду з відміткою листоноші «за закінченням терміну зберігання», оскільки ні ОСОБА_2, ні ОСОБА_1 судові повідомлення не отримали. Вказані конверти були надіслані до Печерського районного суду міста Києва для приєднання до матеріалів справи, що підтверджується копією листа начальника відділу забезпечення діяльності судової палати з цивільних справ апеляційного суду міста Києва від 12 січня 2017 року (додано до пояснень судді Рейнарт І.М.).
Відповідно до частини четвертої статті 219 ЦПК України неявка осіб, які беруть участь у справі, не перешкоджає розгляду питання про внесення виправлень, тому відсутність сторін, належним чином повідомлених про судове засідання, не перешкоджає розгляду зазначеного питання.
З огляду на зазначене доводи скаржника про розгляд питання щодо виправлення арифметичної помилки в судовому рішенні із порушенням порядку повідомлення сторін у справі не знайшли свого підтвердження.
У своїх поясненнях судді також вказали, що, на жаль, у резолютивній частині рішення дійсно не була зазначена назва товариства з обмеженою відповідальністю, на користь якого з ОСОБА_2 стягнуто заборгованість, що не було помічено колегією суддів та підлягає виправленню у визначеному процесуальним законом порядку.
Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що допущення вказаної помилки не містить ознак дисциплінарного проступку, який відповідно до частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» може бути підставою для дисциплінарної відповідальності суддів.
З огляду на зазначене вище Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що звернення Андрієвської Л.М., Загоруйка В.В. із дисциплінарною скаргою стосовно суддів апеляційного суду міста Києва Рейнарт І.М., Кирилюк Г.М., Музичко С.Г. пов’язано з незгодою із судовим рішенням, а саме – рішенням апеляційного суду міста Києва від 22 листопада 2016 року у справі № 757/7198/14-ц.
Дисциплінарне провадження щодо судді має здійснюватися з урахуванням конституційного принципу незалежності суддівської діяльності, відповідно до якого дисциплінарне провадження не може бути спрямоване на оцінку судових рішень суддів, які можуть піддаватися критиці лише шляхом оскарження відповідно до закону.
Тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (пункт 66 Рекомендацій CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки).
Відповідно до чинного законодавства України Вища рада правосуддя як орган, який вирішує питання про дисциплінарну відповідальність судді, не наділена законом повноваженнями встановлювати або оцінювати обставини справи, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, а також перевіряти законність та обґрунтованість судових рішень. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Рішення суддів не можуть підлягати будь-якому перегляду поза межами апеляційних чи касаційних процедур.
У пункті 25 Київських рекомендацій ОБСЄ щодо незалежності судочинства у Східній Європі, на Південному Кавказі та у Середній Азії (23–25 червня 2010 року) зазначено, що процедура притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності повинна стосуватися підтверджених випадків порушення правил професійної поведінки, які є значними, неприпустимими та, окрім цього, ганьблять репутацію суддівства. Дисциплінарна відповідальність суддів не може бути наслідком змісту їхніх рішень або вироків, включаючи відмінності у юридичному тлумаченні між судами; наслідком прикладів суддівських помилок чи критики суддів.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 45 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» у відкритті дисциплінарної справи має бути відмовлено, якщо суть скарги зводиться лише до незгоди із судовим рішенням.
Крім того, статтею 107 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що дисциплінарну справу стосовно судді не може бути порушено за скаргою, що не містить відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку судді.
Керуючись статтею 45 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктом 12.13 Регламенту Вищої ради правосуддя, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя
ухвалила:
відмовити у відкритті дисциплінарної справи стосовно суддів апеляційного суду міста Києва Рейнарт Ійї Матвіївни, Кирилюк Галини Миколаївни, Музичко Світлани Григорівни.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий на засіданні
Першої Дисциплінарної палати
Вищої ради правосуддя
А.О.Лесько
Члени Першої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя
В.К. Комков
В.В. Шапран
